Реферат: Серцево-судинні захворювання. Основи методики фізичного виховання. Пролапс мітрального клапана

Реферат

на тему:"Серцево-судинні захворювання. Основи методики фізичного виховання. Пролапс мітрального клапана"

Виконала:

Ст. групи ТХарч-2-5

Риженко Анна

Київ, 2008

План

1. Характерні симптоми захворювань серця

2. Механізми лікувальної дії фізичних вправ при серцево-судинній патології

3. Основи методики фізичного виховання при серцево-судинній патології

4. Рухова активність при серцевих захворюваннях

5. Пролапс мітрального клапана. Класифікація

1. Характерні симптоми захворювань серця

Серед хвороб, на які страждають наші сучасники найбільш небезпечною є захворювання серцево-судинної системи. Серцево-судинна система забезпечує кровообіг організму, а значить живлення і дихання всіх органів. Ось чому захворювання серцево-судинної системи відображається на пониженні функціональної діяльності всього організму. Одночасно понижуються творчі здібності та працездатність людини.

Захворювання серцево-судинної системи обумовлені багатьма факторами: вродженими дефектами; інтоксикацією; запальними процесами; порушеннями обміну речовин; малорухомим способом життя тощо. У студентів головним фактором ризику є малорухомий спосіб життя.

Серед різних захворювань серцево-судинної системи найбільш характерними є: дистрофія міокарда, інфекційно-алергічні міокардити, ревмокардити, (ендокардит), вади серця, вегетативно-судинна дистрофія, гіпертонічна і гіпотонічна хвороби. Незважаючи на широкий спектр серцево-судинних захворювань, основні їх симптоми в загальному між собою схожі.

Тахікардія – різке прискорення серцевих скорочень (200уд і більше). Тахікардія компенсує недостатність кровообігу.

Задишка – часте, затруднене дихання, яке компенсує серцеву недостатність. спочатку задишка з’являється при фізичних навантаженнях, потім у стані спокою, при розмові, після прийому їжі. Задишка є наслідком накопичення у крові недоокислених продуктів обміну (особливо СО2), які подразнюють дихальний центр. (Задишка є причиною застою крові в легенях внаслідок недостатності лівого шлуночка).

Аритмія – відхилення в ритмі серця. (причиною є ураження міокарду, провідної системи серця).

Набряки – накопичення рідини в підшкірній клітчатці, у внутрішніх органах та у порожнинах тіла. Набряки розвиваються внаслідок недостатності кровообігу, коли венозний тиск зростає і проникність капілярів також зростає.

Ціаноз – синюшне забарвлення шкіри та слизових оболонок є ознакою порушення кровообігу внаслідок розширення вен та капілярів і застою в них крові.

Болі – локалізуються за грудиною по всій проекції серця та розповсюджуються під ліву лопатку, в шию і ліву руку. Можуть мати ниючий, давлячий, стискуючий, пекучий, щемлячий характер.

Значна кількість захворювань серцево-судинної системи призводить до недостатності кровообігу, тобто нездатності системи транспортувати кров у необхідній кількості для нормального функціонування органів і тканин. Недостатність кровообігу виникає внаслідок порушення функцій як серця (серцева недостатність), так і судин (судинна недостатність). Судинна недостатність виникає внаслідок порушення нейрогуморального апарату, що регулює функцію судин і викликає пониження артеріального тиску. Розвиток цього стану сприяє конституціональній особливості організму, неповноцінне харчування, фізичне і психічне перенапруження, інфекційні хвороби. Хронічна судинна недостатність викликає пониження працездатності, головокружіння серцебиття, задишку, схильність до втрати свідомості.

Серцева недостатність виникає при ішемії і вадах серця. При ослаблені роботи лівого шлуночка виникає застій крові в малому колі кровообігу (набряки на ногах, набряки в легенях). Ослаблення правого шлуночка супроводжується застійними явищами в великому колі кровообігу, перш за все в печінці, нирках, шлунково-кишковому тракті, головному мозку.

2. Механізми лікувальної дії фізичних вправ при серцево-судинній патології

Метод лікувальної фізкультури розглядається як неспецифічний метод загальної терапії. Його цінності полягає в тому, що він по своїй сутності має не локальну дію, а викликає реактивні зміни всього організму.

Адекватні фізичні вправи покращують кровопостачання серцевого м’яза за рахунок розкриття резервних капілярів в міокарді позитивно впливають на обмін речовин чи шляхом підвищення окислювально-відновлювальних процесів і, таким чином, прискорюють процеси відновлення в міокарді.

