Усыновленне
РЕФЕРАТ
З предмету „Міжнародне приватне право”
Тема: „Усиновлення”
З М ІС Т
Вступ
1. Поняття усиновлення
2. Умови усиновлення та порядок його здійснення.
Заключення
Література
ВСТУП
Усиновлення (удочеріння) - найбільш переважна форма пристрою дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Усиновлення- це перехід прав й обов'язків від біологічних батьків (батька) дитини до усиновителів (усиновителеві), при якому дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до біологічних дітей усиновителя. При цьому, природно, втрачаються усі права й обов'язки рідних (біологічних) батьків дитини.
Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 Конституції України. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття.
Під усиновленням розуміються й суспільні відносини, суть якого зводиться до того, що в родину приймається стороння дитина з метою змісту й виховання його як свого рідного сина або дочки.
Відповідно до діючого законодавства, усиновлення можливо відносно неповнолітніх дітей і тільки в їхніх інтересах - це центральний принцип інституту всиновлення.
Декларацією про соціальні й правові принципи, що стосується всиновлення дітей на міжнародному рівні, затвердженою резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986 р. і ст.21 Конвенції про права дитини, прийнятої в Нью-Йорку 20 листопада 1989 р., зізнається, що всиновлення в іншій країні може розглядатися лише як альтернативний спосіб догляду за дитиною при наявності двох умов: якщо він не може бути переданий на виховання або поміщений у родину в країні походження і якщо забезпечення якого-небудь підходящого відходу в країні походження дитини є неможливим.
1. ПОНЯТТЯ УСИНОВЛЕННЯ
Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.
Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється на відносини:
а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;
б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;
в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.
Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.
Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України).
Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання. Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав та ін.
Усиновленою може бути дитина. Це положення закріплено у ст. 208 СК України. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи. За змістом ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.
Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України). Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення. Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.
У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені.
Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов'язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.
На вимогу ст. 210 СК України рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.
Особливість відносин усиновлення полягає в тому, що особа, яка усиновлюється (усиновлений), в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст. 218 СК України дитина має бути поінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.
Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
2. УМОВИ УСИНОВЛЕННЯ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ.
Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, про що згадувалося вище, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, законом передбачено ще ряд важливих умов, дотримання яких є необхідним для здійснення усиновлення.
Як правило, усиновлюються діти, які не мають батьків. Факт відсутності батьків у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.
Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України).
Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).
На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.
Відповідно до ст. 222 СК України в разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди закладу охорони здоров'я, навчального закладу усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.
Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників) (ст. 265-1 ЦПК України). Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст. 265-2 ЦПК України. Подання заяви через представника не допускається.
До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
Усиновлювачами може бути подружжя. Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.
Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У випадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
Якщо дитина має лише батька або матір, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.
В окремих випадках усиновлення дітей - громадян України в нашій державі можуть здійснювати іноземці. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).
Переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є: 1) родичами дитини; 2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.
За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Вона має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.
Відповідно до ст. 212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які:
1) обмежені у дієздатності;
2) визнані недієздатними;
3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не можуть бути поновлені;
4) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини;
5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8) страждають на хворобу, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України.
Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють.
За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. Постановляючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:
а) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
б) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;
д) особу дитини та стан її здоров'я;
е) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК України (бажання усиновлювача);
Постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України).
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.
За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Поступово відбувається все більше зближення родини, заснованої на спорідненні, і родини, заснованої на всиновленні. Раніше це зближення в основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими й усиновителями до правового регулювання відносин між батьками й дітьми, а саме всиновлення конструювалося по моделі кровно-родинної родини. У цей час правові підстави відносин між родителями й дітьми усе більше наближаються до правових підстав усиновлення. Якщо раніше кровно-родинна родина завжди ґрунтувалася на біологічному походженні, то в цей час, як ми вже відзначали раніше, у випадках, установлених законом, родителями дитини вважаються особи, що
не мають із ним генетичного зв'язку. Наприклад, при застосуванні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знає, що в дійсності він не є батьком дитини. Таким чином, соціальне батьківство й материнство одержує таке ж право на існування, як біологічне. З погляду соціології всиновлення також є однієї їхній різновидів соціального батьківства або материнства. Однак, якщо права й обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, те фактичні відносини, що виникають у процесі всиновлення, не завжди нагадують батьківські. У тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми родителями, їхні відносини нічим не
відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не його батьки, фактичні відносини між ними можуть бути трохи іншими.
Безумовно, знання про відсутність біологічного зі здобуває в
цей час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину
протягом всього його життя, саме по собі виявлення факту відсутності кревного споріднення, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними й дитиною. Однак, якщо дитина всиновлена вже в підлітковому віці, природно, що він не може вважати таких усиновителів своїми родителями.
Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці всиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кревної-родинної родини. З іншого боку, там, де відсутність родинного зв'язку очевидно, законодавство не повинне штучно з відносини всиновлення по образі й подобі кревної родини.
У зв'язку з вищесказаним не всі зміни, внесені новим Сімейним
кодексом в інститут усиновлення, однаково вдалі. Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю всиновлення. Складності з таємницею всиновлення виникли тому, що у відповідності зі статтею 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, "наскільки це можливо, знати своїх батьків". Це положення Конвенції сформульоване досить м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовного обов'язку
надати дитині з одержати інформацію про своїх біологічних
батьків. Проте Конвенція формулює таке право й призиває
держави забезпечувати його здійснення. У результаті збереження таємниці всиновлення виявилося проблематичним. Однак доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її скасування. Збереження таємниці всиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам й усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитини, усиновителі нерідко зацікавлені в тім, щоб у дитини й у всіх навколишніх не виникало
сумнівів у тім, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей мимо їхньої волі може заподіяти непоправна шкода їхнім відносинам з дитиною й заподіяти їм і дитині важку травму.
Але незважаючи ні на що, усиновлення є найкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді діти виявляються в умовах, найбільш близьких до тих, які складаються в родині, заснованої на спорідненні.
ЛІТЕРАТУРА
1. С. П. Індиченко, В. С. Гопанчук та ін. “Сімейне право України”, Київ,
1997.
2. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Навч.посібн. 2-е вид., переробл. та доп. - К.: МАУП, 2001.
3. Сімейне право України: Підручн. / Бірюков І.А., Гопанчук В.С., Заіка Ю.О. та інш. /За ред. В.С.Гопанчука К: Істина. 2002.- 356 с
4. Гопанчук В.С. Сімейне право України. Навч. посібн. - К.: МАУП, 1998. - 98 с.