§4. Етапи розвитку римського права

Оскільки формування та розвиток римського права як цілісної та єдиної правової системи відбувалися протягом тисячоліття, для систематизації матеріалу необхідним є виокремлення етапів (пері­одів) розвитку Римської держави та римського права. Тисячорічну історію Риму можна представити трьома періодами:

царський (754—509 pp. до н. є.);

республіканський (509—27 pp. до н. є.);

період імперії (27 р. до н. є. — 476 р. н. є.).

Період імперії поділяється на: принципат (27 р. до н. є. — 193 р. н. є.) та домінат (284—476 pp. н. є.).

Але періодизація римського права має певні нюанси. Існує кілька періодизацій розвитку римського права. Принципового значення щодо кваліфікації римського права ці відмінності у періодизації не мають, оскільки у різних випадках відзначають тільки загальні та умовні етапи історичних змін. Межі між періодами умовні, хоча в багатьох випадках визначаються з точністю до року, коли відбулася значна подія, з якою пов'язаний цілий комплекс змін у правовій системі.

Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на п'ять основних періодів:

найдавніший, архаїчний (753—367 pp. до н. є.);

докласичний (367—17 pp. до н. є.);

класичний (17 р. до н. є. — 284 р. н. є.);

післякласичний (284—476 pp. н. є.);

юстиніанівський (527—565 pp. н. є.).

Архаїчний період характеризується як етап початкового форму­вання римського права. У цей період відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної су­дової практики.

У 367 р. до н. є. була введена посада міського претора. З 242 р. до н. є. почали обирати претора перегринів. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутності — у виконанні обов'яз­ків останніх. Як і консул, претор міг скликати народні збори, засі­дання сенату, мав право голосувати у них. Поступово в їх руках зосереджувалася судова влада. Претор почав здійснювати правосуддя в Римі, до його функцій належало право проголошувати едикти в судових справах, що відіграло значну роль у розвитку римського приватного права. З введенням посади претора пов'язаний кінець архаїчного періоду. Важливими видами джерел права у цей період були: звичаї, правові звичаї, царські закони, закони.

Докласичтй період. В цю епоху Римська Республіка досягає сво­го розвитку та підходить до занепаду, здійснюється закріплення всіх інститутів римської державності та судової системи. Поряд із за­гальнонародним державним законодавством важливу роль почала відігравати судова та преторська (магістратська влада) правотвор-чість.

Докласичний період — час становлення нових форм та угод правової науки. Кінець докласичного періоду пов'язують з прийняттям Августом Октавіаном законів про здійснення правосуддя (17 р. до н. є.). Джере­лами права в цей період є постанови народних зборів, едикти преторів.

Класичний період. В умовах розпаду республіканських установ та затвердження у 284 р. н. є. домінату здійснюється формування принципів публічного права як права, яке виражає суверенітет римського народу. В основі класичного римського права лежать вчення про природне право та принципи справедливості і гума­нізму. До цього періоду відносять розквіт римської юридичної науки та судової юриспруденції. В кінці класичного періоду римсь­ке право досягає найвищого ступеня розробки та досконалості. Інститути права класичної епохи набули логічно та юридично закінченого вигляду і системи, стають зразком для приватного права взагалі. Джерела права в цей період — постанови сенату та діяльність юристів.

Післякласичний період. З часів домінату здійснюється спрощен­ня та уніфікація різних класичних правопорядків. Правотворча ді­яльність повністю зосередилася в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Розвиток імператорського законодав­ства та його переважне значення змінює коло джерел права. Поста­нови імператора дістали назву конституцій.

Юстиніанівський період. Завдяки правовій політиці імператора Юстиніана та виконаної при ньому кодифікації всього римського права для правової культури були збережені неоціненні тексти римських класичних юристів та імператорських конституцій.