Глава І. Теоретичні передумови дослідження.

§1. Лінгвістика тексту та її задачі

Однією з найбільш вдалих кваліфікацій лінгвістики тексту було визначення її як науки, що вивчає «мову в дії» (language in use). З початку її розуміли саме так, але з часом вчені-лінгвісти дійшли до висновку, що лінгвістика тексту – це ще й пошук певних спільних закономірностей, а не лише аналіз якихось окремих вживань. Задача лінгвісти тексту не тільки знайти та побудувати систему граматичних категорій тексту разом із змістовими та формальними одиницями саме цієї сфери, але й описати умови людської комунікації. Саме тому текст – не просто певна послідовність речень, а послідовність речень, які ми вживаємо в ході живої розмови, що може включати в себе і висловлювання [14, 10].

Серед багатьох задач лінгвісти тексту Г. П. Стуколова виділяє такі основні:

 1) опис функціонування всіх мовних одиниць, що входять до складу тексту та дослідження його елементів;

2) виявлення складу та взаємодії текстових категорій;

3) визначення текстових категорій,що конституюють текст;

4) встановлення закономірностей функціонування текстових категорій;

5) розробка типології текстів;

6) визначення в даній типології місця художнього тексту [11, 5].

В. Т. Садченко вважає, що, з лінгвістичної точки зору, текст можна розуміти як вербальне відтворення, але потрібно пам’ятати і про те, що той самий вербальний текст є способом відображення реальної дійсності за допомогою елементів системи мови. Крім того, він є основною комунікативною одиницею, способом збереження та передачі інформації, форми існування культури. Він є продуктом певної історичної епохи та, навіть, відображенням психічного стану індивіда [10, 104]. Але, незважаючи на те, що текст виконує вербальну функцію, він ще й ускладнюється деякими допоміжними. Наприклад, будь-який художній твір являє собою не тільки певне повідомлення, але й може містити пропагандистські, розважальні, культурологічні, психологічні, релігійні, ритуальні та ін.. мотиви [3, 443].

Як зазначає І. Р. Гальперін, текст – мовотворчий процес, якому властива завершеність у вигляді письмового документа, що складається з назви або заголовка та низки особливих одиниць (надфразових єдностей), які об’єднані різними типами граматичного, лексичного, стилістичного зв’язку, що мають певну цілеспрямованість. З цього можна зробити висновок, що під текстом потрібно розуміти не тільки фіксоване на папері усне мовлення, а ще й особливий різновид мовотворчого процесу, який не є спонтанним та непослідовним, на відміну від усного мовлення. Мова – процес, певний рух, який не може бути стабільним [5, 18].

Отже, дотримуючись думки В. А. Кухаренко, можна виділити такі  основні задачі лінгвістики тексту:

1)    виявлення складу та взаємодії текстових категорій;

2)    виявлення категорій, що конституюють художній текст;

3)    встановлення закономірностей функціонування текстових категорій;

4)    розроблення типології текстів та визначення в ній місця художнього тексту [2, 8].

§2. Основні текстові категорії

Згідно з В. А. Кухаренко текст – не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій все взаємопов’язано та взаємообумовлено. Його системність та структурованість не заперечує, а, навпаки, передбачає можливість його формального (архітектонічного) та змістовного (композиційного) членування. Категорія членування виступає в нерозривній діалектичній єдності з категорією зв’язності [2, 74].

В. А. Кухаренко зазначає, що В. Дресслер називав формальну зв’язність тексту когезією, К. Кожевникова – зовнішньою спаяністю,а І. Р. Гальперін – інтегративністю, тобто зв’язності змістовної. Саме в рамках останньої здійснюється розвиток теми, яка і виступає основним засобом створення зв’язності тексту, тому як його невід’ємної категорії [2, 75].

В дослідженнях з лінгвістики тексту основними ознаками є зв’язність, цілісність та членування, що відображаються в текстових категоріях.

Під зв’язністю розуміємо поєднання тих  фактів, явищ та подій в єдине смислове ціле, що відображається, передається або створюється за допомогою мовлення. Зв’язність тексту є запорукою його цілісності, яка являє собою поєднання всіх фрагментів тексту. Членування – формальний та змістовий поділ тексту на частини (розділи, параграфи, абзаци) [ 11, 5].

Отже, вищеназвані ознаки тексту проявляються в таких змістовних категоріях:

1)     когезії (формальної зв’язності тексту, його зовнішньої спаяності);

2)     когерентності (змістовної зв’язності тексту, його внутрішньої спаяності);

3)     проспекції (інформації, направленої вперед);

4)     ретроспекції (інформації, направленої назад);

5)     інформативності або змістовності (направленості на розкриття концепту твору);

6)     інтенціональності (потенціального змісту мовленнєвого твору згідно з намірами автора тексту);

7)     модальності (вираження відношення автора до зображуваного предмета, явища або фрагмента дійсності);

8)     прагматичної направленості (розрахованісті на дію адресата у відповідь, що може бути виражена вчинком або мовленнєвою дією);

9)     інтертекстуальності (включення одного тексту в інший, що дає змогу пов’язати тексти різних епох, мов, різножанрові тексти; накладання одного тексту на інший);

10)     визначеності/невизначеності (актуалізації імені, демонстрації його неповторності в даній ситуації);

11)     ситуативності (приналежності тексту до певної ситуації, його прямого відношення до мовленнєвої ситуації) [2, 75; 11, 6].

