Розподіл загального обсягу щодо обслуговування і ремонту МТП господарства оформляється в таблиці 1.4.

                                                                             Таблиця 1.4.

Відомість розподілу робіт по ТО і ремонту МТП господарства між підрозділами ремонтної бази

                 2. Обслуговування параметрів проекту майстерні.

2.1. Структура розподілу робіт, визначення спеціалізації майстерні.

Початковими данними для визначення програми і обсягу робіт служить номенклатура виконаних робіт і їх трудомісткість.

Основні технологічні види робіт по ремонту і обслуговуванню МТП наведені в таблицях 1.3. і 1.4. Але треба врахувати, що крім наведених видів робіт в ЦРМ виконуються також:

-         ремонт технологічного обладнання тваринницьких ферм;

-         ремонт обладнання перероблюючих галузей виробництва;

-         ремонт власного технологічного обладнання;

-         виготовлення нестандартного інструменту і оснастки;

-         відновлення деталей, а також т.н. інші роботи.

Ці роботи істотно доповнюють програму підприємства, отже разраховуємо остаточну програму підприємства і оцінюємо загальну трудомісткість  ремонтно-обслуговуючих робіт. Для попередніх, зазначених  розрахунків вважаємо, що всі вище наведені роботи відповідно складають:

10%; 8%; 3%; 15%; 15%   від величини сумарної трудомісткості робот по ремонту  і обслуговуванню МТП.

                   Річна програма робіт майстерні, трудомісткість за видами роботи і сумарним обсягом робіт ЦРМ оформлюється в таблиці 2.1.

                   Ремонтуючи великомарочний парк машин необхідно визначити профіль спеціалізації майстерні, підраховуючи максимальну трудомісткість  ремонтно-обслуговуючих діянь за типами і марками машин.

                    Загальну програму робіт майстерні необхідно виразити в наведених або умовних одиницях ремонту,тобто програма робіт наводиться  до визначеного виду ремонту машин – представника, що характеризує профіль спеціалізації для цього парку.

                   Кількість умовних ремонтів визначається з формули :

                                       Nум. =  Тр / Т(і) ;                                                         (2.1)

де      Тр – сумарна річна трудомісткість робот майстерні, люд-год.

                   Т(і) – нормативна трудомісткість ремонту трактора в господарстві, який           має найбільшу трудомісткість.

                        Nум. =  44297,0 / 272 =  162,85  »  163.

Профіль спеціалізації визначається маркою трактора, є підставою для розробки виробничої технології ремонту машин.

                                                                                                    Таблиця 2.1.

Річна програма і трудомісткість роботи майстерні.

2.2. Коротка характеристика машин, що ремонтуються, аналіз основних вузлів і агрегатів.

Коротко характеризуючи конструктивно-технологічні  особливості машин в складі МТП, які визначатимуть профіль спеціалізації майстерні. Також треба врахувати трактори, що мають  меншу загальну трудомісткість за рік, але вагому, до того ж вони мають великі габаритні розміри і складність конструкції, що є визначальним фактором.

Виходячи із значення умовних ремонтів на трактор ЮМЗ-6М, що склало 163 одиниці, можемо включити до спеціалізації і трактор МТЗ-80, який з трактором ЮМЗ має буже подібну технологію ремонту. Врахуємо також трактори ДТ-75 та  Т-150 для більш об`єктивного вибору спеціалізації ЦРМ.

Характеристика тракторів приведена  в таблиці 2.2.

                                                      Таблиця 2.2.

          Характеристика тракторів, що ремонтуються.

                   Аналіз відмов окремих деталей виконується якісно, грунтуючись на знаннях про умови роботи деталей (тертя, змащування температурний режим та інше).

                   В наслідок цього аналізу визначають вузли і деталі схильні до найбільшого зношування, а також оцінюється характер та розмір дефекту.

                            2.3. Технологічний процес ремонту машин.

