Розділ 1 Сутність та необхідність кредитування підприємств

            1.1 Принципи кредитування підприємств.

Треба пам’ятати, що кредит не є тільки відношенням між двома суб’єктами процесу відтворення – позиковий фонд має вартісну субстанцію. Кредит виникає як природний процес вирішення протиріч у русі вартості – мiж часом виробництва та часом обігу коштів, мiж тимчасовим її осiданням та необхідністю використання в господарстві.

Об’єктом кредитної угоди у вузькому розумінні є річ, під яку надається позика чи заради якої укладається угода. В широкому розумiннi об’єкт – це не тiльки рiч, але й матеріальний процес в цілому, який викликає потребу у кредиті та заради якої укладається кредитна угода. Об’єктом кредитної угоди можуть виступати тiльки ті матеріальні процеси й потреби клієнтів, які виходять з його нормальної виробничої діяльності, що не виражають недоліків у дiяльностi клiєнтiв. Ці процеси повинні забезпечувати повернення позикової заборгованості.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матерiальнi, технічні, трудові, природні тощо. Мобілізовані банками ресурси спрямовуються на три укрупнені об’єкти кредитування: на формування основних коштів суб’єктів господарювання та iншi інвестиційні цілі, на формування їх оборотних коштiв та на споживчі цiлi. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської дiяльностi позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств, на придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Банківське кредитування фізичних i юридичних осіб здійснюється за жорсткими принципами кредитування. Останні являють собою основу, головний елемент системи кредитування, оскільки відображають сутність i зміст кредиту, а також вимоги об’єктивних економічних законів, в тому числі i в галузі кредитних відносин. Принципи кредитування можна розділити на дві групи

1)           загальноекономічні принципи, що відповідають всім економічним категоріям (цілеспрямованість, диференційованість);

2)           принципи, що вiдображають сутнiсть функції кредиту (строковiсть, забезпеченість, платність).

Зміст принципу цілеспрямованості кредитування полягає в тому, що позики повинні видаватися лише на визначені цілі, а саме – на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. Коли позиками будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, то позикові кошти не повернуться до кредитора i кредитування перетвориться на безповоротне фінансування. На практиці цей принцип реалізується шляхом надання позик на конкретні цiлi (об'єкти). Об'єктами банківського кредитування виступають товарно-матеріальні цінності, витрати виробництва, недостатність власних оборотних коштів, кошти у розрахунках, потреба в коштах для здійснення поточних платежів при тимчасових фінансових ускладненнях.

Принцип диференційованості кредитування полягає у наданні кредиту на різних умовах в залежності від характеру позичальника, направленості кредиту, кредитного ризику, строку кредитування та інших обставин. Комерційні банки не повиннi однозначно підходити до питання про надання кредиту своїм клієнтам, що претендують на його отримання. Кредит має бути наданий тільки тим господарюючим органам чи фізичним особам, які здатні його повернути у визначений час. Диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан підприємства, що дає впевненість у здатності позичальника повернути кредит у визначений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються шляхом аналізу їх балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами коштів, рівень його рентабельності на поточний момент i у перспективі.

Оцінка кредитоспроможностi бажаючих отримати кредит господарюючих органів, що проводиться банками до укладання кредитного договору, дає їм можливість підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту i пов'язанних з цим збитків для банків. Диференцiацiя кредитування, виходячи з кредито­спроможностi позичальникiв, перешкоджає покриттю їх збиткiв за рахунок кредиту i є необхідною умовою його нормального функціонування на засадах повернення та платності.

Своєчасність повернення знаходиться в тісній залежності не тільки вiд кредитоспроможності позичальникiв, але й вiд забезпеченості кредиту. Нещодавно принцип забезпеченостi кредиту трак­ту­вався дуже вузько: признавалася лише матеріальна забезпеченiсть кредиту. Це означало, що позики повинні були видаватися під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних ступенях відтворення, наявність котрих на протязі всього строку користу­вання позикою говорило про забезпеченість кредиту i, отже, про реальність його повернення. Між тим у світовій банківський практиці видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених зобов'язанням застави, виступають гарантії та поруки платоспроможних юридичних i фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками у страховій компанії ризику непогашення банківського кредиту. Таким чином, в сучасних умовах пiд забезпеченістю кредиту слід розуміти наявнiсть у позичальників юридично оформлених зобов'язань, що гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання застави, договори гарантiї, договори-поруки, договори страхування відповідальності непогашення кредиту.

