Курсовая работа: Сучасна система освіти у Франції

Зміст

Вступ

1. Загальний огляд освіти у франції

1.1 Історія французької освіти

1.2 Ритм і цикл навчання

1.3 Етапи навчання

1.4 Довгострокові програми університетського навчання

2. Огляд сучасної французької системи освіти

2.1 Школи Франції

2.2 Коледжі Франції

2.3 Університети Франції

2.4 Мовні школи Франції

Висновки

Список використаної літератури

освіта франція школа університет

1. Загальний огляд освіти у франції

Після Великої Французької революції 1873 р. в країні був започаткований принцип «освіта для всіх і кожного без обмежень, незважаючи на соціальний статус і прибуток». Але треба було дочекатися ще часів III Республіки, щоб закон Жуля Фері (1881 – 1882) ввів цей принцип у реальне життя, і освіта була суспільно доступною. Педагогам відводилася роль “чорних гусарів” Республіки, які повинні перемогти байдужість і працювати на користь демократії і розвитку.

Три великих принципи Жуля Фері й досі залишаються в силі:

1.  Публічна освіта є обов’язковою, починаючи з 6 років до (з 1959 р.) 13 років. Якщо батьки стоять на заваді до навчання своєї дитини, то на них буде накладено штраф або їм відмовлять у батьківських правах.

2.  Публічна освіта є безкоштовною. Уряд також забезпечує учнів підручниками. Батьки витрачають гроші тільки на шкільні речі, обіди і групу подовженого дня. Публічна освіта має нейтральний або світський статус по відношенню до політики та релігії. Але за батьками залишається право вирішувати, куди відправляти дітей – до приватних шкіл чи релігійних.

1.2 Ритм і цикл навчання

Навчальний рік починається 10 вересня і триває до середини червня. Він поділяється на три триместри: перший – від вересня до Різдва, потім до Великодня у квітні, і до червня. Триместри мають короткі канікули по 10 днів і великі на 2,5місяців.

Класна нарад збирається раз на триместр і в присутності батьків, учнівських делегатів розглядається успішність кожного учня, щоб зорієнтувати його подальше навчання і виховання у найоптимальнішому руслі. Грамоти та інші заохочення практикуються лише в кількох школах і дуже рідко. У 1990/91 навчальному році загальна кількість учнів становила майже 12 мільйонів.

Цикл навчання. У процесі історичного розвитку система освіти у Франції зазнала кількох реформ, проте основна структура залишилася без змін. Весь навчальний цикл поділяється на чотири великі етапи: дошкільна освіта або “материнська школа,” початкова або фундаментальна школа, вторинна або середня школа і вища освіта [7, с.18-21].

1.3 Етапи навчання

1.Дошкільна освіта - розрахована на дітей віком від 2 до 6 років.

“Материнські школи” розглядаються не тільки в плані загального розвитку і виховання дітей, але й важливий суспільний інститут підготовки їх до обов’язкового навчання. На “материнську школу” покладені завдання фізичного, естетичного, морального та інтелектуального розвитку дітей.

“Материнська школа” часто вважається великим досягненням навчально-виховної системи Франції. Діти в неї поділені на три секції: у першій – віком від 2 до 4 років і їхнє навчання обмежується іграми; у другій діти 4 – 5 років, які навчаються вмінню “соціального спілкування” шляхом мови і жестів. Основну секцію становлять шестирічні хлопчики і дівчатка. Їх до навчання, вчать читати, писати і рахувати, вони ходять до “школи” 5 разів на тиждень і там перебувають 6 годин на день.

2.Початкова школа – обов’язковий етап для дітей від 6 до 11 років, після закінчення якої учні повинні пройти фінальній іспит і отримати сертифікат цієї школи [1, с.33-35].

Період навчання в початковій школі триває 5 років: підготовчий рік; фундаментальний курс першого та другого років; середній курс першого та другого років. Вважається, що розклад занять досить навантажений, 28 годин на тиждень(з 9:00-12:00 і 14:00-17:00 годин), існують інші варіанти, 4 рази на тиждень плюс в суботу вранці. У середу і неділю вільні.

Загалом, у початкових школах заборонено давати учням домашні завдання і ця практика скрізь поширена. В одних класах навчаються як хлопці, так і дівчата, тобто класи змішані і, як правило, один викладач веде всі дисципліни. Батьки не вибирають школу для навчання, вона визначається за принципом розташувань місць проживання по відношенню до шкіл [1, с.33-35].

Види дипломів бакалаврата такі:

1.Бакалаврат загальноосвітній:

а) філософія і письменство;

б) економіка і соціальна наука;

в) математика і фізика;

г) математика і природничі науки;

д) сільгоспнаука і техніка;

е) наука і техніка [1, с.33-35].

2. Бакалаврат технічний:

а) медицина;

б) промисловість;

в) музика і танці;

г) економічний сектор;

д) сектор інформатики.