          Оскільки визначено було попередньо, що машинний двір де зберігаються машини і техніка знаходиться на базі ЦРМ, то мийка техніки та  доставка її в майстерню не визначатиметься окремим питанням, хоча в схемі вона буде зазначена.

          Складемо технологічну схему поточного ремонту машини в такій послідовності. 

Рис.1. Технологічна схема поточного ремонту машини   

2.4. Визначення складу виробничих дільниць, розподіл загальної трудоміскості  ремонтних робіт.

Для ЦРМ застосовується безцехова структура. Основними підрозділами ЦРМ являються відділення, створені з двох або трьох дільниць. До складу ЦРМ входять відділення або дільниці відповідно до отримання розподілом по трудомісткості технологічних видів робіт.

                                                                                   Таблиця 2.3.

Розподіл трудомісткості робіт з ЦРМ за технологічними видами.

2.5. Визначення режиму роботи і фонду часу підприємства.

                   Режим роботи підприємства визначається кількістю робочих днів на рік, кількістю робочих змін на добу, тривалістю робочих змін.

                   Визначаємо кількість робочих днів та інших данних за методикою:

                   Номінальний фонд часу за рік:

                             Фн = ( Др · tр.см  - Дс · tс.см ) · Nс ;                                        (2.2.)

де      Др – кількість робочих днів на рік, Др = 203;

          tр.см – тривалість зміни, год;  tр.см = 7 год;

                   Дс – кількість робочих змін зі скороченою тривалістю зміни; Дс = 62;

                   tс.см – година скорочення зміни,год;  tс.см = 1.

Фн = ( 203 · 7 – 62 · 1) = 2059 год.

Слід врахувати, що номінальний фонд часу відповідно підприємства, дільниці, обладнання, робочого місця і працівника однакові тобто:

Фн = Фн.д = Фн.о = Фн.р.м. = Фн.п. = 2059 год.                 (2.3.)

Дійсний фонд часу за рік відрізняється від номінального і визначається:

Фдп = (Фнл – Дв · tр.см) · f ;                                                     (2.4.)

          де      Дв -  кількість робочих днів відпустки;

                   f – коефіцієнт втрати робочих днів; f = 0,96.

                             Фдп = ( 2059 - 24· 7 ) = 1815 год.

                    Це для коваля, мідника, електро- і газозварника, акумуляторщика, маляра.

                             Фдп = (2059 – 18 · 7) = 1855,7 год.

          Для мийника, вулканізаторщика, гальванщика, випробівача двигунів.

                             Фдп = (2059 – 15 ·  7) = 1875,8 год.

Для працівників інших спеціальностей.

- для робочого місця:

                             Фд.р.м. =  Фн.р.м. · Пр.м.;                                                    (2.5.)

де      Пр.м – кількість працівників на робочому місці; Пр.м =1.

                             Фд.р.м. = 2059 · 1= 2059 год.

-для виробничого обладнання:

Фд.о. = Фн.о. · j ;                                                                    (2.6.)

де    j – коефіцієнт використання обладнання за робочу зміну; j = 0,98.

                 Фд.о. = 2059 · 0,98 = 2017,8.

        2.6. Визначення кількості виробничих працівників і штатів підприємства.

Кількість виробничих працівників у відділенні і дільниці визначається з врахуванням зальноі річної трудомісткості робіт на відповідних дільницях і розподіляється на присутню та списочну . Розраховується за формулою:

- присутня кількість :

                   П = Тділ./ Фн.п.;                                                                    (2.7.)

де      Тділ. – загальна трудомісткість робіт дільниці; год.-люд;

-         списочна кількість:

                             Псп. = Тділ / Фдр ;                                                                (2.8.)

                   Результати розрахунків зведені до таблиці 2.4.

