Дипломная работа: Cистема управління зовнішньоекономічною діяльністю ЗАТ "Харків'янка"

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах глобалізації світової економіки і підвищення ролі зовнішньоекономічної діяльності для вітчизняних підприємств найважливішим завданням стає управління зовнішньо економічною діяльністю, і особливе місце займає проблематика стратегічного менеджменту. Необхідність теоретичної розробки зовнішньоекономічної стратегії викликана, перш за все, тим, що істотний вплив на життєдіяльність підприємств почали надавати чинники зовнішнього середовища. Вивчення досвіду роботи зарубіжних фірм і вітчизняного досвіду, що зароджується, переконують, що ступінь ризику істотно знижується для тих підприємств, які використовують новітні теорії і методи сучасного менеджменту, де сформовані служби стратегічного розвитку.

Ефективний розвиток зовнішньоекономічної діяльності повинен грунтуватися, перш за все, на адаптації стратегії підприємств до вимог міжнародного ринку. Враховуючи складне фінансово-економічне положення багатьох вітчизняних промислових підприємств і високі витрати, потрібні для виходу на зовнішній ринок, особливо важливим стає вибір пріоритетних напрямів, в найбільшій мірі сприяючих досягненню успіху на зовнішньому ринку, пошук оптимальних варіантів вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі; її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сімнадцять років Україна виступає на світовій арені як незалежна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне співіснування різних форм власності.

Ступінь розробленості проблеми. Розробка ідей стратегічного управління знайшла віддзеркалення в працях таких західних дослідників, як Р. Акофф, І. Ансофф, Би. Карлофф, У. Кинг, Ф. Котлер, М. Портер, А. Томпсон, Д. Стрікленд і ін. У вітчизняній економічній літературі з'явилися дослідження таких авторів, як Ст. Архипов, О. Віханський, А. Ідрісов, М. Круглов, А. Петров, Р. Фатхутдінов і ін., праці яких внесли значний внесок до розвитку даного напряму.

Різні аспекти організації і ефективності зовнішньоекономічної діяльності досліджувалися в роботах І. Герчикової, Ст. Денісова, Р. Ніздряної, Ст. Покровськой, Ю. Порошина, Л. Стровського, І. Фамінського і ін.

Цілі і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження теоретичних і практичних підходів до вибору зовнішньоекономічної стратегії підприємства ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА».

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувалися наступні завдання:

- досліджувати організаційні умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств ;

- визначити стратегічні орієнтири розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

- провести ;

- розкрити вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища на формування зовнішньоекономічної стратегії підприємства;

- запропонувати систему заходів по вдосконаленню інформаційного забезпечення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю;

- сформувати рекомендації по виробленню зовнішньоекономічних стратегій для ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА»

Предметом дослідження є управлінські відносини, що виникають в процесі стратегічного управління підприємствами, забезпечують здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом дослідження є ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА», що систематично займається зовнішньоекономічною діяльністю.

Методологічною і інформаційною базою дослідження є праці учених, присвячені проблемам стратегічного управління, зовнішньоекономічних зв'язків вітчизняних підприємств.

В процесі роботи були використані статистичні, абстрактно-логічні, економіко-математичні і інші методи обробки інформації.

Інформаційну базу дослідження склали статистичні дані і матеріали державного комітету статистики України, дані звітності ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА»

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що рекомендації і виводи дослідження можуть бути використані на підприємстві при розробці і реалізації стратегічних параметрів їх діяльності.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності та зовнішні зв`язки України

Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

Виходячи з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики — інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

-         формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;

-         використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

-         перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідно відмовитися від старої методологічної основи регулювання цих процесів.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації зовнішніх економічних зв’язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

Водночас зовнішня економічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

-         формування необхідної законодавчої бази;

-         створення відповідного економічного середовища;

-         розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні економічні зв’язки.

Важливою передумовою і водночас необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.

Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічних зв’язків є валютна політика, за допомогою якої здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та прибуток спільних підприємств.

Дуже важливим інструментом державного впливу на зовнішні економічні зв’язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід’ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

Складовою частиною механізму зовнішньої економічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.

Ставши на шлях лібералізації зовнішніх економічних зв’язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

У межах подальшого розвитку і вдосконалення механізмів фінансової допомоги суб'єктам ЗЕД слід розширити державне кредитування експортоорієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), опанування виробництвом наукоємної і високотехнологічної продукції, можливості закупки обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити на тривалий період у залежності від термінів окупності проектів), кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини, матеріалів і комплектуючих частин, що не виробляються в Україні.

Серед заходів економічного сприяння, здатних стимулювати зовнішньоекономічну діяльність підприємств, можливі такі:

-    забезпечення державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки комерційного довгострокового кредиту;

-    забезпечення державних гарантій по кредитах на участь у міжнародних торгах;

-    страхування операцій по опануванню зовнішніх ринків [6].

Фінансування капітальних вкладень, враховуючи гострий дефіцит коштів у бюджетах на найближчі роки, реально може здійснюватись у межах Державної програми економічного і соціального розвитку. В цьому зв'язку ефективним є проведення конкурсів з розміщення на підприємствах централізованих інвестиційних ресурсів і наступним відбором інвестиційних пропозицій для забезпечення в промисловості та сфері послуг виробництва експортних товарів на рівні кращих світових зоазків. Державна підтримка мала б скласти до 40% від вартості проекту.

Серед важливих напрямків підтримки експорту, особливо товарів високого ступеня обробки, є використання заходів податкового регулювання. У зв'язку з цим у межах удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на вітчизняних товаровиробників можливі різні форми податкового заохочення експортерів, у тому числі:

-    утворення системи відшкодування ПДВ, виплаченого на внутрішньому ринку при закупівлі товарів у випадку їх подальшого експорту;

-    стимулювання виробничої кооперації шляхом розширення масштабів ефективного використання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків митних режимів переробки відповідно до Митного кодексу України;

-    розробка комплексу заходів зі зниження непрямого оподаткування експорту послуг;

-    вільнення експортерів від виплати податку на рекламу;

-    зниження розміру державного мита при розгляді в арбітражних судах тих справ, які пов'язані з виробництвом і подальшим експортом товарів.

По мірі поліпшення економічної ситуації в країні стає можливою розробка додаткових механізмів податкового стимулювання експортної діяльності підприємств, у тому числі в формі інвестиційного податкового кредиту, що спричинило б збільшення машинотехнічного експорту через створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів.

На сучасному етапі економічних перетворень, коли йде активний процес формування принципово нової правової та інституційної основи відкритого ринкового господарства, особливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави з удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності. Зі зменшенням втручання держави в підприємницьку діяльність, у тому числі в сфері зовнішньої торгівлі, суттєво зростає роль непрямих форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і завдань у цій галузі. Система організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту дозволить більш ефективно виконати покладені на державу функції її розвитку і розширення участі України в міжнародному розподілі праці.

Підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і розширення її доступу на зовнішні ринки пов'язано із створенням ефективної системи сертифікації експортованої продукції, у тому числі з відтворенням державної інспекції якості експортних товарів. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України в роботі міжнародних і регіональних організацій по сертифікації.

Процеси стандартизації зараз охоплюють не тільки сферу матеріального виробництва, але й сферу документообігу в зовнішній торгівлі. Використання прогресивних форм оформлення зовнішньоторговельної документації і листування дозволяє скоротити передпродажні витрати і заощадити час. У цьому зв'язку треба активізувати роботу з популяризації і широкого впровадження відповідного стандарту в діловодство і практику контрактної роботи експортерів.

Однією з функцій державної підтримки експорту товаровиробників є сприяння в просуванні вітчизняної продукції на зовнішні ринки. Вдосконалення реклами експортних товарів є необхідною органічною частиною політики стимулювання експорту. Особливо сконцентрованою формою експортної реклами виступають торговельні виставки і ярмарки. При цьому в останні роки державна підтримка виставково-ярмаркової діяльності була практично згорнута, що призвело до значного збідніння українських експозицій на традиційних світових виставках. Перспективними формами просування експортної продукції України є проведення специфічних виставкових заходів, ярмарок, міжнародних контактів для суб'єктів малого підприємництва, виставок ідей і технологій, а також організація під егідою держави спеціалізованих торговельних делегацій для ознайомлення з ситуацією па зовнішніх ринках і встановлення ділових зв'язків.

Здійснення вищенаведених організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту потребує нових витрат. Їх сума незначна, оскільки відповідні заходи, як правило, не є високовитратними і можуть здійснюватися поетапно. Ефективним інструментом стимулювання експорту, в першу чергу підтримки виставково-ярмаркових, рекламних та інших заходів з освоєння зовнішніх ринків, може стати Фонд підтримки експорту за умови виділення йому необхідних коштів.

Заходи зі стимулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні включати розвиток зовнішньоекономічної освіти та наукових досліджень у сфері ЗЕД, а також створення необхідних організаційних умов. Важливо закріпити і надалі розвивати механізм консультацій, взаємної узгодженості інтересів та обговорення перспектив за участю представників органів влади й експортерів.

Згідно із завданням щодо створення умов і механізмів надання кваліфікованої допомоги з експорту, з урахуванням світової практики, об'єднання експортерів мають виконувати такі інформаційно-консультаційні функції:

-    координацію дій експортерів на зовнішніх ринках та узгодження умов виходу на ринок між зацікавленими членами об'єднання в інтересах оптимального використання кон'юнктури, дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань в Україні;

-    збір та розповсюдження серед членів об'єднання інформації про державне регулювання зовнішньої торгівлі в іноземних країнах;

-    збір та розповсюдження інформації про стан і перспективи розвитку світових товарних ринків;

-    збір та розповсюдження інформації про специфічні вимоги до якості експортованих товарів за кордон та сприяння підвищенню якості таких товарів.

Необхідно створити сприятливу основу для залучення іноземних інвестицій. Окрім забезпечення політичної та економічної стабільності, основним фактором залучення інвестицій ззовні є також зменшення податкового навантаження. Ефективність зниження податків для залучення іноземних інвестицій не тільки теоретично доведена, а й практично підтверджена досвідом країн з перехідною економікою, зокрема, Чехії [8].

Іншою необхідною умовою розвитку реального сектору України є створення умов для переведення грошових коштів до нього з фінансового сектору. Для досягнення цієї мети ставки відсотків потрібно зменшити нижче рівня рентабельності вітчизняного виробництва.

Такі засоби слід застосовувати одночасно, інакше відсутність хоча б одного з них зведе нанівець успіхи від інших.

Свій вибір ринкової трансформації Україна зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації економіки. Тому головним завданням зовнішньоекономічної політики країни є створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення економіки, розробка механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міждержавного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення механізму державного господарювання, створення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Проблема створення в країні механізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації країни до сучасних реалій світового господарства. Крім того, перехід від централізовано керованої до ринкової економіки примушує паралельно вирішувати надзвичайно складні проблеми становлення власної державності. Тому в контексті нової стратегії розвитку країни особливого значення набуває питання подальшого поглиблення зовнішньоекономічного розвитку, забезпечення інтеграції української економіки в структуру світового економічного простору, міжнародного поділу праці.

Перспективними перетвореннями зовнішньоекономічних зв'язків на цей період можуть бути розробка теоретичних засад щодо спеціальних програм децентралізації і подальшої лібералізації умов зовнішньоекономічної діяльності, демонтаж існуючої системи монопольних структур з одночасним забезпеченням ефективного державного регулювання та механізму стимулювання експорту продуктів високотехнологічних виробництв.

1.2 Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України важливу роль у зміцненні конкурентоспроможності вітчизняної економіки, її інноваційному відновленні, утвердженні сприятливого інвестиційного й підприємницького клімату має відігравати політика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), інституційною основою якої виступають система нормативно-правових джерел і сукупність органів, що виконують функції зі створення, реалізації та контролю виконання нормативно-правових актів.

Особливої значущості розвиток правової основи державного регулювання ЗЕД набуває з огляду на основні напрямки зовнішньоекономічної і політичної стратегії України, які передбачають інтеграцію до ЄС та ЄЕП, поступовий рух до СОТ, а значить - лібералізацію відносин національних суб'єктів господарювання з їхніми іноземними контрагентами. Це обумовлюється, по-перше, необхідністю змін у принципах функціонування системи державного регулювання ЗЕД в Україні, а по-друге, - вимогою узгодження вітчизняної законодавчої бази ЗЕД з відповідними нормами законодавств інших країн. До проблем, які можна визначити у зв'язку з цим, слід також віднести відсутність в країні належного нормативного підґрунтя для здійснення низки видів ЗЕД, зокрема в сфері руху капіталів, торгівлі об'єктами інтелектуальної власності та ін.

Правовим питанням регулювання ЗЕД в Україні присвячено досить багато досліджень. Так, основні інструменти державного регулювання ЗЕД детально проаналізовані О. Вишняковим [12,с.63], правові основи здійснення господарських операцій з іноземними контрагентами та підстави відповідальності перед державою за порушення законодавства визначені С. Коломацькою, О. Костюченком, В. Кротюком, Н. Георгіаді, А. Мазаракі, І. Михасюком [27,с.63]. Інтерес представляють практичні посібники з організації та здійснення ЗЕД, в яких систематизовані предметні аспекти її регулювання і особливості притягнення суб'єктів підприємництва до відповідальності при порушенні ними певних норм законодавства [18,с.21]. Натомість питання структури системи державного регулювання ЗЕД не знайшло гідного відображення в науковій літературі, окремі згадування про неї можна знайти у працях Ю.Макогона, В. Авер'янова та деяких інших авторів.

Аналіз літературних джерел показав, що більшістю авторів проблема правового забезпечення функціонування системи державного регулювання ЗЕД або не розглядається, або її аналіз носить поверховий характер, внаслідок чого питання про підстави діяльності, компетенцію, повноваження органів державного регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим.

Законом України "Про економічну самостійність Української РСР" від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів зацікавлення, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати в прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання [2]. Принципи зовнішньоекономічної діяльності і її державного регулювання закріплені у базовому законі "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р [2]. Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торгових палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу. Для розвитку відзначених вище законів у наступні роки державні органи законодавчої і виконавчої влади України прийняли значну кількість нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання всіх напрямків зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі торгівлі, науково-технічного співробітництва, сфери послуг, розрахункових, кредитних й інших банківських операцій. Розглянемо загальні функції державного регулювання, які логічно випливають з системи принципів ЗЕД, та їх розподіл між органами державного регулювання .

В Україні, в основному, закладено основні нормативно-правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності і створено систему її регулювання. Так, у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Цивільному та Господарському кодексах України визначено склад суб'єктів ЗЕД та умови їх зовнішньоекономічної правоздатності. Низкою законодавчих та підзаконних актів спеціального змісту врегульовано порядок здійснення окремих видів ЗЕД, особливості відповідальності за порушення даного порядку і процесуальні аспекти її реалізації. Разом з тим необхідно звернути увагу на наявність певних протиріч у законодавчому забезпеченні здійснення ЗЕД та її регулювання.

Принцип суверенітету, який визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, не означає припустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.

Політика створення нормативно-правового поля ЗЕД має враховувати намагання нашої країни інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Однак досвід показує, що окремі дії уряду прямо суперечать вищевикладеним міркуванням, наприклад, порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства в сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; окремі випадки - триразова зміна податкового законодавства у сфері міжнародного туризму у 2005 р., нераціональність податкової політики в сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), через яку ці види ЗЕД майже не здійснюються. Предметом даного дослідження не є оцінка ефективності спеціальних економічних зон, внеску спільних підприємств у економічне зростання і доцільності відповідних змін у законодавстві. Мова не йде про необхідність нехтування національними інтересами, і навіть фіскальними інтересами держави, але подібна нестабільність у нормативній базі регулювання ЗЕД свідчить, швидше, про непродуманість дій держави і їх ситуативну спрямованість.