Принцип повернення, строковостi та платності кредиту означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений в кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Принцип повернення є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Принцип повернення є невід’ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Строковiсть кредитування являє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип строковостi означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений у чітко визначений строк, тобто в ньому знаходить конкретне вираження фактор часу, i строковiсть є часова визначеність повернення кредиту. Строк кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів у господарстві позичальника i виступає тiєю мірою, поза меж якої кількісні зміни протягом часу переходять у якісні: якщо порушується строк користування позикою, то викривляється сутність кредиту, він губить своє дійсне призна­чення, що негативно впливає на стан грошового обігу в країні.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу кредитування надається, як ніколи, особливе значення.

По-перше, від його дотримання залежить нормальне забезпечення суспільного відтворення грошовими коштами, а відповідно його обсяги, темпи зростання. По-друге, дотримання цього принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків. Принципи організації їх роботи не дозволяють вкладати їм запозичені кредитні ресурси у вклади, що не повертаються. По-третє, для кожного окремого позичальника дотримання принципу строковостi повернення кредиту відкриває можливість отримання в банку нових кредитів, а також дозволяє врахувати свої інтереси, не сплачуючи додаткових процентів за прострочені позики.

Строки кредитування встановлюються банком виходячи зі строків обіговості матеріальних цінностей які кредитуються  й окупності затрат, але не вище нормативних.

Принцип платності кредиту означає, що кожне пiдприємство-позичальник повинно внести до банку визначену плату за тимчасове запозичення у нього для своїх потреб грошових коштів.

Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського проценту – це свого роду "ціна" кредиту. Платність кредиту призначена чинити стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, спонукаючи їх на збільшення власних ресурсів та економне використання запозичених коштiв. Банку платність кредиту забезпечує покриття його затрат, пов’язаних з виплатою процентiв за запозичені в депозити чужі кошти, затрат по утриманню свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збiльшення ресурсних фондів кредитування (резервного, уставного) й використання на власні та інші потреби.

Крім вищеназваних загальноприйнятих принципів кредитування світова банківська практика розробила цілий ряд формально-правових принципiв, яких повинні дотримуватися як кредитори, так i позичальники. Одним з цих принципiв є оформлення відносин між кредитором i позичальником кредитним договором. На підставі кредитних договорів регламентуються кредитні взаємовідносини мiж кредитором i позичальником. Кредитний договір визначає взаємні зобов’язання та відповідальність сторін, які не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторiн. В кредитному договорі знаходить своє відображення ще один важливий принцип кредитування – принцип рівноправності сторiн, i виявляється в тому, що сторони вступають в кредитнi відносини на добровільних засадах, відповідальні одна перед одною за виконання умов кредитного договору, а також мають право вибирати i пропонувати конкретні умови кредитування.

Кредитний договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так i шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

З кожним позичальником кредитний договiр має індивідуальний характер. Цей договір повинен зміцнювати партнерські взаємовідносини позичальника i банка.

Кредитний договiр визначає об’єкти кредитування, ефективність заходів, що здійснюються за допомогою кредиту, порядок надання, використання i погашення кредиту, розмір процентної ставки в залежності від виконання умов кредитного договору, права банка у застосуванні заходiв економічного заохочення i впливу.

1.2 Визначення потреби в кредитних ресурсах підприємства

Визначення потреби в кредитних ресурсах здійснюється наступним шляхом:

1.    Розраховується сума необхідних фінансових ресурсів.

2.    Визначення частки яка буде профінансована за рахунок власних коштів.

3.    Визначення обсягу який буде покрито за рахунок кредиту ( шляхом віднімання від необхідних коштів суми наявних власних ).

Виходячи зі світового та вітчизняного досвіду можна визначити , що  фінансові ресурси можуть бути спрямовані на збільшення оборотних коштів ( поточні фінансові потреби ) та на інвестиції в основний капітал ( довгострокові фінансові вкладення) .

