Дипломная работа: Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра кримінального права

Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А

на тему:

«Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні»

студента 6 курсу, 614 групи,

Бойко Миколи Володимировича

Науковий керівник

Робота допущенна до захисту :

«___»______________ 200__ р.

Одеса

2008

План дипломної роботи

Вступ

1.         Пенсійне забезпечення та пенсійне страхування

1.1.1. Основні законні та підзаконні акти та норми, що регулюють пенсійне забезпечення.

1.1.2. Міжнародні договори України, як частина національного пенсійного законодавства України.

1.1.3. Зв'язок пенсійного законодавства з іншими нормами права

1.1.4. Гарантії прав громадян згідно діючого законодавства України. Відповідальність за порушення пенсійного законодавства

2.         Пенсійна система:

2.1.1. Структура та види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення

2.1.2. Солідарна система пенсійного забезпечення

2.1.3. Накопичувальна система пенсійного страхування

2.1.4. Добровільне додаткове пенсійне забезпечення

3.         Пенсійна реформа в Україні та її проблеми

3.1.1. Проблеми пенсійної реформи та пенсійного забезпечення

3.1.2. Правові проблеми пенсійного забезпечення та пенсійного законодавства

4.         Органи, установи та організації, що здійснюють функціонування пенсійного забезпечення громадян в Україні

4.1.     Пенсійний фонд України.

4.2.     Державне регулювання не державного пенсійного забезпечення в України.

5.         Гарантій прав громадян на пенсійне забезпечення

5.1.1. Особливості правового регулювання окремих громадян

5.1.2. Правове регулювання пенсійного забезпечення

5.1.2.1.          державних службовців

5.1.2.2.          працівників прокуратури

5.1.2.3.         науковців

5.1.2.4.          журналістів

5.1.2.5.          осіб перелічених в списку № 1 та 2

5.1.2.6.          пенсійне забезпечення громадян, що працюють за кордоном.

5.2.     Практика застосування пенсійного законодавства України.

5.3.     Актуальні проблеми пенсійного забезпечення.

5.4.     Висновок.

Список джерел, що використовувались при написанні дипломної роботи

Вступ

Пенсійне забезпечення

Після розпаду СРСР головною відповідальністю стало соціальне забезпечення осіб

У грудні 1993 року Верховна Рада України ухвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, якою передбачалося реформування системи соціального захисту, зокрема запровадження соціального страхування.

14 січня 1998 року було ухвалено Основи законодавства України про соціальне страхування, які визначають принципи та загальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. У цьому документі дано визначення поняття «загальнообов'язкове державне соціальне страхування»: це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Основами передбачено запровадження в Україні п'яти видів соціального страхування, а саме:

— на випадок безробіття;

— у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

— від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

— пенсійне страхування;

— медичне страхування.

У випадку, якщо розділити дану тему на частини то можна зрозуміти, яким чином ми зможемо розкрити її зміст, визначити основні особливості та актуальні проблеми.

Під правовими основами ми розуміємо як основні законні та підзаконні акти та правові норми, якими регулюються пенсійне забезпечення громадян.

Пенсійне забезпечення - це державне мінімальне забезпечення тру­довими (за віком, у зв'язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотермінової втрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов'язаної з безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань.[1]

Складність даної теми полягає в безлічі законних та підзаконних нормативно-правових актів, якими регулюються відносини з приводу порядку стягнення, нарахування та виплати пенсії, а також підстав призначення, перегляду та сплати пенсії.

Також те, що вищезазначені норми на виконання пенсійних зобов’язань майже кожен рік змінюються іншими законодавчими актами.

Кожна людина за свою історію певну кількість раз змінювала посаду, місце своєї роботи, в зв’язку з чим відбувається складність у правильному визначені розміру та порядку обрахунку пенсії.

З громадянином пенсія має досить щільний зв'язок так як невід’ємно пов’язана з його працею та його подальшим матеріальним забезпеченням у непрацездатному віці.

Всі люди рано чи пізно зістаряться і в наслідку стануть непрацездатними або можуть ними опинитись через травму чи каліцтво.

Для досягнення певного економічного результату потрібно щоб робітник був упевнений у своїй матеріальній захищеності на випадок непрацездатності, а роботодавець в стабільній та продуктивній праці зі сторони працівника, який буде впевнений, в тому, що його чекає завтра.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.

Неодміною складовою пенсійного забезпечення є застраховані особи, що працюють на підприємстві, роботодавці, сплата відповідних страхових внесків, акумулювання їх на відповідних фондах, збереження, доцільне використання та виплата. (просчитать порядок историю)

1.         Пенсійне забезпечення та пенсійне страхування

1.1.1. Основні законні та підзаконні акти та норми, що регулюють пенсійне забезпечення.

Основою в системі законодавства України є Конституція України прийняти на п’ятій сесії Верховної ради України 27 червня 1996 року.

Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, прийняла Конституцію — Основний Закон України.

В статі пеншій Основного закону України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Таким чином соціальний захист населення є головним пріорітом у функціонуванні держави та її органів.

Стаття 3 Конституції України визначила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Більш детально соціальні гарантії громадян на пенсію закріплені в статті 46 Основного Закону, згідно якої, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Враховуючи те, що відповідно до ст. 8 Основного закону України – Конституція України має вищю юридичну силу та її номрми є нормами прямої дії, також дивлячись на ч. 2 ст. 19 Коснититуції згідно якої органи державної влади, в тому числі Верховна рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, органи пенсійного фонду повинні діяти на підставі і лише в межах повноважень передбачених Конституцією та законами, то на підставі вищевикладеного можна зробити логічний висновок, що одним із головних обовязків держави та її органів є соціальне забезпечення населення України.

Основним законодавчим актом, який утворюе всю систему пенсійного забезпечення громадян є Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» прийнятий Верховною радою України 09.07.2003. Він визначає визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Закон містить 15 розділів і 113 статей, у яких уперше комплексно врегульовано всі питання, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, — від визначення суб'єктів (учасників) цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних ви­плат, механізму управління цією системою.

Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими (а іноді підзаконними) актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов'язкових платежів до Пенсійного фонду — Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні.

Важливим у Законі «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання. Згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про недержавне пенсійне забез­печення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пен­сійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.[2]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

— види пенсійного забезпечення;

— умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

— пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;

— джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

— умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

— організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни до майже 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Слід звернути увагу, що пенсійне законодавство складається не тільки із Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а й з інших законодавчих актів, які встановлюють умови пенсійного забезпечення, відмінні від умов пенсійного страхування.

