Универсалы Центральной Рады

Міністерство освіти та науки України

Східноукраїнський національний університет

ім. В. Даля

Кафедра історії України

Курсова робота

на тему:

Універсали Центральної Ради

Виконала: студентка групи ІП-131

Алексеєва Ю. М.

Перевірив: професор

Сергієнко Ю. Г. 

Луганськ 2005

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                3

1.     Еволюція політичного аспекту за Універсалами ЦР                                     7

2.     Зміни соціально-економічних положень в Універсалах Центральної Ради                                                                                                       15

3.     Динаміка національно-культурного аспекту в Універсалах ЦР         18

Висновки                                                                                                         21

Список використаної літератури                                                                   22

Додатки                                                                                                           23

ВСТУП

Над пошуком розв’язання так званої української справи – проблеми відношення і побудування української державності - працювало чимало поколінь українців. Її вирішення започаткували ще керило-мефодіївці, а розвинули М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, І Франко, Д. Донцов та інші. По-різному відповідали вчені на це складне питання.

Наприклад, М. Драгоманов майже все життя був автономістом, тобто бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М. Грушевський аж до IV Універсалу Центральної Ради (1918р.) розглядав Україну як федеративну частину знову ж таки демократичної Російської держави. Проте С. Рудницький вже в перших своїх працях твердо стояв на позиції самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи – такою уявляв собі видатний вчений Україну. “Для всіх Українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”.

Є дуже важливі документи, вивчення яких допоможе висвітлити вказане питання. Між ними – й Універсали Центральної Ради, науковий підхід до змісту яких за останній час суттєво змінюється, поступово відбувається переоцінка державних перетворень доби визвольних змагань українського народу, діяльності УНР, її політичної лінії.

Відомо, що українська державність розвивалася окремими етапами. Якщо підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі й часі народжувалась Українська держава. Її перша літописна історія творилась в IX-XIV ст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі.

У XVII ст. піднялася друга Українська держава — козацько–гетьманська. Але цю незавершену будову підступно й немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-угорська імперії, що намагалися знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.

Тому на початку ХХ століття втретє відроджується українська державність: створюється Українська Народна Республіка та Західно Українська Народна Республіка, що 22 січня 1919 року об’єдналися в соборну Україну.

Такі основні віхи боротьби українського народу передували історичному рішенню Верховної Ради, яка 24 серпня 1991 року прийняла Акт про незалежність України.

Народ України 1 грудня 1991 року проголосував за державну незалежність і цим змінив установлений хід історії, засвідчив перед усім світом, що незважаючи на жорстоке і послідовне викорення генетичного коду ментальності нації державницька ідея не знищена. Відновлення державності України - епохальна подія не тільки для самої України. Це одна з найвизначніших подій другої половини ХХ століття.

“Цілковита самостійність і незалежність - наголошував М. Грушевський, суть послідовне, логічне завершення запитів національного розвитку і самовизначення будь-якої народності, що займе певну територію і має достатні нахили та енергію розвитку”. Українському народові судилось незрівнянно довше, через тяжкі і тривалі випробування прийти до Акту про державну незалежність. На жертовник свободи він поклав титанічну працю і мільйони жертв своїх синів і дочок, щоб незалежна українська держава стала реальністю.

Автори розглядають Універсали Центральної Ради з різних позицій. У радянській історіографії концепція історії революції та відношення до Універсалів Центральної Ради почали складатися тільки наприкінці 20-х – на початку 30-х років та були основані на марксистсько-ленінських ідеологічних засадах. На цій основі формувалася уся наступна радянська історіографія. Тобто історики Радянських часів бачили в Універсалах контреволюційні документи.

Але тільки на початку 90-х років ХХ століття почали відбуватись істотні зміни в підході українських вчених до вивчення проблем та усвідомлення історичного значення Універсалів Центральної Ради. Тому українські історики діаспори та сучасні історики розглядають ці Універсали як важливі історичні документи, які змінили долю України, вивели її на шлях самостійного розвитку. Слід зазначити такі прізвища: В. A. Солдатенко, О. К. Кудлай, С. В. Кульчицький, В. Кремень та інші.

Тому, виходячи з розгляду відповідних джерел і літератури, ми в своїй роботі ставимо наступні питання:

1.          Розгляд еволюції політичного аспекту Центральної Ради;

2.          Універсали Центральної Ради й процеси державотворення.

3.          Її політику в соціальній сфері.

