Курсовая работа: Основні напрямки використання земельних ресурсів

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра регіонального управління

Індивідуальна робота

з дисципліни ”Регіональна економіка" на тему:

“Основні напрямки використання земельних ресурсів ”

Підготувала:

студентка другого курсу

ФМ, групи МО-21

Борисюк Анна

Перевірила:

Антонова С.Є.

Рівне-2011

Зміст

Вступ

1. Правове регулювання охорони та використання земельних ресурсів

Класифікація земель України та їх використання

2. Аналіз використання земель у Рівненській області

3. Охорона земель у Рівненській області

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Територія України характеризується унікальним комплексом фізико-географічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних і інших параметрів, що зумовило формування в її межах значної кількості видів та об'єктів природних ресурсів. За оцінками Ради по вивченню продуктивних сил України найбільш цінними серед природних ресурсів є земельні (72%).

Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Вона зі своїми ґрунтами, надрами, лісами, водними екосистемами, в наслідок прикладання до неї живої і уречевленої праці, стає основною продуктивною силою.

Місце і роль землі в галузях матеріального виробництва різні. В промисловості, за винятком добувної, вона є фундаментом, просторовою базою для розміщення її галузей і окремих підприємств, в гірничій промисловості вона є коморою мінерально-сировинних ресурсів, арсеналом засобів і предметів праці. У сільському господарстві земля є основним засобом виробництва і головною продуктивною силою, завдяки своїй родючості, тобто здатності забезпечувати рослини всіма необхідними поживними речовинами, обмеженості в розмірах, просторовості. Земля вимагає особливого підходу до організації її використання. Маючи обмежені розміри, вона є предметом конкуренції різних галузей господарського комплексу. Тому проблема їх оптимального розподілу між ними набуває особливо важливого значення

Державний комітет України із земельних ресурсів є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [1].

Держкомзем очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозиції Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Основними завданнями Держкомзему є:

·  розроблення пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища та забезпечення її реалізації, проведення земельної реформи та подання їх Кабінетові Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища;

·  координація роботи з проведення земельної реформи;

·  здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;

·  організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, підготовка земельно-кадастрової документації;

·  здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель;

·  розроблення державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру і територіального планування;

використання охорона земельний ресурс

·  проведення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічного обґрунтування таких програм і проектів.

Держкомзем у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України та указами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів.

Переважна більшість земель країни перебуває у власності або користуванні громадян, а також приватних, державних та комунальних юридичних осіб. Тому законодавство надає важливої ролі у галузі використання та охорони земель саме власникам та користувачам земельних ділянок. Законодавство визначає загальні обов'язки насамперед суб'єктів права власності та права користування на землю. Так, згідно зі статтями 91 та 96 ЗК України власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. [2, ст.32]

Зазначені обов'язки суб'єктів права власності та права користування землею є загальними, оскільки поширюються на використання та охорону всіх земель України. Однак земельний фонд нашої країни не є однорідним. Він поділяється на 9 категорій земель. Використання кожної категорії земель має здійснюватися з дотриманням певних правових вимог, які відображають соціально-економічне та екологічне її призначення.

Використання та охорона кожної із зазначених категорій земель регулюються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, які враховують соціально-економічну та екологічну специфіку земель кожної категорії. Причому питома вага спеціальних норм земельного права в регулюванні суспільних відносин щодо використання земель різних категорій є досить великою. Тому закріплені у статтях 91 та 96 ЗК України обов'язки власників та користувачів земельних ділянок не є вичерпними. Законодавчими актами передбачені й інші їх обов'язки щодо використання та охорони земель земельних ділянок.