Основні положення Закону базуються, крім конституційних підвалин, також на засадах рамкового Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що визначає принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України, включаючи державне пенсійне страхування. Отже, соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості та у випадку втрати годувальника. Його правомірно можна розглядати і як широкомасштабну державну соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому разі, якщо вона буде всеосяжною з точки зору як охоплення нею населення, так і покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, згідно з яким усе населення було б захищене від усієї сукупності ризиків і факторів нестабільності. Тобто всеосяжність та уні­версальність системи соціального страхування є одним із спосо­бів символічного стирання класових відмінностей у соціальній сфері. Пенсійне забезпечення є частиною загальнообов'язкової системи соціального, тобто державного, страхування.[3]

До законодавчої бази пенсійного забезпечення віднесено:

1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІУ

2. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ

3. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП

4. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ

5. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП

6. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 11993 р. № 3723-ХІІ

7. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №Д789-ХП

8. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ

9. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ

10. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ

11. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ

12. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР

13. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН

14. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-XII

15. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ

16. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ

17. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР

18. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР

19. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР

20. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ

21. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ

21. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш

23. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР

24. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП

25. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ

26. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. №2728-111

27. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ

28. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ

Отже, на сучасному етапі пенсійне забезпечення громадян України регулюється 28 законодавчими актами. Перелічені вище закони так або інакше регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення щодо окремих категорій громадян. Останні два з них прийнято у 2004 р. Закон «Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» стосується осіб, які могли б претендувати, як це було до 1 січня 2004., на призначення соціальної пенсії. Оскільки зазначена пенсія вилучена із системи пенсійного страхування, то тепер замість соціальної пенсії призначається державна соціальна допомога.

Вищезазначені законодавчі акти можна наступним чином охарактеризувати:

1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Цей Закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, він гарантує всім непрацездатним громадя­нам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду, державного та місцевих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Цей Закон наразі є чинним в частині, що не врегульована Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. та не суперечить йому.

2. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. (із змінами) — визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають пільги в сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного забезпечення.

3. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами) — визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають.

4. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. — визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

5. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. (із змінами) — визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахо­ваним особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. (із змінами) — визначає відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, а також передбачає розміри і порядок страхових виплат потерпілим та членам їх сімей, в тому числі призначення та виплату пенсій по інвалідності та в разі втрати годувальника, якщо інвалідність чи смерть застрахованої особи настали внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

7. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. (із змінами) — визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на соціальний захист ветеранів війни і передбачає пільги в їх пенсійному забезпеченні. 8. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. (із змінами) — визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги, в тому числі пільг при наданні пенсійного забезпечення.

9. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. (із змінами) — визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культуру, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту тощо. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їх сімей.

10. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (із змінами). Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, статус, а також соціальний захист, в тому числі особливості пенсійного забезпечення державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

11. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (із змінами) — визначає повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності органів прокуратури, матеріальне і соціальне забезпечення, заходи правового і соціального захисту працівників прокуратури, пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих.

12. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року — визначає статус судців з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян, матеріальне і побутове забезпечення та соціальний захист суддів, у тому числі їх пенсійне забезпечення. 13. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. (із змінами) — визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, а також гарантії трудових прав народного депутата України при виконанні депутатських повноважень та після їх припинення, в тому числі прав на пенсійне забезпечення.

14. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. (із змінами) — визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Відповідно до ст. 18 цього Закону на працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз поширюються особливості матеріального та соціально-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

15. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від П квітня 1991 р. (із змінами). Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущеного з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим, у тому числі пільги щодо пенсійного забезпечення.

16. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. (із змінами) — визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Передбачає особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).

17. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. (із змінами) — регулює відносини, пов'язані з розвитком донорства крові та її компонентів, забезпеченням комплексу соціальних, економічних, правових і медичних заходів щодо організації донорства в Україні та задоволенням потреб охорони здоров'я в донорській крові, її компонентах і препаратах. Цим Законом передбачені пільги, що надаються донорам, у тому числі і з пенсійного забезпечення. Зокрема, відповідно до ст. 13 цього Закону почесні донори України мають право на отримання надбавки у розмірі 20% до мінімальної пенсії, що призначається за віком.

18. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. (із змінами) — встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються. Зокрема, відповідно до ст. 6 цього Закону, яка передбачає пільги для цієї категорії громадян, розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

19. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. (із змінами) — визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів, у тому числі їх пенсійного забезпечення.

20. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. (із змінами) — визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку, а також передбачає пенсійне забезпечення та соціальний захист наукового працівника.

21. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. (із змінами) — визначає правові основи діяльності Національного банку України, порядок формування та функції його керівних органів, статус працівників Національного банку, їх соціальний захист. Зокрема в ст. 64 цього Закону йдеться, що умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України «Про державну службу».

22. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997р. (із змінами) — визначає порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

23. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 р., крім частини 13 статті 71, яка набрала чинності з 1 січня 2005 р.) — визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Цим кодексом також передбачений соціальний захист, у тому числі особливості пенсійного забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій.

24. Положення про помічника — консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. (із змінами) — визначає статус помічника — консультанта народного депутата України, його соціальний захист, у тому числі особливості пенсійного забезпечення.

25. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. (із змінами) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, матеріальне, соціально-побутове, в тому числі і пенсійне, забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування.

26. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. із змінами — визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі, їх матеріального та соціального, в тому числі і пенсійного, забезпечення.

27. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. — правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд різним категоріям пенсіонерів.

28. Закон України «Про соціальний захист дітей» від 18 листопада 2004 р. — установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціальної підтримки, в тому числі і в сфері пенсійного забезпечення. Він поширюється на осіб, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 р.) було менше 18 років. Дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Такі особи мають право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання, їм надаються також й інші пільги. Зазначений Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року.

