Політика В.Гавела, Я.Кадара, Л.Валенса, Н.Чаушеску.

Вацлав Гавел

Вацлав Гавел - чеський письменник, драматург, дисидент, правозахисник і державний діяч, останній президент Чехословаччини (1989-1992 ) і перший президент Чехії (1993-2003). Один із засновників Громадянського форуму. Член Європейської ради з толерантності та примирення.

         Сім’я в житті людини відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки саме там закладаються основні риси характеру, визначаються основні моральні принципи та орієнтири в дорослому житті.

Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 р. в сім’ї одного з найзаможніших підприємницьких родів Чехії.  Його дідусь був успішним підприємцем у сфері торгівлі нерухомістю та будівництва. Він спроектував та побудував перший критий каток та найвідоміший в Празі палацовий комплекс у стилі модерн  – “Люцерна” (1907-1920), який був перед Першою світовою війною найбільшим і найсучаснішим архітектурним центром (там розміщувались сінематограф, театр, концертні зали, атракціони). А в 1912 р. дідусь Гавела заснував кінокомпанію “Люцернафільм”. Варто зазначити, що в домі сім’ї Гавелів завжди збирались представники чеської інтелігенції, які з радістю зустріли революцію 1918 р. та падіння монархії й проголошення незалежності Чехословаччини (особливо вони раділи, що ці події пройшли мирним шляхом).

         Справу діда Гавела успішно продовжили його батько Вацлав М. та дядько Мілош Гавели. Заслугою батька Вацлава було будівництво передмістя Праги Баррандова, а дядько займався кінематографом – побудував кіностудію “Баррандов”, відновив та очолив “Люцернафільм” (практично єдина кінокомпанія, що виробляла чеські фільми). Вони об’єднали свою діяльність в сімейний бізнес, створивши спільну фірму “Брати Гавели – Прага, Люцерна”.

         Вацлав Гавел унаслідував найкращі риси своїх родичів, сформувавшись як один з найдостойніших представників чеської нації.  “И если от отца и деда Вацлав Гавел унаследовал отношение к порядку, от дяди – изысканные манеры «киномагната», то литературные и дипломатические таланты – именно от дедушки Вавречки”. Таким людям важко було пригнічувати свій дух свободи в часи нацистської окупації та сталінського терору 50-х, тоталітаризму й комунізму.

         В 1989 р. в більшості країн з комуністичним ладом, в тому числі й Чехословаччині, стало очевидним, що далі так більше не може бути, потрібно змінити режим, побороти тоталітаризм й припинити незаконні репресії.

         17 листопада 1989 р. міліцейські підрозділи розігнали студентську демонстрацію в Празі, що підсилило антиурядові виступи, які згодом переросли в масовий народний рух. “Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як “ніжну”, “оксамитову” революцію”. Саме мирний перебіг революції в Чехословаччині вирізняв її з-поміж інших, цей факт можна вважати заслугою організаторських здібностей лідерів та консолідації чехів і словаків в боротьбі за власне демократичне майбутнє.

Вацлав Гавел був у вирі головних подій – виступав перед сотнями тисяч пражан, сформував та очолив 19 листопада Громадянський форум на базі опозиційних організацій, який став центром народного руху.

Під тиском громадськості Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ), здавши останні позиції демократичним силам, швидко розпалась, тоталітарний режим зазнав поразки у боротьбі з народом на чолі з демократичними лідерами.

Попереду був складний процес демонтажу тоталітаризму, реформування політичного, економічного та соціального життя; народ мав обрати свого президента й спільно будувати свою державу на демократичних засадах. Після вищезгаданих подій Вацлав Гавел був єдиним реальним кандидатом на пост президента Чехословаччини, кандидатом, який на ділі довів свою вірність співвітчизникам та демократичним ідеалам. Тому цілком закономірним було те, що 29 грудня 1989 р. він став президентом Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР).  А в червні 1990 р. в країні відбулись перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори, на яких більшість місць одержали члени Громадського форуму та Громадськості проти насильства (Словацьке об’єднання демократичного спрямування).

З 1990 р. новообраний уряд розпочинає здійснення реформ в економіці – приватизація, конвертованість валюти, лібералізація цін, закон про землю передбачав повернення відібраних в часи комунізму земель колишнім власникам. Всі ці заходи створювали сприятливу основу для подальшого процвітання країни.

5 липня 1990 р. Вацлава Гавела обрано на другий президентський строк, що свідчило про довіру народу, його захоплення Гавелом як “обаятельно-неловким символом революции, гуманным и трепетным”.

Присвятивши всю свою молодість відстоюванню демократичних принципів та загальнолюдських цінностей, Вацлав Гавел в 53 роки піднявся на вершину політичного Олімпу, зберігши всі свої переконання. Одним з прикладів, що засвідчує його благородність і порядність вже на посту президента є офіційне публічне вибачення перед судетськими німцями, які після війни були депортовані з території Чехословаччини.

Коли в 1992 р. гостро постало питання про перетворення ЧСФР на конфедерацію Чехії і Словаччини або утворення двох незалежних держав, Вацлав Гавел доклав максимум зусиль для збереження єдиної країни, що значно знизило його авторитет в народі. 20 липня 1992 р. він подав у відставку, а 1 січня 1993 р. з ініціативи словаків існування ЧСФР було припинено і проголошено утворення незалежних Чеської та Словацької республік, кожна з яких прийняла свою конституцію. Так зване “розлучення” пройшло цивілізованим мирним шляхом. Обидві країни були прийняті в ООН (1999 р.), МБРР, МВФ та до ряду інших міжнародних організацій.

