Юридичний      Об'єктивний   Суб'єктивний    Юридичний   Юридичний   Загибелi

Мал. 1. Структура кредитного ризику.

     Труднощi з погашанням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльш поширеними з них є:

     1. Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядi кредитної заявки,  а також пiд  час  розробки  та укладання кредитного договору i подальшого контролю його виконання.

     2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.

     3. Фактори,  якi знаходяться поза банкiвським  контролем  та можливостями впливу.

     Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:

      а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника  при розглядi заявки на отримання кредиту.  Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:

        / надання  необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв)

          одному клiєнту або  групi  позичальникiв  (концентрацiя

          кредитних ринкiв);

        / надання кредитiв позичальникам,  котрi пов'язанi систе-

          мою участi  з  банкiром або банком,  наявнiсть дочiрнiх

          структур банку (чинник "зв'язаного кредитування").

      б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських  спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.

      в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.

      г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов,  що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за  нього повною мiрою.

      д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод  користування кредитом та погашання позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення  позики,  контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).

      е) надмiрне розширення або швидке збiльшення  обсягiв  кредитних операцiй:

        / надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку

        / поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери,  не

          знайомi банку  або для функцiонування в котрих банк не-

          достатньо оснащений тощо.

      є) неефективне  стягнення  позик  та  процентiв у зв'язку з конфлiктами мiж банком та компанiями,  що знаходяться у власностi банкiра або банку.

     Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:

      * проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;

      * в галузi кредитування розробляються  та  втiлюються  новi задачi, кредитнi послуги,  котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);

      * керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем з метою  уникнення  проведення надто ризикованої кредитної полiтики, яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання  необхiдного та/або додаткового прибутку;

      * iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть  законодавства заважає прийняттю  деяких  оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi  кредитних  вкладень банку.

     Основними причинами виникнення проблемних позик  (тобто  позик, щодо  яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають:

      а) слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника,  недобросовiсна конкуренцiя та  дiяльнiсть iнших банкiв.  Банк-кредитор повинен виявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi з потенцiйним позичальником,  за  матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо i вживати заходи та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.

      б) погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання.

      в) послаблення  з  боку  позичальника  власного контролю за станом фiнансiв,  котре проявляється:

  / у зростаннi дебiторської заборгованостi,  невиробничих витрат;         

  / у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей  у грошові;

  / у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.

      г) зрив та невиконання контрактiв  позичальником  або  його контрагентом (постачальником сировини,  дiловим партнером або замовником).

      д) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.

      е) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

     Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:

      а) погiршення економiчної кон'юнктури,  що враховує макроекономiчнi проблеми:  спад,  криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя,  криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб'єктiв господарювання;

      б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi,  що,  вочевидь, може призвести до:

        / невиконання кредитних угод,  затримки або  вiдмови  вiд

          виплат позичальниками з полiтичних мiркувань;

        / конфiскацiї активiв позичальникiв iз-за полiтичних при-

          чин або в результатi воєнних дiй.

      в) змiну законодавства країни тощо;

      г) форс-мажорнi обставини природного характеру.

     Контролюючи поточну  фiнансову  дiяльнiсть  позичальника пiд час розгляду кредитної заяви та подальшого використання ним позики, банк-кредитор  може  виявити  симптоми  ймовiрних  фiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:

      - перевищення критичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;

      - надмiрне використання  короткострокових  позик  в  якостi джерела фiнансування довгострокових вкладень;

      - низькi значення показника лiквiдностi балансу  пiдприємства-позичальника та рiвня рентабельностi;

      - хронiчна нестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);

      - зростання до небезпечних меж частки позичкових  коштiв  у загальнiй сумi джерел грошових засобiв;

      - невиконання зобов'язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо  своєчасного  повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;

      - наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;

      - погiршення вiдносин з банкiвською системою;

      - використання нових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;

      - використання переамортизованого обладнання;

-                        несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.

    На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії:

1.     Клас А – фінансова діяльність дуже добра і дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

2.     Клас Б – фінансова  діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

3.     Клас В – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

4.     Клас Г – фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність на протязі коротких періодів часу;

5.     Клас Д – фінансова  діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:

·        «добре» -- якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована один раз на строк до 30 днів;

·        «слабке» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації 30-90 днів;

·        «недостатнє» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

      Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.

