Реферат: Когнітивна лінгвістика

Реферат на тему

Когнітивна лінгвістика

ПЛАН

1. Вступ.

2. Когнітивна лінгвістика

3. Дифиренціація когнітивної лінгвістики.

4. Категорія «концепт» в когнітивізмі.

Використана література

1. Вступ

Хоча мовознавство має більш ніж двадцятивікову традицію, однак найінтенсивніший його розвиток припадає на XX ст. За це століття змінилося три нау­кові парадигми: порівняльно-історична (генетична), системно-структурна (таксономічна) й комунікативно-функціональна¹. Така швидка зміна наукових погля­дів на мову дала підставу російському мовознавцеві П. Б. Паршину кваліфікувати ситуацію в мовознавст­ві XX ст. як перманентні, тобто постійні, безперервні методологічні перевороти. Однак, незважаючи на змі­ни наукових парадигм, надбані у попередні періоди знання про мову не заперечуються, а лише набувають нової оцінки. Різні парадигми ніби накладаються од­на на одну і навіть співіснують, то ігноруючи одна одну, то зближуючись.

Отже, різні течії і напрями сучасного мовознавства перебувають у доповнювальних відношеннях. науки про людину після «довгої холодної зими об'єк­тивізму» [Bruner 1990: 1]. Таким чином,,, лінгвістика ніби повернулася назад, до тих парадигмрякі розгля­дали мову як явище суспільне, явище, тісно пов'язане з історією народу, його культурою. Іншими словами, на сучасному етапі відбувається гуманізація мовознавства. Когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX ст. (у 1975 р. в назві статті американських мовознавців Дж. Лакоффа та X. Томпсона з'явився термін когні­тивна граматика). Деякі вчені часом виникнення ког-нітивної лінгвістики вважають організований у 1989 р. Р. Дірвеном у Луйсбурзькому університеті (Німеччи­на) симпозіум, на якому було засновано журнал «Ког­нітивна лінгвістика».

2. Когнітивна лінгвістика

На зміну системно-структурній парадигмі (струк­туралізму), де мова інтерпретувалася як своєрідна су­воро організована система, в якій кожне явище має свою цінність залежно від місця в цій системі, і де було проведено чіткі межі між мовною синхронією і діахро­нією, мовою і мовленням, звуком і фонемою, морфом і морфемою, словом і лексемою, значенням і смислом, висловленням і реченням тощо, прийшла когнітивна лінгвістика, котра розглядає мову не як «систему в самій собі і для самої себе», а у зв'язку з людиною, без якої виникнення й функціонування цієї системи було б неможливим.

Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пі­знавальна здатність») — мовознавчий напрям, який функціонуван­ня мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, дія­льності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості до­сліджує через мовні явища.

Когнітивна лінгвістика є складовою частиною ког­нітології — інтегральної науки про когнітивні проце­си у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов'язані з процесами пізнання, з на­буттям, виробленням, зберіганням, використанням, пе­редаванням людиною знань, з репрезентацією знань і обробленням інформації, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, з прийнят­тям рішень, розумінням людської мови, логічним ви­веденням, аргументацією та з іншими видами пізнава­льної діяльності. Досліджуючи розум і розумові сис­теми, когнітивна наука розумну поведінку розглядає як певне обчислення. Існує навіть думка, що когнітивна парадигма може перерости в креативну, тобто творчу парадигму, яка використовуватиме когнітивні струк­тури для вироблення нових знань.

Когнітологія є комплексною наукою. Як зауважив К. Стеннінг, «складіть разом логіку, лінгвістику, пси­хологію і комп'ютерну науку — і ви отримаєте когнітивну науку». Значення мови для когнітології є над­звичайно великим, бо саме через мову можна об'єкти-візувати розумову (ментальну, мисленнєву) діяльність, тобто вербалізувати («ословити») її. З іншого боку, ви­вчення мови — це опосередкований шлях дослідження пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. Саме тому когнітивна лінг­вістика стала провідною науковою дисципліною в межах когнітології. Вона досліджує, як пов'язані мовні фор­ми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини. Зокрема, предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у проце­сах пізнання й осмислення світу, в проведенні проце­сів його концептуалізації й категоризації (підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику, кате­горію; утворення і виділення самих категорій, тобто членування зовнішнього і внутрішнього світу людини й упорядковане подання різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів і об'єднань), проблема співвідношення концептуальних систем із мовними, наукової та звичайної (буденної) картин сві­ту з мовною.

