Ленин В.И
Володимир Ілліч Ленін(Ульянов)
Ленін Володимир Ілліч (справжнє прізвище: Ульянов; рос. Владимир Ильич Ленин (Ульянов) — революціонер, політичний діяч Російської імперії і Радянського Союзу, російськомовний публіцист, лідер російських більшовиків, філософ-матеріаліст.
Один з організаторів збройного Жовтневого перевороту восени 1917 року, один з ініціаторів та організаторів Громадянської війни в Росії, яка за оцінками різних істориків забрала від 14 до 23 мільйонів життів, червоного терору, під час якого послідовники більшовизму масово мордували так званих «класових ворогів» та примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів, так званої «продрозверстки» яка стала головною причиною Голоду в Україні 1921–1923 р. та Голоду в Поволжі 1921–1922 р.; перший Голова Раднаркому — уряду РРФСР, один з головних творців тоталітарної держави СРСР, теоретик комунізму, один із засновників більшовицької партії Росії, лідер міжнародного комуністичного руху.
У листопаді 1917 року Ленін очолив збройне захоплення влади — Жовтневий переворот, що призвів до приходу більшовиків (що пізніше називали себе комуністами) до влади. Уклав сепаратний мир із Німеччиною, організував успішне утримання влади більшовиками, незважаючи на опір внутрішніх сил та іноземну інтервенцію в 1918–1920 роках. У результаті громадянської війни спромігся певною мірою відновити імперію, що існувала до 1917 року.
В. Ульянов очолював уряд РРСФР(1917–1922), а після приєднання союзних республік — СРСР (1923).
Його модифікація традиційної доктрини марксизму, відповідно до специфічних російських умов, отримала назву марксизм-ленінізм і використовувалась для обгрунтування комуністичної ідеології.
У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму», всіляко оспівувався та звеличувався; про колишній культ Леніна досі свідчать численні пам'ятники на центральних площах міст і містечок на колишній території СРСР; його портрет був зображений на радянських грошових банкнотах.
Походження
Серед предків першого керівника Радянської Росії та Радянського Союзу є представники кількох народів і культурних традицій Російської імперії та інших країн. Серед його предків виділяють росіян, німців і шведів, євреїв, чувашів та калмиків.Тому не дивно, що Володимир Ульянов, називаючи себе росіянином (рос. русским), мало надавав значення національним особливостям у своєму житті, володів і користувався кількома мовами, робив переклади для власних потреб.
Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) народився 10 (22) квітня 1870 року в місті Симбірську (нині Ульяновськ), розташованому на березі великої річки Волги.
Батько — Ульянов Ілля Миколайович (1831-86) — інспектор народної освіти; мати — Ульянова Марія Олександрівна, здала екстерном екзамени на право працювати вчителем початкових класів, але ніколи не працювала, займалась власною багатодітною сім'єю.
Сім'я, в якій виховувався майбутній революціонер, в основному складалася з інтелігенції та була за родоводом різноманітною; виділяють у ній представників різних національних груп: росіян, калмиків, чувашів, євреїв, німців і шведів. Сам дід Леніна по батькові, Миколай Васильович Ульянов, чуваш за національністю, був кріпаком із Нижньогородської губернії, який переселився в Астрахань, де працював ремісником; він одружився із Анною Олександрівною Смирновою, батько якої був калмиком.
Володимир Ульянов у п'ять років навчився читати, з дев'яти років відвідував Симбірську гімназію, де виявився відмінником: переходив з класу в клас із нагородами. Не останнім чинником успішних випускних оцінок молодшого Ульянова було те, що директором гімназії був Федір Михайлович Керенський — персональний друг сім'ї Іллі Миколайовича і батько майбутнього голови Тимчасового уряду Росії Олександра Федоровича Керенського.
