Лондон, друга половина XIX сторіччя. Завдяки економічному, політичному, культурному розквіту в Англії вже давно назріла необхідність вирішити проблему росту пасажиропотоку в столиці. Одним з рішень було організувати рух в підземних тонелях міста, що дозволяло в повній мірі використовувати швидкість, надійність та зручність руху, оскільки тут відсутні перетини шляхів та зустрічні потоки транспорту і пішоходів. Тому в 1863 році в Лондоні споруджується перша в світі підземна залізниця (метро). Поїзди тут рухалися за допомогою паровозів. Дим заповнював тонелі,  кіптява осідала на вагонах і на облицюванні станцій та вестибюлів, затемнюючи і без того бліде освітлення.      Але все ж таки підземні поїзди ходили набагато швидше, ніж карети і дилижанси на вулицях. Населення Лондона все частіше користувалось саме цим засобом пересування, і за небачено короткий час потік пасажирів метро збільшився настільки, що перевершив найбільш оптимістичні сподівання.      В наступні десятиліття метрополітени почали споруджувати у багатьох великих містах світу. Приклад Лондона наслідували Ліверпуль і Глазго, Нью-Йорк і Чікаго, Берлін і Гамбург, Мадрід, Токіо, Будапешт, Буенос-Айрес, Афіни, Париж та інші.      Найяскравішою сторінкою в історії будівництва підземних доріг для нас є спорудження метрополітенів у найбільших містах нашої країни та країнах СНД - Києві, Дніпропетровську, Харкові, Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську, Єревані, Тбілісі, Баку, Омську.      15 травня 1935 р. вперше відчинилися двері тринядцяти станцій першої черги Московського метрополітену. Радянських людей зустріли казкові підземні палаци, де не відчувався гнітючий морок підземелля, де різноколірний мармур і полірований граніт підкреслюють тонкі переливи кришталю і блиск позолоти.      У 1955 році відкрився рух на підземній дорозі в Ленінграді.      А в 1960 р. почав діяти Київський метрополітен - окраса і гордість столиці України. Київське метро - не тільки першокласна транспортна споруда, а й видатний твір мистецтва. Він побудований в єдиному комплексі монументальних архітектурних споруд під землею та на її поверхні. В період його проектування і будівництва архітекторам довелося розв'язати досить складне завдання - як використати всі можливості архітектурної композиції, щоб надати станціям життєрадісного, глибоко оптимістичного, художнього, і разом з тим, - виключно оригінального вигляду.

Будівництво

     Роботи по спорудженню київської підземної магістралі почалися у 1949 р. Цього року була створена проектна група, яка незабаром перетворилася в "Київметропроект".

     Літопис народження трудового колективу Київського метрополітену починається із створення 23 лютого 1960 року ініціативної групи спеціалістів, на чолі з начальником метрополітену Орловим Миколою Костянтиновичем, для проведення заходів щодо підготовки пуску і приймання в експлуатацію першої дільниці, довжиною 5.2 км, з 5 станціями.

     Метрополітен гармонійно вписався в повсякденне життя, а добре всім знайомий знак над входами в підземні палаци став невід’ємним фрагментом міського пейзажу.

Успіхи і досягнення

     У 1977 р. Київському метрополітену було присвоєно ім'я В.І. Леніна.      У 1979 р. колективу метрополітена були присвоєні звання "Підприємство високої культури виробництва" та "Зразкове підприємство м.Києва".      3 квітня 1981 р. за великі успіхи , досягнені у виконанні завдань десятої п'ятирічки та забезпечення високої культури обслуговування пасажирів Київський метрополітен нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору.      За досягнуті успіхи в праці, ініціативу та професійну майстерність 224 працівника відзначені державними нагородами:

     Почесне звання “Заслужений працівник транспорту України” присвоєно 10 працівникам.      Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України нагороджено 13 чоловік.      Вищою галузевою нагородою Знаком “Почесному залізничнику” нагороджено 48 працівників.