Варте уваги й загальне спрямування когнітивістів на дослідження мови у зв'язку з людиною, яка думає і пізнає: «Переваги когнітивної лінгвістики й когнітивного підходу до мови [...] в тому, що вони відкривають широкі перспективи бачення мови в усіх її різноманітних зв'язках із людиною, з її інтеле­ктом і розумом, з усіма мисленнєвими й пізнаваль­ними процесами, нею здійснюваними, і, нарешті, з тими механізмами та структурами, які лежать у їх основі» [Кубрякова 1999: 3].

Кожен новий напрям у мовознавстві пов'язаний із новим методом дослідження мови. Щодо методу ког­нітивної лінгвістики однозначної думки немає. Біль­ше того, невизначеність методу дослідження стала причиною заперечення когнітивної лінгвістики як окремої парадигми в мовознавстві. Зокрема, В. Касевич стверджує, що «хоча внесок когнітивістів у сферу, наприклад, семантики виразно позитивний, вони тим не менше не створюють ні нового об'єкта (точніше, предмета) дослідження, ні навіть мовного методу» [Касевич 1998: 20]. О. Кубрякова вважає, що когні­тивна лінгвістика опрацювала свій метод, який пе­редбачає «постійне співвіднесення мовних даних із іншими досвідними сенсомоторними даними [...] на широкому культурологічному, соціологічному, біоло­гічному і — особливо — психологічному тлі», і що «метод когнітивної науки полягає передусім у спробі поєднати дані різних наук, гармонізувати ці дані й знайти смисл в їх кореляціях та співвідношеннях» [Кубрякова 1999: 5—6].

Когнітивна лінгвістика є поліпарадигмальною нау­кою. Вона успадкувала набутки всіх попередніх мово­знавчих парадигм і розвиває успадковані від лінгвісти­ки, а також від філософії, психології класичні пробле­ми зв'язків між мовою та мисленням, однак розглядає їх у дещо іншому плані, а саме в таких категоріях: знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезен­тації знань, мовні процедури оперування знаннями, мен­тальні структури та процеси у свідомості (пам'ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація, при­йняття рішення тощо). Головна ідея когнітивної лін­гвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності.

3. Дифиренціація когнітивної лінгвістики.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі зага­льні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ). Якщо лінгвістику XX ст. можна представити як «як-лінгвістику» (як побудова­на мова), то когнітивну лінгвістику як «для чого/чо­му-лінгвістику», в основі якої буде примат пояснення [Кибрик 1995: 91].

Не всі структури репрезентації знань мають лінгвальний характер. Диференціація різних структур знань, визначення загальних принципів їх формування, вияв­лення ролі мови в їх репрезентації, розумінні та інтер­претації становить предмет когнітивної семантики — найбільш важливого і найбільш опрацьованого розділу когнітивної лінгвістики.

Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланга-кер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольд-берг, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Чен-кі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність» (1983), в якій обґрунтовано зв'язок семантики з психологією. Зокрема у ній дово­диться, що при сприйнятті мовлення людина користу­ється тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом (зоровому, музики тощо).

Представники когнітивної семантики вважають, що їх головне завдання — виявити і пояснити, як організо­ване знання про світ у свідомості людини і як формуються та фіксуються поняття про світ. Тому вони роз­глядають семантику і мовні проблеми загалом через призму пов'язаних із лінгвістикою наук — герменев­тикою (від грец. herme~neutik6s «пояснювальний»; мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації); Гештальтпсихологією (одна з осно­вних шкіл зарубіжної, переважно німецької, психології першої половини XX ст., яка висунула принцип ціліс­ності (ґештальт) як основу в дослідженні складних психічних явищ), когнітивною психологією (один із напрямів переважно американської психології, що роз­глядає всі психічні процеси як опосередковані пізнава­льними (когнітивними) чинниками) та ін. Такий сим­біоз різних наук у дослідженні мовних явищ, з одного боку, сприяє всебічному їх вивченню, а з іншого — при­зводить до втрати автономності лінгвістики як науки.

Когнітивісти висунули кілька теорій і ввели в нау­ковий обіг нові поняття і, відповідно, терміни.