Функція оборотних коштів - здійснення платежів , розрахунків за поставлені товари , виконані роботи , готову продукцію. Вони постійно обслуговують всі стадії переміщення виробничих фондів і фондів обігу. Такім чином, оборотні кошти не “витрачаються “ , а лише послідовно переходять від однієї стадії обороту до іншої , кожен раз повертаючись до своєї вихідної грошової форми. Іноді, поняття “оборотні кошти” ототожнюють з “грошовими коштами”. Це не зовсім вірно. Оборотні кошти - це грошовий вираз авансованої вартості продукції . Для фінансового планування звіту та контролю за правильністю використання оборотних коштів прийнято укрупнене їх групування відповідно до балансових статей.

Поточні фінансові потреби ( ОБОРОТНІ КОШТИ ) можна визначити наступним чином :

1.    Різниця між поточними активами ( без грошових коштів) і кредиторською заборгованістю.

2.    Різниця між коштами іммобілізованими в запасах сировини готової продукції, а також дебіторської заборгованості і сумою кредиторської заборгованості.

3.    Частина оборотних активів що не покрита власними коштами, довгостроковими кредитами та кредиторською заборгованістю.

4.    Нестача власних оборотних коштів.

5.    Потреба в короткостроковому кредиті.

6.    Поточні фінансові потреби = запаси сировини та готової продукції + дебіторська заборгованість - кредиторська заборгованість.

На поточні фінансові потреби здійснюють вплив :

1.    Тривалість експлуатаційного та збутового циклів ( чим скоріше сировина перетворюється в готову продукцію , а готова продукція в гроші , тим менше іммобілізація грошових коштів в залишках сировини та готової продукції.

2.    Темпи зростання виробництва ( оскільки поточні фінансові потреби витікають з величини обороту так їх величина змінюється паралельно величині обороту; великий обсяг випуску потребує великих коштів на сировину матеріали енергоносії та ін. Крім того, в умовах інфляції, підприємства надають перевагу створенню солідних запасів сировини, щоб не переплачувати за нього після чергового піднесення цін.).

3.    Сезонність виробництва і реалізації готової продукції, а також забезпеченість сировиною і матеріалами. Розбіжність у строках надходжень та платежів може привести підприємство до відсутності коштів для здійснення розрахунків по виконанню своїх зобов’язань - так званої технічної неплатоспроможності ( розрив ліквідності ).

4.    Стан кон’юнктури ( при високо конкурентному ринку найнебезпечнішою є ситуація, коли продавець залишається без товару і не може задовольнити потребу покупця. Щоб випередити конкурентів, необхідно підтримувати запаси готової продукції на розумному рівні . Загальновідомо, що нарощування оборотів призводить до зростання дебіторської заборгованості підприємства  бо конкуренція змушує продавця пропонувати  покупцю все більш вигідні умови комерційного кредиту.

Як правило, більшість фірм в нашій країні для розрахунку суми кредиту, який необхідний для поповнення оборотних коштів складають техніко-економічне обгрунтування проекту. Цей документ є обов’язковим для подання в банк при отриманні короткотермінового кредиту на поповнення оборотних коштів. Фактично він може складається з таких частин :

1.                                   Калькуляція собівартості продукції.

2.                                   Джерела фінансування витрат.

3.                                   Схема повернення залучених коштів.

Особливих проблем у розрахунку поточних фінансових потреб не виникає . Це пов’язано з тим, що планування здійснюється на період в декілька місяців шляхом переносу аналогічних даних минулих періодів враховуючи прогнозований рівень інфляції. Визначення потреби у залучені кредитних ресурсах здійснюється шляхом віднімання від суми поточних фінансових потреб, суми наявних коштів та суми, яка може бути додатково залучена через випуск цінних паперів. Треба зазначити, що останнім часом все більша кількість підприємств при розрахунку потреби в оборотних коштах надає перевагу складанню Фінансового плану замість техніко-економічного обгрунтування.

Наступним об’єктом вкладання коштів на підприємстві є довгострокові інвестиції. При розрахунку потреби у кредитних ресурсах для цих цілей існують певні особливості, вони пов’язані з тим що  :

1.                                   Для реалізації необхідні значні ресурси.

