Реферат: Банківські операції

по дисципліні « Банківські операції »

Вариант – № 8

Слухач : ...........................................Сидоркевич Дмитро Іванович

Спеціальність, група : ...................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник : .......................................Чаленко Вікторія Василівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2002 р.

З А В Д А Н Н Я

1. Посередницькі операції банків .............................................................................................- 3

2. Товарно-комісійні, складські операції та операції за дорученням .................................................................................................................................................................................…....- 7

3. Знайти форвардний курс долара до гульдена та марку по курсу “спот” і “форвард”, якщо:

курс “спот” 2,5010 – 2,5068

дисконт ( 3 міс.) 30 – 10 ...............................………………………………..........................................- 12

4. У кліента рахунок в USD, а він хоче внести на дипозит 100 000 DEM. ........- 12

5. Згідно з умовами кредитного договору ставка простих відсотків в першому місяці користування кредиту склала 80% річних, а в кожному наступному місяці зростала на 5%. Визначити суму відсотків за кредит 300 тис.грн. строком на 9 місяців........................................................................................................................................................- 12

6. Банк видав кредит 10 млн. грн. на 3 роки за складною річною ставкою 60 % річних з погашенням одночасним платежім. Визначити суму. Яка погашаеться та суму нарахованих відсотків. ...........................................................................................................- 13

Література ..............................................................................................................................................- 14

1. Посередницькі операції банків .

Посередницькі операції — це послуги банків з розміщен­ня цінних паперів емітентів на первинному фондовому ринку, брокерські та дилерські послуги в операціях з фондовими цінно­стями, іноземною валютою, інші види операцій на грошовому ринку, в яких банки виступають як посередники, поєднуючи інтереси різних сторін фінансових угод.

Ринок цінних паперів відіграє життєво важливу роль в економічному розвитку як окремих господарюючих суб'єктів, так і суспільства в цілому, забезпечуючи ліквідність та ринковий механізм ціно­утворення, сприяючи обігу капіталу і його раціональному розмі­щенню. Основним завданням фондового ринку виступає мобілізація та вкладання фінансових ресурсів у найбільш привабливі з точки зору ринкової ефективності види підприємницької діяль­ності. Вільний оборот капіталу на фондовому ринку забезпечується через обіг цінних паперів, які поділяються на три групи:

— пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які надають їх власникам право на участь в управлінні діяльністю емітента (акції);

— боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, але які не дають їх влас­никам права на участь в управлінні діяльністю емітента (державні боргові зобов'язання, облігації підприємств, ощадні сертифікати та векселі банків);

— похідні цінні папери (фінансові ф'ючерси, опціони, свопи тощо).

Цінні папери випускаються як з метою створеная нових та розвитку існуючих виробництв, так і для покриття тимчасових потреб в обігових коштах. Вони можуть бути іменними чи на пред'явника, з вільним чи обмеженим колом обігу. На сьогодні цінні папери в Україні можуть випускатись як у власне папе­ровій формі у вигляді відповідних бланків, так і у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Пря­мими комерційними учасниками фондового ринку як окремого сектора економіки, на якому здійснюється підприємницька діяльність, є:

— фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг (інвестиційне консуль­тування, управління портфелями цінних паперів тощо);

— комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення про­фесійної діяльності на фондовому ринку та здійснюють визна­чені чинним законодавством операції з цінними паперами;

— інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, ділера) й інституційного інве­стора. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти дрібних інвесторів для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які їх купують. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвес­тиційними менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організують нарахування та сплату доходів по цінних паперах.

Побічними (непрямими) комерційними учасниками фондо­вого ринку, які зобов'язані діяти на ринку лише через посеред­ництво прямих учасників, є:

— інвестиційні фонди, які організують спільне інвестування в цінні папери через емісію власних неголосуючих цінних паперів;

— довірчі товариства, що здійснюють операції на фондовому ринку від імені, за рахунок, в інтересах та на ім'я довірителів;

— пенсійні фонди та страхові компанії, які мають можливість через послуги фінансових посередників здійснювати операції на фондовому ринку з метою формування власних портфелів цінних паперів і отримання доходу по них.

