Дипломная работа: Організація технічного обслуговування і ремонту автомобілів та двигунів

Вступ

Автомобільний транспорт має важливе значення в загальній транспортній системі нашої країни. Автомобілі широко застосовуються в народному господарстві. Вони використовуються для доставки різної сировини на промислові підприємства і вивозу з підприємств готових виробів і конструкцій, при будівництві будівель та інших споруд, для масових перевезень сільськогосподарської продукції. Велику роль грає автомобільний транспорт при перевезенні пасажирів. Без автомобілів зараз неможливо уявити роботу жодного підприємства.

Робітники автомобільного транспорту повинні забезпечити повне задоволення потреб народного господарства в перевезенні вантажів та пасажирів. Це завдання можна вирішити при значному покращенні організації технічної підготовки автомобілів до експлуатації, що дозволить значно знизити втрати часу на простої автомобілів при технічному обслуговуванні та поточному ремонті, знайти більш ефективні шляхи підвищення рівня використання наявних матеріальних та трудових ресурсів. Для цього необхідний якісно новий підхід до питань організації процесів технічного обслуговування та поточного ремонту.

Характерною особливістю автомобільного транспорту на сучасному етапі являється неперервна концентрація рухомого складу у великих автотранспортних підприємствах та поглиблення спеціалізації. Це дозволяє використовувати на автомобільному транспорті всі переваги концентрації та спеціалізації, застосувати більш прогресивну технологію, підвищити якість виконання технічного обслуговування та поточного ремонту автомобілів, значно підвищити продуктивність праці, знизити всі витрати на утримання рухомого складу.

Велику роль у  вирішенні цих завдань грає вдосконалення технології технічного обслуговування і ремонту автомобілів, яке залучається в розробці такої організаційної структури виробництва, яка б задовольняла основні принципи спеціалізації і кооперації, економічності, ритмічності, неперервності тощо.

Мета виконання даного дипломного проекту − систематизація, узагальнення і практичне застосування набутих знань для вирішення конкретних інженерних задач, що пов’язані з організацією технічного обслуговування і ремонту автомобілів та двигунів, проектування чи удосконалення підприємств автомобільного транспорту із впровадженням інноваційних і передових технологій, пристроїв і обладнання з ТО та ремонту машин, а також проведення аналізу техніко-економічних показників діяльності підприємства.

1 Пошуково-дослідницький розділ

1.1 Коротка характеристика проектованого автопідприємства

1.1.1 Тип, структура і виробничі функції підприємства

ВАТ "Вінницьке АТП-10554" − автотранспортне підприємство, яке забезпечує перевезення будівельних, промислових і сільськогосподарських вантажів та обслуговування підприємств і організацій, а також населення на території Вінницької області та у міжобласному сполученні. Дане АТП знаходиться у м. Вінниця на вулиці Максимовича 6.

Основними завданнями АТП-10554 є:

− організація та здійснення перевезень у відповідності із замовленнями та затвердженим планом;

− зберігання рухомого складу, а також його технічне обслуговування та ремонт;

− планування, облік і керівництво виробничо-господарської діяльності;

− матеріально-технічне постачання автомобільного парку деталями, ремонтними та експлуатаційними матеріалами;

− організація праці та заробітної плати працівників.

Зберігання рухомого складу здійснюється на відкритому майданчику, що розташований поруч з АТП.

Для проведення технічного обслуговування і ремонту автомобілів в АТП є майстерні з певними виробничими підрозділами, що забезпечують вчасне виконання вищезгаданих робіт. У майстерні АТП в наявності є зони ТО-1, ТО-2 і поточного ремонту; відділення: моторне, агрегатне, зварювальне, мідницьке, шиноремонтне, ремонту паливної апаратури, слюсарно-механічне, ковальсько-ресорне, акумуляторне.

1.1.2 Склад парку і режим його експлуатації

На основі даних переддипломної практики приводимо таблицю рухомого складу парку і режиму його експлуатації.

Таблиця 1.1 − Склад парку і режим його експлуатації

Примітка. Д− кількість днів роботи автомобілів на лінії.

1.1.3 Склад і режим роботи виробничих підрозділів

На основі даних звіту переддипломної практики приводимо таблицю складу і режиму роботи основних виробничих підрозділів, включаючи проектований.

Таблиця 1.2. − Режим роботи виробничих підрозділів.

1.2 Коротка характеристика проектованого виробничого підрозділу

Зварювальне відділення призначене для ремонту пошкоджених деталей зварюванням, заварки тріщин кузова, кабіни, оперення, а також відновлення спрацьованих деталей наплавленням металу. У відділенні застосовується електродугове та газове зварювання.

При поломці якоїсь деталі, яку можливо відновити зварюванням її направляють у зварювальне відділення. Після очищення проводять дефектацію, тобто визначають чи можна відновити дану деталь. Якщо це неможливо її списують. Якщо ж можливо то вирішують яким саме способом буде проводитись зварювання (газове чи електродугове). Після зварювання проводять контроль якості для того, щоб визначити придатність відновленої деталі до подальшої експлуатації. Якщо відновлювана деталь входила до складу вузла чи агрегату, який розбирали безпосередньо у відділенні то після монтажу цей вузол чи агрегат відправляють на видачу.

Схема технологічного процесу зварювального відділення.

Все наявне технологічне обладнання, організаційне і технологічне оснащення записуємо в таблицю 1.3.

Таблиця 1.3 − Відомість технологічного обладнання, організаційного і технологічного оснащення

Зварювальне відділення АТП є одним із основних технологічних підрозділів технічної служби, від роботи якого в значній мірі залежить ефективність діяльності всього комплексу ТО і ремонту. Також вагомість даного відділення пояснюється тим, що воно приймає участь у обслуговуванні підприємства. Головним недоліком організації робіт у відділенні є недостатня кількість і номенклатура технологічного обладнання і оснащення. Також мало у відділенні пристроїв та інструментів, необхідних для виконання робіт. Відсутня технологічна документація.

Стан техніки безпеки не відповідає вимогам. У відділенні відсутні засоби пожежегасіння, немає пожежного щита, не виконуються профілактичні протипожежні заходи. Санітарно-гігієнічні умови праці у відділенні незадовільні. Вентиляція працює неефективно, тобто повітря погано очищується від шкідливих газів.

Під час виконання зварювальних робіт спостерігаються чисельні порушення правил техніки безпеки, в основному через застосування неправильних прийомів виконання робіт та невідповідної оснастки та інструментів. Роблячи висновок, можна сказати, що наявна матеріальна база, організація та технологія робіт не дозволяє якісно виконувати увесь комплекс робіт у зварювальному відділенні.

1.3 Пропозиції щодо вдосконалення організації роботи підрозділу, основні напрямки проектування і їх обґрунтування

Для того, щоб підвищити продуктивність праці, зменшити витрати на виробництво, підвищити якість виконуваних робіт необхідно реконструювати відділення і втілити у життя наступні заходи:

− укомплектувати відділення технологічним обладнанням, організаційним оснащенням, робочим, допоміжним та вимірювальним інструментом для механізації якомога більшої кількості виконуваних у відділенні робіт;

− забезпечити робочі місця необхідною технологічною документацією на роботи. що виконуються, операційними, технологічними картами тощо;

− забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці робітників;

− впровадити в технологічний процес відділення вимог наукової організації праці, охорони праці, та техніки безпеки на робочих місцях.

1.4 Вибір і обґрунтування вихідних даних

1.4.1 Приведення різномарочного автомобільного парку

Враховуючи велику різноманітність автомобільного парку групуємо всі автомобілі в три групи за певними ознаками: типом автомобіля, двигуна тощо.

1.4.1.1 Визначення сумарної добової трудомісткості кожної марки автомобілів. Визначаємо сумарну добову трудомісткість.

                              (1.1.)

де: t_що, t₁, t₂ – трудомісткість відповідно одного ЩО, ТО-1, ТО-2, в люд-год. за даними реконструйованого автопідприємства;

t_пр – трудомісткість ПР на 1000 км пробігу, люд-год. по даних автопідприємства;

L_ЩО, L₁, L₂ − відповідно середньодобовий пробіг, періодичність ТО-1 і ТО-2 в км по даних автопідприємства.

