Курсовая работа: Корпоративні права підприємства, їх номінальна й ринкова вартість, фактори, що впливають на ринковий курс акцій

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА АКАДЕМІЯ

Кафедра «Фінанси»

Курсова робота

з дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва»

за темою «Корпоративні права підприємства,

їх номінальна й ринкова вартість,

фактори, що впливають на ринковий курс акцій»

Виконаласт. гр. Ф о5- т

Шерстобитова Я.С.

Керівник роботи Пілецька С.Т

Краматорськ 2009

Зміст

Вступ

1. Загальні положення про корпоративні права

1.1 Визначення та зміст корпоративних прав

1.2 Виникнення та припинення корпоративних прав

2. Особливості функціонування господарських товариств корпоративного типу

2.1 Корпоративні форми підприємництва в Україні

2.2 Види акцій та механізм їх функціонування

2.3 Фактори, що впливають на курс акцій

2.3.1 Вплив макроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій українських емітентів

2.3.2 Оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій

2.3.3 Методика розрахунку курсу акцій

3. Рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління

4. Практична частина

Висновки

Література

Вступ

Поведінка власників корпоративних прав та інших суб'єктів корпоративного управління вивчається через їх інтереси в отриманні дивідендів, вплив на прийняття рішень у корпораціях голосуванням, методи і форми придбання і позбавлення ними своїх пінних паперів. Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об'єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні — корпоративне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектору і державної власності у ньому. Слід враховувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів по законодавчо-нормативному забезпеченню корпоративної діяльності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно керувати, а частина цього сектору підпадає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових).

Мета курсової роботи - вивчення суті корпоративного управління та інтересів власників корпоративних прав через розвиток корпорацій як основних об'єктів управління, вивчення механізму функціонування цінних паперів, зокрема акцій, та факторів, що впливають на їх курс.

Курсова робота включає теоретичну й практичну частини.

У першому розділі наводяться загальні положення про корпоративні права, їх визначення та зміст в Україні та за кордоном, а також умови виникнення та припинення корпоративних прав.

Для вивчення корпоративного управління слід чітко зрозуміти суть господарських товариств корпоративного типу. Їх специфічні риси і відмінності визначаються у другому розділі. Оскільки системи управління в основному залежать від організаційно-економічних форм господарських товариств, то їх безпосередньо організаційні структури і є основою для побудови тих чи інших управлінських відносин і прямо впливають на них.

Світова практика свідчить про існування багатьох видів господарських товариств, які знайшли місце і в Україні. Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерний капітал виступає у формі реального майна — основних та оборотних фондів, без яких підприємство не може здійснювати господарську діяльність, а також у формі цінних паперів. Виробництво, і рух цінних паперів потребують управлінських дій, тому вони є обов'язковим об'єктом корпоративного управління та розглядаються у третьому розділі курсової роботи.

У четвертому розділі виявлено фактори, що впливають на курс акцій та наведено методику його розрахунку. Зокрема у першому пункті досліджено вплив макроекономічних факторів на рух українського ринку акцій на прикладі індексу ПФТС, проаналізовано залежність вітчизняного ринку акцій від руху американських фондових індексів, доведено відсутність зв'язку між рухом курсів акцій вітчизняних емітентів та кон'юнктурними індикаторами, виявлено досить суттєвий вплив на український ринок акцій монетарних факторів, зокрема обсягу грошової маси. У другому пункті четвертого розділу досліджено вплив фундаментальних мікроекономічних факторів на динаміку українського ринку акцій, доведено відсутність суттєвого зв'язку між рухом курсів акцій вітчизняних емітентів у 1998-2004 роках та динамікою показників, що характеризують як безпосередню їх діяльність, так і обіг акцій цих емітентів на ринку.

Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій в світі. Дотримання міжнародних, стандартів наведених у п’ятому розділі у функціонуванні перехідних економік є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв'язків.

Шостий розділ – це практична частина, в якій необхідно розробити фінансовий план підприємства.

1. Загальні положення про корпоративні права

1.1 Визначення та зміст корпоративних прав

Термін «корпоративні права» уперше з'явився у вітчизняному правовому полі ще за часів існування СРСР, але містився він лише в деяких міжнародних угодах з питань уникнення подвійного оподаткування і фактично не привертав уваги науковців за відсутністю практики застосування відповідних норм (транскордонні володіння корпоративними правами не були поширені в епоху радянського ладу). Прийняття в 1991 році низки основоположних законів — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» заклало правове підґрунтя для функціонування нових типів господарських організацій, серед яких значне місце посіли організації корпоративного типу. Із появою таких організації в науково-практичній літературі, а потім і в законодавстві поступово почав вживатися новий термін — «корпоративні права». Так, у п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24—92 «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених при участі державних підприємств» керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установі організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування дозволялось «отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав». У роз'ясненні Кабінету Міністрів України щодо застосування цього Декрету було зазначено, що під корпоративним правом розуміють право громадян на управління суб'єктами підприємницької діяльності й одержання дивідендів відповідно до своєї частки майна.

Перше легальне визначення поняття «корпоративні права» було дано в спеціальних законах. У пункті 1.8. Закону «Про оподатковування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року корпоративні права визначались як «право власності на частку (пай) в статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства». Схоже визначення увійшло й до Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року.

У 1998-2002 роках в Україні приймається серія нормативних актів, що визначають систему управління державними корпоративними правами, серед яких називають частки, акції і паї, що належать державі.

Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на законодавчому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167). Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1) ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно з ч. 2 ст. 167 ГК України законом можуть бути встановлені обмеження щодо володіння корпоративними правами та (або) їх здійснення;

2) ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати корпоративний устрій — її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку «базових прав»:

­  право на управління господарською організацією;

­  право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації;

­  право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації, а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

По суті, поняття «корпоративні права» має подвійну правову природу: цим терміном охоплюються, з одного боку, права особи, що випливають із участі у статутному фонді (майні) господарської організації корпоративного типу, а з другого — безпосередньо такі об'єкти прав власності, як акції, частки у статутному фонді (майні), паї. Ці об'єкти (акції, частки, паї) перебувають у цивільному обігу з обмеженнями, встановленими чинним законодавством та установчими документами і можуть розглядатись як особливі види майна. Тому про право власності на корпоративні права можна вести мову певною мірою умовно. Цікавим є питання, відносно яких господарських організацій можуть виникати корпоративні права. У частині 1 ст. 167 ГК України вказується, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із такого визначення випливає, що господарська організація, щодо якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Господарський кодекс не містить визначення корпоративної господарської організації, але розкриває поняття «корпоративне підприємство». Це підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, утому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. У цій же статті міститься відкритий перелік корпоративних підприємств, до них належать кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, законодавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної в податковому законодавстві, і встановлює можливість володіння корпоративними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. Напевно, такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між засновником (учасником) та підприємством, однакова і комплекс прав, що належать засновникам унітарних та корпоративних підприємств, є одним і тим же.

У частині 1 ст. 167 ГК України наводиться перелік основних корпоративних прав, але залежно від організаційно-правової форми господарської організації, відносно якої виникають корпоративні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися.

За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й організаційні.

До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:

1. Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) господарської організації. Це право за своїм характером належить до категорії потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише при виконанні двох умов: 1) наявності в господарської організації прибутку за результатами фінансового року; 2) прийняття органом управління або учасниками господарської організації рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.

Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господарської організації виникає тільки з моменту прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської організації. З цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.

2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Це право також належить до категорії потенційних. Для його реалізації необхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про ліквідацію товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідації; в) погашення господарською організацією заборгованості перед усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами коштів або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпоративних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одержання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ч. З ст. 83 Закону «Про господарські товариства»).

Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпоративних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих повноважень, які в сукупності забезпечують право засновника господарської організації та (або) власника корпоративних прав визначати правовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1,2ст. 135 ГК України, до організаційно-установчих повноважень належать:

а) право визначати в установчих документах правовий статус господарської організації, а саме: мету і предмет діяльності утвореної господарської організації; структуру господарської організації; склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень; закріплення майна за господарською організацією на праві власності або праві господарського відання; склад і порядок використання майна, інші умови господарювання.

б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вносити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів управління господарської організації та особисто входити до їх складу, отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо).

в) право приймати рішення про припинення діяльності господарської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Право власника корпоративних прав на управління корпоративною господарською організацією за загальним правилом має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки в сукупності з іншими власниками корпоративних прав. Винятки становлять випадки, коли особа володіє пакетом акцій, часткою у статутному фонді (майні), що дозволяє приймати рішення одноособово (тобто має вирішальний контроль над господарською організацією).

Рішення можуть прийматися від імені органу господарської організації (вищого, виконавчого, контрольного та ін.) або безпосередньо від імені її учасників (засновників). У повному та командитному товариствах рішення приймаються безпосередньо учасниками (тому що в цих товариствах не створюються спеціальні органи управління). Слід враховувати, що якщо законом передбачено прийняття того чи іншого рішення органом управління господарської організації з дотриманням певної процедури, то таке рішення не може бути прийнято особисто власником корпоративних прав.

Аналізуючи положення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо у ч. 2 ст. 1 Закону «Про підприємництво», який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встановлено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством, то чинний Господарський кодекс фактично закріплює дві протилежні позиції з цього питання.

З частин 3,4 ст. випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю. Однак у ч. 2 ст. 167 Г К України закріплюється прямо протилежна норма — володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво — це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже згадувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 42 Конституції, ч. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», ст. З Закону «Про статус народного депутата України», ст. 6 Закону «Про статус депутатів місцевих рад»), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.

1.2 Виникнення та припинення корпоративних прав

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття). Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі — єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена. Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації;

3) виключення власника корпоративних прав з господарської організації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації:

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предметом різних правочинів — купівлі-продажу, дарування, міни, можуть передаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридично є більш складним, ніж відчуження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

­  закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарської організації;

­  встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі або тільки третім особам (особам, що не є членами господарської організації);

­  необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками господарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

­  необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про кооперацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть встановлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права власності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персональному складі учасників (засновників, членів) в установчих документах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляються внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною. Для вирішення цієї проблеми можна вдатися до запозичення закордонного досвіду - в більшості країн статути товариств та інших корпоративних організацій не повинні містити відомостей про власників корпоративних прав. Ці відомості заносяться до спеціальних реєстрів, ведення яких покладається на виконавчий або інший орган.

2. Особливості функціонування господарських товариств корпоративного типу

2.1 Корпоративні форми підприємництва в Україні

Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з передбачених ч.2 ст.1 Закону «Про господарські товариства» форм, а саме у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства та командитного товариства. Діюче законодавство України, закріплюючи існування п'яти видів господарських товариств, надає можливість засновникам товариства обрати найбільш придатну для їх майбутньої діяльності організаційно-правову форму.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (ч. І ст. 24 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах к вкладів (ст. 50 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений па частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (ч. І ст. 75 Закону «Про господарські товариства»).

