Анализ хозяйственной деятельности

Контрольні питання:

1.     Аналіз кількісних та якісних параметрів матеріальних обігових ресурсів ті їх формування.

2.     Аналіз виробництва продукції рослинництва за обсягом, асортиментом та якістю.

3.     Аналіз використання орних земель.

4.     Задача №13.

1. АНАЛІЗ КІЛЬКІСНИХ І ЯКІСНИХ ПАРАМЕТРІВ МАТЕРІАЛЬНИХ ОБОРОТНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ФОРМУВАННЯ.

Склад, структура і зміна матеріальних ресурсів характеризує­ться натуральними (кількісними), якісними і вартісними показни­ками. В умовах нестабільності вартісної оцінки матеріальних ре­сурсів перевага при аналізі надається натуральним (кількісним) і якісним показникам. За допомогою кількісних параметрів оці­нюють наявність матеріальних оборотних засобів, їх склад, потре­бу і рівень забезпеченості ними підприємства (у розрізі конкрет­них видів), функціональну і фізичну придатність ресурсів до ви­користання.

Кожному виду матеріальних ресурсів властиві специфічні якіс­ні параметри. Для окремих з них є державні стандарти — ГОСТи, ОСТи тощо. Такими ресурсами є паливо, мінеральні добрива, пестициди та ін. Якісні параметри деяких ресурсів регулюються на рівні підприємства, тобто тих, що виробляються на підприєм­стві і використовуються для внутрішньогосподарської потреби (на­приклад, насіння, корми, органічні добрива тощо).

Потребу в матеріальних ресурсах визначають виходячи з фак­тичних їх витрат, що склались на підприємстві, або нормативів — науково обгрунтованих норм витрат, скоригованих на умови під­приємства, на одиницю продукції, роботи, галузі (посівна площа, земля в обробітку, поголів'я тварин тощо). При розрахунку по­треби в оборотних ресурсах враховують, що є ресурси визначаль­ні, без яких виробництво неможливе, доповнюючі, взаємозамінні тощо. Це вимагає враховувати співвідношення як між окремими видами матеріальних оборотних ресурсів, так і між ними і основ­ними виробничими фондами, які деякою мірою є базою для ви­значення потреби в матеріальних ресурсах. Якщо відома площа посіву, то, знаючи норму висіву, неважко визначити загальну по­требу в насінні. Маючи поголів'я певного виду тварин, враховуючи їх продуктивність, є можливість розрахувати потребу в кормах та ін.

Порівнюючи фактичну (можливу, потенційну) наявність мате­ріальних оборотних ресурсів з потребою в них, визначають рівень забезпеченості ними підприємства, який розраховують як у цілому по підприємству, використовуючи для цього вартісну чи енергетичну  оцінку.

При аналізі величини відхилення ресурсів треба враховувати, що це відхилення є наслідком впливу кількісного і ціннісного факторів, кількісну величину якого виявляють, застосувавши лан­цюгову підстановку або прийом різниць. Для виявлення першо­причин відхилень розрахунок здійснюють у розрізі окремих видів ресурсів (наприклад, корми: концентровані, грубі, соковиті, доб­рива: азотні, фосфорні, калійні тощо), причому враховують і дже­рела надходження ресурсів — чи це залишки з минулого періоду, чи надійшли в цьому році; вони власного виробництва, чи купле­ні. Таку оцінку найкраще робити з використанням матеріального балансу з урахуванням наявності ресурсів на початок періоду, їх надходження, витрачання і залишку на кінець аналізованого пе­ріоду.

Проте завдання аналізу полягає не тільки в оцінці забезпече­ності виробництва окремими видами ресурсів, а і в оптимізації їх співвідношення.

Виробничі запаси — це частина предметів праці (обо­ротних засобів), які ще не вступили в процес виробничого спожи­вання, але без них неможливе здійснення виробництва. Виробни­чий запас оборотних ресурсів повинен забезпечувати безперебійну роботу підприємства.

Загальний обсяг виробничих запасів залежить від характеру виробництва, обсягу виробленої продукції (робіт, послуг), умов одержання матеріальних ресурсів, вартості (собівартості) мате­ріальних цінностей, економічного стану підприємства та ін.

Для аналізу формування виробничих запасів необхідно уяснити особливості виробничого процесу, який має свої відмінності в кожній галузі підприємства. Залежно від характеру одержання виробничих запасів їх поділяють на дві групи — власного вироб­ництва і покупні. У сільськогосподарських підприємствах основна частка (50—70%) виробничих запасів припадає на ресурси влас­ного виробництва — корми, насіння, садивний матеріал, тварини на вирощуванні та відгодівлі, органічні добрива тощо.