Протипоказаннями при серцево-судинній патології є вправи:

– З різкою зміною положення тіла (нахили, переміщення, оберти, перекиди);

– Статичні, які пов’язані із затримкою дихання;

– Піднімання великої ваги та вправи з натужуванням;

– На гімнастичних приладах без попередньої підготовки;

– На витривалість при артеріальному тиску вище 200/110 мм рт. ст. при прогресуючій хворобі з частими кризами;

– Участь у змаганнях з легкої атлетики, гімнастики, баскетбол, плавання, лижних гонок.

1) Фізичні вправи мають трофотропну (покращення трофічних процесів) та енерготропну дію на міокард та сприяють його відновленню.

2) М’язова діяльність сприяє тренуванню екстракардіальних факторів кровообігу. Так, фізичні вправи для дрібних м’язових груп, сприяють просуванню крові по венах, діючи як м’язова помпа. Така дія фізичних вправ компенсує недостатність кровообігу.

Фізичні вправи – метод боротьби з застійними проявами в організмі. Мобілізація резервної функції судинної системи покращує циркуляцію крові та лімфи, що сприяє зменшенню застійних явищ в організмі.

3) При виконанні спеціальних дихальних вправ на вдосі понижується внутрішньо грудний тиск і збільшується присмоктуюча здатність грудної клітки внаслідок чого покращується надходження крові по венах до серця (правого передсердя). Одночасно підвищується тиск в брюшній порожнині, понижує застійні явища у внутрішніх органах.

4) При м’язовій діяльності понижується тонус дрібних артерій, внаслідок чого розкриваються резервні капіляри, що покращують обмін між кров’ю і тканинами та понижує периферійний опір току крові, полегшуючи роботу серця. При скороченні м’язів посилюється кровоток по венах, а при розслаблені – полегшується перехід крові в капілярне русло.

5) М’язова діяльність – фактор, що сприяє відновленню вегетативних функцій серцево-судинної системи, які порушені хворобою. Ця дія відбувається через утворення моторно-вісцеральних рефлексів (розвиток тимчасових зв’язків між корою та внутрішніми органами і м’язовою системою), внаслідок чого нормалізується сила скорочення м’язів, ритм, судинна реактивність тощо.

6) Дозовані фізичні вправи підвищують тонус блукаючого нерва та продукцію гормонів, які понижують артеріальний тиск. В результаті чого в стані спокою понижується АТ та ЧСС. Дихальні вправи з подовженим видихом та сповільненням дихання через нервово-рефлекторні механізми мають току ж дію.

Лікувальна фізична культура показана при всіх захворюваннях серцево-судинної системи. Протипоказання мають лише тимчасовий характер, а саме: в гострій стадії захворювання (міокардіт, ендокардіт та інші в період частих та інтенсивних приступів болю в ділянці серця та при порушеннях серцевого ритму); при наростанні серцевої недостатності; при важких ускладненнях зі станом інших органів. При покращенні загального стану хворої дитини та затуханні гострих явищ, необхідно приступити до занять фізичною культурою.

Для визначення фізичного навантаження при серцево-судинній патології необхідно врахувати: 1) прояви основного захворювання та

2) ступінь коронарної недостатності (3ст.)

3) особливості хвороб, що супроводжують основну

4) попередню фізичну підготовленість та адаптованість до фізичних навантажень.

3. Основи методики фізичного виховання при серцево-судинній патології

Проводити фізичні вправи потрібно регулярно, щонайменше три рази на тиждень (ідеально - щодня) по 30 хвилин, бажано на свіжому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях. Найкраще проводити тренування в ранковий або вечірній час доби, причому не раніше, як через 2 години після прийому їжі. Розпочинати тренування потрібно з 5-10 хвилин, поступово нарощуючи тривалість та інтенсивність занять. Після закінчення періоду адаптації до тренувань потрібно займатись регулярно з приблизно однаковим навантаженням.

Кожне заняття повинно поділятися на три етапи: підготовчий, основний і заключний. Метою підготовчого етапу є поступова активізація дихальної та серцево-судинної систем, підготовка їх до основного навантаження. Вправи виконуються повільно і поєднуються із дихальними вправами. Тривалість підготовчого періоду 3-5 хвилин.