У французьких учнів навчальні тижні дуже навантаженні:25 годин у початковій і до 35- в середній. Але в них майже 175 днів канікул [2, с.75-76].

Французька шкільна форма навчання має добру репутацію в світі!

Учні отримують впродовж усіх рівнів шкіл різносторонні знання, мають багато матеріалу для вивчення напам’ять. Під час уроків вчителі часто використовують групову форму роботи учнів. У Франції вважають, що школи мають обмежений зв’язок із зовнішнім світом. Через деякі внутрішні проблеми мало організовується похід у музеї, на вистави та в різні цікаві місця й установи, ознайомлення з якими було б корисним для учнів.

Навчання в школі до 13 років є прогресивним досягненням, але французька система освіти піддається критиці з приводу шкільних невдач: більше ніж 10% молодих людей залишають навчання взагалі, не отримують будь-якого диплому. Школа існує лише для хороших учнів в не зважає уваги на тих, у кого виникають проблеми. Дитина, яка не встигає, повинна залишатися на другий рік.10% залишається на другий рік, навчаються у початковій школі, і тільки 2/3 учнів переходять до середньої “без другого року”.

У школах залишається невирішеним питання нерівності, часто шкальні невдачі пов’язанні із соціальним статусом батьків [2, с.75-76].

3.Вища освіта. Університети. Нині у Франції існує 74 університети й університетські центри, які об’єднують майже 800 навчально-дослідницьких відділень і відділень з підготовки і досліджень належать, до яких належать функціональні об’єднання: інститути (для навчання з одного предмета) і вищі школи (для багатопредметної професійної підготовки)та лабораторії (для проведення досліджень).

Деякі університети мають власні видавництва для публікації актуальних наукових праць. Університети дають студентам багатий вибір довгострокових і короткострокових програм навчання, наприкінці якого видаються державні або університетські дипломи. Деякі університетські дипломи можуть мати велику цінність, зокрема, новий диплом магістра, що видається після трирічного навчання, яке починається після першого університетського циклу.

1.4 Довгострокові програми університетського навчання

Вони складаються з циклів послідовного ступінчатого навчання за наявності ступеня бакалавра та державних або визнаних дипломів для наступних циклів. До них відносяться програми з вивченням права, філології і гуманітарних наук. Наприкінці циклу видається державний диплом, що, однак, не завжди дає право продовжувати освіту у вищому циклі, але може дати доступ до паралельної підготовки. Як правило кожний цикл, відповідно до своїх цілей, є частиною професійної орієнтації, загальної підготовки, одержання професійної кваліфікації, наукової роботи, особистого розвитку, підготовки до усвідомлення своїх обов'язків, роботи індивідуально і в колективі.

Вищі педагогічні школи (ВПШ). Чотири ВПШ є державними навчальними закладами технічно-культурної і професійно-підготовчими. Вищі педагогічні школи готують учнів до фундаментальних або прикладних досліджень, викладання в університетах і класах підготовки до вищих та середніх шкіл, до служби в державних і місцевих адміністративних структурах або підприємствах. Вищі педагогічні школи мають багато дослідницьких центрів. Студенти без обмеження допускаються до вступних іспитів відповідно до встановлених умов. Підготовка природничих наук проводиться постбакалаврських класах ліцеїв: вища і спеціальна математика, загальна підготовка за програмою іспитів вищих природознавчих шкіл включаючи сільськогосподарські школи. З філології навчання також проводяться в постбакалаврських класах ліцеїв вищої філології і першого вищого класу, що діляться на три категорії:

-  класи з підготовки до вищої педагогічної школи (ВПШ) з класичних мов;

-  класи з підготовки ВПШ Фонтене-Сен Клу з сучасних мов;

-  класи з підготовки до ВПШ з гуманітарних наук.

Перед тим як бути допущеним до конкурсу, французькі студенти повинні підписати забов’язання залишитися протчгом10 років на державній службі, у системах адміністративно-територіальних одиниць, в їх суспільних установах або на державних підприємствах. Підчас перебування в школі вони проходять навчання в магістратах, що дає змогу одержати найбільшу ступінь ліценціата, магістра і диплом про розширену освіту, що є підготовкою до науково-дослідницької роботи. Значна кількість студентів здають іспити на ступінь “агреже”, що дає допуск до викладання в ліцеях [9, с.98-105].

Навчання у Вищій педагогічної школі триває 4 роки, протягом яких студенти одержують зарплату і вважаються службовцями-стажистами. Під час навчання студенти проводять одне або декілька стажування за рубежем (тривалість стажування не може перевищувати 2 роки).

ВИСНОВОК: Французькій системі вищої освіти характерна велика різноманітність навчальних закладів з міцними традиціями, здатних, насамперед, чітко орієнтуватися при підготовці фахівців на вимоги сьогодення.