Для ЗИЛ-431410 сумарна добова трудомісткість дорівнює:

Для решти марок автомобілів сумарна добова трудомісткість визначається аналогічно.

Одержані значення сумарної добової трудомісткості заносяться в графу 12  таблиці 1.4.

1.4.1.2 Визначення коефіцієнта приведення для кожної марки автомобіля. Коефіцієнт приведення визначається за формулою:

,                                                      (1.2.)

де: – сумарна добова трудомісткість ТО і ПР основної моделі даної групи автомобілів, люд-год. (графа 12, таблиця 1.4);

− сумарні добові трудомісткості ТО і ПР автомобілів даної групи, що приводяться до основної моделі. (графа 12, таблиця 1.4.).

Для основних автомобілів коефіцієнт приведення .

Для ЗИЛ-431410 коефіцієнт приведення дорівнює:

Для решти автомобілів коефіцієнт приведення визначається аналогічно. Одержані значення записуємо в графу 13  таблиці 1.4.

1.4.1.3 Визначення кількості приведення автомобілів кожної марки. Кількість автомобілів основних марок при приведенні не змінюється (оскільки для них).

Кількість приведених автомобілів визначаємо за формулою:

                                                    (1.3.)

Для ЗИЛ-431610 кількість приведених автомобілів буде:

Для решти марок автомобілів кількість приведених автомобілів визначається аналогічно.

Результати розрахунків приведених автомобілів записуємо в графу 14 таблиці 1.4.

Таблиця 1.4 − Результати приведення різномарочного парку до основних марок автомобілів

1.4.1.4 Визначення загальної кількості автомобілів у кожній групі. З урахуванням перспективи розвитку АТП загальна кількість автомобілів збільшуємо на 20%.

Для групи ЗИЛ-431410:

                                        (1.4)

Для інших груп кількість автомобілів визначається аналогічно.

Результати розрахунків приведення автомобілів подані в таблиці 1.4.

1.5.1 Вибір вихідних даних

Згідно завдання на дипломне проектування і результатів приведення різномарочного парку приймаємо вихідні дані для дипломного проектування.

Таблиця 1.5. − Вихідні  дані

Примітка: − результат приведення з врахуванням перспективи розвитку для   кожної групи автомобілів;

− кількість змін роботи основної марки автомобілів (таблиця 1.2);

− коефіцієнт умов експлуатації.

2 Розрахунково - технологічний розділ

2.1 Розрахунок виробничої програми

Вихідні дані для основних марок автомобілів ГАЗ-53.12,  ЗИЛ-4316.10 і КамАЗ-5320 подані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 − Вихідні нормативи по ТО і ремонтах

Примітка. Згідно ВНТП – СГіП – 46.16 для легкових і вантажних автомобілів повнокомплектний капітальний ремонт не передбачений і тому для  них простій в КР, а пробіг до капітального ремонту  приймаємо як міжремонтний цикл.

2.1.1 Прийняті коефіцієнти коректування нормативів

Періодичність і трудомісткість технічного обслуговування і поточного ремонту рухомого складу корегуємо згідно ВНТП – СГіП – 46.16.96 з допомогою коефіцієнтів в залежності від таких умов:

категорії умов експлуатації – к₁;

модифікації рухомого складу та організації його роботи – к₂;

природнокліматичних умов експлуатації рухомого складу – к₃;

кількість одиниць технічно-сумісного рухомого складу – к₄;

способу зберігання рухомого складу – к₅.

Значення коефіцієнтів к₁...к₅ приймаємо згідно рекомендацій [3 дод. 4].

Вибрані коефіцієнти для корегування заносимо в таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 − Прийняті  коефіцієнти  корегування  нормативів

2.1.3 Розрахунок прийнятих нормативів з ТО і ремонту

Значення величин, які входять в розрахункові формули беремо з таблиць 1.5, 2.1, 2.2.

2.1.3.1Розрахунок періодичності ТО-1.Нормативна періодичність ТО-1:

                                                     (2.1)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Розрахункова  кратність    до  середньодобового  пробігу  :

                                                         (2.2)

Прийняте  значення  n₁ дорівнює  n'₁  закругленому  до  ближнього  цілого  числа.

Приймаємо;

Приймаємо ;

Приймаємо

Прийнята  періодичність  до  ТО-1:

                                                       (2.3)

;

;

.

2.1.3.2  Розрахунок  періодичності  ТО-2. Нормативна  періодичність ТО-2:

                                                 (2.4)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Кратність  періодичності  ТО-2  до  ТО-1:

                                                       (2.5)

Прийняте значення n₂ дорівнює n'₂ закругленому до ближнього цілого  числа.

Приймаємо  n₂=4,0

Приймаємо  n₂=4,0

Приймаємо  n₂=4,0

Прийнята періодичність до ТО-2:

                                                       (2.6)

;

;

2.1.3.3 Розрахунок пробігу до капітального ремонту. Норма пробігу до КР для нових автомобілів:

                                                 (2.7)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307;

Для  КамАЗ-5320

Розрахункова кратність КР до ТО-2:

                                                     (2.8)

Для  ЗИЛ-431410 ;

Для  ГАЗ-3307 ;

Для  КамАЗ-5320

Прийняте значення n_кр дорівнює n'_кр закругленому до ближнього цілого  числа  в сторону збільшення.

Приймаємо n_кр=24.

Приймаємо n_кр=21.

Приймаємо n_кр=21.

Прийнятий пробіг до КР:

                                                   (2.9)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.3.4 Розрахунок нормативного простою автомобіля в ТО і ПР на 1000 км

                                                    (2.10)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.3.5 Розрахунок простою автомобіля в КР. Для вантажних і легкових автомобілів Д_кр=0, оскільки капітальний  ремонт згідно ВНТП-СГіП-46.-16.96 не передбачений.

2.1.3.6. Розрахунок нормативів трудомісткості ТО і ПР. Розрахунок виконуємо в табличній формі (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 − Нормативи трудомісткості ТО і ПР

Примітка: Трудомісткість t _щов, t _1в , t _2в , t _прв згідно даних   таб. 2.1.

Коефіцієнти к₁ ; к₂; к₃; к₄; к₅; згідно даних  таб. 2.2.

Результати розрахунків нормативів заносимо в таблицю 2.4.

Таблиця 2.4. − Прийняті до розрахунку нормативи

2.1.4 Розрахунок загального річного пробігу автомобілів

Розрахунок кількості днів експлуатації автомобілів за експлуатаційний цикл:

                                                  (2.16)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Розрахунок кількості днів простою автомобілів за експлуатаційний цикл:

,                                         (2.17)

де  К_в − коефіцієнт  виконання  ТО  і  ПР  в  експлуатаційний  час, який  залежить  від  режимів  роботи  виробничих  підрозділів  (таблиця  1.2).

З метою забезпечення більш реальних значень коефіцієнта технічної готовності автомобілів приймаємо К_в=1,0

Для  ЗИЛ-431410 ;

Для  ГАЗ-3307 ;

Для  КамАЗ-5320

Розрахунок  коефіцієнта  технічної  готовності:

                                                 (2.18)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Розрахунок  загального  пробігу  автомобілів: 

                                            (2.19)

Для  ЗИЛ-431410  

Для  ГАЗ-3307  

Для  КамАЗ-5320

2.1.5 Розрахунок кількості дій за рік для всього підприємства

Розрахунок виконуємо табличним методом, результати розрахунків подані в табл.2.5

Таблиця 2.5. − Річна кількість ТО для всього автопідприємства.

2.1.6 Розрахунок кількості ТО за зміну

Розрахунок змінної кількості ТО виконуємо табличним методом (табл. 2.6.)

Таблиця 2.6. − Кількість ТО за зміну.

Примітка.  Д_рр2,  Д_рр1, Д_{рр що}  − кількість робочих днів в  році відповідно в зоні ТО-2,

ТО-1, ЩО (табл. 1.2), С₂=С₁=С_що=1;  Д_рр=253 дні;    Д_ррщо=Д_ррп .