Хронологічні межі охоплюють червень 1917 року (тобто період утвердження Центральної Ради на історичній арені, як сили що очолить революцію, та проголошення Першого Універсалу як прояв політичної волі українства) до січня 1918 року (тобто проголошення Четвертого Універсалу, який став закономірним етапом розвитку національно-демократичної революції).

Враховуючи те, що вперше мова про українські кордони йшла вже в Третьому Універсалі, можно умовно виділити такі територіальні межі дослідження: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (Без Криму), частина Куртини, Холмщини, Воронежчини і суміжні губернії і області.

Головний практичний висновок, зроблений автором цієї роботи, можна сформулювати так: Універсали Центральногї Ради, як будь-яке історичне явище, впливали на процеси в суспільстві як позитивно, так негативно, але в будь-якому випадку вони зіграли значну роль в подальшому розвитку України на шляху боротьби за незалежність. В процесі оцінки стану джерельної бази,  окреслюється коло певних недоліків, на думку автора, маючих принципове значення. По-перше, в наукових роботах приділяється дуже мало уваги соціально-економічній, а, особливо, культурній сфері, тому ця тема має великий потенціал для розробки. По-друге, наукових праць або статей, присвячених конкретно аналізу Універсалів Центральної Ради, дуже не багато.

Мої висновки були виказані на семінарському занятті і були одобрені.

1. Еволюція політичного аспекту за Універсалами ЦР

Спочатку для діячів Центральної Ради кінцева мета національно-визвольного руху уявлялася як підготовка до Установчих зборів, де б ставилося питання про автономію у складі Росії. М.Грушевський надрукував серію статей програмного характеру, де виступив проти культурницького напрямку національно-визвольного руху, а пропонував автономію України у складі Російської Федеративної республіки ”[1].

О.Я.Шульгін, видатний український дипломат, мав уявлення про федералізм значно ширші, ніж у більшості тодішніх політиків. Його програма приділяла особливу увагу обов‘язковому гарантуванню дотримання прав усіх національних меншин України, зробивши наголос на загальносвітових процесах інтеграції. Майбутній перший міністр закордонних справ України настоював на Всеукраїнському Національному Конгресі, що відбувся на початку квітня 1917 р., на вимогах національно-територіальній автономії України і визначення її кордонів. Саме цей конгрес поклав початок “створенню незалежної Української держави, сформулювавши програму-мінімум, яка логічно приводила до цього бажаного результату” ”[2].

В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна рада наважилася на рішучий крок: 10 червня 1917 р. схвалила і того ж дня урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з‘їзді Універсал “До українського народу на Україні й поза Україною сущою”, пізніше названий Першим універсалом, який закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні.

Аналізуючи текст документу, можна виявити основну політичну думку – вимога надати Україні автономію у складі Росії. В Універсалі проголошувалося: “Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям”.

Проте, якщо ми уважно прослідкуємо за змістом Універсалу, то побачимо важкі політичні умови, в яких Центральна Рада намагалась виявити волю українського народу. Наприклад:

„Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу...”

Тобто се свідчить, що політика, яку впроваджував Тимчасовий Уряд, йшла в супротив УЦР, проте, не зважаючи на цей фактор, виявлялась надія, що Всеросійські Установчі Збори погодяться на автономію України.

Наступним кроком було рішення про розподіл влади. Законодавчий орган України - Всенародні Українські збори (Сойм), що мали бути обрані всезагальним, рівним, прямим і таємним голосуванням. А найвищим органом влади було призначено Центральну Раду.

Універсал справив величезне враження на суспільство. З місць йшли сотнями  телеграми, в яких висловлювалися солідарність з Радою і запевненням у щирій підтримці. У І Універсалі утверджувалася національна ідея, яка об’єднувала всіх українців.

Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду, який розумів, якщо надати автономію Україні, то її стануть вимагати й інші. Але найбільш обурювало Тимчасовий уряд утворення Генерального Секретаріату. Це було вкрай не вигідно для Тимчасового уряду, але щоб не загострювати стосунки, він пішов на компроміс. Після переговорів у Києві Генеральний Секретаріат був визнаний вищим органом державної влади в Україні, що стало “стратегічним проривом у процесі подальшого державного будівництва” [3].