2. Огляд сучасної французької системи освіти

Сучасна система французької освіти складалася протягом останніх двох сторіч та вважається однією із самих передових у світі. Основні її особливості - перевага державних навчальних закладів і безкоштовність навчання для всіх, включаючи іноземців (правда, університети стягують зі студентів номінальну плату). Ще одна особливість - це практично однакова якість навчання як у столиці, так і у провінції.

За останніми даними, число школярів і студентів у Франції перевищило 15 млн. осіб і склало чверть населення країни. У країні близько 7 тис. коледжів, 2600 ліцеїв. На потреби освіти щорічно витрачається 21% державного бюджету. Система освіти - найбільший роботодавець Франції: у ній зайнято більше половини державних службовців [9, с.98-105].

Французька освітня система має яскраво виражену національну специфіку. У цій країні своя система дипломів та вчених ступенів, особливий розподіл на цикли. І особливе відношення до дипломів державних навчальних закладів: вони, як правило, цінуються набагато вище, ніж дипломи приватних шкіл та університетів.

Зараз Франція посідає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців. Навчання кожного такого студента обходиться скарбниці в 35 тис. франків на рік, іноземних студентів зараховують у державні навчальні заклади на тих же умовах, що й власних.

Сучасний стан системи освіти Франції

Вивчення шляхів розвитку освітньої системи Франції свідчить про те, що перші навчальні заклади відносяться до римського періоду, деякі вищі освітні заклади існували ще в кінці першого тисячоліття, але лише Паризький університет надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання

Довга низка бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого ґатунку з десятками тисяч студентів об'єднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні вищи школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. «Студентська революція» кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні призвела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти країни.

Система сучасної освіти Франції вважається однією з найбільш привабливих для багатьох країн у силу своєї ефективності, що доведена багатьма роками її існування. Ця система багатоступенева та складна. Давайте проаналізуємо основні ступені французької системи освіти на сучасному етапі розвитку країни [9, с.98-105].

Детально описати французькі вищі заклади освіти - непроста справа, бо кількість їх видів набагато більше, ніж в інших країнах. У довідниках Європейського Союзу вказуються адреси аж 1877! Це пояснюється тим, що в переліку зазначено заклади, які в інших країнах входять до системи середньої освіти, наприклад, багато сотень шкіл та училищ професійного навчання (технічні, медсестер тощо) переважно з двохрічними програмами.

До «справжньої» вищої освіти зі вступом після отримання повної середньої в тому ж 1992 р. відносилося 78 університетів, 453 переважно монодисциплінарних вищих закладів освіти з невеликим (кілька сотень) контингентом студентів [10, с.11-15].

Університети є об'єднанням «одиниць (відділень) підготовки та пошуків» з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального й економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що одні лише університети присуджують понад десять різних кваліфікацій.

У Франції частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ майже зводиться до простого запису на навчання шляхом сплачування символічної суми на витрати канцелярії, інша - «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо прийом ведеться із суворою селекцією при кількох претендентах на одне місце. Селекційна частина натомість гарантує роботу після отримання диплома. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутись до його ради з проханням на основі досьє вирішити питання вступу в такі види закладів із селективним зарахуванням:

Підготовчі класи, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у вищі школи Франції; [10, с.11-15]

Університетський Технологічний Університет для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною та вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;

Секцію вищих техників із виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;

Спеціалшзовану (вищу) профшколу.

У разі відхилення прохання учень швидше за все опиниться в одному з десятків університетів. Для запису до університету необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалаврат» (усі називають його просто «бак») і отримується після складання комплексу випускних іспитів, що проводяться одночасно по всій країні так, що списування практично виключене. Незалежність цих іспитів від ліцеїв дає змогу досить об'єктивно порівнювати між собою заклади середньої освіти. Дані про ці іспити (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі. Оскільки останніми роками заклади середньої освіти досить спеціалізовані, то «баки» мають варіанти, які дають доступ лише на відділення за профілем.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання іспитів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А - гуманітарну, В - природничі й інші спеціальності.

У вищі школи, які готують держслужбовців і гарантують випускникам постійне місце праці, даючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми та вимоги яких вище, ніж на двох курсах університетів. Вступ у ці класи теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл і ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу у вищі школи випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає вищі школи з їх кореневою системою підготовчих класів кращим досягненням національної системи освіти [10, с.11-15].

Усе ж абсолютна більшість абітурієнтів із «баками» записується в широко відкриті університети. Із регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе та бажані заклади освіти в комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів видає свій присуд (оскаржень не буває) про місце навчання у вищих закладах освіти.

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні та закінчується червнем. До літніх канікул додаються двотижневі перерви на Різдво й Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від вищих закладів освіти та щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп'ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються іспитами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 - дуже добре й відмінно, 14-15 - добре, 12-13 - досить добре, 10-11 - задовільно (прохідні бали), нижче 10 - незадовільно.

Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд із вечірнім навчанням є й дистанційне (понад 30000 студентів у 23-х університетах і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може призвести аж до отримання диплома інженера.

Цікавою особливістю Франції є поширеність «вільних слухачів» - дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми університетів, але без права складати іспити й отримувати диплом про вищу освіту. Навчання у вищих закладах освіти Франції організовується за трьома стадіями - циклами. Перший триває два роки, упродовж яких аж 54 % всього контингенту університетів набувають загальну вищу освіту, уточнюють фахову орієнтацію й отримують першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення та фахової підготовки (2-3 роки) й сам підрозділяється на дві стадії з видачею «лісанс» і «метріз». Третій цикл дуже спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього за конкурсом, тривалість навчання - рік. Конкурсний також вступ на докторські стадії, які завершуються захистом дисертації й отриманням кваліфікації «доктор» [10, с.11-15].

Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентів), лектори й асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, цей вид праці є привабливим через помірні навчальні навантаження в поєднанні з високим рівнем академічної свободи та соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць. Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год. лекцій або 192 год. семінарських занять чи 228 год. керування лабораторними роботами.

Кваліфікаційна система вищих закладів освіти Франції досить складна. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, що пов'язані з коротко- та довгостроковим навчанням.

«КОРОТКІ» програми тривають переважно два, зрідка - три роки та приводять до професіональних кваліфікацій, які дають право праці у промисловості, торгівлі й у секторі послуг. Цей напрям вищої освіти вибирають 30 % усів володарів шкільних бакалавратів. Є чотири головних види програм короткого навчання:

програми університетських технологічних інститутів (IUT) у 19-ти окремих профілях (дисциплінах) із тривалістю два роки та присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого й середнього рівня. DUT популярний, і кількість кандидатів до IUT часто в багато разів перевищує кількість місць, що приводить до селекційного вступу;

програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки та даються в частині ліцеїв з післясередніми професійними програмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією та присудженням диплома вищого техніка (brevet de technicien superieur). Звуженість його фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти [10, с.11-15];

другим варіантом короткої університетської є дворічна й високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову та технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці й сервіс чи індустрію;

триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного й іншого медичного персоналу нижчої та середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи міністерства охорони здоров'я. Вони користуються успіхом і тому вступ на ці програми конкурсний.

«ДОВГІ» програми пропонують університети чи інші вищі заклади освіти високого рівня. На них ідуть 68 % володарів бакалавратів (із них 10 % роблять це через посередництво підготовчих класів).

Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) вищі школи кількох типів; г) вищі нормальні школи; д) школи мистецтва й архітектури.

Університети навчають за трьома циклами (2 + 2 + 1). Перший передбачає два роки викладання загальних основ і базових дисциплін вибраного профілю та приводить до диплома загальної університетської освіти (DEUG) - проміжного документа з чисто академічним змістом. Студенти медичних фахів мають високий бар'єр іспитів у момент переходу з першого на другий курс, у решти спеціальностей такої суворості немає.

Другий цикл триває два чи три роки й сам підрозділяється на дві частини, перша з яких видає лісанс , друга - метріз . Така черговість притаманна не всім фаховим профілям. Навчання на другому циклі поглиблене та спеціалізоване. Дипломи мають академічний і професійний компоненти. Така чіткість порушується нововведеними професіоналізованими університетськими інститутами (IUPs), які набирають студентів після першого курсу, досить інтенсивно вчать три роки та після кожного з них послідовно видають тим, хто утримається, посвідчення: DEUG, лісанс, а в кінці - метріз. Володарів останніх уважно переглядає комісія для вшанування кращих званням «головного інженера» (чи магістра-інженера) [10, с.11-15].

Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання видає диплом із вищої спеціалізованої освіти (DESS), у другому - за 1-2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибленого навчання та видає перепустку на докторські стадії й захист дисертації. Багатоваріантна ситуація й зі стадіями після третього циклу. Після років аспірантури звичного нам університетського типу можна захистити дисертацію та стати доктором наук, потім ще попрацювати й отримати абілітацію для керівництва науковими дослідженнями.

Сенс зусиль - підвищення шансів на конкурсне заміщення місць університетських професорів. Інженери з хорошими дипломами з 1993 р. отримали змогу навчатись на програмах, аналогічних аспірантурі з класичних спеціальностей, бо можуть за два роки навчання та досліджень у наукових центрах відповідного профілю отримати диплом із технологічних досліджень (DRT). Навчання також поділяється на три цикли, але істотніші не вони, а просто роки навчання. Перший рік навчання дуже «змагальний», після нього контингент студентів істотно зменшується.