2.                                   Термін реалізації проектів даного типу , як правило є відносно великим  ( від 1 року і більше ) - це породжує  збільшення кількості факторів, що формують різноманітні ризики та силу їх впливу.

3.                                   Існує  значний розрив між вкладанням капіталу та отриманням прибутку, що приводить до різниці у вартості грошей, які вкладені і які отримані у вигляді прибутку.

4.                                   В більшості випадків, для реалізації проекту необхідна велика номенклатура ресурсів, що ускладнює керівництво.

Розрахунок необхідних фінансових ресурсів для забезпечення довгострокового фінансування здійснюється в бізнес-плані підприємства у розділі Фінансовий план.

Даний розділ має наступну структуру :

1.      Нормативи для фінансово економічних розрахунків.

2.      Витрати на персонал.

3.      Прямі витрати на виробництво продукції.

4.      Постійні витрати на виробництво продукції.

5.      Калькуляція собівартості продукції.

6.      Кошторис  витрат на проект.

7.      Звіт про прибутки та збитки.

8.      Потік реальних грошей ( потік готівки).

9.      Прогнозний баланс.

10.  Джерела фінансування  і виплат.

Розглянемо фінансовий план більш детально .

1.                                   Нормативи для фінансово економічних розрахунків.

Для всіх статей фінансово-економічні розрахунки провадяться на перший рік з періодом в 1 місяць , в наступний рік з періодом в 1 квартал , а потім по роках.

1.1 Валюта проекту - основна та додаткова  .

У цьому пункті вказується прогнозований рівень росту падіння курсу валюти по роках проекту . Основою для прогнозу може бути використання методів регресного аналізу даних по коливанню курсів валют за останні роки, а також експертні оцінки розобників проекту. . Дуже зручними для регресного аналізу є фінансові та статистичні функції  табличного процесора  Excel – 97 фірми Microsoft.

1.2  Податки.

1.3  Рекомендується указати проведення розрахунків по наступних статтях , що оподатковуються : прибуток ( балансовий , валовий) , активи ( земля, споруди, обладнання), оборот, експорт, запаси, зарплата, додана вартість.

            1.3 Інфляція .

Темпи інфляції, зараз, є неоднорідними і тому бажано розраховувати їх окремо для різних об’єктів :

Збут ( зміна цін на продукцію та послуги ).

Прямі витрати ( зміна вартості сировини , матеріалів і комплектуючих виробів ).

Загальні витрати ( зміна рівня витрат на оплату постійних витрат ).

Заробітна плата ( зміна рівня оплати праці ).

Нерухомість ( зміна вартості основних фондів підприємства ).

Енергоносії ( зміна вартості електроенергії палива та ін. ).

При розрахунку інфляції за базу рекомендується приймати останні 0.5 року.

2.                                   Витрати на персонал.

До цієї статі відносяться витрати на:

2.1 управлінський персонал ( директор, головний інженер, начальник виробництва, бухгалтери, плановики  та ін);

2.2 витрати на виробничий персонал  ( конструктори, технологи, робітники та ін);

2.3 витрати на персонал по маркетингу.

3.                                   Прямі витрати на виробництво продукції.

4.                                   Прямі витрати розраховуються по кожному продукту ( товару послузі ) окремо . До прямих витрат відносяться такі витрати , обсяг яких залежить від обсягу виробництва продукції. По кожному продукту розрахунок відбувається за таким статями (матеріали, комплектуючі, зарплата, інші прямі витрати ).

5.                                   Постійні витрати на виробництво продукції .

В даному розділі вказуються загальні (постійні ) витрати ,які можуть бути віднесені до певного періоду часу виробничої діяльності підприємства , що реалізує  проект.

6.                                   Калькуляція собівартості продукції.

Калькуляція , в загальному випадку , складається за наступними калькуляційними статтями ( з розшифровкою по кожній статі ):

·         сировина та матеріали;

·         покупні комплектуючі вироби , напівфабрикати та послуги;

·         відходи що можуть бути повернені;

·         паливо та електроенергія на виробничі потреби;

·         основна заробітна плата;

·         додаткова зарплата;

·         нарахування на заробітну плату;

·         загальновиробничі витрати.