                   При розробці штату ЦРМ необхідно розрахувати можливість і необхідність поєднання працівників в період максимальності проведення польових робіт, а також залучення трактористів та комбайнерів до виконання ремонтних робіт в період мінімальної інтенсивності польових робіт.

                   Розрахувати кількість допоміжних працівників у розмірі 10-15% від загальної кількості виробничих працівників, кількість ІТР  у розмірі 8-10%, службовців 2-3%, кількість МОП – 2-4%.

                                               Таблиця 2.4.

Зведена відомість працівників в ЦРМ

Всі: Х = 2люд; С = 1; V = 2; B = 5; N = 1; M = 2; L = 1;

Аналізуючи таблицю 2.4. можемо бачити, що на таких роботах як: моторемонт з перевіркою, ремонтномонтажні, збірка та слюсарно-механічні зайнято 48% працюючих, а точніше кожна з цих 4 груп займає по 12%. Ці роботи є найбільш трудомісткими і становлять майже половину. 

Результати розрахунку штатів зведено в таблицю 2.5.

                                            Таблиця 2.5.

Зведена відомість штатів ЦРМ.

2.7. Розробка річного календарного плану на графіку завантаження  ЦРМ.

Ремонтні роботи плануються з метою забеспечення рівномірного завантаження  підприємства протягом року, що сприяє закріпленню виробничих працівників, підвищує їх кваліфікацію, а також дозволяє підвищити продуктивність праці, поліпшити якість ремонту і знизити витрати на виробництво ремонтноі продукції.

Вихідні данні для планування:

·        річна програма ремонту об`єктів у кількісному та якісному вимірюванні;

·        обсяг додаткових видів робіт;

·        агротехнічні строки проведення основних польових робіт;

·        рекомендації щодо планування.

Розробляючи графік завантаження ЦРМ допускається нерівномірність щомісячного завантаження не більше 10% помісячної трудомісткості.

Рівномірне завантаження ремонтного підприємства може бути досягнуте за допомогою корегування строків ремонту комбайнів, сільськогосподарських машин, а також додаткових робіт в осінньо-літній період.

Графік завантаження виконується в координатах – трудомісткість щомісячного завантаження – календарні строки.

3.   Проектування ( реконструкціювання ) майстерні.

          Проектування або реконструкція ремонтної майстерні здійснюється за графіком завантаження ЦРМ, а також за розподілом загальної трудомісткості робіт, відповідно прийнятого напрямку спеціалізації.

          3. Визначення кількості робочих місць по дільницям виробництва.

Кількість робочих місць, їх спеціалізацію передбачають відповідно до прийнятого в майстерні технологічного процесу ремонту.

В залежності від обсягу і характеру виробництва визначають кількість робочих місць в цілому по дільниці або з окремих видів робіт, користуючись формулою:

                             Мр = Т_діл.(і) /(Ф_дрм • П_р);                                  (3.1)

де      Т_діл.(і) – річна трудомісткість робіт дільниці, люд.-год.;

          Ф_дрм – дійсний фонд робочого місця за рік, год.;

          П_р – середня щільність робіт ( кількість виконавців на одному робочому місці ), люд.

                                      Мр₁ = 930,2/(1875,8 • 1) = 0,49 ≈ 0,5.

Результати розрахунків наведені в таблиці 3.1.

          Проектуючи дільниці необхідно намагатися одержати мінімальну кількість робочих місць, що можливо зробити за підвищенням щільності робіт. До того ж необхідно врахувати можливість та зручність виконання роботи кількох робітників на одному робочому місці. В залежності від характеру роботи на одне робоче місце може бути прийнятий один робітник.

          Враховуючи парийняту кількість робітників, визначають завантаження (%) робітників на кожному робочому місці за формулою:

                                      З_рм = 100 • П_сп / П_пр;                                   (3.2)

                                      З_рм1 = 100 • 0,54 / 0,49 = 110%.

Рузультати розрахунків наведено в таблиці 3.1.