Суверенну державну політику проводять органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що утворюють складну систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Остання як суб'єкти регулювання включає Верховну Раду України; Президента України і його Адміністрацію; Кабінет Міністрів України; Національний банк України; Міністерство економіки й з питань європейської інтеграції України; Міністерство закордонних справ України; Державну митну службу України; Державну податкову адміністрацію України, Антимонопольний комітет України; Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі; Державну службу експортного контролю України; місцеві ради і їх виконавчі й розпорядницькі органи; місцеві державні адміністрації; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

В межах компетенції центральних органів влади пребувають питання загального забезпечення ЗЕД, визначення інструментів державного регулювання та порядку їх застосування, формування фондів фінансових ресурсів для розвитку ЗЕД та інші засоби, які визначають найбільш важливі моменти здійснення ЗЕД. У веденні виконавчих органів міських, сільських, селищних рад, згідно зі статтею 35 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", перебувають:

- власні (самоврядні) повноваження, що включають: укладення і забезпечення виконання у встановленому законодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання й реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг для власних потреб; сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; сприяння в створенні спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої й соціальної інфраструктури й інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для формування робочих місць;

- делеговані повноваження, серед яких: організація і контроль прикордонної і прибережної торгівлі; створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їхній діяльності; забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

На рівні регіонів України соціально-економічне управління в сфері ЗЕД здійснюють обласні державні адміністрації (уряд Автономної Республіки Крим, міські адміністрації міст Києва і Севастополя). Так, згідно зі статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", до відання останніх у межах і формах, визначених Конституцією України й законами України, ставиться вирішення питань по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. А у відповідності зі статтею 26 даного закону місцева державна адміністрація здійснює наступні повноваження в галузі міжнародного співробітництва:

-         забезпечує виконання зобов'язань по міжнародних договорах України на відповідній території;

-         сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, екологічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, туризму, фізкультури й спорту;

-         містить договори з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

-         сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ й організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

-         сприяє розвитку експортної бази й збільшенню виробництва продукції на експорт; - - організує прикордонну й прибережну торгівлю;

-         сприяє діяльності митних органів і прикордонних служб, створенню умов для їхнього належного функціонування;

-         вносить у встановленому порядку у відповідні органи пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території .

Аналіз кола функцій державного регулювання ЗЕД, які делеговані регіональним та місцевим органам влади і самоврядування, дозволяє стверджувати, що регулятивні важелі зміщені в бік ланки центральних органів влади. Це значно звужує можливості впливу більш низьких рівнів державного управління на розвиток ЗЕД, особливо на фоні централізації бюджетного процесу і відповідною нестачею власних коштів для здійснення регулятивних заходів.

Іншим суперечливим моментом державного регулювання ЗЕД у порівнянні з задекларованими принципами є те, що свобода зовнішньоекономічного підприємництва де-факто має значно менший обсяг, ніж де-юре. Великою мірою це обумовлено непрозорістю як самого законодавства, так і дій державних органів влади з його реалізації, через що процес отримання дозволів, узгоджень, проходження різних видів контролю супроводжується спільними зловживаннями суб'єктів підприємництва і посадових осіб державної служби. Вже згадувані проблеми зон зі спеціальним режимом інвестиційної та інноваційної діяльності прямим чином пов'язані з відсутністю або неефективністю механізмів державного і суспільного контролю за функціонуванням цих утворень.

Принцип юридичної рівності і недискримінації через проблеми корупції та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури (колективність, яка межує з клієнтельністю, недовіру до легально-правових механізмів розв'язання суперечок і проблем, відсутність почуття соціальної відповідальності) не завжди дотримується по відношенню до національних суб'єктів господарювання, не кажучи вже про іноземних. Особливо це стосується питань дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму та ін. Втім, варто зазначити, що реалізація даного принципу являє собою складну проблему і в розвинених країнах.

Досить важливий з процесуально-правової точки зору принцип верховенства закону має наслідки і по відношенню до засобів і організації державного регулювання ЗЕД. В даному аспекті негативним явищем у законодавчій базі є поява системи законних та підзаконних нормативно-правових актів, які суперечать загальним, базовим законам. Так, Міністерство юстиції України своїм рішенням №12/44 від 12.09.2005 р. скасувало державну реєстрацію наказу Державного митного комітету України № 237 "Про затвердження Порядку ведення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в митних органах" з огляду на його невідповідність діючому законодавству, однак митні органи продовжують здійснювати акредитацію підприємств на митниці (ставлять на облік суб'єктів ЗЕД). Відзначимо, що всі дані про товар, продавця, покупця і перевізника є у вантажній митній декларації, а отже, акредитація як така не потрібна, однак відомчі інтереси митної служби в даному випадку мають перевагу перед законом.

Для запобігання подібним казусам у практиці державного регулювання ЗЕД високорозвинених країн використовуються різні системи ієрархізації законодавства, окремі елементи яких можна і доцільно впроваджувати в Україні. Так, японська практика регулювання ЗЕД опирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання й має узагальнений характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД у тих або інших сферах підзаконним актам. Такий "розподіл обов'язків", на думку японців, дасть змогу більш повно враховувати й адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації й нові моменти в розвитку національного господарства [14,с.44]. "Другий поверх" законодавства складають законі, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (законі про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту й розширення прямих інвестицій у Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та ін.); стандарти й технічні вимоги (закони про патенти, авторські права тощо). Важливою характеристикою даної системи є несуперечливість законів через чітке розмежування їх предметів.

Специфіка реалізації принципів захисту інтересів суб'єктів ЗЕД та еквівалентності обміну полягає у складності міждержавних відносин і наявності низки обставин об'єктивного та суб'єктивного характеру. Держава не завжди має змогу захистити власних виробників від незаконних антидемпінгових розслідувань. З іншого боку, діяльність торговельно-економічних місій є неефективною через відсутність фінансування та кадрів.

У підсумку проведеного аналізу можна зробити наступні висновки. В умовах, коли першочерговими завданнями України в сфері ЗЕД виступають адаптація національного законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу, подальше відкриття ринків і зняття штучних обмежень щодо продукції українських товаровиробників у ЄС, Росії й США; забезпечення найкращих умов для залучення іноземних інвестицій, врахування інтересів України при визначенні нових маршрутів транспортування енергоносіїв з Росії, створення максимально сприятливих умов для діяльності українських товаровиробників на ринках Азії, Африки й Латинської Америки, - проблема удосконалення нормативно-правового забезпечення ЗЕД та її регулювання набуває особливої гостроти. В цьому аспекті логіка розгляду особливостей державного регулювання ЗЕД шляхом конкретизації принципів ЗЕД та нормативно-організаційного механізму їх реалізації дозволяє виявити і зняти внутрішні протиріччя у відповідній системі законодавства ще на рівні основоположних засад. Урахування визначених принципових вад законодавства про ЗЕД та практики його реалізації у подальшому законотворчому процесі має забезпечити підвищення ефективності системи державного регулювання ЗЕД.

1.3 Організація зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві

Зовнішньоекономічна діяльність згідно статуту організації виконується відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і іншими законодавчими актами, виходячи з мети і місії товариства, на основі самоокуповування і самофінансування,

Підприємство може виконувати експортно-імпортні операції самостійно або ж на підставі угоди із зовнішньоторговельними установами, а також бартерні угоди відповідно до чинного законодавства.

Підприємство згідно із законодавством України може створювати спільні підприємства з іноземними фірмами, як на своїй території, так і за кордоном, відкривати філіали і фірми за кордоном, а також надавати маркетингові і посередницькі комерційні послуги іноземним фірмам.

Підприємство в установленому порядку відкриває валютний рахунок, може брати валютний кредит, брати участі, у валютних аукціонах.

Підприємство має право брати участь в створенні і роботі міжнародних виставок, ярмарок, семінарів, симпозіумів, лотерей, а також в інших формах співпраці з іноземними фірмами,

З метою підвищення ефективності підготовки кадрів товариство може направляти своїх фахівців на стажування (роботи) в іноземні фірми і організації.

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово "структура" означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи.

Розрізняють:

- організаційно-виробничу структуру;

- структуру управління;

- організаційну структуру підприємства.

На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносяться органи, служби, апарат управління. До іншої - виробничі підрозділи (цехи, участки, відділи).

Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління - системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства - побудову і взаємозв'язок обидвох даних систем.

Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.

Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління - це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.

Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріфірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання фірми шляхом адаптування до середовища, а структуру - конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга середовище - стратегія - структура взаємопов'язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування фірми.

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними.
Перед підприємствами - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1) Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2) Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети? На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.

На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:

1) Відділу зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.

2) Зовнішньоторгової фірми (ЗТФ).

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т. д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти).

Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути:

1) Участь в розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2) Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.

3) Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.

4) Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з договорів та угод із зарубіжними партнерами.

5) Вивчення коньюктури іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.

6) Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.

7) Здійснення рекламної діяльності.

8) Організація протокольних міроприємств та ін. Відповідно до завдань визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).

Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції.

Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов'язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та ін.

Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і т.д.

Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає коньюктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних міроприємств, аналізі конкурентів, можливостей руху товару і т. ін. Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентноздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та ін.

Протокольний сектор готує і організовує протокольні міроприємства, виконує доручення керівництва фірми по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.

На практиці організаційна структура управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше.

Організаційні принципи побудови управління ЗТФ залежить від її завдань і функцій, зображених в уставі.

Основними завданнями ЗТФ, як правило, являються:

1) Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.

2) Збільшення об'єму експорту і вдосконалення його структури.

3) Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.

4) Підвищення конкурентноздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.

5) Вивчення коньюктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентноздатності товарів.

6) Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.

7) Організація післяпродажного обслуговування за кордоном.

8) Вироблення рекламних міроприємств з метою розширення експорту.

9) Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.

10) Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.

11) Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, "ноу-хау".

12) Участь в здійсненні протокольних міроприємств і т. д.

Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТФ, визначає її функції і організаційну структуру управління.

Директор ЗТФ, як правило, підлягає директору підприємства чи його заступнику по зовнішньоекономічних зв'язках.

Основними функціональними підрозділами ЗТФ являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створюються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД фірми: планово-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань.

Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компетенцію маркетингової служби входять:

- участь фірми в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;

- вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;

- забезпечення реклами і руху товару;

- підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного листа, необхідних для формування базисних умов контракту;

- прогнозування коньюктури товарних ринків і динаміки цін;

- аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окремих угод;

- збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;

- методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції;

- забезпечення участі фірми у виставках, ярмарках, аукціонах, торгах та ін.

Функціями оперативно-комерційної служби являються:

- проведення переговорів з іноземними фірмами;

- підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;

- організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;

- забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;

- перегляд рекламацій по експорту й імпорту;

- ведення комерційної переписки з іноземними фірмами та ін.

В міру розвитку ЗТФ виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та ін.

Чи варто створювати ЗТФ в складі підприємства-суб'єкта ЗЕД?

Для того, щоб відповісти на це питання, треба співставити затрати підприємства при відсутності власної такої фірми і витрати на її утримання. При цьому треба мати на увазі, що ефект діяльності ЗТФ буде видно тільки після 1-2 років її роботи.

Підприємства, що виходять на світовий ринок, зустрічають сьогодні жорстоку конкурентну боротьбу. Щоб вижити в цій боротьбі і досягти успіху, необхідно використовувати можливості маркетингу.

Саме на основі маркетингової діяльності проводиться більшість комерційних операцій на світовому ринку. Спеціальними дослідженнями встановлено, що більше 75% комерційних невдач відбувається через помилки в маркетинговій діяльності. Тому майбутнім спеціалістам-менеджерам ЗЕД необхідно уважно і творчо віднестися до вивчення теорії і практики міжнародного маркетингу, досвіду західних і вітчизняних фірм в цій галузі.

Більш докладно ці проблеми розглядаються в спецкурсі "Міжнародний маркетинг". При їх вивченні треба звернути увагу на необхідність і важливість маркетингового забезпечення управління ЗЕД підприємства, відзначити деякі основні "точки" взаємодії.

Термін "маркетинг" означає діяльність в сфері ринку збуту. На українську мову цей термін не перекладається. Під маркетингом розуміється система внутріфірменого управління, спрямована на вивчення і облік ринкового попиту, потреб і вимог конкретних споживачів до продукту для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності фірми і діяльності в сфері збуту.

Міжнародний маркетинг ґрунтується на принципах внутрішнього (національного) маркетингу. Тому використані в ньому стратегії, принципи і методики являються характерними і для міжнародного маркетингу. Разом з тим міжнародний маркетинг має свої специфічні особливості. При виході на зовнішній ринок виникає принципіально нова ситуація, більш різноманітнішим стає зовнішнє середовище, збільшується число факторів, що впливають на прийняття рішень. Це призводить до того, що:

1) підвищується ступінь невизначеності в діяльності підприємства;

2) зростає ступінь ризику, з'являється додатковий ризик його діяльності;

3) збільшується потреба в інформаційному забезпеченні підприємства;

4) підвищуються вимоги до координації різних напрямків і сфер їх діяльності.

Все це і визначає специфіку міжнародного маркетингу, робить необхідним його використання в управлінні ЗЕД.

Міжнародний маркетинг входить до складу функцій, які здійснює підприємство в рамках ЗЕД. Разом з тим він являє собою самостійну галузь діяльності підприємства при виході на зовнішні ринки. Міжнародний маркетинг можна визначити як систему планування, реалізації, контролю й аналізу міроприємств, спрямованих на багатонаціональне ринкове середовище і пристосування до його умов підприємства, яке здійснює свою діяльність більш як в одній країні.

В розвитку міжнародного маркетингу виділяють три основних етапи:

1-ий. Традиційний маркетинг. Він являє собою звичайний продаж товарів за кордон, коли експортер несе відповідальність тільки до моменту доставки товару. Подальша доля проданого товару його, як правило, не цікавить.

2-й. Експортний маркетинг. Тут експортер займається систематичним вивченням цільового іноземного ринку і пристосовує своє виробництво до вимог даного ринку, що постійно міняються.

3-й. Міжнародний маркетинг. В умовах використання міжнародного маркетингу експортер глибоко вивчає ринок, використовуючи для цього широке коло маркетингових інструментів. При цьому міжнародний маркетинг поширюється не тільки на чисто торгові операції, але й на інші види і форми ЗЕД (на спільні підприємства, дочірні підприємства, технологічний обмін, надання транспортних, страхових, туристичних та інших послуг). Міжнародний маркетинг набирає все більш глобального характеру.

Використання міжнародного маркетингу в управлінні ЗЕД насамперед вимагає його планування, розробки стратегічної маркетингової програми. Важливо відзначити, що стратегічна маркетингова програма складає основу загального стратегічного плану фірми, в області ЗЕД.

Ринкова ситуація постійно міняється, тому фірма завжди повинна мати стратегічну маркетингову програму на наступні 3-5 років.

Планування міжнародного маркетингу також має свої стадії. Це:

1)аналіз середовища діяльності підприємства і прогнозування тенденцій його розвитку;

2) визначення системи завдань на основі загальних завдань підприємства;

3) визначення пріоритетних напрямків діяльності;

4) сегментація іноземних ринків, вибір цільових сегментів;

5) розробка стратегії виходу підприємства на іноземні ринки і поведінки на них;

6) розробка міроприємств маркетингового комплексу, тобто політики: товарної, збуту, цінової, стимулюючої .чи комунікаційної і т.д.

7) організація міжнародного маркетингу підприємства;

8) контроль за досягненням завдань міжнародного маркетингу і, при необхідності, корекція стратегії міжнародного маркетингу.

Перш ніж вирішити вийти на світовий ринок, підприємству необхідно багато чого дізнатись, досконало розібратися в особливостях внутрішнього й зовнішнього середовища.

До внутрішнього середовища відносяться функціональні структури підприємства, система розробки, виробництва і збуту товарів, кваліфікація кадрів і їх використання, системи передачі інформації між ланками управління та ін.

До зовнішнього (оточуючого) середовища відносяться конкуренти, покупці, посередник, фінансові установи, митні та державні органи і т. п. Важливу роль відіграє економічна ситуація в країні, політична обстановка, природні умови, культура, традиції та ін.

Всі фактори внутрішнього й зовнішнього середовища розподіляються на ті, що піддаються управлінню з боку підприємства, і ті, що не піддаються, тобто такі, до яких треба пристосовуватись.

Зовнішнє середовище відносно до міжнародного маркетингу ділять на дві частини: економічну і культурну.

Проте, з метою більш детального вивчення, її справедливо було б розподілити на такі чотири сфери: економічну, соціально-культурну, політико-правову і природну.