Отже, правове регулювання використання та охорони земель України враховує поділ її земельного фонду на окремі категорії земель. Крім того, в межах кожної з категорій земель можуть бути землі, вимоги щодо використання та охорони яких істотно відрізняються від вимог, що поширюються на всі землі відповідної категорії. Так, у складі земель сільськогосподарського призначення виділяються меліоровані сільськогосподарські угіддя, тобто угіддя, на яких штучно регулюється водний режим (шляхом зрошення посушливих земель, осушення перезволожених земель тощо). У зв'язку з необхідністю проведення на таких землях штучного регулювання їх водного режиму меліоровані землі виділяються як окремий об'єкт правової охорони у складі земель сільськогосподарського призначення.

Цільове призначення земельних ділянок встановлюється уповноваженими державою органами і не може змінюватися власниками землі та землекористувачами самостійно. Згідно зі ст.2 ЗК України віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення. Крім того, законодавство забороняє змінювати цільове призначення та переведення до інших категорій особливо цінних земель, до яких віднесені землі з чорноземними ґрунтами, коричневими ґрунтами Південного узбережжя Криму, землі з дерновими глибокими ґрунтами Закарпаття, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду та землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для інших потреб не допускається, за винятком випадків, визначених законом.

Отже, цільове призначення земель є ефективним засобом впливу держави на використання та охорону земель, за допомогою якого держава регулює процес розподілу земель країни на категорії та відповідно характер використання земельного фонду для задоволення різних суспільних потреб.

Земельні ресурси являють собою сукупний природний ресурс поверхні суші як просторової основи для розселення і господарської діяльності. Земельні ресурси розглядаються як просторово-територіальний базис розвитку продуктивних сил і розселення, як головний засіб виробництва і предмет праці в сільському і лісовому господарстві. Одночасно земельні ресурси завжди залишаються надійною основою економічного розвитку.

Згідно із класифікацією загального фонду України, що передбачає господарське використання землі, всі земельні угіддя діляться на дві групи:

•  сільськогосподарські, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції: рілля, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження;

•  несільськогосподарські, тобто землі, які не залучені в сільськогосподарське використання: землі населених пунктів, доріг, об'єктів промисловості, енергетики, ділянки під лісом, будівлями, болота тощо.

Більш детальна класифікація земель за їх основним цільовим призначенням дається в "Земельному Кодексі України". Це:

землі сільськогосподарського призначення;

землі житлової та громадської забудови;

землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

землі історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики га іншого призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної роботи, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Територія України характеризується незвичайно високим показником сільськогосподарської освоєнності, оскільки сільськогосподарські землі становлять 72,1% від загальної площі держави. У складі сільськогосподарських земель 97,2% займають сільськогосподарські угіддя, решта (2,8% - сільськогосподарські угіддя (землі зайняті під господарськими дворами, шляхами та прогонами, землі, які знаходяться в стадії меліоративного будівництва). Станом на 1.01.20010 р. площа сільськогосподарських угідь України становила 41569,4тис. га (68,9% від загальної площі держави).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Надання земельних ділянок житлово-будівельним (житловим) кооперативам, підприємствам, організаціям, які здійснюють експлуатацію багатоквартирних жилих будинків, а також належні до них будівлі та споруди, здійснюється відповідно до "Земельного Кодексу України".

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, то мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким надано статус територій та обкатів природнозаповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються:

•  природні території та об'єкти: природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники природи, заповідні урочища;

•  штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

До земель іншого природоохоронного призначення належать:

•  земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

•  земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають п опливу наукову цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, туристично-оздоровчих таборів.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

•  історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

•  городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури, наскальні зображення, залишки фортець, військових таборів тощо;

•  архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди архітектури, народного зодчества тощо.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони

з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Це землі зайняті:

•  зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

•  полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

•  окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи для ведення лісового господарства, для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих. рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

•  морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

•  прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

•  гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

•  береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визначаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно - побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань.

Сільськогосподарська освоєність земельного фонду на території окремих регіонів наведена в табл.1.