Метрополітен сьогодні

     Сьогодні Київський метрополітен має 3 діючі лінії, експлуатаційна довжина яких близько 50 км. До послуг пасажирів – 40 станцій, з трьома підземними пересадочними вузлами в центрі міста.      Лінії метрополітену перетинають всі 10 районів міста.      Перша лінія, Святошинсько-Броварська, історія якої починається з 6 листопада 1960 року, має довжину 19.6 км (із яких 6.7 км – наземна ділянка) і 16 станцій. Наземна ділянка має 2 мостових переходи – через ручку Дніпро та Русанівську протоку та 2 шляхопроводи.      Друга лінія, Куренівсько-Червоноармійська, перша ділянка якої була введена в експлуатацію 16 грудня 1976 року, має довжину 13.2 км і 12 станцій.      Третя лінія, Сирецько-Печерська, перша ділянка якої була введена в експлуатацію 31 грудня 1989 року, має довжину 18.8 км і 12 станцій.      Така схема ліній метрополітену в значній мірі задовольняє потребу населення та гостей міста в перевезеннях до місць роботи, громадських та культурних центрів, сприяє сполученню житлових і промислових районів з центром міста.      Всі діючі станції Київського метро різні за характером конструкцій, архітектурним та художнім оформленням. Кожна станція має свій індивідуальній вигляд, краса наземних споруд органічно вписується в квартали та вулиці міста, а ошатність підземних вестибюлів з яскравим прикладом злиття інженерної майстерності та художньої думки.      Київський метрополітен – це багатогалузеве підприємство, сучасний складний інженерний комплекс. В його складі функціонують 9 експлуатаційних служб, 2 електродепо (“Дарниця” та “Оболонь”), майстерні з капітального ремонту рухомого складу.      Всі три лінії метрополітену обладнані пристроями автоматики та телемеханіки руху поїздів. Водіння поїздів здійснюється одним машиністом.      Основним засобом забезпечення безпеки руху поїздів метрополітену є система автоматичного регулювання швидкості (АРШ).      Загальний парк депо складає 579 вагонів. Електродепо є основними виробничими підрозділами служби рухомого складу і призначені для проведення поточних ремонтів, технічного обслуговування вагонів та забезпечення експлуатації поїздів на лініях.      Пасажирів метрополітену обслуговують 107 ескалаторів, що діють на 22 станціях.      Лінії метрополітену обладнані системами вентиляції, опалення, водопостачання, водовідведення.      На лініях метрополітену діють автоматизовані системи управління технологічними процесами ескалаторів, електропостачанням, рухом поїздів та сантехнікою.      Жоден елемент складного багатогранного господарства метрополітену не може працювати без електричної енергії. Енергетична система метрополітену включає розвинену кабельну мережу, 38 тягово-понижувальних підстанцій, 2 тягові підстанції, 14 трансформаторних підстанцій. Керування ними здійснюється з автоматизованих диспетчерських пунктів.      Безперебійність та чіткість роботи найскладнішої техніки в цілому, залежить від багатотисячного колективу працівників, котрі обслуговують техніку.      Управління та контроль за рухом поїздів на лініях, роботою ескалаторів та сантехніки, системою електропостачання здійснюється з автоматизованих диспетчерських пунктів.      Станції обладнані системою управління з застосуванням пристроїв телебачення: з пульта оператора здійснюється контроль усіх процесів обслуговування пасажирів.       Сьогодні у метрополітені працює більше 100 чоловік, які були прийняті на роботу ще в 1960 році.      Важливою умовою стабільної роботи є добре організований побут та відпочинок. Улюбленим місцем відпочинку метрополітенівців стала база на річці Десна, де за літній період мають змогу відпочити близько 1000 чоловік. Крім того, працівники метрополітену та їх сім'ї мають можливість відпочивати влітку у пансіонатах Чорноморського узбережжя Криму. Для молоді збудовано спортивний комплекс, оснащений спеціальним знаряддям.      Функціонують колективи художньої самодіяльності. Один з них – ансамбль “Червона калина” – дипломант II Всеукраїнського фестивалю народної творчості. Проводяться концерти та вечори відпочинку.      Працівників метрополітену обслуговує поліклініка і 9 медичних пунктів. В цехах і на дільницях є кімнати для відпочинку і психологічного розвантаження. В депо “Дарниця” і “Оболонь” діють оздоровчі комплекси