Янош Кадар

         Янош Кадар (венг. Kádár János, до 1945 прізвище Черманек, угор. Csermanek) - комуністичний лідер Угорщини на посаді Генерального секретаря Угорської соціалістичної робочої партії (з 1956 по 1988 р.), в 1956-1958 і 1961-1965 рр.. займав також посаду прем'єр-міністра Угорщини.

         Янош Кадар був позашлюбною дитиною Борболи Черманек, служниці словацько-угорського походження, від солдата Яноша Крецінгера, і дитинство майбутнього угорського лідера пройшло в позбавленнях і злиднях. Уродженець нині хорватської Рієки (тоді вільне місто Фіуме) у складі Транслейтаніі, що входила до складу Австро-Угорщині, за тодішніми законами рідного міста був зареєстрований при народженні під італійським ім'ям Джованні Черманек. В 1918 у віці шести років перебрався з матір'ю в Будапешт. Як кращий учень класу в початковій народній школі отримав право безкоштовно вчитися у Вищому початковому міському училищі. Однак з 14 років він був змушений залишити школу, був підсобним робітником, а потім механіком в друкарні.

         Переконаний соціаліст, Черманек за пропозицією друга дитинства Яноша Фенакеля вступив у вересні 1931 року в осередок імені Свердлова забороненої Федерації комуністичної робітничої молоді (KIMSZ), комсомольської організації нелегальної Компартії Угорщини, отримавши свій перший підпільний псевдонім - Барна («Шатен»). Наступний псевдонім Черманека - Кадар («Бондар») - в 1945 році офіційно став його прізвищем. У листопаді 1931 року комсомолець стає і одним з «п'ятисот сміливих» - членів Компартії, яка діяла в жорстких умовах правоавторітарной диктатури. Під час Другої світової війни Янош Кадар був активним учасником руху Опору в Чехословаччині, Угорщині та Югославії. Перебуваючи в Угорщині, він виступив одним з ініціаторів створення антифашистського Угорського Фронту. У 1941-1942 роках входив до Пештська обласний комітет Комуністичної партії Угорщини; в 1942 році був введений до складу ЦК, а в 1943 році обраний секретарем ЦК КПВ. У квітні 1944 року за дорученням партії виїхав до Югославії, але був заарештований як дезертир. У листопаді 1944 року під час етапування до Німеччини втік з перевозив його поїзда.

         Призначений першим секретарем відділення Угорської партії трудящих (ВПТ) в індустріальномуXIII районі Будапешта, Янош Кадар незабаром стає одним з найпопулярніших угорських політиків завдяки підтримці робітників у питаннях розширення самостійності профспілок, що дозволяє йому стати членом уряду Імре Надя.

         Кадар, зайнявши пости прем'єр-міністра і лідера Угорської соціалістичної робочої партії, створеної замість колишньої ТВП, оголосив 15 пунктів своєї програми, які передбачали збереження соціалістичного і демократичного характеру Угорської держави, збереження її суверенітету, припинення вуличних боїв і відновлення порядку, підвищення життєвого рівня населення , перегляд п'ятирічного плану в інтересах трудящих, боротьбу з бюрократією, розвиток угорських традицій і культури, а також близьке співробітництво з іншими соціалістичними державами, збереження радянського контингенту в 200 000 військовослужбовців і переговори з ОВС про виведення військ з країни.

Епоха Кадара

         Незважаючи на жорсткий радянський контроль, Янош Кадар зумів за час свого керівництва партією і державою здійснити ряд новаторських економічних реформ, що сприяли лібералізації економіки і зростання рівня життя населення, який тривалий час не поступався цим показником у розвинених західних країнах. Кадар ініціював розвиток в Угорщині приватного сектора в сільському господарстві і сфері обслуговування, усунувши перешкоди для дрібного підприємництва і значно розширивши права зайнятих в колективних господарствах. Тим не менш, господарська реформа 1968 року, покликана підвищити ефективність економіки, але так і не достигнули своїх цілей, була поступово згорнута під впливом придушення Празької весни в Чехословаччині. Ув'язнений в 1973 р. договір з СРСР дозволив країні користуватися дешевими радянськими енергоносіями. Радянський Союз був головним імпортером угорської промислової і сільськогосподарської продукції. Завдяки реформаторського курсу Кадара Угорщину стали називати «найвеселішою казармою в комуністичному таборі», а економічний лад в країні - «гуляшізмом» («гуляш-комунізмом», «гуляшістскім комунізмом»; угор. Gulyáskommunizmus).

         В Угорщині була найбільш ліберальна цензура, громадяни користувалися вільним виїздом за кордон, магазини були заповнені недорогими товарами з усього світу. Нині значна частина угорського суспільства відчуває ностальгію за «часів Кадара» з їх високою якістю життя, яке було перекреслено капіталістичними перетвореннями початку 1990-х років.При Кадаре Угорщина вийшла в число світових лідерів по туризму. Кількість туристів, які відвідували Угорщину, зросло в десятки разів; в країну приїжджали туристи не тільки зі Східної Європи та СРСР, а й з Канади, США та Західної Європи, які приносили в бюджет Угорщини значні суми. Угорщина встановила близькі стосунки з країнами, що розвиваються, приймаючи безліч іноземних студентів. Свідченням нормалізації відносин із Заходом стало повернення американцями Святої Корони короля Іштвана I на батьківщину в 1979. Крім того, Угорщина в кінці 1980-х стала єдиною соціалістичною країною, що володіла трасою «Формули-1».Кадар був зміщений зі своїх постів у травні 1988 р., передавши управління УСРП карою Гросу, і помер через рік, 6 липня 1989 Похований на кладовищі Керепеші в Будапешті - традиційному місці поховання видатних діячів угорської культури, науки і політики.

Лех Валенса

         Лех Валенса (пол. Lech Wa