Метою основного періоду є здійснення послідовного навантаження всіх м`язів тіла. Інтенсивність вправ має бути достатньо напруженою, але не виснажливою. Навантажувальні вправи потрібно обов`язково чергувати із розслаблюючими, котрі включають нахили тулуба і дихальні вправи. Рекомендовано дотримуватися навантажень, що становлять 50%-80% від максимальних можливостей організму. Інтенсивність фізичних навантажень треба регулярно визначати за допомогою підрахунку частоти пульсу. Оптимальну частоту серцевих скорочень можна визначити для себе за допомогою таких нескладних розрахунків:

· Для початківців оптимальна ЧСС = 170 – вік;

· Для тих, що тренуються регулярно оптимальна ЧСС = 180 – вік;

· Для тих, що готуються до змагань оптимальна ЧСС = 170 – ½ віку.

Максимально допустима частота серцевих скорочень зменшується з віком і змінюється після перенесених серцево-судинних захворювань.

Оригінальним способом регулювання інтенсивності фізичних вправ є одночасне ведення розмови. Якщо говорити заважко, значить інтенсивність тренування є зависокою і потрібно зменшити навантаження.

Ще однією важливою характеристикою процесу тренування є так звана щільність заняття. Вона виражає процентне співвідношення часу, який йде на безпосереднє виконання вправ, до всього часу тренування. На початкових етапах рекомендовано дотримуватися щільності біля 50%, тобто половина часу йде на виконання вправ, а інша йде на паузи між вправами. В подальшому потрібно прагнути досягти щільності до 80%, коли на паузи між вправами йде всього 1/5 загального часу тренування.

Заключний період кожного заняття полягає в поступовому зменшенні навантаження і виконанні легких вправ протягом 5-7 хвилин. За цей проміжок часу нормалізується робота всіх систем організму, зменшується частота серцевих скорочень, приходять до вихідних значень основні показники гомеостазу.

Фізичні вправи інтенсифікують процеси обміну речовин в організмі. Розщеплюються спочатку прості, а потім складні вуглеводи і жири. А поживні речовини, які прийшли з їжею, йдуть на синтез білків для укріплення м`язів і кісток. Навіть за кілька годин після тренувань обмінні процеси в організмі відбуваються все ще із пришвидшеним темпом. Тому фізичні тренування особливо корисні, а точніше, просто обов`язкові людям із надлишковою вагою.

Наявність надлишкової ваги можна виявити простим способом – шляхом знаходження індексу маси тіла (ІМТ) (індекс Кетле)

В нормі він становить 18,1 – 24,1. Якщо індекс маси тіла є вищий, ніж 24,1 – значить у Вас є надлишкова маса тіла.

Кількість калорій, що використовується при різних видах фізичної активності подана в таблиці 2.

Таблиця 2. Кількість калорій, що використовується за 10 хвилин у людини вагою 75 кг.

4. Рухова активність при серцевих захворюваннях

При серцевій недостатності зменшується робота серця, частішає пульс, збільшується тиск у венах, знижується артеріальний тиск, збільшується об`єм циркулюючої крові, а швидкість її руху по судинах зменшується. В результаті чого з`являються набряки, задуха. Серцеву недостатність поділяють на три стадії.

Перша стадія характеризується відсутністю ознак хвороби в спокої і при звичайних навантаженнях. Задуха, серцебиття і втома з`являються при навантаженнях, які перевищують побутові. Деколи під кінець дня виникають набряки ніг. На початку занять основна увага приділяється стимуляції позасерцевих факторів кровообігу, в другій половині переходять до тренування серцевого м`яза з поступово зростаючими навантаженнями. Починають із 50% можливої інтенсивності навантажень і доводять до 75-80%. Потрібно збільшувати щільність занять від 40-50% до 60-70%. Час занять повинен становити 25-30 хвилин. Потрібно не забувати про такі види фізичної активності, як дозована ходьба і ранкова гімнастика.

Друга стадія характеризується наявністю вищезгаданих ознак серцевої недостатності в спокої. Використовують вправи для всіх м`язових груп, які виконують в повільному темпі, чергують вправи для рук, ніг і тулуба із статичними дихальними вправами. Тривалість занять 10-15 хвилин.

При третій стадії серцевої недостатності, коли максимально виражені застійні явища у всіх внутрішніх органах, самостійні заняття є небажані.

Лікувальна фізкультура застосовується при атеросклерозі з метою загальнозміцнюючого впливу на організм хворого. Застосовують ранкову і лікувальну гімнастику, дозовану ходьбу на відстань 1,5-2 км в повільному темпі з відпочинком. При стенокардії заняття фізичними вправами показані в спокійному стані між нападами.