Перелік організаційно-правових форм господарських товариств, що міститься у Законі «Про господарські товариства» є вичерпним, проте щодо акціонерного товариства варто мати на увазі положення ст. 25 цього закону, відповідно до яких товариство може бути закритим або відкритим.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, продаватись та купуватись на біржі. Відкриті і закриті акціонерні товариства істотно відрізняються за процедурою створення і правовим статусом, а тому фактично являють собою дві різні організаційно-правові форми господарського товариства. Вид акціонерного товариства обов'язково повинен вказуватися в його установчих документах і найменуванні, але на практиці дана вимога виконується не завжди.

Господарські товариства відрізняються між собою за багатьма правовими параметрами, серед яких найбільш важливих є такі:

­  процедура створення товариства (тривалість, вартість, технічні бар'єри — залежність від дій певних державних органів і третіх осіб);

­  законодавчі обмеження кола учасників;

­  склад установчих документів, порядок внесення в них змін;

­  вимоги законодавства до капіталу товариства (мінімальний розмір, порядок формування, види внесків, підтримка розміру власного капіталу);

­  правовий режим майна (у тому числі можливість вилучення частки учасника);

­  правовий статус учасників товариства (права, обов'язки, відповідальність за зобов'язаннями товариства);

­  порядок руху учасників (вільний, обмежений, можливість виключення учасника);

­  організація управління товариством;

­  обсяг правоздатності товариства;

­  публічність діяльності;

­  рівень оподаткування, можливість одержання податкових пільг;

­  порядок реорганізації і ліквідації й ін.

Учасники (засновники) та посадові особи товариства, його контрагенти та представники державних органів, що вступають у правовідносини з товариством, не завжди звертають достатню увагу на відмінності у правовому регулюванні діяльності окремих видів господарських товариств. Це часто призводить до негативних наслідків, як то втрата переданих товариству коштів або майна, неотримання очікуваного прибутку, визнання товариства нествореним, відмова у проведенні державної реєстрації або її скасування у судовому порядку, визнання недійсними укладених товариством угод, притягнення винних осіб до цивільної, адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності тощо.

Дуже поширеною є ситуація, коли акціонер намагається «вийти» з товариства і повернути свій вклад або виділити свою частку у майні товариства, Але така процедура стосовно акціонерних товариств законодавством не передбачена (на відміну від усіх інших видів господарських товариств).

Вибір певної організаційно-правової форми не завжди залежить тільки від цілей і намірів засновників товариства, у ряді випадків він визначається вимогами чинного законодавства. Наприклад, фондова біржа, інвестиційний фонд можуть бути створені тільки у формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство — товариства з додаткового відповідальністю, ломбард — повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користується товариство з обмеженою відповідальністю — завдяки простоті створення, обмеженій відповідальності учасників (вони не ризикують втратою свого особистого майна), придатності для організації як малого, так і великого бізнесу.

Крім базових форм господарських товариств, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства», у чинному законодавстві України використовується також конструкція похідних (спеціальних) форм. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування, ломбарди, біржі, депозитарії, реєстратори й інші професійні учасники фінансового ринку України створюються переважно у формі господарського товариства і є похідними (спеціальними) формами господарських товариств. Для них законодавством установлюється цілий ряд додаткових вимог щодо кола учасників, складу й змісту установчих документів, розміру статутного фонду (капіталу); порядку його формування і зміни, подання фінансової та іншої звітності й ін. Для комерційних банків установлюється спеціальний порядок державної реєстрації, що здійснюється Національним банком України (розділ 3 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Акціонерне товариство, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю відносяться до групи товариств — об'єднань капіталу. Для таких товариств головним є майнова участь, тобто інвестування учасниками діяльності товариства. Особисті ж якості кожного з учасників істотного значення не мають, особливо у відкритому акціонерному товаристві (це підтверджується можливістю такого товариства випускати акції на пред'явника). Товариства — об'єднання капіталу:

­  діють на підставі установчого договору і статуту;

­  мають розвинену систему органів управління;

­  повинні підтримувати передбачений законом розмір статутного фонду;

­  їх учасники не зобов'язані займатися поточними справами товариства і не несуть особистої відповідальності за його зобов'язаннями.

Оскільки установчий договір відіграє другорядну роль у регулюванні діяльності господарських товариств — об'єднань капіталів, такі товариства часто іменуються статутними.

Повне і командитне товариства є персональними об'єднаннями, для яких на перший план виступає особистий елемент, наявність товариських, довірчих відносин між учасниками.

Персональні товариства:

­  звичайно мають незначну кількість учасників.

­  діють тільки на підставі установчого договору.

­  законодавство не містить вимог щодо порядку формування і мінімального розміру їх капіталу.

­  учасники цих товариств здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, спільно управляють його справами і несуть особисту відповідальність за боргами товариства,

­  рух учасників у таких товариствах обмежений.

Персональні господарські товариства часто називаються договірними. Договірні товариства не мають деяких ознак юридичної особи. У багатьох країнах персональні товариства не мають статусу юридичної особи, але наділені торговельною (підприємницькою) правоздатністю.

Українське законодавство не містить розходжень у найменуванні капіталістичних і персональних товариств, що часто зустрічається за кордоном (Росія — «общества» і «товарищества», Велика Британія — компанії і партнерства; США — корпорації і партнерства).

Ще одним різновидом господарських товариств є одноособові товариства. Одноособове товариство — це товариство, що створене одним учасником або має усього одного учасника внаслідок вибуття інших учасників.

Одноособові корпорації є породженням сучасної економіки. Вони, на відміну від класичних торгових товариств, з'явилися лише в другій половині XX століття. Компанії однієї особи вже не слугують інтересам концентрації капіталу, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, що буде використовуватися в підприємницькій діяльності. Власник такого капіталу захищає себе від надмірних майнових збитків, пов'язаних із веденням бізнесу, полегшує передачу корпоративних прав до іншої особи або вступ у корпорацію інших учасників (тобто перетворення її на корпорацію з багатьма учасниками). Законодавство багатьох зарубіжних країн або дозволяє заснування господарського товариства однією особою (Франція, США, Велика Британія), або припускає функціонування корпорацій, у яких з тих чи інших причин залишився усього один учасник (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія).

Нині у якості одноособових корпорацій в Україні можуть створюватись тільки акціонерні товариства, що виникають у процесах приватизації або корпоратизації державних підприємств, а також у результаті приватизації комунальних підприємств. Єдиним засновником і акціонером таких товариств виступає держава в особі уповноважених державних органів (органів приватизації, органів, уповноважених управляти державним майном) або територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Більшість таких акціонерних товариств порівняно недовго існують у якості одноособових корпорацій — коло їхніх акціонерів розширюється за рахунок продажу акцій, що належать державі або територіальній громаді, третім особам,

Більше того, акції акціонерних товариств, створених звичайним шляхом двома чи більше особами відповідно до Закону «Про господарські товариства», потім можуть бути викуплені однією особою (з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та положення ч. 1 ст. ЗО Закону «Про господарські товариства» про утримання засновниками не менше 25 % акцій товариства протягом двох років з моменту державної реєстрації товариства). Таким чином, на сьогодні, акціонерне товариство, яке існує більше двох років, фактично може мати лише одного учасника.

У Листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.08.2002 р. № 2-421-241/4412 вказано на можливість існування товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником — коли після створення товариства частки всіх учасників, крім одного, викуповуються самим товариством. Така позиція здається помилковою, тому як для товариства з обмеженою відповідальністю, на відміну від акціонерного, зміни щодо складу учасників мають відбиватись в установчому договорі, який може існувати лише при наявності в товаристві якнайменше двох учасників.

2.2 Види акцій та механізм їх функціонування

Надзвичайно важливими для економіко-правової суті акціонерних товариств є чітко визначені відносини власності, оскільки вони мають величезний вплив на корпоративне управління. При цьому слід мати на увазі специфіку корпоративного капіталу, який виступає у двох формах — реального капіталу (основні та оборотні фонди) та капіталу, представленого корпоративними правами у вигляді цінних паперів. Роздвоєння корпоративної власності проявляється в тому, що власником реального капіталу корпорації виступає саме акціонерне товариство, а власниками цінних паперів — акціонери.

Акціонери (засновники й учасники) при купівлі акцій отримують певні корпоративні права у цьому товаристві. Проте вони мають право власності лише на акції, ту їх кількість, яку вони придбали. З акцією вони мають право здійснювати операції відповідно до чинного законодавства тих країн, де зареєстровані АТ. В Україні власність на цінні папери належить до поняття приватної власності й акціонери повинні здійснювати з ними операції як з приватною власністю. Вони можуть здійснювати їх відчуження (спірними моментами залишається відчуження в закритих акціонерних товариствах) і втрату тих прав і відповідно обов'язків, які несе в собі володіння корпоративними правами.

Оскільки рух акцій є важливим напрямом корпоративного управління, в акціонерних товариствах існують спеціалізовані служби, які займаються підтримкою акцій, їх котируванням та іншими заходами з руху акцій. Тому потрібно зупинитись на основних характеристиках цих цінних паперів. В Україні акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Правовий режим акцій визначається законами «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про господарські товариства» та іншими нормативними актами.

Світова практика дає нам приклади застосування багатьох форм і типів акцій, їх поділяють на ті, що регулюють специфіку отримання прибутку (акції без дивідендів, акції дохідні, акції з гнучкою обліковою ставкою, акції з варрантом, кумулятивні та ін.); за способами котирування й обігу — засновницькі, вінкульовані, "дешеві", (акції з відстрочкою, зворотні та ін.); за особливостями участі в управлінні — преференційні, основні, обмежені, портфельні, "золоті" тощо. У світовій практиці, зокрема в США, знайшли певне застосування акції без номінальної вартості.

В Україні акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими і простими. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Специфічними корпоративними цінними паперами можна вважати привілейовані акції, які дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Оскільки корпоративні права передбачають і управління ними, то ця риса визначає їх особливість. Вони насамперед дають права матеріального порядку, оскільки можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості дивідендом, що щороку виплачується. Крім того, виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Однак це не означає, що привілейовані акції можуть бути лише "безголосі", які не дають права управління. Світова практика показує можливість випусків привілейованих акцій різних типів, серед яких можуть бути також такі, що дають право голосу. Розробка умов обігу таких акцій потребує здійснення їх аналізу і відповідного втілення у статутних документах.