Економічне середовище країни (її ринку) розкриває справжні потенціальні можливості споживання товарів і послуг. Головними показниками, що характеризують економічне середовище, являються: рівень життя, валовий національний продукт, рівень розвитку економіки, стабільність валюти.

До числа основних елементів соціально-культурного середовища міжнародного маркетингу відноситься мова (в світі налічується близько 100 офіційних мов і приблизно 3000 самостійних діалектів), символи (жести, слова, об'єкти, зображення), особливості релігії, освіта, розподіл соціальних ролей між членами суспільства.

Політико-правове середовище охоплює такі аспекти, як політична система, законодавство приймаючої країни (торгове і господарське право, трудове право та ін.), національне законодавство про регулювання ЗЕД, норми міжнародного права та ін.

До основних елементів природного середовища міжнародного маркетингу відносяться: клімат, характеристика рельєфу, наявність корисних копалин і природних ресурсів, особливості інфраструктури і т.д.

Аналіз складових частин внутрішнього і зовнішнього середовища здійснюється по окремих країнах, регіонах чи з точки зору світового ринку в цілому.

Важливе місце в системі міжнародного маркетингу займає дослідження іноземних ринків, під яким, як правило, розуміють процес пошуку, збору, обробки й аналізу даних про проблеми, пов'язані з маркетингом товарів і послуг.

Головна мета маркетингових досліджень - зменшення невизначеності і ризику при прийнятті комерційних рішень.

Маркетингові дослідження, що проводяться на зарубіжних ринках, як правило, складаються із двох великих блоків:

дослідження ринків; дослідження потенціальних можливостей підприємства.

Перший блок дослідження ринків включає в себе такі аспекти:

- вивчення й аналіз умов ринку;

- аналіз попиту;

- аналіз пропозицій;

- аналіз вимог споживача до товару;

- аналіз перспектив розвитку ринку;

- вивчення форм і методів торгівлі;

- вивчення і оцінка діяльності підприємств-конкурентів;

- вивчення підприємств-покупців товару, що їх зацікавив;

- вивчення комерційної практики, транспортних, торгово-політичних умов;

- вивчення умов руху товарів та ін.

Другий блок - дослідження потенціальних можливостей підприємства передбачає:

- аналіз господарської діяльності підприємства;

- аналіз конкурентноздатності підприємства;

- аналіз конкурентноздатності продукції підприємства;

- оцінка його потенціальних конкурентних можливостей.

При дослідженні іноземних ринків використовуються традиційні методи та інструменти. Разом з тим тут є своя специфіка, яка визначається об'єктом дослідження.

В залежності від техніки проведення досліджень, характеру інформації, способів її надходження і використання, маркетингові дослідження у зовнішньоекономічній сфері можна розділити на такі види:

1) Кабінетні дослідження. Вони, як правило, проводяться на основі вторинної інформації, яка може бути одержана в результаті вивчення урядових звітів, досьє зовнішньоторгових організацій, комп'ютерних банків даних і т.д. Такі дослідження відносно недорогі і дають можливість одержати відповідь на ряд запитань, що цікавлять підприємство. Наприклад, про стан митного законодавства, стан економіки окремих країн, стан і тенденції розвитку коньюктури окремих ринків, торгово-політичні режими, вартість перевезень різними видами транспорту та ін.

З кабінетних досліджень і починаються маркетингові дослідження іноземних ринків. Проте такі дослідження не дають можливості одержати відповідь на всі запитання, що цікавлять підприємство, і не всі країни володіють такою інформацією.

2) Польове дослідження. Являє собою дослідження ринку на місці. Воно найбільш складне й дороге, але це самий ефективний метод вивчення ринку. Цей вид дослідження дозволяє отримати первинну інформацію, оцінити реальний споживацький попит і фактори, що його формують, враховувати результати досліджень для розробки керівництвом підприємства тактики поведінки на ринку.

Крім розглянутих, використовуються і такі методи дослідження іноземних ринків, як метод пробного продажу, підтримки особистих ділових контактів з представниками іноземних фірм та ін.

Маркетингове дослідження, що проводиться на іноземних ринках, відрізняється від того, що проводиться на внутрішньому ринку. Ця різниця полягає:

- в складності одержання первинної інформації;

- нестачі( чи відсутності) вторинної інформації;

- значних затратах на проведення польових досліджень;

- необхідності координації досліджень на ринках різних країн.

Маркетингові дослідження проводяться підприємством або самостійно, або на його замовлення спеціалізованим маркетинговим фірмам. Щоб маркетингові дослідження були ефективними, вони повинні проводитися систематично і охоплювати якомога більше джерел інформації.

Аналіз оточуючого середовища міжнародного маркетингу і пов'язаного з ним ринку дає можливість визначити систему завдань міжнародного маркетингу, які являються складовою частиною стратегічної маркетингової програми. Завдання міжнародного маркетингу зумовлені загальними завданнями діяльності підприємства, в т.ч. у зовнішній сфері.

Можна виділити такі групи завдань:

1) Ті, що характеризують становище підприємства на ринку (досягнення певного становища ринку, показники обігу, освоєння нових ринків).

2) Виробничого характеру (ефективне використання ресурсів, продуктивність праці).

3) Рентабельність (цільові показники прибутковості підприємства).

4) Фінансові (кредитна здатність, ліквідність, структура капіталу).

5) Соціального характеру (становище робітників та ін.).

6) Забезпечення і підтримка іміджу підприємства.

Безпосередньо завдання міжнародного маркетингу являють собою конкретизацію першої групи загальних завдань підприємства. Це забезпечення цільового становища ринку і виходу підприємства на традиційні і нові ринки, підвищення об'єму продажу (закупок), формування попиту, стимулювання збуту і т.д.

Для успішної реалізації поставлених завдань підприємство розробляє різні маркетингові стратегії: охоплення ринків і ринкових сегментів, конкурентні, виходу на нові ринки, виходу на ринки з новим товаром, цільові, ринкового попиту, товарної політики і т.д.

Їх зміст багато в чому залежить від загальної стратегії підприємства, в т.ч. в галузі ЗЕД.

Основою планування виходу підприємства на зовнішні ринки являється вибір оптимального способу проникнення його на ці ринки. В сучасних умовах склались три основних способи виходу підприємства на зовнішні ринки:

1) Створення власної ланки збуту на цільових іноземних ринках. Такий спосіб поряд з функцією збуту дозволяє добре вивчити особливості конкретних ринків, умови роботи на них. Однак він вимагає великих затрат і може бути вигідним в тому випадку, якщо підприємство має значні об'єми реалізації продукції, що дозволяють окупити витрати на створення власної ланки збуту.

2) Використання ланки збуту за кордоном. Цей спосіб дає можливість використання незалежних торгових посередників. Він особливо потрібен при виході підприємства на нові ринки, коли власна ланка збуту ще не створена чи її створення неефективне. Робота торгових співробітників вимагає опрацювання ряду важливих питань, таких як передача повноважень по експорту товару, винагорода, відповідальність за реалізацію та ін. Всі ці питання виясняються в контрактах про торгово-посередницькі операції.

3) Спосіб виходу на іноземні ринки шляхом створення власного виробництва товарів за кордоном (СП, дочірніх філіалів та ін.). Такий спосіб вигідний тоді, коли даний ринок для підприємства перспективний, а виробництво товарів на місці може дати відчутну економічну вигоду за рахунок економії на транспортних витратах, мита, нетарифних обмежень, використання кваліфікованої, але більш дешевої робочої сили, приближення виробництва до джерел сировини і т.п.

Організувавши вихід на іноземні ринки таким чином, підприємство може значно підвищити ефективність ЗЕД.

Однак при цьому необхідно добре знати умови діяльності в даній країні, її законодавчі акти.

На основі дослідження, оцінки й вибору іноземних ринків, розробляється товарна, цінова, збуту та інші види політики, тобто міроприємства маркетингового комплексу, що входять в стратегічну маркетингову програму.

Майбутнім спеціалістам в галузі ЗЕД і тим, хто займається даною діяльністю, настійно рекомендується глибше знайомитися з основними завданнями й перевагами використання маркетингу в управлінні ЗЕД, оскільки:

1) міжнародний маркетинг озброює підприємство-суб'єкт ЗЕД чіткою програмою дій;

2) маркетингове забезпечення менеджменту ЗЕД дає можливість підприємству максимально врахувати вимоги конкретних іноземних ринків, конкретних споживачів, тенденції і перспективи їх розвитку. І одночасно впливати на ці ринки у вигідному для себе напрямку.

На жаль, вітчизняні підприємства ще недостатньо використовують міжнародний маркетинг в управлінні ЗЕД. Очевидно, що більш активну участь українських підприємств-суб'єктів ЗЕД в цій діяльності дозволило б значно підвищити якісний рівень управління ЗЕД, зміцнити позиції на іноземних ринках.

Ключові поняття: планування ЗЕД, стратегічне планування, тактичне планування, типи стратегій розвитку підприємства в галузі ЗЕД, планування господарського портфеля, організаційна структура управління, відділ ЗЕЗ, ЗТФ, міжнародний маркетинг, сфера міжнародного маркетингу, природне середовище, соціально-культурне середовище, природне середовище, дослідження іноземних ринків, сегментація ринків, методи виходу на іноземні ринки, організація міжнародного маркетингу.

Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторгові операції. Для того, щоб обмін відбувся, необхідно провести відповідні взаємо пов'язані дії:

1) знайти покупця;

2) підписати з ними угоду, в якій обговорити всі умови (товар, його кількість і якість, ціну, терміни поставок і т.п.);

3) виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцю, провести розрахунок за доставлений товар.

Сукупність цих дій складає зміст зовнішньоторгової операції.

Таким чином; під зовнішньоторговою операцією треба розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну.

Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. По своїй суті вони являються керівною діяльністю. Зміст управління обміном, тобто здійснення операцій обміну, полягає в тому, щоб організовувати, направляти, регулювати різні види діяльності контрагентів, що здійснюють обмін матеріальними цінностями й послугами.

Зовнішньоторгова операція як керівна діяльність передбачає наявність суб'єктів, які здійснюють цю діяльність, і об'єктів, на які ця діяльність спрямована.

Суб'єктами зовнішньоторгових операцій являються підприємства, фірми, організації, котрі одержали від держави право виходу на зовнішній ринок.

Об'єктами зовнішньоторгових операцій виступають матеріальні процеси, що проявляють себе в процесі обміну товарами, послугами, результатами виробничого і науково-технічного співробітництва. Ці об'єкти визначають види зовнішньоторгових операцій на світовому ринку. Зовнішньоторгові операції поділяються на основні і допоміжні.

До основних відносяться операції, які здійснюються на розрахунковій основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн). Це операції:

1)по обміну науково-технічними знаннями в формі торгівлі патентами, ліцензіями, "ноу-хау";

2) по обміну товарами в матеріально-речовій формі (експортно-імпортні операції);

3)по обміну технічними послугами в формі консультативного і будівельного інженерінга;

4)орендні, в тому числі лізингові;

5)по наданню консультаційних послуг в галузі інформації та удосконалення управління;

6) по міжнародному туризму;

7) по обміну кінофільмами, телепрограмами та ін.

До допоміжних зовнішньоторгових відносяться операції:

1) по міжнародних перевезеннях;

2) транспортно-експедиторські;

3) по страхуванню вантажів;

4) по збереженню вантажів при міжнародних перевезеннях;

5) операції по міжнародних розрахунках та ін.

Допоміжні операції одержали назву операцій товаропросування, тому що пов'язані з рухом товару до споживача.

Зовнішньоторгові операції мінялися й ускладнювалися в міру розвитку зовнішньої торгівлі. Першими операціями, які склалися до появи грошових знаків, були операції обміну. Пізніше, з появою грошей, операції обміну були витіснені операціями купівлі-продажу, котрі переважають і в наші дні. Однак форми і види зовнішньоторгових операцій продовжують розвиватися й вдосконалюватися.

Основними операціями купівлі-продажу товарів являються експортні, імпортні, реекспортні і реімпортні.

Експортні операції передбачають продаж і вивіз товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Імпортні операції - закупівля і ввіз іноземних товарів для дальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи використання підприємством-імпортером.

Реекспортні й реімпортні операції являються різновидом експортно-імпортних.

Реекспортні операції пов'язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення. Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем та ін. Здійснення зовнішньоторгової операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, і являється зовнішньоторгова угода. Обов'язкова умова угоди - підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.

Таким чином, під зовнішньоторговою угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг.

В практиці світової торгівлі спостерігається велика різноманітність зовнішньоторгових угод. Це пов'язано:

1) з предметом угоди (товар, послуги, результати інтелектуальної діяльності, оренда обладнання та ін.);

2) з особливостями предмету угоди (сировинні товари, готова продукція, машинотехнічна продукція і т.д.);

3) з організаційними формами торгівлі на світовому ринку (аукціонна, біржова, посередництво і т.д.);

4) із залежністю від каналу збуту і характеру взаємовідносин між контрагентами. В даному випадку угоди можуть підписуватись напряму між експортером й імпортером чи через посередників.

Не будь-яка зовнішньоторгова угода являється міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території одної держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами одної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних держав.

Такий зміст договору міститься в Конвенції 00Н "Про угоди міжнародної купівлі-продажу товарів" (Віденська конвенція 1980 року). Вся різноманітність угод в міжнародній торгівлі в залежності від їх предмету (об'єкту) розподіляється на такі види:

- купівлі-продажу товарів;

- купівлі-продажу послуг;

- купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності. Зовнішньоторгові угоди оформляються у вигляді

- документа, підписаного обома сторонами (звичайного договору);

- твердого офорта продавця, акцептованого покупцем. В цьому випадку продавець відправляє покупцю докладно розроблений офорт й угода вважається підписаною шляхом обміну листами - офорта і акцепту;

- замовлення, зробленого покупцем (замовником) продавцю (постачальнику) і підтвердженим останнім. В цьому випадку угода оформлюється двома документами - замовленням покупця і підтвердженням постачальника.

Найбільш поширеним методом оформлення угоди являється перший, у вигляді договору.

1.4 Порядок вибору стратегії виходу на зовнішній ринок

Нині у практиці міжнародного бізнесу сформувалося чотири основних стратегічних профілі міжнародних компаній, з урахуванням яких доцільно виробляти основні стратегічні рішення. Зазначені профілі такі: етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм і геоцентризм.

Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинний стосовно "внутрішньої експансії", а зовнішній ринок - як "поглинач" надлишків продукції. Підприємство схильне до централізації основних маркетингових рішень і має тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику і процедури, які використовуються спочатку на внутрішньому ринку.

Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого врахування названих чинників допускається високий ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Таким чином, маркетинг здійснюється на територіальній основі, і акцент робиться не так на теперішній чи довгостроковій подібності ринків, як на розбіжностях між ними.

Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають певний ступінь зрілості у сприйнятті підприємством своєї міжнародної активності. Регіоноцентризм розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок.

Ці два підходи дозволяють здійснювати політику, що поєднує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєння. Деякі рішення приймаються для світового ринку в цілому - єдина марка продукції, загальна тональність реклами, тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент, збутові мережі, політика цін тощо). Саме на цих двох стадіях можна виділити ефективну стандартизацію процедур і застосування розробленої планової стратегії і поведінки в окремих сегментах світового ринку.

Зокрема стратегія етноцентризму в Україні представлена такими фірмами, як "Кока-Кола", "Пепсі-Кола", "Мак-Дональдс" та ін. Таблиця дає змогу легко орієнтуватися в усіх основних аспектах менеджменту: місіях, структурах, фінансах і т.д.

Основою стратегічного менеджменту є стратегічне планування, яке тут розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій розвитку бізнесу. До питань стратегічного планування належить також контроль реалізації планів і їхнє коригування. Стратегічні плани базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього середовища, їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств і т.ін.).

Історично стратегічному плануванню в бізнесі передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках XX ст., коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про безупинне зростання. Кризові явища у світовій економіці початку 70-х років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього середовища змусили переглянути методи планування, які стали неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного успіху стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі як високі стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації в плані сприйняття і реалізації стратегії.