Після передчасної смерті голови сім'ї Ульянових Ф. М. Керенський піклувався про майбутнє молодшого Улянова — відверто настояв на тому, щоб вчителі виставили Володі в випускному гімназичному атестаті найвищі оцінки та йому було видано «Золоту медаль», що об'єктивно не зовсім відповідало реальним знанням та здібностям майбутнього «вождя Революції.Але «Золота медаль»надавала можливість поступати до університету поза конкурсом і вступними екзаменами.Також Ф. М. Керенський допоміг Володимиру Ульянову вступити до Казанського університету — написав позитивну персональну характеристику та власне поручився перед владою та керівництвом університету за лояльність Володі Ульянова, котрому після страти його старшого брата Олександра за участь у терористичному угрупуванні і плануванні вбивства царя Олександра III, вступ до університету було закрито як «політично неблагонадійному елементу». Запорука Керенського-старшого зіграла позитивну роль і для Володимира було зроблено виняток.
1887 року вступив на юридичний факультет Казанського університету, але власне навчанням цікавився мало. У грудні цього ж року його виключено за участь у студентському страйку[14]. У 1887–1889 знайомився з творами К.Маркса, в 1888 брав участь у роботі нелегальних марксистських гуртків. У 1891, згідно з ним самим написанною автобіографією, склав екзамени екстерном за курс юридичного факультету Петербурзького університету.[15] Після отримання диплому, між роками 1892-93, записався як помічник присяжного повіреного Хардіна, у Самарі, та декілька разів виступав по дрібних процесах. Восени 1893 переїхав до Петербурга, де записався помічником присяжного повіреного адвоката Волкенштейна. У квітні-травні 1895 за дорученням петербурзьких марксистів виїздив до Швейцарії, де познайомився з Г. Плехановим, В. Засуліч, Аксельродом. Після повернення до Росії об'єднав марксистські групи Петербурга в організацію під назвою «Союз боротьби за визволення робітничого класу». У 1895 заарештований, у 1897-99 перебував на засланні у с. Шушенське Єнісейської губернії.
Після відбуття заслання виїхав за кордон, де заснував і співредагував російську соціал-демократичну газету «Іскра» (1900-03).
Організатор другого з'їзду РСДРП (1903). Позиція Леніна з питань побудови та організації діяльності партії призвела до розколу РСДРП на «більшовиків» і «меншовиків». Очоливши «більшовиків», Ленін вів безперервну фракційну боротьбу.
У листопаді 1905, у період піднесення російської революції, повернувся у Росію. Під час революції відмовився від співробітництва з ліберальними політичними течіями, виступав за радикалізацію революційного руху та встановлення «диктатури пролетаріату». Після поразки революції у грудні 1907 знову емігрував за кордон. Узявши участь у революції 1905 року, був змушений виїхати з Російської імперії після її поразки і жив у Швейцарії до 1914.
Вже перебуваючи у еміграції, 1909 року Ленін опублікував свою головну роботу «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Робота була опублікована після того, як Ленін усвідомив, наскільки широку популярність отримали махізм і емпіріокритицизм. Під час Першої світової війни 1914-18 проголосив гасло поразки свого уряду у війні і перетворення війни з імперіалістичної у громадянську. Однак ці гасла йому не вдалося нав'язати ні більшовикам, ні соціал-демократичним партіям Європи. Позиція Леніна та його прихильників була вигідна державам Троїстого Союзу, тому вони (в основному Німеччина) надавали більшовикам матеріальну підтримку.
Ленін повернувся в Росію лише після Лютневої революції 1917. З початком квітня 1917 року Ленін повернувся в Росію, розпочинаючи діяльність спрямовану на повалення Тимчасового уряду та ліквідацію двовладдя. Проголосив під час виступу поблизу Фінляндського вокзалу у Петрограді гасло «Вся влада радам!», яким передбачено мирний перехід влади до рад; одночасно висунув лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам, а заводів і фабрик — робітникам. Завершив свій виступ словами «Хай живе світова соціалістична революція!». Однак з липня 1917, з провалом невдалої спроби більшовицького перевороту в Петрограді, поставив питання про перехід влади до рад шляхом збройного повстання: розробляв план збройного перевороту у Фінляндії, де переховувався від арешту й суду.