Новою є когнітивна теорія категоризацй — теорія систематизації значень слів у мовній свідомості люди­ни, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомо­сті наївної картини світу./В_її основу покладено ідею Б. Уорфа про членування світу на категорії за допомо­гою мови./ Виділення такої категорії можливе лише то­ді, коли Для її назви у мові є відповідне слово. Когнітивний погляд на категоризацію ґрунтується на припу­щенні, що здатність людини до категоризації пов'язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою, а також зі здатністю створювати образи, ме­тафори, метонімії тощо. На думку Е. Рош, категориза-ція є одним із найважливіших складників механізму пізнання і полягає в тому, що для кожного слова окрес­люється семантичне коло споріднених слів за «прин­ципом родинної подібності» та встановлюється узагальнювальний репрезентант (прототип). Метою кате­горизації є пояснення нового через уже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень. Категорія — когнітивна структура, концептуаль­ний клас, що складається з елементів — членів катего­рії, об'єднаних «родинною подібністю». Об'єкти — чле­ни категорії не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно більш значущи­ми, ніж інші. Людина сприймає будь-яку семантичну категорію як таку, що має центр і периферію і, відповід­но,  «більш прототипічних» і «менш прототипічних» представників. Наприклад, прототипічним птахом для європейців є горобець, а страус і курка є периферією; яблуко — прототипічний фрукт, а банан — периферія; прототипом стільця є стілець для стола, а не крісло в перукарні чи стілець для фортепіано. Правда, в різних етносів прототипи можуть не збігатися. Так, для аме­риканців прототипом птаха є малинівка (вільшанка), а прототипом фрукта — апельсин. Отже, прототип — це такий центральний член категорії, який є її найкра­щим, найяскравішим представником, головним репре­зентантом. Навколо такого прототипу в свідомості ін­дивіда об'єднуються всі інші об'єкти, що входять до категорії [Rosen 1977].

Дещо іншу концепцію прототипів запропонувала авс­тралійська дослідниця польського походження А. Вежбицька. Прототипами, на її думку, є не самі об'єкти, а їх ідеалізовані, еталонні образи, ментальні утворення, які не належать до об'єктів, що піддаються спостереженню, але які концептуально відображають суттєві властиво­сті нашого уявлення про об'єкт (типова чашка, типове вікно, типовий велосипед, типова школа тощо). Так, на­приклад, до прототипу «велосипед» не належать такі предмети, як фари і дзвінок. Деякі дослідники (Р. Фрумкіна) вважають, що назване Вежбицькою прототипом правильніше йменувати стереотипом і говорити, відпо­відно, про стереотипний образ певного об'єкта.

Із теорією катетеризації пов'язане поняття мента­льних репрезентацій, під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мис­лення людини, що відтворюють реальний світ у свідомо­сті, втілюють знання про нього і почуття, які він викли­кає, відображають стани свідомості та процеси мислення [Штерн 1998: 214—215]. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезента­ціями. На думку американського мовознавця А. Пайвіо, ментальні процеси у свідомості опосередковані не тільки мовою (словесними формами), а й уявою (образа­ми). Порівняльний аналіз мови й уяви як засобів репре­зентації показує, що хоча вони в багатьох випадках ви­конують різні функції, однак гармонійно доповнюють одна одну. За Дж. Фодором, ментальна репрезентація є специфічною мовою мислення. Відчуття, які виникають у людини в процесі взаємодії з довкіллям, спричинені інформацією, що надходить до неї сенсорними канала­ми (зоровим, слуховим, тактильним). Сенсорні механізми перетворюють ці матеріальні стимули на символічні утворення, які і є ментальними репрезентаціями.

4. Категорія «концепт» в когнітивізмі.

Основним семантичним поняттям у когнітивній лін­гвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвісти­ка найбільшою мірою відрізняється від інших напрямів дослідження семантики (логічного, структурного тощо). Поняття концепту поки що не має однозначного визна­чення. Під ним розуміють ментальний прообраз (нерозчленоване уявлення про об'єкт), ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого — він має певне ім'я у мові.

А. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум і енциклопедичний додаток (доповнення). Концепт-мінімум — це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосу­ється; у життєвій практиці вона для нього не є важли­вою або ж він з нею ніколи не стикався). Концепт-максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем смислу слова (реалія йому відома в усіх аспектах), у тому числі енциклопедичні відомості, професійні знан­ня про реалію. Так, якщо для мешканця України кон­цепт «яблуко» є концептом-максимумом, то концепт «ківі» є концептом-мінімумом (мовці не знають, на ку­щі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини догля­дають, як вони цвітуть, коли дозрівають плоди тощо).