Безперервне планування, тісно пов'язане з постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

Впровадження на практиці" стратегічного планування дає ряд переваг, оскільки воно змушує фірму більш чітко визначати свої завдання і політику; веде до кращої координації зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для наступного контролю; привчає керівників постійно мислити перспективно і готувати підприємство до несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; дає змогу більш наочно демонструвати взаємозв'язок усіх посадових осіб.

Численні дослідження показують, що стратегічне планування підвищує якість управління, приводить його у відповідність до вимог швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Це сприяє зростанню обгрунтованості управлінських рішень і концентрації довгострокової і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на досягнення глобальних цілей фірми.

У розробці стратегії враховується багато факторів: характер діяльності підприємства, його структура і кадровий потенціал, особливості галузі, тенденції розвитку макроекономічних процесів, стан правової бази, що регламентує умови господарської діяльності, та ін.

Горизонт стратегічного планування, тобто часовий інтервал, на який ведеться планування, звичайно змінюється від одного року до п'яти і в кожному конкретному випадку залежить від стабільності економічного стану і передбачуваності майбутнього, терміну впровадження прийнятих стратегічних рішень, середньої тривалості часу, необхідного для реалізації конкретної ідеї від її зародження до практичного впровадження.

Кількість і зміст етапів розробки стратегічних планів, а також сама їхня форма можуть істотно змінюватися залежно від конкретних умов. До числа чинників, що впливають на послідовність і зміст робіт із стратегічного планування і управління, належать: форма власності підприємства; його тип (спеціалізоване чи диверсифіковане), галузева приналежність; рівень концентрації виробництва (велике, середнє чи мале підприємство); рівень розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури; стан маркетингової орієнтації підприємства; рівень освоєння методів стратегічного планування і т.д.

У цілому процес стратегічного планування і управління обов'язково передбачає використання широкого кола інформаційних джерел й інтенсивної аналітичної роботи.

Таким чином, у розробці стратегії планування умовно виділяють такі етапи:

- стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення;

- визначення мети і завдань підприємства;

- варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування);

- реалізація;

- контроль за виконанням;

- Оцінювання і коригування стратегічного плану.

Стратегічний аналіз і прогностичне забезпечення розробки стратегії.

На цьому етапі формується інформаційна база стратегічного планування і управління, досліджуються тенденції розвитку широкого кола процесів і явищ у галузі, на ринках збуту, у цілому в економіці, що впливають на умови функціонування підприємства. При цьому визначаються найважливіші проблеми і чинники розвитку організації, перспективи і потенційні загрози, пов'язані з процесами, що відбуваються в навколишньому середовищі.

Метою першого етапу робіт є якісний і кількісний аналіз поточного стану і врахування багатьох чинників, що впливають на результати виробничо-господарської діяльності підприємства. Це дає змогу визначити сильні його сторони, можливості і загрози, пов'язані з впливом навколишнього середовища, вийти на сукупність необхідних рішень з основних напрямків діяльності об'єкта управління і приступити до їхньої попередньої варіантної розробки.

Визначення цілей і завдань підприємства. На основі першого етапу робіт визначаються глобальні цілі підприємства (його "місія", "програмна заява"), що служать вихідною базою для встановлення пріоритетних напрямків виробничо-господарської діяльності. Формуються також критерії розподілу ресурсів і намічаються конкретні кількісні завдання підприємства, визначення яких забезпечує можливість концентрації сил і засобів для досягнення поставлених цілей. Це дає змогу визначити фундаментальні завдання розвитку об'єкта управління, склад і обґрунтованість яких безпосередньо впливають на ефективність стратега.

Варіантна розробка стратегії (власне стратегічне планування). На цьому етапі розробляються альтернативні варіанти стратегічних планів, програм і дається їхня порівняльна оцінка, аналізуються і підтверджуються вищою ланкою управління стратегічні розробки підрозділів, забезпечується узгодженість різних планів, програм та інвестиційних рішень. Широко використовується методика "портфельного планування", коли формується не один варіант стратегії, а складається пакет ("портфель") можливих стратегій, що розробляється для стратегічних господарських підрозділів (СГП). З такого портфеля і робиться відбір найкращої для конкретних умов стратегії.

Варіантна розробка стратегії розвитку підприємства включає:

- вибір стратегічних альтернатив, їх аналіз і визначення базової стратегії;

- формування функціональних стратегій, включаючи стратегію маркетингу, фінансову, НДДКР, розвитку виробництва, зовнішньоекономічної діяльності, соціального розвитку, організаційних змін, екології і т.ін.

Реалізація, контроль за виконанням і коригування стратегічного плану. На цьому етапі широко використовуються різноманітні підходи. Реалізація стратегії може забезпечуватися через єдиний стратегічний план підприємства або через плани і програми стратегічних господарських підрозділів (у цьому випадку на рівні організації забезпечується розподіл ресурсів і здійснюється загальний контроль), або шляхом включення окремих стратегічних завдань (у першу чергу, інвестиційних і науково-технічних) в оперативно-тактичні плани і програми.

У будь-якому випадку головним завданням етапу реалізації є просування в напрямку стратегічних цілей при максимально можливому пристосуванні до реальних умов, що складаються на підприємстві. Коригування планів на цьому етапі забезпечує безперервний циклічний характер стратегічного планування, орієнтацію його на максимальне врахування змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі.

Результативність стратегічного управління залежить від організації процесу стратегічного планування . Як правило, ресурси планування розподіляються неефективно. Значно більше зусиль витрачається на інформаційний аналіз порівняно з розробкою і впровадженням стратегії. Це неминуче призводить до неповної реалізації запланованого. За деякими оцінками, до 95 % стратегічних планів за останні двадцять років не були виконані повністю. Збільшення рівня докладених зусиль на етапах розробки і впровадження, а також накладання фаз процесу шляхом виділення змін, впровадження яких можна починати до закінчення розробки стратегії, гарантує більш успішну реалізацію стратегічного плану.

Поведінка організації на зовнішньому ринку значною мірою визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому рівні стратегічного управління. У той самий час стратегія зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління.

Процес розробки стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку включає шість етапів:

- всебічний аналіз стану і розвитку зовнішньоекономічної діяльності;

- аналіз очікуваних змін у кон'юнктурі зовнішнього ринку;

- аналіз можливостей на зовнішньому ринку з урахуванням прогностичних змін у його кон'юнктурі;

- аналіз внутрішньої і зовнішньої бюджетно-податкової політики і впливи змін у ній на умови діяльності організації;

- аналіз тенденцій розвитку світової економіки, стан і тенденції розвитку світового ринку, включаючи ринок кредиту, зовнішньоторговельної політики різних країн, оцінка впливу змін у ній на умови функціонування організації;

- розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням існуючого і прогнозного стану на зовнішніх ринках, а також можливостей і очікуваних змін в умовах функціонування підприємства.

Розробка стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку здійснюється на трьох різних рівнях: глобальному, стратегічному і тактичному.

Глобальний рівень охоплює довгострокові аспекти діяльності на основі визначення найважливіших цілей, сукупність яких розглядається як єдине ціле. При цьому планування здійснюється на рівні керівництва підприємства з урахуванням можливих довго- і середньострокових варіантів розвитку.

На тактичному (поточному) рівні планування зовнішньоекономічної діяльності концентрується на визначенні конкретних цілей, досягнення яких є умовою ефективного використання наявних ресурсів для реалізації глобальних цілей на існуючих ринках збуту.

На першому етапі розробки стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку об'єктами всебічного аналізу є:

- стан на ринку товарів і послуг, що поставляються підприємством при теперішній структурі виробництва і збуту;

- оцінка діяльності підприємства з позиції споживача, товарів і послуг;

- оцінка діяльності організації з позиції ринку. На етапі аналізу очікуваних у кон'юнктурі ринку змін (другий етап) визначаються тенденції розвитку ринку і їхній вплив у перспективі на становище підприємства. При цьому прогнозується вплив змін у кон'юнктурі ринку на потенційні обсяги і умови збуту товарів і послуг відповідно до очікуваного попиту і пропозиції.

На третьому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії при оцінюванні можливостей організації об'єктом аналізу є: очікувана динаміка обсягів зовнішньоекономічної діяльності; доцільність переорієнтації на нові ринки збуту; умови діяльності в новому середовищі і доцільність скорочення її в традиційних сферах і сегментах ринку.

Об'єктом аналізу бюджетно-податкової політики (четвертий етап) є розгляд впливу відповідних чинників на умови функціонування організації при змінах фіскальної політики в межах країни і за кордоном.

На п'ятому етапі розробки зовнішньоекономічної стратегії аналізуються тенденції розвитку світової економіки і зовнішньоекономічних зв'язків і дається оцінка очікуваного впливу на умови функціонування організації. Для цього беруться до уваги прогнозні зміни в зовнішньоторговельній політиці різних країн, в їхній загальногосподарській кон'юнктурі, враховуються тенденції розвитку світового ринку і т.д.

Результати всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв'язків, прогнозних оцінок і перспективних умов розвитку на всіх п'ятьох етапах служать вихідною базою для 'формулювання довгострокової стратегії поведінки організації на зовнішньому ринку.

Розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності на шостому етапі передбачає:

- формування глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної діяльності;

- розробку альтернативних варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності;

- поділ (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної діяльності на ряд взаємозалежних підцілей;

- порівняння варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності, вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків їхньої реалізації і формування стратегії поведінки підприємства на зовнішньому ринку.

Стратегічне управління пов'язане з визначенням цілей організації і з приведенням її взаємозв'язків із навколишнім середовищем у відповідність до внутрішніх можливостей і завдань розвитку.

Таким чином, стратегічний менеджмент у сфері зовнішньоекономічних зв'язків сприяє стабілізації і зміцненню стратегічних позицій підприємства, забезпеченню його тривалої життєздатності при зміні зовнішніх умов функціонування.

Проблема доцільності виходу підприємства на зарубіжний ринок виникає в декількох випадках. По-перше, з метою збільшення потенційного попиту або для зниження комерційної риски. У останньому випадку підприємство намагається зменшити ризики шляхом диверсифікації контингенту своїх клієнтів, що знаходяться в різних економічних умовах. Крім цього підприємство може переслідувати і інші цілі: поліпшення репутації на вітчизняному ринку, зниження витрат (за рахунок використання дешевших ресурсів) та інші. Для вироблення рекомендацій по здійсненню зовнішньоекономічної стратегії підприємства умовно можна розділити на три категорії:

- підприємства, що утримують частку на зовнішньому ринку, достатню для збереження або нарощування оборотів підприємства;

- підприємства, що випробовують кризу збуту за межами України;

- підприємства, не орієнтовані на зовнішній ринок, але, з одного боку, що проводять потенційно перспективну для продажу за кордоном продукцію, а, з іншого боку, що випробовують необхідність (через наявність великої частки витрат в іноземній валюті, зниження купівельної спроможності усередині країни і тому подібне) прийняти участь в зовнішньоторговельній діяльності.

Приналежність підприємства до певної групи або знаходження на певній стадії виходу на зовнішній ринок, багато в чому визначають спектр завдань, які стоятимуть перед зовнішньоекономічною службою даного підприємства.

Підприємства першої групи позбавлені від проблем, пов'язаних з пошуком споживачів на зовнішньому ринку. До їх числа відносяться крупні підприємства-виробники. Основним завданням підприємств вказаної групи є позиціонування на зовнішньому сегментованому ринку і оптимізація зовнішньоторговельної діяльності.

На перший план в даному випадку виходить проблема фінансування оборотного капіталу підприємств. Як причини тут можна відзначити:

- бажання іноземних компаній уникнути авансування на користь вітчизняних підприємств (т.з. «український ризик»); відсутність гарантій якості товару, що поставляється; відсутність необхідних засобів, які покупець готовий відвернути на початку свого технологічного ланцюжка (практично повністю підприємства цієї групи представляють експортерів сировини і сировинних матеріалів);

- нестабільність загальної політичної ситуації в країні, суперечність і нестабільність законів, пов'язаних з зовнішньоторговельною діяльністю.

Враховуючи витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією крупних партій товарів, підприємствам не завжди буває вигідно відволікати необхідну суму власних коштів. Банківський кредит не є панацеєю унаслідок того, що небагато банків здатні самостійно фінансувати значні експортні постачання крупних підприємств. Виходом в даній ситуації може бути залучення синдикованих кредитів (участь декількох кредиторів).

Для підприємств цієї групи значення мають не тільки механізми, регулюючі експорт, але також обмеження і преференції приймаючої країни, зокрема наступні параметри:

- абсолютний рівень дозволеного імпорту вироблюваного товару;

- як часто і якими органами видаються ліцензії і визначаються квоти на імпорт;

- чи видаються вони будь-якому експортерові або круг постачальників обмежений;

- чи визначені обмеження у вартісному або натуральному виразі;

- чи видаються генеральні ліцензії і квоти для певних постачань;

- чи є об'єми квот результатом міжурядових угод або залежать від примхи уряду країни-імпортера;

- який звичайний термін дії ліцензії;

- чи можуть отримані ліцензії бути передані іншому підприємству;

- можливість конвертації іноземної валюти, отриманої в оплату товару, що експортується;

- валютне регулювання, можливість здійснення певних форм розрахунків, необхідність депонування засобів для відкриття акредитиву, і так далі

Тобто сильні експортери можуть дозволити собі брати до уваги не тільки прибутковість експортних операцій, але також механізми роботи і ступінь ризику, з яким можлива торгівля з даною країною.

Типи стратегій виходу на зовнішній ринок

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

-         експортування,

-         спільне підприємництво,

-         пряме інвестування (рис. 1.1.).

Рисунок 1.1 - Стратегії виходу на зовнішній ринок

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підпри-ємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізу-ються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок (рис. 1.2).

Експорт — вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

Непрямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво — об’єднання зусиль партнерів щонаймен-ше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.

Ліцензування — форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Рисунок 1.2 - Контракти та інвестиційні форми стратегій виходу фірм на зарубіжний ринок

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.

Управління за контрактом –– форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру «ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Спільне володіння — форма спільного підприємництва, за якої об’єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.

Пряме інвестування — розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.

2 ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА ЗАТ «ХАРКІВ'ЯНКА»

2.1 Коротка історія фабрики

Історія кондитерської фабрики міста Харкова почалася з 1895 року.

У серпні 1895 року в справах Харківського губернатора з'явився новий документ: «Про дозвіл товариству Жорж Борман» відкрити в місті Харків цукрову фабрику.

Що привело в місто Харків купця другої гільдії, російського промисловця Григорія Миколайовича Бормана, директора-розпорядника товариства, фактично повновладного господаря вже широко відомої в Санкт-Петербурзі фірми з однойменною назвою? Адже фірма в столиці Російської держави процвітала у всю: вона мала два шикарно обставлених магазина на парадних вулицях міста, обширний фабричний корпус, оптовий склад. Розширення зони торгівлі і збільшення капіталу штовхало на пошук місця для будівництва нової фабрики. Обран був Харків. До цього часу місто ставало крупним промисловим центром Півдня Росії. Вже до 1890р. були побудовані залізничні лінії Курськ-Харків-Одеса, Харків-Севастополь, Харків-Ростов і залізничний зв'язок існував між усіма крупними містами України і загальноросійськими центрами.

Важливим чинником з'явилося і те, що Україна виробляла 81,5% загального вироблення цукру - основної сировини в кондитерській справі.

У жовтні 1896р. в Харкові на вулиці Кацарська відкрита фабрика по виробництву бісквіта і шоколаду товариства « Жорж Борман ».

У 1900р. - відкрито фірмовий магазин роздрібної торгівлі на Миколаївській площі міста Харкова (нині магазин « Ведмедик ») - візитна картка кондитерської фабрики. За три з невеликим роки підприємство стало одним з найбільших, для того часу на Україні. Чисельність працюючих на виробництві складала 800 чоловік, близько 100 чоловік працювало в численних складах і лавках. На фабриці в шоколадному відділенні працювало високомеханізовані, для того часу, машини для виробництва шоколаду - 8 великих меланжерів, 18 вальцювань, 6 подвійних і потрійних млинів для какао, окрім цього безліч дрібних машин і 4 гідравлічних преса для віджиму какао масла. Інженерами підприємства була упроваджена система охолоджування шоколаду в холодильних камерах за допомогою рідкої вуглекислоти, а бісквітне виробництво оснащене печами, що діють, і складними бісквітними машинами.