При формуванні виробничих запасів за рахунок купівлі особ­ливу увагу приділяють обгрунтуванню їх потреби і перш за все в найважливіших — електроенергії, паливі і мастильних матеріалах, запасних частинах, мінеральних добривах, будівельних матеріалах тощо. (В основу розрахунків кладуть прогресивні нормативи, які передбачають використання передових матеріало- і енергозбері­гаючих технологій, виробництво високоякісної, економічно чистої, конкурентоспроможної продукції.

Для створення необхідних виробничих запасів матеріальних ресурсів велике значення має система їх придбання.

Постачання сільськогосподарських підприємств в основ­ному здійснюватиметься у двох напрямах—через укладення з державою угод на продаж їй окремих видів сільськогосподарської продукції, в яких передбачатиметься централізована поставка то­варно-матеріальних цінностей, та ширший розвиток ринкових структур, зокрема, товарно-сировинних бірж, різних посередниць­ких торгово-комерційних структур та ін. Якщо в першому випад­ку ціни на матеріальні ресурси, як правило, будуть фіксовані, то в Другому — їх визначатиме баланс попиту і пропозиції. Завдання аналізу — допомогти визначитись з прийняттям певних варіантів рішень, пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей за різними напрямами.  

Формуванню і підтримці оптимальних запасів товарно-матері­альних цінностей на різних рівнях їх проходження, оперативному забезпеченню потреби підприємств у необхідних ресурсах сприятиме створення автоматизованої системи управління (АСУ) мате­ріально-технічним постачанням.

Специфічною особливістю, яку слід враховувати при аналізі формування оборотних ресурсів, є те, що потреба в них різко ко­ливається протягом року. Це пов'язано із сезонністю сільськогос­подарського виробництва, а отже, створює додаткові труднощі у нагромадженні їх запасів, зокрема, це пошук коштів на їх при­дбання і ведення виробничого процесу за відсутності надходжен­ня сільськогосподарської продукції.

2.  АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ЗА ОБСЯГОМ, АСОРТИМЕНТОМ І ЯКІСТЮ.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва за­лежить від виконання плану посівних площ та урожайності сіль­ськогосподарських культур.

Оцінку дотримання планової площі роблять на основі порів­няння фактичної посівної площі з плановою. Оскільки зміна роз­міру посівної площі зумовлює зміну її частки в загальній площі, то в процесі аналізу вивчають і структурні зміни, які в умовах обмеження площ є одним із факторів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її ефективності.

За результатами аналізу необхідно оціни­ти зміни посівних площ і якщо ці зміни небажані, намітити конк­ретні заходи щодо запобігання чи ліквідації їх.

Більш динамічним фактором, який зумовлює валовий збір про­дукції рослинництва, є урожайність, її рівень формується під впли­вом багатьох факторів, які можна об'єднати в дві групи: метео­рологічні й агротехнічні.

Найточнішу оцінку впливу складових агротехнічного фактора на формування врожаю дає експериментальний метод, суть якого полягає в порівнянні вирощування певної культури в двох варіан­тах, які різняться між собою лише тим фактором, вплив якого вивчають. При наявності масових виробничих даних для оцінки впливу на рівень урожайності окремих агротехнічних факторів застосовують дисперсійний 5 кореляційно-регресійний аналіз.

Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим, використовую­чи натуральні й вартісні показники.

Розвиток тваринництва вимагає докорінного поліпшення кор­мовиробництва. З цією метою необхідна подальша інтенсифікація польового і лукопасовищного кормовиробництва. Особливу увагу підприємства повинні звернути на забезпечення збалансованості кормів по білку, виробництво якого з розрахунку на 1 к. од. по­винно бути не менше 100 г. Необхідно розробити і реалізувати заходи по збалансуван­ню кормів і за іншими компонентами, поліпшенню якості кормів та зменшенню їх витрат.

Виходячи з цього, найголовнішим завданням аналізу виробни­цтва кормів є виявлення можливостей зміцнення кормової бази б кожному окремому підприємстві. Аналізують виконання плану надходження кормів за всіма каналами, оцінюють їх якість, вміст протеїну, вивчають передовий досвід у кормовиробництві, розроб­ляють конкретні заходи щодо збільшення виробництва кормів, підвищення якості, зниження їх собівартості.