Кожен концепт має ідеалізовану когнітивну мо­дель [Lakoff 1987], під якою розуміють усі наші уяв­лення про об'єкт зразу, в цілому, якийсь «нерозчленований образ», що зумовлює певну поведінку мовного знака (рольову структуру). Так, англ. jogging «біг підтюпцем» і running «біг» мають різні «ідеалізовані когнітивні мо­делі». Jogging асоціюється зі здоровим способом життя, фізичною формою людей середнього класу, які досягли успіху в суспільствах розвинутих країн. Концепт цього слова виключає змагання, цільові ситуації, а також несу­місний з малолітніми дітьми, людьми похилого віку, тва­ринами та іншими концептами, звичайними для running (не кажуть *jog to catch the bus «бігти підтюпцем, щоб устигнути на автобус», jog after someone «бігти підтюп­цем за кимсь», a run to catch the bus «бігти, щоб устигну­ти на автобус», run after someone «бігти за кимсь»).

Зміна поняття значення на поняття концепту засвід­чує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мов­цем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім сві­том людини. Тут мовознавство повернулося до гум­больдтівського розуміння мови як «третього, проміж­ного світу». Отже, когнітивна семантика вивчає не зна­чення слів, а концепти. Це абсолютно новий підхід до вивчення семантики.

Дослідження концептів у мові стало предметом ба­гатьох студій когнітивістів. Можна констатувати, що нині існує декілька різновидів концептуального аналі­зу (словосполучення концептуальний аналіз набуває функції терміна, і концептуальний аналіз можна яко­юсь мірою трактувати як метод когнітивної лінгвісти­ки). Як правило, концепти досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше атри­бутивної, комплементарної, а інколи враховуються різ­номанітні широкі мовні контексти (фольклорні, ху­дожні, публіцистичні та інші твори). Уже досліджено чимало соціально-політичних, ідеологічних, філософсь­ких, культурних, ментальних, міфологічних концептів: «свобода», «справедливість», «істина», «доля», «душа», «дух», «серце», «шлях», «жінка», «чоловік» тощо (до­слідження Н. Арутюнової, Т. Булигіної, О. Шмельова, К. Рахіліної, Т. Радзієвської, Г. Яворської, С. Жабо-тинської та ін.).

Серед різних методик концептуального аналізу ви­різняються етноцентрична концепція А. Вежбицької, яка виходить із того, що значення зумовлене менталь­ністю певного етносу. Кожна мова специфічна, в ній відображений своєрідний національний характер. Спо­соби концептуалізації світу закладені в мові. Завдання лінгвіста — реконструювати властивості національно­го характеру через мову. Оскільки різні мови концеп­туалізують світ неоднаково, то через зіставлення мов виявляються відмінні концептуальні структури світу. Однак концептуальні структури не є статичними. Ро­сійські мовознавці А. Баранов і В. Сергеев, аналізуючи соціально-політичні й ідеологічні концепти типу «сво­бода», «справедливість» тощо, які є ціннісними кате­горіями суспільної свідомості, встановили кореляції між історичними змінами у значенні цих концептів і змінами суспільних ідеологій.

Кожен концепт пов'язаний з деякими іншими кон­цептами, і разом вони утворюють домени, тобто фони, із яких вичленовується концепт. Так, концепт «дуга» сприймається з опорою на уявлення про коло, концепт «гіпотенуза» — з опорою на поняття про трикутник. Співвідношення між концептом і доменом Р. Лангакер інтерпретує в термінах профіль і база [Langacker 1987, 1988, 1991а, 1991b]. Він вважає, що семантику можна зображати у вигляді схем, де виділена жирною лінією чи іншим знаком частина буде профілем мовної оди­ниці, а все інше — її базою. Так, наприклад, гіпотенузу можна зобразити як[^, а дієприкметник gone «який прийшов» якt

Для gone профілем є результативний стан, а все ін­ше (рух, переміщення) — базою.

Упорядковане поєднання концептів у свідомості лю­дини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосистему, таким чином, не можна зводити до ментального лексикону, тобто системи вербалізованих (ословлених) знань, яку ще називають внутрішнім лексиконом, теза­урусом, мовною пам'яттю. Концептосистема і менталь­ний лексикон перебувають у відношенні «ціле — части­на», оскільки концептосистема — це єдиний рівень представлення знань, що поєднує мовну, сенсорну й моторну інформацію [Селіванова 1999: 71].

