§ 5. Порядок зняття з обліку осіб, засуджених до виправних робіт

Виконання покарання у виді виправних робіт припиняється і засуджені знімаються з обліку у зв'язку з:

відбуттям призначеного вироком суду покарання — за наявності

розрахункових відомостей про час, який було включено в строк відбу

вання покарання, заробіток та проведені з нього відрахування. При цьо

му затримка перерахування утриманих сум не є перешкодою для знят

тя засудженого з обліку;

засудженням за ухилення від відбування покарання у виді виправ

них робіт — за наявності копії вироку, що набрав законної сили;

амністією — за наявності постанови суду про застосування амністії;

помилуванням — за наявності розпорядження про виконання

Указу Президента України про помилування;

скасуванням вироку — за наявності відповідної постанови суду;

7*

99

винесенням судом постанови про умовно-дострокове звільнення

— за наявності такої постанови;

заміною виправних робіт штрафом — за наявності відповідної

постанови суду;

звільненням від відбування покарання — за наявності відповідної

постанови суду.

З обліку також знімаються:

померлі — за наявності відповідної довідки з органу реєстрації

актів громадянського стану;

особи, засуджені за вчинення нового злочину, — за наявності копії

вироку, що набрав законної сили;

засуджені особи, які вибули з території обслуговування у зв'язку

зі зміною місця роботи, — за наявності підтвердження про отримання

справи інспекцією за новим місцем роботи.

Після повного відбуття засудженим покарання у день закінчення його строку (тобто в день отримання останніх розрахункових відомостей з підприємства), а при звільненні за іншими підставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів інспекція надсилає повідомлення власнику підприємства, на якому працює засуджений, про припинення відрахувань з його заробітку і знімає засуджену особу з обліку (ч. 6 ст. 153 КВК України). Зняття засудженої особи з обліку за іншими підставами здійснюється в день надходження відповідних документів до інспекції. Відносно особи, знятої з обліку, яка підлягає призову на строкову військову службу, в десятиденний термін направляється повідомлення у відповідний військкомат. В такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Особі, яка відбула призначений судом строк виправних робіт, за її вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Розділ 12

Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців

Стаття 58 КК України містить загальну характеристику нового для вітчизняного кримінального законодавства покарання — службових обмежень для військовослужбовців.

Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців відповідно до ч. 1 ст. 58 КК України є основним покаранням. Тобто воно призначається у випадках вчинення військовослужбовцями тих злочинів проти військової служби, за які санкціями відповідних статей Особливої частини КК таке покарання передбачене. Крім цього, зазначене покарання може призначатися і в тих випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, але суд, зважаючи на обставини справи та особу засудженого, вважає за доцільне замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше ніж два роки призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк.

Покарання у виді службових обмежень може бути також застосоване до військовослужбовця в порядку заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким на підставі ч. 4 ст. 83 чи статей 85-87 КК України.

Зміст кримінального покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців полягає у тому, що протягом строку його відбування, визначеного вироком суду:

засуджений не підлягає підвищенню за посадою;

не може бути підвищений у військовому званні;

покарання не зараховується йому в строк вислуги років для при

своєння чергового військового звання;

із суми його грошового забезпечення в обов'язковому порядку

здійснюється відрахування в дохід держави в межах від 10 до 20% з усієї

суми грошового забезпечення незалежно від наявності претензій до за

судженого за виконавчими документами.

Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців є строковим, тобто його виконання обмежується певними рамками в часі, які визначаються вироком суду в кожному конкретному випадку, виходячи з положень ч.і ст.58 КК України, де встановлено, що службові обмеження застосовуються на строк від шести місяців до двох років.

За своєю суттю покарання у виді службових обмежень дуже схоже на покарання у виді виправних робіт, але насправді це покарання є спеціальним, оскільки застосовується тільки до військовослужбовців

101

(крім військовослужбовців строкової служби) і відбувається засудженим за місцем його військової служби.

До числа військовослужбовців, які несуть відповідальність у виді службових обмежень, належать: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і інших військових формувань, створених у відповідно до законів України. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців визначається ст. 47 КВК України, де зазначено, що суд, який виніс вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набуття ним законної сили надсилає копію цього вироку командиру військової частини або начальнику того органу, де проходить службу засуджений військовослужбовець.

Після отримання копії вироку командир військової частини або начальник іншого органу видає відповідний наказ, в якому зазначається розмір утримань у дохід держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, впродовж якого його не може бути підвищено в посаді, у військовому званні, а також строк, який не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ в обов'язковому порядку оголошується особовому складу військової частини або іншого органу, де проходить службу засуджений, і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.

