§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин

Колізійні норми шлюбно-сімейного права України містяться у КпШС України і в міжнародних договорах, переважно про надання правової допомоги. Ці норми регулюють питання: 1) реєстрації шлюбів з "іноземним елементом"; 2) їх визнання; 3) розірвання шлюбу; 4) визнання розлучення; 5) особисті та майнові права подружжя; 6) правовідносини між батьками та дітьми; 7) встановлення опіки та піклування; 8) усиновлення.

1. Реєстрація шлюбів з "іноземним елементом". Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства у випадках реєстрації шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Переважно це прив'язки до закону місця реєстрації шлюбу та громадянства особи. Водночас колізійні норми можуть регулювати вибір законодавства щодо матеріальних умов оформлення шлюбу; умов форми шлюбу та стосовно перешкод до реєстрації шлюбу.

Шлюби, які реєструються в Україні між громадянами України з іноземцями чи між іноземцями, регулюються законодавством України. Це стосується як матеріальних, так і формальних умов реєстрації шлюбу, а також перешкод до його реєстрації, які випливають зі статей 15—17 та 45 КпШС України. Мова йде про необхідність взаємної згоди осіб, які одружуються; досягнення ними шлюбного віку; про заборону реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі, між родичами по прямій висхідній та низхідній лініях, повнорідними і неповнорідними братами та сестрами, усиновителями і усиновленими, між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; про недійсність фіктивного шлюбу.

Значна частина договорів про правову допомогу за участю України, а саме з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Йемен, Кіпром, Китаєм, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Монголією, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Югославією,1 не містять колізійних норм щодо реєстрації шлюбу. Договори з В'єтнамом, Грузією, Кубою, Молдовою, Польщею, іншими державами передбачають, що умови реєстрації шлюбу визна-

Оскільки в договорах про правову допомогу, укладених із НДРЙ, Югославією та Чехословаччиною, не змінено назв цих держав, тут і далі вони вказуватимуться за текстом договорів.

205

чаються для кожної особи, яка бере шлюб, законодавством тієї держави—учасниці договору, громадянином якої є особа. У договорах із Кубою, Фінляндією, Чехословаччиною альтернативною до прив'язки закону громадянства є прив'язка до закону держави, де проживає особа, яка бере шлюб. В окремих договорах (наприклад, із Грузією) зазначено, що відносно перешкод до реєстрації шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.

У всіх договорах, які передбачають колізійні норми щодо матеріальних умов шлюбу, містяться й колізійні норми щодо форми шлюбу. Така норма є й у договорі з Алжиром. Форма шлюбу визначається законодавством тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.

Мінська конвенція про правову допомогу 1993 p., крім прив'язки до закону громадянства щодо матеріальних умов та закону місця укладення шлюбу стосовно перешкод до реєстрації шлюбу, передбачає застосування закону постійного місця проживання до умов реєстрації шлюбу з участю осіб без громадянства.

2. Визнання зареєстрованого шлюбу. Шлюби між іноземними громадянами, зареєстровані в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав (консульські шлюби), визнаються дійсними на основі взаємності, якщо ці особи на момент одруження були громадянами держави, яка призначила посла або консула (ч. 2 ст. 195 КпШС України). Кодекс установлює також, що шлюби між громадянами України, які проживають поза межами України, реєструються в консульських установах України.

У разі реєстрації шлюбу поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його реєстрації, вони визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання немає перешкод, що випливають із статей 15—17 та 45 КпШС України. Шлюби іноземних громадян, оформлені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні (ст. 196 КпШС України).

Норми про визнання шлюбів містяться у багатьох договорах про правову допомогу. В них зазначається, що у справах про визнання існування шлюбу застосовується законодавство договірної держави, яке застосовувалося для реєстрації шлюбу. Тут же визначається і компетентність органів, які беруть участь у розгляді справ про визнання шлюбів з "іноземним елементом".

206

3. Розірвання шлюбу. Відповідно до норм ст. 197 КпШС України розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні проводиться за законодавством України. Ця ж стаття встановлює органи, які є компетентними щодо розгляду справ про розлучення. Так, громадянин України, який проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним із подружжя, що проживає поза межами України, незалежно від його громадянства, в судах України. У випадках, коли законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану, шлюб може бути розірваний у консульських установах України. Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян нашої держави, які проживають поза її межами, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного суду України.

