Мої роздуми над романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»

Ознайомившись із біографією Федора Достоєвського, я зробила висновок, що ця людина – не простий письменник, а справжній майстер тонкощів психології людини. Він все своє життя намагався постигнути: в чому та яка ціна людського життя; моральних кордонів свавілля; скільки є рис в людині, що дав Бог, а скільки – диявол.

Отже, я вважаю,  Достоєвський незвичайний письменник. Йому притаманні такі професії – філософ, психолог, людина, що проповідує Слово Боже, його заповіді тощо. З моїх слів видно, що він вже не однобічно розвинута людина, а значить і робота буде не проста, а складна, що напевно більшості людей, які б оцінювали її, вона була б не зрозумілою та, навіть, дивакуватою. Але до його робіт треба відноситись з певним прихильництвом, тобто для того, щоб зрозуміти треба повністю поринути в кожне його слово, уявити ту картину, стати свідком подій. І тоді можливо вся велич його таланту відкриється кожному.

Прочитавши роман «Злочин і кара», напевно, більшість з нас  все таки не дуже зрозуміли та сприйняли його, як хотілось. Так, це можливо, бо цей роман – психологічний, соціальний, філософський, поліфонічний, що надає йому великої неповторності з іншими. Але з цим додається і складність розуміння та сприйняття роману.

На мій погляд, роман дуже цінний в житті люди усіх часів. Тому що тема, що пропагується у творі, а їх там декілька, стосується не тільки людини часу Достоєвського чи Раскольникова, а й усіх людей без винятку та протягом усіх часів її життя. Так, як людина живе, потреби її не зменшуються та не зникають. Вони лише збільшуються та удосконалюються. А отже, сама проблема залишається, тому і актуальна ця тема і в наш час і в час, який настане через триста років.

На прикладі головного героя автор хоче нам показати, як мені здаються, життя людини, яка  могла б досягнути усіх вершин та багато чого пізнати, якби в неї було хоч яке б вірне уявлення про життя та людей. Але в героя, як ми знаємо з твору, більшість хибних, під впливом, яких він вдається до своєї теорії «надлюдини». Яка його випробовує, змінюючи його погляди та орієнтири в житті. І автор, мабуть, умисно показує в творі лише героїв, які здобувають досвід завдяки своїм вчинкам, а не з досвіду інших. На мою думку, він цю ідею не відкидає і не нав’язує, він робить так, щоб читач сам дійшов до одного з висновків, в якому йшлося про те, що краще вчитись на чужих помилках, а не своїх, бо не кожен витримує наслідків цих помилок.

Також в творі я помітила, що Достоєвський не випускає того, що кожен герой сам створює широту світу, як соціального, так і духовного. І це ми яскраво бачимо у житті головного героя, що спочатку живе в «тесноте» та має духовну порожність. Але вже пізнавши наслідки своїх помилок, а також, витримавши і їх, він ніби стає на шлях духовного воскресіння.

Я вважаю, у цьому романі дано автором безліч тем для дискусій про життя та погляди людей. І тому, на мою думку, роман є книгою нашого життя з вами. А також дуже чудово, що ця книга дійшла до нас і ми можемо зробити для себе безліч висновків та знайти не мало відповідей, які нас турбують у житті. Та зроби своє життя більш чистішим, духовнішим, в кінці кінців справжнім на відміну від того, яке маємо зараз з вами на даний час.