2.1.7 Розрахунок кількості ЩО за годину

,                                               (2.28)

де: Т_зщо – довготривалість зміни в зоні ЩО ( по табл. 1.2). Т_зщо = 8 год.

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.8 Вибір методів організації технологічних процесів ТО автомобілів

В сучасних АТП застосовуються два методи організації технологічних процесів ТО автомобілів: універсальних і спеціалізованих постів.

При методі спеціалізованих постів весь об’єм робіт даного ТО виконується на декількох спеціалізованих (по агрегатах, вузлах, видах робіт) постах. Ці спеціалізовані пости можуть бути розміщені послідовно (поточний метод) або паралельно з незалежними в’їздами і виїздами з кожного поста (операційно-постовий метод). Метод спеціалізованих постів найбільш прогресивний, оскільки при такому методі піднімається продуктивність праці, фондовіддача.

Рекомендації щодо вибору методів ТО автомобілів:

ЩО (мийка і сушка) приймається потоковим методом на механізованих установках при кількості ЩО за годину не менше годинної продуктивності установки (). При меншій кількості N_що приймається метод універсальних постів з ручною шланговою або частково механізованою.

ТО і ТО-2 виконуються потоковим методом при кількості ТО за зміну не менше: для ТО-1 − 12-15, а для ТО-2 − 4-6 обслуговувань однотипних автомобілів. Менші із вказаних значень – для автомобілів з більш високою трудомісткістю ТО. При меншій кількості ТО за зміну приймається метод універсальних постів.

Якщо передбачається обслуговування декількох марок автомобілів на одних постах, то метод ТО вибирається по загальній кількості  ТО за зміну для них.

Результати вибору методів ТО приводимо в табл. 2.7.

Таблиця 2.7 − Прийняті методи організації технологічних процесів ТО

2.1.9  Розрахунок кількості СО  поєднаних з ТО-2 і ТО-1

2.1.9.1  Розрахунок  кількості  СО  поєднаних  з  ТО-2

,                                                                    (2.29)

де: Д_со − прийнятий  період  виконання  СО  (60-70 днів) за [3 ст.24].

 Д_кр − кількість  календарних  днів  в  році.

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.9.2  Розрахунок кількості СО поєднаних з  ТО-1

                                                    (2.30)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

 Для  КамАЗ-5320

2.1.10 Розрахунок нормативних річних трудомісткостей по ТО і ПР

Нормативні річні трудомісткості розраховуємо по прийнятих нормативах ТО і ПР (табл.2.8.)

Таблиця 2.8.Нормативні  річні  трудомісткості  ТО  і  ПР

2.1.11 Розрахунок трудомісткості СО при ТО-1

                                           (2.37)

 Для  ЗИЛ-431410 

 Для  ГАЗ-3307 

 Для  КамАЗ-5320

2.1.12 Розрахунок трудомісткості СО при ТО-2

                                      (2.38)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.13 Розрахунок трудомісткості ПР при ТО-1

                                          (2.39)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

де: В_пр1 − відсоток трудомісткості супутнього ПР, який виконується при ТО-1 [3 ст.24]

2.1.14 Розрахунок трудомісткості ПР при ТО-2

                                                  (2.40)

де: В_пр2 − відсоток трудомісткості супутнього ПР при  ТО-2.

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.15 Розрахунок кількості і трудомісткості діагностик

2.1.15.1 Загальні положення

Діагностування автомобілів є складовою частиною їх ТО і ремонтів.

Рекомендується та організація виконання діагностичних робіт, яка залежить від інвентарної кількості автомобілів (А_інв.):

при А_і не більше 50 автомобілів діагностування не виділяється із ТО і ПР, тобто виконується на постах ТО і ПР;

при А_і більше 50 автомобілів діагностичні роботи виділяються із ТО і ПР і проводяться в спеціальних зонах Д-1; Д-2;

при А_і менше 200 автомобілів діагностичні роботи можуть проводитись в загальній зоні діагностики.

За даними Гіпроавтотрансу, на постах Д-1 проводять діагностування всіх автомобілів перед ТО-1 і після ТО-2, а також вибірково до і після виконання ПР в кількості 10% до кількості ТО-1. На постах Д-2 діагностуються всі автомобілі перед ТО-2, а також вибірково до і після ПР в кількості 20% до кількості ТО-2.

Виходячи із цих рекомендацій, приймаєтьмо варіант організації виконання діагностичних робіт.

2.1.15.2  Розрахунок  загальної  річної  трудомісткості  діагностичних  робіт

                              (2.41)

де: В_д1, В_д2, В_дпр − відсотоки  діагностичних  робіт  відповідно  при  ТО-1, ТО-2, ПР, [3 ст.27].

Для ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.15.3 Розрахунок річної кількості діагностуючих автомобілів на постах Д-1

                                             (2.42)

Для ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.15.4 Розрахунок кількості діагностуючих автомобілів на постах Д-2

                                          (2.43)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.15.5 Розрахунок загальної трудомісткості робіт на постах Д-1, Д-2. Трудомісткість робіт на постах Д-1:

                                                (2.44)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Трудомісткість на постах Д-2:

                                               (2.45)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

де:  В₁,В₂ – відповідно відсотки загальної трудомісткості діагностичних робіт виконуваної на постах Д-1, Д-2, [3 ст.28]

2.1.15.6 Визначення середньої трудомісткості діагностування одного автомобіля на постах Д-1, Д-2. Трудомісткість однієї Д-1:

                                                 (2.46)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Трудомісткість однієї Д-2:

                                                    (2.47)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

2.1.15.7 Розрахунок кількості Д-1 і Д-2 за зміну. Кількість Д-1 за зміну:

                                              (2.48)

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Кількість Д-2 за зміну:

                                              (2.49)

Для  ЗИЛ-431410 

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

де: Д_ргд1, Д_ргд2–кількість робочих днів в зонах Д-1, Д-2 (за таблицею 1.2)

С_Д1, С_Д2 − кількість змін роботи зон Д-1, Д-2.

2.1.15.8 Вибір методів технологічних процесів Д-1, Д-2. Д-1 виконується, як правило, поточним або операційно-постовим методом при  N_Д1з не менше 15-20. При меншій кількості N_Д1з можливе застосування методу універсальних постів.

Д-2 виконується, як правило, операційно-постовим методом при N_Д2зм  не менше 4-6. при меншій кількості N_Д2з можливе застосування метода універсальних постів.

Результати вибору методів Д-1, Д-2 приводимо в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9. − Прийняті методи організації технологічних процесів Д-1,Д-2

2.1.16 Розрахунок річних трудомісткостей робіт по самообслуговуванню автотранспортного підприємства. В склад робіт із самообслуговування АТП входять: обслуговування й ремонт технологічного обладнання зон і відділень, котельної і т.д., виготовлення і ремонт пристроїв, нестандартного обладнання та інструментів, утримання інженерних комунікацій (водопроводів, каналізації, паропроводів), утримання, поточний ремонт будинків і споруд. У виконанні окремих видів робіт із самообслуговування можуть приймати участь деякі виробничі відділення ПР автомобілів, наприклад: ковальське, зварювальне і т.д.

Загальна річна трудомісткість робіт із самообслуговування підприємства:

                                                (2.50)

де: Т_тор − сумарна річна трудомісткість ТО і ПР трьох марок автомобілів;

в_сам – відсоток трудомісткості робіт із самообслуговування від загальної річної трудомісткості ТО і ПР.

Приблизний розподіл за видами трудомісткості робіт із самообслуговування підприємства приводиться в [ 6 , с.394].

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

Результати  розрахунків  зводимо в  таблицю. 2.10

Таблиця 2.10 − Розподіл  робіт  із  самообслуговування

2.1.17 Розподіл обсягу ТО і ПР за видами робіт та за місцем їх виконання. Результати розрахунків заносимо в таблицю 2.11

Таблиця 2.1 − Розподіл обсягу ТО і ПР за видами робіт та за місцем їх виконання

3 Організаційно-технологічний розділ

3.1 Технологія і організація робіт в проектованому підрозділі

Зварювальник повинен бути завантажений роботою на повний робочий день, маючи до початку роботи наряд і необхідну технічну документацію − креслення, технологічні карти тощо. Крім цього він повинен бути забезпечений необхідним запасом зварювальної апаратури, кабелем, електродами, дротом, киснем, карбідом кальцію на повний робочий день. Вся зварювальна апаратура та обладнання повинні бути справними, періодично перевірятися та ремонтуватися.

