Здійснення глибокої структурної перебудови української економіки вимагає істотного збільшення обсягу інвестицій, консолідації всіх джерел інвесту­вання, активізації інвестиційної діяльності.

Діяльність банківської системи, фондового рин­ку, спеціальних (вільних) економічних зон не забез­печує зростання обсягів інвестицій в економіку України.

Недосконалість законодавчої бази, відсутність досвіду і практики проведення позик, нерозвине­ність інфраструктури ринку цінних паперів, обме­жена кількість ліквідних об’єктів, недостатні пра­вові гарантії для інвесторів стримують акумулюван­ня інвестицій через цей ринок.

Правове регулювання інвестиційної діяльності викликане необхідністю забезпечення підприємниць­кої діяльності фінансовими коштами, без яких вона не може здійснюватися.

Нормативно-правовими актами, що детально ре­гулюють інвестиційну діяльність в Україні, є Закон України «Про інвестиційну ……………………..» та Закон України «Про …………………………….».

Інвестиційна діяльність суб’єктів  України  за   її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України,   а також  спеціальним законодавством України,

Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб’єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб’єктів і суб’єктів України в зонах вільного підприємництва в Україні визначаються спеціальним законодавством України.

1. Правове регулювання інвестиційної діяльності.

          1.1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.

Інвестиції визначені в Законі "Про інвестиційну діяльність" як всі види майнових та інтелектуаль­них цінностей, що вкладаються в об'єкти під­приємницької та інших видів діяльності, в резуль­таті якої створюється прибуток (дохід) або дося­гається соціальний ефект.

Більшість міжнародних договорів про взаємний захист інвестицій під терміном "інвестиції" розуміють будь-який вид майна, що юридичні або фізичні особи кожної держави інвестували (уклали) на території один одного. При цьому термін "майно" стосовно визначення "інвестиції" означає:

•  як рухоме, так і нерухоме майно, у тому числі речові права;

•  акції,  частки   в  статутному  фонді  інших  суб'єктів;

•  облігації або інші будь-які зобов'язання за кре­дитами, а також державні цінні папери і цінні муніципальні утворення;

•  права вимоги стосовно грошових вимог, у тому числі прибуток;

•  авторські і промислові права, а також гудвіл;

•  будь-які економічні   права,   пов'язані   з  одер­жанням ліцензій і привілеїв, включаючи права на розвідку, видобуток і експлуатацію природ­них ресурсів;

•  будь-яке збільшення цінності початкових інвес­тицій.

Інвестиції також визначають як матеріальні і не­матеріальні блага, вкладені в об'єкти підприємниць­кої та інших видів діяльності з метою одержання при­бутку і досягнення позитивного соціального ефекту.

Виділяють такі ознаки інвестицій:

•  вони   вкладаються   в  об'єкти  підприємницької та інших видів діяльності, тобто не використо­вуються для особистого споживання;

• метою вкладень є одержання прибутку і досяг­нення позитивного соціального ефекту;

•  суб'єкт,  що здійснює  вкладення даних  ціннос­тей,  повинен мати право на здійснення даного виду діяльності;

• діяльність суб'єкта характеризується  самос­тійністю та ініціативністю;

•  вкладеним цінностям додається статус інвес­тицій шляхом підписання інвестиційного дого­вору.

За критерієм характеру цінностей, що вклада­ються в об'єкти діяльності, Закон класифікує інвес­тиції так:

•  кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

•  рухоме  та  нерухоме  майно (будинки,  споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

•  майнові права інтелектуальної власності;

• сукупність технічних, технологічних, ко­мерційних та інших знань, оформлених у виг­ляді технічної документації, навиків та вироб­ничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатенто­ваних ("ноу-хау");

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками,   спорудами,   обладнанням,   а  також інші майнові права;

•  інші цінності.

Таким чином, у законі міститься великий, але все ж не вичерпний перелік тих благ, що можуть бути інвестиціями.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюють­ся у формі капітальних вкладень.

1.2. Інвестиційна діяльність, види.

У Законі "Про інвестиційну діяльність" подано її легальне визначення: інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Такі практичні дії починаються з ухвалення рішення про вкладення коштів як інвестицій, для чого дослід жуються інвестиційні можливості, роз­робляється техніко-економічне обґрунтування, під­готовляється  контрактна і  проектна документація, бізнес-план, укладається інвестиційний договір. Потім практичні дії спрямовані на виконання обов'язків за інвестиційним договором, тобто реалізацію інвестицій, що можуть опосередковува­тися різною договірно-правовою формою і спричиня­ють створення об'єкта інвестиційної діяльності.

У   Законі   виділяються   такі   види   інвестиційної діяльності залежно від підстав її здійснення:

• інвестування, здійснюване громадянами, недер­жавними під-приємствами, господарськими асоціа­ціями, спілками і товариствами, а також гро­мадськими і релігійними організаціями,  інши­ми юридичними особами, заснованими на ко­лективній власності;

•  державне  інвестування, здійснюване органами влади і управління України, Автономної Рес­публіки Крим, місцевих рад за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок  власних  і позичкових коштів;

• іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами та держава­ми;

•  спільне інвестування, здійснюване громадянами і ………………………………………………………..

Крім того, за джерелом фінансування інвес­тиційна діяльність поділяється на таку, що здійс­нюється за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибу­ток, амортизаційні відрахування, відшкодуван­ня збитків від аварій, стихійного лиха, грошові накопичення і заощадження громадян, юридич­них осіб тощо);

•  позикових фінансових коштів інвестора (облі­гаційні позики, банківські і бюджетні кредити);

•  залучених  фінансових коштів  інвестора (кош­ти, отримані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

•  бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безкоштовних і добродійних внесків, пожертву­вань організацій, підприємств і громадян.

За змістом виділяють такі види інвестиційної діяльності:

• пряма, коли відбувається безпосереднє вкладен­ня цінностей у виробництво товарів (робіт, пос­луг);

•  позичкова,  здійснювана у формі надання пози­ки, кредиту;

•  "портфельна", що означає  вкладення  інвесто­ром коштів у цінні папери.

Інноваційна діяльність є однією з форм інвес­тиційної діяльності, що здійснюється з метою впро­вадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, та включає:

• випуск і …………………………………………технології;

•  прогресивні ………………………………………….;

•  реалізацію  довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

•  фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової, ресурсозбе­рігаючої технології,   призначеної для поліп­шення соціального та екологічного становища.

Правові, економічні та організаційні засади дер­жавного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України "Про ……………….. діяльність" від 04.07.2002р. Він також встановлює форми стимулювання державою інноваційних про­цесів та спрямований на підтримку розвитку еко­номіки України інноваційним шляхом. В цьому Законі інноваційна діяльність визначена як діяльність, що спрямована на використання та ко­мерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, та обумовлює випуск на ринок конку­рентоспроможних товарів і послуг.

