11.3. Підготовка до укладення кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження умов надання позики — одна з центральних складових технології банківського кредитування.

При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою проблемою для банку у зв'язку з цим є визначення ступеня допустимості і виправданості кредитного ризику та розроблення заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної кредитної операції. Невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банку.

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями, має підтримуватися в банківській практиці на належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як правило, з тими позичальниками, які мають найвищу високу кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту позичальникові з недостатньою кредитоспроможністю банку доцільно вживати таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів; одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укладання договору застави на майно, цінні папери позичальника; надання позичальником поручительств, гарантій інших організацій; скорочення строків користування кредитом тощо.

Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоби звести ризик до мінімуму. Оцінка ризику — першочергова справа за розробки умов майбутньої позики. Забезпечивши правильну оцінку ризику під час розробки змісту кредитної угоди, банк може значно поліпшити перспективу реалізації самої кредитної операції, скоротити ймовірність появи безнадійних боргів. Ані банк, ані позичальники не повинні вважати само собою зрозумілим, що будь-які заяви на отримання позики можуть бути правомірними для умов кредитного договору. Потенційні позичальники не повинні розглядатися банком в однаковому "рожевому" кольорі.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кількості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у встановленому порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або за якими реальна (ринкова) вартість забезпечення становить менше 60 відсотків від суми кредитної заборгованості. Розробляючи умови майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу, до якої відноситься дана позика.

Для банку важливо чітко визначити, якою мірою він довіряє своєму партнеру, наскільки готовий ризикувати і розміщувати у нього свої кредитні ресурси.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи зобов'язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від якості інформації, отриманої банком на попередніх стадіях кредитного процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях — кредитні комісії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв'язані. Серед них найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умов кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної кон'юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позика. Йдеться, насамперед, про реальність умов реалізації продукції (послуг, робіт) на ринку, що зв'язані з динамікою рівня цін та зміною платоспроможного попиту на відповідні види продукції.

Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту: споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цінними паперами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено виділяти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну діяльність. Кредити в поточну діяльність — це позики, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну діяльність включають овердрафта, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі, фінансовий лізинг тощо.

Підготовка кредитного договору — це творчий процес, який вимагає від банківських працівників знань, аналітичного мислення, гнучкості в оцінці, вміння прогнозувати хід економічних подій тощо. Оптимальність умов кредиту визначається на основі співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.

Одне з найскладніших завдань для банку — правильно визначити можливу рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв'язку з цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об'єктів кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого позичальника.

Для банку важливою є проблема гарантій повернення кредиту. Тому банківські працівники мають отримати від позичальників найбільш точну інформацію про джерела погашення позики.

"Ціна" кредиту визначається процентною політикою банку і враховує комплекс чинників (див. розділ 10). В Україні з 28 квітня 1995 р. по 27 вересня 1996 р. діяв порядок "прив'язування" кредитних ставок комерційних банків до облікової ставки НБУ, що означало обов'язкове коригування відсоткових ставок за виданими банками кредитами пропорційно до зміни облікової ставки.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне визначення термінів надання кре-диту призводитиме до погіршання фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі "ліберальних" строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми позичальниками при укладенні кредитного договору в банку можуть бути створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного аналізу і кредитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що включає найповніші дані про взаємовідносини і банку клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності або недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет (комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення ЇЇ умов оформляються кредитний договір і термінове зобов'язання.

Термінове зобов'язання за позичкою банку — це документ, що дає банкові право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу. Термінове зобов'язання надається банкові позичальником як обов'язковий додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички. У зобов'язанні зазначаються: найменування і код позичальника, найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу (число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку, номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов'язання розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума, залишок, підпис. Отже, термінове зобов'язання містить зобов'язання підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.