При інфаркті міокарда руховий режим контролюють лікар-кардіолог та лікар ЛФК. До самостійних занять фізичною культурою можна приступати лише через 4 місяці після початку захворювання за умов неускладненого перебігу стаціонарного та реабілітаційного етапів лікування. Таким хворим показні фізичні тренування, метою яких є:

- відновлення функції ураженого серцевого м`яза за допомогою максимального включення в кровообіг механізмів компенсації серцевого та позасерцевого характеру;

- підвищення толерантності до фізичних навантажень;

- вторинна профілактика ІХС;

- відновлення працездатності і повернення до роботи за професією;

- зменшення доз деяких лікарських засобів;

- нормалізація психоемоційного і загального стану організму та покращення якості життя.

При підбиранні інтенсивності навантаження потрібно керуватись клінічними даними, функціональними можливостями і фізичною здатністю, що вимірюється, переважно, з допомогою велоергометрії під контролем лікаря функціональної діагностики.

Тренування потрібно проводити три рази на тиждень по 30-60 хвилин. Курс занять поділяється на два періоди: підготовчий, тривалістю 2-3 місяці, і основний, тривалість якого не обмежена. Завданням підготовчого періоду є адаптація до поступово наростаючих фізичних навантажень і оволодіння основними методами самоконтролю. Навантаження поступово збільшуються за рахунок збільшення тривалості занять, кількості повторень вправ, часу їх виконання. Необхідно застосовувати ходьбу, здійснювати прогулянки. При цьому рекомендовано поступово збільшувати відстань і зменшувати паузи для відпочинку.

Основний період довготривалих тренувань поділяється на 3 етапи. Перший етап триває 2-3 місяці і передбачає подальше підвищення фізичних навантажень. В основну частину занять рекомендовано включити двохвилинну ходьбу у швидкому темпі до 120 кроків за хвилину, однохвилинний біг в темпі 120-130 кроків за хвилину. При виконанні вправ на першому етапі основного періоду потрібно не перевищувати 50-70 % порога індивідуальної толерантності до фізичного навантаження. Частота серцевих скорочень при виконанні вправ не повинна перевищувати 125-135 ударів за хвилину. Найкраще дотримуватися ЧСС 100-110 ударів за хвилину. Критерієм завершення першого етапу є нормальна реакція на звичайні навантаження та відсутність ознак перевтоми, задухи чи відчуття дискомфорту в ділянці серця.

Другий етап основного періоду триває близько 5-7 місяців. Він націлений на максимальну стимуляцію компенсаторно-пристосувальних реакцій організму, стійку стабілізацію загального стану. На цьому етапі поступово ускладнюється програма тренувань і збільшуються навантаження, а також тривалість заняття. В програму вводиться біг тривалістю до 3 хвилин , в темпі 140-150 кроків за хвилину, впровадження малорухливих спортивних ігор, наприклад волейболу. Тривалість навантаження подовжується до 14-16 хвилин. Рекомендованим порогом інтенсивності навантаження є 75-85%. Частота серцевих скорочень не вище 130-140 ударів за хвилину. Критерієм переходу до наступного етапу тренувань є адекватна реакція на фізичні навантаження, значне підвищення їх переносимості, економізація діяльності серця, суттєве підвищення психоемоційного та загального стану організму та покращення якості життя.

Третій етап основного періоду покликаний закріпити досягнутий ефект, сприяти переходу пацієнтів у функціонально вищий клас, покращити працездатність. Навантаження інтенсифікуються за рахунок збільшення темпу виконання і кількості повторень вправ, використання дво- і трихвилинного бігу в темпі 120-130 і 140-160 кроків за хвилину, рухливих ігор. Інтенсивність фізичних навантажень на рівні до 90 % порога індивідуальної толерантності. Відбувається подальше подовження фізичних навантажень до 15-20 хв. На піку навантаження ЧСС повинна досягати приблизно 135-145 за хвилину.

Слід зауважити, що в післяінфарктному періоді самостійні заняття фізичними вправами потрібно проводити обережно, регулярно консультуючись у лікаря-кардіолога та лікаря ЛФК.

Якщо під час фізичного навантаження виникли: сильна задуха, запаморочення, виражена слабкість або пітливість, дискомфорт або біль в грудях, руці, шиї чи спині, нерівномірне серцебиття, то потрібно негайно припинити заняття і звернутися до лікаря!