Інститути політичних студій кількісно малі та призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі в конкурсному заміщенні місць у державних структурах. Вступ конкурсний, основна програма триває три роки, можна також іще 1-2 роки повчитись на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня. Вищі школи наукових і технічних профілів належать кільком міністерствам, мають трирічні програми та присуджують дипломи інженерів . Вступ конкурсний і лише після попереднього дворічного навчання в підготовчих класах з дуже інтенсивним і глибоким вивченням математики та фізики. Вищі школи з комерції й управління - приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного підготовчого навчання у спеціалізованих закладах вищої комерційної освіти (НЕС). [4, с.66-67]

Вищі нормальні школи (усього їх чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і післясередніх закладів освіти. Вступ дуже селективний із попереднім успішним закінченням дворічних підготовчих класів відповідного профілю, потрапити куди теж можна лише після селекції впродовж навчання в колежі й ліцеї. Навчання триває переважно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викладання (CAPES), що може доповнюватись додатковим профіспитом (агрегація - aggrégation), складання якого дуже добре впливає на підвищення зарплати та кар'єру. За умови доступу випускники мусять не менше десяти років провести в державному секторі освіти, проти чого вони й не заперечують - усі чотири роки навчання стипендія істотно перевищує мінімальну зарплату у промисловості й надалі теж залишається привабливою.

Школи мистецтв та архітектури (підпорядковані міністерству культури) мають дуже селективний доступ і тривалість навчання від трьох до п'яти років. Перші мають одноциклові програми та видають національні дипломи. Навчання у школах архітектури поділяється на два цикли, кожний з яких має окремий незалежний диплом: після двох років - базового навчання з архітектури (DEFA), а потім ще через три - звання дипломованого урядом архітектора (DPLG).

На основі наукового дослідження були виявлені такі переваги в системі освіти Франції в порівнянні з іншими європейськими країнами:

Рекордне серед розвинених країн охоплення дітей дошкільним вихованням і одна з кращих у світі систем підготовки до обов'язкового навчання.

Дуже мала участь населення в оплаті освіти та всіх інших форм послуг із набуття знань і підвищення кваліфікації.

Відносно «дешева» вища освіта, яка одночасно відзначається визнано високим рівнем знань і вмінь випускників вищих закладів освіти практично всіх типів.

Висока централізація управління та фінансування освіти зі створенням на державні кошти системи структур та об'єднань для залучення громадськості й фахових асоціацій до вироблення освітньої політики та вирішення складних проблем поточної діяльності закладів освіти.

Наявність системи передбачення попиту на ринку праці та використання її даних у заходах із професійного скеровування випускників колежів чи інших закладів освіти.

Висока якість навчання у школах, яка досягається цілим комплексом заходів, зокрема ефективною диференціацією заключної стадії середньої освіти та системою поточного й заключного контролю роботи учнів і вчителів.

Належна підготовка й оплата вчителів і викладачів, побудова системи стимуляції до самовдосконалення й розширення фахових знань і можливостей.

Створення складної та багатостадійної системи підтримки здібних до освіти та праці учнів, вирішення долі учня на основі лише його позитивних рис та ознак, збереження елітарної структури підготовчих класів (які почасти визначають високі вимоги до навчання на рівні ліцеїв) і вищих шкіл із дуже суворим (але справедливим) відбором кандидатів на всіх стадіях [4, с.66-67].

Майже ідеальна реалізація принципів прав особи та рівного доступу до всіх стадій освіти, зокрема шляхом безконкурсного доступу до університетів і безоплатного навчання в них. Одним із наслідків цього є те, що Франція - один зі світових лідерів за кількістю студентів-іноземців.

Цивілізоване регулювання та державна підтримка діяльності приватних закладів освіти як засобу здешевлення навчання й розширення свободи вибору для молоді.

2.1 Школи Франції

Початкова освіта у Франції є обов'язковою і безкоштовною. Більшість дітей уже з 2-3 років відвідують так звані "материнські школи" (ecoles matemelles), у яких педагоги й психологи 3-4 роки готують їх до школи.

У школу діти йдуть у віці 6 років. Прийнята у Франції система шкільної освіти розділена на три блоки: початкова школа (5 років навчання), коледж (4 роки), ліцей (2-3 роки). Обов'язковими є перші два.

Ліцей - завершальна ланка системи середньої освіти й одночасно перехідний щабель до вищої освіти. Головних відмінностей французького ліцею від української середньої школи два. По-перше, на цьому етапі починається спеціалізація, а по-друге, атестат про середню освіту (baccalaure-at, або скорочено ВАС) одержують далеко не всі учні ліцеїв, а тільки в середньому 80%. При цьому дітей іноземців, що не проживають у Франції постійно, приймають на загальних засадах не тільки в приватні, але й у державні ліцеї [4, с.66-67].