1.3. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Вони поділяються на інвесторів і учасників.

Інвестори - суб'єкти …………………………….., які приймають рішення про вкладення власних, по­зичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Отже, інвестор - це лише одна група у системі суб'єктів інвес­тиційної діяльності, які здійснюють вкладення влас­них, позичкових або залучених коштів у формі інвестицій та забезпечують їх цільове використання.

Фізичні і юридичні особи можуть виступати як інвестори залежно від джерел фінансування їх діяльності, якими можуть бути власні кошти (при­буток, амортизаційні відрахування та інші власні фінансові ресурси), позикові фінансові кошти (наприклад, одержувані від продажу цінних паперів), інвестиційні асигнування з бюджету.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасники інвестиційної діяльності - громадяни і юридичні особи України, інших держав, які забез­печують реалізацію інвестицій як виконавці замов­лень або на підставі доручення інвестора.

Об'єкти інвестиційної діяльності - ……………, у тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Отже, об'єктами інвестиційної діяльності є матеріальні і нематеріальні цінності, створення і використання яких відповідає вимогам законодавст­ва, не завдає шкоди правам та інтересам, що охо­роняються законом, приносить прибуток і дає пози­тивний соціальний ефект.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам сані­тарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архі­тектурних та інших норм, встановлених законодав­ством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороня­ються законом.

Права суб'єктів інвестиційної діяльності. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обме­жено Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвес­тиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користу­вання і розпорядження інвестиціями, а також ре­зультати їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, вста­новленому законом. Взаємовідносини при такій пе­редачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінан­сові кошти у вигляді кредитів, випуску в установ­леному законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його    зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у  власності   позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не пере­дбачено законодавчими актами України. Закладене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізоване відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвес­тицій, включаючи реінвестиції та торговельні опе­рації на території України, відповідно до законодав­чих актів України.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосе­редньо або через посередників за цінами і на умо­вах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обме­ження за обсягом і номенклатурою.

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законо­давством України, зобов'язаний:

• подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

•  одержати   необхідний  дозвіл або узгодження відповідних державних органів  та спеціальних служб на капітальне будівництво;

• одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівни­цтва діючих нормативів з питань санітарного и епідеміологічного благополуччя населення, еко­логії, охорони праці, енергозбереження, по­жежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов’язані:

•  додержувати державних норм і стандартів, по­рядок встановлення яких визначається законо­давством України;

• виконувати вимоги державних органів і посадо­вих осіб, що пред'являються в межах їх ком­петенції;

•  подавати  в установленому  порядку  бухгалтер­ і статистичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції і ви­конувати вимоги антимонопольного регулювання.

При недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.

Сплата штрафів і неустойок за порушення умов до­говорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов’язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зупинення або припинення інвестиційної діяль­ності провадиться за рішенням: інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності або правомочного державного органу.

Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийняте з таких причин:

• якщо її продовження може призвести до пору­шення встановлених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;

• оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом    внаслідок    неплатоспро­можності;

•  ………………………………………………………..;

•  ……………………………………………………….

2. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Захист інвестицій.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науко­во-технічної і соціальної політики. Воно визначає­ться показниками економічного і соціального ро­звитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, рес­публіканським і місцевими бюджетами, передбачу­ваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійсню­ється республіканськими і місцевими органами дер­жавної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• надання фінансової допомоги  у вигляді  дота­цій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

•  …………………………………….;   

•  заходів  щодо розвитку та захисту  економічної конкуренції;

•  роздержавлення і приватизації власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

•  ……………………………………..;

 • проведення державної експертизи  інвестицій­них програм та проектів будівництва тощо.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про……………………………" захист інвестицій – це комплекс організаційних, техніч­них і правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досяг­ненню цілі внесення інвестицій, ефективної діяль­ності об'єктів інвестування та реінвестування, за­хисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпе­чується рівноправний режим, що виключає застосу­вання заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачають­ся умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

Відповідно до Закону "Про інвестиційну діяль­ність", державні гарантії захисту інвестицій – це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються стану фінансово-госпо­дарської діяльності учасників інвестиційної діяль­ності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть  бути  скасовані  або звужені стосовно  інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і закон­них інтересів її суб'єктів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством встановлені умови, що погіршують становище суб'єктів або об­межують їхні права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвес­тиційної діяльності, крім випадків, коли таке втру­чання допускається чинним законодавством і здійс­нюється в межах компетенції цих органів і посадо­вих осіб.

Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком ви­падків, передбачених Законом.

У разі прийняття державними або іншими орга­нами актів, що порушують права інвесторів і учас­ників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.

3. Правове регулювання інвестування за кордон.

Відповідно до Закону України "Про оподаткув…………………………" під інвестицією розу­міється господарська операція, що передбачає при­дбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних  прав  та  цінних  паперів  в  обмін  на кошти або майно.

Інвестиції можуть здійснюватися у вигляді майна або у вигляді валютних коштів.

Якщо інвестиції виражені у вигляді майнових цінностей, то порядок їх здійснення регулюється Указом Президента України "Про інве………………………………………………………" від 13.09.95 р. № 839/95.

Відповідно до цього Указу резиденти України мають право інвестувати майнові цінності за межа­ми України з метою:

а)  внесення   до   статутних   фондів   підприємств, створених за кордоном;

б) закріплення за філіями, представництвами та іншими окремими підрозділами для виконання по­кладених на них завдань.

Відповідно до Указу від 13.09.05р. інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню, що здійснюється Міністерством еко­номіки та з питань європейської інтеграції України.

Інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які від­повідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних та стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Будь-які майнові цінності, що інвестуються рези­дентом за кордон, оцінюються в іноземній конвер­тованій валюті на підставі цін міжнародних ринків.

Продаж майнових цінностей, інвестованих від­повідно до Указу, з експортом товарів. При цьому виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки рези­дентів в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, зазначені в контракті, але не пізніше 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей.

Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвес­тицій за межами України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.96 р. № 229.

Відповідно до цього Положення видачу ліцензій здійснює  Міністерство  економіки та з питань європейської інтеграції України на підставі подання за­значених у Положенні документів.

Рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії приймається протягом 15 робочих днів по­чинаючи з дня звернення.

Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути:

• подання документів, що свідчать про намір здійснити майнову  інвестицію, яка  не може бути предметом інвестування;

•  ………………………………………………………………;

• невідповідність поданих документів  вимогам законодавства України;

•  ………………………………………………………………..;

• заборона або обмеження щодо іноземних інвес­тицій, передбачені    законодавством   країни, куди мають інвестуватися майнові цінності.