Чимало договорів про правову допомогу, наприклад, з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Народною Демократичною Республікою Йємен, Кіпром, Китаєм, Монголією, Югославією не містять колізійних норм щодо розірвання'шлюбу. Інші ж установлюють колізійні прив'язки (основні, додаткові чи альтернативні), які визначають: 1) законодавство, що застосовується до умов розірвання шлюбу; 2) органи, компетентні розглядати ці справи. До розірвання шлюбу застосовується законодавство держави:

а)             громадянами якої є подружжя в момент подання заяви

(ч. 1 ст. 25 Договору з В'єтнамом) чи в момент порушення

справи (ч. 1 ст. 26 Договору з Грузією, ч. 1 ст. 26 — з Молдо

вою, ч. 1 ст. 23 — з Кубою, ч. 1 ст. 26 — з Польщею, ч. 1 ст. 28

Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р. і т. д.);

б)            в установу якої подано заяву за умови різного громадян

ства осіб (ч. 2 ст. 25 Договору з В'єтнамом);

в)             спільного місця проживання осіб із різним громадянст

вом (ч. 2 ст. 26 Договору з Молдовою, ч. 2 ст. 26 — з Польщею

та ін.);

г)             орган якої порушив справу, якщо особи мають різне гро

мадянство та проживають на територіях різних держав (ч. 4

ст. 26 Договору з Грузією, ч. 2 ст. 26 — з Молдовою, ч. 2

ст. 26 — 3 Польщею і т. д.).

За цими ж колізійними принципами визначається й компетентність органів щодо розгляду справ про розлучення. У договорах обумовлюється, що суд, до компетенції якого належить винесення рішення про розірвання шлюбу, є компетентним також у винесенні рішення про батьківські права й

207

аліменти на користь неповнолітніх дітей (ст. 26 Договору з Молдовою, ст. 26 — 3 Польщею та ін.).

Визнання розлучення. Стаття 197 КпШС України вказує, що розірвання шлюбів між громадянами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав поза межами України. Розірвання шлюбу між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, також визнається дійсним в Україні. В договорах про правову допомогу спеціальних норм щодо визнання рішень про розірвання шлюбу не передбачено, оскільки ці договори містять норми про визнання рішень у будь-яких справах.

Особисті та майнові права подружжя. Закон України "Про правовий статус іноземців" та ст. 194 КпШС України передбачають національний режим для іноземців у шлюбно-сімейних відносинах. Винятки можуть установлюватися законом України. Внутрішнє законодавство України не передбачає колізійних норм щодо регулювання особистих і майнових стосунків подружжя у правовідносинах з "іноземним елементом". Вони встановлювалися окремими договорами про правову допомогу, укладеними СРСР (ст. 24 — з В'єтнамом, ст. 23 — з Кубою, ст. 25 — 3 Чехословаччиною). Нині ці норми є майже в усіх договорах, укладених Україною (ст. 26 — з Грузією, ст. 26 — з Естонією, ст. 26 — з Литвою, ст. 25 — з Молдовою, ст. 25 — з Польщею; ст. 27 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.).

Колізійні прив'язки є різноманітними, що дозволяє створити гнучке колізійне право і цим повніше захистити права та інтереси подружжя. Основним в усіх договорах про правову допомогу є відсилання до закону місця проживання осіб (спільного; роздільного; останнього; постійного). Водночас зміст понять спільного, роздільного, останнього, постійного місця проживання у договорах не висвітлюється. Використовуються також колізійні прив'язки до закону громадянства та до закону суду. Так, у Договорі з Естонією зазначається, що особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством договірної держави, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо подружжя має одне громадянство, але проживає на територіях різних держав, застосовується закон громадянства. Якщо подружжя має різне громадянство та проживає в різних державах—учасницях договору, застосовується законодавство тієї держави, на тери-

208

торії якої вони мали своє останнє спільне місце проживання. Якщо ж ці особи не мали спільного місця проживання на територіях договірних держав, застосовується законодавство держави, установа якої розглядає справу (ст. 26).

Відповідно до ст. 25 Договору з Молдовою до регулювання вказаних відносин застосовується закон громадянства, в якому сторони перебували на час подання заяви. Водночас майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством та підлягають компетенції судів тієї договірної держави, на території якої знаходиться це майно. Норми щодо нерухомого майна містяться і в інших договорах, укладених, наприклад, із Кубою (ст. 22), Польщею (ст. 25). У деяких із них зазначається норма щодо аліментних зобов'язань.

У договорах про правову допомогу окреслюється і компетенція судів із зазначених питань. Так, відповідно до ст. 29 Договору з Молдовою, ст. 29 — з Польщею у справах про аліментні обов'язки (крім аліментних зобов'язань, що виникають між батьками і дітьми) застосовується законодавство тієї держави, на території якої має місце проживання особа, яка порушує клопотання про стягнення аліментів.