Таким чином, наявність багато численної кількості нормативних актів, які регулюють пенсійне забезпечення окремих категорій громадян України та передбачають різні підходи до визначення розмірів пенсій, призводить до виникнення необгрунтованої диспропорції між ними. В свою чергу, це створює соціальну напругу в суспільстві, ускладнює практичне застосування пенсійного законодавства.[4]

На підставі та на виконання законів, котрі регулюють питання пенсійного забезпечення, видаються так звані підзаконні акти, що відносяться до інших актів законодавства та є їх складовою частиною. Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному, у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу соціальних відносин і є джерелом певної галузі права. У законах цей термін вживається у різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони, в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони, так і інші акти: ВР України, Президента України, КМУ, а в деяких випадках — і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, що пройшли реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 103 Закону центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики надає разом з Пенсійним фондом роз'яснення, з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій відповідно до цього Закону.[5]

Підзаконними актами, що регулюють відносини в пенсійній системі є:

Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.01.2004 р. за № 64/8667;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року № 637;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нарахування надбавки до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку» від 24 липня 2003 року № 1151;

Положення «Про медико-соціальну експертизу» затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83;

Порядок «організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 1994 року №221

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики проведення актуарних розрахунків у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» від 16 грудня 2004 року № 1677;

Постанова Пенсійного фону України «Про затвердження Порядку проведення актуарних розрахунків у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» № 12-1 від 18.07.2005, зареєстровано у Мін’юсті України 02.08.2005 за № 840/11120;

Порядок здійснення нагляду за додержанням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Пенсійного фонду України від 04.07.2002 р.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року № 909

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсії за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» від 21 липня 1992 року № 418;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення заробітку для призначення пенсій особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації» від 10 лютого 2000 року № 264;

Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, від 12 жовтня 1992 року № 583.

Постанова Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати застрахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 19.12.2003 року № 21-2;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованих осіб» № 1092 від 25.08.2004;

Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 523 від 30.05.1997;

Постанова Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку виплати пенсій працівникам установ Національного банку України, які виходять на пенсію за віком як державні службовці» № 7-4 від 27.04.2000, зареєстровано у Мін’юсті України 24.05.2000 за № 301/4522;

Постанова Пенсійного фонду України «Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 від 31.12.2003, зареєстрована у Мін’юсті України 20.01.2004 за № 85/8684;

Наказ Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 383 від 18.11.2005, зареєстровано у Мін’юсті України 01.12.2005 за № 1451/11731;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.12.2005 № 525-р Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 36, від 16.01.2003;

Також велику роль відіграють Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження бюджету пенсійного фонду України на відповідний рік. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 513 від 21.03.2007 було затверджено бюджет Пенсійного фонду України.

Основним законодавчим актом у сфері пенсійного забезпечення є Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить і бланкетні (відсилочні) норми, які передбачають застосування норм інших законів для врегулювання правовідносин у сфері пенсійного страхування. Так, наприклад, у підпункті першому пункту 8 Прикінцевих положень закону, у якому йдеться про визначення ставок страхових внесків на пенсійне страхування, зроблено посилання на відповідні норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас статтею 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

— принципи та структура системи пенсійного страхування;

— коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

— платники страхових внесків, їхні права й обов'язки;

— порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;

— стягнення заборгованості за цими внесками;

— види пенсійних виплат;

— умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

— пенсійний вік для чоловіків і жінок;

— мінімальний розмір пенсії за віком;

— порядок здійснення пенсійних виплат за державним пенсійним страхуванням;

— порядок використання коштів Пенсійного фонду та Нако­пичувального фонду;

— організація та порядок управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Окремо слід звернути увагу на п. 15 Прикінцевих положень закону, згідно з яким до увідповіднення законодавства до цього закону закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому закону.[6]

1.1.2. Міжнародні договори та угоди

Згідно зі ст. 9 Конституції України такі чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України. За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Усього на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених національним законодавством.

Порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України встановлений Законом «Про міжнародні договори України», котрий застосовується до всіх міжнародних договорів України, незалежно від їх форми та найменування. Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та в рамках міжнародних організацій від імені держави, уряду, міністерств та інших органів центральної виконавчої влади. Зокрема, від імені України укладаються міжнародні договори, які стосуються: прав та свобод людини; участі України у міжнародних організаціях (об'єднаннях); договори, котрим за згодою сторін надається міждержавний характер.

Законом України «Про міжнародні договори України» передбачено, що міжнародні договори, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, щодо участі у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), виконання яких зумовлює зміну чинних чи прийняття нових законів України, підлягають ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону щодо ратифікації. Якщо на ратифікацію поданий міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових законів України, проекти законів щодо ратифікації і Щодо зміни у законодавчих актах подаються на розгляд ВР України разом і повинні прийматися одночасно.[7]

Затвердження міжнародних договорів України, котрі не потребують ратифікації, здійснюється Президентом України шляхом прийняття відповідного указу — стосовно договорів, що укладаються від імені України; Урядом у формі постанови — стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду; міністерствами і відомствами — стосовно договорів міжвідомчого ха­рактеру.

Міжнародні договори (угода , конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних договорів) бувають: міждержавними (міжурядовими і міжвідомчими), регульованими нормами міжнародного права, двосторонніми або такими, що мають багатосторонній характер. Прикладом двостороннього договору є договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення. Він ратифікований ВР України, тому має силу закону. Прикладом багатостороннього договору є Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права, що ухвалений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 16 грудня 1966 р. та набрав чинності 3 січня 1976 р. (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року).

Прикладом багатосторонніх договорів є конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП). МОП є єдиною в своєму роді спеціалізованою міжнародною установою, в законодавчому органі якої від країн-членів представлені на тристоронній основі уряди, працедавці та профспілки. Вона заснована з метою міжнародного співробітництва для забезпечення тривалого соціального миру і усунення соціальної несправедливості. МОП була заснована у 1919 р. згідно з Версальським мирним договором у рамках Ліги націй. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна стала членом МОП у 1954 р. Штаб-квартира МОП знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Основними органами МОП є: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган), Адміністративна Рада (виконавчий орган), Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат).

Серед конвенцій МОП, які мають важливе значення для галузі пенсійного забезпечення, є Конвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення (1952), Конвенція № 128 «Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника» (1967), Конвенція № 118 «Рівноправність у галузі соціального забезпечення» (1962), Конвенція № 157 «Збереження прав у галузі соціального забезпечення» (1982).

Рекомендації МОП ратифікації не підлягають, але вони мають втілюватися у життя країнами-членами через прийняття відповідного національного законодавства.

Важливими міжнародно-правовими договорами, ухваленими Радою Європи, є Європейська соціальна хартія (1961), підписана Україною 2 травня 1996 р. (поки що не ратифікована), та переглянута Європейська соціальна хартія (1999), підписана Україною 7 травня 1999 р. (не ратифікована), а також Європей­ський кодекс соціального забезпечення від 16 квітня 1964 р. Останній є найбільш змістовним документом, котрий охоплює регулювання питань медичної допомоги, матеріальної допомоги у разі хвороби, допомоги по безробіттю, по старості, у разі виробничої травми, допомоги сім'ям з дітьми, по вагітності та пологах, допомоги по інвалідності, допомоги у разі смерті годувальника. Європейський кодекс соціального забезпечення є основоположним документом у розвитку національних систем соціального забезпечення країн-членів Європейського Союзу, що з огляду на стратегічну перспективу нашої країни щодо членства в останньому набуває важливого значення для розбудови соціального законодавства України.