Для вступу у французьку школу необхідно написати її керівництву так званий мотиваційний лист. Якщо викладені в ньому причини вважатимуть переконливими, дитину викличуть до школи для співбесіди та тестування з мови й основних предметів шкільної програми. У державних школах навчання безкоштовне, але за проживання й харчування, звичайно, прийдеться платити. Дешевше всього влаштувати дитини в школу, де є інтернат, - тоді витрати за рік складуть приблизно 1 тис. євро (EUR). Навчання в приватній школі обійдеться дорожче - близько 15,2 тис. EUR.

Ліцеї існують двох типів: загальної та професійної освіти. У ліцеях загальної освіти, які відкривають шлях у вищі навчальні заклади Франції, строк навчання - три роки. Відповідно до обраної спеціалізації ліцеїсти здають випускні іспити. Атестат про середню освіту (ВАС) має три різновиди: з орієнтацією на літературу (L), природничі науки (S) або економіку (ES). Другий напрямок має більш вузьку спеціалізацію: природничі науки й технології сфери послуг (STT), природничі науки й промислові технології (STI), природничі науки й лабораторні технології (STL) та медико-соціальні науки (SMS).

2.2 Коледжі Франції

Коледжів, тобто середніх професійних навчальних закладів як таких у Франції не існує. Коледжем тут називають II щабель середньої школи. Для людини, що не ставить своєю метою одержати вищу освіту, є підходящий шлях - ліцей професійної освіти, аналог ПТУ. За 2-3 роки навчання тут можна одержати будь-яку робочу спеціальність. Після здачі випускного іспиту учні, як правило, ідуть працювати на підприємства промисловості або сфери послуг. Є й інший шлях - після закінчення коллежа вступити в один із центрів професійно-трудового навчання й одержати сертифікат, що дозволяє працювати за спеціальністю. У Франції не існує суворої грані між середньою спеціальною і вищою освітою: перша служить сходинкою для другої [4, с.66-67].

2.3 Університети Франції

В системі вищої освіти немає такої спеціальності, яку не можна було б одержати в одному з навчальних закладів Франції. Кожен десятий студент, що одержує вищу освіту на французькій землі, - іноземець. Університетська освіта ділиться на три цикли, по закінченню кожного з яких студент одержує відповідний диплом.

Перший цикл розрахований на два роки та завершується іспитом на одержання диплома про загальну (DEUG) або науково-технічну (DEUST) університетську освіту. Багато хто зупиняються саме на цьому щаблі, оскільки такий документ дає можливість знайти непогану роботу.

Другий цикл також складається із двох-трьох років навчання. По закінченні першого року видається диплом ліценціата , а наступний закінчується одержанням диплома магістра.

Нарешті, протягом третього циклу поглиблено вивчається обрана спеціальність, він супроводжується самостійною науковою працею, тему якої претенденти зобов'язані сформулювати до вступу на програму. При успішному закінченні цього етапу видається диплом про спеціальну вищу освіту (DESS) або поглиблену освіту (DEA).

У Франції налічується 80 університетів і близько 300 вищих шкіл. Французькі ВНЗ відрізняються розмірами, але в цілому, незалежно від місця розташування, гарантують високу якість освіти. Для невеликих університетів характерне різноманіття дисциплін і велика кількість студентів першого циклу навчання. Університети великих провінційних міст - Лілля, Тулузи, Ліона, Екс-ан-Провайса, Бордоіль, Гренобля - як правило, відрізняються більш вузькою спеціалізацією, у них більше студентів другого й третього циклів. Нарешті, у Паризькому окрузі, де зосереджена чверть всіх французьких студентів, можна знайти практично все що завгодно - будь-який факультет, будь-яку програму, будь-яку спеціалізацію [4, с.66-67].

Офіційних рейтингів навчальних закладів у Франції не існує, але можна говорити про сформовані репутації. Так, у Страсбурзькому університеті, як вважається, кращий у Франції факультет німецької мови, а, наприклад, в університеті Монпелье особливо добре поставлена справа на факультетах природничих наук і медицини. Серед флагманів бізнес-освіти називають Вищу комерційну школу, Вищу школу економічних і комерційних наук, Паризьку вищу комерційну школу та деякі інші.

Принципової різниці між університетами й вищими школами не існує, мова може йти скоріше про історично сформовані типи. Диплом випускника однієї з вищих шкіл за престижем іноді цінується вище, ніж диплом університету. Перші з них були створені ще до Французької революції: Гірська школа - в 1783 році. Королівська школа місто- і шляхобудування - роком пізніше. Як правило, шлях у великий бізнес і велику політику лежить саме через них. Найбільш відомими є Еколь Нормаль, Вища агрономічна школа, Вища комерційна школа, Політехнічна школа, Центральна школа цивільних інженерів, Військова загальновійськова школа, Національна школа адміністрації. Правда, вступити туди іноземцеві дуже складно - кожна справа розглядається в індивідуальному порядку, часті відмови. Найкращі шанси - у власників атестата ВАС, однак навіть їм потрібно буде ще один-два роки займатися в спеціальних підготовчих класах , витримавши найжорстокіший конкурс.

