За станом виробничо-технічної бази, структурою, техніко-економічними показниками й розвитком інфраструктури харчова про­мисловість України значно відстає від економічно розвинених країн, особливо щодо комплексної переробки сировини, механізації і автоматизації виробничих процесів, а також фасування та упаковки продукції.

Незважаючи на винятково сприятливі грунтово-кліматичні умови, насе­лення ще не повністю забезпечене високоякісними продовольчими товара­ми. Останнім часом Україна втрачає зовнішні ринки збуту продовольчих то­варів, а внутрішній заповнений зарубіжними продуктами (нерідко низької якості), тимчасом як для їх виробництва є всі необхідні сировинні ресурси й виробничі потужності.

Загальна економічна криза, значний спад виробництва сільськогоспо­дарської продукції, заборгованість по заробітній платі та пенсіях, бартери-зація економічних відносин, нестача фінансових і матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, торік в Україні харчової продукції вироб­лено на 14,6 % менше, ніж попереднього року. Обсяги виробництва ско­ротилися в усіх областях, крім Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, олії, маргаринової продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних ви­робів, борошна, крупів, а також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося споживання основних харчових продуктів в розрахунку на душу населення.

Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Торік виробництво продукції з незбираного молока порівня­но з 1996 роком скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м’яса й субпродуктів І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється зменшенням по­голів’я худоби і птиці не лише в суспільному, а й у приватному секторі (за винятком поголів’я корів).

Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він спричинений скороченням обсягів переробки сільськогосподарської сировини.

Лише 20% худоби, птиці й

молока, вироблених у всіх категоріях господарств, надійшло на промислову переробку, решту ре­алізовано без поперед­ньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблено в цехах, які не забезпечують ком­плексного використання сировини та високої якості продукції. Потужності м’я­со- та молокопереробних підприємств використано лише на 18—20 %, що не­гативно вплинуло на собі­вартість та ціни.

На 23% порівняно з 1996 роком зменшилися поставки цукрових буряків. Впродовж останніх років знижується виробництво цукру. Торік його вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році — 5,4 мільйона тонн). Усе це зумовлено скороченнямченням посівних площ, зниженням врожайності буряків та їх цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку галузі.

Важливий напрямок виходу цукрової галузі з кризи — вирішення питання кредитування та створення умов для її Іефективного функціонування. Виникає потреба в законодавчому врегулюванню врегулюванні всіх цих проблем, прийнятті  Закону “Про регулювання виробництва й реалізації цукру”.

Складні часи переживає і олійножирова галузь, на підприємтва  якої надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни насіння соняшнику на олію забезпечує на 100 грн. Прибуток більший, ніж експорт такої кількості насіння. Рафінування і розфасування олії — це ще додат­ково 320 грн. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн насіння держава втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для тварин­ництва.

Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регу­лювання експорту насіння соняшнику.

На скорочення виробництва харчових продуктів впли­нуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позна­чається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Актуальною залишається проблема збуту с'пирту ети­лового харчового. У результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську Федерацію і запро­вадженням нею 1997 року митних обмежень на ввезен­ня українського спирту, а також ускладнення умов тран­зиту його через територію Росії, обсяг експорту протягом минулого року скоротився в 6 разів, а виробництво ста­новило лише 37 % від рівня 1996 року.

Внутрішня потреба в спирті становить близько 20 млн. дал при загальній потужності заводів 68 млн. дал. Враховуючи те, що спиртова промисловість традиційно мала високий експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих галузей, нагального вирішення потребує питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту цієї продукції або часткового перепрофілю-вання підприємств на випуск паливного етанолу, техно­логію якого розроблено в УкрНДІспиртбіопроді. Посилен­ня державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів дало змогу минулого року збільшити випуск алкогольних напоїв майже на 13 %. Про­текціоністська політика щодо вітчизняного товаровироб­ника, яка здійснюється в Україні протягом останніх років, дала змогу відчутно скоротити імпорт продовольства й створила умови для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх обсягах виробляти в Україні. За­вдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру торік зменшився в 9 разів, мінеральних вод — у 4, безалко­гольних напоїв — у 3, пива та консервів плодоовочевих — в 1,3, м'яса і м'ясопродуктів — в 1,6, молока і молоко-продуктів — в 1,5 раза тощо. Відповідно зросли обсяги виробництва вітчизняних кондитерських виробів на 11 %, консервів плодоовочевих та мінеральних вод — на 21, безалкогольних напоїв — на 10 %. Зріс також випуск горілки та лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шам­панського, цигарок та сигарет тощо.

