5.1. Поняття і види соціального регулювання юридичної діяльності

Діяльність юриста регулюється за загальними принципами соціаль­ного регулювання, тому розглянемо загальне поняття соціального ре­гулювання.

У суспільстві з часу його виникнення існують дві суперечливі тен­денції — організації та дезорганізації. За умов дії цих тенденцій збере­ження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспіль­ства можна досягти шляхом соціальної регуляції, функціями якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства.

Об'єктивна необхідність соціального регулювання зумовлюється сутністю людського суспільства. Суспільство складається з великої кількості осіб, спільна діяльність яких викликає потребу узгоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя, що й досягається за до­помогою соціального регулювання.

Регулювати (у соціальному житті) означає формувати поведінку людей, їх колективів, цілеспрямовано впорядковувати їх.

Мета соціального регулювання полягає у приведенні поведінки індивідів, їх груп у відповідність з об'єктивною закономірністю, яка існує у суспільстві, іншими словами — у досягненні оптимально мож-

28

 

ливого спшпадання дій суспшьних законів з життєдіяльністю людей, у якій ці закони проявляються.

Соціальне регулювання в суспільстві існувало завжди. Таким чи­ном, воно має загальний характер щодо системної природи суспіль­ства, суспільної колективної праці людей, потреби у спілкуванні під час трудової діяльності та в побуті, необхідності обмінюватись про­дуктами матеріальної та духовної діяльності.

До засобів соціального регулювання належать такі:

надання людині права робити що завгодно (наприклад, право

індивіда робити будь-що, якщо це не заподіює нікому шкоди);

покладання обов'язків виконувати певні дії (наприклад, обов'я­

зок працівника міліції реагувати на будь-яке правопорушення);

заборона виконувати певні дії (наприклад, здійснювати розслі­

дування забороненими методами);

існування негативних засобів соціального впливу за невиконан­

ня обов'язків і порушення заборони (наприклад, дисциплінарне

стягнення за погане навчання, тобто за невиконання обов'язку

добре навчатись, за пропуски занять, тобто за порушення забо­

рони не пропускати заняття).

Існують також допоміжні засоби соціального регулювання:

рекомендації;

заохочення, тобто заходи морального та матеріального стиму­

лювання за виконання певних дій.

Основні та допоміжні засоби взаємозумовлені та взаємопов'язані, тому соціальне регулювання є складним суспільним явищем, що має багато аспектів: соціологічних, економічних, психобіологічних та ін.

Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання.

Індивідуальне соціальне регулювання досягається шляхом винесен­ня рішень, які приймаються:

для кожного конкретного випадку суспшьних відносин;

конкретного кола осіб чи окремих суб'єктів;

одноразового використання.

Прикладом індивідуального регулювання є вирок суду щодо конк­ретної особи, яка вчинила хуліганські дії.

Нормативне соціальне регулювання на відміну від індивідуально­го має загальний характер, тобто:

належить до виду, групи випадків суспшьних відносин;

поширюється на визначене коло осіб чи суб'єктів;

має багаторазове використання.

29

 

Прикладом нормативного регулювання є норма права про відпові­дальність за хуліганство.

Індивідуальне соціальне регулювання має певні переваги: допома­гає у вирішенні життєвих проблем з урахуванням особливостей конк­ретної ситуації, особистих якостей особи, характеру відносин, що ви­никають.

Недоліки індивідуального регулювання проявляються за відсут­ності нормативного регулювання: кожного разу життєву ситуацію не­обхідно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний порядок, а го­ловне — існують великі можливості для прийняття суб'єктивних рішень.

Зазначені недоліки можна ліквідувати за допомогою нормативного регулювання: з прийняттям загальних правил досягається єдиний без­перервно діючий порядок у суспільних відносинах; забезпечується приведення поведінки людей до загальних норм, що спричинюються вимогами економіки, соціальним життям загалом; значно зменшують­ся можливості для сваволі чи випадковості.

Однак зазначимо, що нормативне регулювання виконує регулю­ючу дію на суспільні відносини через посередництво індивідуального регулювання, яке, у свою чергу, без нормативного не може існувати, оскільки спочатку створюється модель поведінки (нормативне регу­лювання), а потім вже на неї орієнтується реальна поведінка конкрет­ного індивіда чи групи індивідів (індивідуальне регулювання).

Нормативне регулювання не можна ототожнювати з правовим ре­гулюванням, яке може бути індивідуальним (наприклад, винесення ви­року) і тому не належати до нормативного, або нормативно-правовим (наприклад, норма ст. 206 УК України), тобто бути лише частиною нормативу.

Окрім норм права до видів нормативних систем, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання в суспільстві, належать мораль, звичаї, естетичні, релігійні та корпоративні норми (або норми громадських організацій).