Позабіржовий ринок цінних паперів створюється і функціо­нує з метою забезпечення максимального зв'язку механізмів фон­дового ринку з інтересами інвесторів та емітентів окремих регіо­нів, сприяння залученню капіталів у середні та малі підприємства, створення сприятливих умов для розвитку новітніх технологій та виробництв, диверсифікації напрямків підприємницької діяль­ності в регіонах, створення потужної фондової інфраструктури, спроможної у короткий термін реформувати власність за допо­могою залучення широких верств дрібних та інституційних інве­сторів. Саме на позабіржовому ринку здійснюються такі операції, як інвестиційне консультування, управління портфелем цінних паперів. Комерційні банки в сучасних умовах активно проводять фондові операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

У загальному вигляді операція з цінними паперами — це юридичне оформлена та закінчена дія або послідовність дій на фондовому ринку, об'єктом яких є цінні папери та грошові засоби.

Усі банківські операції з цінними паперами можуть бути розподілені на три основні групи:

емісійні — пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;

інвестиційні — активні операції із вкладення власних та за­лучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбан­ня відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

клієнтські — посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Комерційний банк проводить ту чи іншу операцію на фондо­вому ринку залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності. Так, для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме емісійні операції:

— випуск акцій і облігацій;

— емісію векселів;

— випуск депозитних та ощадних сертифікатів. З метою одержання прибутків від діяльності з цінними папе­рами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їх власністю банк здійснюватиме інвестиційні операції:

— арбітражну дилерську діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій раху­нок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'я­занням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

— купівлю акцій з метою утримування їх у своєму розпоря­дженні терміном більше ніж 1 рік.

Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку висту­пає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:

— андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку ви­пусків цінних паперів клієнтів-емітентів;

— брокерську діяльність, тобто здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє на підставі догово­ру доручення або комісії;

— діяльність з управління цінними паперами, тобто здійснення від свого імені та за винагороду протягом певного строку довір­чого управління цінними паперами, що належать іншій особі, в інтересах цієї або інших осіб;

— клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних зобов'язань (збирання, звірка, коригування інформації щодо угод з цінними паперами і підготовка бухгалтерських документів) та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків за ними;

— депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифі­катів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;

— реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру власників цінних паперів;

— діяльність з обслуговування клієнтських операцій з цінни­ми паперами: надання консультаційно-інформаційних послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками фондового ринку.

Крім цього юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть придбавати іноземну валюту через уповноваже­ні банки для виконання власних зобов'язань перед нерезидента­ми.

Іноземна валюта, придбана у встановленому порядку через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові уста­нови на міжбанківському валютному ринку України, повинна бути використана резидентом протягом 5 робочих днів з момен­ту зарахування її на його поточний рахунок.

Придбана іноземна валюта може бути перерахована резиден­том для виконання власних зобов'язань перед нерезидентом лише з поточного рахунка в іноземній валюті, з якого, за рішенням ре­зидента, здійснюються всі перерахування з метою виконання його зобов'язань перед нерезидентами в цій іноземній валюті.

У разі порушення резидентами зазначеного строку придбана іноземна валюта продається уповноваженим банком протягом 5 робочих днів на МВРУ. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникати за такою операцією, щоквартально направ­ляється до Державного бюджету України, а негативна — відно­ситься на результати господарської діяльності резидента. У разі повернення на адресу резидента коштів в іноземній валюті, що були куплені на МВРУ та перераховані на користь нерезидента через те, що взаємні зобов'язання повністю або частково не вико­нані, ці кошти не можуть бути використані з іншою метою і підля­гають продажу на МВРУ. Кошти в іноземній валюті, що надій­шли на адресу резидента — суб'єкта підприємницької діяльності, підлягають попередньому зарахуванню на розподільчий рахунок в уповноваженому банку.

Уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи зобов'язані продавати без доручення клієнтів усі над­ходження на користь клієнтів в іноземній валюті, що підлягають продажу на МВРУ згідно з чинним законодавством України, про­тягом 5 банківських днів з часу зарахування таких надходжень на їх кореспондентські рахунки. Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають, згідно з чинним законодавством України, продажу на МВРУ, уповнова­жений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані перерахувати на поточний валютний рахунок клієнта без його доручення не пізніше 5 банківських днів з моменту за­рахування цих коштів на розподільчий рахунок.

Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іно­земній валюті уповноважений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані здійснювати протягом 5 банків­ських днів з часу списання цих коштів з поточного рахунка клієнта.

Гривнєвий еквівалент іноземної валюти, проданої на міжбан-ківському валютному ринку України, в усіх випадках має бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше 2 банківських днів після надходження на кореспондент­ський рахунок відповідної суми в гривнях.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на МВРУ отримують комісійну винагороду від клієнтів у гривнях.