Деталі, що потребують зварювання, поступають згідно технологічного маршруту зі складу деталей, які чекають ремонту або зі слюсарно-механічної дільниці.

Зварювання кабін, кузовів та рам виконують на відповідних дільницях для їх ремонту з допомогою ручного електродугового, ацетиленокисневого та напівавтоматичного зварювання. Після зварювання деталі поступають на дільниці: слюсарно-механічну, ремонту деталей двигуна, ремонту агрегатів або збирання двигуна.

3.2 Характеристика необхідної технологічної документації

Головним документом у виробництві є технологічна карта, в якій попередньо розроблений технологічний процес. Технологічна карта на технічне обслуговування повинна мати такі основні розділи:

найменування операцій;

кількість однойменних точок обслуговування;

обладнання, пристрої та інструменти з їх характеристикою;

матеріал, що використовується;

норма часу;

розряд роботи;

необхідні примітки.

Карта може мати також ескізи, що пояснюють способи виконання даної операції. В примітці даються спеціальні вказівки щодо виконання операцій і найбільш важливі допоміжні відомості.

При значній кількості вказівок контрольного значення вони можуть бути виділені в розділ “Технічні умови”. Карти із обслуговування за призначенням можна поділити на постові карти і карти на робоче місце.

Постова карта містить весь комплекс робіт, які виконуються на даному посту. Перелік операцій складається на кожен вид робіт в порядку їх послідовності: кріпильні, мастильні і т. д; поагрегатно або по відповідному розміщенню точок, що обслуговуються (див. технологічну карту).

Карта на робоче місце має операції, які виконуються на даному робочому місці в технологічній послідовності і визначає коло дій одного робітника. Технологічна карта грає роль керівної інструкції для обслуговуючого персоналу, а також служить документом для технічного контролю за виконанням процесу обслуговування.

Операційно-технологічна карта на відновлення паливного бака автомобіля ЗИЛ 431410 Розряд роботи IV Норма часу 90 хв.

Схема технологічного процесу зварювального відділення

3.3 Технологічний розрахунок зварювального відділення

3.3.1 Розрахунок річної трудомісткості робіт в відділенні

3.3.1.1 Річна трудомісткість робіт по СО в відділенні. Роботи по СО у зварювальному відділенні не виконуються.

3.3.1.2 Загальна річна трудомісткість робіт ПР за їх видами у зварювальному відділенні

                                                 (3.1)

де  В_рпр – відсоток трудомісткості ПР за виконуваним відділенням виду робіт відповідно положення про ТО і ремонт;

     Т_пр – загальна річна нормативна трудомісткість ПР;

      Т_рпр – це загальна трудомісткість даного виду робіт ПР, яка виконується робітниками відділення.

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

3.3.1.3 Річна трудомісткість робіт по ПР, які виконуються у відділенні

Для  ЗИЛ-431410

Для  ГАЗ-3307

Для  КамАЗ-5320

3.3.1.4 Річна трудомісткість робіт із самообслуговування у відділенні

 (таб. 2.10)

3.3.1.5 Загальна річна трудомісткість робіт, які виконуються робітниками відділення

                     (3.2)

3.3.1.6 Загальна річна трудомісткість робіт, які виконуються в відділенні

                  (3.3)

3.3.2 Розрахунок кількості робочих місць у відділенні

Кількість робочих місць визначаємо за формулою:

 ,                                         (3.4) 

де:  – відсоток трудомісткості робіт, які виконуються безпосередньо у відділенні, ( табл.2.11);   

– річний організаційний фонд часу робочого місця, який дорівнює номінальному фонду робітника (див.дод.16);

– число змін роботи відділення. 

Приймаємо

3.3.3 Розрахунок кількості виробничих робітників

3.3.3.1 Розрахунок технологічно необхідної кількості робітників

,                                                    (3.5) 

де:  – номінальний річний фонд часу технологічно необхідного робітника. Він дорівнює (3 дод.16).

Приймаємо

3.3.3.2 Розрахунок штатної кількості робітників

,                                                            (3.6)

де: – річний фонд часу штатного робітника.

Приймаємо  IV розряду.

3.3.4 Вибір технологічного обладнання, організаційного і технологічного оснащення

Таблиця 3.3 − Відомість технологічного обладнання, організаційного і технологічного оснащення

Вартість обладнання − 9590 грн.

З них заново установлених − 8770 грн.

Вартість інвентарю − 1565 грн.

Вартість інструменту, пристроїв − 1716 грн.

Загальна споживана потужність − 36,2 кВт

Загальна прийнята площа − 5,99

3.3.5 Визначення площі виробничого підрозділу

Площа виробничих відділень визначається двома методами.

Перший метод – за площею приміщення, яке займає обладнання і організаційне оснащення в плані і коефіцієнта компактності його розміщення:

                                                 (3.7) 

де: – загальна площа приміщення, яку займає обладнання і організаційне оснащення в плані;

– коефіцієнт компактності обладнання.

Другий метод – за питомою площею на одного виробничого робітника з кількості одночасно працюючих у відділенні:

                                                (3.8)

де:  ƒ ₁ – питома площа на першого працюючого, м²;

ƒ ₂ – питома площа на інших працюючих, м²;

 Р – кількість технологічно необхідних робітників, які одночасно працюють в більшій зміні.

Приймаємо

3.4 Опис і обґрунтування плану підрозділу

Відділення має прямокутну форму. Колони відсутні, оскільки протяжність зовнішніх стін не перевищує 12м, а перпендикулярних до них − 18м. Відділення не має внутрішніх стін.

При розстановці обладнання забезпечені необхідні проходи і проїзди згідно діючих нормативів.

На плануванні вказано робоче місце, підвід силової електроенергії, води, стиснутого повітря. В розстановці обладнання враховані вимоги технологічного процесу, можливості раціонального використання природного освітлення і вимоги охорони праці та протипожежної безпеки.

План відділення виконано з двома зовнішніми стінами. Одна з них обладнана вікнами. Дві інші стіни служать перегородками між відділеннями. Довжина і ширина виробничої будівлі кратна трьом метрам. Навпроти вікон розташовані двері.

Основу будівлі складають вертикальні колони, на кожну пару яких укладені балки перекриття, що служать опорою для плит. Довжина балки відповідає відстані між колонами, а довжина плит − кроку між ними.

Для перекриття застосовано залізобетонні балки.

Стіни виробничого корпусу − капітальні (несучі) і у вигляді перегородок. Товщина несучих стін складає 510мм (2 цеглини). Колони при несучих стінах не використовуються.

В стінах виробничого корпусу влаштовані двері і вікна. Двері застосовано двостулкові розпашні. По ширині вони кратні 500мм. Ширина дверей 1500мм. Світлові пройми влаштовано у вигляді вікон.

4 Охорона праці і захист навколишнього середовища

4.1 Організація безпеки життєдіяльності в зварювальному відділенні

Організація та проведення робіт у зварювальній дільниці, розташування та експлуатація устаткування повинні відповідати "Правилам з техніки безпеки і виробничої санітарії при електрозварювальних роботах" та "Правилам техніки безпеки і виробничої санітарії при газоелектричному різанні" (розділ 2, пп. 20, 23 цих Правил).

Зварювальні роботи повинні проводитись у спеціально відведеному для цієї мети приміщенні, яке оснащене устаткуванням та інструментом згідно з нормативно-технологічною документацією.

Зварювальні роботи на стаціонарних постах повинні виконуватися при працюючій вентиляції.

На постах зварювання при ремонті транспортних засобів слід застосовувати пересувні або переносні повітровідсмоктувачі.

Відповідно до основ трудового законодавства забезпечення здоров’я і безпечних умов праці покладається на адміністрацію підприємства (АТП), до якої належить керівник підприємства, його замісник, головні спеціалісти, керівники структурних підрозділів (бригадири, майстри).