Такий порядок реалізації вимог вироку суду говорить про те, що командир військової частини або іншого органу, видаючи зазначений наказ, несе персональну відповідальність за його чітке виконання.

Про прийняття вироку до виконання командир військової частини або інший відповідний начальник протягом трьох днів сповіщає суд, який виніс вирок.

Оскільки зміст покарання у виді службових обмежень містить у собі елементи, що стосуються порядку проходження служби військовослужбовцями (просування по службі, отримання чергового військового звання, вислуга років, грошове утримання), розглянемо більш детально питання, що стосуються реального виконання цього покарання, базуючись на відповідній нормативній базі.

Указом Президента України «Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців» № 1053/2001 від 7 листопада 2001 р. із змінами, внесеними згідно з Указами Президента №381/2002 від 25 квітня 2002 р. та №469/2002 від 17 травня 2002 p., введені в дію Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України та Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. При цьому, в п.2 цього Указу зазначається, що чинність Поло-

102

г

ження про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а також інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім військовослужбовців Служби безпеки України, яка, як вже зазначалося, має своє відповідне положення.

Згідно з п.21 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України ( для військовослужбовців Служби безпеки України — п.31 відповідного Положення) чергові військові звання молодшого і старшого офіцерського складу присвоюються послідовно за наявності позитивної характеристики та відповідності чергових звань військовим званням, передбаченим штатними посадами, які вони займають, після закінчення встановленого строку вислуги у попередніх військових званнях. Пунктом 24 зазначеного положення (для військовослужбовців Служби безпеки України — пунктом 34 відповідного Положення) встановлюються такі строки вислуги у військовому званні:

молодшого лейтенанта, лейтенанта — 2 роки;

старшого лейтенанта, капітана — 3 роки;

майора (капітана 3 рангу) — 4 роки;

підполковника ( капітана 2 рангу) — 5 років.

Строк вислуги у військових званнях полковника (капітана 1 рангу) і вище не встановлюється.

Це загальне правило, але в разі засудження військовослужбовця до покарання у виді службових обмежень, навіть за умов наявності зазначеної вище вислуги років, чергове військове звання в межах строку відбування покарання йому не присвоюється ( п.25 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України). Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 58 КК України строк відбування цього покарання не зараховується засудженому військовослужбовцю в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Тобто відрахування вислуги років у даному випадку припиняється до того моменту, коли військовослужбовець звільняється від відбування покарання за будь якої передбаченої законом підстави.

Питанням призначення на посади та переміщенню по службі присвячено розділ 4 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (для військовослужбовців Служби безпеки України — розділ 4 відповідного Положення).

Слід мати на увазі, що ст. 58 КК України встановлює обмеження впродовж відбування покарання не на будь-яке переміщення по службі, а тільки переміщення на вищу посаду.

Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових

103

звань — більший посадовий оклад. У разі коли штатом передбачено два військових звання або деференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад (п.35 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).

Із зазначеного вище випливає, що на рівну або нижчу посаду засуджений військовослужбовець під час відбування покарання у виді службових обмежень може переводитись на загальних засадах.

Крім розглянутих вище обмежень для засуджених військовослужбовців є ще одне досить суттєве — це обов'язкове відрахування з їх грошового утримання. Розмір грошових відрахувань з грошового утримання військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, визначається ч. 2 ст. 58 КК України і складає суму в межах від 10 до 20%.

Розмір грошового утримання військовослужбовців визначається Постановою Кабінету Міністрів №829 від 22 травня 2000 р. « Про грошове забезпечення військовослужбовців», а також постановою Кабінету Міністрів України №452 від 6 квітня 1998 р. «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців».

У межах строку відбування засудженим військовослужбовцем покарання у виді службових обмежень передбачені вироком суду відрахування здійснюються щомісячно з усієї суми його грошового утримання незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.

Контроль за здійсненням грошових відрахувань, а також інших, передбачених ст. 58 КК України обмежень, покладається на командира військової частини або іншого начальника, який видав наказ про виконання вироку.

Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування:

після відбуття визначеного вироком суду строку покарання;

з випробуванням (ст. 75 КК України);

умовно-достроково (ст. 81 КК України);

у зв'язку з хворобою (ч. З ст. 84 КК України);

у зв'язку з актом амністії (статті 85-86 КК України);

у зв'язку з помилуванням (ст. 87 КК України).

Частина 5 ст. 47 КВК України визначає, що засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарняною комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби в мирний час, звільняються судом від відбування покарання за поданням командира військової частини або іншого начальника і висновком військово-лікарняної комісії.