3 липня 1917 р. був проголошений II Універсал, який зафіксував результати двосторонніх переговорів УЦР з делегацією Тимчасового уряду (О.Керенський, М.Терещенко, І.Церетелі), що проходили в Києві 28.6.(11.7)-30.6.(13.7).1917. Конфронтація з Центральною владою була недоречною. Тимчасовий уряд видав 2 (15).7.1917 постанову «Про національно-політичне становище України», в якій регламентував організацію влади і збройних сил в Україні. В II Універсалі УЦР оголосила, що не має наміру відділяти Україну від Росії та зобов'язувалася не здійснювати самочинно автономії України. Взагалі в українському суспільстві глибоко вкоренилася ідея федерації, а тому самостійників було небагато.

Аналізуючи положення Універсалу „...Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меньшостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання...” та „...Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії...” ми прийшли до наступних висновків, що УЦР зобов'язувалась подати Тимчасовому уряду на затвердження склад нового Генерального секретаріату як найвищого крайового органу управління Тимчасового уряду в Україні та за погодженням з національними меншинами готувати проект закону про автономний устрій для внесення його на затвердження Всеросійських установчих зборів. Представники УЦР при верховних армійських інституціях Росії (військовому міністерстві, Генеральному штабі, Верховному головнокомандувачу) мали брати участь у комплектуванні українських військових частин.

Таким чином, можемо сказати, що Тимчасовий уряд признавав ЦР як орган влади і надавав йому всі повноваження, але об автономії не повинно бути й мови. Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалась територія, на яку мала поширюватися вада Центральної Ради. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами  Тимчасового уряду, які продовжували існувати.

На цей час до влади в Росії прийшли більшовики. Україна не бажала Радянської влади на своїй території, саме тому було прийнято III Універсал 7(9) листопаду 1917 року.

Цю картину, на нашу думку дуже вдало змалював В. Винниченко: „Для української демократії питання стояло так: або визнати петроградський Уряд Народних Комісарів і йти з ним разом, поділяючи всю його соціальну й політичну програму, або вести цілком самостійну, ні з ким уже не пов’язану акцію.

Центральна Рада обрала другий шлях”[4].

Політичні засади цього документу були наступними: проголошувалась створення Української народної республіки (УНР), як автономної державної одиниці Російської республіки. УНР планувала вступити у федеральні відносини з тими державами, які сформувалися на руїна імперії, і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція поширювалася на дев‘ять українських губерній. ІІІ Універсал визначив територію УНР: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і частина Таврії. Приєднання тих земель Курщини, Холмщини, Воронежчини та суміжних губерній, де українці становили більшість, мало вирішуватися населенням цих областей. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку української революції. Рішення Центральної Ради  відбилося на настрої більшості населення України.

Також не в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти створити. Особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі "прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Це було непосильне й непотрібне для України завдання.

Також важливо зазначити, що III Універсал проголошував широку програму перетворень: - скасовувалось право приватної власності на землю - вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу; - Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;- проголошувалась свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання; скасовувалась смертна кара; впроваджувався 8-годинний робочий день, контроль над виробництвом, підтверджувалось право національно-територіальної автономії.

Можемо виділити наступний пункт даного документу: окремим секретарствам Генерального Секретаріату було приписано: здійснювати контроль над виробництвом і розподілом продукції; проробити заходи з упорядкування судівництва та закріплення прав місцевого самоврядування; підготувати законопроект про національно-персональну автономію. Визначено термін виборів до Українських установчих зборів - 27. 12. 1917 та день їх скликання - 9. 1. 1918. Затверджений на засіданні Малої Ради.

За визначенням В.Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як перший, хоча був більш продуктивним, але в ньому накреслювалися соціально-економічні заходи, по-різному зустрінути в різних колах.

Проте, цей Універсал також не було запроваджено у життя, більше того, через це керівництво Радянської Росії відправило до Києва „Маніфест українському народу” з ультимативними вимогами до УЦР.

На цей час йшла перша світова війна, а тому лише проголошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної міжнародної політики. Цей варіант вважався найліпшим, тому 9 січня 1918 року було підписано IV Універсал.

Універсал проголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами. У ньому говорилося: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки".

Підтвердив повноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів. Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їй продовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір. Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитий розпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначив перевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованої землі - до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити до відновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції. Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі, експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибуткову продукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі, підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Тобто в галузі національної політики передбачалося найближчим часом ухвалити закон про національно-персональну автономію для національних меншин.

Питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав на розгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений в останній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12 (25).1.1918.