Адміністрація повинна суворо дотримуватись установлених правил і норм з охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, добиватись неухильного виконання всіма робітниками охорони праці.

Трудове законодавство вимагає від адміністрації забезпечення належного технічного стану обладнання всіх робочих місць і створення на них умов роботи, які відповідають єдиним для народного господарства або міжвідомчим правилом з охорони праці.

Загальне керівництво з техніки безпеки, виробничої санітарії покладається на директора АТП і головного інженера. Вони несуть відповідальність за дотримання законодавства з охорони праці, виконання правил і норм інструкцій і рішень вищих за статусом організацій з техніки безпеки і виробничої санітарії на виробництві.

Безпосередня робота з охорони праці на виробництві здійснюється інженером з техніки безпеки, який підпорядковується головному інженеру.

В обов’язки адміністрації входить також проведення оперативного контролю направленого на посилення уваги до питань охорони праці, а також на оперативне рішення її поточних і перспективних питань.

4.2 Шкідливі і небезпечні фактори, які мають місце в зварювальному відділенні

При виконанні зварювальних робіт можуть мати місце такі основні шкідливі та небезпечні фактори:

− термічні фактори (пожежі, вибухи паливних баків, ацетиленових генераторів, барабанів з карбідом кальцію);

− ураження електричним струмом;

− падіння робітників;

− падіння деталей, вузлів та агрегатів;

− наявність у повітрі робочої зони шкідливих речовин (аерозолів марганцю та його сполук, аерозолів інших металів тощо);

− знижена температура повітря у холодний період року.

4.3 Умови праці та організація робочого місця

Робітники, які проводять зварювання деталей транспортного засобу, повинні бути забезпечені справними інструментами та пристроями, що відповідають техніці безпеки.

Раціональне планування робочого місця передбачає наявність необхідної площі, на якій зосереджується об’єкт промисловості, всі засоби промисловості і сам працівник. Конкретні розміри площі визначаються робочою зоною і характером виконуваної роботи. Головною задачею при організації робочого місця являється раціональне розміщення обладнання, яке виключає непотрібний рух працюючих, непромислові втрати часу, підвищену втому працівників.

Одною з основ організації робочого місця являється розподіл місць , яке обумовлює систематизацію працівників – найважливіший фактор підвищення продуктивності праці.

Перед початком роботи слід перевірити весь інструмент та обладнання, несправний слід замінити.

Під час роботи устаткування не допускається його очищення, мащення та ремонт. До робіт у відділенні допускаються особи, які пройшли інструктаж з техніки безпеки і оволоділи безпечними прийомами праці. Обладнання, яке має живлення від електромережі, повинно мати надійне заземлення. Обладнання повинно бути розміщене відповідно технологічного процесу, крім того, необхідно мати достатню вільну площу для безпечного і зручного його обслуговування.  

Робітникам видають спецодяг у відповідності з типовими нормами даного відділення.

4.4 Вимоги техніки безпеки в зварювальному відділенні

Тимчасові місця зварювання  необхідно огороджувати вогнестійкими ширмами, щитами та забезпечувати засобами пожежегасіння.

Виконання працюючими зварювальних робіт на тимчасових робочих місцях, дільницях, площадках, де це не передбачено технологічним процесом, дозволяється тільки після проведення цільового інструктажу і оформлення наряд-допуску.

При виконанні електрозварювальних робіт на відкритому повітрі  над зварювальними постами слід споруджувати навіси із вогнестійких матеріалів.

При відсутності навісів електрозварювальні роботи під час дощу або снігопаду повинні бути припинені.

Забороняється проводити зварювання або різання в приміщеннях, в яких знаходяться або зберігаються легкозаймисті матеріали, або проводяться з ними роботи.

Особи, які зайняті на виконанні зварювальних робіт, повинні використовувати при  роботі засоби індивідуального захисту згідно з установленими нормами.

Під час виконання зварювальних  робіт на висоті більше 1 м від рівня землі (підлоги) слід користуватися драбинами або спеціальними помостами, виконаними відповідно до вимог правил техніки безпеки.

Забороняється проводити зварювальні роботи на трубопроводах, посудинах і апаратах, що знаходяться під тиском, ємкостях, які містять займисті або вибухонебезпечні речовини.

Переносні ацетиленові генератори для роботи слід установлювати на відкритих площадках. Допускається їх тимчасова робота у добре провітрюваних приміщеннях.

У приміщенні, де встановлено ацетиленовий газогенератор, забороняється зберігати карбід кальцію у кількості, що перевищує змінну потребу.

Для розкриття барабанів з карбідом кальцію необхідно застосовувати інструмент, що виключає утворення іскри при ударі.

Після закінчення  роботи або під час короткочасних перерв у роботі газові пальники дозволяється класти тільки на спеціальні підставки. Перегрітий пальник охолоджують у холодній воді, попередньо щільно закривши ацетиленовий та кисневий крани.

Перед початком роботи з ацетиленовим газогенератором, а також протягом зміни необхідно обов'язково перевіряти справність водяного затвору та рівень води в ньому, а при необхідності воду потрібно доливати.

При роботі з ацетиленовим генератором забороняється:

− працювати з несправним водяним затвором;

− засипати у завантажувальні корзини генератора карбід кальцію завищеної грануляції або проштовхувати його у воронку апарата за допомогою залізних
прутків і дроту, працювати на карбідному пилу;

− підходити з відкритим вогнем або користуватися ним на відстані менше 10м від генератора;

− з’єднувати ацетиленові шланги мідною трубкою, використовувати мідь як припой для пайки ацетиленової апаратури і в інших місцях, де можливе зіткнення з ацетиленом;

− працювати двом зварникам від одного водяного затвору;

− переносити генератор при наявності у газозбірнику ацетилену.

Відігрівати замерзлі генератори і трубопроводи дозволяється тільки гарячою водою.

Шланги повинні використовуватися згідно їх призначення. Не дозволяється використовувати кисневі шланги для подачі ацетилену і навпаки. При приєднанні шлангів до пальника вони повинні попередньо продуватися робочими газами. Довжина шлангів повинна бути не більше 20 м. Застосування шлангів більшої довжини дозволяється у виняткових випадках з дозволу керівника робіт.

Шланги необхідно оберігати від зовнішніх пошкоджень, дії високих температур, іскор, полум'я. Не допускається скручування, сплющення або перелом шлангів.

Закріплення шлангів на з'єднувальних ніпелях повинно бути надійним. Для цього слід використовувати спеціальні хомутики.

Допускається не більше двох з'єднань на кожному шланзі за допомогою ніпелів.

На стаціонарному зварювальному посту балони з ацетиленом (пропан-бутаном) і киснем повинні зберігатися роздільно у металевій шафі з перегородкою.

При газозварювальних (газорізальних) роботах забороняється:

− використовувати редуктори і балони з киснем, на штуцерах яких виявлені сліди масла, а також замаслені шланги;

− застосовувати для кисню редуктори, шланги, що використовувались раніше для роботи з іншими газами;

− користуватися несправними, неопломбованими або з простроченим терміном перевірки манометрами на редукторах;

− знаходитися навпроти штуцера при продуванні вентиля  балона;

− проводити газове зварювання та різання на відстані менше 10 м від ацетиленового генератора і менше 5 м від балонів з киснем, ацетиленом або
зрідженим газом;

− виконувати будь-які роботи з відкритим вогнем на відстані менше 3 м від  ацетиленових  трубопроводів і менше 1,5 м від кисневопроводів;

− запалювати газ у пальнику за допомогою дотику до гарячої деталі;

− залишати робоче місце при включених різаках та  пальниках;

− знімати ковпак з балонів, які наповнені ацетиленом або іншими горючими газами, за допомогою інструменту, який може викликати іскру. Якщо ковпак не відкручується, балон повинен бути повернутий заводу-наповнювачу;

− переносити балони на руках. Транспортування на виробничих дільницях балонів дозволяється тільки на спеціальних візках з надійним їх кріпленням;

− проводити ремонт пальників, різаків і іншої зварювальної апаратури неспеціалістами;

− застосовувати для ущільнення редуктора будь-які прокладки, крім фібрових;

− ремонтувати газову апаратуру і підтягувати болти з'єднань, що знаходяться під тиском.