Станом на січень 2006 р. питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнародними договорами (угодами), укладеними з 20 країнами. Зазначені договори (угоди) поділяються на два види:

1. Договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає утримувач:

Таблиця 1

Перелік міжнародних угод та договорів України, які регулюють питання пенсійного забезпечення за територіальним принципом

2. Договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони.

Таблиця 2

Перелік міжнародних угод та договорів, які регулюють питання пенсійного забезпечення за пропорційним принципом

Прийняття Україною нового пенсійного Закону, що базується на страховому принципі та відповідає нормам європейського законодавства у цій сфері, зумовило необхідність, з одного боку, переглянути вже чинні міжнародні договори (угоди), а з другого, відкрило можливості укладення міжнародних договорів (угод) з іншими державами щодо здійснення пенсійного забезпечення сторонами за період сплати страхових внесків у кожній з держав-учасниць. Зокрема, в даний час ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з Федеративною Республікою Німеччина, Канадою, Аргентинською Республікою, Федеративною Республікою Бразилія, Державою Ізраїль, Сербією та Чорногорією, Турецькою Республікою та перегляду договорів з Республікою Казахстан, Грузією та деякими іншими країнами, котрі 13 березня 1992 р. підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забез­печення.

Необхідно згадати ще один документ — Тимчасову Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 р. Зазначена Угода не повністю враховує інтереси нашої країни, тому, на нашу думку, вона потребує термінового перегляду або денонсації.

Частина 3 статті визначає компетенції регулювання, тобто стосується тієї сфери пенсійного забезпечення, яка регулюється виключно законами, прийнятими ВР України. Виключно законами України регулюються питання щодо запровадження видів пенсійного забезпечення, умов участі особи в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійного віку для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умов, норм та порядку пенсійного забезпечення, організації та порядку здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Таким чином, зазначені питання не можуть регулюватися ніякими іншими законодавчими чи підзаконними актами (постановами Уряду, указами Президента тощо), крім законів.

1.1.4. Зв'язок пенсійного законодавства з іншими нормами права

(перший підручник)В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, не­можливо врегулювати одним або кількома спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права. Наприклад, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків з підприємств, відносно яких порушено справу про банкрутство, регулюється спеціальним Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; порядок виконання вимог органів Пенсійного фонду також врегульовано в іншому, спеціальному Законі «Про виконавче провадження».

Таких прикладів можна навести багато. Варто лише зазначити, що окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва та ін. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені

1.1.5. Гарантії прав громадян згідно діючого законодавства України. Відповідальність за порушення пенсійного законодавства

Стаття 106. Відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб

1. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

2. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі — недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

3. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов’язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов’язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов’язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

4. Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. При цьому в разі наявності у страхувальника одночасно із зобов’язаннями із сплати недоїмки зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами, у тому числі зобов’язань за іншими рішеннями суду, стягнення недоїмки здійснюється в першу чергу і має пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями та стягненнями (крім зобов’язань щодо виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов’язаних з виконанням судових рішень із стягнення недоїмки). Це правило також застосовується в разі стягнення недоїмки за рахунок майна страхувальника, у тому числі майна, що перебуває в податковій заставі, а також у разі стягнення недоїмки із страхувальника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

5. За рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

6. Недоїмка не підлягає списанню, у тому числі в разі укладення із страхувальником мирової угоди відповідно до вимог Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12), крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, оголошення померлою чи недієздатною, щодо яких відсутні особи, які відповідно до цього Закону мають нести зобов’язання із сплати страхових внесків.

7. У разі ліквідації страхувальника або втрати ним з інших причин юридичного статусу платника страхових внесків недоїмка сплачується за рахунок коштів та іншого майна страхувальника. У цьому разі особами, відповідальними за погашення недоїмки, є:

ліквідаційна комісія — стосовно підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій — платників страхових внесків, що ліквідуються;

підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії — стосовно утворених ними філій, представництв, осередків та інших відокремлених підрозділів — платників страхових внесків, що ліквідуються;

солідарно члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів — платників страхових внесків, що ліквідуються.

У разі недостатності коштів та іншого майна у страхувальника для сплати недоїмки особами, які несуть зобов’язання та відповідальність за сплату недоїмки, є:

засновники або учасники підприємства, установи та організації — платника страхових внесків, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за їхніми зобов’язаннями;

підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії — стосовно утворених ними філій, представництв, осередків, інших відокремлених підрозділів — платників страхових внесків, що ліквідуються;

правонаступники страхувальника, що ліквідується.

У разі реорганізації страхувальника зобов’язання із сплати недоїмки покладаються на осіб, до яких відповідно до закону перейшли його права та обов’язки.

Передача платниками страхових внесків своїх обов’язків із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством, забороняється.

8. На недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

9. Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції:

1) у разі ухилення страхувальників, зазначених у пунктах 1-5 статті 14 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” (755-15), від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік в територіальних органах Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які підлягають сплаті за період ухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; { Пункт 1 частини дев'ятої статті 106 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006

2) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:

10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум — у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно;

20 відсотків зазначених сум — у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно;

50 відсотків зазначених сум — у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих)

страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу;

3) за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення — штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу);

4) за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми;

5) за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення — у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) за неведення в установленому порядку обліку сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, відсутність первинних документів про обчислення та сплату страхових внесків накладається штраф у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення — у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків, передбачених цим Законом, — штраф у розмірі 50 відсотків сум несплачених або своєчасно не сплачених авансових платежів.

10. Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до банків такі фінансові санкції:

1) за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій, зазначених у частині дев’ятій цієї статті, сум інвестиційного доходу, одержаного від інвестування коштів Накопичувального фонду, за несвоєчасне перерахування за платіжними документами виконавчих органів Пенсійного фонду та несвоєчасне зарахування на банківські рахунки сум коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду, які використовуються на цілі, передбачені цим Законом, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування) та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум;

2) за порушення вимог, передбачених частиною дванадцятою статті 20 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

11. Виконавчими органами Пенсійного фонду за несвоєчасну виплату і доставку сум пенсійних виплат одержувачам або несвоєчасне зарахування їх на банківські рахунки пенсіонерів, або несвоєчасне повернення на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду чи Накопичувального фонду сум коштів, не використаних для здійснення пенсійних виплат, за умови своєчасного і в повному обсязі їх фінансування, на організації, у тому числі банки, які здійснюють виплату і доставку пенсій, накладається штраф у розмірі своєчасно не виплачених, не доставлених чи не зарахованих або своєчасно не повернених сум пенсійних виплат.