Опублікований українською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах. Положення IV Універсалу не були повністю реалізовані внаслідок повалення влади УЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29.4.1918). В.І.Орленко звертає увгу на той факт, що в стані глибокої кризи перебували органи місцевого управління, оскільки була недостатньою правова база, що грунтувалася “на загальних, декларативних нормах універсалів Центральної Ради та деклараціях її Генерального Секретаріату”. Ще більш ситуацію ускладнював IV Універсал Центральної Ради, який додав до органів місцевої влади ради робітничих, селянських, солдатських депутатів та їх виконавчі комітети ”[5].

Після анти гетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого стало відновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошення Декларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В. Винниченка, Д. Дорошенка, І. Мазепи, П. Христюка, К. Костіва та в ряді ін. видань, є вільно відредаговані й не завжди відповідають оригіналу.

Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом: проголошенням незалежності. Фактично він завершив процес “складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт відкинув ідеї автономії та федералізму” [6]. Існує також погляд, що цей універсал став “найвидатнішим актом державотворчого процесу в Україні, широкою програмою творення незалежної Української держави” [7].

Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.

В цілому можна констатувати, що українська національна інтелігенція була слабо підготовлена до державотворчої діяльності, вона “надто тривалий час була охоплена автономістсько-федералістичними фантазіями, безґрунтовними сподіваннями на спільні дії з російською демократією і з великим запізненням переконалася у необхідності проголошення незалежності України... пояснювати причини поразки Центральної Ради лише зовнішнім фактором – наступом військ Раднаркому – некоректно” [8].

Розглянувши політичні аспекти Універсалів Центральної Ради, оцінивши їх державотворчу та історичну цінність та порівнявши різноманітні погляди стосовно цієї тематики, цілком закономірно можна зробити висновок, що ці документи дійсно виявились визначними пунктами еволюції політичної думки в українському суспільстві в період революції початку ХХ століття. Кожний Універсал ніс з собою новий крок до усвідомлення ідеї самостійності, як необхідного елементу державності будь-якої нації, і лише Другий Універсал став кроком назад, який, мабудь, і став роковим, загальмувавши подальший розвиток політичної думки та змарнувавши багато часу.

Так можна графічно зобразити еволюцію політичної думки того часу, використовуючи аналіз Універсалів Центральної Ради:

2. Зміни соціально-економічних положень в Універсалах Центральної Ради.

В будь-якому суспільстві соціально-економічна сфера та культурний рівень є показниками рівня розвитку держави. Тому розглядаючи Універсали, не можливо обминути увагою ці сфери. Слід зазначити, що не існує політики окремо від економіки і навпаки, вони взаємопов’язані, саме тому нашим завданням є прослідкувати за змінами соціально-економічних положень, спираючись на еволюцію політичної думки.

В Першому Універсалі соціальна та економічна сфери майже не зачіплялись, лише вказувалось: „...Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.”, „...І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.” та „...А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До сього часу український народ всі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав та не має тепер від неї того, що повинен би мати за се.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради” .

З усього цього вище зазначеного ми можемо зробити певний висновок, що поставало питання про необхідність заснування Української казни за рахунок податків населення.

Йдучи на поступки Тимчасового уряду та виходячи від національних ідей, Центральна Рада у Другому Універсалі зовсім обминає увагою соціально-економічеий аспект, ні слова не виказавши про рішення аграрного питання в умовах відстрочки проголошення автономії.

Виходячи з тексту 3-го Універсалу, ми можемо побачити, в якому тяжкому стані перебувала Україна і до яких заходів вона вдавалась. Наприклад: „Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією України, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.”

Невиразні соціально-економічні пункти Третього Універсалу не мали й натяку щодо кардинальних перетворень виробничих відносин на тих соціальних принципах, апологетами яких вважали себе творці Української держави. Якщо в земельному питанні було заявлено про наміри передати землю селянам, то інші галузі господарювання практично випадали з поля зору [9].

Не сприяв популярності доволі радикальний земельний закон, основу якого складав принціп соціалізації землі. Він настроював проти української влади не лише великих землевласників, а також заможних селян.

На практиці Центральна Рада не виявляла послідовності та рішучості в реалізації своїх програмових завдань, особливо соціально-економічних. Тому вона в листопаді-грудні 1917 року почала втрачати частину своїх завоювань.