Для підтримання балансу в акціонерних товариствах між управляючими і привілейованими акціями законодавчо встановлюється певне співвідношення між привілейованими та простими акціями. В Україні не може бути випущено привілейованих акцій на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Обіг акцій здійснюється в документарній та бездокументарній формах. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" акціонерам має бути виданий сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. При розповсюдженні акцій на пред'явника може видаватись не сертифікат, а безпосередньо сама акція, вид якої та ступені захисту визначаються за нормативами. Вона повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивідендів має містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Слід зазначити, що акцій на пред'явника випускалось в Україні не так багато. Однією з причин є те, що відповідно до законодавства громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Це положення не означає заборону обігу акцій на пред'явника, але оскільки значна частина великих і середніх акціонерних товариств виникла у процесі приватизації, а там використовувались тільки іменні акції, то це також послугувало одним із чинником малої розповсюдженості в Україні акцій на пред'явника. Крім того, випуск повністю захищених акцій потребує значних коштів, що не під силу переважній більшості акціонерних товариств. Чинником, що перешкоджає випуску акцій на пред'явника, є також те, що законодавством встановлена норма, згідно з якою закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції, а закритих акціонерних товариств досить багато.

Основними характеристиками акції, закріпленими в статтях 4, 5 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» виступають: безстроковість, неподільність, наявність вартості.

Строк обігу акції не обмежений, вона існує доти, поки не буде прийняте рішення про анулювання акцій у випадку зміни розміру статутного фонду, деномінації акцій, реорганізації або ліквідації товариства.

Акція є неподільною. Вона може належати на праві спільної власності декільком особам, але усі вони мають права одного акціонера і можуть здійснювати ці права через одного з них або через загального представника (на підставі договору доручення і належним чином оформленої довіреності).

Акція — це грошовий документ, що має визначену вартість. Розрізняють номінальну, емісійну, ринкову і балансову вартість акції.

Номінальна вартість — це умовна величина, що дорівнює розміру частки в статутному фонді акціонерного товариства, яка припадає на одну акцію. Номінальна вартість акції визначається засновниками товариства довільно, з урахуванням того, на яку категорію інвесторів орієнтований випуск акцій. Сумарна номінальна вартість придбаних інвесторами акцій складає статутний фонд акціонерного товариства. Номінальна вартість виступає обов'язковим реквізитом акції, але при цьому носить суто інформаційний (навіть «історичний») характер і не має істотного значення для подальшого обігу акцій на ринку. Всі акції акціонерного товариства, включаючи привілейовані, повинні мати однакову номінальну вартість. Номінальна вартість акції не може бути меншою за мінімальну номінальну вартість (0,01 грн.) і повинна бути кратною їй. Для відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, встановлена стандартна номінальна вартість акції, що складає 0,25 грн. Акціонерне товариство має право змінювати номінальну вартість акції. Такі зміни можуть здійснюватися: 1) у зв'язку зі зміною статутного фонду акціонерного товариства (збільшенням, зменшенням); 2) у зв'язку з деномінацією акцій — зміною їх номінальної вартості, не пов'язаною зі зміною статутного фонду (здійснюваною в його межах).

Емісійна вартість — це вартість придбання акцій їх першими власниками (у ході розміщення випущених в обіг акцій першої або додаткової емісії). Емісійна вартість може дорівнювати номінальній або перевищувати її. Різниця між емісійною і номінальною вартістю акції складає емісійний прибуток товариства, що включається до складу його валового прибутку (враховується як додатковий, а не статутний капітал). Статутний фонд не може бути збільшений на суму емісійного прибутку.

Ринкова вартість акції — це основний показник ліквідності акції, що формується під впливом попиту і пропозиції, що складаються на фондовому ринку. Ринкова вартість акції залежить від багатьох чинників, таких як фінансовий стан товариства, його ділова репутація, перспективи розвитку, розмір дивідендів, що виплачуються, якість проведеної рекламної компанії й ін. Ринкова вартість може дорівнювати номінальній або бути більшою чи меншою за неї.

Балансова (бухгалтерська) вартість акції відбиває частку власного капіталу (чистих активів товариства), яка припадає на одну акцію.

Одним з особливих корпоративних цінних паперів є облігація, яку випускають за умови наступного обміну на акції акціонерного товариства. Практика таких випусків в Україні є поки ще недостатньою, і такі облігації не набули поширення. Можна вважати, що власник отримує корпоративні права при безпосередньому обміні облігацій на акції. До мало застосовуваних цінних паперів належать також опціони на придбання акцій.

2.3 Фактори, що впливають на курс акцій

2.3.1 Вплив макроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій українських емітентів

Фундаментальний аналіз акцій побудований на принципі, що курс акцій визначається очікуваними доходами компаній. В свою чергу, очікувані доходи компаній залежать від загальноекономічних впливів.

Виникає питання, чи існує взаємний зв'язок між зміною кон'юнктури з одного боку, і рухом акцій — з другого? Критика прогнозування курсу акцій за допомогою кон'юнктури зазвичай ведеться за двома напрямками. Один з них ґрунтується на тому, що зміна кон'юнктури сьогодні якщо і може прогнозуватись, то недостатньо надійно. Критики іншого напрямку ставлять під сумнів думку про зв'язок зміни кон'юнктури з ринком акцій. Проте математичні розрахунки, проведені на основі даних розвинутих ринків, доводять наявність такого зв'язку, хоча в часовому відношенні р0инок акцій випереджає кон'юнктуру.

Найбільш часто для оцінки взаємозв'язків між фондовими ринками різних країн світу, а також взаємозв'язків між національним фондовим ринком та показниками економічного розвитку країни використовується кореляційний аналіз. Розвитку досліджень у цій галузі сприяє наявність якісної статистики, що характеризує динаміку кон'юнктури ринків у вигляді фондових індексів, наявність засобів швидкої обробки статистичного матеріалу та розрахунку коефіцієнта (наприклад, Excel), а також висока практична цінність одержаних результатів.

Одне з найбільш цікавих останніх досліджень з цієї теми проведено групою вчених з Національного бюро економічного аналізу та Йєльського університету (США). Так, Вільям Готсманн (William N. Goetzmann), Лінгфенг Лі (Lingfeng Li) та Герт Ровенхорст (K.Geert Rouwenhorst) дослідили кореляційну структуру основних фондових ринків світу за період більше ніж 150 років і виявили, що кореляція між фондовими ринками світу суттєво різнилися в різні періоди часу і найбільшою за весь період тестування кореляція була в останні два десятиліття. Вона є наслідком зростаючої глобалізації, яка, на думку вчених, з одного боку, значно збільшує кількість фондових ринків, до яких мають доступ інвестори, а з другого боку, зменшує можливості використання цінних паперів розвинутих ринків для диверсифікації вкладень у цінні папери, бо напрямки руху цих ринків часто є аналогічними.

Джордж Чан-Ло (Jorge A. Chan-Lau), Дональд Матесон (Donald J. Mathieson) та Джеймс Йао (James Y. Yao), які працюють під егідою Міжнародного валютного фонду, дослідили взаємопов'язаність фондових ринків різних країн світу. Вчені дійшли висновків, що негативні тенденції розвитку певного ринку переймаються ринками світу частіше, ніж позитивні, а також виділили бразильську та російську кризу 1998 року як початок періоду значного зростання залежності між фондовими ринками різних країн.

Цікаве дослідження групи американських вчених під назвою «Танці в унісон» (Dancing in Unison) було опубліковано в 2003 році в журналі «Finance & Development» (США). Зокрема, автори статті дослідили кореляцію між ринком акцій США та інших країн-членів «Групи семи», а також між ринком акцій США та ринками акцій країн, що розвиваються. Це дослідження також концентрує увагу на суттєвому зростанні кореляції між розвинутими ринками акцій (в 2002 році — понад 80%) та на невисокій кореляції між ринками акцій розвинутих ринків та ринків, що розвиваються. Важливим моментом є те, що виявлено значно більшу кореляцію між ринками акцій країн світу, порівняно з кореляцією показників економічного розвитку цих країн, наприклад, ВВП.

Російські економісти також робили спроби оцінити залежність російського ринку цінних паперів, зокрема індексу РТС, від ринків акцій інших країн світу. При цьому спостерігається відсутність стійкої високої кореляції між індексом РТС та зарубіжними фондовими індексами.

Більшість аналітиків і економістів, які займаються питаннями фундаментального аналізу, серед великої кількості даних, що характеризують економічний розвиток країни, вважають обов'язковими для відстеження такі показники:

1. Показники (фактори) кон'юнктурного впливу, валовий внутрішній або валовий національний продукт, обсяг промислового виробництва, доходи громадян, розмір капіталовкладень, індекс цін виробників промислової продукції та рівень безробіття.

2. Показники (фактори) монетарного впливу: грошова маса та відсоткова ставка.

Всі перелічені вище кон'юнктурні та монетарні показники розраховуються в Україні Національним банком України та Державним комітетом статистики України. Тому ми маємо можливість дослідити, чи є зв'язок між макроекономічними показниками розвитку економіки України та українським ринком акцій, а також порівняти отримані результати із залежностями, що існують в інших країнах світу з розвинутим фондовим ринком, зокрема, в Німеччині та США.

Дослідити наявність такої залежності між ринком акцій і факторами макрорівня можна за допомогою лінійного кореляційного комп'ютерного аналізу. Розмір коефіцієнта кореляції змінюється від -1 у випадку суворого лінійного від'ємного зв'язку до +1 у випадку суворого лінійного позитивного зв'язку.

Таким чином, якщо розрахований коефіцієнт кореляції між рядом динаміки, представленим курсами акцій, і рядом динаміки, представленим певним показником, набуде значення, близького до +1 (або -1), то це означатиме наявність тісної прямої (або оберненої) залежності руху курсу акцій від руху цього показника. Значення коефіцієнту кореляції, наближене до 0, означатиме відсутність лінійної залежності між показниками.

Основним індикатором руху ринку акцій в Україні було обрано ПФТС-індекс, в Німеччині — індекс «Франкфурт-Дейтастрім», а в США — індекс «Стандарт енд Пурз 500» (Standard & Poor's 500). При цьому з метою виявлення наявності часового лагу між рухом ринку акцій в Україні та зміною макроекономічних показників ми розрахували залежність ПФТС-індексу від кон'юнктурних і монетарних факторів з позитивним та від'ємним лагом в один місяць, два місяці, три місяці, шість місяців та 1 рік. Отримані результати щодо впливу кон'юнктурних факторів наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Кореляційний аналіз зв'язку українських кон'юнктурних індикаторів та ПФТС - індексу*

*Розраховано за даними НБУ, Держкомстату України та ПФТС. Розрахунок проводився за місячними даними за 5 років ( з 1999 по 2004 рр.)

