Зараз законодавство про оподаткування, закладаючи основи на­дання податкових пільг, в якості пільгових суб'єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризуються конкретною ознакою, на підставі якої фор­мується пільговий податковий режим. Усі інші платники по­датків визначають об'єкт оподаткування, обчислюють подат­кову базу і суму додатків у повному обсязі згідно з встановле­ними законодавством загальними правилами [4].

Отже, податковою пільгою визнається звільнення платника податків від нарахування і сплати додатку чи сплата ним податку в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України.

Звільнення від сплата податку можливо в повному чи част­ковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник по­датків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звіль­няється від сплати податку тільки у певній частині його подат­кового обов'язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників по­датків, вид їхньої діяльності й об'єкт оподаткування.

Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — податкові закони» що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи галузей. Другий — підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб’єктів і вирішальні більш вузькі цілі.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без-попереднього по­відомлення податкових органів.

Систему пільг по податках можна розділити на дві групи. Перша — це порівняно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою.

Друга група пільг характеризується певною короткочасністю щодо конкретних об'єктів. У сучасних умовах становлен­ня податкових систем і нестабільної господарської і політич­ної ситуації ця група відрізняється великою кількістю пільг і постійною їхньою зміною. Мабуть, закон про податкову систе­му повинен містити насамперед першу групу пільг, а другої має лише торкатися, оскільки вона деталізуватиметься при регу­люванні конкретного податкового платежу.

Характеристика податкових пільг має бути основана на рівності галузі оподаткування. І при наданні пільг критерієм повинно стати матеріальне становище суб'єкта оподаткуван­ня. Підстави для надання пільг навряд чи є правомірними, якщо вони не пов'язані з майновим положенням. Класифіку­вати податкові пільги можна за різними принципами. Найчастіше податкову пільгу визначають шляхом:

1) податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування при нарахуванні податку;

2) зменшення податкового обов'язку після нарахування по­датку;

3) встановлення зниженої ставки оподаткування.

Види податкових пільг :

1. Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподатку­вання, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку [6].

Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надан­ня пільг проектується на об'єкт оподаткування» що безпосеред­ньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподат­кування можна класифікувати:

а) за видами платників:

повні — надаються всім платникам;

часткові — надаються певним категоріям платників;

б) за термінами:

постійні — діють постійно протягом тривалого періоду часу;

тимчасові – діють протягом визначеного, заздалегідь обме­женого     

періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);

надзвичайні — надаються в зв'язку з появою певних рапто­вих обставин;

в) за елементами об'єкта:

майнові — відрахування визначеної частини оподатковува­ного майна;

прибуткові відрахування — застосовуються до частини до­ходу платника  

залежно від виду діяльності.

2. Знижка — вид пільги в галузі оподаткування, що змен­шує суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що складають основу знижки, визначається сумою витрат плат­ника, що їх законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності платника, стимулюються його витрати у запланованому напрямі[6].

Тут можна застосувати таку класифікацію відрахувань (ви­лучень) в галузі оподаткування (за видами платників; за тер­мінами; за елементами податкової бази);

а) лімітовані знижки, розмір яких обмежено прямо чи опо­середковано;

б) не лімітовані знижки, за яких податкову базу може бути зменшено на  

всю суму витрат платника податків.

До форм податкових пільг належать пільги щодо податку є винятками з загальної схеми нара­хування конкретного виду податку, закріплені в нормативно­му акті і враховують особливості, що характеризують платни­ка, об'єкт, ставку чи інші умови. При цьому пільги найчасті­ше є повним або частковим звільненням від податку. Пільги, що претендують на закріплення в основному законі, який ре­гулює податкову систему, можуть бути такі;

1. Неоподатковуваний мінімум об'єкта податку. Прив'я­зуватися до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції не має сенсу. Саме тому законодавець виділяє вели­чину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджуєть­ся Верховною Радою України й автоматично збільшується при зміні мінімуму зарплати.

2. Вилучення з обкладання певних елементів об'єкта опо­даткування. Найчастіше це частина доходу чи інших об'єктів податку, що спрямовується на ділі, в реалізації яких зацікавлена держава чи місцеві органи самоврядування: природоохо­ронні заходи освоєння нових технологій.

3.Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває великі мож­ливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, оскільки часто кошти на утримання цих суб'єктів виділяються з бюджету, і цей канал трохи спрощує рух коштів від платників по датків у бюджет, а потім у зворотному напрямку, до осіб, які їх вимагають. Досить розвинуту сис­тему таких пільг передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гаранти їхнього соціального захисту», що на­брав чинності з 1 січня 1994 року (п. 18 ст. 12; п. 23 ст. 13; п. 17 ст. 14; п. 19 ст. 15 Закону). Відповідно до зазначених пунктів найбільш захищеною в цьому плані є категорія інвалідів війни, що повністю звільняються від сплати податків, зборів і мита усіх видів.

4. Зниження податкових ставок, Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку.

5. Відрахування з податкового окладу передбачає насампе­ред стягнення з податкового окладу, що здійснюється за пев­ний розрахунковий період.

6.  Цільові податкові пільги можуть включати різні форми відстрочки стягування податків. Як найбільш характерний приклад можна згадати механізм використання податкового кредиту.

7. Інші податкові пільги (податкові канікули тощо).