Рухова активність при гіпертонічній хворобі

Основні завдання фізичних тренувань при гіпертонічній хворобі:

- нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС;

- відновлення порушеної регуляції судинного тонусу;

- загального зміцнення організму;

- покращення емоційного стану хворого;

- підвищення працездатності і якості життя.

Методика застосування фізичних вправ при гіпертонічній хворобі передбачає використання спеціальних вправ, якими є вправи на розслаблення м`язів, дихальні вправи та вправи для тренування вестибулярного апарату. Вони сприяють зниженню артеріального тиску і нормалізують порушену вестибулярну функцію.

В комплекс занять входять гімнастичні вправи, лікувальна ходьба, прогулянки, плавання, малорухливі спортивні ігри. Заняття повинно тривати 30-40 хвилин. Використовують вправи для великих і середніх м`язових груп, що відносно менше підвищують артеріальний тиск, ніж вправи за участю невеликих м`язів. Відповідно виконання вправ для рук приводить до більше вираженого підйому АТ, ніж виконання вправ для ніг. Рухи потрібно виконувати повільно, з повною амплітудою, без напруження. Не бажано затримувати дихання, натужуватись. Обов`язковими є вправи на розслаблення м`язів, рівновагу, координацію рухів, тренування вестибулярного апарату. Лікувальну ходьбу починають з відстані 1,5 км у темпі 80-90 кроків за хвилину. Вправи у воді і плавання також добре діють на розслаблення м`язів, судинний тонус, серцево-судинну і дихальну системи, психоемоційний стан хворих.

Поступово збільшують інтенсивність, тривалість і обсяг навантажень. Дистанцію ходьби збільшують до трьох, а пізніше 5-7 кілометрів. Включають вправи з обтяженнями (гантелі до 1 кг), впроваджують рухливі ігри (баскетбол, бадмінтон, теніс). Корисними є їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах.

Для підтримання досягнутих результатів потрібно виконувати фізичні вправи протягом всього життя. Лише рух, який є найбільш фізіологічним засобом впливу на організм, зможе забезпечити Вам високий життєвий тонус, хороший настрій, впевненість у своїх силах і тривале життя без хвороб.

5. Пролапс мітрального клапана. Класифікація

Пролапс мітрального клапана (ПМК) – один із тих станів, з якими лікарі стикаються досить часто, але не завжди знають, як вести таких хворих. До того ж досі триває дискусія щодо того, вважати ПМК аномалією, що не потребує активної лікувальної тактики, чи хворобою, що вимагає обов'язкового медичного втручання.

ПМК – це патологічний стан, що характеризується аномальним прогинанням у ліве передсердя однієї чи обох стулок мітрального клапана (МК) під час систоли лівого шлуночка (ЛШ). Історія вивчення проблеми ПМК розпочалася ще в позаминулому столітті, коли в 1887 р. Guffer та Borbillon уперше описали аускультативний феномен середньосистолічного клацання. Проте безпосередню причину систолічного клацання та пізнього систолічного шуму з'ясували лише через кілька десятиліть лікарі J. Barlow та W. Pocock, які в 1963-1968 рр. проводили ангіографічні обстеження хворих із цим феноменом (синдром Барлоу).

Класифікація Виділяють первинний ПМК (ідіопатичний), що має нозологічну самостійність, та вторинний, що є ускладненням або одним із проявів кардіального захворювання (ревматизму, неревматичного міокардиту, інфекційного ендокардиту, кардіоміопатії тощо) або спадкового захворювання сполучної тканини (синдром Марфана, Елерса-Данлоса тощо). У сучасній зарубіжній медичній практиці використовується класифікація ПМК, в основу якої покладено ступінь міксоматозу МК (C.M. Schanwell, 2001):

• класичний ПМК – з потовщенням стулки МК ≥5 мм;

 • некласичний ПМК – з потовщенням стулки МК <5 мм.

Для оцінки ступеня міксоматозної дегенерації Я.А. Сторожакова запропонувала таку класифікацію (1997):

• І ступінь – потовщення стулки або стулок на 3-5 мм, змикання стулок не порушене;

• ІІ ступінь – потовщення на 5-8 мм, подовження стулок, глибина пролабування понад 10 мм, розтягування хорд, можливі поодинокі їх розриви, мітральне кільце помірно розширене, змикання порушене;

• ІІІ ступінь – потовщення стулок понад 8 мм, їх подовження, максимальна глибина пролабування, численні розриви хорд, значне розширення мітрального кільця, змикання відсутнє, систолічна сепарація стулок, можливий багатоклапанний пролапс, розширення кореня аорти.