Термін дії ліцензії визначається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України виходячи з необхідних для здійснення май­нових інвестицій за межами України термінів.

Положення про порядок контролю та звітності щодо використання майнових цінностей, які інвес­туються за межами України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.96 р. № 229.

У цьому Положенні, зокрема, передбачено обов'язки резидента, що отримав ліцензію на інвес­тування майнових цінностей:

а) здійснити декларування майнових цінностей шляхом подання до Національному банку України шляхом повідомлення про фактично   інвестовані майнові  цінності  (другий  примірник  з відповідною відміткою НБУ  подається до Міністерства  економіки   та  з   питань  європейської інтеграції України);

б) подати Державній податковій адміністрації України декларацію про всі одержані в результаті інвестування надходження на їх користь в іно­земній валюті (другий примірник з відміткою Дер­жавної податкової адміністрації України подається до Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України);

в) подати в Міністерство статистики відомості про інвестовані цінності відповідно до встановленої форми.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю" від 19.02.93р., здійснення інвес­тицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами – резидентами як подарунок або спадщи­на, вимагає одержання Індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно зі ст.5 зазначеного Декрету КМУ Національний банк України в межах своєї компетенції видає ліцензії на вивезення за межі України тільки валютних цінностей.

Отже, для інвестування українськими суб'єктами підприємницької діяльності майнових цінностей за кордон необхідно одержати індивідуальну ліцензію МЗЕЗторгу України, а для цієї самої операції щодо валютних коштів потрібна індивідуальна ліцензія Національного банку України.

З метою врегулювання капітальних операцій, пов'язаних з інвестуванням резидентами валютних коштів за кордон, Національний банк установив певний порядок, що визначений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійс­нення інвестицій за кордон, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 16.03.99р. № 122.

Індивідуальна ліцензія Національного банку на здійснення інвестиції за кордон – це  належним чином оформлений письмовий дозвіл Національного банку України на право здійснення конкретним резидентом конкретної інвестиції. Для здійснення всіх видів інвестицій  за  кордон  (незалежно  від  строків та сум) резидентам потрібно обов'язково попередньо одержати ліцензії. Здійснення резидентами інвес­тицій без одержання ліцензії тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

В Інструкції інвестиція за кордон визначена як господарська операція, яка передбачає придбання суб'єктами інвестицій основних фондів, нема­теріальних активів, корпоративних прав, цінних паперів та їх похідних в обмін на валютні цінності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Не є інвестиціями операції ре­зидентів із перерахування коштів для утримання власних представництв (філій) за кордоном згідно з їхнім кошторисом витрат (за винятком придбання за кордоном нерухомого майна), оплата членських (вступних) внесків до іноземних (міжнародних) організації та установ, включаючи оплату участі в міжнародних системах транспорту, телекомунікацій і зв'язку тощо, страхових і медичних послуг, а також відкриття рахунків в іноземних банках.

До інвестиційної діяльності не належить також створення та функціонування дипломатичних, кон­сульських, торговельних та інших офіційних пред­ставництв за кордоном, які користуються імуні­тетом і дипломатичними привілеями.

Відповідно до тлумачення поняття "інвестиції", поданого в Інструкції, інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція – це ……………………………………………………, які підлягають амортизації. При цьому слід мати на увазі, що під нематеріальними актива­ми розуміються об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інші ана­логічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права влас­ності резидента.

Фінансова інвестиція – господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Корпоративними правами вважається право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законо­давства.

Фінансові інвестиції, у свою чергу, поділяються на …………………………………………………………………………….

Відмінність прямої інвестиції від портфельної полягає у тому, що пряма інвестиція - це госпо­дарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою, а портфельні інвестиції передбачають при­дбання цінних паперів, їх похідних і фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Реінвестиція – господарська операція, яка пере­дбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отримано­го від інвестиційних операцій.

Суб'єктами інвестицій можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, як визнані суб'єктами підприємницької діяльності в установленому законо­давством України порядку, так і не зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Підставами для відмови у видачі ліцензії, вне­сення змін і доповнень до неї, для тимчасового при­зупинення розгляду клопотання резидента про вида­чу ліцензії можуть бути:

а) відсутність документа (документів), переліче­них в Інструкції;

б) невідповідність поданих документів вимогам законодавства України;

в) виявлення в поданих документах недостовірної інформації;

г) порушення проти заявника справи про банкрутство;

д) заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені чинним законодавством України або країни інвестиції.

Підставами для анулювання ліцензії можуть бути:

а) порушення власником ліцензії її умов, вимог чинного законодавства України;

б)  письмова відмова від здійснення інвестиції;

в)  припинення інвестиції;

г) установлення факту подання резидентом доку­ментів  для  отримання ліцензії,   що  містять зазда­легідь недостовірну інформацію.

Анулювання виданої ліцензії тягне за собою без­умовне повернення резидентом в Україну у строки, визначені Національним банком України, всіх інвес­тованих за кордон згідно з ліцензією коштів і отри­маних від інвестиції доходів (прибутків).

4. Поняття, види і форми здійснення іноземних інвестицій.

4.1. Іноземні інвестори та інвестиції: поняття та правове регулювання.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що ре­гулює іноземне інвестування в Україну, є Закон України "Про ……………………………………" від 19.03.96р.

Крім внутрішнього українського законодавства, існує група міжнародних договорів України з окре­мими країнами про заохочення та взаємний за­хист інвестицій, що є одним із джерел правового регулювання іноземного інвестування в Україні. Вони містять низку особливих положень, відмінних від положень національного законодавства. У них для іноземних інвесторів із країн, що є сторонами договору, може встановлюватися більш пільговий, відмінний від національного, правовий режим.

Основними положеннями договорів про заохочен­ня та взаємний захист інвестицій є такі: визначен­ня термінів "інвестиція", "інвестор", "доходи", "те­риторія" тощо; визначення сфери застосування цього договору; умови сприяння і захисту інозем­них інвестицій; умови надання іноземним інвес­тиціям національного режиму найбільшого сприян­ня; порядок компенсації збитків іноземним інвесто­рам; умови експропріації; умови переходу доходів від іноземних інвестицій та інших платежів; поря­док вирішення спорів договірною стороною та інвес­тором іншої договірної сторони і між самими договірними сторонами; застосування інших правил і зобов'язань тощо. Нині Україна є стороною більше 40 міжнародних договорів про заохочення та взаємний захист інвестицій, що знаходяться на різних стадіях процесу їхнього укладання (проект, підписання, ратифікація). Згідно зі ст. 7 Закону України "Про міжнародні договори України" такі угоди після підписання підлягають обов'язковій ратифікації Верховною Радою України, тому багато з них ще не набрали сили .

У Законі України "Про режим іноземного інвес­тування" подані визначення деяких понять.

Іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законо­давства іншого, ніж законодавство України;

•  фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця   проживання    на  території України і не обмежені у дієздатності;

•  іноземні держави, міждержавні урядові та не­урядові організації;

•  інші  іноземні суб'єкти  інвестиційної  діяль­ності, які визнаються такими відповідно до за­конодавства України.

Слід враховувати, що в інших нормативно-право­вих актах зустрічаються ще два поняття, подібні з поняттям іноземного інвестора.

Так, у Законі "Про ………………………………." визначене поняття "іноземні суб'єкти госпо­дарської діяльності" як суб'єкти господарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

До іноземних інвесторів застосовуються положен­ня чинного законодавства України, що стосуються їх безпосередньо, а також іноземних суб'єктів гос­подарської діяльності та нерезидентів.

Відповідно до законодавчого визначення, іно­земні інвестиції — цінності, що вкладаються іно­земними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяль­ності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У міжнародній торговій практиці під іноземними інвестиціями та пов'язаними з ними видами діяль­ності часто розуміються широкі відносини, що стосу­ються не тільки умов самих іноземних інвестицій, а й умов діяльності суб'єктів з іноземними інвес­тиціями. Аналіз актів національного і "міжнародного" законодавства дозволив виробити найзагальніше виз­начення міжнародної інвестиційної діяльності, під яким розуміються дії юридичної та (або) фізичної особи чи держави щодо відокремлення частини свого майна (інвестиційного майна) і залучення даного майна в господарський обіг на території іншої дер­жави з метою одержання прибутку (доходу) або досяг­нення іншого значимого для інвестора ефекту.

4.2. Форми здійснення іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у виг­ляді:

1) іноземної валюти, що ви………………………………………………...

Іноземні інвестиції в Україну здійснюються у вигляді іноземної валю­ти, що відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Наці­онального банку України від 04.02.98р. №34, визнається вільно конвертованою і широко викорис­товується для здійснення платежів з міжнародних  (перша група);

2) валюти України – при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування   відповідно   до   законодавства  України за умови сплати податку на прибуток (доходи).

Іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватися у вигляді валю­ти України, яку придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або одержано іноземним інвестором як прибуток (дохід) внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні. Тим самим розширені для іноземного інвестора можливості використання гривні в Ук­раїні. Іноземні інвестиції при первинному інвесту­ванні можуть здійснюватися у вигляді валюти України, що має бути придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України;

3)  будь-якого  рухомого  і нерухомого   майна  та пов'язаних з ним майнових прав;

4)  акцій, облігацій,  інших  цінних  паперів, а також корпоративних прав (прав власності на част­ку (пай) у статутному фонді юридичної особи, ство­реної відповідно до законодавства України або зако­нодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

5) грошових вимог та права на вимоги виконан­ня договірних зобов'язань,  які гарантовані першо­класними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедура­ми) країни інвестора або міжнародними торговель­ними звичаями;

6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з  законами   (процедурами)   країни  інвестора або     міжнародними     торговельними     звичаями,     а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи   легалізовані   на   території  України   ав­торські права,  права на винаходи,  корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

7)  прав  на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та ви­користання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у кон­вертованій валюті підтверджена згідно з  законами (процедурами)  країни  інвестора  або   міжнародними торговельними звичаями;

8)  ……………………………………………………..

Слід зазначити, що відповідно до Указу Прези­дента України "Про …………………………………………" від 28.06.99р. №759/99 з метою залучення іноземних інвестицій в Україну встановлено, що не є об'єктом оподаткування на до­дану вартість операції щодо передачі основних фондів, ввезених іноземними інвесторами для вне­сення в статутні фонди створюваних з їх участю на території України юридичних осіб в обмін на їх корпоративні права.

Формами здійснення іноземних інвестицій є:

• ………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..;

• створення підприємств, що повністю належать іноземним   інвесторам,  філій   та   інших   відо­кремлених   підрозділів   іноземних   юридичних осіб або придбання у власність діючих підпри­ємств повністю;

•  придбання   не   забороненого  законами  України нерухомого   або   рухомого майна, включаючи будинки,квартири, приміщення,   обладнання, транспортні  засоби  та  інші  об'єкти  власності, шляхом прямого одержання  майна та  майно­вих комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

•  придбання   самостійно   або   за   участю   україн­ських   юридичних   або   фізичних  осіб   прав   на користування землею та використання природ­них ресурсів на території України;

•  придбання інших майнових прав;

• інші  форми,    які    не    заборонені   законами України, в тому числі без створення юридичної особи,  на підставі договорів  із  суб'єктами  гос­подарської діяльності України.

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є створення на території України представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про зовнішньо­економічну діяльність" іноземні суб'єкти госпо­дарської діяльності, що здійснюють зовнішньоеко­номічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції України протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.

Для реєстрації представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності на території України необ­хідно подати:

•  заяву   з   проханням   про   реєстрацію  представ­ництва, яка складається у довільній формі;

•  витяг   з   торговельного   (банківського)   реєстру країни,    де    іноземний    суб'єкт    господарської діяльності має офіційно зареєстровану контору;

•  довідку  від   банківської  установи,   в   якій офіційно відкрито рахунок подавця;

•  довіреність    на     здійснення     представницьких функцій,   оформлену  згідно  а  законом  країни, де  офіційно   зареєстровано   контору  іноземного суб'єкта господарської діяльності.

Зазначені документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані належ­ним чином в консульських установах, які представ­ляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше. За реєстрацію пред­ставництв іноземних суб'єктів господарської діяль­ності з них стягується плата у розмірі, що встанов­люється Кабінетом Міністрів України і має не пере­вищувати фактичних витрат держави, пов'язаних з цією реєстрацією.

У разі відмови Міністерство економіки та з пи­тань європейської інтеграції України зареєструвати представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності або неприйняття рішення з цього питання у встановлений шістдесятиденний строк інозем­ний суб'єкт господарської діяльності може оскаржи­ти таку відмову в судових органах України.

Забороняється вимагати від іноземного суб'єкта господарської діяльності повторної реєстрації (пере­реєстрації) раніше зареєстрованого представництва на території України.

У разі зміни назви, юридичного статусу, юридич­ної адреси або оголошення іноземного суб'єкта гос­подарської діяльності неплато-спроможним або банк­рутом його представництво на території України зобов'язане повідомити про це Міністерство еко­номіки та з питань європейської інтеграції України у семиденний строк.

На відміну від представництв вітчизняних підприємців, представництва іноземних суб'єктів господарювання підлягають державній реєстрації.