В цілому, аналізуючи отримані результати по українському ринку та порівнюючи їх з результатами кореляційного аналізу американського та німецького ринків, можна зробити такі важливі висновки:

­  показник валового національного продукту має високу кореляцію з рухом ринку акцій в США та Німеччині, але слабо пов'язаний з рухом ринку акцій в Україні. При цьому, на відміну від США й Німеччини та й взагалі від країн з розвинутим ринком акцій, зв'язок між показником ВВП та рухом ПФТС - індексу має короткостроковий характер і на проміжку часу в один рік (лаг дорівнює 12-ти місяцям) стає зовсім незначним;

­  обсяг виробленої промислової продукції, на відміну від Німеччини, в Україні не має курсоутворюючого значення. Вплив як обсягу промислової продукції на рух ринку акцій, так і динаміки руху ринку акцій на обсяг виробленої промислової продукції, в Україні є несуттєвим;

­  показник рівня безробіття взагалі не може використовуватись для прогнозу біржових курсів як на американському, так і на українському ринку;

­  рівень інфляції, розрахованої як індекс цін виробників промислової продукції, а також зміна доходів населення не впливають на курси українських акцій, хоча є важливими курсоутворюючими факторами на ринках акцій Німеччини та США.

Останнє частково пов'язане з тим, що в Україні поки що відсутня практика масового вкладання населенням власних заощаджень, розмір яких прямо пропорційний доходам, в цінні папери. Однією з причин такого стану є відносно низький рівень доходів населення порівняно із вартістю споживчого кошика.

Таким чином, серед досліджених кон'юнктурних індикаторів в Україні жоден суттєво не впливає на рух ПФТС - індексу, тобто немає залежності між курсами українських акцій та показниками розвитку економіки України, на відміну від країн з розвинутим фондовим ринком. Виходячи з цього, аналіз і прогнозування ймовірного майбутнього значення кон'юнктурних індикаторів не має сенсу для прогнозування курсів акцій в Україні і може використовуватись лише для загальної оцінки перспектив розвитку економіки взагалі і ринку акцій зокрема.

З метою подальшого дослідження впливу макроекономічних факторів на курси акцій в Україні оцінимо залежність руху ПФТС - індексу від монетарних показників, а саме від відсоткової ставки та обсягів грошової маси. За показник відсоткової ставки взято середньомісячну ставку комерційних банків України за депозитами в національній валюті, оскільки саме банківські депозити є одним з найпоширеніших альтернативних напрямків використання вільних коштів фізичних та юридичних осіб в Україні. Показник грошової маси аналізується в розрізі грошових агрегатів МО, М1, М2 та МЗ. Грошовий агрегат МО визначається як гроші поза банками; М1 — як МО + кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті; М2 — як М1 + строкові кошти у національній валюті та валютні кошти; МЗ — як кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Кореляційний аналіз зв'язку монетарних індикаторів в Україні та ПФТС - індексу

Результат дослідження може бути описаний таким чином. Спостереження за агрегатами грошової маси М1, М2 та МЗ в розвинутих зарубіжних країнах, зокрема в Німеччині, дозволяє зробити висновки, які підтверджують фундаментальний аналіз курсу акцій. Це означає, що рух грошової маси і рух курсу акцій відбувається аналогічно при незначному випереджаючому руху акцій. Тобто, хоча грошова маса і не є випереджаючим індикатором для прогнозу біржових курсів, однак її можна використовувати для аналізу поведінки акцій.

На українському ринку акцій залежність між рухом грошової маси та курсом акцій є такою, яку не можна вважати за суттєву. Наприклад, економічна інтерпретація значення найвищого коефіцієнту кореляції (між рухом МЗ та ПФТС - індексом), що дорівнює 0,6908 при часовому лагу в один місяць, може бути викладена так: у майбутньому ймовірність того, що зростання обсягу МЗ призведе до підвищення курсів акцій, дорівнює 0,4772 або 48% (0,6908*0,6908).

Проте в Україні спостерігається досить тісний зв'язок між курсами акцій і відсотками, причому такий зв'язок є оберненим. Розраховані значення кореляції між ПФТС - індексом і ставкою відсотка свідчать, що з імовірністю, яка перевищує 60% можна прогнозувати: зменшення відсоткових ставок призведе до зростання курсів українських акцій протягом одного-двох місяців і навпаки.

Такий зв'язок пояснюється тим, що на фінансовому ринку завжди має місце постійна боротьба за капітал інвесторів. При зниженні відсотків конкурентна ситуація складається на користь акцій, відповідно їх привабливість та курс зростають. Проте зростаючі відсотки негативно впливають на фінансові витрати і тим самим на можливий прибуток компаній, що викликає зниження курсу акцій. Крім того, зростаючі відсотки сприяють переходу частини капіталу інвесторів в інструменти з фіксованою дохідністю, такі як облігації та банківський депозит.

Аналізувати вплив факторів макрорівня на український ринок акцій неможливо без урахування зовнішніх факторів. Це пов'язано з тим, що сьогодні економіки більшості країн світу поєднані між собою різноманітними фінансовими і господарськими зв'язками, і зміна стану економіки однієї країни може мати певні наслідки для економіки інших країн. Особливо справедливим останнє є стосовно країн, чиє положення в світовій економіці є домінуючим. Однією з таких країн є США, що, окрім потужної економіки, мають найбільший за обсягами і найрозвинутіший ринок цінних паперів у світі. Рух ринку цінних паперів у США та вподобання американських інвесторів часто спричиняють значний вплив на ринки цінних паперів інших країн. Чи є зв'язок між американським і українським ринками акцій можна визначити дослідивши рух фондових індексів в Україні та США. Індикаторами американського фондового ринку обрано індекс акцій технологічних компаній NASDAQ Composite Index та індекс Standard & Poor's 500.

Таблиця 2.3 - Кореляційний аналіз зв'язку ПФТС - індексу та індексів NASDAQ Composite Index та Standard & Poor's 500*

* Розраховано за 54 місяці (з 11.01.1999 по 01.112004) на основі щоденних даних

У процесі кореляційного аналізу зв'язку ПФТС - індексу та індексів NASDAQ Composite Index та Standard & Poor's 500 було розраховано коефіцієнти кореляції та коефіцієнти детермінації на основі рядів динаміки названих індексів. При цьому з метою виявлення ступеня відставання українського ринку від американського в разі наявності зв'язку між ними ці коефіцієнти розраховувались з часовим лагом. Як показує проведений аналіз, в короткостроковому періоді не було будь-якої суттєвої лінійної залежності між рухом українського та американського ринку акцій. Проте протягом аналізованого періоду виявлено досить вагомий вплив руху американських індексів на ПФТС - індекс з лагом у 20 місяців. Тобто в минулому в 60% випадків рух американських індексів в певному напрямку через 20 місяців призводив до рівнозначного руху ПФТС - індексу, але вже в протилежному напрямку.

Така асинхронна поведінка українського і американських індексів може бути наслідком того, що іноземні інвестори з розвинутих ринків сприймають українські цінні папери як такі, що можуть використовуватись для диверсифікації їхніх вкладень. А часовий лаг у 18-20 місяців є ніщо інше, як час, потрібний для переорієнтації інвестора і переведення коштів з одного ринку на інший. Слід звернути особливу увагу, що від'ємна кореляція між українським та американським ринком цінних паперів несе в собі ризик швидкого відтоку іноземного капіталу з національного ринку у випадку будь-яких негативних подій на ньому. Наочним прикладом цього є події на ринку ОВДП в 1998 році.

2.3.2 Оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій

Серед аналітиків ринку акцій на сьогодні немає єдиної думки про те, які показники є основними і потребують найбільшої уваги при дослідженні процесів формування цін акцій на ринку. Є суперечки й і стосовно того, наскільки складною має бути модель аналізу акцій, на основі якої можна ухвалювати інвестиційні рішення. Тому на ринку існують як моделі, що ґрунтуються на аналізі лише кількох основних показників, наприклад розроблена Бенджаміном Грехемом та Девізом Л. Іоддом «модель Грехема Рі», так і багатофакторні моделі, що ґрунтуються на аналізі кількох груп показників, наприклад багатофакторні моделі US-E2 та US-E3, розроблені компанією BARRA.

У цілому можна виділити кілька основних напрямків аналізу акцій, що окремо чи разом можуть використовуватись для визначення внутрішньої (дійсної) вартості акцій акціонерних товариств та для прогнозування майбутнього значення їх ринкової вартості: аналіз безпосередньо фінансової звітності компанії: вертикальний та горизонтальний; аналіз коефіцієнтів, розрахованих на основі фінансової звітності компанії; аналіз індикаторів ринку акцій компанії.

Слід зазначити, що жоден з напрямків аналізу не є універсальним не позбавлений певних недоліків. Ефективність застосування кожного з цих методів, під якою ми будемо розуміти ймовірність того, що розрахункова прогнозна ціна буде досягнута певною акцією, залежить від великої сукупності чинників. Першочергове значення серед них мають ступінь ефективності ринку цінних паперів країни та розвиненість цього ринку.

Наприклад, горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності акціонерної компанії дозволяє зробити висновки щодо тенденцій розвитку компанії в цілому, а також окремих її показників, проте не зможе дати відповідь на питання стосовно майбутньої ціни акції компанії. До того ж, аналіз безпосередньо фінансової звітності окремої компанії є досить інформативним лише при її порівнянні зі звітністю інших компаній чи відстеженні динаміки окремих показників у часі. Ефективним цей аналіз може бути також за умови здійснення аналітиком певних корегувань цієї звітності, пов'язаних із різними методами обліку в різних компаніях, та з тим, що при описанні деяких операцій бухгалтерський облік використовує спрощуючи гіпотези з економічної теорії (наприклад, гіпотеза про досконалі й такі, що не знають додаткових витрат, ринки, учасники яких обмінюються товарами за чесними цінами).

Аналіз коефіцієнтів — найбільш поширений метод фінансового аналізу та є невід'ємною частиною фундаментального аналізу акцій. Проте використання коефіцієнтів має певну специфіку: один і той же коефіцієнт аналітик може розраховувати по-різному, залежно від розв'язання різних задач. Коефіцієнт часто набуває сенсу лише тоді, коли його порівнюють або з коефіцієнтами минулих періодів, або з певними встановленими стандартами, або з нормами чи інтервалами значень в інших компаніях певної галузі або в подібних галузях.

Так звані індикатори ринку акцій компанії фактично також можна зарахувати до вищевикладеного аналізу коефіцієнтів. Відмінність між аналізом індикаторів ринку акцій і аналізом коефіцієнтів полягає в тому, що друга група показників характеризує фінансовий стан компанії, в той час як перша група показників ґрунтується безпосередньо на аналізі ринкових характеристик акцій компанії. В економічній літературі розглядається велика кількість індикаторів, які характеризують акції певної компанії.

До найбільш значущих з них можна віднести:

­  прибуток на акцію (earning per share, EPS);

­  відношення ціни акції до прибутку на акцію (price/earning, PIE);

­  відношення ціни акції до її балансової вартості (Price/Book);

­  дивідендний дохід на акцію;

­  коефіцієнт ß (бета).