За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини або інший начальник видає наказ про припинення його виконання з визначенням дати припинення, з якої всі передбачені законом обмеження скасовуються.

104

Розділ 13

Виконання покарання у виді конфіскації

майна

Згідно із ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Як і покарання у виді штрафу, покарання у виді конфіскації майна належить до майнових покарань, тобто обмеженню підлягають виключно майнові права засуджених.

Проте на відміну від штрафу, який може бути сплачений (або примусово стягнутий) з майна, придбаного засудженим як до моменту винесення вироку, так і після цього, конфіскація поширюється лише на майно, придбане до моменту засудження або і після цього, але на кошти, що підлягали конфіскації за вироком.

Вищезазначені покарання розрізняються і за ступенем репресивності. Так, конфіскація може бути звернена на все майно, що перебуває у власності засудженого, або на значну його частину. Виняток складає лише майно, що входить до переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Обсяг позбавлення права власності при застосуванні штрафу значно менший, його межі зазначені в санкціях статей Особливої частини КК України. Крім того, закон вимагає, щоб при призначенні штрафу враховувався майновий стан винного.

У системі покарань КК України конфіскація майна передбачена виключно як додаткове покарання і встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Тобто конфіскація майна завжди поєднана з реальним відбуванням засудженим таких покарань, як позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Чинне законодавство не передбачає заміну покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням внаслідок неможливості його виконання.

Конфіскація означає вилучення майна. Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 29 вересня 1953 р. № 7 «Про судову практику по застосуванню конфіскації», заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається, тобто майно повинне вилучатися винятково в натуральному вираженні. На відміну від цього, штраф є грошовим стягненням; право вирішува-

8 А. X. Степанюк

105

ти, за рахунок якого конкретно майна сплачувати присуджену суму штрафу, залишається за засудженим. І лише у разі невиконання засудженим добровільно даного покарання штраф може бути стягнутий примусово в порядку, встановленому Законом.

На відміну від неможливості сплати штрафу, коли допускається його заміна іншим покаранням, законодавством не передбачено можливості заміни покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням. Крім того, законом не передбачено можливості відстрочки або розстрочки виконання цього покарання, а також добровільного його виконання. Головне, що поєднує покарання у виді штрафу і конфіскації майна, це те, що вони повинні позбавляти права власності засудженого, тобто їхнім застосуванням повинне погіршуватися майнове становище засудженого.

Ефективність виконання покарання у виді конфіскації майна залежить від того, наскільки своєчасно і повно вжито заходів для забезпечення виконання вироку. Так, згідно з ч. 2 ст. 125 КПК України в справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. При цьому слідчий може доручити органам дізнання провести розшуково-оперативні заходи, спрямовані на виявлення майна, що може бути об'єктом стягнення в процесі виконання конфіскації.

Згідно із ст. 126 КПК України забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, в якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

106

г

Згідно із ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

На практиці суди часто зіштовхуються із ситуаціями, коли майно, що підлягає конфіскації, до моменту виконання вироку перебуває в різних місцях, у декількох осіб. У таких випадках на всі необхідні для виконання вироку документи повинні видаватися дублікати, які потім мають направлятися у відповідні відділи Державної виконавчої служби України.

На цьому ж етапі виконання вироку суду в частині конфіскації майна повинні бути вчасно вжиті заходи для забезпечення прав і законних інтересів стягувача, яким тут виступає держава. Тому одночасно з направленням зазначених вище документів державному виконавцю суд, що ухвалив вирок, письмово сповіщає про майбутню конфіскацію відповідну фінансову установу, на території якої знаходиться майно засудженого.

Характеризуючи взаємозв'язок забезпечення виконання покарання і виконавчого провадження, можна констатувати: якщо підставою першого є потреба забезпечити виконання майбутнього вироку в частині конфіскації майна, то підставою виконавчого провадження є необхідність примусової реалізації винесеного вироку. Способи забезпечення можливої конфіскації майна вичерпно визначені в законі і не можуть бути розширені, як і визначені законом заходи примусового виконання.

Особливістю процесу забезпечення можливої конфіскації є те, що способи забезпечення можливого призначення даного покарання подібні до тих, що має право застосовувати державний виконавець до боржника, забезпечуючи виконання судових рішень. До цих способів належать накладення арешту на майно, його опис і передача на зберігання. Найбільш істотні відмінності між способами забезпечення можливої конфіскації майна і примусовими заходами, які реалізуються в процесі виконавчого провадження, полягають в тому, що способами забезпечення можливої конфіскації майна створюються гарантії можливого виконання, а примусовими заходами державного виконавця досягається саме виконання.