Вступ у французькі навчальні заклади - процес досить складний. Рішення про визнання рівня отриманої вами в Україні освіти еквівалентним необхідному в кожному конкретному випадку приймає керівництво університету.

Шляхів вступу у французькі ВНЗ небагато. Перший - найпростіший з формальної точки зору - полягає в тому, щоб одержати французький ВАС - атестат бакалавра. Цей документ - стовідсотковий пропуск в університет, але, на жаль, одержати його можна, тільки здавши екзамен після закінчення французького ліцею та показавши при цьому гарний результат. Тому цей шлях при всій його простоті найлегшим не назвеш [14, с.55-57].

Є й інші варіанти. Людині, що твердо знає, у якому саме французькому ВНЗ вона хоче вчитися, найкраще спробувати направити лист у приймальну комісію цього ВНЗ, викласти причини, що спонукали його зупинити свій вибір саме на цьому навчальному закладі, і, зрозуміло, розповісти про себе. Шанси одержати позитивну відповідь набагато зростають у тих, хто провчився рік або два в українському ВНЗ та готовий принести їх у жертву, погоджуючись знову стати першокурсником, тільки тепер уже французьким.

Те ж саме можна зробити за посередництвом Французького культурного центру. Одержавши в офісі центра бланк заяви, її варто заповнити й разом із завіреним перекладом на французьку мову свідоцтва про народження, атестата про середню освіту, а для студентів - ще й транскрипту (переліку прослуханих у ВНЗ курсів з оцінкою за кожний) здати співробітникам центра.

Якщо ваша кандидатура у Франції сподобається, вам надішлють запрошення на здачу тесту з французької мови DALF (Diplome approfondi de langue francaise). При цьому, щоб вас допустили до іспиту на одержання DALF, попередньо варто здати ще один, менш важкий, іспит та одержати Диплом про вивчення французької мови (DELF) [14, с.55-57].

При багатьох університетах діють підготовчі курси для іноземців, на які приймають і українських випускників середніх шкіл. Головний наголос у програмах робиться на оволодіння французькою мовою. Кожний, хто витримає екзамен після закінчення курсів, стає студентом даного ВНЗ. В останні кілька років у багатьох вищих навчальних закладах, особливо приватних, з'явилися магістерські програми англійською мовою. Вони орієнтовані на іноземців і розраховані на 1-2 роки навчання. На них приймаються випускники українських ВНЗ, що володіють англійською мовою. Щоб вступити на них, потрібно надати диплом та академічну довідку про прослухані курси й отримані оцінки, а також результат тесту TOEFL (550-700 балів) або IELTS (6,0-7,0 балів). Іноді екзамен з англійської влаштовує сама школа. Навчання на таких програмах платне.

2.4 Мовні школи Франції

Шкіл і курсів, що спеціалізуються на викладанні французької мови як іноземної, у Франції безліч. Короткострокові курси для вдосконалювання розмовної практики легко знайти практично в будь-якому великому місті країни.

Заняття ведуть носії мови, а в основу навчання покладений комунікативний метод. Основний наголос на заняттях робиться на формування, розвиток й удосконалювання навичок розмовної мови, велика увага приділяється вимові й граматиці. Спеціально розроблені програми, адаптовані для дітей. Програма навчання для іноземців звичайно базується на курсі сучасної французької мови "Нове без меж". При зарахуванні всі студенти проходять тестування для визначення рівня їхніх знань.

Навчання мови зазвичай сполучається з елементами знайомства із французькою культурою й традиціями. Крім уроків, школи організують обговорення тем, присвячених історії, традиціям і сучасному життю Франції, а також різні екскурсії. Як правило, у кожному навчальному закладі є центр для самостійної роботи, що включає бібліотеку, комп'ютери з доступом в Інтернет, устаткування для роботи з аудіо- і відеокурсами [14, с.55-57].

Серед найвідоміших - курси Навчального центра "Альянс франсез" (Alliance francaise), що пропонує серйозні програми на будь-який смак. Відділення центру, крім Парижа, діють у Руані, Ліоні, Тулузі, Діжоні, Ніцці, Монпельє, Вандомі та за кордоном.

ВИСНОВОК: Освітня система Франції довела свою ефективність. Так, представники багатьох країн їдуть учитися саме сюди. Багато урядів країн, що розвиваються, вибирають при створенні своїх національних освітніх систем як зразок французьку систему освіти та підготовки спеціалістів усіх секторів економіки.

Отже, університети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди. Лідерські позиції тут займають великі школи, що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управління та інженерії. Вони надають високий рівень освіти і до вступних іспитів до цих закладів допускають лише тих, хто успішно завершив перший освітній курс в університеті.