1.                                   Кошторис  витрат на проект.

В загальному випадку, кошторис витрат на проект складається за наступними статтями:

·         закупівля обладнання;

·         виготовлення нестандартного обладнання;

·         проектні роботи;

·         будівельно-монтажні роботи;

·         навчання та перенавчання персоналу;

·         матеріали та комплектуючі на виробництво;

·         паливо та електроенергія на виробничі потреби;

·         оренда приміщень;

·         оренда обладнання;

·         основна заробітна плата;

·         додаткова заробітна плата;

·         нарахування на заробітну плату;

·         повернення позички;

·         відсоток за кредит;

·         загальновиробничі витрати;

·         позавиробничі витрати;

·         інші витрати;

·         прибуток:

1.                                   Звіт про прибутки та збитки.

Цей звіт відображає операційну ( виробничу діяльність ) підприємства і показує її ефективність ( покриття виробничих витрат доходами від реалізації виробленої продукції або послуг).

2.                                   Потік реальних грошей ( потік готівки).

Складання таблиці потоку реальних грошей є завершальною стадією у фінансових розрахунках за проектом . Таблиця показує  забезпеченість фінансовими ресурсами процесу реалізації проекту на кожному етапі. Таблиця потоку реальних грошей є основним документом , що призначений для визначення потреби в капіталі , вироблення стратегії фінансування підприємства, а також оцінки ефективності його використання. Таблиця складається з 3 частин:

·         потік грошей від операційної діяльності;

·         потік грошей від інвестиційної діяльності;

·         потік від фінансової діяльності;

Всі надходження і платежі відображаються в періоди часу , що відповідають фактичним датам здійснення цих платежів, з урахуванням часу затримки платежів за постачання матеріалів і комплектуючих виробів, умов реалізації продукції ( в кредит, з авансовим платежем ), а також умов формування виробничих запасів.

1.                                   Прогнозний баланс.

2.                                   Джерела фінансування  і виплат.

Відображаються джерела , шляхи , розміри, умови та строки залучення додаткового капіталу. Основними шляхами є :

·         нарощування власного капіталу;

·         за рахунок позичкового капіталу ( довгострокові та короткострокові кредити банків). Потреба в капіталі вираховується на основі результатів розрахунків “Потоку реальних грошей” . В цьому розділі, фактично, і здійснюється розрахунок необхідних кредитних ресурсів. Визначення суми кредиту відбувається шляхом віднімання від суми необхідних ресурсів, суми наявних ресурсів, а також суми ресурсів, яка може бути залучена шляхом емітування цінних паперів. Основною проблемою на даному етапі є розтягнутість проекту в часі і складність визначення вартості  ресурсів в часі через нестабільність грошового обігу та економіки в цілому.

            1.3 Визначення можливості повернення кредиту підприємством вчасно і у повному обсязі.

Вирішення даної проблеми можливе:

1.      шляхом аналізу абсолютних даних фінансового плану підприємства.

2.       економіко статистичного аналізу фінансової звітності за допомогою відносних коефіцієнтів для складання прогнозів діяльності фірми у майбутньому. Цей етап складається з двох частин:

1)                              розрахунок фінансових коефіцієнтів;

2)                              аналіз розрахованих показників.

Цінність цього аналізу полягає в порівнянні різноманітних цифр , що стосуються угод на певну дату , але необхідно пам’ятати , що бізнес це діяльність, яка знаходиться в постійному русі , в той час коли фінансова звітність показує стан речей на певну дату .

Тому, для визначення реальної картини, а також тенденцій розвитку, необхідно застосовувати статистичні методи , що базуються на порівнянні , тих самих цифр тієї ж діяльності з даними минулих періодів . Статистичне порівняння одного звіту з іншим називається відношенням  або коефіцієнтом , порівняння коефіцієнтів різних періодів визначає тенденцію розвитку.

В світовій практиці виділяють п’ять груп фінансових коефіцієнтів :

1.                              Ліквідності ;

2.                              Ефективності або активності ;

3.                              Фінансового левераджу ;

4.                              Операційні та прибутковості ;

5.                              Ринкові .