Для оцінки вико­нання плану надходження кормів фактичне їх виробництво порів­нюють з планом у натуральному виразі, в кормових одиницях і за вмістом перетравного протеїну.

Для поліпшення задоволення потреб у плодоовочевій продукції передбачено збільшення виробництва продукції і поліпшення її якості, різке скорочення втрат при збиранні, зберіганні й транс­портуванні. Планується нарощення потужностей з переробки і зберігання продукції.

Особливості аналізу виробництва плодоовочевої продукції по­лягають не стільки в методиці, скільки в розрахунку аналізованих показників. Зокрема, при оцінці виробництва продукції теплиць і парників за одиницю посівної площі береться не 1 га, а 1 м².

Ефективність овочівництва захищеного грунту значною мірою залежить від дотримання строків посіву (зумовлює строки одержання продукції й ціни її реалізації), а також вибору правильних сівозмін і культурооборотів у напрямі збільшення частки уро­жайніших культур. Урожайність у захищеному грунті залежить від правильного добору сортів тепличних культур і необхідних компонентів для підготовки грунту, своєчасної заміни грунту, кіль­кості біопалива чи способу обігріву, кількості добрив, ефективності боротьби з хворобами, шкідниками і бур'янами, дотримання температурного і освітлювального режимів, вологості повітря тощо. Ці фактори забезпечують збільшення виробництва продук­ції, підвищення його ефективності, скорочують строки окупності капітальних вкладень.

Виробництво продукції з багаторічних насаджень аналізують за окремими їх видами (зерняткові, кісточкові, ягідники, горіхо­плідні, цитрусові, виноградники, хміль тощо). У процесі аналізу встановлюють причини зміни виробни­цтва продукції з кожного виду насаджень, причому площу ци.х насаджень беруть лише в плодоносному віці. Кількісний вплив основних факторів виявляють за методикою, викладеною при ана­лізі валового збору зерна.

Щоб висновки з результатів аналізу виробництва продукції рослинництва були об'єктивними, необхідно встановити, наскільки їх зміна зумовлена зовнішніми (об'єктивними) факторами — змі­ною природних умов, недопоставкою мінеральних добрив та інших матеріальних ресурсів, низькою якістю закупленого насіння і тех­нологічних робіт, які виконують обслуговуючі підприємства АПК та ін., і наскільки — внутрішніми (суб'єктивними) факторами -низькою якістю і несвоєчасністю виконання робіт; недотриманням норм внесення добрив і висіву насіння та інших вимог агротехніки.

Для оцінки виконання плану виробництва продукції за асорти­ментом порівнюють обсяг продукції, яку можна зарахувати у ви­конання плану за асортиментом з плановим її обсягом.

Дуже важливим показником, що характеризує виробництво сільськогосподарської продукції, є її якість, тобто сукупність вла­стивостей, здатних задовольняти певні вимоги споживача. Важли­вий цей показник і тому, що він по суті є визначальним для підвищення конкурентоспроможності продукції. Тому основне зав­дання аналізу — встановити наскільки продукція підприємства за якісними параметрами задовольняє споживача. Така оцінка ро­биться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції по­питу на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості про­дукції з нормативами (стандартами). Що залежно від призначення до однієї і тієї ж продукції можуть пред'являтись різні вимоги.

За показниками якості сорти певних культур можуть поділятись на групи, класи та ін.

Якість насіння (посівного матеріалу) характеризується сортом, репродукцією, класом, який враховує схожість, чистоту, енергію проростання, абсолютну масу 1000 зерен.

Важливим показником, особливо для плодоовочевої продукції, є строки її надходження, що зумовлює необхідність їх аналізу.

Отже, оцінка виробництва продукції за обсягом, .асортимен­том, якістю і строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.

3. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ОРНИХ ЗЕМЕЛЬ.

Найінтенсивнішим видом земельних угідь є рілля, від правиль­ного використання якої залежать результати сільськогосподарсько­го виробництва і соціальний розвиток підприємства. Рівень вико­ристання ріллі значною мірою визначає система землеробства, яка є комплексом взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і ор­ганізаційних заходів, зумовлених інтенсивністю використання зем­лі, способами відновлення і підвищення родючості грунту.

Комплекс агротехнічних заходів включає обробіток грунту, внесення добрив, підготовку і якість насіння, догляд за по­сівами, збирання урожаю та ін.