                                                                                             Таблиця 3.1

Кількість робочих місць на дільниці та навантаження робітників

          3.2. Розрахунок та визначення основного технологічного обладнання.

          Вибір технологічного обладнання виконується за технологічним принципом для всіх дільниць та відділень ЦРМ. Вибираючи  обладнання перевагу віддають універсальному. Розраховується тільки кількість виробничого обладнання.

До основного обладнання майстерень належить обладнання, на якому виконуються основні, найбільш складні і трудомісткі технологічні операції ремонту машин.

Вихідними данними для визначення кількості обладнання є технологічний процес, відповідно до якого виконуються роботи та трудомісткість цих робіт. Розрахунок кількості основного обладнання можна зробити за методом трудомісткості робіт:

                             К_об(і) = Т_тех(і) / Ф_до(і) • J_0(і);                            (3.3)

де      Т_тех(і) – загальна трудомісткість відповідного виду робіт у розрахунковому періоді, люд.- год.;

          Ф_до(і) – дійсний фонд часу обладнання у цьому періоді, год.;

          J_0(і) – коефіцієнт використання обладнання, приймають для верстатного обладнанння – 0,86...0,9; для зварювального – 0,7...0,8.

                                      К_об(і) = 1018,83 / (1818,5 • 0,75) = 0,74 ≈ 1.

          Результати розрахунку кількості основного обладнання наведені в таблиці 3.2.   

                                                                                 Таблиця 3.2

Розрахунок кількості основного обладнання

          Загальну розрахункову кількість верстатів розподіляють таким чином:токарні – 35...50%; розточні – 8...10%; строгальні – 8...10%; фрезерні – 10...12%; свердлильні – 10...15%; шліфувальні – 12...20%; розточувальні верстати приймають без розрахунку.

          Для майстерень господарств обладнання повинно бути універсальним, багатоопераційним.

          Визначаючи кількість випробувальних стендів необхідно зважати майбутність повторювання операції випробовування відремонтованих двигунів.Таким чином значення коефіцієнта приймають рівним С = 1,05...1,1.

          3.3. Підбір та визначення допоміжного ремонтно-технологічного обладнання.

          Розрахунок споживання допоміжного ремонтно-технологічного обладнання не виконується, воно підбирається з прийнятого технологічного процесу з обліком підвищення рівня механізації виробничого процесу в цілому.

          Крім того, визначаючи це обладнання необхідно урахувати кількість основних робочих місць, а також кількість основних і залучених працівників до виконання технологічної операції на кожній ділянці.

          До допоміжного обладнання належить підйомно-транспортне обладнання, яке визначається відповідно до необхідної вантажопідйомності на кожному робочому місці.

          Визначаючи допоміжне обладнання необхідно передбачити потреби в міжцеховому транспорті.

          Після розрахунку та визначення основного обладнання та підбору допоміжного технологічного обладнання складається загальна відомість обладнання майстерні відповідно форми і заносимо до таблиці 3.3.

                                                                                                   Таблиця 3.3 Загальна відомість технологічного обладнання майстерні

                                                                                  Продовження таблиці 3.3

                                                                    Продовження таблиці  3.3

                                                                         Продовження таблиці  3.3

3.4. Розрахунок площ основних виробничих і допоміжних дільниць

До основних виробничих площ належать такі дільниці, які безпосередньо пов`язані з виконанням операцій технологічного процесу ремонту машин.

Площі виробничих дільниць необхідно визначити з урахуванням площ, які займають обладнання основне і допоміжне та ремонтовані машини, крім  того необхідно облікувати робочі зони, технологічні проходи і проїзди. Розрахунок виконується за формулою:

                                                                (3.7.)

де      F_ОБ , F_М  - відповідно площі, які займають обладнанняі машини, м²;

f – коефіцієнт, який враховуєробочі зони і проходи.