У IV Універсалі ми побачили таку фразу: „Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні падають. Хліба зменшується. Насуває голод. По краю розплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо, коли з фронту посунуло військо, зчинивши криваву різню, заколот і руїну на нашій землі”. Аналізуючи данні, ми дійшли до певного висновку, що під час першої світової війни на України було не переливки, насувався голод, тобто була економічна криза.

У IV Універсалі стверджується, що за допомогою державного скарбу будуть відбудовані знищені війною місцевості. Також констатувалося, що “на ґрунті анархії, неспокоїв у житті й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення”. Пропонувалось боротися зі спекулянтами, а всі доходи з торгівлі УНР “обертає на користь народу”. Встановлювався контроль над банками, а в самостійній державі “не повинен страждати ні один трудящий чоловік”.

Також в останній момент Центральна Рада прийняла новий земельний закон, за яким соціалізації не підлягала власність до 30 десятин. Але “було вже пізно...” В.Винниченко зазначає, що кінець Центральної Ради був не тоді, коли вона закликала німців, а коли порвала з масами. Її діячі “розщепили свою суцільну зброю на дві половини, на соціальну й національну, вибрали останню й почали нею боротися протисоціальної. Через це вони одразу ж одірвалися від своїх працюючих мас і були до щенту розбиті” [10].

Таким чином, Центральна Рада, проголошуючи шляхи вирішення соціально-економічних проблем в Універсалах, на практиці їх не втілювала, а це, як ми знаємо, призвело до її закономірної поразки, яка була просто неминуча для уряду, який ігнорував соціальні та економічні, особливо земельні, проблеми українського населення.

3. Динаміка національно-культурного аспекту в Універсалах ЦР

Дивлячись на стиль та мову написання універсалів, ми дійшли певного висновку, що йшло відродження української мови як державної. Цей факт свідчить також, що українська мова повернулась після стількох років її нехтування.

Проте, наприклад, Другий Універсал було написано не лише на українській, але й на російській, єврейській і польській мовах. Цей факт можна розглядати як повагу та терпимість до інших національностей, а також дізнаємось о народностях, що проживали на території України. Склад УЦР мав доповнитись представниками національних меншин, які проживають в нашій країні.

Цьому підтвердження ми знайшли в таких строках II Універсалу: „Українська Центральна Рада, яка обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю.” Також, „прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання.”

До речі, ми помітили дуже цікавий момент: всі документи починалися зі слів-звернень до українського народу. Лишень поглянемо на них. У Першому Універсалі говорилось: „до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого”, у Другому – „Громадяне землі Української!”, 3-му – „Народе український і всі народи України!” та в 4-му – „Народе України”. Виходячи з цього ми бачимо як змінювалась думка, стосовно того, хто такий українець.

Мабуть, також треба додати, що політичні рішення явились базою для розвитку національно-культурних аспектів. Адже, ухвалення I Універсалу, події, що його супроводжували, стали історичною віхою в розвитку Української революції, початком відродження державного життя в Україні.

Виписка з II Універсалу: „Що торкається комплектування військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособності армії.” свідчить про наявність військової культури.

У III Універсалі УЦР ми знайшли цікаве речення „Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу”, яке, на нашу думку, можна розуміти як наявність специфіки нашої нації. Виходячи зі змісту всього документу, бачимо, що було викладено конституційні основи держави, хоч вона і лишалася у федеративному зв’язку з Росією. Адже конституційні основи держави - це не лише символіка (герб, гімн, прапор), а ще й багато іншого, що свідчить про національний статус держави.

Логічним завершенням універсалів повинно було стати прийняття й затвердження Конституції УНР. Вона була, за словами В.Винниченка, ухвалена “на швидку”, хоча робота над нею тривала після проголошення ІІ Універсалу комісією у складі 100 осіб на чолі з М.Грушевським.

За Конституцією УНР Україна проголошувалась суверенною, демократичною державою парламентського типу, де існував поділ влади на три гілки. Вона включала 8 розділів і 85 статей. Гарантувалися громадянські свободи, тобто значною мірою підтверджувалися положення універсалів. Проте “українське суспільство було ще не готове до сприйняття абстрактних демократичних принципів, які Конституція ставила над реаліями життя” [11].

У цілому законотворчу діяльність Центральної Ради гальмували “політичні й ідеологічні пристрасті, відсутність чіткої процедури підготовки та прийняття законопроектів. Правовий статус, повноваження Ради, уряду залишалися невиразними, їх функції часто дублювалися” [12].