У жовтні 1917, щоб безпосередньо керувати підготовкою повстання, Ленін нелегально перебрався до Петрограда, а вже 24-25.10(7-8.11) 1917 в Петрограді захопив з більшовицькою партією владу. З перших днів радянської влади і до самої смерті — голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Незгідний із передаванням влади законно обраним Установчим зборам, розігнав їх у 5.1.1918 та спровокував у Росії громадянську війну. У роки війни — Голова Ради робітничої і селянської оборони (створено 30.11.1918). Попри те, що на нього здійснено 30.8.1918 невдалий замах есерки Фанні Каплан (за однією з версій, замах був містифікований більшовиками з метою розв'язання масового терору), Ленін став натхненником й організатором не лише перемоги більшовиків у Росії, а й радянського завоювання майже всіх незалежних держав, які утворилися на руїнах колишньої Російської імперії. Цієї перемоги вдалося добитися лише внаслідок поєднання тотального терору та репресій проти політичних противників, з одного боку, — та тимчасових компромісів із дрібним та середнім селянством і національними рухами, з іншого. У березні 1919 для керівництва усім комуністичним рухом з метою здійснення світової революції Ленін заснував Комуністичний Інтернаціонал. У 1921 наполіг на переході від політики «войовничого комунізму» до так званої нової економічної політики. У 1922 виступив ініціатором створення СРСР.
З середини грудня 1922 Леніна — після різкого погіршення стану здоров'я і до самої смерті — фактично усунено від керівництва партією і країною. Похований у Мавзолеї на Красній площі у Москві.
Культ особи Леніна
Оскільки ідеологія марксизму-ленінізму мала в Радянському Союзі яскраво виражений характер релігійної віри (квазірелігія, псевдорелігія), вона повинна була витіснити Християнство та зайняти його місце у масовій свідомості населення[39]. Так Комуністична партія займала місце Церкви, майбутнє комуністичне суспільство ототожнювалося з загробним життям, фігура К.Маркса ототожнювалася з Іоаном-Предтечею, а образ Леніна займав місце Ісуса Христа. Синонімами імені Леніна в офіційній радянській пропаганді були: «великий вождь», «вождь пролетаріату» та «вождь трудящих всього світу». Ім'я Леніна стало сакральною святинею, а його особа - культом. Кожний наступний керівник Партії та Радянської держави (починаючі з Сталіна) як і положено «апостолам» Христа, послідовно в радянській пропаганді називався «вірним учнєм Леніна» або «вірним послідовником та продовжувачем справи Леніна».
Створення культу особи Леніна було розпочате його дружиною Надією Крупською. В одному з перших біографічних нарисів, вона вказувала на Леніна, як «передового борця робітничого класу». Ленін особисто відредагував цей нарис. Починаючи з 1918 року в Росії плакати із зображенням Леніна почали випускати великими накладами, при цьому сам Ленін схвально до цього ставився. Ще за життя Леніна його ім'ям були названі два міста: Ленінськ (1919), поблизу Царицина та Ульяновка (1922), поблизу від Петрограда.
Від 1923 року так званою «старою гвардією», «непохитними, стійкими й незламними учнями Леніна» була розпочата переробка та пряма підробка історії революційного руху в Росії, що була продовжена Й. Сталіним та його поплічниками і загалом завершена до початку 1930-х років. Схема розвитку революційного руху в Росії, розроблена Й. Сталіним, зводилась до того, що більшовики на чолі з В. Леніним і Й. Сталіним завжди правильно вирішували будь-які проблеми руху, а маси повністю й безумовно їм довіряли. Це привело до фальсифікації історичних подій, іконізації В. Ульянова-Леніна та канонізації так званого ленінізму відповідно до сталінських уявлень .
Увіковічення імені Леніна:
- Назва багатьох міст і сел (Ленінград, Леніне (Ленінський район), Ленінськ-Кузнецький, Ленінакан, Ленінабад, Леніногорськ)
- Вища державна відзнака — Орден Леніна
- Вища державна нагорода - Ленінська премія, Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами»
- Встановлення пам'ятників Леніну або його бюстів в кожному населеному пункті СРСР
- Назва іменем Леніна вулиць, площ (майданів), проспектів, парків, бульварів в усіх населених пунктах СРСР
- Приставка до назви підприємств, установ, організацій - як нагорода та заохочення:
- Завод «Арсенал» імені Леніна
- Київський метрополітен імені Леніна
- Ленінградський ордена Леніна метрополітен імені Леніна