Асортимент фабрики в дореволюційний період складався з шоколаду і шоколадних цукерок, карамелі і монпансьє в банках, мармеладу і різного варення, бісквітів і пряників. Чисельність працючих зросла до 1252 чол., виробництво досягло 4646 тон на рік. Кондитерська фабрика продовжувала працювати і в роки революції, громадянської війни, націоналізації (1917-1920), роки голоду і розрухи, зменшивши об'єми, змінивши асортимент з дорожчого на «пролетарський» - дешевий.

У 1922 році, до дня святкування 5-ої річниці Великої Жовтневої Революції товариство «Жорж Борман» було перейменоване в кондитерську фабрику «Жовтень». Досягти дореволюційної потужності на підприємстві змогли лише до 1925 року.

1935р.- початок діяльності Раднаргосподарств. З метою розширення бісквітного виробництва і спеціалізації фабрики на випуску цукрових виробів було ухвалено рішення про відкриття бісквітної фабрики по вул. Лозовська. Частина устаткування і персонал був перекладений на знов відкриту фабрику. До 1936 року на Бісквітній фабриці, де чисельність персоналу складала 1300 чоловік, почато виробництво печива і бісквітів.

1941 рік – пролунала Велика Вітчизняна Війна, багато співробітників пішли на фронт. Часткове устаткування було демонтоване і евакуйоване в республіку Казахстан до Алма-Ати.

До моменту звільнення міста, фабрика була практично зруйнована. Відновлення підприємств продовжувалося аж до 1954 року.

Підприємство росло, розвивалося, встановлювалося потокове устаткування. У 1957 році розпочато напівмеханізований випуск шоколадно-вафельних тортів « Деліс » до цих пір улюбленими харків'янами.

У 1963 році відбулося злиття з фабрикою «Червоний кондитер», яка виробляла торти, кекси, печиво (борошнисто-кондитерський цех № 6 по провулку Тарасовський), де була змонтована потоково-механізована лінія по виробництву мармеладу з відливанням в цукровий пісок, почато виробництво пастіли - мармеладних виробів.

У 1965 році на підприємстві працює 2168 чоловік. Добовий випуск продукції склав 80 т. Працює 5 виробничих цехів. Для випуску загорнутої карамелі і цукерок налагоджений друк етикеток в літографському цеху фабрики. Почалося будівництво нового шоколадного цеху. Розширений асортимент на 34 найменування, зокрема механізовано виробництво улюблених цукерок «Мішка косолапий», «Трюфелі», «Алеко», розпочато випуск шоколадно - вафельного торта «Харьківський». У 1968 році в новому шоколадному цеху розпочато виробництво шоколадних виробів на автоматі «Мафа-850» всім відомі цукерки «Асорті», шоколадні батончіки. На всіх 4 поверхах цеху було розміщено устаткування для первинної переробки какао-бобів, отримання шоколадної глазурі.

Політична і економічна криза 90-х привели до падіння виробництва. У 1998 році наступив критичний момент, але і тут зіграла роль багаторічна спільна робота в об'єднанні до 1991 року двох підприємств (А.А.Коваленко було запропоновано очолити керівництво кондитерською фабрикою). Генеральний директор Харківської кондитерської фабрики А.А. Коваленко активно узялася за відродження підприємства. Вона узяла на озброєння три головні умови, які приводять до успіху. По - перше технічне переозброєння, по-друге – збереження традиційних рецептур виробів при впровадженні нової технології з метою досягнення вищої і стабільнішої якості і по-третє – уміння швидко перебудовувати виробництво тієї або іншої продукції відповідно до купівельного попиту.

Досягнуті результати є підтвердженням того, що прийнята стратегія А.А.Коваленко була єдино правильною. Зараз кондитерська фабрика «Харьківянка» входить в корпорацію «Бісквіт-Шоколад», частка ринку якої в Україні складає більше 9% за даними «Укркондітера».

2.2 Характеристика продукції

Компанія складається з п'яти основних цехів: шоколадний, цукерково-шоколадний, цукерково-ірисовий, карамелевий, борошно-кондитерський. На фабриці є повний цикл переробки какао-бобів, встановлено і успішно працює автоматизоване устаткування по виробництву шоколадних мас. Шоколад, карамель, цукерки, ірис, драже, мармелад, зефір, шоколадно-вафельні торти у великому асортименті і сучасній упаковці відвантажуються щодня більше чім у 16 країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

На підприємстві сертифікована система якості ISO-9000:2001, що говорить про те, що вся продукція проходить жорсткий контроль якості на всіх етапах виробництва. Неодноразово продукція підприємства завойовувала вищі нагороди на міжнародних і всеукраїнських виставках і дегустаційних конкурсах в Німеччині, Америці, Казахстані, Вірменії, Росії і інших країнах. Висококваліфікована технологічна група підприємства веде постійну роботу по розробці нових видів продукції. До 110-ліття засснування фабрики випущений бренд продукції під торговою маркою «Жорж»: Шоколадні цукерки «Жорж ампір», «Жорж мокко», набір шоколадних цукерок «Жорж Софія», серія коробок «Эмі», «Глорія» з використанням не тільки старовинних рецептур, але і дизайну коробок 1910 року Жоржа Бормана.

В результаті удосконалення на фабриці, виробництво кондитерських виробів помітно підвищується. Значний підйом очевидний, але у разі появи сприятливих умов для роботи підприємство зможе використовувати резерв виробничої потужності для розширення об'ємів виробництва.

Таблиця 2.1 - Виробничі потужності підприємства в період

Продукція харківської кондитерської фабрики «Харків'янка» вважається однією з кращої по-своєму якості серед своїх конкурентів на території України.

Рисунок 2.1- Динаміка виробництва продукції

Це пояснюється тим, що продукція виготовляється з натуральних інгредієнтів, і вся продукція сертифікована.

Перевірка якості продукції кондитерських виробів на фабриці здійснюється шляхом випадкової вибірки з проведеної партії продукції згідно ДОСТ України.

Продукція Харківської кондитерської фабрики користується визнанням у багатьох регіонах України і ближнього зарубіжжя. Продукція реалізується через дистриб'юторську мережу в Україні, експортується до Росії, Казахстану, Молдови, країн Прибалтики, а також Монголії, США.

Розробку нової продукції фабрика здійснює сама.

Розробка нової продукції відбувається по наступних етапах:

-         по спеціальній книзі - робиться пробна партія (згідно ДОСТ);

-         по закінченні певного періоду часу проводиться дегустація в спеціальному дегустаційному залі, у присутності фахівців;

-         якщо дегустація пройшла успішно, наступним етапом буде підготовка документації на експериментальний виріб. Документація затверджується в Києві - в департаменті харчової промисловості і дитячого харчування у випадку, якщо виріб пройде тестування;

-         подалі виготовляється пробна партія у цехових умовах, після чого ця продукція проходить ретельніше тестування в Київському Центрі Стандартизації і метрології (ЦСМ);

-         після позитивного аналізу новий виріб отримує сертифікат відповідності, після чого прямує в СЕС (Санітарно - епідемічну станцію), де перевіряється на всі отруйливі речовини. Якщо ця фаза перевірки проходить успішно, то видається спеціальний гігієнічний сертифікат;

Після вищеперелічених етапів необхідно отримати реєстраційне посвідчення на право виготовлення нового продукту.

2.3 Аналіз економічних показників діяльності кондитерської фабрики «Харків'янка»

Таблиця 2.2 - Фінансові Результати

Таблиця 2.3 -Елементи операційних витрат

Таблиця 2.4 - Розрахунок показників прибутковості акцій

2.4 Ринки збуту

Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Результати їх господарської діяльності багато в чому залежать від того, наскільки правильно вибрані канали розподілу товарів, форми і методи їх збуту, від широти асортименту і якості послуг, що надаються підприємством, пов'язаних з реалізацією продукції.

Канал розподілу приймає на себе і допомагає передати кому-небудь іншому право власності на конкретний товар або послугу на шляху від виробника до споживача. Канал розподілу можна трактувати і як шлях (маршрут) пересування товарів від виробників до споживачів. Учасники каналів розподілу виконують ряд функцій, сприяючих успішному вирішенню вимог маркетингу. До них слід віднести такі функції, як: проведення наукове дослідницької роботи, стимулювання збуту, налагодження контактів з потенційними споживачами, виготовлення товарів відповідно до вимог покупців, транспортування і складування товарів, питання фінансування, ухвалення відповідальності за функціонування каналу розподілу.

Реалізація продукції в більшості випадків проводиться через посередників. Посередники завдяки своїм контактам, досвіду і спеціалізації дозволяють забезпечити широку доступність товару і доведення його до цільових ринків.

За допомогою посередників, можна скоротити кількість прямих контактів виробників із споживачами продукції. Як посередники можуть виступати постачальницько-збутові організації, крупні оптові бази, торгові доми і магазини.

Серед основних причин, що обумовлюють використання посередників, можна виділити наступне:

- організація процесу руху товару вимагає наявність певних фінансових ресурсів;

- створення оптимальної системи руху товару припускає наявність відповідних знань і досвіду в області кон'юнктури ринку свого товару, методів торгівлі і розподілу.

Канали розподілу можуть бути трьох видів:

-         прямі;

-         непрямі;

-         змішані.

Прямі канали пов'язані з переміщенням товарів і послуг без участі посередницьких організацій. Вони найчастіше встановлюються між виготівниками і споживачами, які самі контролюють свою маркетингову програму і мають в своєму розпорядженні обмежені цільові ринки.

Непрямі канали пов'язані з переміщенням товарів і послуг спочатку від виробника до посередника, а потім від нього - до споживача. Такі канали зазвичай привертають підприємства і фірми, які з метою збільшення своїх ринків і об'ємів збуту, згодні відмовитися від багатьох збутових функцій і витрат і відповідно від певної частки контролю над збутом, а також готові декілька ослабити контакти із споживачами.

Змішані канали об'єднують риси перших двох каналів руху товару.

Харківська Кондитерська фабрика на даний момент використовує змішаний канал руху товару кондитерської продукції, тобто має два канали розподілу:

1) через оптову торгівлю;

2) через роздрібну торгівлю – мережа фірмових магазинів (фірмова торгівля).

Кожна компанія вибирає свій варіант побудови збутової мережі, або через уповноважених ділерів, або через дрібних клієнтів, або використовувати комбінацію цих варіантів.

Для кондитерської фабрики – класична для споживчого ринку система дистрибуції, що вимагає окремої організації по кожному напряму розподілу. Відповідно, існують дві моделі дистрибуції.

Рисунок 2.2 - Схема дистрибуції компанії

Оптова торгівля включає:

а) збут продукції з території заводу;

б) збут продукції через фірмові оптові бази, розташованих як в Харківській області, так і за її межами.

До 1993 року мав місце, тільки перший варіант оптової реалізації, поки підприємством не був розроблений план по створенню оптових баз, для розширення географії взаємодії підприємства і покупця.

Даний канал розподілу має трибічний характер:

1) При даному варіанті реалізується основна частина виробленої продукції (більше 80%) і використовується принцип отримання від масштабів збуту, але із-за дебіторської заборгованості оптова торгівля приносить в середньому 73% наявних грошових коштів від загального об'єму продажу;

2) Після відвантаження оптовому покупцеві продукції під реалізацію на термін від 10 до 14 днів залежно від партії, ПДВ повинен бути сплачений підприємством наступного дня після відвантаження. Оскільки він складає 20%, Харківська кондитерська фабрика не в змозі сплатити даний податок через такі короткі терміни, внаслідок чого фабрика вимагає оптових покупців проводити хоч би частину передплати за поставлений товар.

3) Складністю повернення грошових коштів від своїх дебіторів. Це досконало негативно позначається на господарській діяльності підприємства. Дане явище є, перш за все, результатом відсутності могутньої законодавчої бази на території України і незадовільною діяльністю організації в області збуту.

Доцільно ввести 70%-100% передплату для того, щоб оптова торгівля приносила, мінімум до 80% готівки від загального об'єму оптового продажу.

Роздрібна фірмова торгівля

У 1993 році керівництво фабрики в цілях забезпечення незалежності від зовнішніх чинників, на тлі несприятливих умов, зважилося на створення фірмової мережі магазинів, що показало ефективність цього напряму. Не маючи в своєму розпорядженні власних приміщень і орендуючи і викупляючи їх у Комітету з майна, фабрика протягом 4-х років нарощувала чисельність магазинів, як в Харкові, так і за його межами. Аналіз стану фірмових каналів збуту в динаміці показано у таблиці 2.5..

Поява фірмової роздрібної торгівлі виявилася вельми прибутковим рішенням. Виходячи з високої ефективності фірмової роздрібної торгівлі, підприємству необхідно нарощувати даний потенціал шляхом розширення що вже є роздрібної торгівлі.

Таблиця 2.5 - Географія чисельність фірмових магазинів і оптових баз «Харьківянка» по регіонах продажів

Таке стратегічне рішення обумовлене таким важливим, на сьогоднішній день, перевагою для підприємств даного профілю, як своєчасне надходження наявних засобів, при значній їх концентрації на роздрібному каналі.

Таблиця 2.5 - Рух грошових коштів від реалізації продукції

Збільшення готівки в роздрібній торгівлі при зростанні чисельності фірмових магазинів з 2006 по 2008 рік, також обусловлюеться збільшенням кредиторської заборгованості.

За даними вищенаведеної таблиці можна поспостерігати, що роздрібна торгівля дає найбільший ефект при своєчасному формуванні наявних засобів, підприємства. Таким чином, якщо оптова торгівля складає 30% продажів від загальної суми продажів, то на роздрібну торгівлю доводиться 42% всій сформованій готівці на підприємстві. Крім цього, в результаті розподілу об'ємів продажів двома видами збуту, можна виявити важливу тенденцію, що мала місце протягом останніх 3-х років. При збільшенні частки оптових продажів спостерігається зниження питомої ваги оптових наявних надходжень (із-за зростання дебіторської заборгованості), тоді як при збільшенні частки роздрібної реалізації (загалом, її об'ємі 2006 рік, 2008 рік), питома вага наявних надходжень збільшується. З цієї таблиці ми можемо побачити, що при збільшенні числа магазинів в 2008 році на 5 (29%), прибуток збільшився на 57% (6,4 млн. грн.), в 2007 збільшенні числа магазинів на 6(55%), прибуток збільшився на 10% (1млн. грн.).

Таблиця 2.6 - Залежність виручки від реалізації від кількості магазинів

Це пояснюється тим, що 2 магазини і 2 кіоски перестали бути рентабельними із-за виниклої конкуренції серед оптових фірм торгуючих товарами Харківської кондитерської фабрики, але з меншою націнкою. Проте, прибуток збільшився на 8 млн. грн. Отже, розширення фірмової торгівлі один з досить ефективних заходів по розширенню збуту.

2.5 Конкуренти

На сьогоднішній день Харківська кондитерська фабрика «Харків`янка» конкурує з багатьма підприємствами на території України по випуску кондитерських виробів.

Найбільшими гравцями на Українському ринку (сильні конкуренти) є такі підприємства: Концерн «УкрПромІнвест», «Світоч», «Крафт», «Якобс Сушард», Концерн АВК. До найближчих конкурентів можна віднести: «Житомирські солодощі», «Дніпровські зірки».

За різними пунктами асортименту, що переміщується, ці компанії мають національні долі випуску продукції в діапазоні від 20 до 45%.

У цих компаній високий рівень продажу, споживачі високої думки про якість продукції, наростаюча динаміка діяльності на ринку, здійснюються плани по впровадженню нових видів продукції, ефективна організація, хороша якість реклами і великі витрати на неї.

Ці компанії часто краще забезпечені матеріальними ресурсами.

А Харківська кондитерська фабрика ставить не на рекламу, а на якість продукції. Рівень якості забезпечується сучасною технологією, наявністю в організації «НОУ-ХАУ», що підтверджують медалі, дипломи і почесні грамоти, отримані на щорічних конкурсах, зокрема проведених і під егідою міжнародних асоціацій. Але самим значущим показником конкурентоспроможності підприємства є відносно низька ціна на продукцію, що випускається, при високій якості, в порівнянні з Українськими конкурентами.

У таблиці 2.7. приведені ціни на традиційні типи кондитерських виробів, вироблених за аналогічною технологією.