Об'єктом фундаментального аналізу було обрано акції таких компаній (ВАТ): «Укрнафта»; «Запоріжсталь»; «Концерн Стирол»; «Західенерго»; «Київенерго»; «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»; «Дніпроенерго»; «Донбасенерго»; «Дніпрошина». Акції цих компаній мають найбільш тривалу історію котирувань на ринку цінних паперів України та є найбільш ліквідними цінними паперами з найбільшими обсягами угод на організованому ринку.

Поверховий огляд діяльності ВАТ «Укрнафта» протягом 1998-2004 років (табл. 2.4) дозволяє виявити наявність кількох позитивних тенденцій, що безумовно вплинули на ринок акцій цієї компанії та зробили її так званою «блакитною фішкою» українського ринку:

Таблиця 2.4 - Кореляційний аналіз залежності динаміки курсу акцій ВАТ «Укрнафта» від динаміки фундаментальних показників її діяльності в 1998-2004 роках

По-перше, суттєвим позитивним зовнішнім фактором було зростання цін на нафту як на світовому ринку, так і в Україні. Це дозволило компанії отримувати більші доходи від реалізації власної продукції та створило певний інвестиційний клімат навколо акцій ВАТ «Укрнафта».

По-друге, попит інвесторів підтримувало зростання показника прибутку компанії протягом 5 років.

По-третє, акції ВАТ «Укрнафта» включено до лістингу на Першій фондовій торговельній системі (ПФТС) та Україно міжбанківській валютній біржі (УМВБ), а АДР (American Depositary Receipt, ADR) BAT «Укрнафта» торгуються на Франкфуртськй та Берлінській біржах. Зокрема, у ПФТС акції ВАТ «Укрнафта» входять до десятки акцій компаній, що мають найбільший обсяг укладені ними угод та є досить ліквідними.

До негативних факторів, які виявляються шляхом поверхового огляду, можна зарахувати той факт що протягом 1998-2004 років ВАТ «Укрнафта» жодного разу не платила дивідендів.

Більш глибокий аналіз показників фінансово-господарської діяльності ВАТ «Укрнафта» за 1998-2004 роки, зокрема вертикальний аналіз балансу, горизонтальний аналіз статей балансу та звіту і фінансові результати, а також коефіцієнтний аналіз та аналіз показників, що характеризують ринок акцій ВАТ «Укрнафта», дозволи зробити ряд висновків:

­  загальна динаміка статей балансу та звіту про фінансові результаті ти ВАТ «Укрнафта», за винятком 2002 року, є позитивною;

­  досить високими та такими, що мають позитивну динаміку, є показники рентабельності статутного капіталу, рентабельності власного! капіталу, рентабельності продажів. У цілому всі коефіцієнти, що характеризують діяльність ВАТ «Укрнафта», протягом останніх років знаходились в межах норми, мали позитивну динаміку та дозволяли стверджувати про стійкий фінансовий стан цієї компанії;

­  показники чистого доходу на одну акцію та грошового потоку на і одну акцію (остання розраховується як сума чистого прибуткує амортизації на одну просту акцію) протягом майже всього періоду аналізу перевищували середньорічне значення курсу акцій ВАТ «Укрнафта». Це свідчило про інвестиційну привабливість цих акцій;

­  балансова вартість акції ВАТ «Укрнафта» в 1998 році в 20 разів перевищувала курс акцій на кінець року. Це свідчило про надзвичайно високу недооціненість цих акцій ринком та стало передумовою для зростання їх курсу протягом 1998-2004 років, поки курс акцій не зрівнявся з їх балансовою вартістю наприкінці 2004.

Таким чином, у період 1998-2004 років усі показники, що характеризують фінансово-господарський стан ВАТ «Укрнафта» та привабливість його акцій, мали позитивну динаміку. Проте залишається питання: чи збігалася їх динаміка з рухом курсу акцій цієї компанії на ринку, зокрема в ПФТС, і чи була суттєва залежність між фундаментальними показниками діяльності ВАТ «Укрнафта» та ціною на ринку його акцій, динаміку якої в 1998-2004 роках можна охарактеризувати як впевнене зростання.

До показників, що мали найбільший вплив на динаміку курсу акцій ВАТ «Укрнафта», можна зарахувати залишкову вартість основних фондів, розмір оборотних активів та сукупних активів компанії, кредиторську заборгованість, довгострокові зобов'язання, дохід (виторг) від реалізації та собівартість реалізованої продукції.

Проте проведене дослідження наявності залежності між рухом курсу акцій та показниками діяльності ВАТ «Концерн Стирол», ВАТ «Запоріжсталь» та ВАТ «Дніпрошина», ВАТ «Київенерго», ВАТ «Дніпроенерго», ВАТ «Донбасенерго», ВАТ «ДЕК «Центренерго» та ВАТ «Західенерго» не підтвердило отримані раніше результати. Зокрема, було виявлено, що:

1. Різноманітні показники рентабельності компаній у минулому не впливали на ринкову оцінку їх акцій, інвесторів більше цікавили суми отриманих коштів від реалізації та собівартість реалізованої продукції, ніж сума отриманого компанією прибутку. Тобто оприлюднена компаніями сума прибутку не є корисною при фундаментальному аналізі акцій в Україні, оскільки, наприклад, може бути заниженою з метою зменшення суми податку на прибуток і тому не відображає реального стану справ у компанії.

2. На перший погляд, у середньому по групі компаній найбільшу прогнозну цінність мав показник «ціна акції/грошовий потік на акцію». Проте близьке до одиниці значення коефіцієнту кореляції несе в собі певну суперечність з економічної точки зору. Тобто виходить, що чим меншим є грошовий потік в розрахунку на одну гривню вартості акції або ж чим більшу частку в грошовому потоку на акцію займає ціна акції, тим більшою є ймовірність того, що курс такої акції буде зростати. Таким чином, порушується основа класичної оцінки акції, коли її ціна прямо пропорційно залежить від грошового потоку, що припадає на одну просту акцію.

3. У минулому на курси акцій компаній, що аналізуються, найбільше впливали балансова вартість акції, собівартість реалізованої продукції, виторг від реалізації продукції, сукупні активи та кредиторська заборгованість. Проте вплив цих показників не був визначальним, а останній показник мав обмежений вплив. Він полягав у тому, що зростання розміру кредиторської заборгованості призводило до зростання курсу акцій за умови, якщо частка такої заборгованості в пасиві компанії не була занадто великою.

Слід відзначити, що в цілому по аналізованій групі компаній не можна виділити фундаментальні мікроекономічні показники, які б були наділені високими прогнозними властивостями для акцій усіх компаній. І взагалі часто зростання акцій цих компаній не мало економічних передумов, тобто не було викликано покращанням результатів їх діяльності. Для підтвердження цього припущення порівняємо результати діяльності компаній, що аналізуються, за 2004 рік та рух курсів їх акцій у першій половині 2005 року (табл. 2.5 – 2.6).

Як видно з таблиці, найкращі передумови для зростання в 2005 році мали акції таких компаній, як:

­  ВАТ «Укрнафта», що мало найвищу рентабельність продажів по групі, найбільший розмір чистого прибутку, що припадає на одну просту акцію, та характеризувалось значним обсягом торгівлі акціями в ПФТС, а відповідно — високою ліквідністю акцій;

­  ВАТ «Дніпрошина», акції якого мали найменше значення Р / Е, та які, виходячи зі співвідношення між ринковою та балансовою вартістю акцій, були недооцінені ринком.

Проте у 2004 — першій половині 2005 року зростали не тільки курси акцій названих емітентів, а й компаній, які, на перший погляд, фундаментальних підстав для росту не мали.

Таблиця 2.5 - Основні показники роботи компаній за 2004 рік

Таблиця 2.6 - Основні показники дохідності акцій українських компаній станом на 01.07.2005

Зокрема, справжнім феноменом фондового ринку в Україні була компанія «Дніпроенерго», акції якої продовжували зростати, незважаючи на те, що компанія мала від'ємну рентабельність та надзвичайно низький коефіцієнт автономії в 11,5%. Крім того, ринкова вартість акцій ВАТ «Дніпроенерго» на початок 2005 року більше ніж утричі перевищувала їх балансову вартість, тобто розмір чистих активів, що припадав на одну просту акцію, був утричі меншим за її курс на ринку. Не набагато кращі результати діяльності мали й ВАТ «Центренерго» та ВАТ «Донбасенерго», але курс акцій цих емітентів теж зростав як у 2005 році, так і в минулі роки, забезпечивши їх власникам досить високий рівень капітальної дохідності.

2.3.3 Методика розрахунку курсу акцій

На курс акцій можуть впливати найрізноманітніші чинники. Але до основних з них слід віднести такі: дивіденди, що виплачуються по тому чи іншому виду акцій; ставку доходу, яку повинне мати акціонерне товариство, щоб окупити свої інвестиції; темпи приросту дивідендів для простих акцій. Залежно від виду акцій існують такі методи розрахунку курсу акцій:

1. Ринкова вартість привілейованих акцій

Як згадувалося, власники привілейованих акцій регулярно отримують фіксовані дивіденди від відкритих акціонерних товариств, які випускають ці акції. Для цих акцій не існує терміну погашення, тому привілейовані акції слід розглядати як вічну ренту. В такому випадку вартість таких акцій треба визначати за формулою:

  [2.1]

де V_p — ринкова вартість привілейованих акцій;

D_p — постійний дивіденд, що сплачується за такою акцією;

K_s — ставка доходу, необхідна для окупності інвестицій, або ставка дисконту.

2. Ринкова вартість простих акцій

Ви вже звертали увагу на те, що власники звичайних акцій мають право на участь в управлінні акціонерним товариством, але виплата дивідендів для них не є гарантованою. У даному випадку дивідендна політика кожного товариства буде залежати від отриманого прибутку та наявних коштів. Таким чином, величина дивідендів може змінюватись залежно від фінансових результатів звітного року. Ціну простих акцій, у більшості випадків, визначають три чинники, які ми згадували раніше: річні дивіденди, ставка дисконту і темпи приросту дивідендів. У випадку, коли AT має високий рівень ризику, інвестори сподіваються на високу необхідну ставку доходу. А щоб заохотити інвесторів вкладати кошти у високоризиковані проекти, потрібно пропонувати солідну компенсацію.

3. Ринкова вартість простих акцій з постійними дивідендами

У випадку, коли дивіденди, які підлягають виплаті за простими акціями є постійними, необхідна ставка доходу таких акцій залежить від ризикованості саме цих акцій, ринкова вартість може визначатися за такою формулою: 

  [2.2]

де V_r - ринкова вартість простої акції;

D_r - постійний річний дивіденд за акцію;

K_s - необхідна ставка доходу.