Представництво іноземного суб'єкта господарсь­кої діяльності в Україні не є юридичною особою і не займається самостійно комерційною діяльністю. У всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарювання і виконує свої функції згідно з чинним законодавством України. Представництво може здійснювати функції, пов'я­зані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах цього суб'єкта.

Керівник представництва діє на підставі доручен­ня іноземного суб'єкта господарської діяльності, засвідченої нотаріально за місцем його видачі, лега­лізованої належним чином у консульських устано­вах, що представляють інтереси України, якщо між­народними договорами України не передбачено інше, і супроводжуваного перекладом українською мовою, який засвідчується печаткою офіційного пе­рекладача.

5. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

Необхідність надання державних гарантій захис­ту іноземних інвестицій обумовлена тим, що при здійсненні інвестицій в Україну (як і в інші держа­ви) іноземні інвестори піддаються різним обмежен­ням і ризикам, зокрема, податковому ризику, ва­лютному ризику, ризику примусового вилучення їхнього майна тощо.

У розділі II Закону "Про режим іноземного інвес­тування" встановлені державні гарантії захисту іно­земних інвестицій.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжна­родними договорами України.

Це означає, що інвестори іноземної держави одер…………………………………………………………………….

Для окремих суб'єктів підприємницької діяль­ності, які здійснюють інвестиційні проекти із залу­ченням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріори­тетних галузей економіки, соціальної сфери і територій,    може    встановлюватися    пільговий    режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

В Україні, на відміну від деяких інших держав, не встановлені обмеження або заборони на інвес­тиції у певні сфери економіки і певні обмеження щодо граничної частки іноземного інвестора в спільному з місцевими інвесторами підприємстві, у визначених сферах (за винятком банківської і стра­хової діяльності).

У Законі передбачено гарантії у разі зміни зако­нодавства – якщо в подальшому спеціальним зако­нодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені у Законі, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні га­рантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі.

Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб полягають у такому.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком ви­падків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазна­чена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Іноземні інвестори мають право на відшкодуван­ня збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених за­конодавством зобов'язань щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, від­повідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвес­торів, завдані їм внаслідок зазначених вище дій, по­винні бути відшкодовані на основі поточних ринко­вих цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвес­тору, повинна бути швидкою, адекватною та ефек­тивною.

Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З мо­менту виникнення права на компенсацію і до мо­менту її виплати на суму компенсації нараховують­ся відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першоклас­ним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).

Виходячи зі змісту законодавства, ця гарантія означає, що держава Україна зобов'язується не за­стосовувати будь-яких заходів (як тимчасових, так і постійних), які б обмежували право власності інвестора або інше право володіння, за винятком випадків, спеціально передбачених законодавством України. Україна зобов'язується не націоналізувати майно іноземних інвесторів ні фактично, ні юридич­но, ні прямо, ні побічно. Хоча можливість реквізиції майна іноземних інвесторів не виключе­на, однак компенсація від дій держави повинна бути своєчасною, адекватною та ефективною.

Гарантії у разі припинення інвестиційної діяль­ності – у цьому разі іноземний інвестор має право ……………………………………. при­пинення цієї діяльності своїх інвестицій у нату­ральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого змен­шення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними дого­ворами України.

Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій – іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів га­рантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній   валюті,   одержаних   на   законних   підставах  внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Це положення відповідає встановленим у догово­рах про сприяння здійснення і захисту інвестицій гарантіям вільного і без необґрунтованої затримки в будь-якій конвертованій валюті переказу за кордон (репатріації): інвестицій, додаткового капіталу, в тому числі реінвестованого прибутку; чистого при­бутку, дивідендів, роялті, плати за допомогу і технічні послуги, відсотків та інших прибутків; прибутків, отриманих від повної або часткової ліквідації інвестицій; винагород та інших грошових виплат найманим іноземним громадянам за роботу та надані послуги у зв'язку зі здійсненням інвес­тицій.

На території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених підрозділів, включаючи постійні представництва не­резидентів, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння по­датків, зборів (обов'язкових платежів), встановле­ний законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Підприємства, створені за участю іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участю інозем­них інвестицій без створення юридичної особи, в тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, сумісну діяльність тощо, підлягають валютному регулюван­ню та оподаткуванню за правилами, встановленими законодавством України з питань валютного регу­лювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, за винятком ви­падків, коли законами України встановлений пільговий порядок оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

Спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іно­земних інвестицій, визначені законодавством Ук­раїни, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховної Радою України.

Підприємства, що одержали позики (кредити) від міжнародних фінансових організацій під державні гарантії, які здійснюють операції з ввезення на митну територію України товарів, базою оподатку­вання яких є їх митна вартість, сплачують податки, збори (обов'язкові платежі) у порядку, який діяв до набрання чинності Законом, до повного погашення зобов'язань за такими позиками (кредитами) або до настання гарантійного випадку.

6. Форми спільної інвестиційної діяльності.

6.1. Підприємство з іноземними інвестиціями.

Спільна інвестиційна діяльність із залученням іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах. Однією з найпоширеніших є створення підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавст­ва України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іно­земними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Такі підприємства створюються і діють у фор­мах, передбачених законодавством України.

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організа­ційно-правових форм підприємств, а також відо­мості про державну належність їх засновників (учасників).

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іно­земного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реа­лізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск та­кого майна на територію України на підставі вида­ного підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на ………………………………………….

Вексель погашається і ввізне мито не справ­ляється, якщо в період, на який дається відстрочен­ня платежу, зазначене мито зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезна­ходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування Іноземної інвестиції на баланс підприємства з іно­земними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутно­го фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства {крім вивезення іноземної інвес­тиції за кордон), підприємство з іноземними інвес­тиціями сплачує ввізне мито.

Порядок видачі, обліку та погашення векселів, виданих при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприєм­ства з іноземними інвестиціями, а також за догово­рами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, і сплати ввізного мита у випадку відчу­ження цього майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96р. № 937.

Відповідно до цього Порядку:

•  векселедавцем   є  підприємство  з  іноземними інвестиціями;

•  ……………………………………………………..;

•  вексель  виписується  на  суму ввізного мита терміном не більш як 30 календарних днів;

• вексель, випущений відповідно до цієї постано­ви, не підлягає передачі шляхом вчинення індосаменту.

Підприємство з іноземними інвестиціями самос­тійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не пе­редбачено законодавством України.

Створення і діяльність підприємств з іноземними інвестиціями може бути предметом контролю з боку Антимонопольного комітету України за наявності підстав, передбачених законодавством.

У тих випадках, коли створення підприємства з іноземними інвестиціями не може призвести до мо­нополізації ринків, Антимонопольний комітет дає згоду на його створення.

Продукція підприємств з іноземними інвес­тиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного вироб­ництва у порядку, встановленому Кабінетом Мініст­рів України.