Таблиця 2.7 -Таблиця ціни на карамель

На підставі таблиці 2.7, зробимо вивід, що кондитерські вироби, вироблені ХКФ «Харків'янка», володіє високою конкурентоспроможністю.

2.6 Постачальники

Харківська кондитерська фабрика, є самостійним підприємством, і виробляє все сама. Постачання для фабрики здійснює Первухинський цукровий завод, він поставляє цукор. Постачання також здійснює “Патока Дніпровський” завод, який виробляє патоку. Какао, горіхи, курагу поставляють з різних країн СНД, і середній Азії. Ароматизатори приходять з Великобританії.

2.7 Потокова стратегія

Однією найбільш важливою стратегією є те, що робота у сфері просування товару повинна бути пріоритетною. Сьогодні недолік рекламних і пропагандистських заходів керівництво пояснює мізерністю своїх рекламних бюджетів. Тому лідерами на ринку України є зарубіжні корпорації. Проте маркетингові стратегії, об'єктивно кажучи, будуються, у тому числі і у успішних компаній, таким чином, дія на споживача досягається за рахунок інших елементів маркетингу – якість виробу, ціна, упаковка, поширеність в торгівлі і так далі.

Оскільки із зростанням конкуренції на внутрішньому ринку ускладнюються способи мотивації покупців, то комунікаційна політика гратиме більш велику роль.

Коли щодня споживач стикається з безліччю схожих товарів, і у нього просто фізично немає часу порівняти всі анотації, процентний склад, показання до застосування і інші характеристики (для кожного типу товару свої особливості). Виходом з цього положення є позиціонування кожного конкретного товару, прив'язка його до певного сегменту ринку.

Бренд вирішує найголовнішу задачу, він спрощує вибір.

Харківську кондитерську фабрику знає багато людей. Якщо розповсюдити цю корпоративну торгову марку на багато категорій продуктів, як це зробила компанія NESTLE, тобто вірогідність того, що в створенні споживача увійде стійка домінанта – якість це «Харків'янка». А чи буде це шоколад, кава або бісквіт вже не має значення. Якість буде гарантована. Споживачі часто готові оплачувати різницю в ціні, якщо їм пропонувати якість, що гарантується символом.

Необхідно створити враження наполегливості на своєму бренді – це наступний крок компанії для переходу до наступного сегменту ринку. Якщо на цій, фінальній стадії, компанія зробить акцент на своїй торговій марці в створенні споживачів, партнерів залишаться її зусилля по просуванню і автоматично будуть перенесені на основний сегмент, забезпечивши величезну підйомну силу.

Створення бренду – це творчість, заснована на глибокому знанні ринку. Процес створення бренду достатньо складний, а ціна помилки може складати величезну суму, тому краще не займатися цим самостійно, а перед створенням бренду фірмі – доручити професіоналові в цій області або доручити створенням спеціальному підрозділу відділу збуту.

Для здійснення свого просування, фабрика використовує два джерела реклами:

1) Публікація інформації про вироблену продукцію в декількох Українських друкарських виданнях.

2) Реклама на Харківських телеканалах TV.

Використовуючи ці джерела інформації, підприємство в 2007 році витратило на рекламу в газетах і журналах 20 тис. грн., а на TV 50 тис. гр. Але вже в 2008 році витрати на аналогічні послуги, але в якіснішому виконанні збільшилися.

На рекламу і друкарські видання пішли 32 тис. грн., а на рекламу TV місцевих каналів 88 тис. грн. Зробивши на це ставку, підприємство забезпечило увагу до своєї продукції до 16% потенційних оптових покупців (ця цифра із статистичного дослідження, проведення відділом збуту і відділом маркетингу, методом прямого анкетування).

Реклама в друкарських виданнях і на TV дає незаперечний ефект, доказом цьому служить збільшення реалізації в регіонах Центральної і східної України. Але зараз в Україні з'явився дуже ефективний рекламний канал – Інтернет, і його головний сервіс www., (world wide web), який будь-яке підприємство в сучасних умовах повинне використовувати. Інтернет є першою реалізацією опосередкованого комп'ютерами гіпермедійного середовища, яке володіє унікальними можливостями для реклами і виступає як два основоположні елементи:

По – перше, інтернет – новий засіб комунікації, що представляється комунікаційною моделлю “багато що, – багатьом”.

По– друге, інтернет – глобальний віртуальний електронний ринок, що не має яких – або територіальних або віртуальних обмежень, дозволяє проводити продаж товарів без дистриб'юторських фірм.

Проте, перш за все, така реклама націлена на:

- створення сприятливого іміджу фірми або товару, що дуже важливо для ХКФ «Харків'янка» у зв'язку з просуванням бренду. І забезпечення доступності інформації про форму або продукцію для сотень мільйонів людей, зокрема географічно віддалених – регіонів Центральної і Західної України, а також країн ближнього зарубіжжя;

- реалізація всіх можливостей представлення інформації про товар: графіка, звук, анімація, відеозображення і багато що інше;

- оперативна реакція на ринкову ситуацію: оновлення даних прайс-листа, інформації про фірму або товари, анонс нової продукції;

- продаж продукції через інтернет – одне віртуальне представництво дозволить не відкривати торгових точок – тобто скоротити витрати по реалізації.

При цьому можна використовувати наступні елементи рекламної компанії: корпоративний сервер Web- – для створення web-сторінки, банери, електронна пошта.

На Харківській кондитерській фабриці немає свого Web-сервера в інтернеті, але є сервер у Харківської бісквітної фабрики, якою належить контрольний пакет акцій ХКФ.

На Харківській кондитерській фабриці найбільш переважним було б використання банера, на сайті Харківській бісквітній фабриці. Основною метою цієї рекламної компанії буде – становлення іміджу підприємства і збільшення кількості оптових покупців.

2.8 Фінансовий аналіз діяльності підприємства

Проведемо фінансовий аналіз діяльності підприємства.

Таблиця 2.8 - Фінансовий аналіз діяльності підприємства

2.9 SWOT- аналіз ЗЕД підприємства

Проводячи аналіз підприємства, необхідно оцінити сильні і слабкі сторони в області його внутрішнього середовища.

Таблиця 2.9 - Сильні і слабкі сторони підприємства

На основі проведеного дослідження по виявленню сильних і слабких сторін у внутрішньому середовищі підприємства, можна сформувати SWOT матрицю, що відображає можливості і погрози підприємства при комплексному підході до раніше описаним негативам і позитивам.

Таблиця 2.10 - SWOT – матриця

Використовуючи зведену матрицю, можна виявити ті цілі, які підприємству необхідно негайно досягати з урахуванням своїх переваг і недоліків для збільшення об'ємів реалізації:

- збільшення об'ємів випуску і збуту продукції, використовуючи високу конкурентоспроможність продукції в області цінового і якісного показників;

- розширення роздрібної фірмової торгової мережі, як стратегічного каналу збуту продукції, в цілях отримання підвищеного прибутку в результаті роздрібної торгової націнки;

- використання вільних потужностей для розширення асортименту виробництва найбільш рентабельної продукції, що має попит, в цілях отримання вільних оборотних коштів.

3 РОЗРОБКА І ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА ЗАТ«ХАРКІВ'ЯНКА» НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК

3.1 Визначення сегменту діяльності підприємства на зарубіжному ринку

ХКФ «Харків'янка» – є одним з найбільших імпортерів кондитерських виробів в Україні. У цьому сегменті ринку підприємство вдало працює з 1985 року. Імпорт – це основний зовнішньоекономічний напрям діяльності товариства. На даний момент підприємство розробляє заходи, щодо виходу підприємства на зовнішній ринок зі своєю продукцієї.

Основними стратегічними цілями фабрики є вихід на ринок Росії.

Для успішної діяльності на зовнішньому ринку потрібно досконально вивчити та проаналізувати потенційний ринок збуту своєї продукції.

Ринок кондитерських виробів Росії розвивається високими темпами, про що свідчать щорічне зростання об’єму реалізації продукції.

Товари, що реалізуються на ринку, – шоколад, карамель, цукерки, ірис, драже, мармелад, зефір, шоколадно-вафельні торти .

Обсяг продажів в 2008 р. – $9-10 млн. Структура ринку – 80% – імпортна продукція, до 20% – вітчизняна (у грошовому виразі).

Кількість операторів – 20 крупних імпортерів і оптовиків, більше 150 роздрібних для гуртових фірм і приватних підприємців.

Ринок кондитерських виробів Росії настільки динамічний, що багато операторів, як з'ясувалося, не помічають тих гравців, які отримують вже до 10% загального прибутку Дійсно, багатьом озиратися по сторонах просто ніколи – адже у них приріст продажів складає 200-300% в рік.

Спільний ринок кондитерських виробів складає 1% ВВП

У Росії кондитерський ринок менш консолідований в порівнянні з українським – 10 лідерів займають 45% ринку.

• Споживання кондитерських виробів складає 16 кг/чіл в рік

• Сегмент шоколадних виробів займає найбільшу частку ринку в грошовому виразі і є самим швидкорослим. У натуральному виразі найбільшу частку займає сегмент борошняних виробів.

• У п'ятірку лідерів ринку входять 2 російських гравця і 3 міжнародних

По оцінках експертів, з урахуванням часток ринку крупних операторів реалізації кондитерських виробів за минулий рік збільшилися на 100-130%.

Рисунок 3.1 - Ринок кондитерських виробів, млрд. дол.

Таблиця 3.1 - Основні виробники (у натури. виразі), 2008

Рисунок 3.2 - Основні виробники (у натури. виразі), 2008

Споживачі

Як вже відзначалося раніше, споживачами продукції є фізичні та юридичні особи, які споживають кондитерськи вироби .

Усіх споживачів кондитерських виробів можна сегментувати за критеріями, які зображені на рис. 3.3.

Рисунок 3.3 - Розподіл споживачів за критеріями кондитерських виробів

На основі проведеної сегментації було виділено три сегменти, описані за допомогою таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Сегментація споживачів

Більш детально сегментацію споживачів за обсягами замовлень можна побачити за допомогою рис. 3.4.

Як бачимо з рис. 3.4 більшість доходу приносять покупці сегменту А, хоча це не дає можливості надавати послуги лише в даному сегменті.

Рисунок 3.4 - Сегментація замовників за обсягами замовлень

Конкуренція на ринку

Даний ринок є ринком чистої конкуренції, конкурентна боротьба ведеться за допомогою кількості та якості продукції. Конкуренція на ринку має товарний характер.

Основні конкуренти на ринку кондитерських виробів Росії наведені за допомогою таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 -Основні конкуренти на ринку кондитерських виробів Росії

Порівняння конкурентів підприємства за критеріями, що мають вплив на замовників при виробника, подано у таблиці 3.4.

Підприємства оцінено за п'ятибальною шкалою у порядку покращення показників критерію, тобто 1 — «найгірше», 4 — «найкраще».

Приймемо, що якість продукції в оцінюваних підприємствах є однаково високою.

Таблиця 3.4 -Порівняння конкурентів

Виходячи з табл. 3.4., робимо висновок, що ХКФ «Харків'янка» при виході на ринок Росії не матиме переваг перед конкурентами у першу чергу через слабку системи збуту товарів та відсутності досвіду та відомості на ринку Росії.

3.2 Розробка стратегії щодо поліпшення і розвитку ЗЕД підприємства

Для подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а також для збільшення ринку збуту своєї продукції ХКФ «Харків'янка» має намір вийти на зовнішній ринок сусідських держав, в першу чергу на ринок Росії. Для цього необхідно розробити ефективну маркетингову стратегію підприємства.

Заходи спрямовані на просування продукції

ХКФ «Харків'янка» не має власних виробничих потуг у Росії, а їх будівництво не може бути здійснено через брак коштів, тому найвдалішою формою виходу на зовнішній ринок для підприємства є прямий експорт.

При прямому експорті підприємству потрібно постійно шукати покупців для своєї продукції на зовнішньому ринку. При цьому необхідно постіні іноземні поїздки для ведення переговорів або для демонстраційних цілей. Тому для підприємства є необхідним створення представництва або філіала на території Росії.

До обов’язків представництва будуть віднесено:

-         пошук покупців продукції ХКФ «Харків'янка»;

-         демонстрація товару;

-         участь у місцевих виставках.

Стратегія маркетингу підприємства спрямована на завоювання високої ринкової позиції і конкурентноздатності як по якості товару, так і по його ціні, шляхом приваблення нових замовників.

Для цього планується здійснити маркетингові заходи, які за проведеними маркетинговими дослідженнями були виявлені найбільш ефективними.

До них відносяться:

-                     Direct Mail — розсилка потенційним замовникам рекламних матеріалів підприємства (перелік послуг з цінами на них) у вигляді ділових пропозицій.

В рамках діяльності менеджерів планується відвідування ними підприємств, що отримали ділові пропозиції по пошті, з метою отримання замовлень. Менеджери виконують роль посередника між підприємством та замовниками, роблячи акцент на тих вигодах, які принесе клієнту заключення договору саме з нашою фірмою.

Даний спосіб приваблення клієнтів досить ефективний для виявлення потенційних замовників, а також для налагоджування комерційних зв'язків, збору інформації про споживачів.

-         заочна участь у наступних виставках: «Кондитер 2009».

Заочна участь у виставках передбачає роздачу рекламних матеріалів підприємства всім відвідувачам та учасникам виставки. Інформація про фірму знаходиться на інформаційних стендах організаторів, в довіднику виставки, на реєстрації.

Такий спосіб участі у виставках для невеликого підприємства є найбільш прийнятний. Вартість заочної участі у виставках значно нижча, ніж стаціонарна, і повністю виправдовує затрачені на неї кошти.

Також планується відвідування менеджерами інших спеціалізованих виставок (Rex, Управління підприємством, Солодощі та інших) з метою накопичення інформації про потенційних клієнтів шляхом особистого обміну візитними картками з представниками підприємств-учасників та збору інформації про них, а також з метою накопичення інформації про конкурентів.

-         Реклама в спеціалізованих виданнях, таких як «Поради кондитера», «Світ солодощів».

-         Надання знижок.

Для залучення нових клієнтів та підсилення їх прихильності до підприємства, ХКФ «Харків'янка» надаватимуться знижки до 10% на повторні замовлення (замовлення клієнта для відділень в інших регіонах ).

-         Надсилання вітальних листівок на свята.

-         Швидке позачергове виконання замовлення.

Строки виконання замовлень є надзвичайно важливим критерієм. Швидке та якісне виконання замовлень є визначальним фактором для ХКФ «Харків'янка».

В кондитерській продукції співвідношення ціна-якість не завжди є визначальним фактором при виборі підприємства-виробника, важливим часто є умови співпраці та лояльність до замовника, тому важливою є репутація та культура не тільки підприємства в цілому, але і її лідерів, керівників.

Основні заходи маркетингу ХКФ «Харків'янка» відображено в бюджеті маркетингу, що представлений у табл. 3.5.

Таблиця 3.5 - Заплановані витрати на заходи маркетингу, на 2009 рік

3.3 Оцінка ефективності запропонованої стратегії розвитку

Оцінка ефективності запропонованих заходів здійснюємо на основі фінансових показників за останній рік та прогнозованих фінансових даних після виходу на ринок кондитерських виробів Росії. Необхідні для розрахунку дані зводимо в таблицю 3.6.

Таблиця 3.6 -Показники експортно-імпортної діяльності підприємства

Графічно відношення основних показників експортно-імпортної діяльності підприємства у плановому році з аналогічним періодом у минулому році відображені на рисунках 3.5 – 3.6.

Рисунок 3.5 - Контрактна вартість кондитерських виробів, тис. грн

Як бачимо з даного графіка, після виходу підприємства на новий зовнішньоекономічний ринок, імпорт продукції різко зрасте за рахунок збільшення виробництва.

Рисунок 3.6 - Митні, транспортні та страхові витрати

Зі зростанням експортно-імпортних операцій, зросте й митні, транспортні та страхові витрати на продукцію. Таке зростання позначене на даному рисунку. Оцінку ефективності ЗЕД здійснюємо в такій послідовності:

Накладні витрати в аналізованому і базовому році.

                                                   (3.1)

Де:С_т – транспортні витрати за базисом постачання, тис. грн.

С_зр – вантажно-розвантажувальні витрати, тис. грн.