Таким чином, в культурному плані йшов прогресивний розвиток саме національного характеру, що було зумовлено популярністю гасел Центральної Ради, задекларованих в Універсалах, на перших етапах її появи.

ВИСНОВКИ

Виходячи з аналізу змісту універсалів Центральної Ради, а також історичних досліджень, присвячених розвитку процесів українського державотворення, можна дійти висновку, що вказані універсали дійсно були важливими документами вітчизняної історії. Головні їхні положення були закріплені в Конституції УНР.

Їх зміст виразно вказує на еволюцію політичної думки провідних українських партій від автономізму й федералізму до прагнення встановлення суверенної державності. Без сумніву, тривалий шлях провідної ідеї державотворення був обумовлений не лише молодістю політичних діячів та їх малою досвідченністю, на що часто вказується в історичній літературі, а й становищем українських земель у складі Російської імперії.

Універсали Центральної Ради багато зробили для національно-культурного відродження, прав національних меншин, декларували демократичні права й свободи громадян.

Посилання низки авторів історичних творів на загальну нерозвиненість національного руху не витримують критики, оскільки не вирішувалися соціальні питання, головне між якими – аграрне.

На нашу думку, не вистачало відповідної правової бази для підкріплення низки суто декларативних рішень і пропозицій. До того ж, Центральна Рада діяла дуже повільно, що, як свідчить досвід інших країн, в умовах розвитку революційних подій, не припустимо.

Також, а це головне, були відсутні два основні опори відродженої української державності: розвинений державний апарат, особливо місцеве управління, і боєздатна армія.

Але Універсали стали основними державотворчими документами епохи Української націонал-демократичної революції, з них почалася держава.

Список використаної літератури

1. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.:Україна, 1996. – С. 245.

2. Табачник Д. Історія української дипломатії в особах. – К.:Либідь, 2004. – С. 12 – 13.

3. Там само. – С. 14.

4. Винниченко Володимир. Відродження нації. Частина 2. Київ. Видавництво політичної літератури України. 1990. – С.73

 5. Орленко В.І. Історія державного управління в Україні. – К.:КНТУ, 2001. – С. 151.

6. Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; Під ред. В.А.Смолія. – К.:Альтернативи, 1997. – С. 198.

7. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр. – Х.:ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2004. – С. 57.

8. Там само. – С. 57, 59.

9. О. С. Рубльов, О. П. Реєнт. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. 10 томів. - т. 9

10. Винниченко Володимир. Відродження нації. Частина 2. – С. 326, 328.

11. Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; Під ред. В.А.Смолія. – К.:Альтернативи, 1997. – С. 208.

12. Історія державності України: Експерементальний підручник / За заг. ред. Бандурки О.М., Ярмиша О.Н. – Х.:ТОВ “Одіссей”, 2004. – С. 363.

13. олдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 976 с.

14. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. т.1

15. Політична історія України ХХ століття у шести томах. Видавництво „Ґенеза” 2003. т. 2.

ДОДАТКИ

Додаток 1

( I ) У Н І В Е Р С А Л

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого

Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!

Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі.

Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права і вольности.

Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

Ті ж закони, що мають лад давати по всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас луччі.

Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастирські та инші землі у власність народів, як буде видано про це закона на Всеросійському Учредительному Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові).

Так сказали виборні люде з усієї Землі Української.

Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права і творити новий лад вільної автономної України.

І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя і приступили до тієї великої роботи.

Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.

Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу.

Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання. А найголовніші домагання ті були такі:

Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.

Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісара по українських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, се-б то, вибраним нами, комісаром на Вкраїні.

Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.

Всі сі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.

Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання.

Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад.

Так само не схотіло признати комісара на Україну, щоб не могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.

І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.

І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов'язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однині знає, що настав час великої роботи.

Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.

Там, де через якість причини адміністративна влада зосталась в руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку дужу організацію та освідомлення народу, і тоді перевибирати адміністрацію.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з иншими національностями,приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з нами приступить до підготовки нового правильного життя.

Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю, і в сей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономної України.

І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усих народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.

Народе Український! Перед твоїм вибраним органом - Українською Центральною Радою стоїть велика і висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях.

Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До сього часу український народ всі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав та не має тепер від неї того, що повинен би мати за се.

І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

Народе Український! В твоїх руках твоя доля. В сей трудний час всесвітнього безладдя й роспаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти, народ (робітників), народ хліборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

Ухвалено:

Київ, року 1917, місяця червня числа 10.