Уповноваженому банку та уповноваженій кредитно-фінансовій установі згідно з власними тарифами дозволяється отримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов'язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту та зі сплатою коштів міжнарод­ним платіжним системам і міжнародним системам зв'язку за ко­ристування їхніми послугами.

2. Товарно-комісійні, складські операції та операції за дорученням

Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими групами.

1. Кредитні операції — операції з надання грошових коштів проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів.

2. Торговельні операції — операції з купівлі та продажу векселів.

3. Гарантійні операції — операції з надання гарантій оплати векселів третіх осіб за певних обставин і в обумовлений строк: ввалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів.

4. Розрахункові операції — операції з оформлення забор­гованості векселями: прийняття до сплати переказних векселів, виданих на банк кредиторами; видача простих векселів кредиторам банку; видача переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.

5. Комісійні та довірчі операції — операції з інкасування векселів; доміциляція векселів; зберігання векселів; купівля, про­даж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

6. Врахування векселів — операція з кредитування бан­ком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до на­стання строку платежу за ним з дисконтом (зі знижкою) за гро­шові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується наперед і вираховується відповідно із номінальної суми векселя, виходячи з кількості днів, що залишаються до строку платежу за ним з прийняттям до розрахунку дня врахування і дня платежу.

Українські комерційні банки здійснюють операції з векселя­ми відповідно до Законів України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємства в Україні», «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні». Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 p. № 104/1341), Правилах виго­товлення і використання вексельних бланків (затверджені По­становою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 p. № 528), Положенні про операції банків з векселями (затверджене Постановою Прав­ління НБУ від 28 серпня 1999 p. № 258).

У загальному значенні вексель — це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. Елементами, що в сукупності становлять вексельне зобов'язання та перетворюють його з простого цивільного боргового зобов'я­зання в зобов'язання, що регулюється нормами вексельного за­конодавства, виступають вексельні реквізити, основними серед яких є:

— валюта і сума векселя;

— дата платежу;

— безумовне зобов'язання (наказ) сплатити вексельну суму;

— найменування та адреса векселедавця;

— місце платежу.

На практиці використовують простий і переказний векселі.

Простий вексель — це вексель, виданий у формі безумов­ного зобов'язання здійснити платіж.

Переказний вексель — це вексель, виданий у формі без­умовного наказу здійснити платіж.

Дисконтна ставка, що застосовується банком при врахуванні векселів, тісно пов'язана з процентною ставкою по звичайних кре­дитних операціях і може бути розрахована за формулою

D = ,

де D — річна ставка дисконту, % ;

R — річна процентна ставка, % ;

п — кількість днів до погашення векселя.

Розрахунок суми, яку належить сплатити пред'явнику векселя у момент його врахування банком, можна здійснити за формулою

AP = NV (1 – D ),

де АР — сума, що виплачується пред'явнику за врахований вексель;

NV — номінальна вартість векселя.

Торговельні операції з купівлі та продажу векселів здійсню­ються банками на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів, в якому, зокрема, по­винні бути визначені:

— ціна купівлі (продажу) векселів;

— строк та порядок здійснення розрахунку;

— умови переходу права власності на векселі;

— строк та порядок передавання векселів тощо. Ціна векселя при купівлі (продажу) встановлюється за домо­вленістю сторін у відсотках до номінальної вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та переда­вання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з урахуванням вимог цивільного законодавства.

Продавець може зробити на векселі один із таких переда­вальних написів (індосаментів):

іменний — індосамент, за яким векселетримач передає права за векселем покупцю та в якому зазначається особа, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж;

бланковий — індосамент без зазначення певної особи, який складається лише з підпису векселетримача, за яким векселетри­мач передає всі права покупцю векселя. Вексель з проставленим бланковим індосаментом, який підлягає оплаті за наказом, пови­нен бути оплачений пред'явнику. Векселетримач може перетво­рити бланковий індосамент у повний, зробивши над підписом бланкового індосаменту вказівку на певну особу. З метою уник­нення непорозумінь при пред'явленні банку векселів та контро­лю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (про­даж) векселів має містити інформацію про вид індосаменту на векселі (іменний, бланковий) та особу, яка його вчинила.

Гарантійні банківські операції з векселями полягають у на­данні банком забезпечення платежу за векселем за будь-яку із зобов'язаних за ним осіб. Гарантування оплати векселів є фор­мою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюєть­ся на загальних принципах банківського кредитування за дору­ченням та за рахунок клієнтів. Гарантія платежу за векселем на­дається шляхом ввалювання векселя та письмової гарантії в за­безпечення оплати векселя.