Площа, зайнята ремонтованими машинами, обов`язково береться до уваги, коли розраховуються такі дільниці як: зовнішнього очищення, розбірно-мийного, ремонтно-монтажного, регулювання і фарбування машин, ремонту сільськогосподарських машин.

До допоміжних приміщень належить: контора, санітарно-побутовий вузол, газогенераторна, вентиляторна, складські приміщення та інші.

Зведена відомість з розрахунку площ дільниць майстерні наведено в таблиці 3.4.

                                                                                             Таблиця 3.4

Зведена відомість розрахунку площ дільниць ЦРМ

3.5. Розробка компонованого плану підприємства

Після визначення площ дільниць, виконується компонування виробничого будинку майстерні.

Для цього необхідно накреслити схему плана майстерні, на якому відповідно розрахункам виділяють виробничі дільниці і допоміжні приміщення.

Основне правило компонування – збіг напрямкупереміщення вантажного потоку з напрямком технологічного процесу ремонту, тобто розміщення дільниць повинно відповідати техпроцесу ремонту виробу, забеспечити прямоточністьпроцесу, найбільш короткі шляхи просування об`єктів ремонту.

Розробка компонованого плану виконується в такій послідовності:

1.     вибирається  схема потоку і форма будинку майстерні (прямолінійний, Г-подібний, П-подібний). Будинок рекомендується вибирати прямокутної форми з прямим потоком.

2.     Вибирається габаритна схема і визначаються розміри будинку. Для майстерні господарства рекомендується будинок 3-х, 4-х пролітний з шириною прольотів 6, 12, 18 м. Крок колони 6 м.

3.     Ширина воріт визначається за габаритними розмірами ремонтованих машин за формулою:

В = В_м + 0,6 м ;

          де  В_м – ширина ремонтованої машини, м.

          Отримані розміри воріт збільшують до стандартних розмірів. Для майстерні рекомендується така ширина воріт: 3;  3,3;  3,6;  4,0;  4,7;  4,8 м. Вікна панельних будинків приймаються шириною 1,5;  2,0;  3,0;  4,0;  4,7; 4,8.

4.     Встановити місця розміщення виробничих і допоміжних дільниць. Нанести простінки, двері.

Компонуючи виробничи будинок майстерні необхідно керуватися вимогами технологічного будівельного і протипожежного проектування.

          3.6. Розробка технологічного планування підприємства

          Далі виконується технологічне планування дільниць майстерні. Виконується на підставі зкомпонованого плану виробничого будинку майстерні. На технологічпому плануванні необхідно вказати технологічне, підйомно-транспортне обладнання, виробничий інвентар, а в механічній дільниці – місцк розташування робітників при виконання роботи, проходи, проїзди. Основні принципи, яких належить дотримуватися, плануючи дільниці – це прямоточність руху деталей приобробці, ремонті, розбирання і збирання, а також дотримуватися мінімальних відстаней між обладнанням та частинами будинку, згідно норм технічного проектування.Кожний вид обладнання має умовне позначення. Усе обладнання майстерні номерується. Номер зазначається арабськими цифрами в середині корпусу обладнання. Номер обладнання на плані відповідає номеру обладнання в таблиці 3.3.    

                   4. Вимоги техніки безпеки виробничого процесу

          Дільниці, відділення і цехи гальванічних робіт відносяться до категорії шкідливих для здоров`я умов виробництва, тому для них ставляться особливі вимоги.

          Електричні ванни та інше обладнання розміщується на першому поверсі приміщення, відділених від інших цехів глухими вогнестійкими перегородками.

          Висота приміщення повинна бути не менше 5 м. Стіни на висоту 1,5 м повинні бути покриті керамічним матеріалом (плиткою). Підлогу роблять кислото- і лугостійкими із асфальту, бетон або керамічної плитки.