4.5 Організація електробезпеки

Електричний струм, при недотримані правил і заходів безпеки може справляти на людей небезпечну і шкідливу дію, яка проявляється у вигляді електротравм, електроударів та захворювань.

Ступінь небезпеки та шкідлива дія електричного струму на людину залежить від її індивідуальних особливостей, електричного опору тіла, величини напруги і струму, шлях струму через тіло.      

Електрична безпека повинна забезпечуватися конструкцією електроустановок, технічними засобами та засобами захисту, організаційними та технічними засобами.

До технічних засобів і засобів захисту відносять: заземлення, занулення, вирівнювання потенціалів, використання малої напруги, електричне розділення мереж, захисне відключення, ізоляція струмоведучих частин, обмежувальні пристрої, запобіжні пристроїв, а також застережна сигналізація.

4.6 Санітарно-гігієнічні заходи

Згідно статті “Обов’язки підприємств установ та організацій” передбачено розробку та здійснення адміністрацією підприємства санітарних та протиепідемічних заходів, інформування органів та установ державної проти епідеміологічної служби при надзвичайних ситуаціях, що становлять небезпеку для здоров’я населення, здійснення в окремих випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища.

Відходи виробництва, відпрацьовані матеріали тощо, повинні після кожної зміни прибиратися з робочого місця, пролиті легкозаймисті та горючі матеріали повинні бути негайно видалені. Для миття та знежирення вузлів і деталей повинні застосовуватися негорючі суміші, пасти, розчинники та емульсії, а також інші нешкідливі засоби.

Для забезпечення санітарії приміщення проводять поточний санітарний нагляд, який полягає у контролю за дотриманням чинних санітарних правил та норм при роботі.

В приміщенні зварювального відділення передбачається система опалення, внутрішнє водопостачання, освітлення, вентиляція, та подача стиснутого повітря.

Система опалення необхідна для забезпечення підтримання температури повітря в приміщені у холодні пори року на рівні 18 – 20 градусів тепла. Джерелом теплопостачання слугує котельня підприємства.

4.7 Розрахунок освітлення

Для робочих місць виробничих підрозділів підприємств автотранспорту застосовуються природне і штучне освітлення.

Природне і штучне освітлення визначається розрядами і підрозрядами зорових робіт, що виконуються на робочих місцях (зовнішній вигляд виробів, точність обробки, розмір і контраст об’єкта розрізнення, використаний інструмент і прилади, характеристика фону).

Розряди і підрозряди зорових робіт для визначення необхідної інтенсивності природного і штучного освітлення наведені в 3 дод. 14.

4.7.1 Розрахунок штучного освітлення

Для освітлення виробничих приміщень штучним світлом, як правило, використовують газорозрядні лампи. Лампи розжарювання рекомендуються для використання при неможливості використання газорозрядних ламп.

4.7.2 Розрахунок загального освітлення

Загальне освітлення розраховуємо за методом коефіцієнта світлового потоку:

                                                    (4.1)

де:  Е – норма освітлення ( 3 дод. 14),лк;

F_n − площа приміщення, м² ;

k – коефіцієнт запасу, k=1,3...1,5

Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення ; Z=1,1...1,5 ;

η – коефіцієнт використання освітлювальної установки ;

n − кількість ламп.

Для визначення коефіцієнта η розраховуємо індекс приміщення:

                                                (4.2)

де: а та  – довжина та ширина приміщення на кресленні, м;

Н_с–висота розташування світильника над освітлювальною поверхнею,м

Мета розрахунків – визначити потрібну кількість ламп за формулою:

                                                   (4.3)

де: F- світловий потік, створений однією лампою (3 дод. 15).

Приймаємо

4.7.3 Розрахунок природного освітлення

Результатом розрахунку природного освітлення є визначення площ світлових прорізів бокового освітлення.

,                                           (4.4)

де: F_n – площа підлоги приміщення,м² ;

k₃ –коефіцієнт запасу, k₃= 1,4...1,5;      

η₀ – світлова характеристика вікон (3 дод. 17);

k_бд – коефіцієнт урахування затінення будинками, що навпроти (3 дод. 18);

τ- загальний коефіцієнт; τ₀ = 0,63;

r₁- коефіцієнт урахування підвищення освітленості при боковому  освітленні, r₁=1,05...1,3;

е_n- нормоване значення коефіцієнта природної освітленості (3 дод. 14), е_n=0,9;

4.8 Розрахунок вентиляції

Розрізняють два види вентиляції: механічну ( примусову) і аераційну (природну).

Механічну вентиляцію обов’язково використовують на постах, зонах або дільницях, де технологічно передбачено проїзд або заїзд автомобілів, що спричиняє викиди токсичних шкідливих речовин, а також в приміщеннях, де є викиди токсичних шкідливих речовин внаслідок виконуваних в них технологічних процесів.

Механічну вентиляцію використовують також  у  приміщеннях в тих випадках, коли об’єм повітря, який припадає на одного працюючого, менше за 40 м³.

Для інших випадків передбачається тільки природна вентиляція.

4.8.1 Розрахунок необхідності застосування механічної вентиляції

Визначаємо об’єм повітря на одного працюючого:

                                           (4.5)

4.8.2 Розрахунок об’єму вентиляційного повітря

,                                                     (4.6)

4.8.3 Розрахунок потужності двигуна вентилятора

Потужність двигуна вентилятора визначаємо за формулою:

                                                 (4.7)

де: k₃ − коефіцієнт запасу; k₃=1,05...1,5;

V_в − кількість вентиляційного повітря за годину, м³.

р_в – тиск, який розвиває вентилятор, р_в=1000 Па;

η_в  − коефіцієнт корисної дії вентилятора; η_в=0,6...0,8;

η_п − коефіцієнт корисної дії приводу, η_п=0,95.

Приймаємо

4.9 Охорона навколишнього середовища

При розробці заходів з охорони довкілля необхідно керуватися вимогами законів України „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про охорону атмосферного повітря”, „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, Земельним кодексом України та іншою нормативно – технічною документацією.

Проблема захисту навколишнього середовища є однією з найважливіших завдань сучасності. Викиди промислових підприємств, енергетичних систем, сільського господарства і транспорту в атмосферу, водойми та ґрунти на сьогоднішньому етапі розвитку досягли таких масштабів, що в деяких районах особливо в великих промислових центрах, рівні забруднення суттєво перевищують допустимі санітарні норми.

На даний момент спостерігається різке збільшення транспортних засобів, а із збільшенням автомобілів збільшуються викиди в навколишнє середовище. Шкідливі викиди негативно впливають не тільки на навколишнє середовище, але на стан здоров’я людини.

Екологічні дослідження, проведені в останні роки, вказали на зростаючу руйнівну дію антропогенних факторів на навколишнє середовище, що привело його стан до межі кризи.

Проблема охорони навколишнього середовища є комплексною. Комплексний характер цієї проблеми визначається складністю системи, яка включає в себе природу, суспільство і виробництво. Оптимальний розвиток цієї системи неможливий без комплексного втручання соціальних, екологічних, технічних, економічних міжнародних аспектів проблеми.

Конкретно у зварювальному відділенні часто виконуються роботи, які пов’язані із шкідливими речовинами , що можуть завдати шкоди не лише працівникам, але й навколишньому середовищу. Тому необхідно періодично вживати профілактичні заходи, які б попередили можливість потрапляння шкідливих речовин у землю, повітря, водойми. Необхідно ретельно стежити за тим, щоб всі ці речовини знаходились у герметично закритих ємкостях, адже ці речовини можуть завдати значної шкоди навколишньому середовищу.

5 Конструкторсько-розрахунковий розділ

5.1 Обґрунтування доцільності розробки і впровадження конструкції

В зварювальних відділеннях найбільш характерними операціями являються відновлювальні операції (заварювання тріщин, приварювання замінених частин деталей). Значно ускладнюється процес зварювання при виконанні кільцевих швів, наприклад, при відновленні кришки коробки передач, виготовленої з сірого чавуну, методом приварювання нового гнізда для кулькового упора важеля перемикання передач.