      Серед найтиповiших помилок,  якi ведуть до втрат  банкiв  на етапi визначення  та  регулювання  кредитних  ризикiв,  появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик  у  кредитному  портфелi банку зазначають:

      - агресивнiсть кредитної  полiтики;

      - вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

      - наявнiсть прихованої простроченої  заборгованостi  (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

      - значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх  обсязi;

      - застосування неефективних методiв забезпечення  повернення позичок;

      - нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;

      - вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

      - iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;

      - недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування  методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.

     Неправильна ж полiтика банку у сферi розподiлу кредитних активiв, вкладення  їх  у  надто ризиковi кредитнi справи може бути чинником збиткової дiяльностi та отримання банком у зв'язку з цим значної шкоди, котра пов'язана:

     / по-перше,  пiдривається репутацiя  банку,  так  як  значна   кiлькiсть неповернених  кредитiв може призвести до падiння   довiри вкладникiв, тобто до загрози неплатоспроможностi самого банку;

     / по-друге,  виникають додатковi витрати  банку,  спричиненi  поверненням проблемних позик;

     / по-третє,  це призводить до заморожування  деякої  частини   позичкового капiталу в непродуктивних активах;

     / по-четверте,  втрати вiд позичкових операцiй впливають  на  матерiальне стимулювання персоналу банку, його зменшення спроможне викликати вiдтiк квалiфiкованих працiвникiв.

     Ця шкода  може бути значно бiльшою за своїм обсягом вiд прямих збиткiв вiд неповернення позичальником заборгованостi.

     Тому проблема визначення причин виникнення кредитного ризику (з вини банку,  позичальника чи iнших, не залежних вiд них чинникiв), а також рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю з найголовнiших у процесi банкiвської дiяльностi, забезпечення його безпеки та фiнансової стiйкостi.

1.3. Методи захисту вiд кредитних ризикiв

     Природньо,  що,  визначивши джерела та причини можливих загроз у  кредитнiй  дiяльностi,  банк як бiзнесова особа прагнутиме захистити себе вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь.  Тому  основна тема,  наголос у кредитнiй полiтицi банку  ставиться на досягненнi безпеки,  зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.

     З метою захисту своїх iнтересiв,  зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у  процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями,  показниками  ризику,  встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв,  методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

     Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення  кредитiв є  елементарне  нівелювання  ризику,  якого  може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi,  виключити  ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен  iгнорувати  ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi  активної  дiяльностi. Це  дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

     Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi,  тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi  та  обсягу  втрат  i збиткiв для  кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi,  почнемо з  лiмiтування  кредитiв  -- нормативно визначених показникiв максимального ризику.

     Лiмiтування кредитiв -- це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику.  Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик,  якi  уособлюють граничну суму  кредиту,  котру  позичальник  має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують  одну  з  таких форм лiмiтування кредитiв,  як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому  протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту.  При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання  обов'язкових  економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10 "Про порядок регулювання  та  аналiз  дiяльностi комерцiйних банкiв". Одним iз них є показник нормативного ризику  Н9  --  максимальний розмiр ризику  на одного позичальника.  Даний норматив розраховується за формулою:

                                      Зс

                           Н9 = ------ * 100%   (1),  де

                                      К

     Зс --  сукупна  заборгованiсть за позиками,  мiжбанкiвськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника (включаючи 100% суми  заборгованостi забалансових зобов'язань,  виданих стосовно цього позичальника);

     К -- капітал банку.

     Норматив Н9 не повинен перевищувати значення 25%,  тобто жоден iз наданих одному позичальнику кредитiв (або їх сума) не може перевищувати чверть власного капiталу банку.

     Для контролю за концентрацiєю кредитних вкладень комерцiйних банкiв введене поняття "великих кредитiв" -- це позики, котрi надає банк,  кожен з яких за обсягом бiльший 10%  власного капiталу банку. Про кожен випадок надання "великого  кредиту"  комерцiйний банк повинен  повiдомляти Нацiональний банк України.  Для запобiгання значному кредитному ризику та можливим фiнансовим проблемам внаслiдок неповернення позичальниками заборгованостi за "великими кредитами" встановлений норматив Н10 -- норматив "великих" кредитних ризикiв щодо всiх позичальникiв банку. Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного розмiру  "великих" кредитних ризикiв (з урахуванням 100%  позабалансових зобов'язань банку) Ск та капiталу К комерцiйного банку:

                                                                Ск

Н10 = ------     (2) .

                                                                 К

Вiн не повинен перевищуванти 8-кратного  розмiру  власних  коштiв банку (у  разi  перевищення даного нормативу вимоги до платоспроможностi банку подвоюються або потроюються).