          Приміщення обладнують надійною приточно-витяжною загального призначення вентиляцією і витяжною місцевою вентиляцією. Місцеву вентиляцію роблять у вигляді бортових відсосів від ванн та баків і, крім того, у вигляді витяжних шкафів над місцевими розвісками. Справність та ефективність вентиляції перевіряють не рідше 1 раза на три місяці, а склад шкідливих парів, газів та пилу в приміщенні – не рідше 1 раза в шість місяців.

          До робіт по приготуванню та приміненню розчинів електролітів можуть бути допущені тільки робочі, що мають посвідчення на право виконання цих робіт.

          Температура в гальванічних цехах повинна бути межах 18 – 20 ºС.

          Пускові та контрольні пристрої ванн повинні добре видні з робочого місця та вільний доступ для їх включення та виключення.

          Ванна для протравлювання повинна бути вищою за рівень підлоги не менше ніж на 750 мм. В окремих  випадках, коли по технологічним причинам установка потребує встановлення на рівні підлоги, вони повинні огороджуватися бар`єром на висоту 0,75 – 0,85 м.

          Електролізні ванни повинні бути ізольовані від землі, а сбірочні баки для відпрацьованого електроліту заземлені.

          Вода, що зливається з гальванічних цехів повинна відводитися в спеціальний колектор і після чого знешкоджується та подається на злив у каналізацію.

Ванни травлення малих габаритів з концентрованими розчинами кислот слід розміщати у витяжні шафи.

Операції завантаження та розвантаження в травильну ванну для запобігання опіків кислотою повинні бути механізовані. При електролітичному травленні ці операції повинні проводитися тільки при вимкненій напрузі.Перевозка бутилів з кислотою дозволяється лише в спеціально призначених для цього каталках, а переноска на спеціальних носилках.

Витяжна вентиляція повинна вимикатися не раніше чим через 15 хвилин після завершення робіт зміни.

Збереження розчинників в приміщенні для промивання дозволяється лише в кількості не більше добової потреби і в герметично закритій тарі. Пуста тара повина звільнятися від парів грючих розчинів.

В приміщеннях, де для промивки використовується легкозаймаючися  рідини, примінення пічного опалення або примінення газових чи електричних пристроїв, а також скритого вогню суворо заборонено. С метою запобігання іскроутворення і можливого взриву електродвигуни, пускові утанови, вентилятори та інше повинні бути вибухобезпечного виконання.

Приміщення для знежирення деталей горючими розчинами повинні бути забезпечені протипожними засобами (у відповідності з органами пожежного нагляду).

          Робочі гальванічних відділень повинні носити халати з кислотостійких тканин, прорезинений фартух, гумові чоботи, резинові перчатки і захисні окуляри. Забороняється проводити роботи з несправною вентиляцією.

          Вражені кислотою або лугом ділянки тіла негайно оброблюються великою кількістю води, а при сильному опіку слід звернутися в медичний пункт.

          Особи, які не мають відношення до виробництва металопокриття, без дозволу адміністрації в гальванічних цех не допускаються.

5. Техніко-економічні показники підприємства, що проектується

Цей розділ є завершальним в етапі організації ремонтного виробництва.

У ньому визначаються розміри основних виробничих фондів (капітальних вкладень), розраховується собівартість об`єкту, показники ефективності використання основних виробничих фондів, продуктивність праці, річна економія витрат майстерні і строк окупності капітальних вкладень.

        5.1. Розмір основних виробничих фондів (капіталовкладень)

        При створенні нової ремонтної майстерні у господарстві розрахунок капітальних вкладів, необхідних для створення нових ремонтних підприємств здійснюється за формулою:

                                       ,                            (5.1)

        де   С_буд; С_обл – витрати на будівельно-монтажні роботи, а також на придбання обладнання відповідно, грн.

               С_інс – витрати на придбання інструменту вартістю більше 50 грн. без обмежання строку служби.