На території усіх регіонів розташовані великі площі сільськогосподарських угідь із значними можливостями для їх використання. Найбільші земельні площі на території Степового регіону - 27,3% від загальнодержавної площі землі, придатної для сільськогосподарського виробництва; на території Поліського регіону - 25,9%, Подільського регіону - 18,4%. У загальній площі сільськогосподарських угідь найбільша їх частка (32%) зосереджена в Степовому регіоні. На території Поліського регіону ця площа складає 21,7%, на території Подільського регіону - 20%. Площа ріллі на території Степового регіону складає 34.2% від загальної площі ріллі, на території Поліського та Подільського регіонів площа ріллі складає відповідно 21% від загальної площі ріллі.

Таблиця 1

Площа сільськогосподарських земель на території регіонів

Більш повне уявлення про наявність земельних ресурсів окремих регіонів та областей дає використання питомих показників „загальна площа земель, що приходиться на одного жителя”, „площа сільськогосподарських угідь, що приходиться на одного жителя” та „площа ріллі, що приходиться на одного жителя", значення яких наведені в табл.2.

Використовуючи вказані показники можна зробити висновок, що до кращих регіонів, де вказані показники перевищують загальнодержавні, належать Поліський регіон із відповідними значеннями вказаних показників 1,88га/чол., 1,14 га/чол., 0,85 га/чол., особливо Чернігівська область (2,51; 1,7; 1,21), Житомирська область (2,12; 1,13; 0,87); Подільський регіон (1,45; 1,12; 0,95), особливо Полтавська область (1,67; 1,34; 1,12), Вінницька область (1,47; 1,14; 0.98); Степовий регіон (1,37; 1.16; 0,98), особливо Кіровоградська область (2,1; 1,8; 1,57), Херсонська область (2,05; 1,68; 1,51), Миколаївська область (1,84; 1,6; 1,35).

Таблиця 2

Питомі показники освоєння земельного фонду

Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце в складі природних ресурсів. Земля являє собою первинною матеріальною основою економічного забезпечення суспільства, просторовим базисом для розміщення продуктивних сил,розселення людей.

Як матеріальна основа економічного стану суспільства земля виступає головним засобом виробництва у сільському господарстві та й у всьому агропромисловому комплексі, враховуючи вплив земельних ресурсів на виробництво сировини та товарів з її використанням іншими галузями економіки.

При вивченні стану земельних ресурсів важливо враховувати регіональні особливості їх використання:

•  земельні ресурси різних регіонів значною мірою відрізняються своєю продуктивністю із-за природних особливостей, складу ґрунтів, клімату, рельєфу, забезпеченості водними ресурсами тощо. Дослідженнями виявлено на

території України близько 650 видів ґрунтів, ґрунтовий покрив має виразно територіальні особливості;

•  обсяг земельних ресурсів просторово обмежений, їх неможливо збільшити як це можна здійснити з іншими засобами виробництва;

•  земельні ділянки належать певному регіону і їх неможливо переміщувати із одного регіону в інший, що викликає необхідність створення спеціальних засобів обробітку землі, впровадження притаманних певному регіону засобів родючості, продуктивності;

Використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення залежить від результатів сільськогосподарського виробництва, правового забезпечення власності на землю.

Після проголошення незалежності України розпочалася земельна реформа, основним завданням якої була передача земель у власність колективних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських формувань. В результаті проведення земельної реформи виконано значний обсяг робіт: проведено роздержавлення земель і сформовано землі запасу та резервного фонду; передано землі у власність недержавних сільськогосподарських підприємств; визначено грошову оцінку сільськогосподарських земель; розпайовано землі недержавних сільськогосподарських підприємств, чим вирішено питання надання земель у власність тим. хто на ній працює; започатковано процес видачі державних актів на право на земельну частку (пай). На базі земель, переданих в оренду землевласникам, створено нові агроформування - товариства з обмеженою віддаленістю, акціонерні товариства, колективні господарства тощо. Селянські (фермерські) господарства ведуть виробництво на індивідуальній основі. [1, ст.33-42]

Рівненська область розташована в північно-західній частині України на території трьох природних зон - Лісостепу, Полісся та Малого Полісся у межах водорозділу басейну річок Горинь та Стир, що впадають у р. Прип'ять.