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника має діяти і в наступні роки.

У рибній галузі спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій промисловості. Торік випуск харчової рибної продукції, включаючи консерви, зменшелася порівняно з 1996 роком на 5,2 %. Оскільки рибна промисловість України не в змозі повністю забезпечити попит населення, на український ринок з країн Балтії і Росії надходить велика кількість імпортної продукції. Враховуючи  те, що рівень споживання рибної продукції станівить лише чверть рекомендованої норми (20 кг), наша політика щодо експорту рибної продукції необгрунтована. Починаючи з 1992 року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами океанічного промислу, надходить на ринок України, решта експортується для покриття експлуатаційних витрат, плати за право лову, а також для  погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна із основних причин такого стану підприємств — відсутність власних обігових коштів, а також валютних кредитів. За розрахунками спеціалістів, за умови надання рибопромиловій компанії "Антарктика" кредиту в розмірі 13,1 млн дол. США за ставкою 15 % річних, на ринок України за ра­хунок зменшення експорту додатково надійде 55 тисяч тонн рибної продукції, а держава отримає близько 13 млн. грн. у вигляді обов'язкових платежів та податків. Отже, рибна галузь має значні резерви як для поповнення бюд­жету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією.

Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно вико­ристовуються виробничі потужності в ряді галузей харчо­вої промисловості. Частину потужностей окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них вза­галі припинили виробництво. Зокрема, законсервовано потужності птахозабійних цехів у Криму, чотири роки не працює ВАТ "Сімферопольський птахокомбінат", з жовт­ня минулого року зупинено ВАТ "Євпаторійський м'ясо­комбінат", Городоцький завод продтоварів і цикоросу-шильний завод, завод мінеральних вод у Славутському районі Хмельницької області.

Тим часом ряд підприємств нарощують темпи випуску продукції. Так, ВАТ "Феодосійський м'ясокомбінат" збільшив виробництво м'ясних консервів втричі, АТ "Він-ницям'ясо" консервів — на 35,1 % і ковбасних виробів — на 17,8 %. Стабільно впродовж останніх років працюють ЗАТ "Оболонь" (М.Київ), львівські підприємства — м'ясопе-реробне "Прикарпаття", кондитерська фірма "Світоч", "Кока-Кола Аматіл-Колос"; у Сумській області — акціонерні товариства "Крафт Якобз Сушард "Україна", "Сумський м'ясокомбінат", завод продтоварів та лікеро-горілчаний завод, "Роменський завод ЗНМ"; Кам'янець-Подільський і Шепетівський м'ясокомбінати, Хмельницькі кондитерська й макаронна фабрики та інші, які змогли знайти своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва, за­лучають інвесторів для модернізації виробництва й онов­лення асортименту продукції.

За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті "Дніпро", олієекстракційному заводі, молочно­му комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів — в Іва­но-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській;

маргаринової продукції — у Львівській, Одеській і Харківській областях.

Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості ос­воєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено 149 нових ви­робів, на Волині — 209, у Дніпропетровській і Сумській областях — майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив тех­нологію 10 найменувань консервів лікувально-профілак­тичного призначення для дітей раннього віку.

Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос­ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон­сервною продукцією.

Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит­ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо­дарської сировини на давальницьких умовах, використо­вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен­ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тва­ринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома ва­га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промис­ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за­лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини та бартер­ний обмін товарів створюють умови для порушення по­даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по­датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що по­глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не­обхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.

      Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук­тів. Аби відчути це, досить пог­лянути на показники роботи заготівель­них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц­тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів — пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі — сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала 17 від­сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно­го переоснащення галузі?

Передусім прибуток, що за­лишається на підприємствах, спрямовується на реконструк­цію і технічне переоснащення виробництва. Потім — аморти­заційні відрахування. Адже під­вищення інвестиційної актив­ності безпосередньо пов'язане із ставленням до амортизації як основного ресурсу та фінансово­го джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння основних фондів можна й завдяки прис­кореній амортизації — головно­му напрямку відновлення основ-нихвиробничих фондів.  Одне джерело фінансування — кошти від приватизації під­приємств галузі хлібопродук­тів, які можна спрямувати на технічне й технологічне онов­лення виробництва. І, нареш­ті, доцільно залучити гроші ко­мерційних банків, а також на­селення та приватизаційні сер­тифікати. Це підвищить приваб­ливість підприємств галузі для потенційних інвесторів.