1.                              Коефіцієнти ліквідності

Якщо прийняти , що :

1. Оборотний капітал = Поточні активи – Дебіторська заборгованість

2. Оборотний капітал = Гроші + Товарно-матеріальні запаси

то можна отримати , що :

1.     Поточні активи = Оборотний капітал + Дебіторська заборгованість

2.                              Поточні активи = Гроші + Товарно-матеріальні запаси +

            Короткотермінова поточна дебіторська заборгованість

3.    Високоліквідні активи = Поточні активи - ТМЗ

Звідси можна знаходити коефіцієнти ліквідності , які показиватимуть ступінь мобільності різних активів ,  що забезпечать своєчасну оплату  власної заборгованості . Тобто, в чисельник формули можуть бути поставлені :

1.                                                      Поточні активи.

2.                                                      Оборотний капітал.

3.                                                      Високоліквідні активи.

Суть підстановки різних активів полягає в з’ясуванні залежності ліквідності підприємства від певного виду активу . Це робиться шляхом або простого порівняння отриманих значень показників ліквідності, або  вирахування дисперсії, або середньоквадратичного відхилення цих значень . Але, при використанні цього показника в аналізі можна стикнутися з багатьма проблемами : кожен з активів ( навіть, якщо вони належать до однієї групи ) має різний рівень ліквідності .Тобто вони з різною швидкістю та ефективністю можуть бути конвертовані на гроші .Вирішити цю проблему можна наступним чином :

Де N – частка вартості активу, яку можна отримати при негайній реалізації активу на ринку . Цей показник залежить в першу чергу від попиту на даний вид активу на ринку. Також, вирішенням цієї проблеми може бути застосування біржових цін при визначення вартості активів.

1.                              Коефіцієнти ефективності управління активами

Обіговість товарно-матеріальних запасів

Виникає дві проблеми при визначенні та аналізі даного коефіцієнту.

По-перше , продаж відбувається за ринковими цінами . Тому, якщо запаси зберігаються будучи обчисленими за ціною собівартості , розрахована величина перевищує дійсне значення . Тому, більш доцільно було б використовувати або вартість проданих товарів у чисельнику, або відповідно ринкову вартість запасів у знаменнику.

По-друге , збут відбувається на протязі року , а запаси фіксуються на певну дату . Тому, якщо діяльність компанії має сезонний характер , або наявні суттєві коливання в обсязі запасів, необхідно використовувати середні показники.

Кількість днів до отримання заборгованості

Цей показник виражає собою середню кількість днів, яка проходить між реалізацією товару та отриманням за нього грошей. Необхідність у розрахунку є дуже суттєвою, коли компанія має дуже великий асортимент товарів і неможливо точно визначити проміжок за який надходять гроші за товари. Але, навіть, якщо компанія має обмежений асортимент - вона може порівняти цей показник з нормативним .

Обіг основного капіталу

Даний коефіцієнт показує ефективність використання основних виробничих фондів. Основною проблему при аналізі даного показника є те , що з часом через інфляційні процеси вартість фондів змінюється і необхідно використовувати систему індексів для порівняння вартостей майна придбаного в різні часові періоди. Ще одною проблемою є проблема вибору вартості майна, яка буде використовуватися при підстановці в коефіцієнт: первісна , залишкова чи відновлювана .

Обіг загальної вартості майна

Зрозуміло, що для аналізу використання ресурсів підприємства показника обігу основного капіталу замало , бо він не враховує активи , що не входять до його складу . А через те , що питома частка даних активів на багатьох підприємствах дуже значна - доцільно використовувати показник обігу загальної вартості майна, що дасть можливість побачити ефективність використання майнового комплексу підприємства в цілому.

Товарно-матеріальні запаси в днях обороту

Даний показник відображає середню кількість днів протягом якої  запаси знаходяться в обігу . Фактично, це є аналітичним доповненням до показника обігу товарно-матеріальних запасів.

3. Показники фінансового левереджу

Заборгованість до активів ( Ступінь залежності від кредиторів )

Показник даної групи відображає ступінь залежності фірми від фінансування з боку кредиторів . На відміну від показників ліквідності, в даному випадку враховується загальна сума боргу , яка включає крім поточної заборгованості ще і довгострокові зобов’язання фірми.