У цілому чинним законодавством України передбачено понад 300 різновидів пільг зі сплати податків та інших обов'язкових платежів, до того ж в Україні визначено 73 вільні економічні зони з пільговим режимом оподаткування. Наявність такої кількості пільг призводить до негативного економічного становища, що спричиняє податковий тиск на всі інші суб'єкти господарювання, яким пільги не надаються[6].

Провівши невеликий аналіз ( Додаток 1.), можна зазначити, що сума наданих пільг щороку зростає. Як свідчать статистичні дані, сума наданих пільг за рахунок державного бюджету є значною, що зумовлено в першу чергу невеликими обсягами пільг по місцевих податках. Проблема існування податкових пільг ускладнюється величезними сумами несплачених податків в результаті отримання пільг. Більша частина податкових пільг стосується саме державного бюджету. Незважаючи на те, що сума податкових пільг з 2007 року зменшується, зростає кількість суб'єктів, які отримують ці пільги. Політика держави має бути також спрямована на те, щоб податкові пільги надавалися в соціальному контексті, а не тільки для підтримки суто економічної діяльності підприємств. У зв’язку з використанням податкових пільг виникають можливості для уникнення фізичними і юридичними особами сплати податків[11]. Наприклад, таких пільг як перенесення балансових збитків на наступні податкові періоди, звільнення відсотків по вкладах від оподаткування, стягнення ПДВ за нульовою ставкою, застосування ліберальних правил списання безнадійних боргів, вкладання коштів у благодійну діяльність тощо.

Не секрет, що сьогодні в окремих урядовців і науковців виникло абсолютно негативне ставлення до пільг, а думка про недієвість галузевих податкових пільг в Україні стала досить поширеною. Така позиція, на нашу думку, не має жодних раціональних підстав. Контраргументом до такої позиції (який, до речі, має під собою строгу теоретичну доказову базу) є наступна теза. Загальноприйнята в міжнародній і, зокрема, в європейській практиці диференціація ставок ПДВ за критерієм корисності товару приводить до економічного ефекту, який є абсолютно тотожним ефекту від надання галузевих податкових пільг. При цьому пільги з податку на додану вартість викликають багато нарікань, вони є найчисленнішими (становлять понад 80% від загальної суми пільг, що надаються юридичним особам) та найбільш деформуючими. Річ у тім, що обтяжений податковими пільгами ПДВ втрачає більшість своїх переваг - всеохоплююче оподаткування вітчизняного споживача, зумовлене універсальним характером податку; нейтральність щодо умов ринкової конкуренції; відсутність кумулятивного ефекту, що становить головну перевагу цього податку порівняно з податком з обороту; високу фіскальну ефективність та раціональність. Податкові пільги особливо ефективні для транзитивних економік, які характеризуються недостатнім рівнем розвитку інфраструктури внутрішнього фінансового ринку, дефіцитом довгострокових фінансових ресурсів, великим тіньовим сектором тощо. За таких умов фінансова система в цілому працює малоефективно, а в сфері регулятивного впливу держави на модернізацію та стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів пільги залишаються чи не єдиним дійовим та достатньо ефективним інструментом впливу. При цьому фіскальна ефективність пільг є високою.

Дослідивши український досвід, ми можемо стверджувати, що податкові пільги за певних умов також є дієвим інструментом підтримки національної конкурентоспроможності. Практична значущість пільг стає неоціненною для створення нового технологічного ядра будь-якої економічної системи. Аналіз світового досвіду податкового реформування доводить, що коли економіка країни потребує істотної структурної перебудови та масштабних соціальних реформ, уряди використовують здебільшого різного роду податкові пільги, які є одним із найефективніших інструментів податкової політики держави для стимулювання розвитку економіки. Показовим прикладом широкомасштабного використання податкових пільг є досвід США, Швеції, Німеччини, Франції, Ірландії. Водночас, коли економіка працює в межах певного технологічного укладу, для підтримки та стимулювання економічного зростання в податковій політиці найчастіше застосовується підхід, який умовно назвемо егалітарним: єдині низькі податкові ставки та широка база оподаткування. Прикладом егалітарного підходу в податковій політиці є встановлення єдиної ставки податку з доходів фізичних осіб для усіх платників в Україні. Викладене вище дає підстави зробити певні висновки, що за допомогою пільг держава повинна спонукати об'єкти господарювання здійснювати такі варіанти розвитку, які відповідають загальнодержавним інтересам. Об'єктом пільгового оподаткування повинен стати конкретний проект, що реалізує пріоритети (ключові напрями), визначені державними програмами. Суб'єкти господарювання в рамках програм повинні брати на себе чіткі зобов'язання по використанню коштів, зекономлених у результаті наданої пільги (зниження витрат, реструктуризація виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій тощо). Головним є те, що податкові пільги виконують основну роль стимулюючої підфункції податків, а її призначення зводиться до стимулювання підприємницької діяльності та економічних процесів, які можуть зупинити економічну кризу: зростання обсягів виробництва, структурної перебудови господарства, підвищення ступеня ділової активності суб'єктів господарювання тощо. В умовах пільгового оподаткування сума коштів, вивільнена від сплати податків, повинна спрямовуватися на економічне зростання, яке призведе в майбутньому до економічних вигод як для самого підприємства, так і для держави. Таким чином, податкові пільги є важливим фінансовим інструментом регулювання економіки. Але, якщо не спостерігається безумовний позитивний вплив застосування регулювальних чинників на економіку в Україні шляхом пільгового оподаткування, не потрібно від них відмовлятись, а потрібно здійснювати певні заходи для їх удосконалення.