Важливий напрямок струк­турної перебудови підприємств галузі та необхідний засіб змен­шення негативного впливу на економіку — відновлення на ви­робництвах випуску споживчих товарів через модернізацію від­повідних цехів.

Одне слово, в умовах ринко­вої економіки господарникам розраховувати слід передусім на власні сили, кмітливість, пра­цьовитість.

У розв'язанні продовольчої проблеми значне місце займає харчова промисловість, яка е заключним ланцюгом у виробництві про­довольчої продукції. Вона має розгалужену структуру, потужний виробничий потенціал і може практично повністю забезпечити потре­би населення у високоякісних продуктах хар­чування в широкому асортименті. Її підп­риємства здатні переробити понад 50 млн т цукрових буряків, 2,6 — насіння олійних куль­тур, 2,5 — овочів і фруктів, 18 — молока, 4 млн т — худоби та птиці.

Проте внаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал харчової промис­ловості повністю не використовується. Вона зазнає великих труднощів у своєму дальшо­му розвитку та вдосконаленні. По відношен­ню до 1990 р. індекс спаду виробництва про­дукції харчової промисл'овості в 1996 р. (у порівнянних цінах) становив 50% за серед­ньорічного спаду 14%. Виробництво м'яса першої категорії знизилося в 3,7 раза, ковбас­них виробів — у 4,2, товарного масла — у 2,7, сирів жирних —у 3,1, продукції із незбираного молока — у 7, цукру-піску — у 2,1, олії — у 2,4, кондитерських виробів — у 3,9 раза. Слід зазначити, що в минулий період (1986— 1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто пе­реважно завдяки м'ясо-молочній галузі, яка виробляє найбільш цінні у фізіологічному від­ношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало в ос­танні роки скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголі­в'я великої рогатої худоби в 1996 р. проти 1990 р. зменшилося в 1,6 раза, свиней — в 1,7, овець і кіз—у 2,7 раза. Це стало факто­ром зниження обсягів продажу худоби та пти­ці всіма категоріями господарств заготівель­ним організаціям у 5,3, а молока — у 4,5 раза.

Останніми роками здійснення заходів що­до дальшого реформування економіки при­звело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва продукції сільського господар­ства.

На 1 січня 1997 р. в усіх категоріях гос­подарств налічувалося 15,3 млн голів вели­кої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 1996 р., свиней —на 11,2 млн голів (або на 15%), овець і кіз—на 3 млн голів (або на 26%), птиці всіх видів — на 130,6 млн голів (або на 13% менше). Господарствами всіх категорій у 1996 р. одержано 2,1 млн т м'яса в забійній масі, що на 8% менше, ніж у 1995 р., 15,8 млн т молока, або на 8,4% менше. Знач­ний спад кількості худоби й виробництва про­дукції тваринництва допустили господарства громадського сектора, в яких поголів'я вели­кої рогатої худоби скоротилося на 15,6%, сви­ней — на 22,6, овець і кіз — на 36, птиці всіх видів — на 36,7%. На той час у господарствах приватного сектора м'яса й молока одержа­но відповідно на 3,4 та 4,2% більше. Низькою залишається продуктивність тварин.

Негативна тенденція скорочення вироб­ництва продукції сільського господарства в громадському секторі впливає на роботу під­приємств харчової промисловості. Заготівель­ним і переробним підприємствам продано 0,9 млн т живої маси худоби і птиці, що на 23% менше, ніж у 1995 р., 4 млн т молока й молочних продуктів, або на 34% менше. У той же час збільшились обсяги реалізації тварин­ницької продукції по інших каналах. Через власні торговельні підприємства продано 29% загальної кількості худоби та птиці, 16% мо­лока й молочних продуктів. За бартерними угодами реалізовано 13% загального числа худоби та птиці, експортовано близько 1 млн т насіння соняшнику.

Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, що впливає на зро­стання відпускних цін продуктів харчування. За 1996 р. ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва —в 1,5 раза.