Покриття виплат по відсотках доходами компанії

Економічний зміст – здатність підприємства за рахунок власного прибутку сплачувати відсотки по боргових зобов’язаннях. При обчисленні  показника слід враховувати особливості законодавства , яке визначає джерела сплати відсотків . Існує два варіанти : сплачуються відсотки з прибутку до вирахування податку на прибуток чи після, відповідно до варіанту певний вигляд матиме і чисельник формули розрахунку показника. 

4. Показники прибутковості

Коефіцієнт дохідності по збуту

Вимірюється величина доходу, який принесла реалізація товару на 1 грошову одиницю.

Основний коефіцієнт дохідності

Цей коефіцієнт показує спроможність активів фірми давати дохід без урахування впливу на суму доходів податків та левереджу.

Коефіцієнт прибутковості майна після вирахування відсотків та податків

Фактично, даний показник є кінцевим мірилом ефективності ведення бізнесу. Він показує скільки 1 грошова одиниця вкладена в діло принесла чистого прибутку , яким фірма може вільно користуватися .

Наведені показники прибутковості є основними, фактично можна розрахувати прибутковість будь-якого активу фірми. Основною проблемою при цьому буде виділення частини прибутку, яку приніс саме цей актив.

5. Ринкові

Дану групу показників доцільно розрахувати  у випадку, коли фірма є акціонерним товариством та її акції вільно продаються та купуються на ринку цінних паперів.

1. Дохід на одну акцію

2. Дивідендний дохід на одну акцію у відсотках

3. Відношення ціни акції до прибутку на неї

Показує скільки інвестори бажають заплатити за 1 грошову одиницю доходу.

4. Відношення ринкової вартості акції до її балансової вартості

 Ці коефіцієнти служать показниками того , що думають інвестори про минулу діяльність компанії та перспективу її майбутнього розвитку. Вони знаходяться у прямому зв’язку з усіма попередньо розрахованими. Якщо коефіцієнти управління боргами, ліквідності , прибутковості  знаходяться на належному рівні , то тоді відносні показники ринкової вартості будуть високими.

6. Показник економічно вигідної додаткової вартості

Виділення окремого показника пов’язане з нетрадиційністю підходу до його розрахунку. Цей показник є мірилом ефективності поточної діяльності фірми , доцільності  її витрат на власний капітал . Він розраховується шляхом додавання до чистого доходу суми утриманих податків та відніманням всіх витрат що понесла фірма. Завершальною частиною економіко-статистичного аналізу, як вже зазначалося, є аналіз ориманих при розрахунках показників. Слід зауважити , що аналіз відносних показників не тільки забезпечує корисною інформацією відносно операцій фірми та її фінансового становища , але він має також специфічні проблеми , які потребують обережності та розсудливості. Деякі з них прелічені нижче :

1.                              Багато фірм здійснюють свої операції через філії , представництва та підрозділи в багатьох галузях . У таких випадках дуже складно розробити групу змістовних середніх відносних показників з метою порівняння. Це робить аналіз відносних показників більш придатним для малих, вузкоспеціалізованих фірм.

2.                              Інфляція є причиною перекручення даних балансових звітів.

3.                              Сезонність, також є фактором змін у показниках , що приводить до перекручення дійсності.

4.                              Деякі компанії вдаються до шахрайства - завищення даних фінансових звітів.

5.                              Різні методи ведення обліку приводять до різних результатів.

6.                              Важко дати одностайну оцінку  показника : “добре“ , “відмінно”  чи “погано”.

7.                              Компанія може мати частину показників , що свідчать про її стійке положення , а решту – про слабке . В цьому випадку дуже складно визначити якій-небудь агрегатний показник .

Основною проблемою застосування в аналізі фінансових коефіцієнтів є те, що, фактично, самі по собі, вони несуть обмежену інформацію . Повністю виконати свої функції вони можуть лише у порівнянні.

Існує 4 напрямки порівняння :

1.      З аналогічними показниками основних конкурентів.

2.      З середніми показниками по галузі.

3.      З показниками найкращих та найгірших фірм галузі.

4.      З власними показниками за попередні періоди.

