Экономические, социальные и культурные права (Економічні, соціальні та культурні права)
Економічні, соціальні та культурні права
Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголошувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони мають гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного житія характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує достатньо високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, що є соціально-економічною гаран тією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соціальних і культурних прав і свобод є одшш із важливих чинників для визнання такої держави справді демократичною.
Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров'я; право на безпечне для житія і здоров'я довкілля; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.
Право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) є не що інше, як закріплення в Конституції України принципу приватної власності, яка є економічною основою громадянського суспільства, розвитку ринкових відносин.
Саме приватна власність (а не "нічия", соціалістична)
виховує у людини почуття відповідальності перед собою та перед суспільством за її найефективніше використання. Виходячи із цього, Конституція України закріплює у ст. 13 положення про те, що "власність зобов'язує" і що "усі суб'єкти права власності рівні перед законом". Практика розвинених західних країн свідчить, що будь-яка форма власності, за винятком особистої, може використовуватися і як засіб експлуатації, і як засіб соціальної підтримки тих членівсуспільства, які об'єктивно потребують цього. Саме другий спосіб використання приватної власності, особливо її різних колективних форм, що набуває усе більшого поширення у цивілізованих країнах, гарантує розвиток усього суспільства.
Право приватної власності регулюється і захищається різними галузями права України. Її статус характеризується непорушністю, грунтується на силі закону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно за рішенням суду.
Можливі винятки, обмеження права використання приватної власності пов'язуються Конституцією України із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли ця власність завдає шкоди громадянам, суспільству, погіршує екологічну ситуацію тощо.
Зазначені принципові положення статусу власності поширюються й на інтелектуальну власність.
Право на підприємницьку діяльність (ст. 42) пов'язане
із приватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва. Під підприємництвом розуміється діяльність, що здійснюється її суб'єктами на власний ризик і спрямована на одержання ними прибутку. Держава зобов'язана сприяти розвиткові підприємництва, охороняти права підприємців, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність організацій, що займаються підприємництвом. Державний контроль може поширюватися лише на виконання законів та інших правових актів, які регулюють
порядок здійснення підприємництва в Україні. Йдеться, зокрема, про такі нормативні акти, як Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (з багатьма доповненнями), "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р., "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.
Держава може заборонити підприємницьку діяльність у деяких сферах виробництва і торгівлі, приміром, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів. Винятки із загальнихправил щодо виробництва деяких видів продукції реалізуються шлфхом надання суб'єкттам підприемництва спеціальних ліцензій.
Нормальному розвиткові підприємницької діяльності заважають монополізм, тобто зосередження завдяки застосуванню протиправних методів виробництва якогось вигідного виду товарів в одних руках, і недобросовісна конкуренція, які заборонені чинним
законодавством.
Важливе значення має розвиток малого підприємництва,
що, як правило, безпосередньо спрямоване на задоволення повсякденних потреб споживачів. Державні органи здійснюють контроль за реалізацією прав споживачів.
Зазначені питання регулюються низкою законодавчих актів,
зокрема Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (в редакції Закону вад 15 грудня 1993 р.).
Право на працю (ст. 43) зумовлене свободою трудової діяльності людини, вільним вибором нею місця та характеру праці (трудової спеціалізації). Людина може займатися будь-яким видом трудової діяльності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняє використання примусової праці. Природно, що за таких умов людина має право залишити роботу в тій чи іншій організації, перейти до іншої організації, займатися індивідуальною трудовою діяльністю, підприємництвом, будь-якою діяльністю, що не заборонена законом.
Заборона примусової праці не поширюється на військову або альтернативну (невійськову) службу, працю, пов'язану з виконанням судового вироку або необхідну за надзвичайних умов.
Кожен власник засобів виробницїва, організовуючи роботу трудового колективу або окремих працівників, зобов'язаний створити їм безпечні та здорові умови праці. Ця вимога в першу чергу поширюється на жінок і неповнолітніх. Конституція і чинне законодавство захищають громадян від незаконного звільнення, і несвоєчасного одержання винагороди за працю.
Невиконання зазначених та інших вимог щодо організації роботи, передбачених законом, надає тим, хто працює, право на страйк (ст. 44). Воно передбачене не тільки українським законодавством, а й Міжнародним договором про економічні, соціальні та культурні
права. При цьому повинні дотримуватися вимоги закону тієї країни, де проводиться страйк. Треба зазначити, що право на страйк не може мати універсального характеру, оскільки є такі сфери суспільного життя, де зупинення виробництва може призвести до небажаних наслідків, а в деяких випадках — до катастроф.
Право на відпочинок (ст. 45) також належить до основних прав людини. Положення, спрямовані на гарантування кожній людині, яка працює, цього права, закріплені у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному договорі про економічні, соціальні та культурні права. В принципі право на відпочинок має кожналюдина, бо це є її фізіологічною потребою. Законодавче ж регулювання цього права поширюється на людину, яка працює за трудовим договором (контрактом). Саме вона може вимагати від роботодавця дотримання вимог закону щодо тривалості робочого дня, відпочинку
у вихідні та святкові дні. Усі спори щодо здійснення права на відпочинок вирішуються відповідно до настанов Кодексу законів про працю України.
Право на соціальний захист (ст. 46) передбачає широке коло питань, які держава, різні громадські організації повинні вирішувати, щоб гарантувати людині цивілізований рівень повсякденного життя. Особливо це стосується тих, хто через похилий вік, хворобу не може забезпечити собі належні умови життя. Однак право на: соціальний захист поширюється на кожного громадянина.