6. Правовідносини між батьками та дітьми. Відносини між батьками та дітьми поділяються на особисті й майнові. Це також встановлення батьківства та материнства; з'ясування походження дитини від певної особи, від певного шлюбу; позбавлення батьківських прав та ін.

Кодекс про шлюб та сім'ю України містить лише колізійні норми щодо встановлення та визнання батьківства. Статтею 198 цього Кодексу визначається прив'язка до законодавства України, якщо батьківство встановлюється в Україні, та незалежно від громадянства батьків і дитини й місця їх проживання. У випадках, коли законодавством України допускається встановлення батьківства в органах запису актів громадянського стану, батьки дитини, що проживають поза межами України, з яких хоча б один є громадянином України, мають право звертатися з заявою про встановлення батьківства до консульських установ України.

Колізійні норми щодо правових стосунків між батьками і дітьми містяться в багатьох договорах про правову допомогу (з Алжиром, В'єтнамом, Грузією, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Кубою, Литвою, Молдовою, Монголією, Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною, у Мінській конвенції про правову допомогу 1993 p.). Майже всі з цих договорів передбачають, що правові відносини між батьками

209

та дітьми визначаються законодавством тієї держави—учасниці договору, на території якої вони мають спільне місце проживання (скажімо, з Алжиром, КНДР). В інших договорах, а також до певних відносин, наприклад, до аліментних зобов'язань перед дитиною, передбачається застосування закону громадянства дитини (ст. 28 Договору з Молдовою). Норму зі схожим викладом передбачено і в Договорах з Алжиром, КНДР.

До встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи застосовується законодавство тієї держави—учасниці договору, громадянкою якої є мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законодавством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути чи було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28 — з Польщею), а також органи тієї держави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж правовідношення застосовується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною та батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували в зареєстрованому шлюбі (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28 — з Грузією, ст. 28 — з Естонією, ст. 27 — з КНДР, ст. 28 — з Литвою, ст. 28-А — з Угорщиною і т. д.).

Іноді договори передбачають альтернативну колізійну прив'язку до законодавства держави, більш сприятливого для дитини. Так, якщо дитина є громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої й законодавство останньої більш сприятливе для неї, то воно й застосовується (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28-В — з Угорщиною).

У випадках стягнення аліментів із повнолітніх дітей застосовується законодавство держави, на території якої проживає особа, що претендує на отримання аліментів (ст. 32 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.).

За загальним правилом компетентними є суди тієї держави, законодавство якої повинно застосовуватися до правовідносин між батьками й дітьми.

7. Встановлення опіки та піклування. Відповідно до ст. 200 КпШС України до опіки, піклування над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також іноземними громадянами, які проживають в Україні, застосовується законодавство України.

210

Опіка чи піклування над громадянами України, що проживають поза межами України, встановлені за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні, якщо проти їх встановлення чи визнання немає заперечень консульської установи України. Опіка, піклування, встановлені над іноземними громадянами поза межами України за законами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні.

Із договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (приміром, із Грецією, Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість договорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи скасування опіки та піклування компетентним є орган опіки та піклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується законодавство цієї договірної держави.

Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються законодавством договірної держави, орган опіки та піклування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо заходи щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання, місцезнаходження чи майно якої є на території іншої договірної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави терміново повинен повідомити компетентний орган держави, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.

У невідкладних випадках орган опіки та піклування держави—учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, одначе він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

В інтересах підопічного договори про правову допомогу зазвичай встановлюють норму, за якою компетентний ооган може передати опіку або піклування відповідним органам іншої договірної держави, якщо місце проживання, місцеперебування чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у випадку, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це орган, який робить запит. Орган, який прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, одначе він не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою   або   піклуванням.   Проте   він   може  дати  дозвіл   на

211

реєстрацію шлюбу, необхідний згідно з законодавством договірної держави, громадянином якої є ця особа (ст. ЗО Договору з Грузією, ст. 31 — з Молдовою, ст. ЗО — з Естонією, Ст. ЗО — з Литвою, ст. 31 — з Польщею).

У договорах вказується, що обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, громадянином якої є особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст. 31 Договору з Молдовою, ст. ЗО — з Монголією, ст. 31 — з Польщею, ст. 31 — з Румунією, ст. 32 — з Югославією).

Більшість договорів указує на можливість призначення опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території держави, де буде здійснюватися опіка чи піклування (ст. 27 Договору з Болгарією, ст. 29 — з В'єтнамом, ст. 33 — з Угорщиною та ін.).