С_скл – складські витрати, тис. грн.

С_експед – експедиторські витрати, тис. грн.

С_стр – страхові витрати, тис. грн.

С_ін – інші витрати, тис. грн.

С_{н 2008} = 1245,441 + 566,1095 + 113,2224 + 181,1556 + 45,28922 + 113,2224 = 2264,4401 тис. грн.

С_{н 2009} = 1070,14 + 563,2318 + 281,6125 + 270,3515 + 67,58755 + 56,32251 = 2309,2485 тис. грн.

Витрати на імпорт в аналізованому та базовому році.

                                                                   (3.2)

де:С_к – контракт на вартість імпортної сировини, тис. грн.

С_н – накладні витрати, тис. грн.

С_а – акцизні збори, тис. грн.

С_м – мито і митні збори, тис. грн.

С_{зтімп 2008} = 13586,62 + 2264,4401 + 33,96659 + 79,25581 = 15964,281 тис. грн.

С_{зтімп 2009} = 15770,40 + 2309,2485 + 33,79377 + 73,22074 = 18186,751 тис. грн.

Виручка від експорту за готівку в аналізованому та базовому році.

                                                                                  (3.3)

де: ВР_{екс к} – виручка від експорту та за умов надання комерційного кредиту, тис. грн.

К_кв – коефіцієнт кредитного впливу.

ВР_{екс г 2008} =  = 51974,584 тис. грн.

ВР_{екс г 2009} =  = 49978,063 тис. грн.

– Виручка від імпорту в аналізованому та імпортному році

                                                                               (3.4)

де:

Ц_імп – середня ціна імпорту, тис. грн.

N_імп – кількість імпорту в тонах, тис. грн.

ВР_{імп 2008} = 11,88798 · 2264,438 = 26919,593 тис. грн.

ВР_{імп 2009} = 11,26504 · 2478,22 = 27917,247 тис. грн.

– Витрати від експорту в аналізованому та базовому році.

                                                                               (3.5)

де: С_вир – виробнича собівартість, тис. грн.

С_мв – поза виробничі витрати, тис. грн.

С_{зт екс 2008} = 45288,76 + 5661,096 = 50949,856 тис. грн.

С_{зт екс 2009} = 50690,86 + 5632,318 = 56323,178 тис. грн.

Прибуток від імпорту в аналізованому та базовому році.

                                                                              (3.6)

де: В_рімп – виручка від імпорту, тис. грн.

С_{зт імп} – витрати на імпорт, тис. грн.

П_{імп 2008} = 26919,593 – 15964,281 = 10955,312

П_{імп 2009} = 27917,247 – 18186,751 = 9730,496

– Прибуток від експорту в аналізованому та експортному році.

                                                                                    (3.7)

ВР_ексг – виручка від експорту за готівку, тис. грн.

С_{зт екс} – витрати на експорт, тис. грн.

П_{екс 2008} = 51974,584 – 50949,756 = 1024,726 тис. грн.

П_{екс 2009} = 49978,063 – 56323,178 = - 6345,115 тис. грн.

– Експортно-імпортні витрати в аналізованому та базовому році

                                           (3.8)

де: С_{зт екс} – витрати на експорт, тис. грн.

С_{зг імп} – витрати на імпорт, тис. грн.

В_{екс-імп 2008} = 50949,856 + 15964,281 = 66914,137 тис. грн.

В_{екс-імп 2009} = 56323,178 + 18186,751 = 74509,929 тис. грн.

– Прибуток від експортно-імпортних операцій в аналізованому та базовому році.

                                                                           (3.9)

де: П_екс – прибуток від експорту, тис. грн.

П_імп – прибуток від імпорту, тис. грн.

П_{екс-імп 2008} = 1024,728 + 10955,312 = 11980,04 тис. грн.

П_{екс-імп 2009} = 6345,115 - 9730,496 = 3385,381 тис. грн.

Ефективність ЗЕД в аналітичному базовому році.

                                                                          (3.10)

де: П_{екс-імп} – прибуток від експортно-імпортних операцій, тис. Грн.

В_{екс-імп} – витрати на експортно-імпортних операцій, тис. Грн.

Е_{зед 2008} =  %.

Е_{зед 2009} =  %

Таблиця 3.7 - Показники для аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Розроблений комплекс маркетингу є найбільш оптимальний для ХКФ «Харків'янка» і відповідає стратегії, що була обрана для підприємства.

Запропонована маркетингова стратегія виходу на зовнішній ринок і рекомендації та пропозиції допоможуть підприємству розширити свою діяльність та отримати додатковий прибуток.

4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 Загальні питання охорони праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, організаційно-технічних заходів і зсобів, що направлені на збереження життя, здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Повністю безпечних виробництв не буває, тому задача охорони праці полягає в тому, щоб звести до мінімуму вірогідність захворювання або поразки працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Реальні умови праці характеризуються, як правило, наявністю деяких небезпечних та шкідливих виробничих факторів [36]. Існує два напрямки підвищення безпеки праці:

а) зниження виробничої небезпеки шляхом створення досконаліших засобів захисту,

б) підвищення індивідуальної захищеності працюючих шляхом організації більш безпечної поведінки.

4.2 Управління охороною праці підприємства ЗАТ «Харків'янка»

Управління охорони праці ґрунтується на Законі України «Про охорону праці» [36] і включає застосування ряду способів і форм юридичної дії на органи і об’єкти управління охороною праці – зокрема, підприємства регіону, вдосконалення технологічних процесів і виробничого устаткування.

На підприємстві ЗАТ «Харків'янка» питаннями охорони праці займається відділ охорони праці. Схема відділу охорони праці підприємства представлена на рис. 4.1, яка вирішує наступні задачі:

а) забезпечення безпеки виробничого процесу,

б) забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту,

в) підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці,

г) вибір оптимальних режимів праці і відпочинку працюючих,

д) пропаганда безпечних методів роботи.

На підприємстві з кількістю працюючих більше 50 чоловік, працедавець створює службу охорони праці. Якщо менше 50 чоловік, то функції служби охорони праці можуть виконувати у порядку сумісництва особи, що мають відповідну підготовку. Якщо менше 20 чоловік, то для виконаня функції охорони праці можуть притягуватися сторонні фахівці (або керівник). Служба охорони праці підпорядкована директору підприємства.

На підприємстві ЗАТ «Харків`янка» працює 1452 чоловік.

Схема управління охороною праці компанії приведена на рисунку 4.1.

Рисунок 4.1 - Схема управління охороною праці на підприємстві ЗАТ «Харків`янка»

4.3 Виробнича санітарія

В процесі трудової діяльності людина піддається дії цілого ряду чинників: мікроклімату, умов серидовища, інтенсивності праці і т.д. З метою досягнення безпечних умов праці необхідно обгрунтувати, підтримувати і контролювати дотримання параметрів цих чинників.

Розділ складений стосовно робочого місця відділу організації праці та заробітної плати. Робота відділу зв'язана із застосуванням ПЕОМ. Тому для неї характерний вплив наступних небезпечних та шкідливих виробничих факторів: для нервово - емоційної напруги, напруга зорового аналізатора, монотонність, дія неякісного виробничого освітлення і незадовільних параметрів мікроклімату.

4.3.1 Мікроклімат

Мікроклімат робочої зони - це умови теплового і газового обміну людини з навколишнім середовищем на робочому місці при трудовій діяльності. Мікроклімат характеризується температурою навколишнього середовища, показником відносної вологості, швидкістю руху повітря, інтенсивністю теплового випромінювання ДСН 3.3.6.042 – 99 [38]. Ці параметри окремо і в комплексі впливають на організм людини, визначаючи його самопочуття і працездатність.

Витрати енергії складають не більше 120 ккал/год, що у відповідності з
ГОСТ 12.1.005 – 88 [39] відноситься до легкої 1а категорії важкості робіт
характеризується оптимальними параметрами мікроклімату, які представлені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 - Оптимальні норми параметрів мікроклімату

4.3.2 Вентиляція і опалення

Для забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату у відділі організації праці та заробітної плати підприємства передбачена система вентиляції, спроектована згідно СНиП 2.04.05 – 91* [40] і здійснюється застосуванням кондиціювання із зволоженням (при необхідності) повітря, що регулюється автоматично за заданою програмою, а в холодну пору року – опалення, теплоносієм є вода.

4.3.3 Виробниче освітлення

Для забезпечення параметрів освітлення, необхідних для плідної роботи, застосовується сполучене освітлення, яке складається з природного і штучного і нормується ДБН В 2.5-28-2006.

В приміщенні фінансово-економічного відділу передбачена наявність природного білого освітлення, здійснювана через світлові отвори в зовнішніх стінах, а також система штучного рівномірного загального і комбінованого освітлення. Природне освітлення нормується коефіцієнтом природної освітленості КПО (е_н ^III). Для зорових робіт, що виконується економістом, середньої точності з якнайменшим об’єктом розрізнення о,5-1 мм (розряд IV, під розряд б) е_н^III = 1,5 %. Значення КПО (е_н ^III) для будівель в IV поясі клімату, визначається по формулі:

е_н^IV = е_н^III * m*c,                                                                              (4.1)

де е_н^III – значення КПО для ІІІ пояса світлового клімату, складає 1,5 %,

m – коефіцієнт світлового клімату, m = 0,9 %,

c – коефіцієнт сонячності клімату, с = 0,8 %.

Штучне освітлення виконано за ситемою загального освітлення, коли освітлюється рівномірно все приміщеня, і за системою комбінованого освітлення, коли, окрім загального освітлення, на робочих місцях встановлюються світильники місцевого призначення, що створюють підвищену освітленість робочих місць. Штучне освітлення нормується мінімальною освітленістю Е_min = 200лк. Характеристика освітлення представлена в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 – Характеристика освітлення приміщення фінансово економічного відділу

Для штучного освітлення застосовуються відкриті світильники ЛСП з люмінесцентними газорозрядними лампами ЛД40-4. Лампи економічні і мають склад спектру, близький до сонячного. На підприємстві ЗАТ «Харків`янка» в приміщеннях, де безпосередньо працюють фахівці, застосовуються світильник прямого світла, а в коридорах, побутових і санітарних приміщеннях – світильники розсіяного світла.

4.3.4 Шум

Шум і вібрація, як доводять дослідження, погіршують умови праці, надають шкідливу дію на організм людини.

Допустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють з ПЕОМ встановлює ГОСТ 12.1.003-83* [42]. Джерелами шуму для працівників є джерела живлення, пристрої вентиляції, принтери та ін.. Рівень звуку в приміщенні на робочому місці, де розв’язуються задачі, що вимагають концентрації уваги, не перевищують 50дБ (А).

Заходи по зниженню рівня звукового тиску наступні:

-                     звукоізоляція виробничих приміщень,

-                     заміна матричних принтерів на лазерні, згідно ДСаНПіН 3.3.2.007-98.

4.3.5 Електромагнітні випромінювання

Електромагнітні випромінювання, впливаючи на організм людини в дозах, що перевищують допустимі, можуть виявитися причиною професійних захворювань, джерелом випромінювання в ПЕОМ є електронна променева трубка дисплею. Враховуючи, що на підприємстві робочі місця оснащені ПЕОМ нового покоління, напруженість електромагнітного поля не перевищує 5В/м, а напруженість електростатичного поля – не більше 20Вт/м².

4.4 Міри безпеки

Особливе значення на підприємстві ЗАТ «Харків`янка» надають електробезпеці.

Електробезпека – це система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від небезпечних і шкідливих дій електричного струму і електромагнітного поля згідно ПУЭ-87 [45]. По небезпеці ураження людей електричним струмом приміщення віддлів є приміщення з підвищеної небезпеки.

Пердбачено дві групи заходів захисту від поразки електричним струмом: ГОСТ 12.1.019-79* [46] та ГОСТ 12.1.030-81* [47].

1)                Технічні заходи захисту:

-                     конструктивні заходи – для захисту від дотику до напруго провідних елементів,

-                     захисні кожухи.

2)                Забезпечення неприступності напруго провідних частин:

-                     схемно-конструктивні – для запобігання небезпеки поразки електричним струмом при замиканні на корпус або пробної ізоляції, які у свою чергу досягаються шляхом,

-                     застосування малих напруг (42В, 12В);

-                     застосування захисного заземлення електроустановок;

-                     занулення;

-                     застосування захисного відключення;

-                     застосування електротехнічних захисних засобів і запобіжних пристосувань (ізолюючі, захищаючі, запобіжні).

3)                Організаційні заходи захисту:

-                     проведення інструктажу робочого персоналу по техніці безпеки при експлуатації електроустановок;

-                     забезпечення привильного використовування засобів захисту, контроль стану засобів, наявність знаків і плакатів безпеки та ін.

4.5 Пожежна безпека

Пожежна безпека – це стан об’єкту при якому зі встановленою вірогідністю включається можливість виникнення і розвитку пожежі.

Категорія приміщення фінансово-економічного відділу згідно НАПБ Б 07.005-86 [48] з вибухо- та пожежонебезпекою відноситься до категорії – В, а ступінь вогнестійкості будівлі – ІІ згідно ДБН В.1.1-7-2002 [49].

Аналіз робочого місця показує, що спалах може виникнути в разі дії електричного струму при порушенні електричного ланцюга схеми:

-                     недотримання протипожежних норм в процесі експлуатації засобів,

-                     опалювання і вентиляції,

-                     порушення протипожежних інструкцій,

-                     перевантаження провідників струму і їх неправильної експлуатації,

-                     проведення ремонтних робіт без дотримання правил.

Пожежна безпека забезпечується наступними заходами ГОСТ_12.1.004-91:

1)    Системою запобігання пожежі:

-                     контроль і виміри ізоляції;

-                     наявність плавких вставок і запобіжників в електричній мережі;

-                     використання захисного заземлення і занулення;

2)    Системою пожежного захисту:

-                     аварійне виключення і перемикання апаратури;

-                     наявність первинних засобів пожежегасіння;

-                     система сповіщення – звукова сигналізація.

3)    Організаційними заходами щодо пожежної безпеки:

-                     навчання персоналу протипожежним правилам;

-                     видання необхідних інструкцій, плакатів, засобів наглядної агітації;

-                     план евакуації.

Відповідно до вимог до системи пожежного захисту в будівлі передбачений водопровід з внутрішніми пожежними кранами. В приміщенні передбачено використовувати вуглекислотні вогнегасники ВВК-5 місткістю 5 літрів. Для даного приміщення достатньою є наявність одного вогнегасника, який знаходиться на видному і досяжному місці.

4.6 Ергономічні вимоги до комплектації робочого місця

При комплектації робочого місця важливо дотримуватися ергономічних вимог. Забезпечення організації робочого місця оператора за дисплеєм передбачає організацію робочого місця відповідно до антропометричних характеристик, виконання ергономічних вимог до розміщення технічних засобів на робочому місці, до кольоро- і світлотехнічним характеристикам дисплеїв, до буквенно-цифрової інформації дисплеїв, клавіатури.

Фізіологічна раціональна робоча поза досягає виконанням наступних умов:

а) відстань від очей оператора до дисплею – 500-700 мм,

б) природний нахил корпусу вперед – 5-10°,

в) кут згинання між стегном і голінню 95-13,

г) ступні на підлозі,

д) стегно горизонтально,

є) оператор максимальних розмірів не повинен упиратися ступнею в стійку столу або підставки,

ж) оператор має нагоду спиратися ліктем на робочу поверхню,

з) можливість роботи з документами,

й) відстань від сидіння стільця до нижнього краю робочої поверхні – не менше 150 мм.

На робочому місці, що вивчається, використовуються наступні технічні засоби: монітор, клавіатура, системний блок, ПЕОМ, принтер, маніпулятор «миша», телефон.

4.7 Охорона навколишнього середовища

В Україні охороні навколишнього середовища надається останнім часом значна увага: розроблений і прийнятий до дій: Закон України „Про охорону навколишнього природнього середовища”, Закон „Про охорону атмосферного повітря”, Земельний Кодекс України, Закон України „Про тваринний світ”, Кодекс України про надра, Водний кодекс України тощо.

В процесі роботи ЗАТ «Харків'янка» з’являються паперові і дрібні виробничі відходи, які необхідно утилізувати. Для цього організація має працівників, які щодня в кінці робочого дня проводять вологе прибирання і виносять відходи що нагромадилися. Надалі ці відходи вивозяться спеціальними машинами міських очисних служб і таким же чином утилізувати.