Не можна не зазначити того, що в кожному тексті існує система, яку можна представити у вигляді трикутника «Я – зараз – тут». Це своєрідне поєднання суб’єкта повідомлення (зазвичай людина), часу та місця, в рамках якої міститься нерозривна локально-темпоральна єдність – хронотоп [2, 78].

Виходячи з цього, можна побачити, що обов’язковими категоріями художнього тексту є анторопоцентричність  та локально-темпоральна віднесеність. 

Звичайно, жоден твір не може існувати без ідеї (концепту), тому концептуальність художнього тексту є його основною категорією [2, 80].

§3. Типи інформації у тексті

Згідно з професором І.Р. Гальперіним, кожен окремий текст містить інформацію, яка зазвичай поділяється на такі види:

1)    змістовно-фактуальна (ЗФІ),

2)    змістовно-концептуальна (ЗКІ),

3)    змістовно-імпліцитна, підтекстна (ЗІІ).

Змістовно-фактуальна інформація відображає ті події, явища, факти та процеси, які вже відбулись, відбуваються, або відбуватимуться у майбутньому. Всі ці події не обов’язково повинні відноситись до реального світу, але й і до вигаданого. Такий вид інформації може передавати можливі вирішення поставлених питань, або висунутих вченими гіпотез. Її особливістю є те, що вона завжди існує у вербальному вигляді.

 Змістовно-концептуальна інформація несе в собі задум автора, розуміння та відношення його до явищ, які були зображені в тексті за допомогою ЗФІ, визначення та розуміння їх причинно-наслідкових зв’язків та їх місця в культурному, політичному, економічному та суспільному житті народу. Вона також включає в себе складні психологічні та міжособові відносини певних людей. Не виключеним є існування того факту, що така інформація може потребувати тлумачень та пояснень, оскільки має не тільки бутійне, але й естетико-художнє забарвлення.

Змістовно-імпліцитна інформація має невизначене, розмите забарвлення. Розпізнати її можна лише за допомогою можливості мови будувати асоціативні та конотативні значення, що містяться у ЗФІ [5, 27].

Необхідно зазначити, що форма, в якій представлена інформація, грає велику роль. В художніх творах форма нерідко отримує особливий зміст. Однією із цих форм є повідомлення.

Повідомлення – форма інформації, яка служить  для передачі відомостей, які відбуваються, відбувалися та відбуватимуться [5, 31].

§4. Про поняття «реалія» та «колорит»

Реалії являють собою одну із найгостріших проблем при перекладі, оскільки вони нерозривно пов’язані з місцем, народом, культурою та епохою, про які йдеться в тексті [1, 38].

Взагалі реалії можна зустріти переважно в художній літературі, в якій вони є невід’ємними елементами для зображення місцевого та історичного колориту. Реалії – абсолютний здобуток народу, у мові якого вона з’явилася та продовжує існувати. Звичайно, вона може війти в іншу мову, існувати в ній певний час або залишитися назавжди, тим самим збагатити її, або засмітити [9, 19].

Реалії – назви, характерні тільки для певних націй і народів, предметів матеріальної культури, історичних фактів, імен національних героїв, міфологічних створінь і т.д. Деякі вчені при зіставленні мов, що позначають ці  явища, відносять такі слова до безеквівалентної лексики. Безеквівалентними є слова, котрі служать для вираження понять, відсутніх в іншій культурі і, як правило, не перекладаються на іншу мову одним словом та не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать [12, 5].

Реалії тісно і нерозривно пов’язані з національним колоритом [1, 38].

Літературний прийом couleur locale (місцевий колорит) базується на зображенні тих особливостей та ознак природних явищ, побуту, звичаїв, психології мешканців, котрі притаманні даній місцевості, в протиставленні до інших місць [18].

Саме колорит забарвлює слово і перетворює його на реалію, вказує на характер позначуваного ним об’єкта та його віднесеність до певної культури, нації, народу [4, 116].

Кожна людина формує свій світогляд на ґрунті мовнолітературних та загальнокультурних традицій свого народу. Саме тому, входячи у світову культуру, вона опирається на національну культуру свого народу [1, 40].

З розвитком реалізму з’явилася потреба зображувати дійсність якомога точніше. Саме тому відтворення національного колориту набуло великого значення в художній літературі.

 Національний колорит –  достатньо конкретна особливість літературного твору. Вона може з’являтися як в характері і вчинках головних осіб, так і в мовній тканині твору [1, 43].

 Нажаль, реалію як перекладознавчий термін, вивчено ще недостатньо. Лексема «реалія» походить від латинського іменника жіночого роду r