12. Нарахування пені, передбаченої частинами дев’ятою і десятою цієї статті, починається з першого календарного дня, що настає за днем настання строку відповідного платежу, до дня його фактичної сплати страхувальником, або з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку перерахування (зарахування) відповідних сум, до дня їх фактичного перерахування (зарахування) банками та організаціями, які здійснюють виплату і доставку пенсій.

У разі оскарження страхувальниками, банками та організаціями, які здійснюють виплату і доставку пенсій, вимоги про сплату недоїмки або рішення про накладення штрафу нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до органу Пенсійного фонду або позову до суду.

13. Про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.

Суми пені та штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Оскарження рішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафів зупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судом рішення в разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладення фінансових санкцій пов’язано з її виникненням або несвоєчасною сплатою.

14. Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, є виконавчим документом.

У разі якщо страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, отримали рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, і не сплатили зазначені в них суми фінансових санкцій протягом десяти робочих днів, а також не оскаржили це рішення чи не повідомили у цей строк відповідний виконавчий орган Пенсійного фонду про його оскарження, воно передається для виконання державній виконавчій службі та страхувальнику.

Суми пені та фінансових санкцій, застосованих за порушення порядку та строків обчислення, нарахування та сплати страхових внесків стягуються в тому ж порядку, що й недоїмка із сплати страхових внесків.

Суми пені та штрафів можуть бути включені до вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування цих фінансових санкцій пов’язано з виникненням та сплатою недоїмки.

15. Строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

16. Виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у вигляді штрафу в розмірі від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у разі:

1) приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески;

2) порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків;

 3) порушення порядку сплати ним страхових внесків;

4) порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду і Накопичувального фонду;

5) неподання, несвоєчасного подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених цим Законом;

6) вчинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду в здійсненні перевірок.

За будь-яке правопорушення, передбачене цією частиною, вчинене особою, на яку протягом поточного року було накладено адміністративне стягнення за одне з правопорушень, зазначених у цій частині, накладається адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10).

17. Від імені виконавчих органів Пенсійного фонду розглядати справи про правопорушення і накладати фінансові санкції та адміністративні стягнення мають право директор виконавчої дирекції Пенсійного фонду, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь, на підставі документів, що свідчать про вчинення правопорушення.

18. Посадові особи суб’єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Стаття 107. Відповідальність Пенсійного фонду, його органів та посадових осіб за порушення у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування

1. Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов’язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

2. Суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Стаття 108. Відповідальність компанії з управління активами

1. За невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених цим Законом та договором, укладеним з Пенсійним фондом, компанія з управління активами несе відповідальність відповідно до закону та укладеного договору.

2. Компанія з управління активами несе відповідальність усіма коштами і майном, що належать їй на праві власності, перед Пенсійним фондом за збитки, завдані Пенсійному фонду, Накопичувальному фонду та/або застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконання цього Закону, умов договору і забезпечує їх відшкодування в установленому законом порядку. Такі збитки не можуть відшкодовуватися за рахунок коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду.

3. Виконання третіми особами певних обов’язків компанії з управління активами за її дорученням не обмежує відповідальності цієї компанії.

4. Компанія з управління активами не несе відповідальності за зобов’язаннями Пенсійного фонду та зберігача.

Стаття 109. Відповідальність радника з інвестиційних питань

1. Радник з інвестиційних питань несе відповідальність усіма коштами і майном, що належать йому на праві власності, за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов’язків відповідно до законодавства та укладеного з ним договору.

2. Спори, що виникають у результаті дій радника з інвестиційних питань, розглядаються господарськими судами.

У разі якщо радник з інвестиційних питань є іноземною юридичною особою, спори розглядаються Вищим господарським судом, іншими судами на вибір сторін, якщо це не суперечить законодавству України або передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 110. Відповідальність організації, що здійснює виплату і доставку пенсій

Організація, що здійснює виплату і доставку пенсій, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на неї функцій відповідно до законодавства та укладеного з нею договору.

Стаття 111. Відповідальність страхової організації

Страхова організація несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору страхування довічної пенсії відповідно до закону.

Стаття 112. Відповідальність аудитора

1. За невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених цим Законом та договором, укладеним з Пенсійним фондом, аудитор несе відповідальність відповідно до закону та укладеного договору.

2. Аудитор несе відповідальність перед Пенсійним фондом усіма коштами і майном, що належать йому на праві власності, за збитки, завдані Пенсійному фонду, Накопичувальному фонду та/або застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконання цього Закону, умов договору і забезпечує їх відшкодування в установленому законом порядку.

Стаття 113. Гарантії прав і законних інтересів застрахованих осіб

1. Держава створює умови для функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

2. Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону.

3. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв’язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону та спрямуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України. (Частина третю статті 113 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2291-IV (2291-15) від 23.12.2004)

Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів

1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, - караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, -караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

П р и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 212-1. Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

1. Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у значних розмірах, - карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у великих розмірах, - караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів в особливо великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою чи другою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

П р и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян.(Кодекс доповнено статтею 212-1 згідно із Законом N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005)

(книга зайцева)

Стаття 106 визначає відповідальність страхувальників, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб. Передбачено такі види відповідальності: фінансова (фінансові санкції, штрафи, пеня), дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.

Механізм подання скарг на рішення і узгодження вимог органів Пенсійного фонду, правила щодо розгляду органами Пенсійного фонду цих скарг і заяв регулюються Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-2, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20 січня 2004 р. за № 81/8680.

На рішення територіального органу Пенсійного фонду про накладення штрафу та нарахування пені скарга подається до вищого органу Пенсійного фонду — відповідного головного управління в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі.

Скарга на рішення про накладення штрафу (нарахування пені) супроводжується документами, що свідчать про неправильність цього рішення.

Скарга до регіонального органу Пенсійного фонду має бути подана протягом 10 робочих днів, наступних^-за" днем отримання відповідного рішення. Перевищення цього терміну перешкоджає прийняттю скарги до розгляду, оскільки відповідно до частини 13 Закону «Про загальнообо­в'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 7 Порядку таке рішення вважається узгодженим і не підлягає оскарженню в адміністративному порядку. Оскарження рішень органів Пенсійного фонду в судовому порядку здійснюється з урахуванням термінів позовної давності стаття 257 Цивільного кодексу України.