Слід зазначити, що криза призвела до скорочення випуску насамперед найнеобхід­ніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування — м'яса, молока та продуктів їх переробки. Кількість білків у харчовому раці­оні населення зменшилася в середньому май­же на 20% проти мінімальної фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м'я­са і м'ясопродуктів, включаючи сало й субпро­дукти, знизилося з 68 до 36 кг, молока й мо-локопродуктів у перерахунку на молоко — із 373 до 230, овочів —із 102 до 86, фруктів і ягід — із 47 до 37 кг. Одночасно збільшила­ся питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей із низьким рівнем доходів пе­ревищує 70%. Зменшилося також споживанння

продуктів—із 141 до 121, картоплі 131 до 126 кг. Отже, продовжується спад структури харчування найширших верств населення.

В зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вищий. Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м'яса в США становить 1:3, а на хліб і картоплю припадає 46% денного раціону, на м'ясо в - США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його купівлі. Щоб 1 кг м'яса, українському громадянину потрібно працювати в 10—12 разів аніж американцю.

Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання призвела на це й недосконала податкова система, кількість податків, які визначають нарахування значущості продукції для  господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали підвищення цін, підірвали розвиток продольчої бази, штучно знизили попит на кількість продуктів. Харчова промисловість зминилася у складному становищі. В більшості країн із розвинутою економікою на продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану вартість значно зменшені або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і послуг першої необхідності і продовольства, ліків використовується ставка податку - 5,5%, далі в міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети розкоші). Ставки  запроваджують нижчі або вищі 'у в'язку із цим Комісія країн членів Європейської Економічної Співдружності запропонувала увести систему із двох ставок — стандартної (14—20%) і зниженої (4—8%). В Україні також доцільно увести диференційований  податок на додану вартість. При цьому ставки його в харчовій промисловості повинні бути знижені. Це — один із факторів державної підтримки переробної промисловості. Скорочення реалізації продукції впливає також втрата зовнішніх і внутрішніх ринків

Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.

Нестача коштів для формування фондів  соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випус­ку продукції майже в 2 рази.

Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та змен­шити кількість податків. Це дасть змогу відно­вити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибут­ку, який потрібний для виробничого й соціаль­ного розвитку.

За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьо­му темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропону­вання. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиче­ним. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні трудно­щі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгосп­них ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільсько­господарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується ху­добі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.

Спад попиту на продукти спричине­ний, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинника­ми, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом вироб­ництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної пла­ти, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в ор­ганізаціях затримують виплату заро­бітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому біль­шість працівників позбавлена мож­ливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — ос­новний чинник диспропорції між попи­том та пропонуванням на ринку про­дуктів харчування. Самі тільки затрим­ки з виплатою заробітної плати знижу­ють, за нашими розрахунками, купі­вельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.

Пропонування продуктів зменши­лося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість пра­цівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку ма­теріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організа­цій, недостатньо розвинену інфраст­руктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогоспо­дарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (по­рівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільсь­когосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .

Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т

Головною причиною зменшення об­сягів виробництва є підвищення вар­тості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для кон­куренції з іноземними товаровиробни­ками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаб­лення виконавчої і технологічної дис­ципліни, зменшення стимулів і можли­востей щодо інвестування і приско­рення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машин­но-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтво­рення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, вста­новилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щоро­ку), скорочення багаторічних насад­жень, тобто господарства існують пе­реважно за рахунок "проїдання" запа­сів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.

На внутрішньому ринку продовольс­тва України триває зростання цін. Проте темпи підвищення їх на окремі продукти істотно відрізняються: зокрема, за пері­од з серпня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчими вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоплю, а найвищими — на хліб і хлібопродукти, молоко, конди­терські вироби і м'ясопродукти. Якщо за вказаний період ціни в державній і коо­перативній торгівлі підвищилися на олію на 6,8%, яблука — на 9,3, цибулю — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю — на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44—103%, молоко і молокопродукти — на 65—96%, кондитерські вироби на 70—80, м'ясо і м'ясопродукти — на 59—72 і рибу — на 38—54%. На міських ринках підвищення цін на продукти хар­чування відбувається повільнішими темпами, ніж у державній і кооператив­ній торгівлі. В цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вказаний період на 44,7%, а на непродовольчі то­вари — на 87,6%.