У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї^ що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Всього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй трудовій діяльності. Але через поважні причини природними є винятки з цього права. У таких
випадках допомогу повинні надавати держава, структури соціального захисту. Критерієм для надання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціального захисту у багатьох випадках є офіційно встановлена меха малозабезпечсності, яка з 1 січня 1997 р. згідно з постановою Верховної Ради України "Про розмір вартісної величини межі малозабезпечсності" від 16 жовтня 1996 р. встановлена в Україні у розмірі 70,9 гривні.
Поряд із загальними заходами соціального захисту є й надзвичайні. Такі заходи, наприклад, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.).
Удосконалення соціального захисту тих верств населення, які цього потребують, — одна з найважливіших функцій демократичної, соціальної, правової держави.
Відомо, яке важливе значення для кожної людини має конституційне право на житло (ст. 47). Основною формою реалізації цього права згідно з Конституцією є придбання громадянином житла на різних засадах (побудова, придбання у власність, оренда). Водночас громадянам, які потребують соціального захисту, державні та місцеві самоврядні органи надають житло безкоштовно або за доступну для них плату. Примусове позбавлення житла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.
Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Ці права спрямовані на захист найбільш дорогоцінного, що є в людини, — її здоров'я та самого життя.
Право на охорону здоров'я є комплексним суб'єктивним правом, оскільки воно передбачає здійснення відповідних різнобічних заходів. Можна, наприклад, послатися на виробництво ліків, роботу лікарень, підготовку медичних кадрів тощо. Зрозуміло, що безпосередньо стосується здоров'я громадян і стан навколишнього середовища. Адже нині, коли безліч чинників зумовлюють його подальше погіршення, особливого значення набуває збереження і покращання довкілля.
Держава забезпечує розвиток мережі та покращання роботи медико-лікувальних закладів, вживає заходів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкоштовно. Водночас з метою покращання медичного обслуговування населення держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Здійснення конституційного права на охорону здоров'я передбачає й заборону приховувати від населення факти, що становлять загрозу ддя здоров'я.
Важливе значення для охорони здоров'я населення і запобігання захворюванням має розвиток різних форм медичного страхування.
До конституційних прав соціального захисту людини
належить право, пов'язане з гарантуванням вільної
згоди на шлюб, а також із захистом материнства, батьківства
дитинства і сім'ї (ст. 51).
Ніхто за будь-яких обставин не може бути примушений брати шлюб, хоч у деяких життєвих ситуаціях, зумовлених, наприклад, народженням дитини поза шлюбом, для її матері та батька виникає моральний обов'язок щодо створення сім'ї, нормальних умов життя та розвитку цієї дитини.
У шлюбі кожен із подружжя має рівні права. Однак при цьому слух, орієнтуватися не тільки на правові настанови, а й на норми моралі.
Загальна декларація прав людини (ч. З ст. 16) встановлює, що "сім'я є природним та основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави". Це визначено і Конституцією України. Водночас у ній закріплено положення про те, що й
члени сім'ї зобов'язані піклуватися один про одного: батьки повинні утримувати дітей до їхнього повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Конкрстні ж права та обов'язки, пов'язані з сімейними відносинами, визначають
норми Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Стаття 52 Конституції України визначає права дитини. Основні її положення зводяться до закріплення рівноправності дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Зазначено, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Держава піклується про дітей-сиріт (утримує та виховує їх), а також про дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Право на освіту (ст. 53) є одним з основних соціальних і культурних прав, якими наділено громадянина України. Воно дістає вияв у конституційному закріпленні обов'язковості повної загальної середньої освіти, існування розгалуженої мережі закладів освіти різного рівня, що функціонують на державних і комунальних засадах. При цьому слід зазначити, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти. Що ж до вищої освіти, то її безоплатне здобуття в державних і комунальних закладах освіти здійснюється на конкурсній основі. Передбачено також надання державних стипендій та різних пільг учням і студентам.
Конституція гарантує широкі можливості для здобуття освіти представниками національних меншин, що мешкають в Україні. Вони мають можливість здійснювати навчання рідною мовою, а також вивчати її у державних і комунальних закладах освіти або через посередництво національних культурних товариств.
Розвиток у державі системи освіти е свідченням духовного і соціального прогресу суспільства. Однак для того, щоб цей прогрес був ефективним, необхідно, аби члени суспільства мали бажання, потребу і можливість здобути освіту. Лише реальна соціальна потреба, корисність діяльності зумовлюють доцільність здобуття освіти.
Докладніше питання освіти регулюються Законом
України "Про освіту" від 23 травня 1991 р.
Право на свободу творчої діяльності (ст. 54) е необхідною умовою розвитку культури суспільства в її широкому розумінні, яке охоплює різноманітні галузі — від мистецтва і літератури до творчої діяльності у офері науки і техніки: Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї творчої діяльності. Ці результати, за винятками, встановленими законом, ніхто не може використовувати або поширювати без згоди винахідника чи автора. Що ж до інтелектуальної власності (під "інтелектуальною власністю"
розуміються виключні права на результати творчої діяльності), то слід зазначити, що нині її використання досить детально регулюється чинним законодавством. Об'єктів інтелектуальної власності дуже багато, вони різноманітні. Тому їхній правовий статус регулюється значною кількістю правових актів.