Термін розгляду скарги становить 20 календарних днів від дня її отримання. Поряд з цим може бути прийняте рішення про продовження термінів розгляду скарги страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, понад зазначений час, але не більше 60 календарних днів, про що письмово повідомляється страхувальнику, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, до закінчення 20-денного терміну.

Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчим документом і стягується орга­ном державної виконавчої служби у тому самому порядку, що й недоїмка зі сплати страхових внесків.

Крім перелічених пені та штрафів Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає застосування органами Пенсійного фонду адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі:

— приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески;

— порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків;

— ухилення від реєстрації або несвоєчасної реєстрації платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду, неподання відомостей про обставини, що спричинюють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків;

— порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій із коштами Пенсійного фонду і Накопичувального фонду;

— неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності та відомостей, передбачених цим Законом;

— учинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду в здійсненні перевірок.

Зазначені адміністративні стягнення застосовуються до посадових осіб підприємств, установ, організацій.

Учинення особою, на яку протягом поточного року було накладено адміністративне стягнення за одне з перелічених правопорушень, повторного правопорушення тягне накладення на неї адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Провадження у справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Право накладати адміністративні стягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь.

2. ПЕНСІЙНА СИСТЕМА

2.1. Структура та види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

2. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

3. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

4. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Коментована стаття містить загальні положення щодо структури системи пенсійного забезпечення в Україні. З 1 січня 2004 р. в Україні докорінно змінюється структура пенсійного забезпечення — замість діючої одноківшевої державної системи пенсійного забезпечення запроваджуються три рівневі системи, в яких першим рівнем є реформована солідарна система, другий та третій рівні — це нові та невідомі українському загалу компоненти накопичувальної системи пенсійного страхування. Перший та другий рівні становлять обов'язкову систему державного пенсійного страхування, а третій рівень базується на засадах добровільної участі громадян України, іноземців та осіб без громадянства, працівників підприємств, установ і організацій та їх працедавців (об'єднань працедавців) у формуванні пенсійних накопичень з метою надання можливості всім зазначеним особам здійснювати додаткове добровільне пенсійне забезпечення. Третій рівень пенсійного забезпечення врегульовано Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Солідарна система пенсійного забезпечення склалася в Україні історично і тривалий час у цілому задовольняла потреби суспільства. Проте в умовах розвитку ринкових відносин та на тлі об'єктивного демографічного процесу старіння населення така система не спроможна ефективно виконувати покладені на неї соціально-економічні функції. Міжнародний досвід свідчить, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три і більше працівників, які сплачують внески до системи. Якщо цього немає, пенсійна система буде слабкою з точки зору фінансової стабільності. Тут головним є те, що в ринкових умовах людина повинна одержувати адекватну пенсію, тобто відповідно до стажу роботи та внесків, сплачених з отримуваного розміру заробітної плати (доходу) за всі періоди ЇЇ трудового життя. Тому для підкріплення солідарної системи додається накопичувальний компонент.

Домінуючою ознакою нової пенсійної системи є перехід від принципу пенсійного забезпечення до системи, що побудована на принципі пенсійного страхування, котрий базується на за­лежності матеріального забезпечення в старості від трудової участі громадян у створенні загального добробуту та їх соціального внеску до системи пенсійного страхування. Це означає, що особи, котрі працювали та сплачували пенсійні внески, мають право на забезпечення в старості за обов'язковим державним пенсійним страхуванням (пенсія, залежна від сплачених внесків), а особи, котрі не працювали та не сплачували внесків до Пенсійного фонду, не можуть претендувати на пенсію, а мають право за певних обставин (інвалідність, старість тощо) претендувати на матеріальну підтримку за рахунок державних коштів відповідно до законодавства про державну соціальну допомогу, що зазвичай має базуватися на визначенні індивідуальної нужденності та прожитковому мінімумі.

Однак загалом пенсійна система за Законом не є всеохоплю-ючою для всіх верств населення України, оскільки ч. З коментованої статті передбачає, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватись інші, відмінні від загальнообов'язкового пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Ця частина стосується пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, державних службовців, на­родних депутатів, журналістів державних засобів масової інформації, суддів, прокурорів та деяких інших категорій громадян із певним статусом, пенсійне забезпечення яких регулюється окремими спеціальними законами, чинність яких не зупиняється після набрання чинності новим Законом (з 1 січня 2004 р.).

Частина 4 коментованої статті проголошує можливість для громадян бути учасниками нової пенсійної системи, тобто теоретично мати можливість отримувати одночасно пенсійні виплати, так би мовити, з трьох її рівнів («пенсійних книжок»): 1) державної солідарної системи, 2) обов'язкової накопичувальної та 3) добровільної накопичувальної пенсійних систем. Запровадження такої структури пенсійного забезпечення має на меті розширення можливостей щодо підвищення добробуту людей літнього віку на підставі диверсифікації (розмаїття) джерел фінансування пенсійних виплат, а також побічно — впровадження додаткових фінансових чинників економічного зростання в Україні, що, в свою чергу, має збільшити можливості щодо пенсійного забезпечення всіх громадян, незалежно від того, чи є вони учасниками всіх трьох компонентів пенсійної системи, чи лише однієї солідарної системи. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі у зазначених компонентах пенсійної системи та отримання пенсійних виплат регулюються законами з пенсійного забезпечення, про що мова йтиме в наступних розділах коментарю.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в пенсійній системі України, а також: участі громадян України в іноземних пенсійних системах базуються на положеннях ст. 26 Конституції України, регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами. При цьому чинні норми міжнародного договору, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною на­ціонального пенсійного законодавства України (ст. 9 Конституції України) і мають домінуючий (пріоритетний) характер, про що йтиметься нижче.

2.2. Солідарна система

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.

На відміну від накопичувальної системи, де сплачені страхові внески, які є власністю застрахованої особи, інвестуються з метою отримання прибутку на користь застрахованих осіб, та на відміну від бюджетних пенсійних програм, якими передбачено виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету, в солідарній системі працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій непрацездатному поколінню.

У статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дано визначення солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та описано принципи її функціонування.

За законом, солідарна система — це система, яка базується на засадах солідарності, субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та у порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У рамках цієї системи також законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки непрацездатних осіб (пенсіонерів). Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

— осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах — підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію. Водночас законодавчо встановлено механізм спочатку часткового, а потім повного відшко­дування таких витрат за рахунок коштів роботодавців;

— осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років (до досягнення загальновстановленого пенсійного віку);

— хворих на гіпофізарний нанізм (ліліпутів) та диспропорційних карликів, інвалідів зору І групи, жінок, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, які мають право на дострокову пенсію;

— осіб, які мали низькі заробітки, але за наявності певного стажу мають право на мінімальну пенсію;

— осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії;

— осіб, які проживають у гірських населених пунктах, є донорами крові тощо.