Земельний фонд Рівненської області станом на 01.01.2008 року складає 2005,1 тис. га, з них 934,6 тис. га (46,6%) займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності земель.

До складу агропромислового комплексу області входять 340 приватних сільськогосподарських формувань в тому числі 4 державних сільськогосподарських підприємств. Крім того, функціонує 558 фермерських господарств та понад 200 тис. особистих селянських господарств.

Усі селяни одержали земельні сертифікати, 93 відсоткам виготовлено державні акти на землю.

Сільське господарство області складає майже четвертину її валового внутрішнього продукту, забезпечує сировиною переробну промисловість, створюючи основу експортного потенціалу.

В агропромисловому комплексі області зайнято понад 40 відсотків сільського населення. [5].

Рівненщина має значний виробничий потенціал. Пріоритетними напрямками розвитку аграрного сектору економіки області є виробництво зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, молока та м'яса.

В області налічується 171 річка, природні водойми площею 26,6 км², водосховища площею 32,98 км² та ставки площею 70,72 км².

На території Рівненщини поширені ландшафти двох типів: поліського, з переважанням боліт, лук, соснових, дубово-соснових та дрібнолистних осиково-березових лісів, і лісостепового, з домінуванням переважно орних земель.

Природні ландшафти Рівненщини являють собою дуже складні поєднання комплексів, що неодноразово повторюються. У зоні Полісся це - місцевості болотних та лучних заплав, верхових та низинних міжрічкових боліт, піщаних (борових) масивів, межиріч на палеогенових пісках й кристалічних породах. У зоні Лісостепу - місцевості кінцево-моренних горбів і гряд, залишкових горбів, першої надзаплавної лесової тераси, другої надзаплавної лесової тераси та високих яро-балкових межиріч. У Малому Поліссі - місцевості межиріч на супіщано-суглинистих озерно-алювіальних відкладах й денудаційних межиріч з близьким заляганням крейдових мергелів. Таке розмаїття ландшафтів зумовило своєрідну структуру землекористування, де сільськогосподарські землі займають майже 969,4 тис. га, що становить 48,4% загальної площі області. У структурі сільськогосподарських угідь переважає рілля - 69,1% площі угідь, сіножаті - 13,7, пасовища - 14,4, багаторічні насадження - 1,3, перелоги - 1,5%.

Виходячи з вищенаведених характеристик структури, визначено економічну ефективність використання сільськогосподарських земель, яку покладено в основу економіко-ландшафтного зонування сільськогосподарських земель Рівненської області. Економічна ефективність була визначена, як результативність процесу виробництва сільськогосподарської продукції з врахуванням екологічного стану довкілля. Виходячи з того, що зміна екологічного стану сільськогосподарських угідь й довкілля відбувається в різних напрямах і з різною інтенсивністю, встановлено, що в даний час проявлення природно-антропогенних процесів, які формують агроландшафти в районах області, істотно відрізняється.