4. Ринкова вартість простих акцій з постійним приростом дивідендів

Якщо товариство займає стійке становище на ринку, постійно отримує доходи, впроваджує нові технології для свого розвитку, то в такому випадку дивіденди, які виплачуються щорічно таким суб'єктам господарювання, можуть мати постійні темпи приросту. Курс простих акцій у такій ситуації розраховується за формулою:

 [2.3]

дe V_r — ринкова вартість простої акції;

D_o — останній сплачений дивіденд на акцію;

D₁ — прогнозовані дивіденди на акцію через рік;

K_s — необхідна ставка доходу;

g — темпи приросту дивідендів.

У фінансовій літературі таке рівняння нерідко називають рівнянням Гордона.

5. Ринкова вартість простих акцій з непостійним приростом дивідендів

Здійснивши випуск цінних паперів, кожне акціонерне товариство поводиться на ринку якомога активніше, щоб досягти максимальної ефективності та окупити залучені інвестиції. Як правило, протягом перших кількох років дивіденди товариства постійно зростають. З часом, через дію низки обставин (законодавчих, фінансових, політичних тощо) темпи приросту дивідендів поступово стають стабільними. У такому випадку постає правомірне запитання: як визначати вартість акцій, коли дивіденди мають різні темпи приросту за окремі періоди часу? Ця проблема розв’язується, якщо ціна цінних паперів є реальною вартістю їх майбутніх доходів. Коли дивіденди на просту акцію зростають нерівномірно, то майбутні дивіденди треба нараховувати окремо за кожний період, потім дисконтувати ці суми до реальної вартості і додати отримані результати (такі розрахунки здійснюють за допомогою спеціально складених для цього таблиць). У цьому випадку також застосовується рівняння Гордона. Тут слід пам'ятати: якщо ціна акції визначається за певний рік за допомогою цієї моделі, то необхідно використовувати дивіденди за наступний рік. Це — теоретичне обґрунтування визначення вартості акцій. Із досвіду інших країн відомо, що на практиці для визначення необхідної ставки доходу, яка дає змогу розрахувати ціну звичайної акції, застосовується модель МОКА (модель оцінки капітальних активів).

Формула моделі МОКА має такий вигляд:

 [2.4]

де K_s — необхідна ставка доходу;

R_f — безпечна ставка (доходність державних цінних паперів);

β — коефіцієнт «бета» компанії;

К_т — доходність ринкового портфеля акцій.

В Україні ми ще не маємо остаточно розробленої (як теоретично так і методологічно) методики розрахунку курсу акцій різних видів. В основному у нас застосовуються непристосовані до українських умов західні аналоги. Це питання вимагає більш глибокого вивчення і доопрацювання.

3. Рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління

Збільшення попиту на інвестиційні ресурси наприкінці XX століття призвело до посилення конкуренції за їх отримання між різними країнами і компаніями. Поряд із внутрішніми інвесторами компанії високо розвинутих країн стали залучати до інвестиційного процесу зовнішніх інвесторів як з вже відомих ринків, так і з ринків, які тільки розвиваються. Країни, що знаходилися на периферії міжнародних інвестиційних процесів, можна розділити на дві групи. Перша — це країни з ринковою економікою, рівень розвитку якої, однак, значно поступається рівню розвинутих країн. Це такі країни, як Португалія, Греція, Туреччина, Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Індія. Друга група — це країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу. Корпорації першої групи країн знаходяться на рівні, коли ресурси, на які вони раніше спиралися у своєму розвитку (переважно внутрішні), уже стали недостатні. В другій групі країн масова приватизація, проведена на початку 90-х років, привела до створення десятків тисяч досить значних за своїми розмірами компаній, що гостро потребують інвестиційних ресурсів для виживання. Низький рівень внутрішніх накопичень, недовіра дрібних інвесторів і відтік національного капіталу створюють проблеми для залучення інвестиційних ресурсів.

У цій ситуації виникла об'єктивна основа для створення і впровадження загальних стандартів і правил, які б дозволили потенційним інвесторам отримати повну, ясну й об'єктивну картину про ефективність діяльності компаній, реальних власниках, механізми і методи інвестування, для того щоб у стислий термін і без значних витрат прийняти рішення пре доцільність та надійність вкладання капіталу. У процесі узгодження правил корпоративного управління ділові кола країн, що виступають як інвестори, спираються на активну підтримку своїх урядів і міжнародних організацій, у яких ці країни відіграють домінуючу роль.

Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювала у 1998 році глобальну програму по створенню універсальних стандартів та норм корпоративного управління, націлену на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління. Ці міжнародні стандарти мали бути прийнятими урядами економічно розвинутих країн, міжнародними організаціями, діловими колами державного та приватного секторів економіки. У травні 1999 р. Рада ОЕСР прийняла Загальні Принципи корпоративного управління, під якими поставили свої підписи члени урядів усіх країн — членів ОЕСР. Цей документ складається з двох частин і містить роз'яснення щодо того, які конкретні проблеми повинні регулювати національні стандарти корпоративного управління і як забезпечити значне підвищення ролі інвесторів (акціонерів) в управлінні компаніями, у які вони вкладають свої кошти. У першій частині викладено принципи, що стосуються п'яти галузей: 1) права акціонерів; 2) рівноправність акціонерів;б3) роль зацікавлених осіб; 4) розкриття інформації та прозорість; 5) обов'язки ради. У другій частині документа Принципи наводяться з анотаціями, які містять коментарі, опис переважних тенденцій та приклади з передової практики.

Своє ставлення до принципів ОЕСР висловила Міжнародна мережа з корпоративного управління (ММКУ). Підвищення доходів акціонерів та перевага над конкурентами складають основний зміст коментарів до Принципів ОЕСР. Наведемо деякі тези, важливі з погляду ММКУ для здійснення корпоративного управління.

­  Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності.

­  Одна проста акція - один голос.

­  Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.

­  Рада директорів або Спостережна рада, як орган управління, повинні бути підпорядковані акціонерам. Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.

­  Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на незалежність і загальну кваліфікацію членів Спостережної ради та про порядок призначення посадових осіб.

­  У радах має бути достатня кількість незалежних не виконавчих членів з відповідними знаннями і досвідом, їхні обов'язки повинні включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив на діяльність ради в цілому.

­  Комітети ради з питань аудиту, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні складатися цілком або переважно з незалежних не виконавчих членів.

­  Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб повинна відповідати інтересам акціонерів.

­  Компанії повинні розкривати в річному звіті політику компанії стосовно винагороди і, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає Інтересам акціонерів політика та практика компанії стосовно оплати праці.

­  Суттєві стратегічні зміни основної діяльності компанії не повинні провадитись без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами.

­  Практика корпоративного управління повинна зосереджуватися на постійній оптимізації операційної діяльності компанії та доходів акціонерів.

­  Компанії мають дотримуватися усіх відповідних законів юрисдикції, у якій вони функціонують.

­  Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співробітництва між компаніями і зацікавленими сторонами, перш за все сприяють стабілізації економіки регіону, працевлаштуванню та охороні довкілля.

Метою принципів, розроблених Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), є сприяння встановленню взаєморозуміння між корпораціями, кредиторами і інвесторами при ухваленні рішень про надання кредиту або вкладання капіталу шляхом впровадження раціональних ділових норм у корпоративну практику. Проте у багатьох країнах перелічені принципи є тільки бажаною метою, тому що законодавча база не забезпечує умов для використання набутого міжнародною спільнотою досвіду.

Іншою організацією, яка також займається створенням міжнародних стандартів з корпоративного управління, є Конфедерація європейських асоціацій акціонерів «Євроакціонери» (Брюссель). Принципи групи «Євроакціонери» так само, як і принципи ОЕСР, спрямовані на покращання правової, інституційної та регуляторної бази корпоративного управління, але є більш конкретними та детальними. Наведемо основні рекомендації групи «Євроакціонери», які стосуються цілей корпорації, розподілу прибутку, впливу акціонерів на ключові питання життєдіяльності компанії, реалізації права голосу акціонерів, отримання належної інформації, ролі органів управління.

1.  Головного метою компанії повинна бути максимізація вартості акцій акціонерів. Компанії повинні чітко зазначати (в письмовій формі) свої фінансові цілі та стратегію і включити цю інформацію до своїх річних звітів.

2.  Рішення, що мають суттєвий вплив на природу, розмір, структуру та ризики компанії, а також на позиції акціонерів, повинні підлягати затвердженню акціонерами та прийматися річними загальними зборами.

3.  Акціонери більшості повинні робити попередні пропозиції щодо купівлі акцій акціонерів меншості, у випадку, коли частка акціонера більшості перевищує певний рівень (від 25% до 33,3%). Вважається, що при забезпеченні цього рівня акціонер має контрольний пакет.

4.  Процеси злиття та поглинання повинні регулюватися. Відповідність вимогам цього регулювання повинна контролюватися. Якщо частка акціонера у компанії перевищує певний рівень, такий акціонер повинен зробити пропозицію щодо купівлі акцій акціонерів меншості на прийнятних умовах, тобто як мінімум за ціною, яка була сплачена за отримання контролю над компанією.

5.  Компанії повинні відразу розкривати інформацію, яка може мати вплив на ціну акцій, а також інформацію про акціонерів, частка яких стає більшою або меншою, ніж певний рівень (5%).

6.  Акціонери повинні мати право обирати членів принаймні однієї ради та приймати рішення про їх звільнення, до виборів — висувати кандидатів до членів ради.

7.  Інформація щодо порядку денного та інших питань, що відносяться до загальних зборів, повинна публікуватися вчасно. Протокол зборів повинен вестися призначеним секретарем та перевірятися незалежною особою або організацією. Аудитори також повинні бути незалежними та обиратися загальними зборами. Обговорення на загальних зборах мас записуватися на плівку.

8.  Акціонери повинні мати можливість вносити пропозиції до порідку денного річних загальних зборів.

9.  Для предоставления акционерам информации, которая имеет влияние на цены (корпоративная стратегия, квартальные результаты, секретная информация относительно акций, которая подлежит неотложному раскрытию, личная заинтересованность членов совета в соглашениях или делах, которые имеют влияние на компанию); компания должна использовать электронные средства.

10.  Членство у правлінні та у спостережній раді слід обмежити строком до дванадцяти років. При цьому має бути не більше одного невиконавчого члена у спостережній раді, який раніше входив до правління. Слід створити спеціальний комітет для визначення розміру винагороди для директорів. Принципи, на основі яких визначається розмір винагороди, слід публікувати в річному звіті. Оплата праці виконавчих директорів повинна бути гнучкою, залежати від прибутковості компанії, однак її розмір не повинен перевищувати подвійну фіксовану ставку.