Концептосистема не є стабільною. Навпаки, вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Водночас слід зазначити: концептосистеми в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від жит­тєвої практики.

Компонентами концептосистеми є фрейми. Фрейм (від англ. frame «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» та ін.) — це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуацїї у свідомості (пам'яті) людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на тако­му ж ситуативному шаблоні.

Поняття фрейму введено М. Мінським у 1974 р. За Мінським, фрейм — це ієрархічно впорядкована ре­презентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам'яті людини зберігається великий набір різномані­тних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Як і вся концептосистема, фрейм має мов­ну й позамовну сутність. Він репрезентує у свідомості людини стереотипну ситуацію і зв'язки цієї структури з деякими іншими видами інформації, наприклад, як користуватися фреймом і що робити, коли певні плани не здійснилися. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформа­ції про ситуацію, образного (символічного, метафорич­ного та ін.) уявлення про неї.

Ідея фреймів знайшла своє застосування в дослі­дженні механізмів розуміння природної мови. Ч. Філлмором уведено поняття інтерпретувального фрейму як інструмента опису семантики лексем, граматичних категорій та тексту. Р. Шенк застосовує фреймовий ана­ліз до аналізу розуміння смислу зв'язного тексту. Зокре­ма, він розрізняє два різновиди фреймів — сценарії та плани. Сценарії описують стандартні, типові ситуації в їх розвитку. До сценаріїв входять назва ситуації, імена учасників ситуації, перелік причин виникнення ситуації та набір сцен (певних дій). Плани служать для встанов­лення причиново-наслідкових зв'язків між сценаріями (послідовності дій). Вони складаються зі сцен і сценаріїв, які ведуть до певної мети. Д. Поспелов скористався фрей­мами для формування прикладної семіотики як нової па­радигми штучного інтелекту, а А. Баранов для моделю­вання процесів метафоризації на когнітивному рівні.

У багатьох працях когнітивістів використовуються поняття фігури і фону, запозичені з гештальтпсихології. Л. Талмі, який увів ці терміни в лінгвістику [Talmy 1978], звернув увагу на те, що звичайно, наприклад, ка­жуть човен біля верби, автомобіль поруч з будинком, а не *верба біля човна, *будинок поруч з автомобілем. Рухомі об'єкти у просторі й часі — це фігури, а нерухомі — фон. Фігури, маючи просторові й часові межі (об'єкт на фоні простору, факт на фоні процесу), тяжіють до визначено­сті (англійською мовою не можна сказати *А table is near the wall, а тільки The table is near the wall). Отже, фоном є нерухомі, громіздкі об'єкти, не обов'язково визначені (певні) і які часто не мають просторових і часових меж.

Поняття фону і фігури знайшли застосування в описі семантики прийменників і в аспектології (розді­лі граматики, який вивчає дієслівний вид і суміжні з ним видо-часові категорії та способи дії). На думку Талмі, їх можна застосувати й у дослідженні відмін­кової граматики (за Філлмором), де агенс, інструмент і пацієнс будуть інтерпретуватися як мобільні, а дже­рело, кінцева межа, маршрут, місцеположення як статичні.

Особливу увагу когнітивісти приділяють вивчен­ню метафори, вважаючи, що вона займає в когнітивній моделі мови центральне місце. Так, Дж. Лакофф і М. Джонсон указують, що повсякденні метафори слу­жать для структурування навколишньої дійсності й ке­рують інтелектуальною діяльністю людини та її вчин­ками [Лакофф, Джонсон 1987; див. також: Мак-Кормак 1990]. Водночас метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концеп­туальних систем, формування нового знання. На думку когнітивістів, усі значення (лексичні, словотвірні, гра­матичні) пов'язані між собою метафоричними перене­сеннями. У кожній метафорі є донорська і реципієнтна зони. Донорська зона завжди конкретна й антропоцентрична: для її породження широко використовується лю­дина, зокрема її тіло (ручка, ніжка, горло, вушко, ніс, око (очко), чоло тощо), місцезнаходження у просторі та рух (укр. він у жаху І його охопив жах; дійти висновку; рос. он в ярости І пришел в ярость).