На основі проведеного аналізу в межах вказаних груп районів, показників вартості валової продукції рослинництва на 1 га ріллі та на 1 грн витрат й урожайності основних вирощуваних в області сільськогосподарських культур у середньому за 1986 - 2006 рр., встановлено наступну тенденцію: максимальні економічні показники - 109,3% вартості валової продукції на 1 га ріллі й 102,3% окупності витрат середніх по області; найвищі значення урожайності основних культур зернових (з кукурудзою), цукрових буряків, картоплі, - відповідно 124,6, 124,9 і 113,2% від середньообласних показників, притаманні третій групі районів. Економічні показники використання сільськогосподарських земель - 105,7% вартості валової продукції на 1 га ріллі й 99,2% окупності витрат середніх по області; значення урожайності: зернові (з кукурудзою), цукрові буряки, картопля - відповідно 94,6, 100,4 і 97,3 % від середньобласних, властиві другій групі районів. Економічні показники валової продукції й окупності витрат 95 та 97,4%; урожайності зернових (з кукурудзою), цукрових буряків, картоплі - відповідно 80,7, 74,7 і 89,3% від середньообласних, визначено у першій групі районів. Отже, вказана економічна ефективність використання земельних ресурсів у сільському господарстві засвідчує: на території земель першої групи, до якої віднесено чотири адміністративні райони, вона найнижча, але при цьому стан земельних ресурсів оцінюється як екологічно стійкий. На території земель другої групи - економічна ефективність визначена як середня, а їх стан оцінюється як екологічно середньостійкий. До цієї групи віднесено п’ять районів. На території земель третьої групи економічна ефективність найвища по області. До цієї групи віднесено сім районів.

В області проводиться планомірна робота щодо виконання робіт з охорони земель та впровадження заходів із збереження та підвищення родючості ґрунтів згідно з Регіональною програмою розвитку земельних відносин у Рівненській області на 2006-2009 роки.

У 2009 році для захисту земель від водної ерозії побудовано 5 протиерозійних водозатримуючих валів довжиною понад 500 м, здійснено комплекс меліоративних заходів щодо захисту земель від підтоплення на території Острозького району. Проведено рекультивацію порушених земель на території Симонівської сільської ради Гощанського району, поліпшено кормових угідь на площі 195,9 га, створено захисні лісові насадження на малопродуктивних деградованих землях, ярах, балках загальною площею 503 га, проведено вишукувальні та проектні роботи для реалізації заходів з охорони земель [10].

За кошти державного бюджету у 2009 році по бюджетній програмі "Збереження, відтворення та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів" виконано роботи з поліпшення 119,2 га малопродуктивних кормових угідь (пасовищ) на території 4-х сільських рад Здолбунівського та Острозького районів, проведено рекультивацію 4,7 га порушених видобуванням піску земель на території Симонівської сільської ради Гощанського району та розроблено робочий проект рекультивації порушених в результаті забору води земель на території Красносільської сільської ради Гощанського району.

Виконанням зазначених робіт забезпечено використання в повному обсязі коштів, передбачених державним бюджетом, на виконання робіт з охорони земель в 2009 році.

В результаті вжитих заходів у 2009 році виконано роботи з охорони земель на загальну понад 700 тис. грн., що у 2 рази більше ніж у 2008 році, зокрема, на: поліпшення кормових угідь - 65,0 тис. грн.; розроблення робочих проектів з охорони земель - 133,4 тис. грн.; освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, впровадження заходів з охорони земель (реконструкція меліоративних систем, створення захисних лісових насаджень, рекультивація порушених земель тощо) - 505,6 тис. грн.

Органам виконавчої влади та місцевого самоврядування слід прикласти максимум зусиль для забезпечення виконання робіт з охорони земель за кошти, які надійшли в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та наявні на спеціальних рахунках місцевих рад. Зокрема, на розробку схем із землеустрою щодо використання та охорони земель на території відповідних адмінутворень (район, місцеві ради). Важливим елементом використання та охорони земель є схеми і проекти землеустрою, які дають змогу враховувати конкретні умови землекористування, його ґрунтово-кліматичні ресурси і на цій основі диференційовано визначати комплекс взаємозв'язаних збалансованих заходів щодо використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, формування екологічно безпечних агроландшафтів.

Законом України від 4 червня 2009 року № 1443-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів" внесено зміни до ряду законодавчих актів, які регулюють використання земель сільськогосподарського призначення. Зокрема, статтю 22 Земельного кодексу України доповнено новою частиною такого змісту: "Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель" [1]. Тобто від часу набуття чинності зазначеним законом 29 липня 2010 р. за використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, у відповідності до ст.55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Впровадження зазначених регуляторних норм дасть можливість знизити антропологічне навантаження на землі сільськогосподарського призначення, унеможливить використання земель методами, які погіршують стан угідь.