Разом із тим, відносно процесу виконання покарання заходи забезпечення мають додатковий характер і відіграють допоміжну роль. Тому державному виконавцю після прийняття справи до провадження часто

8*

107

доводиться усувати недоліки, допущені слідчими і дізнавачами в процесі накладення арешту на майно.

У статті 49 КВК зазначено, що конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, що передано засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Процес виконання покарання у виді конфіскації майна подібний до процесу примусового виконання покарання у виді штрафу. Тому необхідно зупинитись лише на особливостях виконавчого провадження під час виконання покарання у виді конфіскації майна. Згідно із ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» уразі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, строк для добровільного виконання не встановлюється, тобто законодавством передбачено негайне виконання виконавчих документів про конфіскацію майна. У зв'язку з цим згідно із ст. 25 вищезазначеного Закону, якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у ст. 18 цього Закону. Крім того, за виконавчим документом про конфіскацію майна державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-ден-ний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Після одержання виконавчого листа державний виконавець негайно перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опису майна не провадилося, державний виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис цього майна. В разі застосування конфіскації всього майна — необхідно говорити про його розшук у різних місцях знаходження, і в цьому випадку загальний акт опису може складатися з актів опису в окремих приміщеннях, де мешкала особа, а також включати акти опису, проведені у гаражі або автомобілі, належних особі, тощо.

Згідно з п. 5.6.6. Інструкції про проведення виконавчих дій при конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається

108

в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм. Тобто в цьому випадку не тільки боржник, а й податкові органи можуть виявити порушення законності під час проведення опису майна засудженого, що потребує негайного реагування на такі факти.

Якщо у державного виконавця крім виконавчого листа про конфіскацію майна є інші виконавчі документи про майнові стягнення з засудженого, то спочатку задовольняються у встановленій законом черговості пред'явлені до засудженого інші вимоги. Порядок задоволення претензій до засудженого за рахунок його майна, що підлягає конфіскації, встановлений у ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження». Наприклад, у першу чергу можуть задовольнятися вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу — вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому майну злочином; у третю чергу — вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування; у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку надходження виконавчих документів.

Іншими словами, лише після задоволення усіх вимог попередніх черг, що пред'явлені до засудженого, виникає можливість безпосередньо виконувати покарання у виді конфіскації майна. У цих нормах закріплене відоме положення, відповідно до якого при всіх умовах у першу чергу встановлюються і реалізуються відновлювальні і компенсаційні майнові правовідносини і лише потім — конфіскаційні.

На сьогодні порядок передачі конфіскованого майна фінансовим органам регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним». Так, державні виконавці здійснюють облік, попередню оцінку, а також несуть відповідальність за зберігання конфіскованого майна до передачі його для подальшого розпорядження. Безпосередня оцінка конфіскованого майна провадиться комісією, яка утворюється в складі державного виконавця, представників державних податкових інспекцій, фінансових органів та органів (організацій), які здійснюють розпорядження цим майном. У разі розбіжності в оцінці майна між представниками комісії та у випадках, передбачених законодавством України, оцінка провадиться спеціалістами-експертами. За результатами роботи комісії складається акт опису, оцінки та передачі майна. Усі примірники акта підписуються членами комісії та затверджуються в термін не пізніше трьох днів після його складання керівником чи заступ-

109

ником керівника відповідного відділу Державної виконавчої служби України.

Місцеві податкові інспекції на основі актів опису, оцінки та передачі майна забезпечують здійснення загального контролю за повнотою та своєчасністю перерахування до Державного бюджету виручки від реалізації майна, а також відповідних податків. Акт опису, оцінки та передачі майна є підставою для реалізації конфіскованого майна через торгові біржі та аукціони, безоплатної передачі, знищення. Безпосередньо механізм розпорядження майном, що підлягає конфіскації за вироком суду, встановлено в п. 9 вищезазначеного Порядку. Тобто самостійно вживати заходів з реалізації конфіскованого майна державний виконавець не вправі. У цьому одна з істотних відмінностей механізму примусового виконання покарання у виді штрафу від процесу виконання конфіскації майна.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист з відміткою щодо виконання вироку про конфіскацію майна повертається суду, який постановив вирок. День надходження до суду зазначених документів вважається моментом закінчення виконання вироку суду в частині конфіскації майна. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна. Так, по реалізованому майну такими відомостями є інформація про виручену суму, по майну, що передано безоплатно, — коли і кому воно передано.

Проте на практиці трапляються випадки, коли вирок суду, що набрав законної сили, повністю або в частині конфіскації майна скасовується, тобто виникає необхідність повороту виконання. Згідно з п. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави орган, у розпорядження якого воно надійшло, повертає майно або його вартість відшкодовується власникові в порядку, встановленому законодавством, у тому числі органами Державного казначейства.