        Складові частини обсягу капітальних вкладень складаються з питомих нормативних показників, віднесених до 1 м² загальної корисної площі підприємства, тобто:

                                        ,                                    (5.2)

                                        ,                                    (5.3)

                                           ,                                    (5.4)

        де   С ^/_буд; С ^/_обл; С ^/_інс – питома середня вартість будівельно-монтажних робіт, обладнання, інструменту, віднесена до 1 м² зальної корисної площі, грн./ м²;

                   F_п – зальна корисна площа майстерні, включаючи робочі, підсобні, складські, і допоміжні приміщення, 972 м².

        Питома вартість залежить від призначення ремонтного підприємства і приймається з нормативних данних.

        Для   майстерні   господарства   приймаються:      С ^/_буд = 105 грн./м ² ;

 С ^/_обл = 22,5 грн./м ²  ; С ^/_інс = 7,5 грн./м ².

        С_буд = 105 •  972 = 102060 грн.

        С_обл  = 22,5 • 972 = 21870 грн.

        С_інс  = 7,5 •  972 = 7290 грн.

        С_о.ф. = 102060 + 21870 + 7290 = 131220 грн.

        5.2. Розрахунок собівартості ремонтованого об`єкту

                                                                                                                                                                           Для майстерні господарства, що ремонтує машини не для збуту розраховується так звана цехова собівартість, яка враховує тільки напрямні  та загальновиробничі накладні витрати.

        Загальногосподарські і позавиробничі накладні витрати не рахуються, так як вини входять в собівартість основної продукції господарства (зерна, м`яса, молока  та інше).

        Цехова собівартість ремонту розраховується за формулою:

                   С_п = С_вир + С_зч + С_рм + С_кооп + С_{заг.вир.} ;                            (5.5)

        де С_вир – заробітна платня робітників, зайнятих на ремонті об`єкту з нарахуваннями, грн.;

           С_зч; С_рм – витрати, відповідно на купівлю запасних частин і ремонтних матеріалів, грн.;

            С_кооп – витрати на оплату виробів (вузлів, агрегатів), які надходять у порядку кооперації, грн.;

            С_{заг.вир.} – вартість загальновиробничих накладних витрат, грн..

                   С_вир = С_о.вир.+ С_д + С_соц ,                                                   (5.6)

        де С_о.вир – основна заробітна платня робітників, зайнятих на ремонті об`єкту, грн.;

             С_д – додаткова заробітна платня, віднесена до одного об`єкту, грн.;

             С_соц – відрахівання на соціальне страхування, грн.

        Оскільки в майстернях господарств ремонтується різноманітний парк машин, до того ж здійснюються різні види ремонтів і ТО, рекомендується визначити собівартість одного наведеного, або умовного ремонту. Розраховуючи інші техніко-економічні показники, що характеризують виробничу діяльність майстерні, продукція підприємства виявляється також в наведених або умовних ремонтах.

        Основна заробітна платня робітників, зайнятих на ремонті об`єкту визначається за формулою:

                    С_о.вир = 0,01 • t_H • C_год • К_t ,                                                        (5.7)

        де t_H – норми часу, чисельно рівні трудомісткості ремонту машини-представника, 2178,год.;

            C_год – годинна тарифна ставка, що визначається по середнім розрядам робітників, коп;

           К_t – коефіцієнт, що враховує додаткову платню до основної заробітної плати за понаднормову та іншу роботу, К_t = 1,025....1,03.

        Середній розряд робіт, щодо ремонту машин в майстернях господарства орієнтовано можна приймати рівним Р_ср = 3,2.

        Погодинна тарифна ставка визначається за середнім розрядом робіт шляхом інтерполяції годинних тарифних ставок двох суміжних розрядів. Так годинна тарифна ставка розряду визначається з формули:

                                                                 (5.8)

        де  С_год4; С_год3; С_год3,2 – годинна ставка 3 – го, 4 – го, 3,2 – го розрядів відповідно, коп.; С_год4 = 5,38; С_год3 = 4,77.