     Також лiмiтується  надання банком мiжбанкiвських кредитiв за допомогою Н13 --  максимального  розмiру  наданих  мiжбанкiвських позик. Даний норматив розраховується за формулою:

                                                        МБн

Н13 = ------ * 100%   (3),  де

                                                          К

     МБн -- загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;

     К -- капітал банку.

Н13 не повинен перевищувати 200%.

     Також лiмiтується надання кредитних коштiв позичальникам-iнсайдерам нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук на одного інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

                                                          РК1 (РК)

Н11 (Н12) == ------------- * 100%    (4),  де

                                                                К

РК1 (РК) – сукупний розмір наданих банком позик (в т.ч. й міжбанківських), порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного та всіх інсайдерів відповідно.

          Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi,  а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень.  Цей спосiб захисту передбачає розподiл та  розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде  переданий  у  тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку,  тим,  за iнших однакових умов, меншим буде степiнь ризику неповернення боргу,  позаяк ймовiрнiсть банкрутства  одразу  багатьох  клiєнтiв є значно  нижчою од  вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв,  у яких зосереджена  значна  частка  кредитних  коштiв,  i тим  меншою  мiрою банк   буде  залежний  вiд   можливостi  чи  бажання окремого позичальника  повернути кредит.  Також з цiєю метою  банк може застосовувати  спосiб  зменшення  розмiрiв  надаваних  позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного  позичальника, але  при  цьому  ступiнь  та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання  доходiв вiд втраченої вигоди.

     Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику:

n  для стандартних позик – 2%;

n  для позик під контролем – 5%;

n  для субстандартних позик – 20%;

n  для сумнівних до повернення позик – 50%;

n  для безнадійних позик – 100%.

Критерії віднесення позик кредитного портфеля до тієї чи іншої групи ризиковості згадані у розділі 1.2. Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв * коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний – на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв'язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

     Але найголовнiшим методом  захисту  вiд  кредитних  ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз  та  оцiнка  кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

     Кредитоспроможнiсть позичальника  --  це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк  розрахуватися  зi  своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату,  а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

     До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити  фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення  основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй.  Тому оцiнка якостi потенцiйного  позичальника  та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту.  Анi наявнiсть солiдного забезпечення,  нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

     Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

     1) документiв  та  матерiалiв,  отриманих  безпосередньо вiд клiєнта;

     2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

     3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Опираючись на  вищенаведений  методологiчний  пiдхiд,  схему оцiнки кредитоспроможностi клiєнта можна зобразити наступним  чином (мал. 2):

Загальна уява про клiєнта                                       

                                               Оцiнка                Прийняття

Аналiз фiнансового стану клiєнта         кредитоспроможностi        рiшення про

                                               клiєнта             кредитування

Аналiз ефективностi кредитованої угоди

Мал. 2. Схема оцiнки кредитоспроможностi клiєнта.

     Загальна уява про  потенцiйного  клiєнта-позичальника,  його характер визначається репутацiєю,  ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням  повертати борг.  Банк  повинен  перш за все з'ясувати, як  позичальник виконував попереднi зобов'язання ранiше, чи були у нього затримки у погашаннi позик,  який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати  борг  взагалi?  наскiльки достовiрними можуть  бути  поданi ним матерiали та документацiя?) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом,  консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю. 

     Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу  його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

     * поточнi касовi надходження;

     * продаж активiв;

     * iншi  джерела  фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

     Вважається цiлком прийнятним i найбiльш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та iншi власнi  кошти,  задовiльним -- залучення для покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом -- iншi запозиченi кошти.

      Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особи (крiм банкiв) банк-кредитор має врахувати чiтко  визначенi об'єктивнi показники його дiяльностi, такi як:

 а) обсяг реалiзацiї;

 б) прибуток та збитки;

 в) рентабельнiсть;

 г) коефiцiєнти лiквiдностi;

 д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки  позичальника) для  забезпечення  повернення позики та сплати процентiв за нею;

 е) склад  та  динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.

     Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру:

   - ефективнiсть управлiння позичальника;

   - макроекономiчна  ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;

   - ринкова   позицiя  позичальника  i  його  залежнiсть  вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

   - наявнiсть  державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;

   - погашення  кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

     Оцiнка фiнансового  стану  позичальника - комерцiйного банку здiйснюється на пiдставi:

      а) дотримання  обов'язкових  економiчних нормативiв та оцiночних показникiв  дiяльностi  комерцiйного  банку,  передбачених Iнструкцiєю № 10, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 30.12.1996р. № 343;

      б) наявностi прибутку та збиткiв;

      в) аналiзу якостi активiв та пасивiв;

      г) створення ним вiдповiдних резервiв;

      д) виконання зобов'язань комерцiйним банком у минулому;

      е) якостi банкiвського менеджменту.

     При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану  позичальника-фiзичної  особи  мають  бути врахованi соцiальна стабiльнiсть клiєнта, тобто наявнiсть власної нерухомостi,  цiнних паперiв i т.iн., роботи, сiмейний стан i, як наслiдок:

      а) наявнiсть реальної застави;

      б) вiк та здоров'я клiєнта;

      в)загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати;

      г)користування банкiвськими позиками у минулому та  своєчаснiсть їх погашення i процентiв за ними,  а також користування iншими банкiвськими послугами;

      д) зв'язки клiєнта з дiловим свiтом i т.iн.

     Пiдхiд до аналiзу кредитованого проекту визначається кредитною полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї яких надається кредит: комерцiйна дiяльнiсть (угоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.

     Об'єктами кредитування можуть бути:  оборотнi та основнi засоби (включаючи нерухомiсть),  iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї, ноу-хау i т.д.),  цiннi папери,  а також право користування землею та природними ресурсами.  При аналiзi об'єкта кредитування слiд мати на увазi, що:

      * надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобiв є цiлком нормальним явищем, але при цьому необхiдно розглядати лiквiднiсть даної операцiї;

      * кредит новоствореним комерцiйним структурам є ризикованою справою, незважаючи на те, що деякi з них можуть мати успiшну дiяльнiсть. Досвiд свiдчить,  що значна кiлькiсть нових пiдприємств виявляється нежиттєздатною;

      * необхiдно переконатися,  що клiєнт не просить надто великий кредит,  бiльший,  анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина пов'язана з його фiнансовим станом та здатнiстю  повернути позику;

      * слiд пересвiдчитися,  що клiєнт не  просить  надто  малий кредит, анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку у позичальника можуть виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (угоди) i, отже, з погашанням кредиту;

      * суттєвий вплив на  можливiсть  банку  повернути  кредитнi кошти мають такi чинники, як наявнiсть та якiсть забезпечення позики, строк окупностi проекту,  можливiсть банкiвського  контролю за поточним  використанням кредиту позичальником,  соцiальнi наслiдки реалiзацiї проекту тощо.

          Опираючись на проведений аналiз кредитоспроможностi та  фiнансового стану  позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та способи повернення надаваної позики та ступiнь кредитного ризику.

     Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк  дiйшов позитивного  висновку  про привабливiсть кредитної угоди, то наступним елементом  визначення  рiвня  кредитного  ризику  даної  справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту,  позаяк будь-якi прогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити  усiх  можливих ускладнень з поверненням позики та процентiв пiд час її використання. Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним.  До  таких гарантiй вiдносять:  неустойку,  заставу (заклад), поступку вимог та прав, передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування. Наведенi   форми   забезпечення  повернення  кредиту оформлюються спецiальними документами,  котрi мають юридичну силу i закрiплюють  за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi строку виконання зобов'язань.

     Неустойка (штраф,  пеня) -- це визначена законодавством  або кредитним договором грошова сума,  котру боржник повинен сплатити кредитору у разi невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема,  у разi прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання зобов'язання, у процентному вiдношеннi  до  суми  простроченого  зобов'язання i є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю,  тобто  застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiв прострочення до повного виконання зобов'язання. Штраф може виражатись у процентному  вiдношеннi  до суми неналежного виконання зобов'язання або у твердiй сумi.  Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата  бiльшої  процентної ставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi проценти за позикою,  рiзниця ж мiж платою за користування позикою у  разi прострочення платежiв її повернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом i є  пенею;  за  нецiльове використання кредиту,  виявлене  банком,  --  штраф у процентному розмiрi вiд суми нецiльового використання.

     Застава, згiдно  чинного  законодавства України,  є способом забезпечення зобов'язань,  зокрема,  отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту та процентiв за  ним  задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними характеристиками:

     1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.

     2. Здатнiсть до тривалого зберiгання.  (щонайменше, протягом термiну дiї кредитного договору).

     3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальної вартостi предмета застави.

     4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.

     Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:

     1) застава товарно-матерiальних цiнностей:

при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави  виступають партiї сировини,  матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi,  тобто таким,  на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей  та  доступнiстю кредитора до здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.

     2) застава дебiторських рахункiв:

прийнятнiсть даного виду застави визначається такими  критерiями, як якiсть товарiв та послуг,  що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв'язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує  повернення окремих цiнностей,  а також динамiку, структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.

     3) застава цiнних паперiв:

в заставу  приймають  державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм. Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують,  наприклад,  акцiї фiрм,  то у даному випадку мова не йде про  акцiї,  емiтованi пiдприємством-позичальником, а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв,  позаяк вкладення капiталу у цiннi папери є його реальним майном.

     4) застава векселiв:

можливе широке  застосування  даного виду застави з розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в  Українi.  Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення реальної  товарної  угоди.  Слiд  враховувати  також строк платежу за векселем,  якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.

     5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку:

найбiльш зручний i найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава  пропонується  одразу  у грошовiй формi,  банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави,  а у разi невиконання позичальником  своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

     6) застава нерухомостi (iпотека):

зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так  званих  iпотечних позик.  Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом iпотеки може бути майно, пов'язане iз землею -- будiвля, споруда, квартира, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс,  а також iнше майно, вiднесене

законодавством до нерухомого.

     7) застава дорогоцiнних металiв:

в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота, срiбла,  платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.

     8) застава рухомого майна:

обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше -- для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку ( в т.ч.  особистi транспортнi засоби) -- для iндивiдуальних позичальникiв.

     Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.

     Предмет застави  може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так i  заставодержателя  (банку-кредитора).  Природньо, що кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю.  У даному разi рухоме майно,  заставлене пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодерателевi, є закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя таку  заставу називають твердою.

     При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна вартiсть  заставленого  майна  повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитного договору та  договору застави. Як правило,  загальна заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування не повинна перевищувати 70-75%  вартостi  заставленого предмета -- тодi кредит вважається забезпеченим.

     Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є  вже ранiше заставленим,  тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значно зросте.

     Гарантiя -- це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий  укладається  мiж  банком-кредитором  та третьою особою-гарантом про вiдповiдальнiсть  за  повернення  позичкового боргу клiєнта  шляхом  надiслання  у  банк  гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання.  Можна  також  вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту  є  посилання  на  наданий банку гарантiйний  лист.  Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки.  Вважаються найменш ризикованими позики,  наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд  термiну повернення  боргу.  Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати  задоволення  заборгованостi  у повному обсязi  або  окремiй  її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку,  непогашений кредит стягується у безспiрному  порядку з рахунку гаранта.

     Порука -- також форма забезпечення  кредиту,  згiдно якої поручитель на  пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконання  позичальником свого  боргу у повному обсязi або його частцi.  Якщо iнше не обумовлене договором поручительства, то:

      а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;

      б) поручитель  вiдповiдає  в  тому ж обсязi,  як i боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;

      в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.

     Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв  позичальника третiй  особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок  грошового  потоку  вiд реалiзацiї товарiв  та  послуг  на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення.  Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв,  що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має  розрахунковий  рахунок у даному банку,  то угода про перепоступку не є обов'язковою,  а момент перепоступки  можна передбачити у кредитному договорi.

     Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi  та  однiєю  з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь,  як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником.  Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється  власна  дiяльнiсть у сферi страхування,  банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.

     Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй,  пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне  передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.

     До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:

      а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;

      б) страхування  пiдприємницьких  ризикiв  позичальника,  що стосуються використовуваної ним позики;

      в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв,  пiд якi надаються кредити.

      г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно,  цiннi папери,  (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).

     Безпосереднiм видом страхування  вiд  кредитних  ризикiв для комерцiйних  банкiв  є  страхування  банкiвських  кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються  кредити.  Дана  послуга  страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки.  Вона складається з наступних видiв:

     1) страхування ризику неповернення кредиту:

договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг  позичальника за кредитом.  За цим видом страхування можливi два варiанти:

      а) мiж  банком  та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення  кредитiв за всiма кредитними договорами;

      б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.

      Зрештою, страхування  ризику  неповернення  кредитiв  у даний час майже не використовується,  оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.

     2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:

даний договiр  укладається  мiж  страховиком  та  позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному  борговi  клiєнта.  Даний вид страхування зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним.  Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового  вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.

     3) страхування ризику несплати процентiв:

не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.