Продукцією власного виробництва визнається продукція, яка була вироблена або піддана до­статній переробці чи обробці підприємством з вико­ристанням власного або орендованого майна.

До продукції, повністю виробленої підприєм­ством, зокрема, належать:

а)  корисні  та супутні  ……………………………., якщо воно має право на розробку надр;

б)  рослинна  продукція,   вирощена  та  зібрана  на земельних ділянках, що належать підприємству або орендовані цим підприємством;

в)  живі тварини, вир…………………………………………………..;

г)  продукція, вироблена  підприємством  виключ­но із зазначеної вище продукції.

Переробка чи обробка продукції підприємством визнається достатньою, якщо виготовлена продукція, класифікується в іншій тарифній позиції, ніж виро­би і матеріали, придбані підприємством і викорис­тані ним для виготовлення цієї продукції, або час­тка доданої вартості продукції під час її переробки чи обробки становить не менш як 50%, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому доданою вартістю є різниця  між  собівартістю продукції  та вартістю використаних матеріалів, сировини, комп­лектуючих.

Не може визнаватися як достатня переробка здійснення таких технологічних операцій:

а) забезпечення схоронності продукції під час її зберігання чи  транспортування, поміщення у соля­ний та інші розчини з метою зберігання;

б)  підготовка продукції для продажу і транспор­тування   (подрібнення   партії, формування відправ­лень, сортування та перепакування, розлив);

в)  прості складальні операції;

г)  змішування   компонентів   без   надання   одер­жаній    продукції   характеристик,    що    істотно    від­різняють її від вихідних складових;

д)  поєднання двох або більшої кількості зазначе­них вище операцій.

Для одержання сертифіката продукції власного виробництва підприємство подає письмову заяву Торгово-промисловій палаті або її регіональній палаті.

Рішення про видачу сертифіката або відмову у його видачі приймається Палатою протягом 20 днів з дня одержання заяви.

6.2. Інвестиційний договір: поняття та види.

Реалізація іноземних інвестицій може здійснюва­тися на основі інвестиційних договорів (контрактів). Інвестиційний дог………………………………………………………………………., змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досяг­нення іншого соціального ефекту.

Інвестиційні договори (контракти), з огляду на сукупність економічних і юридичних ознак, можна диференціювати на такі типи: а) договори про пере­дачу майна у власність або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності; б) договори про передачу майна в користування з метою інвес­тиційної діяльності; в) договори про передачу май­нових прав; г) договори про спільну підприємниць­ку діяльність; д) договори, спрямовані на придбан­ня майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання (передачу) прав   на   використання   інтелектуальної

власності з метою інвестиційної діяльності; є) дого­вори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; ж) договори про при­дбання майна в користування з метою інвестиційної діяльності.

Одним із видів інвестиційних договорів є ………………… ( договір).

Традиційно договором концесії вважається договір, що укладається державою із суб'єктом підприємницької діяльності (як правило, іноземним інвестором), на експлуатацію промислових під­приємств або земельних ділянок.

Із прийняттям Закону України "Про концесії" від 16.07.99р. договір концесії набув необхідної правової бази у вигляді спеціального законодавства. Тому в інших нормативно-правових актах з'явилися посилання до спеціального законодавства про кон­цесії. Так, ст. 22 Закону "Про режим іноземного інвестування" у новій редакції передбачає, що на­дання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використан­ням об'єктів, що перебувають в державній або ко­мунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.

Закон України "Про ……………" від 16.07.99р. визначає поняття і правові засади регулювання відносин концесії державного та кому­нального майна, а також порядок і умови її здійснення.

Концесія - надання з метою задоволення гро­мадських потреб уповноваженим органом виконав­чої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та стро­ковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Коло об'єктів концесії чітко визначено Законом. Закон називає об'єкти права державної або кому­нальної власності, що надаються у концесію:

• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами  або  системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують   комплексне   на­дання послуг у визначених сферах діяльності;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсер­вовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у визначених сферах діяльності;

•  спеціально   побудовані   об'єкти   відповідно   до умов   концесійного   договору   для   задоволення громадських потреб у визначених сферах діяль­ності.

Закон не називає об'єкти, що не можуть бути надані в концесію.

У ст. 1 Закону "Про …………." вказується коло сторін договору концесії - концесієдавця та кон­цесіонера. Концесіонером може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до За­кону на підставі договору отримав концесію. Кон­цесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, упов­новажений відповідно Кабінетом Міністрів чи орга­нами місцевого самоврядування на укладення кон­цесійного договору.

Позначення Законом як концесіонера тільки суб'єкта підприємницької діяльності свідчить про підприємницьку спрямованість концесії. Отже, кон­цесіонер використовує договірну форму концесії не з метою особистого або сімейного споживання, а для досягнення цілей підприємницької діяльності, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, здійснюва­ної на свій ризик діяльності, націленої на одержан­ня прибутку.

Поряд із значною свободою у здійсненні кон­цесійної діяльності одним із її принципів є держав­не регулювання і контроль за її здійсненням. Зок­рема, Закон встановлює істотне обмеження кон­цесійної діяльності – передача концесіонером своїх майнових  прав,  що випливають  з концесійного договору чи об'єктів концесії, повністю або частково третім особам можлива тільки за умови надання на це згоди концесієдавця, якщо інше не встановлено спеціальним законом про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

Хоча це правило і названо обмеженням кон­цесійної діяльності, але, по суті, з нього випливає право концесіонера передавати як майнові права, що випливають із концесійного договору, так і саме майно, що є об'єктом концесії, повністю і частково, третім особам. Саме обмеження полягає в тому, що це можливо тільки за умови надання на це згоди концесієдавця.

Вибір концесіонера здійснюється переважно на конкурсній основі і розділ II Закону регулює проце­дуру проведення концесійного конкурсу, починаючи від порядку ухвалення рішення про надання кон­цесії і закінчуючи поданням заявок на участь у концесійному конкурсі.

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійного договору. Це правило назване одним із принципів концесійної діяльності (ст. 2). Отже, к…………………………………………раїні, незалежно від виду здійснюваної діяльності або її сфери, опосередковуватись договором концесії.

Договір концесії (концесійний договір) визначе­ний у Законі як договір, відповідно до якого упов­новажений орган виконавчої влади чи орган місце­вого    самоврядування    (концесієдавець)    надає    на платній та строковій основі суб'єкту підприємниць­кої діяльності (концесіонеру) право створити (побу­дувати) об'єкт концесії або суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до Закону з метою задоволення громадсь­ких потреб.

З цього визначення випливає, що договір кон­цесії є платним і взаємним.

Законом визначені як мінімальні, так і макси­мальні строки, на який укладається договір кон­цесії —  не менше  10 років і не більше 50 років.