У когнітивній семантиці метафора стала робочим інструментом, методом опису полісемії, її типів, спо­собів переходу від одного значення до іншого. Більше того, за допомогою метафори відтворюється історія значень, причини і послідовність їх появи, тобто до­сліджується діахронічна семантика. Це є ще одним свідченням того, що когнітивна лінгвістика поверта­ється до історико-філологічних, доструктуралістських традицій. Когнітивісти вважають, що діахронічний опис є дуже важливим для інтерпретації полісемії в синхронії. Вони принципово не диференціюють зако­ни історичного розвитку мови і їх синхронної будови.

Схеми, які показують зв'язки між значеннями, М. Джонсон назвав топологічними схемами (image schema) [Jonson 1987], а напрям, який вивчає відношення між окремими значеннями слова, — топологічною семантикою. Типова модель схем (pattern) типу «кон­тейнер» (вмонтовані один в одного об'єкти; об'єкти як вмістилища), «шлях», «поверхня», «перешкода», «кон­такт», «шкала» та ін. застосовується до опису багатьох слів зразу. Кожна схема відштовхується від форм і ру­хів людського тіла, які переносяться на навколишню дійсність (це явище, що засвідчує антропоцентричність семантики, отримало назву embodiment «втілення, уособлення»).

Крім когнітивної семантики в когнітивній лінгвіс­тиці існує низка когнітивно-граматичних теорій та концепцій. До них належать відмінкові граматики (case grammars), «когнітивна граматика» Р. Лангакера, «теорія ґештальтів» Дж. Лакоффа, «конструкційна граматика» Ч. Філлмора.

Особливою оригінальністю характеризується конс­трукційна граматика Філлмора. На думку вченого, є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі значення або форми їхніх складників (одиниць, що до них уходять). Тому потрібно ще вра­ховувати значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю, вихідною (початковою) є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу діє­слів, здатна «втягувати» дієслова інших класів. Діє­слово ніби вмонтовується в різні конструкції (за умови, що воно відповідає передбачуваним цими конструкція­ми обмеженням на дієслівне місце) й отримує власти­ве конструкції значення:

Диліжанс їхав {плив, чесав) через село.

Іди {шуруй, мотай, чеши) звідси.

Як інструмент опису когнітивісти використовують поняття «blending», під яким розуміють неправильне су­міщення. Згідно з blending'oM породження речення і тексту завчасно не запрограмоване, а є спонтанним проце­сом, за якого мовець може припускатися помилок. Запо­внення аргументних місць когнітивісти пропонують пред­ставляти як blending предикатної структури та імені.

Таким чином, у когнітивній лінгвістиці стираються межі, встановлені структуралізмом, між семантикою і психологією, синхронією і діахронією, мовою і мовлен­ням, словниковою й енциклопедичною інформацією, зна­ченням і смислом, різними значеннями полісемічних слів і навіть різними концептами. Заперечується принцип мовної економії та принцип алгоритмічної побудо­ви речення. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його, і функ­ціонує не за алгоритмічними законами. Мовознавство якоюсь мірою повернулось назад — до історико-філософських традицій кінця XIX — початку XX ст. [Рахилина 2000: 378].

Такий поворот науки про мову є цілком закономір­ним, що відповідає розвитку думки згідно із законом за­перечення заперечення. Жодна наукова парадигма не мо­же претендувати на статус абсолютно правильної і єдино можливої, однак кожна з парадигм — це новий (інший) погляд на таке складне, багатовимірне явище, як мова.

Безумовно, не все в когнітивістиці витримає перевір­ку часом. Когнітивістів нині критикують за відхід від проблеми значення, підміну значення значно ширшим поняттям інформації, а також за звуження (вузьке розу­міння) поняття антропоцентричності, що теж зводиться до чистої інформації, тоді як насправді найважливішою рисою людського інтелекту є воля, яку когнітивісти ігно­рують. Синтактика символів, якою когнітивісти найчас­тіше обмежуються, не може адекватно відобразити мен­тальність людини [Демьянков 1994: 20—21].

Використана література

1.         Язык и наука конца 20 века. — М., 1995.

2.         Лингвистические исследования в конце XX в. — М., 2000.

3.         Кубрякова Е. С. Начальные этапы становления когнитивизма: линг­вистика — психология — когнитивная наука // Вопр. языкознания. — 1994. — № 4.

4.         Касевич В. Б. О когнитивной лингвистике // Общее языкознание и теория грамматики. — СПб., 1998.