     4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:

даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугував забезпеченням кредитiв,  надаваних  банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит. Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк,  страховик, позичальник та партнер по контракту.

     Загалом страхування  надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при  управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi  з  iншими.

          У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик,  тобто попереднє утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики.  Такий спосiб гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про повернення основної суми боргу  залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.

     Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, пов'язаних iз  наданням кредиту,  банк  повинен  контролювати цiльове використання позики та поточний фiнансовий стан клiєнта.

      Такими є основнi методи та заходи захисту власних  iнтересiв банкiв у  сферi кредитних вiдносин,  визначенi як законодавчим та нормативним шляхом,  так i практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.

ГЛАВА 3. Вдосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку

3.1. Розробка стратегії управління кредитними ризиками

     Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання  (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати -- можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується головно на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першій главі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності.

      Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином:

  - відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

  - відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

  - надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

  - поганий аналіз кредитованих проектів;

  - поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутнєсть контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

      З огляду на це, система управління кредитними ризиками повинна містити:

 а) визначення методу оцінки кредитного ризику;

 б) аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

 в) використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

     Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати:

1) аналіз та групування кредитів за якістю;

2) диверсифікація портфеля кредитів;

3) попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента;

4) створення резервів на покриття кредитного ризику;

5) аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля;

6) вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

     При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.

     З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву "Посібник з кредитної політики". Цей посібник дозволить об'єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. "Посібник з кредитної політики" може містити три основних документи:

        1. "Кредитна політика".

        2. "Норми кредитування".

        3. "Інструкція з кредитування".

      Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

     "Кредитна політика" розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються:

 а) об'єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

 б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

 в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику  та якість управління кредитами в банку.

      Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту:

  - припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;

  - створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;

  - надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;

  - сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;

  - уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.

     Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку "Україна" по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); "свого клієнта", виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

     Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку (контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик).

    "Кредитна політика" повинна бути "живим" документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом (або комісією з кредитної політики) банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон'юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб'єктам. Тут же ж можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.

    З точки зору контролю та управління кредитними ризиками  "Кредитна політика" зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності:

 - організація процесу кредитування;

 - контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

 - управління кредитним портфелем;

 - розподіл повноважень;

 - критерії класифікації кредитів;

 - поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

 - класифікація резервів.

    Розділ "Організація процесів кредитування" визначатиме повноваження кредитних працівників (наприклад, головними обов'язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку. Розділ "Поточна робота з кредитами" повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки. У розділі "Класифікація резервів" визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.

      Другий документ "Посібника з кредитної політики" -- "Норми кредитування" -- доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення зв'язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто "Норми кредитування" -- це документ більш детальний, ніж "Кредитна політика", але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лишень загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.

      "Норми кредитування" американських банків містять зазвичай п'ять розділів: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.

     "Інструкція з кредитування" визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.

     Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.

     Отже, "Інструкція з кредитування" мала б викладати конкретні заходи контролю за станом кредитів, наданих у відповідності із загальною кредитною політикою.

     Загалом у "Посібнику з кредитної політики" знайдуть відображення всі етапи кредитного процесу від збору інформації та аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу та аудиту, включаючи процес відшкодування втрат від кредитів. Він повинен стати ефективним інструментом реалізації політики раціонального управління ризиком кредитування суб'єктів господарської діяльності, що охоплюватиме увесь період кредитних стосунків між банком та позичальником.        Заходи, пропоновані "Посібником з кредитування", можна графічно зобразити наступним чином (мал. 6). Використовуються всі можливі методи та засоби захисту від неповернення кредитних засобів як до надання позики, так і під час користування клієнтом позиченими коштами  аж до їх повного погашання.

       Кредитний ризик-менеджмент банку може передбачати створення групи з управління кредитним ризиком. Ця група відповідає за надання позик та управління кредитним портфелем банку. Зокрема, до функцій працівників групи мало б входити: підготовка і контроль за виконанням і дотриманням кредитної політики; підготовка спеціалістів з кредиту; підтримання зв'язків з позичальниками; контроль за виконанням розпоряджень відповідальних працівників банку; збір та аналіз інформації про ринок; розробка методик кредитного аналізу; аналіз звітів про поточний стан кредиту; контроль за рівнем резервів на покриття кредитних ризиків; переоцінка кредитів ("списання" до розряду втрат), схвалення надання позик тощо.

                                            Заходи:                       Часовий період:

                                                                                     після