Структура вищої освіти, система викладання, заснована на абсолютному і нероздільному впливі кожного завідувача кафедри, абсолютне розмежування факультетів, повний відрив наукових досліджень від процесу навчання, мінімальне представництво серед студентів дітей трудящих - все це привело до кризи.

В кожному університеті викладається багато дисциплін, але є необхідність тісної координації навчально-дослідних об'єднань для розв'язання комплексних наукових задач і здійснення комплексної (міждисциплінарної) підготовки студентів. Традиційні факультети, зовсім відокремлені один від одного, такої можливості не надають. Згадаємо, що в США теж практикується міждисцип­лінарна підготовка студентів. Зрештою це пов'язано з більшим втіленням в наукову практику методології системного підходу, що передбачає комплексні міждисциплінарні дослідження.

Крім університетів, французька система вищої освіти включає великі школи і великі заклади вищої освіти. Створення цих шкіл у ХІХст. було пов'язане з необхідністю готувати кадри більш вузької спеціалізації, ніж університетські заклади. які до 1795р. були єдиним типом вищих навчальних закладні у Франції. В наш час переважна частина великих шкіл підпорядковується міністерству народної освіти. Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п'ять нормальних шкіл, які готують учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу мистецтв і ремесел, різні види інженерної школи.

Університети готують дипломованих спеціалістів більш широкого профілю, великі школи - більш вузького.

Роблячи висновок, великі заклади вищої освіти дослідницькими центрами і центрами по розповсюдженню наукових знань. Як правило, у них професори викладають лекції за вільними програмами, орієнтованими на їх власні наукові інтереси. Замість студентів ці школи відвідують слухачі, які отримують після навчання не офіційні дипломи, а лише посвідчення про те, що вони прослухали ті чи інші курси. Деякі великі заклади (наприклад, Французький коледж, Національний музей природничої історії (природи), обсерваторія фізики земної кулі та ін.) приваблюють досить відомих вчених, користуються великим науковим авторитетом, проте не є вищими навчальними закладами у звичайному розумінні. Отже, основна маса студентів навчається в університетах.

В умовах переходу до єдиного типу навчальних педагогічних закладів для шкіл всіх ступенів - дворічних інститутів підготовки вчителів на базі трирічної університетської освіти - у Франції йде активний процес оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкової школи в контексті сучасних концепцій педагогічної освіти, нових підходів до навчальних планів і програм. Одними з перших ознак цього оновлення можна вважати введення в психолого-педагогічну підготовку всіх майбутніх вчителів (початкової і середньої школи) обов'язкового для вивчення курсу «Європейський вимір».

1.Витвер И.А., Слука А.Е. Франция. М., 2003., - 411 с.

2.Витвер И.А., Слука А.Е., Черников Г.П. Современная Франция. М., 2003, - 306 с.

3.Егоров Г.Г. журнал для педагогів “Історія у школі” ст.” Система освіти у Франції” 2001р. – 104 с.

4.Журавлев В. Й. Педагогика в системе наук о человеке. - М., 1990. – 201 с.

5.Зязюн Л.П. журнал для педагогів “Початкова школа” ст. “Початкова школа Франції XXIст.”2002р. – 96 с.

6.История Франции, тт. 1-3. М., 2004., - 523 с.

7.Історія світової культури / За ред. Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 2004., - 563 с.

8.Кенигсбергер Г. «Средневековая Европа». -- М.: Весь Мир, 2001. - 374 с.

9.Ле Гофф Ж. «Рождение Европы»-- СПб.: Alexandria, 2007. - 398 с.

10.Малькова З.А. Вульфсон Б.Л. Современная школа и педагогика в капиталистических странах. - М., 2003 г. - 255 с.

11.Мартонн Э. Физическая география Франции. М., 2001, – 563 с.

12.Никандров Н.Д.. Современная высшая школа капиталистических стран. - М., 2006 г. – 322 с.

13.Освіта Франції. Збірник статтей. – К., 1999. – 258 с.

14.Сергеева Н.Б. Впечатления о современной немецкой школе. -Журнал «Педагогика», 2003, № 2.

15.Сластенин В. А., Исаев И.Ф., Мищенко А. Й., Шиянов Е. Н. Педагогика.— М., 2004. – 206 с.

16.Смирнов В.П. Новейшая история Франции. М., 2007., - 633 с.

17.Смірнов С.І. Освіта закордоном. – Харків, 2003. – 255 с.

18.Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. — К., 2005, - 306 с.

19.Шевченко А.І. журнал для педагогів “ Рідна школа” ст.” Освіта у Франції” 2001р. – 133 с.

20.Шевченко А.І. Освіта у Франції // Журнал для педагогів “Рідна школа”, 2001 р. – 75 с.