У формуванні загальних підходів до принципів корпоративного управління активну участь беруть не тільки уряди великої кількості країн, але й недержавні організації і групи. Якщо зусилля державних органів спрямовані насамперед на удосконалювання законодавства з метою закріплення обов'язковості визначених стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, захисту прав акціонерів і забезпечення рівного ставлення до них, врахування інтересів інших зацікавлених сторін, то діяльність ділових кіл і інших недержавних структур і груп спрямована на формування правил і процедур корпоративного управління, які були б добровільно прийняті діловими колами, відповідали міжнародним принципам і разом з тим враховували національні особливості.

Результатом такої роботи стала поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління — зводу добровільно прийнятих стандартів і внутрішніх норм, що встановлюють і регулюють порядок корпоративних відносин.

У країнах з найбільш розвинутими ринками капіталу (Велика Британія, США, Канада) кодекси корпоративного управління з'явилися на початку 1990-х років. Вони регулювали практику корпоративної поведінки, зокрема питання забезпечення прав акціонерів і підзвітності керівництва компаній.

Найбільш досконалими і відомими, стандартами національного рівня є:

• Кодекс Кедбері, сформований Комітетом під керівництвом Адріана Кедбері Радою інформації, Лондонською фондового біржею і професійною спілкою бухгалтерських службовців у 1991 р. у Великій Британії.

­  Кодекс найкращої практики для німецького корпоративного управління, підготовлений Німецькою групою по корпоративному управлінню в січні 2000 р.

­  Принципи корпоративного управління Греції, підготовлені в 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків.

­  «Основні напрямки і проблеми корпоративного управління», підготовлені в 1994 р. радою директорів «Дженерал моторз».

­  Кодекс найкращої практики, підготовлений у 1999 р. комітетом з питань корпоративного управління Підприємницької координаційної ради Мексики.

­  Основні принципи і напрямки корпоративного управління в США, підготовлені в 1998 р. Каліфорнійським пенсійним фондом цивільних службовців у відставці, що є найбільшим у світі пенсійним фондом і одним з найбільших світових інституціональних інвесторів.

­  Кодекс найкращої практики і рекомендації для директорів публічних компаній, підготовлений у 1989 р. Гонконгською фондовою біржею.

­  Кодекс корпоративної практики І поведінки, підготовлений у 1994 р. Інститутом директорів ПАР за підтримки Підприємницької палати ПАР і фондової біржі Йоганнесбурга та ін..

Основу кодексів корпоративного управління складають питання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що представляє інтереси всіх акціонерів у цілому, за діяльністю компанії і її менеджменту. Рекомендації, що містяться в кодексах різних країн з деяких проблем формування рад директорів, наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Рекомендації кодексів корпоративного управління

За останні роки за підтримки широкого кола національних та впливових міжнародних організацій неодноразово відбувались спроби провести в українському парламенті проекти з глобальної реформи корпоративного законодавства, але, на жаль, усі намагання були марними:

­  на розгляд ВРУ було внесено два проекти Закону «Про акціонерні товариства», але жоден з них не був прийнятий за основу нового закону;

­  «Цивільний кодекс України, що містить спеціальний розділ, присвячений регулюванню господарських товариств, було прийнято ВРУ і він мав вступити у дію з 1 січня 2003 року, але був вітований Президентом України;

­  спеціальний розділ про господарські товариства було включено і в проект Господарського (комерційного) кодексу України, зміст якого потребує узгодження зі змістом проекту Цивільного кодексу України (планується одночасне прийняття обох кодексів).

Завершення етапу сертифікатної приватизації з орієнтацією на промислового інвестора та початок приватизації найбільш значних і потужних державних підприємств дали значний поштовх для розвитку національного фондового ринку. Концепція управління державними корпоративними правами, затверджена у 2000 році, передбачає суттєве скорочення закріплених за державою пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що виникли внаслідок приватизації. Паралельно з цим формується система недержавного регулювання діяльності господарських товариств — емітентів цінних паперів та професійних учасників фондового ринку, що здійснюється через систему само регульованих організацій (СРО), найбільш значними серед яких є Українська фондова біржа (УФБ), Перша Фондова Торговельна система (ПФТС), Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРДІ) тощо.

Поява все більшої кількості господарських товариств, залучення крупних інвесторів (фізичних та юридичних осіб, включаючи іноземців) в корпоративні відносини, активізація фондового ринку демонструють нам слабкість та недосконалість діючого законодавства у цій сфері правового регулювання, що найчастіше призводить до порушення прав учасників господарських товариств. Особливо гостро складається ситуація з великими відкритими акціонерними товариствами, що налічують сотні і навіть тисячі акціонерів. Стосовно діяльності таких товариств питання корпоративного управління мають найважніше значення і повинні бути детально урегульовані на законодавчому рівні.

До прийняття нового Закону «Про акціонерні товариства» та нового ЦК України певні питання вирішуються на підзаконному рівні. Відповідно до указів Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 року № 198/2001, «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21 березня 2002 року № 280/2002 Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України було погоджено Рекомендації з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України (протокол від 2 червня 2002 р. №8).

4. Практична частина

Завдання до варіанта 33

Складання кошторису витрат на виробництво має наступні особливості.

Розрахунок суми амортизаційних відрахувань здійснюється в таблиці 4.7 (використовуючи дані таблиці 4.8). Амортизація за ІV квартал розраховується як 25% від суми річної амортизації на планований рік.

Відрахування в Пенсійний фонд, у позабюджетні фонди й фонди соціального страхування здійснюються за нормами діючого законодавства від витрат на оплату праці: пенсійний фонд = 33,2%; поточне соціальне страхування = 1,4%; державний фонд сприяння зайнятості = 1,6%;

Таблиця 4.1 – Кошторис витрат на виробництво

Витрати на виробництво = Матеріальні витрати + Амортизаційні відрахування + Витрати на оплату праці + Відрахування у фонди соціального страхування + Фонд захисту навколишнього середовища + Фонд охорони праці підприємства + Інші витрати.

Витрати на валову продукцію = Витрати на виробництво - Списано витрат на невиробничі рахунки.

Виробнича собівартість товарної продукції = витрати на валову продукцію +/- зміна залишків незавершеного виробництва.

Позавиробничі витрати = виробнича собівартість товарної продукції*0,02.

Повна собівартість товарної продукції = виробнича собівартість товарної продукції + позавиробничі витрати.

Товарна продукція у відпускних цінах підприємства = повна собівартість товарної продукції * 1,3.

Таблиця 4.2 – Розрахунок обсягу реалізації продукції та прибутку

При розрахунку обсягу реалізації продукції та прибутку від реалізації (таблиця 4.2) використовується рівняння товарного балансу:

 [4.1]

де- залишки готової продукції на складі, відвантажені, але не оплачені і на відповідальному збереженні на початок планованого року;

 - планований випуск товарної продукції в плановому році;

 - залишки готової продукції на складі відвантажені, але не оплачені і на відповідальному збереженні на кінець планованого року;

 - обсяг реалізації продукції в плановому році.

Залишки готової продукції на складах і продукції, відвантаженої виробництвом на кінець планованого року є нормованими показниками та розраховуються, виходячи з одноденного обсягу виробництва товарної продукції протягом четвертого кварталу планованого року.

При розрахунку фінансового результату (прибутку чи збитку) від діяльності підприємства за планований період (таблиця 4.3), фінансовий результат від операційної діяльності містить у собі фінансовий результат від основної діяльності та фінансовий результат від іншої операційної діяльності. Фінансовий результат від звичайної діяльності складається з фінансового результату від операційної діяльності, фінансового результату від фінансових операцій і фінансового результату від іншої звичайної діяльності. У цілому фінансовий результат діяльності підприємства містить у собі, крім фінансового результату від звичайної діяльності, фінансовий результат від надзвичайних подій, що на планований рік не розраховується.

Таблиця 4.3 – Розрахунок фінансового результату діяльності підприємства у планованому році

Розрахунок податку на прибуток і чистого прибутку (таблиця 4.4) здійснюється відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Податок на прибуток розраховується застосуванням ставки податку на прибуток до величини оподатковуваного прибутку (25%). Оподатковуваний прибуток розраховується за формулою:

Оподатковуваний прибуток = Скорегований валовий дохід – Валові витрати - Амортизація

Чистий прибуток підприємства визначається як різниця між оподатковуваним прибутком і величиною нарахованого податку на прибуток.

Таблиця 4.4 – Розрахунок податку на прибуток і визначення чистого прибутку підприємства

Податок на додаткову вартість (таблиця 6.5), що підлягає сплаті в державний бюджет, відповідно до Закону України "Про податок на додаткову вартість" визначається за формулою:

ПДВ = Податкові зобов’язання – Податковий кредит

Ставка ПДВ визначається згідно з нормами діючого законодавства (20%).

Сума податкового кредиту = (витрати, пов'язані із закупівлею палива, сировини, матеріалів, напівфабрикатів виробничого призначення + вартість придбаних послуг промислового характеру, допоміжних сировини, матів-ріалів і комплектуючих виробів)/6, тому що ПДВ вже включений.

Таблиця 4.5 – Розрахунок податку на додану вартість

Визначення потреби підприємства у власних обігових коштах (таблиця 4.6) здійснюється в процесі нормування обігових коштів в грошовому вираженні. В основу визначення потреби в них покладений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) на ІV квартал планованого року. Для визначення нормативу береться до уваги одноденний розмір витрат нормованих елементів у грошовому вираженні. Щодо виробничих витрат, то їх одноденний розмір розраховується за відповідною статтею кошторису витрат на виробництво; за незавершеним виробництвом - виходячи з собівартості валової продукції; за готовою продукцією - на підставі виробничої собівартості товарної продукції.

Норматив обігових коштів визначається за формулою

 [4.2]

де- норматив обігових коштів;

- одноденна витрата коштів;

- норма запасу в днях.

Далі необхідно порівняти отриманий норматив на кінець планованого року з нормативом на початок року для того, щоб визначити, як зміниться потреба підприємства у власних обігових коштах у планованому році.

Таблиця 4.6 – Норми й умови для розрахунку нормативу власних обігових коштів

Витрати на 4-й квартал беремо з таблиці 4.1 рядки 1,2,3,20,18 відповідно.

Норматив на кінець року = витрати на 4-й квартал * норма запасу в днях відповідально для кожного рядка.

Таблиця 4.7 – Розрахунок амортизаційних відрахувань

Сума нарахованих амортизаційних відрахувань в 4 кварталі року, що передує планованому = вартість основних фондів на початок 4 кварталу року, що передує планованому * норма амортизаційних відрахувань.

Вартість основних фондів підприємства на початок планованого періоду = Вартість основних фондів на початок 4 кварталу року, що передує планованому + запровадження в дію основних фондів в 4 кварталі - вибуття основних фондів в 4 кварталі - сума нарахованих амортизаційних відрахувань в 4 кварталі року, що передує планованому.