При спрацюванні гнізда, або при наявності відломів, чи значних тріщин (більше 10мм) в головці сферичного гнізда її відрізають, витримуючи розмір від нижньої площини 166мм і розточують отвір до діаметру 55мм. Після цього деталь підігрівають у горні до температури 600-650º С. Різьбові отвори глушать азбестом.

Зварювання проводять ацетиленокисневим полум’ям, приварюючи головку сферичного гнізда до кришки картера коробки передач по фасці суцільним швом із зовнішньої сторони. Напливи після зварювання по поверхні головки зачищають.

Запропонований пристрій дозволить полегшити роботу зварювальника, а також підвищити продуктивність праці.

5.2 Призначення, будова і принцип дії конструкції

Запропонований пристрій має своїм призначенням створення найкращих умов при проведенні зварювальних операцій під час яких необхідно виконати кільцеві шви. Прикладом виконання подібних швів є відновлення кришки коробки передач.

Пристрій складається зі зварного корпуса (1), до якого кріпиться поворотний диск (11) з центральним стержнем (10), змінною стійкою (12) та базовою деталлю (14).

Деталь, підготовлену до відновлення зварюванням, встановлюють на диск, насаджуючи її на стержень (10) та базуючи на базу (14).

Застосування запропонованого пристрою у зварювальному відділенні дає можливість не тільки добитись зручності у виконанні кільцевих зварювальних швів, але й значно покращити якість виконуваної операції.

Кріплення деталі проводиться з допомогою швидкознімної шайби (15) та гайки М16 (21).

При виконанні кільцевих швів виникає необхідність неодноразово встановлювати зварювану деталь під кутом. Для зручності підходу до місця зварювання, та виконання інших маніпуляції в пристрої запропоновано сектор та вузол підпружиненої рукоятки.

Цей вузол складається з корпуса (7), в якому розташований рухомий стержень (5) фіксатора. На поясок фіксатора з певним зусиллям діє пружина (6). Фіксатор відводиться з допомогою рукоятки з маточиною (4) та ручками (3). Фіксатор в секторі входить в отвір однієї з втулок (2), провертаючи верхню частину пристрою на потрібну позицію навколо осі (8). Вісь закріплена шайбою (23) та гайкою з контргайкою (20). Диск (11) до стержня кріпиться гвинтом (17), а обертання його навколо вертикальної осі забезпечується гвинтом (19), який циліндричною головкою входить в спеціальну кільцеву проточку.

5.3 Розрахунок основних конструкторських елементів

Розглянувши конструкційні особливості пристрою, можна зробити висновок, що найбільш навантаженим його елементом являється горизонтальна вісь (8), яка своїми шийками опирається на стійки корпусу. Середня частина осі сприймає навантаження від конструкції з диском, стержнем і деталі, яку необхідно піддати зварюванню. Дана вісь виготовлена із металу Сталь 45 ГОСТ 1050-88 і працює на деформацію зрізання.

Умова міцності на зріз:

                                                  (5.1)

де:  − поперечна сила від дії ваги верхньої частини пристрою із встановленою деталлю;

− площа зрізу;

 − число площин зрізання, ;

 − число елементів, що припадають на зріз;

− межа напруження зрізу;

                                                  (5.2)

де: − межа текучості матеріалу деталі, для Сталь 45 ГОСТ 1050-88

Максимальне поперечне зусилля, що діє на вісь буде залежати від ваги деталі, яка встановлена на пристрої.

                                                   (5.3)

де: − вага верхньої частини конструкції, ;

− вага встановленої деталі,

<

1,08<72,5 − умова міцності виконується.

Визначаємо коефіцієнт запасу міцності:

                                                (5.5)

5.4 Інструкція з наладки регулювання та безпеки при роботі з пристроєм

Експлуатація пристрою повинна відповідати вимогам "Правил техніки безпеки при роботі в зварювальних відділеннях".

Наладка та регулювання пристрою зводиться до необхідності перевірки ступеня рухомості частин та вузлів, які повинні забезпечувати обертання деталі навколо горизонтальної осі. Для забезпечення легкої експлуатації рухомі частини пристрою повинні бути ретельно змащені, осі не повинні бути перекошені.

До роботи з пристроєм допускаються особи віком не менше 18 років, які набули необхідної кваліфікації та ознайомлені з будовою пристрою та принципом його дії і пройшли інструктаж з техніки безпеки.

5.5 Економічна ефективність впровадження конструкції

5.5.1 Перелік готових виробів та кріпильних деталей, які входять до конструкції

Таблиця 5.1 − Готові вироби та кріпильні деталі

5.4.2. Матеріали для виготовлення деталей конструкції

Таблиця 5.2 − Матеріали для виготовлення конструкції

5.4.3 Роботи, пов’язані з виготовленням деталей, збиранням, монтажем та налагодженням роботи

Таблиця 5.3.

Тарифна ставка виробничих робітників за виконану роботу становить:

Визначаємо розмір премій, надбавок і доплат виробничим робітникам:

                                   (5.6)

Основна заробітна плата становить:

                             (5.7)

Додаткова заробітна плата робітникам:

                                (5.8)

Визначаємо нарахування на заробітну плату:

                     (5.9)

Визначаємо накладні витрати:

                               (5.10)

5.4.4 Кошторис витрат

Таблиця 5.4.

5.4.5 Економія від запровадження конструкції

Визначаємо економію за рахунок зменшення трудомісткості робіт у відділенні за допомогою пристрою:

,                                             (5.11)

де: N – кількість операцій, які виконуються за допомогою пристрою за рік,  приймаємо N=200 операцій;

     t₁ і t₂ – час виконання операції до і після запровадження пристрою.

     Приймаємо t₁=0,65год.

                          t₂=0,45год.

    С₁ і С₂ – годинна тарифна ставка робітника до і після запровадження пристрою. Згідно погодинної форми оплати праці, приймаємо

,

Економія з премій, доплат і надбавок:

                                      (5.12)

Економія з основної заробітної плати:

                                (5.13)

Економія з додаткової заробітної плати:

                                (5.14)

Економія з нарахувань на заробітну плату:

                        (5.15)

Економія з накладних витрат:

                                  (5.16)

Визначаємо загальну економію від усіх експлуатаційних витрат:

                       (5.17)

5.4.6 Приводимо капіталовкладення до експлуатаційних витрат

                                                  (5.18)

де: Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень. Приймаємо Е_н=0,15.

      К – капітальні вкладення у виготовлення та запровадження пристрою. Згідно таблиці 5.4.

Економія з приведених витрат:

                                   (5.19)

5.4.7 Визначаємо строк окупності капітальних вкладень

                                         (5.20)

5.4.8 Визначаємо ступінь підвищення продуктивності праці

                              (5.21)

5.4.9 Підсумкові показники економічної ефективності запровадження пристрою

Таблиця 5.5.

6 Економічно-підтверджувальний розділ

6.1 Визначення вартості основних засобів виробництва

Основні виробничі фонди складаються із вартості будівель, споруд, виробничого обладнання, пристроїв, інвентарю та інструментів довготривалого використання.

                                                              (6.1)

де: С_буд – вартість будівель і споруд;

С_обл – вартість встановленого обладнання;

С_пр – вартість пристроїв; С_інст. – вартість інвентарю й інструментів довготривалого використання.

6.1.1 Визначення вартості монтажних робіт

                                  (6.2)

6.1.2 Вартість обладнання, яке монтується у відділенні

6.1.3 Вартість пристроїв, які придбані для відділення

6.1.4 Визначаємо вартість інвентарю

6.1.5 Кошторис витрат на основні фонди

Таблиця 6.1

6.2 Визначення витрат на заробітну плату

6.2.1 Визначаємо основну заробітну плату ремонтних робітників

,                                              (6.3)

   де: З_т – заробітна плата згідно тарифу

,                                                     (6.4)

де: С_ср – середня годинна тарифна ставка виробничих робітників в гривнях; Т_від – трудомісткість відділення чи зони майстерні в людино-годинах;

      З_пр – премії, доплати і надбавки ремонтним робітникам.

                                   (6.5)

З_доп – доплати виробничим робітникам, які пов’язані з відсутністю нормальних умов виробництва.