Правила про мінімальні і максимальні строки договору концесії є імперативними. Такий висновок випливає із вказівки Закону, що строк дії . кон­цесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах зазначених строків. Отже, свобода сторін у визначенні і зміні строку договору обмеже­на певними рамками. Сторонам надана можливість укладати договір на будь-який строк, що визна­чається ними, але не менше встановленого Законом мінімального строку і не більше максимального строку, визначеного Законом.

Водночас, концесіонер має право на продовження строку договору у разі виконання його умов.

Концесійний договір вважається укладеним із дня досягнення домовленості з усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору. Із цього законодавчого положення можна зробити висновок, що договір концесії є консенсуальним.

Зміст договору концесії становить сукупність умов, у яких закріплені взаємні права та обов'язки концесієдавця та концесіонера.

Істотними умовами договору концесії в Законі названі такі: сторони договору; види діяльності, ро­боти, послуги, здійснювані за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання пращ працівників — громадян України; умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів; умови та обсяг» поліпшення об'єкта концесії та порядок ком­пенсації названих поліпшень; умови, розмір і поря­док внесення концесійних платежів; порядок вико­ристання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відпо­відальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

Не можна "сторони договору" і "відповідальність за виконання сторонами зобов'язань" вважати істот­ними умовами не тільки договору концесії, а й уся­кого договору взагалі, оскільки в цих умовах не закріплені взаємні права та обов'язки сторін дого­вору. У Законі допущене змішування умов договору та його необхідних реквізитів.

Цей перелік умов не э вичерпним, за згодою сторін у концесійному договорі можуть бути пере­дбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами, про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

До істотних умов концесійного договору від­повідно до прямої вказівки Закону (ст. 11) вклю­чається обов'язковість одержання концесіонером в установленому порядку ліцензії, якщо концесіонер здійснює підприємницьку діяльність, яка згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню.

Закон не містить спеціальних вимог до форми договору концесії, однак передбачає його реєст­рацію.

Концесійний договір підлягає реєстрації, при цьому реєстраційний орган визначається за кри­терієм об'єкта концесії. Якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності, то орган, уповно­важений укласти концесійний договір, повідомляє про укладення такого, договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Органом реєстрації є виконавчий орган від­повідної ради у випадку, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності. При цьому також необхідно повідомляти Фонд державного майна України про укладення концесійного договору.

Концесієдавець та концесіонер мають взаємні права та обов'язки.

Так,  концесієдавець має право:

•  здійснювати    контроль    за   дотриманням    кон­цесіонером умов концесійного договору;

•  надавати  виключне право  на створення  (будів­ництво)    та    (або)    управління    (експлуатацію) об'єкта концесії;

•  вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов;

•  вимагати від концесіонера відшкодування збит­ків  у  разі  погіршення  стану  об'єкта  концесії, яке сталося з вини концесіонера.

Водночас, у концесіедавця є низка обов'язків:

•  передати  концесіонеру об'єкт концесії у  стані та строки, передбачені концесійним договором;

•  надати   концесіонеру   своєчасно   і   у   повному обсязі   передбачені  концесійним  договором  до­кументи,   які   підтверджують   право   концесіо­нера   на  створення   (будівництво)   та   (або)   уп­равління (експлуатацію) об'єкта концесії;

•  вимагати    звіт    про    використання    амортиза­ційних відрахувань;

•  зберігати комерційну таємницю концесіонера;

•  не   втручатися  у  господарську  діяльність  кон­цесіонера;

•  якщо   для   здійснення   концесійної   діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її на­дання у порядку, встановленому Земельним ко­дексом України.

Слід зазначити, що одним із основних обов'язків концесієдавця є передача концесіонеру об'єкта кон­цесії у стані та у строки, передбачені концесійним договором. Умова договору концесії, що закріплює обов'язок концесієдавця надати концесіонеру об'єкт концесії, є істотною умовою. Без неї договір не може вважатися укладеним.

Концесіонер має такі права:

• здійснювати підприємницьку діяльність  на основі створення  (будівництва)  та  (або)  управ­ління (експлуатації) об'єкта концесії;

•  виключне право на створення (будівництво) та (або)   управління   (експлуатацію)   об'єкта   кон­цесії,  якщо це  передбачено  умовами  концесій­ного договору;

• вимагати розірвання концесійного договору у разі порушення  концесієдавцем  умов  договору і  відшкодування  збитків,  завданих невиконан­ням умов договору;

•  на  продовження  строку дії  концесійного  дого­вору у разі виконання його умов;

•  отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору тощо.

До обов'язків концесіонера належать такі:

•  виконувати умови концесійного договору;

• укладати відповідно до  законодавства  трудові договори (контракти), як правило, із працівни­ками - громадянами України;

•  використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали,   техніку  вітчизняного  виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору;

•  утримувати  об'єкт  концесії  в  належному  тех­нічному стані;

• після закінчення строку, на який було укладе­но концесійний   договір,   передати об'єкт кон­цесії в належному технічному стані  концесієдавцю відповідно до умов договору.

Концесійний платіж вно­ситься концесіонером відповідно до умов концесій­ного договору незалежно від наслідків господарської діяльності. Концесійні платежі зараховуються відповідно до Державного бюджету України або місцевого бюджету. Методика розрахунку і граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабі­нетом Міністрів України. Законом передбачена мож­ливість надання пільг щодо концесійних платежів, визначати надання дотацій, компенсацій концесіоне­рам збиткових і низькорентабельних об'єктів кон­цесії, які мають важливе соціальне значення. Поря­док визначення таких об'єктів, а також умови на­дання дотацій, компенсацій та пільг встановлюють­ся Кабінетом Міністрів України.

Одним із обов'язків концесіонера є обов'язок ут­римувати об'єкт концесії в належному технічному стані. Цей обов'язок означає експлуатацію та утри­мання в умовах, що забезпечують належний тех­нічний стан, і зберігання об'єктом концесії від­повідності своєму призначенню з обліком нормаль­ного зносу в процесі використання.

Норми, що регламентують припинення кон­цесійного договору, розрізняють припинення догово­ру і розірвання його.

Виділяють три п………………….. концесійного договору:

1)  закінчення   строку,   на   який   був   укладений договір;

2)  ліквідація концесіонера за рішенням суду,  в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом;

3)  загибель об'єкта концесії.

Концесійний договір може бути розірвано:

1)  за погодженням сторін;

2) на вимогу однієї зі сторін у судовому порядку у разі невиконання сторонами їх зобов'язань;

3)  з інших підстав, передбачених законами України.

Отже, нал……………………………………..

Законом урегульовані взаємовідносини сторін у разі припинення дії концесійного договору, зокре­ма, у випадку погіршення об'єкта концесії, якщо концесіонер до­пустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або заги­бель об'єкта сталися не з його вини.