Планове запровадження (вибуття) основних фондів у розрахунку на рік = (ОФ1 *ДО1 + ОФ2 *ДО2 +ОФ3 *ДО3 + ОФ4 *ДО4) / 12,

де ДО1, ДО2, ДО3, ДО4= 9,6,3,1 відповідно. Дані по основних фондах беремо з таблиці 4.8.

Середньорічна вартість основних фондів = вартість основних фондів підприємства на початок планованого періоду + планове запровадження в дію основних фондів у розрахунку на рік - планове вибуття основних фондів у розрахунку на рік.

Сума амортизаційних відрахувань = (середньорічна вартість основних фондів * норма амортизаційних відрахувань % * 4) /100%.

Таблиця 4.8 – Планове введення і вибуття основних фондів

При визначенні внутрішніх джерел фінансування капітального будівництва (таблиця 4.9) слід відзначити, що зменшення потреби в обігових коштах веде до переходу тієї їх частки, що вивільнилася, до капітального будівництва або інших інвестувань в основні засоби. Крім того, збільшення кредиторської заборгованості означає тимчасове залучення коштів інших суб’єктів господарювання, тобто фактично мобілізацію ресурсів. Ці кошти можуть бути спрямовані на фінансування будівництва.

У випадку, якщо підприємство не одержує чистого прибутку (тобто валові витрати з амортизацією перевищили доходи) підприємство замість нерозподіленого прибутку буде мати непокриті збитки.

Таблиця 4.9 – Розрахунок мобілізації (іммобілізації) оборотних коштів у будівництві

Таблиця 4.10 – Розрахунок джерел фінансування капітальних вкладень на технічне переозброєння і реконструкцію діючого обладнання підприємства

Частка планових накопичень від обсягу будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом = 14,7% * обсяг будівельно-монтажних робіт, виконуваних господарським способом.

Довгостроковий кредит = Розмір капітальних вкладень усього, у тому числі - використання нерозподіленого прибутку в капітальному будівництві - амортизація.

Нестача власних джерел фінансування капітальних вкладень у виробниче та невиробниче будівництво (таблиці 4.10, 4.11) покривається за рахунок довгострокових кредитів банків.

Таблиця 4.11 – Розрахунок джерел фінансування капітальних вкладень на невиробниче будівництво

Кредити банків = Розмір капітальних вкладень - використання нерозподіленого прибутку в невиробничому будівництві - кошти пайової участі.

Таблиці 4.12 і 4.13 призначені для перевірки правильності отриманих результатів, при цьому підсумкове значення за таблицею 4.12 повинне дорівнювати підсумку першого розділу таблиці 4.13 і сумі підсумків другого та третього розділів тієї ж таблиці.

Таблиця 4.13 – Баланс доходів і витрат (фінансовий план) підприємства

Висновки

Деякі фахівці вважають корпоративне управління мистецтвом балансувати в інтересах власників через оптимізацію прав і зобов'язань акціонерів, органів контролю та управління в корпорації, менеджменту, а іноді також і робітників. В основу такої оптимізації покладено чітке визначення прав власників корпоративних цінностей. Як свідчить практика зарубіжного й вітчизняного корпоративного управління, законодавчо учасники товариства мають такі основні права: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; отримувати інформацію про діяльність товариства. Зобов'язання мають подібні риси, характерні майже для усіх країн, особливо європейських. Як правило, учасники товариств зобов'язані: дотримуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю; не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; нести інші зобов'язання, якщо це передбачено законодавчою базою країни перебування та установчими документами самого товариства.

В українській правовій базі поняття корпорації істотно відрізняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України "Про підприємства" корпорації — це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. На жаль, з такого визначення суть такої форми об'єднань, повноваження їх учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпораціями, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами.

Слід мати на увазі, що не всі господарські товариства потрапляють під поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування власників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідальності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відповідальністю, віднесення їх до об'єднань капіталів і в цілому до корпорацій. Крім того, своєрідними об'єктами управління є державні підприємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

Корпоративні права можуть виступати у вигляді корпоративних цінних паперів або засвідчених часток чи паїв у господарських товариствах, які не є акціонерними. Більшість цінних паперів в Україні представляє відносини позики, а не часток чи паїв у статутних фондах. Тому до корпоративних цінних паперів слід віднести насамперед акції.

Ринок акцій в Україні, незважаючи на чисельну кількість акціонерних товариств, нині все ще знаходиться на стадії становлення й характеризується низьким рівнем ліквідності та капіталізації. Однією з передумов для подальшого розвитку вітчизняного ринку акцій є збільшення його прозорості та привабливості для широкого кола інвесторів. Мірою визначення цих факторів є розмір отриманого доходу від володіння акціями. У зв'язку з цим актуальним є питання оцінки та прогнозування ринкової вартості акцій, оскільки за умови, коли переважна кількість акціонерних товариств в Україні не сплачує дивідендів, основний дохід власників акцій формується за рахунок приросту їх курсової вартості.

Серед макроекономічних, найбільший вплив на курси українських акцій мають монетарні фактори, а саме: обсяг грошової маси та ставка відсотка, хоча вплив цих факторів не є настільки сильним, щоб їх можна було назвати визначальними. Проведений аналіз свідчить, що має місце і випереджаючий рух курсів акцій відповідно до зміни ринкової ставки відсотка, що також підтверджується досить високим коефіцієнтом кореляції. Останнє свідчить про здійснення учасниками ринку короткострокових прогнозів руху ставки відсотка і прийняття ними інвестиційних рішень відповідно до цих прогнозів.

Таким чином, зв'язок українського та американського ринків акцій відсутній в короткостроковому періоді та є оберненим в середньостроковому періоді в 18-20 місяців. Це виправдовує сподівання зарубіжних економістів, наприклад, щодо можливості використання цінних паперів з ринків країн, що розвиваються, зокрема України, для диверсифікації своїх інвестицій.

Що стосується мікроекономічних факторів, у процесі здійсненого аналізу було виявлено, що курс в акцій українських емітентів часто не тільки не зумовлений мікроекономічними чинниками, а й відбувається в напрямку, що суперечить економічним передумовам. А до показників, що мають найбільший вплив на динаміку курсу акцій українського підприємства, можна зарахувати залишкову вартість основних фондів, розмір оборотних активів та сукупних активів компанії, кредиторську заборгованість, довгострокові зобов'язання, дохід від реалізації та собівартість реалізованої продукції. Проведений аналогічний аналіз для інших фундаментальних мікроекономічних показників дозволяє зробити висновок про відсутність залежності між темпом зростання курсу акцій компаній в Україні та такими показниками їх діяльності, як рентабельність власного капіталу, рентабельність статутного капіталу, величина грошового потоку на власний капітал, коефіцієнт капіталізації компанії, операційний коефіцієнт, темп приросту прибутку, чистого доходу та грошового потоку на одну просту акцію.

Орієнтирами міжнародних норм корпоративного управління є переважно національні стандарти США, що визначають характер корпоративного управління у багатьох країнах. Сутність цих принципів зводиться до максимальної відкритості і справедливості процесу корпоративного управління Метою ж «Спілки акціонерів України», створеною у 2001 році є об'єднання зусиль акціонерів для захисту своїх законних прав та інтересів, сприяння розвитку акціонерної справи в Україні, входження акціонерного сегмента економіки у світові ринки, залучення інвестора, підвищення професіоналізму в управлінні акціонерним капіталом, активізації його ролі на фондовому ринку, підвищення ефективності акціонерного капіталу, формування довіри масового інвестора до акціонерної форми економічних відносин.

Література

1.  Господарське право України: Підручник / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Є.М. Білоусов, Р.П. Бойчук;- X.: Право, 2005.- 382 с.

2.  Г.В.Карпенко, А.Л. Данькевич // Фінанси України - К, 2009.- С. 7 - 10

3.  Белова Н. Операции с корпоративными правами: налогообложение и учет // Налоги и бухгалтерский учет - X., 2009. – 360 с.

4.  Саракун І. Особливості купівлі-продажу корпоративних прав учасників господарських товариств // Підприємництво і право. - К., 2006.-12.-С. 137-141

5.  Соловйов А. Поняття й ознаки корпоративних прав // Підприємництво, господарство і право. - К., 2009.- 2.- С. 71-74

6.  Кравченко С. Право участі, корпоративні права та підприємницька діяльність учасників товариств // Право України.- К., С. 6-69

7.  Мозенков О.В. Ринкова власність компаній у системі захисту корпоративних прав держави // Вісник України. - К., 2009.-2.-С.82-98

8.  Стахира Л. Спадкування корпоративних прав за цінними паперами // Підприємництво, господарство і право,- К., 2008,- 12,- С. 32 - 39

9.  Денисов А.Ю., Жданов С.А. Экономика управления предприятием и корпорацией.- М.: Издательство «Дело и Сервис», 2002.- 416 с.

10.  Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб.- К.: Знання - Прес, 2002.- 317 с.

11.  Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. Еспада, 2003. - 688 с.

12.  Білорус О.Г. Акціонерні товариства: організація і управління / О.Г.Білорус, В.І.Рогач,- К.: Техніка, 1992.- 144 с.

13.  Шапран Н. Фундаментальний аналіз акцій в Україні: оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій // Економіст,- К, 2005,- 11.- С. 53-57

14.  Шапран Н. Вплив макроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій українських емітентів // Економіст. - К., 2004.- 10,- С. 21-23

15.  Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересні 1991р. // Відомості Верховної ради України. – 1991. - №49. – С.682

16.  Закон України «Про підприємства України» від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної ради України. – 1991. - №24. – С.272

17.  Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» // www.rada.gov.ua.

18.  Закон України «Про підприємництво» // www.rada.gov.ua.

19.  ТерещенкоО.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник / О.О.Терещенко. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

20.  ТерещенкоО.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / О.О. Терещенко, І.Я. Невмержицький, А.П. Куліш та ін. – К. : КНЕУ, 2006. – 312 с.

21.  Одереми ДА. От А ... до ... Я об акциях и фондовых биржах. Как использовать приватизацию и заставить Ваши сбережения работать на Вас / Д.А.Одереми, Х.А.Бакаре,- X.: Форт ЛТД, 1992.-152 с.

22.  Иванов В.В. Как надежно и выгодно вкладывать деньги в коммерческие банки. Надежность банка. Финансовые инструменты: вексель, депозит, прибыльность вложений, - М.:ИНФРА-М, 1996.- 416 с.

23. ФілінаГ.І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навчальний посібник / Г.І.Філіна. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 320 с.

24. МартюшеваА.С. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Конспект лекцій / А.С.Мартюшева, А.О.Меренкова. – Х.: ВД«ІНЖЕК», 2006. – 184 с.

25. ВоловецьЯ.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник / Я.В.Воловець. – К. : Алеута, 2006. – 199 с.

26. Запорожан А.Л. Все об акціях. - СПб: Питер, 2001.-256 с.