Авалювання — це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за ним осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк. Як правило, можуть бути авальовані векселі з точно визначеним строком пла­тежу. Аваль оформляється як напис на векселі: «Вважати за аваль», «Як аваліст за (назва особи, за яку видано аваль)», «Ава-льований». В авалі має бути зазначена особа, за яку він виданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за вексе­ледавця. Аваль може бути наданий у будь-який час: при скла­данні, видаванні та на будь-якому наступному етапі обігу векселя.

Гарантія на забезпечення оплати векселів складається бан­ком обов'язково у письмовій формі. Усі гарантії вважаються без-відзивними, якщо не зазначено інше. Взагалі під гарантією платежу за векселем вважається безвідзивне зобов'язання здійснити платіж за векселем у строк за пред'явленням вимоги. Платіж має бути виконаний проти пред'явлення письмової вимоги платежу згідно з умовами гарантії.

Обсяг та порядок відповідальності банку за гарантією визна­чається законодавством тієї місцевості, де надано гарантію, та змістом самої гарантії. Для того, щоб зобов'язання за гарантією регулювалося нормами законодавства про вексельний обіг, до­статньо, щоб в ній були такі реквізити:

— повне найменування банку-гаранта;

— безумовне зобов'язання банку-гаранта про виплату гаран­тійної суми;

— сума гарантії;

— місце видачі.

Крім того, гарантія платежу за векселем, якщо вона обтяжена іншими обставинами та умовами про невиконання зобов'язань щодо угоди, може мати такі реквізити:

— повне найменування позичальника (особи, від імені якої видається гарантія);

— повне найменування бенефіціара (особи, на користь якої видана гарантія);

— посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія;

— строк платежу;

— умови пред'явлення вимоги платежу;

— можливе врегулювання скорочення гарантійної суми;

— застереження про витрати.

Питання про те, за яких обставин та на яких умовах банк має виконувати гарантію, а також строк та умови її погашення ви­значаються змістом гарантії та чинним законодавством.

Розрахункові вексельні операції банків здійснюються у ви­гляді оформлення заборгованості векселями та проведення роз­рахунків з використанням векселів. Оформлення заборгованості векселями між банком та іншою особою (боржником або креди­тором банку) полягає у заміні одних зобов'язань іншими — век­сельними. До операцій з оформлення векселями кредиторської заборгованості банку належать:

— акцепт (надання згоди на оплату) переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку;

— видача простих векселів банком кредитору банку. До операцій з оформлення векселями дебіторської заборго­ваності банку належать:

— видача банком переказних векселів на боржника банку і акцепт векселів боржником;

— видача боржником банку простих векселів на користь банку.

До операцій з розрахунків векселями щодо погашення кре­диторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора, їх зміст полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання век­селя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій з розрахунків векселями щодо погашення дебітор­ської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржником на користь банку. Їх зміст полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконан­ня іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом переда­вання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Комісійні та довірчі вексельні операції здійснюються банками у формі: інкасування векселів; доміциляції векселів; зберігання векселів; купівлі, продажу та обміну векселів за дорученням.

Інкасування векселів — це здійснення банком за доручен­ням векселетримача операцій з векселями і супровідними ко­мерційними документами (за їх наявності — розрахунками, транс­портними документами, товаророзпорядчими документами тощо) на підставі одержаних від векселетримача інструкцій з метою:

— одержання платежу (акцепту) за векселями;

— передавання векселів і комерційних документів проти пла­тежу (акцепту);

— передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Використовуються такі види інкасування векселів і супровід­них комерційних документів:

1) чисте інкасо — інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо — інкасування векселів із супро­відними комерційними документами.

Сторонами в операції інкасування виступають:

1) принципал — особа, яка доручає банку операцію інкасу­вання;

2) банк-ремітент — банк, якому принципал доручив опе­рацію інкасування;

3) інкасуючий банк — будь-який банк, крім банку-ремітен та, який бере участь в операції інкасування;

4) пред'являючий банк — інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів і комерційних документів платнику;

5) платник — особа, якій пред'являються векселі та ко­мерційні документи згідно з дорученням на інкасування.