У Законі прямо не передбачено з-поміж прав концесіонера право вносити в об'єкт концесії такі зміни, що поліпшують його якість. Однак таке право випливає з норми, що визначає долю поліпшень об'єкта концесії.

У разі поліпшення майна, отриманого в кон­цесію, яке здійснене за рахунок коштів кон­цесіонера, чи створення концесіонером майна на ви­конання умов концесійного договору концесієдавець зобов'язаний, відшкодувати концесіонеру витрати, зроблені у   зв'язку   із   зазначеними  поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті кон­цесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.

Таким чином, питання про відшкодування кон­цесіонеру витрат, понесених у зв'язку з поліпшен­ням майна, або вартості створеного майна не ста­виться в залежність від характеру поліпшень або від наявності попередньої згоди концесієдавця на здійснення поліпшень. Незалежно від того, чи були поліпшення зроблені з дозволу концесієдавця або ні, віддільні вони без шкоди для майна або ні, закон не передбачає можливості їх вилучення кон­цесіонером або відмови концесієдавця від відшкоду­вання витрат концесіонера. Проте Закон обмежує розмір витрат, що відшкодуються, тільки тієї час­тини, що не компенсована концесіонером у резуль­таті концесійної діяльності.

Типовий концесійний договір затверджений пос­тановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 р. № 643.

Іноземні інвестори мають право укладати догово­ри (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Господарська діяльність на підставі зазначених договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони за договорами повинні вести ок­ремий бухгалтерський облік і складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих до­говорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розра­хунків за цими договорами (контрактами).

Майно, що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом.

Ці договори підлягають державній реєстрації відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвес­тиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97р. №112.

Державній реєстрації підлягають вищезазначені договори, не пов'язані зі створенням юридичної особи, укладені відповідно до ст. 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Такі договори (контракти) повинні передбачати здійснення іноземної інвестиції і спільної діяль­ності, що базується на співробітництві двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; серед яких хоча б один є іноземним інвестором, спільний розподіл результатів і ризиків від такої діяльності. Державна реєстрація таких договорів (конт­рактів) є підставою для здійснення іноземної інвес­тиції за такими договорами (контрактами) відпо­відно до ст. 23 і 24 Закону "Про режим іноземного інвестування". Підтвердженням державної реєстра­ції договору (контракту) є картка державної реєстрації, складена за формою і заповнена відпо­відно до порядку, встановленого МЗЕЗторгом, і спеціальна відмітка про державну реєстрацію на до­говорі (контракті). Картка державної реєстрації до­говору (контракту) видається суб'єкту

Висновок

Успішний розвиток еко…………………………………………………

Україна може розраховувати на серйозні за обсягом іноземні інвестиції лише у разі створення умов для інвестування, відносно сприятливіших, ніж у країнах-конкурентах. Це повинні врахо……………………………тивного використання капіталу нерезидента у розвитку національної економіки

Залученню іноземних інвестицій в економіку України заважають часті зміни законод……………………………………………даткування, повільні теми приватизації, складна система ведення бухгалтерського обліку, яка не відповідає міжнародним стандартам.

Україна, як і інші держави, що потребують за­лучення іноземних інвестицій, має спеціальне зако­нодавство, що регулює іноземні інвестиції. Водно­час, норми, що стосуються іноземних інвестицій, містяться у податковому, земельному та інших га­лузях законодавства.

З досвіду постсоціалістичних європей…………………………………ує капіталу, а туди, де вже інтенсивно здійснюються капіталовкладення. Ще одним уроком може бути те, що зовнішні кошти спрямовуються не в ті країни, де їх бажають використати як інструмент економічних реформ, а туди, де вже практично доведено проведення подібних реформ насамперед за рахунок власних джерел. З допомогою іноземних інвестицій імовірне піднесення деяких галузей виробництва, проте аж ніяк не економіки загалом.

Чтобы получить ее подлинник, напишите, Е-mail:zona_x@mail.ru

С заметкой: Предмет… Тема…Вуз, в который будет предоставляться работа. Стоимость – 3 у.е. Низкая стоимость не говорит о низкой аттестации работы. Александр Пересвет – автор.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

1.     Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. №436-ІV (із змінами внесеними згідно із законами станом на 28.07.2005р.).

2.     Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. №435-IV (із змінами внесеними згідно із законами станом на 29.09.2005р.).

3.     Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001р. №2768-ІІІ (із змінами внесеними згідно із законами станом на 22.09.2005р.).

4.     Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991р. №1560-XII ………………………………………………………………..

               Пропущена часть текста……………………………………

5.     Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Закон України від 13 жовтня 1992р. №2673-XII (із змінами внесеними згідно із законами станом на 31.03.2005р.).

6.     Про ціни і ціноутворення. Закон України від 3 грудня 1990р. №507-XII (із змінами внесеними згідно із законами станом на 06.01.2004р.).

7.     Про приватизацію державного майна. Закон України від 4 березня 1992р. №2163-XII (із змінами внесеними згідно із законами станом на 22.11.2005р.).

8.     Про цінні папери і фондову бір………………………………………и згідно із законами станом на 02.03.2004р.).

9.     Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію). Закон України від 6 березня 1992р. №2171-XII (із змінами внесеними згідно із законами станом на 07.10.2005р.).

10.                  Про пл……………………………ід 3 липня 1992р. №2535-XII (із змінами внесеними згідно із законами станом на 22.06.2005р.).

11.                  Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000р. №2121-ІІІ (із змінами внесеними згідно із законами станом на 25.06.2005р.).

12.                  Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995р. Указ Президента України від 23 червня 1995р. №468/95.

13.                  Про затвердження Положення про порядок формування та використання резер………………………………..танова Правління Національного банку України від 6 липня 2000р. №279 (із змінами внесеними згідно із законами станом на 27.06.2005р.).

14.                  Благой С. Про мет……………………… України, - №5, - 1996р.

15.                  Вінник О.М. Інвестиційне    право.  - К.:Атіка, - 2000р.

16.                  Омельч……………………….я іноземних інвестицій в Україні. – К.:Знання, - 2001р.

17.                  Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: навч. ……………., - 2005р.

18.                  Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи ……………………

КУРСОВА  РОБОТА

                                 З ДИСЦИПЛІНИ:  “ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ  ПРАВО”

                  НА ТЕМУ №7: “ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

                      ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ

                                              ДІЯЛЬНОСТІ”

2007р.

Чтобы получить ее подлинник, напишите, Е-mail:zona_x@mail.ru

С заметкой: Предмет… Тема…Вуз, в который будет предоставляться работа. Стоимость – 3 у.е. Низкая стоимость не говорит о низкой аттестации работы. Александр Пересвет – автор.