( IІ ) У Н І В Е Р С А Л

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Громадяне землі Української!

Представники Временного Правительства повідомили нас про ті певні заходи, яких Временне Правительство має вжити в справі Управління на Україні до Учредительного Зібрання. Временне правительство, стоючи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначіння і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного Зібрання... до єдності демократичних сил її, з задоволенням приймаємо заклик Правительства до єднання і оповіщаємо всіх Громадян України:

Українська Центральна Рада, яка обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками инших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю.

Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган - Генеральний Секретаріат, - що буде представлений на затвердження Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Україні.

В сім органі будуть об'єднані всі права і засоби, щоб він, яко представник демократії всієї України, і разом з тим як найвищий краєвий орган управління, мав змогу виконувати складну роботу організації та упорядкування життя всього краю в згоді з усією революційною Росією.

В згоді з иншими національностями України і працюючи в справах державного управління, як орган Временного Правительства, Генеральний Секретаріат Центральної Ради твердо йтиме шляхом зміцнення нового ладу, утвореного революцією.

Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меньшостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання.

Вважаючи, що утвореннє краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зав'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання.

Що торкається комплектовання військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособности армії.

Оповіщаючи про се громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка передала нам свою волю, разом з революційною демократією всієї Росії та її революційним Правительством прикладе всі свої сили, щоб довести всю державу і зокрема Україну до повного торжества революції.

У Київі, 1917 року, липня 3-го дня.

(IІІ) У Н І В Е Р С А Л

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Народе український і всі народи України!

Тяжка й трудна година впала на землю Російської Республіки. На півночі в столицях іде межиусобна й крівава боротьба. Центрального Правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна.

Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

Народе Український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім'я творення ладу в нашій країні, в ім'я рятування всеї Росії, оповіщаємо:

Однині Україна стає Українською Народньою Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

До установчих Зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству - Генеральному Секретаріятові України.

Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії.

Отож оповіщаємо:

До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені у більшости Українцями: Київщина, Поділя, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерен і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:

Однині на території Української Народньої Республіки існуюче право власности на землі поміщицькі та инші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, кабінетські та церковні землі - касується.

Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає Генеральному Секретареві по земельних справах негайно виробити Закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

Права робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

На території Народньої Республіки України відсьогодня встановлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного роспреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією України, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне Правительство примусити й спільників і ворогів негайно роспочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права народу українського в Росії і по за Росією не було в замиренню порушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами усіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в тилу.

Останніми часами ясні здобутки революції було затемнено відновленою карою на смерть.

Оповіщаємо:

Однині на землі Республіки Української смертна кара касується.

Всім ув'язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальности не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.

Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу.

З тою метою приписуємо Генеральному Секретарству Судових Справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво і привести його до згоди з правними поняттями народу.

Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписуємо:

Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібранів, союзів, страйків, недоторканости особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

Український народ, що сам довгі літа боровшися за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо, щонародам великоруському, єврейському, польському й иншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування у справах їх національного життя. Та доручаємо нашому Генеральному Секретарству Національних справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа продовольча є корінь державної сили в сей тяжкий і відповідальний час. Українська Народня Республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.

Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки, в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров'я, силу і нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання їх - 9 січня (января) 1918 року.

Українська Центральна Рада.

У Київі 7(20) листопаду року 1917.

(IV) У Н І В Е Р С А Л

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Народе України. Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх, - борців за вольности і права трудящих.

Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарів не виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні падають. Хліба зменшується. Насуває голод. По краю розплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо, коли з фронту посунуло військо, счинивши кріваву різню, заколот і руїну на нашій землі.

Через усе це не могли відбутися вибори в Українські Установчі Збори в приписаний нашим попереднім Універсалом час. Ці Збори, призначені на нинішній день, не змогли зібратись, щоб приняти з наших рук нашу тимчасову найвищу революційну владу над Україною, уставити лад в Народній Республіці нашій, організувати нове Правительство.

А тим часом петроградське правительство народніх комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-большевиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

Ми, Українська Центральна Рада, зробили всі заходи, щоб не допустити цеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того те саме петроградське правительство народніх комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її до того ще "священною". Знов поллється кров, знов нещасний трудовий народ повинен класти своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру і мир демократичний повинен бути як найшвидче.