Чисте і документарне інкасо векселів здійснюється банком на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

Доміциляція векселів — це призначення особливого місця платежу за векселем, відмінного від місцезнаходження платника за векселем, а також призначення особливого платника (доміциліа-та) за векселем. Оплата векселів, в яких банк виступає особливим платником (доміциліатом) — це здійснення банком за доручен­ням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

— приймання векселів до платежу від законного векселе­тримача;

— здійснення платежу за векселями;

— передавання векселів платнику після повної оплати векселя. Ознакою доміцильованого векселя є наявність на лицьовому боці векселя вказівки векселедавця: «Доміцильований в (найме­нування особливого місця платежу і назва банку)», «Платник (назва банку і найменування особливого місця платежу)», «Підля­гає сплаті в (назва банку і найменування особливого місця пла­тежу)». Платіж банк-доміциліат виконує від імені і за доручен­ням платника за векселем — векселедавця. Векселедавець пере­раховує в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок нада­ного векселедавцю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк-доміциліат і здійснює платіж за векселем законному векселетримачеві.

Зберігання векселів — це здійснення банком за дорученням, від імені і за рахунок довірителя (векселетримача) операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

— схову;

— передавання оригіналу векселя законному векселетрима­чу копії векселя;

— передавання примірника переказного векселя, що призна­чався для акцепту, законному векселетримачу іншого примірни­ка векселя;

— передавання оригіналів примірників і копій векселів іншій особі на умовах, зазначених довірителем.

Зберігання векселів здійснюється за двома видами:

1) «закрите зберігання» — зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями;

2) «відкрите зберіганням — зберігання векселів шляхом подання в банк супровідного доручення на зберігання з точними інструкціями щодо дій банку з векселями.

Зберігання векселів банк здійснює на підставі укладеного з довірителем договору про зберігання.

Купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів здійснюється банком на підставі договорів комісії і доручення. На виконання цих договорів банк укладає з клієнтами окремі договори купівлі, продажу і міни векселів.

При купівлі векселів за дорученням клієнта банк може нада­вати останньому кредит або забезпечувати виконання його зобо­в'язань гарантією чи поручительством на загальних принципах банківського кредитування, беручи при цьому на себе відповідні кредитні ризики.

ПРАКТИЧНЕ ЗАДАННЯ

3. Знайти форвардний курс долара до гульдена та марку по курсу “спот” і “форвард”, якщо:

курс “спот” 2,5010 – 2,5068

дисконт ( 3 міс.) 30 – 10

Так як курс “спот” нижчий курса “форвард” то буде дисконт (2,5010 < 2,5068).

Визначимо форвардний курс : курс “спот” = курс “форвард” – дисконт

2,4980 – 2,5058

4. У кліента рахунок в USD, а він хоче внести на дипозит 100 000 DEM.

1). Спочатку, по законодавству України, необхідно обміняти (продати) марки за гривню 100 000 х 1,6 = 160 000 грн;

2). Купити за гривню долари США 160 000 / 5,707 = 28 035.47 USD ( не враховуєм 1 % пенсійного фонду та комісію банка)

Клієнт може покласти на рахунок 28 035.47 $.

5. Згідно з умовами кредитного договору ставка простих відсотків в першому місяці користування кредиту склала 80% річних, а в кожному наступному місяці зростала на 5%. Визначити суму відсотків за кредит 300 тис.грн. строком на 9 місяців.

1). Розрахуємо суму відсотків за перший місяц :

( 300 х 80 % /100 % ) / 12 = 20 тис. грн.

2). Визначемо суму простих відсотків за кредит 300 тис.грн. строком на 9 місяців: 20+21,25+22,5 +…+ 30 = 225 тис. грн.

6. Банк видав кредит 10 млн. грн. на 3 роки за складною річною ставкою 60 % річних з погашенням одночасним платежім. Визначити суму, яка погашаеться та суму нарахованих відсотків.

1). визначемо майбутню вартість на складний процент.

Майбутню вартість через n років можна вирахувати за формулою

де FV — майбутня вартість;

PV — теперішня вартість майбутнього доходу;

R — річна ставка процента;

n — кількість років.

FV = 10 х ( 1 + 0,6 )³ = 40,96 млн.грн. – сума, яка повинна погашатися через три роки;

2). Сума нарахованих відсотків 40,96 – 10 = 30,96 млн.грн.

Література:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» - м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

2. Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. – М. : Финансы и статистика, 1999. – 576с.;

3. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.:Е-во «Знання», 2001. – 255 с.;

4. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с.27 – 30.;

5. Лахтіонова Л.А. «Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія» - К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

6. ЗУ « Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні » - м.Київ, 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР ;

7. ЗУ « Про цінні папери і фондову біржу » - м.Київ,18 червня 1991 року N 1201-XII ;