Право в кожному суспільстві (країні) є обов'язковим, тобто всі члени суспільства повинні виконувати суспільні норми, які існують у правових звичаях, судових прецедентах, законодавстві. Для право­вих норм характерні текстуальне (графічне) закріплення, видання і відміна, як правило, в офіційно встановленому порядку компетентни­ми органами держави; забезпечення їх виконання силою закону. Нор­ми права створюють узгоджену (без суперечностей) систему.

ЗО

 

Мораль — це нормативна система поглядів і уявлень, норм і оці­нок, що регулюють поведінку людей. Для моральних норм характерні відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям дій для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства — колективу чи малої групи; санкції за пору­шення у вигляді громадського осудження.

Звичаї (побутові) як нормативна система закріплюють історично складені зручні й тому звичні зразки побутової поведінки людей. Ос­кільки звичаї є звичними правилами поведінки, вони не потребують будь-якої зовнішньої сили, яка б забезпечувала їх регулюючу дію. Звичаї не створюють чіткої єдиної системи; вони не взаємопов'язані і регулюють лише окремі суспільні відносини.

Естетичні норми регулюють поведінку людей виходячи з уявлень про прекрасне і потворне в діях людей, у художній творчості, на ви­робництві, у побуті, природі. Частково естетичні норми текстуально закріплені як техніко-естетичні вимоги. Наслідки недотримання есте­тичних норм мають в основному індивідуальний характер (внутрішня незадоволеність, недосягнення поставленої мети, іноді моральне осуд­ження).

Корпоративні норми виробляються об'єднаннями громадян, регу­люють суспільні відносини, які існують у цих об'єднаннях, і є обов'яз­ковими тільки для їх членів (наприклад, статут будь-якої партії). У цих нормах часто містяться чіткі деталізовані правила поведінки, за­кріплені у спеціальних актах, які є визначеними системами.

Релігійні норми як нормативна система, до якої входять норми пра­ва, моралі, естетики, звичаїв, є водночас їх джерелом. Ці норми, що закріплені у відповідних "священних книгах" (наприклад, у Біблії, Талмуді, Корані), мають силу впливу через почуття морального обо­в'язку і вірогідності покарання з боку зовнішньої сили — Бога. Релі­гія широко використовує і "матеріальне стимулювання" ("рай"), і вплив звичаїв ("зручно", "загальноприйнято").

Наведені нормативні системи часто переплітаються і доповнюють одна одну. У сукупності вони здійснюють нормативне соціальне регу­лювання як витоки для індивідуального соціального регулювання.

Внаслідок історично тривалого процесу сформувалися три рівні, шари соціальних регуляторів. На найменшому рівні перебувають пер­винні, майже незмінні біологічні інстинкти людини. Вони успадкову­ються генетично і визначаються фізіологічною структурою людини. Другий рівень створюють залишки звичаїв, традицій, інших правил

31

 

історичної давнини. Вони складались несвідомо на основі першого рівня і поширились завдяки їх доцільності, що сприяло нормальній жит­тєдіяльності людських колективів. На найвищому рівні (тонкому шарі) свідомо вибрані норми з другого рівня удосконалені та спеціально створені державою у вигляді юридичних норм для досягнення певної мети.

Отже, таким є загальне поняття соціального регулювання. Тепер розглянемо особливості соціального регулювання юридичної діяль­ності.

Соціальне регулювання діяльності юриста передбачає впорядку­вання поведінки юриста шляхом надання йому прав, повноважень, обов'язків, встановлення заборон, передбачених соціальними норма­ми.

Соціальне регулювання діяльності юриста може бути правовим і неправовим.

Правове (державне) регулювання здійснюється на основі внутріш­ніх державних і міжнародних правових актів.

Основними внутрішніми державними актами є такі:

Кримінально-процесуальний кодекс;

Цивільно-процесуальний кодекс;

закон про прокуратуру;

закон про адвокатуру;

закон про статус суддів.

До міжнародних правових актів належать:

Кодекс поведінки посадових осіб, які забезпечують охорону

громадського порядку.

Деонтологічний кодекс адвокатів та ін.

Неправове (громадське) регулювання здійснюється на основі норм моралі, традицій та корпоративних (наприклад, на основі норм стату­ту колегії адвокатів).

Як правове, так і неправове регулювання може бути нормативним та індивідуальним.

Індивідуальне регулювання може бути:

•               зовнішнім, яке здійснюється державними органами і громадсь­

кими організаціями;

•               внутрішнім (саморегулювання), яке здійснює юрист.

Індивідуальне регулювання діє на основі природжених психоло­гічних якостей юриста, неправових норм та норм права. При цьому важливе значення мають психологічні якості юриста, що потребує відповідного психологічного професіонального відбору.

32

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 27      Главы: <   13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.  20.  21.  22.  23. >