Але для того, щоб ні руське правительство, ні яке инше не ставили Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України:

Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Зо всіма сусідніми державами, як то: Россія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки.

Власть в ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і салдатів, та наш виконуючий орган однині матиме назву Ради Народніх Міністрів.

Отож, - насамперед приписуємо Правительству Республіки нашої, - Раді Народніх Міністрів, - від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир з центральними державами цілком самостійно й довести їх до кінця, не зважаючи ні на які перешкоди з боку яких-небудь инших частей бувшої Російської Імперії, і установити мир, щоб наш край розпочав своє господарське життя в спокою й згоді.

Що ж до так званих "большевиків" та инших напасників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішуче взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду найманих насильників, які топчуть права Української Республіки.

Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами, тяжко мучила наш народ, знищила наш край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець!

З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати вояків, після підтвердження мирних переговорів - розпустити армію зовсім, а потім замісць постійної армії завести народню міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств.

Поруйновані війною й демобілізацією місцевості мають бути відновлені за поміччю державного нашого скарбу.

Коли вояки наші повернуться додому, народні ради - волосні й повітові та й міські думи мають бути переобрані в час, який буде приписано, щоб і вояки наші мали в них голос. А тим часом, щоб встановити на місцях таку власть, до якої мали-б довірря й яка б спіралась на всі революційно-демократичні верстви народу, правительство повинно закликати до співробітництва з місцевими самоврядуваннями ради селянських, робітничих і салдатських депутатів, вибраних із місцевої людности.

В справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже зробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, принявши за основу скасування власности й соціялізацію землі, згідно з нашою постановою на сьомій сесії. Закон сей буде розглянено за кілька день в повній Центральній раді, й Рада Народніх Міністрів вживе всіх заходів, щоб передача землі в руки трудящих ще до початку весняних робот через земельні комітети неодмінно відбулась. Ліси ж, води й всі багацтва підземні, яко добро українського трудящого народу, переходять в порядкування Української Народньої Республіки.

Війна також відібрала на себе трудові заробницькі сили нашої країни. Більшість заводів, фабрик і майстерень виробляли тільки те, що було потрібно для війни, і народ зостався зовсім без товарів.

Тепер війні кінець! Отож приписуємо Раді Народніх Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, до виробленя продуктів, потрібних насамперед трудящим масам.

Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а также інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли-б знайти працю й прикласти свої сили, та вжити всіх заходів до забезпечення скалічених та потерпілих од війни.

За старого ладу торговці та ріжні посередники наживали на бідних пригноблених клясах величезні капітали. Однині Народня Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу.

Торг товарами, які будуть привозитись з за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було такої дорожнечі, яку терплять найбідніші кляси через спекулянтів.

Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити на затвердження Закон про це, а також про монополію заліза, угля, шкури, тютюну і инших продуктів і товарів, з яких найбільш бралося прибутків з робочих клясів, на користь нетрудящихся.

Так само приписуємо встановити державно-народній контроль над всіми банками, які кредітами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати кляси трудові. Однині позичкова поміч банків має даватися головним чином на піддержку трудовому населенню та на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не спекуляції та ріжну банкову експльоатацію (визиск).

На грунті безладдя, неспокою в життю та недостачі продуктів росте невдоволеня серед де-якої частини людності. Тим невдоволенням користуються ріжні темні сили і підбивають несвідомих людей до старих порядків. Сі темні сили хочуть знов підвернути всі вільні народи під єдине ярмо Росії. Рада Народніх Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма конр-революційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народньої Республіки - до повороту старого ладу, того карати як за державну зраду.

Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна Рада підтверджує і зокрема проголошує: в самостійній Українській Народній Республіці нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9-го січня.

Все, що, вичислене в сім Універсалі, не встигнемо зробити Ми, Центральна Рада, в найближчих тижнях певно довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори.

Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них як найпильніше, вжити всіх заходів, щоб підрахунок голосів закінчити як найскоріше, щоб за кілька тижнів зібрались наші Установчі Збори, найвищий господар і впорядник нашої, і закріпили свободу, лад і добробут Конституцією нашої незалежної Української Народньої Республіки на добробут всього трудящого народу її, тепер і на будуче. Сьому ж найвищому нашому органові належатиме рішити про федеративний зв'язок з народніми республіками бувшої Російської держави.

До того ж часу всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки.

Українська Центральна Рада.

У Київі. 9 січня 1918 р.