На підприємстві вода використовується в санітарно-гігієнічних цілях. Для спуску виробничих і господарських вод передбачають каналізаційні пристрої. Каналізація складається з внутрішніх каналізаційних пристроїв, розташованих в будівлі зовнішній каназаційній мережі (підземних труб, каналів, оглядових колодязів), насосних станцій напірних і самотічних колекторів, споруд для очищення, знешкодження і утилізації стічних вод, пристрої їх випуску у водоймище.

В 2003 році виконаний ряд заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієна праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій.

Джерелом водопостачання є міський водопровід. Господарсько-побутові зливи відводяться в міську каналізацію. Тверді виробничі відходи, паперові відходи, люмінесцентні лампи, пари ртуті, що містять, складують по окремості і направляють спеціалізованим організаціям на переробку. Тверді побутові відходи за договором з комунальними службами містами вивозяться і складують на полігоні в спеціально відведеному місці.

4.8 Індивудуальне завдання

В цьому розділі розраховане штучне освітлення кабінету фінансово-економічного відділу. Проведемо розрахунок кількості світильників необхідних для забезпечення E_min і потужності освітлювальної установки, необхідної для забезпечення у відділі організації праці та заробітної праці нормального освітлення ДБН В 2.5-28-2006 [41].

Необхідний поток однієї лампи розраховується за формулою:

Фл = E_min*k*S*Z/ N*n*η,                                                               (4.2)

Кількість світильників враховується:

N = E_min*k*S*Z/ Фл*n*η,                                                               (4.3)

де: E_min – min нормована освітленість, лк,

к – коефіцієнт запаса,

S – освітлювальна площа м²,

Z – коефіцієнт мінімальної освітленості,

N – число світильників,

n – число ламп у світильнику,

η – коефіцієнт використання світового потоку в долях одиниці.

Для VIб-го розряду виконаних робіт E_min = 200 лк.

Коефіцієнт запаса к = 1,2, освітлювальна площа S = 36 м², висота Н = 4м, коефіцієнт мінімальної освітленості (коефіцієнт нерівномірності освітлення) Z=1,1.

У фінансово-економічному відділі використовують світильники ЛСП 40х4 з лампами ЛД (люмінесцентні денного світла). Необхідний потік однієї лампи Фл = 2225лм. Число ламп в світильнику n = 4 шт. Коефіцієнт використання світового потоку в долях одиниці 0,49.

Маючи вищенаведені дані, розрахуємо кількість світильників в приміщенні відділу організації праці та заробітної праці ЗАТ «Харків'янка» :

N = (200*1,2*36*1,1)/(2225*4*0,49) = 1,17 = 2 шт.

Потужність світильників установок Р розраховується за формулою:

Р = n * N * P₁,                                                                                (4.4)

де P₁ – використовувана потужність однієї лампи, кВт.

В даному випадку потужність світильників Р1= 40 Вт, звідси Р = 4*2*40 = 320Вт.

Отже, для приміщення фінансово-економічного відділу площею 36м² необхідно користуватися 2-ма світильниками марки ЛСП 40х4 з лампами ЛД. При цьому потужність освітлювальної установки буде складати 320 Вт.

5 ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру» (закон «Про цивільну оборону України», ст. 1) [52]. Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха. Уряд України, інші органи виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання, повинні забезпечувати реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони. Мета її — захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф, від стихійного лиха, сильнодіючих отруйних речовин, зброї. Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, на всі верстви населення. Розподіл цих заходів за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом[53].

У даному розділі дипломної роботи розглянуто основні заходи і засоби захисту населення і територій в надзвичайних ситуаціях.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій проводиться спеціальний комплекс заходів. Він передбачає проведення наступних дій:

Оповіщення та інформуваня.

1) Оповіщення про загрозу і постійне інформування населення досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та локальних автоматизованих систем оповіщення населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно і хімічно небезпечних підприємств, інших потенційно небезпечних об’єктів.

2) Спостереження і контроль.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування та водою забезпечується: створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереженння і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;

організацією збору, опрацювання і передачі інформації про стан довкілля, забруднення продуктів харчування, харчової сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами і патогенними мікроорганізмами[54];

надання населенню можливості придбати найпростіші засоби захисту і контролю для особистого користування.

3) Укриття в захисних спорудах.

Укриттю в захисних спорудах підлягає все населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах тощо.)

Створення фонду захисних споруд досягається шляхом: комплексного освоєння підземного простору, міст і населених пунктів; масового будівництва в період загрози найпростіших сховищ та укриттів; завчасного будівництва за рішення Кабінету Міністрів України окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

4) Інженерний захист.

Заходи інженерного захисту території можуть істотно вплинути на ефективність цивільного захисту, так як передбачають проведення комплексу будівельних та інших заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій.

5) Евакуаційні заходи. В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у приміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини) [55,с.65].

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуацій, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

загальної аварії на атомній електростанції;

усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

загрози катастрофічного затоплення місцевості;

великих лісових та торфяних пожеж, землетрусів,зсувів, інших геофізичних і гідрометерологічних явищ з тяжкими наслідкми, що загрожують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту у поєднанні з виведенням найбільш витревалої частини населення пішки.

6) Медичний захист

Заходами запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій є:

планування і використання існуючих сил і засобів органів охорони здоров’я незалежно від їх відомчої належності[57,с.48];

розгортання в надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних закладів;

своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів;

контроль за продуктами харчування, питною водою і джерелами водопостачання;

завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань;

накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією;

підготовка медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання населення.

7) Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх виду і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Захист від біологічних засобів вимагає:

своєчасного використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

введення режимів карантину та обсервації;

знезаражування осередку ураження;

проведення екстреної та специфічної профілактики;

додержання протиепідемічного режиму об’єктами господарювання, лікувальними закладами і населенням.

8) Радіаційний і хімічний захист.

Цей захист включає заходи з виявлення й оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог даного виду захисту досягається: завчасним накопиченням і підтримкою в готовності засобів індивідуального захисту і приладів радіаційної і хімічної розвідки та контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до встановлених зон небезпеки; забезпеченням зазначеними засобами перш за все особового складу формувань, який бере участь у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів економіки та населення, яке мешкає в зонах небезпечного зараження навколо них; своєчасним впровадженням засобів, способів і методів виявлення й оцінки масштабів і наслідків застосування агресором зброї масового ураження й аварій (руйнувань) на радіаційно та хімічно небезпечних об’єктах господарювання, у тому числі літаків (вертольотів) цивільної авіації, для ведення повітряної радіаційної розвідки місцевості; створенням уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю як для воєнного, так і для мирного часу; наданням населенню можливостей придбання у встановленому порядку для особистого користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів; розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господарювання в умовах зараження місцевості; завчасним пристосуванням об’єктів комунально-побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту; розробленням загальних критеріїв, методів та методик радіаційної та хімічної розвідки і спостережень[57,с.182].

ХКФ «Харків'янка» у сфері захисту населення і територій НС :

-         • планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників, об’єктів господарювання та довкілля від НС ;

-         • розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф) з подальшим погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від НС ;

-         • підтримують у готовності до застосування сили і засоби із запобігання виникненню та ліквідації наслідків НС ;

-         • створюють та підтримують матеріальні резерви для попередження та ліквідації НС ;

-         • забезпечують своєчасне оповіщення своїх працівників про загрозу виникнення або про виникнення НС .

-         ХКФ «Харків'янка» у сфері захисту населення і територій від НС зобов’язана:

-         • дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

-         • вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків НС техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

-         • дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення НС.

ВИСНОВКИ

Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

Відновлення внутрішнього економічного зростання - єдина мета, на яку повинно бути зорієнтовано регулювання розвитку зовнішнього сектору економіки України, що вимагає вжитку цілеспрямованих заходів політичних реформ, зокрема у сфері сприяння експорту, політики обмінного курсу та сприяння іноземним інвестиціям.

Значний резерв підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємств міститься у підвищенні якості самих зовнішньоторговельних контрактів. Сучасний стиль торгівлі має включати супровід постачання товарів відповідними послугами розміщення на території покупця торговельних представництв і сервісних центрів. Це сприяє стійкості і передбачуваності торговельних контрактів, дає можливість поліпшити маркетингове забезпечення торгівлі, максимально підняти планку прибутковості операцій.

Сучасна маркетингова концепція передбачає багатоплановість лратегічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Такою метою може бути, наприклад, застосування стратегічного маркетингу у дослідженні та оцінці можливостей суб'єкта відносно агресивного зовнішнього середовища з метою запобігання небажаним проблемам.

Для збільшення українського експорту в межах здійснення експортоорієнтованої стратегії вітчизняних підприємств необхідно:

1) розвивати конкурентоспроможне експортне виробництво;

2) стримувати інфляцію;

3) активно сприяти залученню іноземних інвестицій;

ХКФ «Харків'янка» існує на ринку України з 1985 року.

На сьогоднішній день ХКФ «Харків'янка» займається виробництвом кондитерських виробів, і має дилерську мережу як по місту Києву, так і по Україні в цілому.

ХКФ «Харків'янка» виробляє наступну продукцію: шоколад, карамель, цукерки, ірис, драже, мармелад, зефір, шоколадно-вафельні торти .

Для подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а також для збільшення ринку збуту своєї продукції ХКФ «Харків'янка» має намір вийти на зовнішній ринок сусідських держав, в першу чергу на ринок Росії. Для цього необхідно розробити ефективну маркетингову стратегію підприємства.

ХКФ «Харків'янка» не має власних виробничих потуг у Росії, а їх будівництво не може бути здійснено через брак коштів, тому найвдалішою формою виходу на зовнішній ринок для підприємства є прямий експорт.

Стратегія маркетингу підприємства спрямована на завоювання високої ринкової позиції і конкурентноздатності як по якості товару, так і по його ціні, шляхом приваблення нових замовників

Для цього планується здійснити маркетингові заходи, які за проведеними маркетинговими дослідженнями були виявлені найбільш ефективними.

До них відносяться:

-        Direct Mail;

-        заочна участь у наступних виставках;

-        Реклама в спеціалізованих виданнях;

-        Надання знижок;

-        Надсилання вітальних листівок на свята;

-        Швидке виконання замовлення.

Розроблений комплекс маркетингу є найбільш оптимальний для ХКФ «Харків'янка» і відповідає стратегії, що була обрана для підприємства.

Запропонована маркетингова стратегія виходу на зовнішній ринок і рекомендації та пропозиції допоможуть підприємству розширити свою діяльність та отримати додатковий прибуток

1.            Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 // Урядовий кур'єр. - 2004 – 1 лютого

2.            Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» // Урядовий кур'єр. — 2000. — 3 березня.

3.            Положення про типовий бізнес-план // Фонд Державного майна України від 26 травня 1994 року №301

4.            ГОСТ 12.1.005-76 «ССБТ. Воздух рабочей зоны. Общие санитарно-гигиенические требования»

5.            Наказ Фонду державного майна України від 15 серпня 1997 року №886

6.            Данилюк М.О., Дзьоба О.Г., Петренко В.П. Як розробити бізнес-план інвестиційного проекту. Практичний посібник для підприємців. – Івано-Франківськ: Факел. – 2003

7.            Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. - К.98р. - 350ст.

8.            Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ – 2000», 2001. - 298 с

9.            Боумен К. Основы стратегического менеджмента. – М., 2007.

10.       Брюховецька Н.Ю. Економічний механізм підприємства в ринковій економіці: методологія і практика. – Донецьк, 2003. – 275 с

11.       Балабанов И. Т. Внешнеэкономические связи: Учеб, пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2001

12.        Пашута М. Т. Прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літ., 2005.

13.        Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

14.        Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

15.        Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 - №5.- с.9-11

16.        Смоляр Л.Г. Інноваційний менеджмент: курс лекцій – К. 2007

17.        Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. - К.97р.

18.        Кучеренко. Бізнес-планування. - електронна версія economic.in1.com.ua/book/19/1514.php

19.        М.Пашута. Вимоги до бізнес-планування. // Персонал 10/2006

20.        Журнал «Благоустройство & Ландшафт» №1-2’2007

21.       Валуев С. А., Игнатьева А. В. Организационный менеджмент. – М.: Нефть и газ, 2001.

22.       Веснин В. Р. Основы менеджмента. – М.: Триада, 2004.

23.       Виссема X. Менеджмент в подразделениях фирмы. – М., 2006.

24.       Кабушкин Н. И. Основы менеджмента: Учеб. Пособие / Н. И. Кабушкин – 4-е изд. – Мн.: Новое знание, 2001, с.324.

25.       Основы менеджмента. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. - М., 1994. – 714 с.

26.       Ховард К., Коротков Э. Принципы менеджмента (Управление в системе цивилизованного предпринимательства): Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 224 с.

27.       Экономическая стратегия фирмы: Учеб. Пособие / Под ред. А.П. Градова - СПб.: Спец, лит-ра, 1995.

28.       Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічний менеджмент. Навчальний посібник. -К.: КНЕУ, 1999.

29.       Економічний аналіз господарської діяльності./ Іващенко В. І., Болюх М. А., - К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2001. – 204 с.

30.       Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”, за ред. Проф. Ф. Ф. Бутинця. – Житомир: ПП “Рута”, 2003. – 680 с.

31.       Воронов А. Моделювання конкурентноздатності продукції підприємства Маркетинг. - 2003. - N 4. - С.86-94.

32.       Володькина М.В. Стратегический менеджмент: Учеб. Пособие. - К.: Знание, 2002.-159 с.

33.       Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.

34.       Кононенко О. Аналіз фінансової звітності. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2003. – 148с.

35.       Офіційний сайт Державного Комітету Статистики www.ukrstat.gov.ua

36.        Закон України „Про охорону праці” від 21.02.2002 р.

37.       ДНАОП 0.00 – 1.3.1 - 99. Правила охорони праці при експлуатації електронного-обчислювальних машин. Діє з 01.01.2000 р.

38.       ДСН 3.3.6.042 - 99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень. – К.: 2000.

39.       ГОСТ 12.1.005 – 88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху раб очей зоны. Введ. 01.01.89.

40.       СНиП 2.04.05 – 91*. Отопление, вентиляція и кондиционирование воздуха. – М.: Стройиздат, 1993 – 110 с.

41.        ДБН В. 2.5-28-2006 – інженерне обладнання будинків і споруд. Природне і штучне освітлення.

42.       ГОСТ 12.1.003 – 83* ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. – Введ. 01.07.9 г.

43.       ДСанПіН 3.3.2.007 – 98. Державні санітарні правила та норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин. К., 1998

44.       ГОСТ 12.1.045 – 84 ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. – Введ. 01.01.85 г.

45.       Правила устройства электроустановок ПУЭ – 87. М.: Энергоатомиздат, 1988. – 648 с.

46.       ГОСТ 12.1.019 – 79* ССБТ. Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты. – Введ. 01.07.80. Изм. 1986.

47.       ГОСТ 12.1.030 – 81* ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление. Зануление. – Введ. 01.07.82. Изм. 1987.

48.       НАПБ Б. 07.005 – 86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. – Действ. С 01.01.87.

49.       ДБН В 1.1.-7-2002. Державні будівельні норми. Захист від пожежі. Пожежна безпека об’єктів будівництва. – Діє з 01.01.87.

50.       ГОСТ 12.1.004 – 91*. Пожарная безопасность. Общие требования. Введ. 01.07.92.

51.       Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Введ. 25,06,1991р.

52.       Закон України "Про правові засади цивільного захисту" ( Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005).

53.       Закон України "Про Цивільну оборону України", ВРУ,
№ 2974Х11, 1993р., № 555XIV, 1999р., Київ.

54.       Закон України "Про захист населення і територій у надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру" (№ 1809-ІІІ від 8 червня 2000 р.).

55.       Стеблюк М. І. Цивільна оборона. Підручник. – К.: Знання, 2002. – 430 с.

56.       Депутат О. П. Цивільна оборона. Навчальний посібник для ВНЗ. – Львів: Афіша, 2000. – 336 с.

57.       Миценко І.М. Цивільна оборона. Навчальний посібник. – Чернівці, 2004. 404 с.