                             С_о.вир = 0,01 • 2178 • 4,892 • 1,0275 = 109,47.

        Додаткова заробітна платняприймається в процентах від основної, тобто:

                                                                                       (5.9)

        де  R_д – процент нарахувань на додаткову платню, R_д = 7...10 %.

        Відрахування на соціальне страхування визначається за формулою:

                                                                               (5.10)

        де  R_соц – процент нарахувань з соціального страхування, R_соц = 4,4 %.

                              .

                             С_вир=5,2+109,47+1,1=115,77

Визначають витрати на запасні частини і ремонтні матеріали (С_рм, С_зч) можна скористатися додатками, до того ж необхідно врахівати, що вартість запасних частин і матеріалів при поточному ремонті складає приблизно 50...70 %  їх вартості при капітальному ремонті.

Вартість загальновиробничих витрат визначається за формулою:

                                                                           (5.11)

де  R_з.виз – процент загальновиробничих накладних витрат, R_з.виз =19% від загальних капітальних вкладень.

                             С_п = 115,77 + 35,1 + 12,2 + 27298,8 = 27455,9 грн.

Річна економія (прибуток) внаслідок зниження собівартості ремонту виробів:

                                                                           (5.12)

де   С₁; С₂ – собівартість ремонту виробів на виходному і проектованому підприємствах відповідає.

5.3. Очікувані питомі техніко-економічні показники підприємства

Питомі техніко-економічні показники характеризують рівень ефективності використання основних виробничих фондів і дають оцінку економічній ефективності капітальних вкладів на створення нових, а також на розширення і реконструкцію наявних фондів ремонтного підприємства.

Показники ефективності використанняосновних виробничих фондів.

Умовна фондовіддача визначається за формулою:

                                                                                     (5.13)

де С_в.ц – відпускна ціна на ремонт одного об`єкта, С_в.ц = 78732 грн.

Відпускна ціна на поточний ремонт одного об`єкта не повинна перевищувати 70 % відпускної ціни на капітальний ремонт об`єкта.

          Фондоозброєність визначається з формули:

                                                                                           (5.14)

де П_сп – середня річна кількість робітників.

          Продуктивність праці виробничих робітників визначається з формули:

                                                                                        (5.15)

Економічна ефективність капітальних вкладів для нових ремонтних підприємств визначається розрахунком загальної (абсолютної)планової ефективності Е_пл. і порівнюванням її з нормативним значенням Е_н.= 0,15 , тобто:

                                                                                            (5.16)

де   П_б – плановий прибуток підприємства, грн.;

       С_о.ф  - вартість основних виробничих фондів,грн.

Плановий прибуток підприємства визначається за різницею між обсягом валової продукції (товарної) продукції в оптових цінах С_о.ц. і повної собівартості С_п цю продукцію для річної программи ремонту N_пр, тобто:

                             П_б. = (С_о.ц. – С_п.) · N_пр ,                                              (5.17)

                             П_б. = (27556,537 – 27455,9_.) · 163 = 16402.

Строк окуплення капітальних вкладень:

                                                                                    (5.18)

Дійсно значення строку окупності відповідає економічним нормам, є економічно обгрунтваним.

6. Технологічний процес ремонту (відновлення) у чавунних підшипникових щитках посадочних поверхонь методом залізнінням

6.1. Основні відомості технологічного процесу

          Залізніння – має ряд переваг перед іншими процесами електролітичного осадження металів за рахунок застосування дешевих і розповсюджених матеріалів. При цьому вихід за стумом становить 80 – 90 %, твердість покриття до 7800 МПа. Є можливість одержання осадженого матеріалу товщиною до 2 мм.

При відновленні посадочних місць у чавунних підшипникових щитах, а також у щитах з сталевими втулками використовується безванне залізніння за допомогою спеціального пристрою, який дає змогу створити ванну в отворі під підшипник (рис. 1).