§ 2. Колізійні норми: загальна характеристика, структура, види

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. Іноді до змісту колізійної норми включається й вимога належного застосування іноземного закону. Проте навряд чи слід звертати особливу увагу на цю вимогу, адже вона є обов'язковою для застосування будь-якого нормативного припису.

44

У правничій літературі стверджують, що колізійна норма може відсилати до компетентного правопорядку або ж до права держави. Хоча термін "компетентний правопорядок" чимраз частіше вживається в доктрині (А. С. Довгерт, В. І. Кисіль), проте він, а також термін "право" за змістом є ширшим від терміна "законодавство".

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. Стверджують, що вони, як і інші норми, мають у своєму складі гіпотезу, диспозицію та санкцію. Але в міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми (в прив'язці; колізійному принципі; формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).

За змістом обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирішення певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, правом власності та ін. За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за законом України визначається спадкоємство будівель, що знаходяться в Україні (ч. З ст. 570 Цивільного кодексу України); цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні (ч. З ст. 566і Цивільного кодексу).

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило — прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом". Так, більшість договорів про правову допомогу, укладених з участю України, містять норму, за якою форма реєстрації шлюбу визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої реєструється шлюб (ч. 1 ст. 24 Договору за участю Республіки Молдови; ч. 1 ст. 25 — Республіки Грузія; ч. 1 ст. 24 — Республіки Польща). Взагалі, в абсолютній більшості випадків у законодавстві застосовуються двосторонні прив'яз-

45

ки. Більшість колізійних прив'язок у нормах Книги восьмої проекту Цивільного кодексу України є також двосторонніми.

Загалом, колізійна норма може санкціонувати дію норм іноземного права у сфері функціонування "свого" права. Це становить особливість колізійної норми.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: і) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) угод та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма ч. 1 ст. 566і Цивільного кодексу, відповідно до якої цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є. Тобто тут застосовується прив'язка lex patriae.

Частина 2 цієї ж статті встановлює, що цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, де вона має постійне місце проживання. Тобто застосовується прив'язка lex domicilii.

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, СІЛА, Великобританія). Так, ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України вказує, що цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі й пов'язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію. По-третє, за законом

46

місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

2.             Правове положення майна регламентується законом міс

цезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною при

в'язкою вирішуються питання, належні до права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5693 Цивільного кодексу України

право власності на річ визначається за законом країни, де ця

річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця. Так, ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку lex domicilii.

3.             До угод та юридичних фактів застосовуються різноманіт

ні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом"

застосовується здебільшого закон автономії волі (lex volunta

tis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регла

ментації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 569

Цивільного кодексу України встановлено, що права та

обов'язки сторін щодо зовнішньоторговельної угоди можуть

визначатися за погодженням сторін.

Чинне колізійне право України надає можливість вибору права країни сторонами в основному у сфері зовнішньоекономічних угод. Проект Цивільного кодексу надає принципові автономії волі особливе значення, що повністю відповідає засадам приватного права з його свободою волі приватних осіб. Так, у проекті значно розширено сферу правовідносин, де допускається вибір права країни. Крім договірного права, автономія волі передбачена для всіх правочинів, деяких питань права власності, а в обмеженому вигляді — для деліктів, сімейного права (загальні юридичні наслідки шлюбу, майнові наслідки шлюбу) та спадкового права. Новим для вітчизняної правової системи є те, що в проекті вперше визначені основні

47

і               правила щодо самої автономії волі, зокрема: вибір права

,               країни має бути явно виражений або прямо випливати з умов

правочину чи обставин справи; вибір права країни зазвичай не

обмежується колом правопорядків країн, з-поміж яких мож

ливий вибір; вибір права країни або зміна раніше обраного

права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час; явно

виражений вибір права країни може бути здійснений як щодо

правочину в цілому, так і щодо його окремих частин. Отже,

застосування правила автономії волі є одним із правових ме

ханізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування

,               іноземного права.

У зазначеній вище ст. 569 Цивільного кодексу України за-

I               фіксоване відсилання до закону місця вчинення угоди, що

визначає її форму (lex locus regit actum). Проте застосування

таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди

1              сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках

в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення

контракту визнається місцезнаходження постачальника чи

1              підрядника. Зазначення в угоді міста, де її укладено, значно

і               полегшує застосування цієї колізійної прив'язки. Колізійний

принцип — закон місця вчинення угоди, що визначає її форму,

І               використовується зокрема, у ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу

і               України, де вказано, що форма угоди, яка укладається за кор-

доном, підпорядковується законові місця її укладення. У до-

!               говорах про правову допомогу також вказується таке правило

1    '         (наприклад, п. 1 ст. 34 Договору з Республікою Молдова).

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосо-

1              вується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін

І               у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто

і               містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка — закон валюти боргу (lex monetal)

Iі              застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті.

Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній

валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву дер-

,               жави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема,

1              колізійна прив'язка — закон місця виконання роботи (lex loci

І               laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав

"сім! континентального права", прецедентним правом Брази-

і               лії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовід-

носин застосовується законодавство держави, у якій звичайно,

'               постійно виконуються роботи.

Колізійна формула — закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 56Э4 Цивільного кодексу України, де вказано, що права та обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом".

Колізійна прив'язка — закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (арбітраж чи інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність "іноземного елементу" у правовідношенні. Загальновизнано, що з питань процесу суд (арбітраж, інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України. Аналогічні положення стосовно користування цивільними процесуальними правами іноземних осіб, осіб без громадянства та іноземних організацій містяться відповідно у ч. 1 ст. 423, ст. 424, ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Скажімо, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як "закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу", в законах із міжнародного приватного права Австрії 1978 р. (ст. 44 (1)); Швейцарії 1987 р. (ст. 121), у Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань (ст. 6 (2)). У Законі Албанії 1964 р. про користу-

49

вання цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права (ст. 20); Законі Угорщини 1979 р. з міжнародного приватного права (ст. 5 (1)), в законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як "закон країни, в якій виконується робота".

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.

Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з "іноземним елементом". Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок. Приміром, із змісту ч. 1 ст. 56Э4 Цивільного кодексу України випливає, що основною колізійною прив'язкою до визначення прав і обов'язків сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є закон країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Але випадки виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є громадянами або організаціями України, вважаються приватними (окремими) щодо зазначеного вище загального правила виникнення зобов'язань з деліктів. До цих окремих випадків виникнення зобов'язань застосовується додаткова прив'язка — закон України (ч. 2 ст. 5694).

У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових систем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Має таку систему права й Україна. Аналізуючи норми чинного колізійного права України: Цивільного кодексу, Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", інших актів, можна стверджувати, що воно є досить обмеженим порівняно з запропонованим у проекті Цивільного кодексу України, а також грунтується на дещо інших засадах. Книга восьма проекту Цивільного Кодексу України пропонує побудувати систему колізійних норм на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких як автоно-

50

мія волі сторін правовідношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повного урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосувати колізійне право.