Для забезпечення дотримання суб’єктами господарської діяльності вимог чинного законодавства, з врахуванням внесених змін, їм слід передбачити кошти на виготовлення вищезазначених проектів у 2010 році.

З метою напрацювання досвіду з розробки схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель у 2009 році укладено договір на виконання зазначених робіт на території Урвенської сільської ради Здолбунівського району.

Крім того, для виконання у 2009 році укладено договори на виконання робіт з будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд на території Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району та Марининської сільської ради Березнівського району залучено кошти від втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва обласного бюджету загальною сумоюпонад 230 тис. грн.

За своєю площею Україна є найбільшою державою Європи. Станом на 1.01.2010 р. площа її земельного фонду становить 60354,8тис. га. Земельний фонд України характеризується надзвичайно високим показником сільськогосподарської освоєності (71,2%). У структурі сільськогосподарських земель переважну частку займають сільськогосподарські угіддя (69,12% від загальної площі), а розораність території України становить 53,8%. Значна протяжність території України з заходу на схід і півночі на південь, розташування в декількох природно-географічних зонах обумовлює суттєві відмінності у структурі земельних ресурсів у різних адміністративних утвореннях.

Найвищими показниками сільськогосподарської освоєності характеризуються області Степової зони (Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Донецька), де цей показник перевищує 80%. Найнижчі значення сільськогосподарської освоєності характерні для Закарпатської (37,03%) Івано-Франківської (46,51%), Рівненської (48,33%) областей. [9]  Земля - найважливіша складова природних ресурсів; основа рослинного і тваринного світу; вмістилище природних багатств; операційний базис промисловості, населених пунктів і доріг; головний засіб виробництва в сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони природних ресурсів.

1. Земельний Кодекс України

2. Зінь Е.А. Регіональна економіка та управління: Навчальний посібник. - Рівне: НУВГП, 2007. - 286 с.

3. Соціально-економічна географія України/ за редакцією О.І. Шаблія - Львів: ”Світ”, 2004

4. Заблоцький Б.Ф. та інші. Економіка України: Національна економіка України. - Львів: ЛБК НБУ, 1997. - 580ст

5. Статистичний щорічник України за 2009 рік / Державний комітет статистики України

6. Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія - навчальний посібник - .: ”Знання”, 2001

7. Заставний Р.Д. Географія України: Навчальний посібник для географічного факультету та економічних спеціальностей. - Львів: Світ, 2004 - 740 с.

8. http://zakon. rada.gov.ua/

9. http://www.rv.gov.ua/

10. http://www.zemres. rv.ua/

Додаток 1

Департамент державного земельного кадастру оприлюднює дані щодо земельного фонду України станом на 1 січня 2010 року згідно з розподілом по основних видах земельних угідь і економічної діяльності та подає динаміку змін земельного фонду України за період з 01.01.2006 по 01.01.2010 на діаграмах.

Земельний фонд України за станом на 01.01.2010

За чотири роки починаючи, з 1 січня 2006-го, структура земельного фонду змінилася по основних видах угідь, зокрема, площа сільськогосподарських земель зменшилася на 128,9 тис. гектарів (лише за 2009 рік - на 31,1 тис. га); позитивну динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного періоду збільшилася на 88,2 тис. га; забудованих земель стало на 31,6 тис. га більше; відкритих заболочених - на 13,4 тис. га; і, не зважаючи на негативні тенденції, зокрема такі як намивні піски і висихання річок, територія суші зменшилася на 6,6 тис. га, а води відповідно збільшилася на таку ж площу.

Додаток 2

На діаграмах відображено динаміку змін структури земельного фонду України з 2006 по 2010 роки по основних видах угідь та економічної діяльності