Кошти солідарної системи спрямовуються також на фінансування соціальних послуг — допомоги на поховання пенсіонера.

Принципово важливим механізмом, запровадженим у солідарній системі пенсійного страхування, є розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. Завдяки цьому механізму пенсії, призначені за спеціальними правилами, відмінними від визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», фінансу­ються з двох джерел:

а) із солідарної системи (Пенсійним фондом) — у розмірі страхової пенсії;

б) із Державного бюджету України — різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальною пенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.

З державного бюджету фінансуються і зазначені вище надбавки до пенсій, а також надбавки та пенсії, призначені особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Певні витрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом «Про зайнятість населення» у період до досягнення особами, які достроково виходять на пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасової непрацездатності застрахованих осіб.

Зазначені механізми «очищають» солідарну систему від невластивих для неї виплат, даючи змогу використовувати її інфраструктуру для обслуговування цих виплат. Це особлива риса солідарної системи в умовах перехідного періоду, коли окремі елементи старої пенсійної системи, що мають виражену природу соціальних пільг, ще не трансформовано в окрему систему державної соціальної та цільової грошової допомоги.

До того ж солідарна пенсійна система практично не піддана багатьом фінансово-економічним ризикам, до яких дуже чутлива накопичувальна пенсійна система.

Таким чином, солідарна система є ключовим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, здатним забезпечити задоволення базових вимог щодо заміщення заробітку пенсією.

Більш детально про джерела фінансування виплат у пенсійній системі дивися пункт 1.4.2 частини II.

На 1 серпня 2004 р. солідарна система обслуговує 13,8 млн. пенсіонерів, а її учасниками є близько 26 млн. громадян — платників страхових внесків.

2.3. Накопичувальна пенсійної системи

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У статті 7 зазначеного закону дається визначення поняття «накопичувальна система загальнообов'язкового пенсійного страхування»: це система, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законом.

Законом не зазначено точної дати запровадження накопичувальної системи, а визначено умови, після виконання яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального пенсійного фонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

а) економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком;

б) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

в) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

г) створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

— повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування про стан накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

— створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

— ухвалення законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

— призначення всіх членів ради Накопичувального фонду;

— проведення тендерів та укладення договорів з компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

— набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

— забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що впродовж перших одинадцяти років існування українська обов'язкова накопичувальна система функціонуватиме на засадах централізації, тобто індивідуальні пенсійні накопичення застрахованих осіб будуть сконцентровані в державному Накопичувальному фонді. Після завершення цього періоду застраховані особи отримають право залишити свої пенсійні накопичення у централізованому фонді або спрямувати їх до недержавних пенсійних фондів за власним вибором.

У рамках обов'язкової накопичувальної системи буде також запроваджено передачу права власності на страхові внески, спрямовані до неї, та отриманий від їх інвестування дохід безпосередньо застрахованим особам, а також забезпечено право на успадкування індивідуальних пенсійних накопичень.

6. Пенсійна реформа в Україні та її проблеми

6.1. Проблеми пенсійної реформи та пенсійного забезпечення

(книжечка пенсійна реформа) Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає суттєве збільшення рівня доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість, диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень.

Проте досі не створено належних умов ефективного функціонування нової пенсійної системи через фінансову незбалансованість Пенсійного фонду, відсутність зв'язку між розміром пенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності, неналежний розвиток накопичувального пенсійного забезпечення тощо.

Основні причини фінансової незбалансованості Пенсійного фонду такі:

а) тіньова заробітна плата та зайнятість;

б) поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для деяких категорій щодо обчислення розмірів пенсій (за інформацією Пенсійного фонду в 2004 році втрати його бюджету через пільги становили 3,2 млрд. грн);

в) заборгованість із внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій (1,3 млрд. грн);

г) високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку (397 пенсіонерів на тисячу працюючих). Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення дорівнює нині 28,6%, а в 2015 році досягне 31%;

д) постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків;

є) підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджено із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду.

(перша книга) На 1 вересня 2004 року в Україні налічувалося 13,8 млн. пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни. Чисельність людей працездатного віку становить 23,1 млн. осіб, а реально зайнятих — 20 млн. осіб. Таким чином, співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реаль­но наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький. Але починаючи приблизно з 2015 р., чисельність пенсіонерів почне стійко зростати за рахунок людей, які народились у період так званого «демографічного буму» 50—60-х років. Водночас унаслідок зниження народжуваності, яке спостерігається "з початку 90-х років, буде зменшуватись і кількість працездатного населення, і, таким чином, уже після 2030 р. чисельність пенсіонерів може перевищити кількість зайнятого насе­лення, що своєю чергою зробить проблематичним забезпечення достатнього рівня пенсій у солідарній системі.

Радою з вивчення продуктивних сил України НАН України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахуванням даних Всеукраїнського перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями ООН (табл. 1.3). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (рис. 1.3).

Прогноз чисельності населення України (тисяч осіб у середньому за рік)

Такий демографічний прогноз є однією з основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня — обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка практично не піддана демографічним ризикам.

4.3. Пенсійне страхування та система оплати і ринок праці

Одним з основних чинників, які суттєво впливають на стан пенсійної системи, є зайнятість і рівень оплати праці населення.

Чим вищий у державі рівень зайнятості працездатного населення, тим, відповідно, більшою повинна бути сумарна кількість внесків у систему пенсійного страхування.

Тому підвищення рівня зайнятості працездатного населення залишатиметься надзвичайно важливою складовою соціально-економічної політики держави, особливо з огляду на значне демографічне навантаження на солідарну систему, про що йшлося вище.

Визначальний вплив на фінансовий стан системи пенсійного страхування має стан бази справляння страхових внесків. Передусім це стосується рівня заробітної плати в країні, тобто вартості робочої сили. За статистичними даними на початку 90-х років XX століття років частка заробітної плати в собівартості продукції становила 15—24%, на початку XXI століття — лише 9—11%.

У 2003 році майже 7 млн громадян одержували зарплату, що не перевищує мінімального рівня.