 На основі цих даних, можна, за допомогою кореляційно-регресійного аналізу, встановити прогнозні показники на найближче майбутнє . Для виконання такого аналізу дуже зручним є набір фінансових та статистичних функцій табличного процесора Excel фірми Microsoft.

При порівнянні з середніми показниками по галузі можна виявити ефективність використання власних та залучених ресурсів у порівнянні з аналогічними підприємствами . Взагалі треба зазначити , що тільки на основі отриманих показників не можна приймати рішення про рівень ризиковості кредитної операції . Ці показники  повинні бути однією зі складових частин  інформаційного комплексу, що використовується  при визначені рівня ризикованості кредитної операції .

Специфіка кредитного ризику полягає в тому , що його дуже важко обчислити за допомогою математичного апарату і виразити в цифрах. Це пояснюється тим , що існує велика кількість факторів , що формують кредитний ризик , і вплив цих факторів можна оцінити лише на логічному рівні , а вираженню математично вони не підлягають. При оцінці ризику, часто, необхідно оперувати  специфічними якісними оцінками , котрі не піддаються формальному описанню та документальному оформленню .

Є багато методів для визначення впливу окремих факторів на формування кредитного ризику , тобто, в принципі, можливо оцінити кредитний ризик з окремих сторін, а вивести одну агрегатну оцінку на математичному рівні практично неможливо через те , що  фактори впливу мають різну природу .В цьому випадку необхідно використовувати експертний метод оцінки, який базується на опитуванні думок певної кількості фахівців ( експертів ) з подальшою обробкою отриманих результатів .  Цей метод дає можливість об’єднати результати аналізу відокремлених факторів та досвіду експертів із зазначеного питання. 

Для експертного  метода характерний високий рівень суб’єктивізму . Іноді, експерти не можуть навіть пояснити чому вони приймають певне рішення , бо процес аналізу при експертному методі знаходиться, в більшості випадків, у сфері інтуіціїї експерта. Але, не зважаючи на це, можна визначити основні моменти , яких дотримується більшість експертів в процесі аналізу :

1.                              Відбір значущих факторів

На цьому етапі експерт формує базу даних, яка може складатися з масивів інформації , що прямо чи опосередковано стосуються об’єкту дослідження . До таких масивів може відноситись :

·         данні, зібрані шляхом використання каналів кредитної інформації;

·          дані, отримані шляхом математичного аналізу кредитоспроможності позичальника;

·         дані, отримані шляхом співставленні зі схожими випадками в кредитуванні;

·         результати математичного аналізу рівня ризикованості кредитної операції із застосуванням комп’ютерної техніки;

·         загальні відомості про стан економіки та певних галузей господарства.

Вибір вирішального  правила на основі значущих факторів

Це правило, яким експерт буде користуватися при прийнятті остаточного рішення про рівень ризикованості операції.

Оцінка значущості факторів і прийняття рішення на основі отриманого загального правила.

Наявність великої кількості факторів вимагає від експерта впорядкувати їх надавши кожному певний рівень значущості , який на думку експерта відображатиме ступінь впливу даного фактора на систему взагалі . Також, рівень значущості відображає ступінь довіри експерта певній інформації і джерелу, з якої вона надійшла. Як правило, сума рівнів значущості всіх факторів дорівнює 1 . Але, в реальній ситуації, експерт просто ранжує фактори за ступенем значущості  і на основі такого ранжування і обраного вирішального правила проходить прийняття рішення . Враховуючи величезну кількість факторів , яку необхідно охопити при кредитному аналізі, необхідно залучати якомога більшу кількість експертів з різним образом мислення , теоретичним та практичним знаннями у різних галузях.

Узагальнюючи вище сказане необхідно  зазначити , що процес кредитування складний і багатогранний . Проте, реальність господарської ситуації не дає резерву часу для прийняття рішень . Цим зумовлена необхідність автоматизації вказаної процедури , найбільш раціональною реалізацією якої є розробка експертної системи підтримки прийняття рішень з питань кредитування .

Але, треба пам’ятати , що кінцеве рішення не за машиною , а за людиною, тому проблема визначення рівня кредитного ризику - це здебільшого проблема високопрофесійних спеціально підготовлених кадрів .