Нарощування виробництва продукції в Україні пов'язують із меліорацією земель, для підвищення ефективності яких, досягнен­ня у встановлені строки проектної врожайності сільськогосподар­ських культур, скорочення строків окупності вкладень у меліора­цію необхідно:

·  в достатній кількості забезпечити підприємства, які працюють на меліорованих землях мінеральними добривами і меліорантами (вапняк, гіпс та ін.);

·  сприяти забезпеченню підприємств матеріалами, машинами і механізмами як загального, так і спеціального призначення:

·  ширше впроваджувати нові сорти і гібриди сільськогосподар­ських культур, які чутливо реагують на меліорацію, відповідають вимогам інтенсивної технології, стійкі проти хвороб і шкідників;

·  постійно поліпшувати структуру посівних площ, збільшуючи питому вагу посіву люцерни, що забезпечує нарощування вироб­ництва високобілкових кормів і є надійним засобом поліпшення меліорованих земель;

·  створити на підприємствах агрохімслужбу, яка б забезпечила розрахунок оптимальних норм внесення добрив, хімічних засобів захисту рослин, води та ін.;

·  удосконалювати способи поливу, що забезпечило б зменшен­ня їх капіталомісткості і витрат води;

·  ширше застосовувати закриті меліоративні системи, оскільки при відкритих системах до 15 % ріллі використовується не за прямим призначенням;

·  забезпечити комплексний підхід до будівництва і експлуатації меліоративних систем, поліпшувати відносини водогосподарських організацій із сільськогосподарськими підприємствами;

·  постійно знижувати вартість і поліпшувати якість робіт з мелі­орації земель на основі ширшого застосування механізації, інду­стріальних методів будівництва та ін.;

·  проводити меліорацію в комплексі з культуртехнічними робота­ми, що забезпечить своєчасне введення в експлуатацію меліорова­них земель;

·  систематично поліпшувати кваліфікацію працівників, які зай­маються меліорацією, забезпечувати належне їх стимулювання з;.; результатами праці;

·  поліпшувати управління водогосподарством на основі автомати­зованих систем управління із широким застосуванням мікропроце­сорної техніки і мікроЕОМ.

Із організаційних заходів ефективним є застосування контурно-меліоративної системи землеробства. Вона передбачає протиерозіп ну організацію території господарства і комплекс агрономічних, лі­сомеліоративних та гідротехнічних заходів.

Внутрішньогосподарське землевпорядкування передбачає роз­ташування меж полів за напрямком горизонталей місцевості. Це дозволяє проводити контурний обробіток грунту, раціональніше прокладати дороги, підвищувати ефективність усіх протиерозійних заходів.

З комплексу агрономічних протиерозійних заходів найважливі­шим є впровадження ґрунтозахисних сівозмін, які передбачають насичення бобово-злаковими сумішками, контурно-смугове розта­шування посівів при чергуванні смуг багаторічних трав зі смугами озимих або ярих колосових, підбір різних способів обробітку ґрунту.

Із лісомеліоративних і гідротехнічних заходів заслуговують на увагу залуження і заліснення ярів та крутих схилів, засипка ярів і рекультивація змитих ділянок землі, будівництво валів-терас на схилах полів, ставків і водойм та ін.

На відміну від показника загальної площі посівів структура їх є рухомішим фактором. Як правило, вона не залишається по­стійною, а змінюється і вдосконалюється відповідно до попиту і пропозиції на певну продукцію, виробничого напряму підприємст­ва, врожайності різних культур, а також залежно від кліматичних умов.

Аналіз структури посівних площ передбачає визначення: пи­томої ваги посівів зернових культур та її відповідності державним замовленням, іншим контрактам та потребам підприємства в зернопродукції; питомої ваги технічних, а в спеціалізованих підпри­ємствах також картоплі, овочевих, плодових та інших культур; пи­томої ваги кормових культур; економічної ефективності різних сільськогосподарських культур; економічної ефективності сівозмін і структури посівних площ.

Раціональне використання ріллі передбачає добір найефектив­ніших культур, які забезпечують найбільший вихід продукції при високій окупності витрат на їх виробництво. Для цього оцінюють економічну ефективність сільськогосподарських культур, викори­стовуючи такі показники: для товарних культур — урожайність, вартість продукції з одиниці площі, продуктивність праці на їх вирощуванні, собівартість продукції, прибуток з 1 га посіву, рівень рентабельності; для кормових культур — вихід кормових одиниць, перетравного протеїну або кормопротеїнових одиниць на 1 га посі­ву, їх собівартість і затрати праці на виробництво відповідної оди­ниці корму та ін.