6.2.2 Визначаємо додаткову заробітну плату

,                                                   (6.6)

де  К_д – коефіцієнт додаткової заробітної плати у відсотках. Для ремонтних робітників АТП приймаємо К_д = 8...12%.

6.2.3 Визначаємо нарахування на заробітну плату

                    (6.7)

6.2.4 Визначаємо загальний фонд заробітної плати ремонтних робітників зони чи відділення майстерні

                       (6.8)

6.2.5 Визначаємо річний розмір премій із фонду матеріального стимулювання

,                                              (6.9)

   де: 10 – десятиденний середньорічний заробіток;

   Ф_р.р. – загальний фонд заробітної плати;

   Д_р – кількість робочих днів у періоді.

                                      (6.10)

6.2.6 Визначаємо середньомісячну заробітну плату ремонтних робітників

                                    (6.11)

6.2.7 Кошторис витрат на заробітну плату

Таблиця 6.2

6.3 Визначаємо матеріальні витрати зварювального відділення

6.3.1 Визначаємо витрати на ремонтні матеріали для відділення майстерні

                                         (6.12)

де: Н_р.м. – норма витрат на ремонтні матеріали в розрахунку на 1000 км пробігу для даної марки автомобіля;

в – доля витрат, яка припадає на задане відділення майстерні, в=4%.

Для ЗИЛ-431410 ;

Для ГАЗ-3307 ;

Для КамАЗ-5320

Визначаємо загальні витрати на ремонтні матеріали:

6.3.2 Визначаємо загальні матеріальні витрати для відділення майстерні

                                             (6.13)

   де: К_р.ф. – коефіцієнт ремонтного фонду. Для розрахунку приймаємо:

   К_р.ф. = 1,08...1,15.

6.3.4 Кошторис матеріальних витрат

Таблиця 6.3 − Кошторис матеріальних витрат

6.4 Визначаємо загальноцехові та накладні витрати

6.4.1 Визначаємо витрати на силову електричну енергію для зон і відділень майстерні

                                                (6.14)

де: Ц_ел – вартість 1 кВт години електричної енергії. Для розрахунку приймаємо:

Ц_ел = 0,35 грн. за 1 кВт год;

W_ел.ен – річна витрата електричної енергії в кВт годинах.

                                            (6.15)

де: Р_обл – загальна потужність встановленого обладнання в кВт;

Д_обл – фонд робочого часу обладнання за рік;

Кз – середній коефіцієнт завантаження обладнання  протягом зміни.

Приймаємо К_з = 0,6...0,8 ;

η_о  - коефіцієнт одночасної роботи встановленого обладнання.

Приймаємо η_о = 0,4...0,7;

К_м – коефіцієнт витрат електричної енергії в мережі.

Приймаємо К_м = 0,9...0,95;

η_сп − коефіцієнт корисної дії споживачів електричної енергії.

Приймаємо η_сп = 0,85...0,98

6.4.2 Визначаємо витрати на запасні частини і ремонтні матеріали для обладнання

                          (6.16)

6.4.3 Визначаємо витрати на утримання виробничих приміщень

Витрати на опалення приміщення:

,                                               (6.17)

де: Н_оп – норма витрат на опалення 1м³ приміщення, приймаємо Н_оп = 0,65...0,85 грив. за 1м³;

V_пр – об’єм опалювального приміщення в м³;

Д_оп.с. – тривалість опалювального сезону, приймаємо, Д_оп.с.= 6 місяців.

Витрати на освітлення приміщення і робочих місць:

,                                             (6.18)

де: Ц_осв – вартість 1кВт год освітлювальної електричної енергії, приймаємо:

Ц_осв = 0,25 грн. за 1кВт год.

W_осв – витрати освітлювальної електричної енергії в кВт годинах за рік.

,                                           (6.18)

де: Н_в – норма витрат електричної енергії на освітлення 1м² площі;

R – тривалість роботи освітлювальних приладів за рік в годинах.

Витрати на утримання виробничого приміщення в чистоті:

,                                           (6.20)

де: Н_чис – норма витрат на утримання в чистоті 1м² площі приміщення на один робочий день, орієнтовно приймаємо Н_чис = 0,05...0,08 грив;

Д_р.р. – кількість робочих днів.

Витрати на технічне обслуговування і ремонт встановленого обладнання:

                             (6.21)

Загальні витрати на утримання приміщень:

С_утр.пр = С_оп + С_осв + С_чис + С_{ТО обл.}=(6.22)

6.4.4 Амортизаційні відрахування

Відрахування на обладнання та оснастку:

,                                            (6.23)

де: Н_обл – норма амортизаційних відрахувань у відсотках від балансової вартості обладнання. Приймаємо Н_обл = 15%.

Загальна сума амортизаційних відрахувань:

А_заг = А_обл=1439грн.

6.4.5 Відрахування на охорону праці і техніку безпеки

,                                             (6.24)

де: Н_ох.пр – норма відрахувань на одного працівника за рік. Приймаємо: Н_ох.пр = 100 грн.

6.4.6 Витрати на преміювання раціоналізаторів та винахідників

,                                                 (6.25)

де:  Н_р.в. – норма витрат на одного працівника за рік, Н_р.в. = 80 грн.

6.4.9. Витрати на протипожежні заходи

,                                              (6.26)

де: Н_пож – норма витрат на одного працівника за рік, Н_пож = 120 грн.;

6.4.7 Визначаємо загальну суму цехових витрат

С_заг.ц. = С_с.ел + С_з.ч.обл + С_утр.пр + А_заг + С_ох.пр + С_р.в. + С_пож =          (6.27)

=                          

6.4.8 Визначаємо інші накладні витрати

                           (6.28)

6.4.9 Визначаємо відношення загально цехових і накладних витрат до основного фонду заробітної плати робітників

                                 (6.29)

6.4.10 Кошторис загально цехових і накладних витрат

Таблиця 6.4 − Кошторис загально цехових і накладних витрат

6.5 Визначення економічної ефективності проекту

До основних економічних показників роботи відділення майстерні АТП відносяться:

а) рівень підвищення продуктивності праці робітників зони чи відділення;

б) рівень зниження собівартості виконуваних робіт при обслуговуванні чи ремонті рухомого складу   АТП;

в) річна економія від зниження собівартості виконуваних робіт;

г) річний економічний ефект від удосконалення виконуваних робіт в зоні чи у відділені АТП;

д) строк окупності капітальних вкладень.

6.5.1 Визначаємо рівень зростання продуктивності праці

,                                          (6.30)

де: Т₁ – трудомісткість виконуваних робіт відділення до реконструкції;

Т₂ – трудомісткість виконуваних робіт у відділенні після реконструкції.

6.5.2 Підвищення рівня середньомісячної заробітної плати ремонтних робітників

                                          (6.31)

де: О_п1 – середньомісячна заробітна плата робітників до реконструкції зони чи відділення;

О_п2 – середньомісячна плата робітників після реконструкції.

6.5.3 Визначаємо коефіцієнт співвідношення зростання продуктивності праці до підвищення рівня  середньомісячної заробітної плати ремонтних робітників

                                         (6.32)

6.5.4 Значення собівартості виконуваних робіт в зоні чи у відділенні майстерні АТП

                                            (6.33)

де: S₁ – собівартість одиниці виконуваних робіт до реконструкції відділення; S₂ − собівартість одиниці виконуваних робіт після реконструкції.

                    (6.34)

Таблиця6.4 − Кошторис витрат

6.5.5 Визначаємо річну економію від зниження собівартості виконуваних робіт в зоні чи у відділенні майстерні

                        (6.35)

6.5.6 Визначаємо річний економічний ефект

,                                           (6.36)

де: Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень.

Приймаємо для розрахунку Е_н = 0,15 ;

К – капітальні вкладення в реконструкцію зони чи відділення. Для розрахунку приймаємо капітальні вкладення в придбання основних фондів і їх реконструкцію, тобто К = С_осн.ф.

6.5.7 Визначаємо строк окупності капітальних вкладень

                                     (6.37)

6.6 Техніко – економічні показники

Таблиця 6.5. − Техніко-економічні показники.