Суттєво позначилося на фінансовому стані пенсійної системи надання пільг зі сплати страхових внесків. Так, з 1999 року для агропромислових підприємств було запроваджено сплату фіксованого сільськогосподарського податку (розподіляється після сплати між державним і місцевими бюджетами та соціальними фондами) з одночасним звільненням зазначених підприємств від сплати всіх інших податків та обов'язкових платежів, у тому числі відрахувань до Пенсійного фонду. Внаслідок цього тільки планові надходження від агропромислового комплексу у вигляді частини фіксованого сільгоспподатку скоротилися порівняно з обсягом їх нарахувань на фонд оплати праці більш ніж. у 2,5 разу. Відповідно надходження від цих платників у 1999 році покривали видатки на фінансування пенсій більш ніж 5 млн. сільських

4.4. Пенсійне страхування та фінансові ринки

Роль систем пенсійного страхування в сучасному світі не обмежується лише формуванням умов матеріального забезпечення непрацездатних громадян. У багатьох країнах ці системи — потужні фінансові інституції, які є активними суб'єктами національних і міжнародних фінансових ринків.

Українська система пенсійного страхування в цьому плані не є винятком. Усі три її складові або вже є інституційними елементами фінансового ринку країни, або найближчим часом стануть ними.

На сьогодні у сфері національних фінансів солідарна пенсійна система є другою за обсягом після державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів — їх річний обсяг у 2004 році становитиме більше ЗО млрд.. грн. (майже 12% ВВП країни).

Створення у майбутньому обов'язкової накопичувальної системи завершить процес формування обов'язкової державної пенсійної системи як достатньо активного фінансового ринку. Кошти Накопичувального фонду мають стати потужним джерелом довгострокових інвестицій у національну економіку, дати відчутний поштовх розвитку фондового ринку країни, оскільки переважна більшість зазначених коштів має інвестуватися саме через інструменти фондового ринку. Для ефективного функціонування накопичувальної пенсійної системи Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено низку правил, нормативів та обмежень, про які докладно йдеться в розділі 2 «Обов'язкова накопичувальна пенсійна система».

Отже, підсумовуючи наведений у цьому розділі матеріал, треба зазначити, що ефективність функціонування системи пенсійного страхування (як солідарного, так і в майбутньому накопичувального компонентів) безпосередньо залежить від проведення ефективної соціальної політики, стабільної економічної ситуації, подальшого зростання виробничого та трудового потенціалу, вдосконалення системи оплати праці, зокрема зростання частки заробітної плати у собівартості продукції, збільшення доходів працюючого населення, їх детінізації, повноцінної реалізації норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Головним критерієм ефективності системи пенсійного страхування має стати постійне зростання рівня добробуту непрацездатних громадян через збільшення розмірів пенсійних виплат, забезпечення їх на рівні соціальних стандартів, задоволення життєвих потреб у непрацездатному віці, диференціації залежно від трудового внеску, забезпечення стимулювання до продуктивної праці.

Таким чином, однією з актуальних проблем подальшого розвитку і вдосконалення цього законодавства є його уніфікація.

На думку науковців, вона має відбуватися:

— шляхом концентрації правових норм, які регулюють питання пенсійного забезпечення, у спеціальних «пенсійних» законах з одночасним вилученням цих норм з інших законодавчих актів;

— шляхом диференціації умов призначення пенсій окремим громадя­нам залежно від особливостей їхньої професійної діяльності (науковці, держслужбовці та ін.) за єдиними законодавчо визначеними принципами.

Одним з головних цих принципів повинно бути розмежування двох складових пенсійного забезпечення зазначених категорій осіб — загальної страхової (надається на загальних підставах за рахунок коштів Пенсійного фонду України в розмірі, що залежить від тривалості страхового стажу та заробітку, з якого сплачено страхові внески) та додаткової (надається за рахунок держави або спеціалізованих професійних та корпоративних недержавних пенсійних фондів у випадках та в розмірах залежно від умов, тривалості професійної діяльності, соціального статусу чи заслуг одержувача).

У зв'язку з цим, перспективною вважається ідея створення в Україні Пенсійного кодексу або кодифікація пенсійного законодавства в рамках Соціального кодексу, ідея якого останнім часом жваво обговорюється.

Уніфікація і кодифікація пенсійного законодавства має також вирішити проблему уникнення його внутрішньої колізійності та колізійності з іншими галузями законодавства, а також питання формування єдиного понятійного апарату і термінології.

Як свідчить практика, застосування пенсійного законодавства, реалізація багатьох норм законів про пенсійне забезпечення у даний час пов'язані з наявністю численних підзаконних нормативно-правових актів, а також роз'яснень різних органів виконавчої влади (зокрема, щодо умов і порядку призначення пенсій, їх перерахунку, обчислення страхового стажу та заробітку, використання норм раніше діючого законодавства тощо). На жаль, це не завжди стосується випадків, прямо передбачених законом, а є наслідком прогалин у ньому або недостатньої конкретизації тих чи інших правових норм.

Результатом є велика кількість спорів, у тому числі судових, між учасниками пенсійних правовідносин.

Це підтверджує необхідність з урахуванням правозастосовчої практики чітко деталізувати на законодавчому рівні принаймні ті норми законів про пенсійне забезпечення, які є нормами прямої дії і щодо яких спостерігається відсутність однозначного зрозумілого сприйняття суб'єктами правовідносин.

Ще однією актуальною проблемою національного пенсійного законодавства є його гармонізація з міжнародно-правовими нормами у сфері соціального забезпечення, а також із законодавством зарубіжних країн,'з якими Україна має і розвиває соціально-економічні зв'язки (країни СНД, Євросоюзу та ін.). У цьому аспекті важливим є міждержавне договірно-правове регулювання питань пенсійного забезпечення.

Слід відзначити, що система пенсійного законодавства України не є остаточно сформованою. Поряд із вдосконаленням, уніфікацією та кодифікацією правових інститутів у пенсійній сфері на часі створення необхідних, але відсутніх елементів правового регулювання, які, зокрема, стосуються функціонування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, діяльності професійних та корпоративних пенсійних фондів.

Перелік наведених вище проблемних питань правового регулювання у сфері пенсійного забезпечення, звичайно, не є вичерпним, проте їх вирішення має сприяти процесу створення в Україні ефективної, збалансованої системи пенсійного законодавства, що відповідає сучасним соціально-економічним реаліям, світовим стандартам у цій сфері.

7. Пенсійний фонд України та його правовий стат

Аналізуючи положення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також законів про окремі види соціального страхування, можна виділити особливості соціальних страхових фондів, які відрізняють їх від інших юридичних осіб. До таких особливостей, насамперед, належать цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабюджетність, некомерційність та самоврядність.