На підставі Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, у разі скасування вироку суду про конфіскацію майна повернення майна проводиться податковим органом у 10-денний строк з дня подачі заяви про його повернення. До заяви додається завірена копія документа про скасування відповідним державним органом рішення, на основі якого дане майно надійшло у власність держави, чи завірений у встановленому порядку витяг із цього документа. У разі, якщо до моменту подання заяви майно вже реалізоване, податкова інспекція у 5-денний строк пересилає документи відповідному фіноргану (про що повідомляє заявнику), який

ПО

у 10-денний строк з дня одержання документів повинен відшкодувати вартість майна.

Повернення майна чи відшкодування його вартості проводиться, якщо заява про це подана в податкову інспекцію не пізніше шести місяців з дня повідомлення зацікавленої особи про скасування рішення, на підставі якого це майно перейшло у власність держави. Після закінчення зазначеного строку заяви до розгляду не приймаються.

Повернення майна власникові проводиться в натурі, якщо майно, передане торговельним та іншим організаціям для реалізації чи переробки, ще не реалізоване чи не перероблене. Якщо майно вже реалізоване чи перероблене, власникові повертається із коштів відповідного бюджету сума вартості майна, фактично одержана від його реалізації без відрахування витрат, пов'язаних з реалізацією. Скарги на дії посадових осіб фінансових органів, пов'язані з відшкодуванням вартості реалізованого майна, що підлягає поверненню, подаються у вищестоящий фінансовий орган. Скарги розглядаються і рішення по них приймаються в строки, встановлені чинним законодавством.

Вимога про повернення майна, яке було передане безоплатно, чи відшкодування його вартості пред'являється зацікавленою особою до тієї організації, яка прийняла це майно. Спори, що виникають з приводу майна, переданого безоплатно, вирішуються судом.

Тобто на відміну від механізму повернення сплаченої (стягненої) суми штрафу для повернення конфіскованого майна спеціальна ухвала суду не виноситься і виконавче провадження про повернення майна не порушується. Заява про повернення конфіскованого майна з процесуальним документом, який свідчить про скасування вироку суду, за яким здійснена конфіскація майна, подається безпосередньо до податкових органів, які від імені держави виконували функцію стягувача.

На відміну від виправно-трудового законодавства КВК України не містить спеціальної норми, яка регламентувала б питання відносно майна засудженого, котре виявлено після виконання вироку в частині конфіскації майна. Проте згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» суд може вирішувати питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку.

Після повернення виконавчого листа про конфіскацію майна до суду державний виконавець не здійснює цілеспрямовану діяльність по виявленню неконфіскованого майна. Таке майно може виявлятися ор-

111

ганами дізнання і слідства під час розслідування інших кримінальних справ, державним виконавцем під час здійснення інших виконавчих проваджень. Можливість звернення стягнення на додатково виявлене майно, що підлягає конфіскації, відповідає принципу реальності виконання майнових покарань. Крім того, така можливість має на меті ще й попередження випадків приховування майна. Проте необхідною умовою для звернення стягнення на неконфісковане майно є відкриття нового виконавчого провадження.

У процесі виконання покарання у виді конфіскації майна нерідко трапляються випадки розтрати, відчуження, приховування або незаконної передачі майна, на яке накладено арешт. Нерідко службові особи кредитних організацій здійснюють банківські операції з грошовими коштами (внесками), на які накладено арешт. Однією з гарантій виконання покарання у виді конфіскації майна є кримінальна відповідальність за приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК України). Така норма розрахована насамперед на попереджувальний ефект, що сприяло б безперешкодній реалізації вироку суду в частині конфіскації майна. Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, якій майно, що підлягає конфіскації, передано на відповідальне зберігання за актом опису або під розписку. Із суб'єктивної сторони винний усвідомлює, що в нього знаходиться майно засудженого, котре підлягає конфіскації, і не бажає його передавати державному виконавцю. Необхідно зазначити, що підозрюваний, обвинувачений або підсудний мають право відмовитись давати показання і відповідати на запитання, в тому числі і щодо майна. В цьому разі вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 388 КК України.

Привласнення або розтрата такого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тягне відповідальність за ст. 191 КК України, а умисне його знищення або пошкодження може тягти за собою відповідальність за ст. 194 КК України.

Нерідко покарання у виді конфіскації майна не виконуються внаслідок бездіяльності самих державних виконавців, інших посадових осіб Державної виконавчої служби України. Враховуючи це, у КК України в ст. 382 передбачено відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.