Дуже важливо мати відомості про ефективність по­передників та вдосконалення технології виробництва, бо залежно від дії цих факторів показники ефективності можуть бути різними, а висновок — не досить обгрунтованим. Аналізувати ефективність культур слід з урахуванням даних про найрозповсюдженіші по­передники і сучасну прогресивну технологію.

Для визначення економічної ефективності товарних сільськогос­подарських культур можна також зіставити питому вагу посівних площ під цими культурами з питомою вагою їх валової продукції (основної, супутньої і побічної) в закупівельних або цінах прода­жу, з питомою вагою витрат на вирощування і можливого прибут­ку, обчисленого як різниця між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво. Ці показники доповнюють розра­хунком можливого фінансового результату (прибуток чи збиток) на 1 га посіву певної культури і рівня рентабельності вирощуван­ня окремих культур.

Аналізуючи економічну ефективність товарних сільськогосподарських культур, треба врахувати, що вона з року в рік змінює­ться внаслідок зміни врожайності культур, цін і витрат на 1 га посіву.

Для визначення економічної ефективності використання землі під кормовими культурами, об­числюють структуру виходу кормових одиниць, перетравного про­теїну або кормопротеїнових одиниць.

Детальний аналіз економічної ефективності вирощування окре­мих культур дає можливість поліпшувати структуру посівних площ. Економічну ефективність зміни структури посівних площ можна виявити на основі порівняння виходу продукції, обчисленої з фактичної площі за фактичної і планової (базисної) структури посівів. В обох випадках для розрахунку виходу продукції беруть урожайність планового (базисного) періоду.

Аналіз структури посівів пов'язаний з аналізом сівозмін, який включає вивчення: наявності сівозмін, їх типів і ступеня освоєності; дотримання встановленого порядку чергування культур у по­лях сівозмін; найтиповіших відхилень від встановленого порядку чергування культур та їх причин; економічних наслідків несвоєчас­ного освоєння сівозмін або порушення встановленого чергування культур.

Аналіз земельних ресурсів закінчують оцінкою ефективності їх використання. Ефективність (результативність) — складний синте­тичний показник, величина якого акумулює використання природ­ної родючості ґрунту, структури земельних угідь і структури посів­них площ, освоєння сівозмін, віддачу живої і уречевленої праці, досягнення селекції тощо. Складність показника «ефективність» вимагає різнобічної оцінки, яка стосовно земельних ресурсів може бути: технологічна (фізична), економічна, соціальна і екологічна.

Технологічну ефективність вимірюють натуральними показника­ми, а саме урожайністю, виходом окремих видів продукції як рос­линництва, так і тваринництва. До технологічної ефективності відносять також показники виробництва продукції в натуральному вигляді на одиницю добрив (в діючій речовині), оди­ницю маси насіння, в умовах енергетичної кризи — на одиницю палива тощо.

Економічна ефективність пов'язана з вартісною оцін­кою виходу продукції, яку зіставляють з площею земельних ресур­сів та витраченими ресурсами на її виробництво — матеріальними витратами, загальними затратами живої і уречевленої праці. Крім того, виробництво валової продукції доповнюють показниками ви­ручки від реалізації продукції, валовим і чистим доходом, прибут­ком як загальним, так і за вирахуванням плати і податку за зем­лю, воду тощо, що доповнює нашу уяву про економічну ефектив­ність використання землі.

Оскільки земля — першооснова життя людини, а для сільсько­господарських працівників і основний засіб виробництва, то її ви­користання повинно супроводжуватись підвищенням соціальної ефективності. Останню оцінюють такими показниками, як рівень і тенденції зміни оплати праці, рівень соціального комфорту житла, культурно-побутових приміщень і населених пунктів, динаміка виробництва екологічно чистої продукції тощо.

Для оцінки екологічної ефективності землеробства вивчають динаміку вмісту шкідливих речовин у ґрунті і виробленій продук­ції, інтенсивність ерозійних процесів, темпи відновлення природної родючості ґрунту та ін.

Всі заходи, спрямовані на підвищення, технологічної, економіч­ної, соціальної і екологічної ефективності, є і резервами поліпшен­ня використання земельних ресурсів.

4.                                Задача №13.

Відомі наступні показники:

Треба розрахувати вплив факторів на відхилення ФЗП. Побудувати аналітичну таблицю.

Список використаної літератури:

1.     Савчук В.К., „Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств”. К., 1995 р.