1.2. Розвиток землеустрою як науки

До 1906 р. роботи, пов'язані з перерозподілом земель, називались межуванням. При цьому під межуванням розумівся встановлений законом процес розмежування земельної власності та юридичне оформлення прав на землю. Головною метою межування було:

виявлення кількості землі та її власника (за ким вона закріплена);

визначення меж володінь земельних власників, закріплення їх на

місцевості межовими знаками (стовпами, каменями тощо) та видача

документів на право власності і землекористування;

розподіл (перерозподіл) землі та її закріплення за новими власниками з

одночасною реєстрацією і оформленням прав земельної власності.

Таким чином, шляхом межування держава організувала облік земель, реєструвала землевласників і землекористувачів для обкладання їх податком і контролю за використанням земель, охороняла їх права у випадку порушення і полегшувала перехід права власності від однієї особи до іншої.

Тобто, виходячи з цих цілей, межування містило в собі юридичні та землемірно-технічні дії, які пов'язані з видачею, оформленням і реєстрацією документів, складанням планів землеволодінь і землекористувань, обміром і оцінкою земель, вирахуванням площ тощо.

Термін "землеустрій" вперше застосований у 1906 році і, на відміну від межування, розумівся ширше і переслідував не тільки цілі правового оформлення меж земельних ділянок, але і пристосування землі до найбільш вигідного господарського використання, а саме: як діяльність з економічного впорядкування землеволодінь. Так, І.А. Іверонов у лекціях, які читав студентам Московського сільськогосподарського і Московського комерційного інститутів з "Основ землевпорядної справи" у 1915р., писав:

10

"Разом із закріпленням меж земельної власності на даній визначеній території виникають, питання іншого порядку і значення, а саме: з розміщенням земельних володінь і конфігурацією ділянок, які належать різним власникам, досить тісно пов'язані також різні економічні інтереси останніх" [4].

Тому в тих випадках, коли інтереси землевласників задовільнялись не шляхом закріплення існуючих меж, а шляхом нового розподілу земель, так що кожен із них отримував ділянку, еквівалентну попередній, але зведену в зручний для господарства масив і межі, такій операції присвоювали назву землеустрій.

Різниця між межуванням і землеустроєм привела до виконання цих робіт в дореволюційній Росії різними міністерствами і відомствами. Так, межове відомство проводило роботи по межуванню, межові суди вирішували земельні спори, а сільськогосподарські і селянські землі впорядковувались землемірами по землевпорядкуванню, спори вирішувались землевпорядними комісіями або за розпорядженням землемірів по землевпорядкуванню [5]. Вже в цей період поряд із юридичною економічна сторона землеустрою ставала на одне із перших місць. В подальшому різниця між термінами "землеустрій" і "межування" знівелювалась, тому що всі масштабні роботи з розмежування (генеральне і спеціальне межування, земельна реформа пов'язана з ліквідацією кріпосного права, Столипінська реформа та ін.) переслідували цілі як юридичного закріплення меж земельної власності, так і економічного впорядкування землеволодінь.

Враховуючи, що всі дії з утворення нових землекористувань або реорганізації існуючих землеволодінь і землекористувань, внутрішньої організації їх території здійснювались на основі землевпорядних проектів, які переслідували мету формування об'єктів земельної власності в різних природних і економічних умовах і з різними цілями та завданнями, межування стало складовою частиною землевпорядного процесу.

Уже в післяреволюційний період, згідно Земельного кодексу РСФСР

від ЗО жовтня 1922р., землеустрій включав:                <'

а)             відведення земель, які надаються в користування державним

організаціям, закладам і підприємствам, містам і селищам міського типу,

об'єднанням трудових землеробів, а також на особливих умовах (оргнди,

концесії та ін.) іншим закладам, товариствам і особам;

б)            утворення    земельних    фондів    спеціального    призначення

(переселенського, концесійного, лугового та ін.) і переведення угідь з

одного фонду в інший;

в)             вилучення земель для державних і суспільних потреб;

г)             встановлення міської межі;

ґ) розподіл земель, які знаходяться в користуванні земельних товариств; виділення земель окремим господарствам (дворам) та їх групам; розверстування всіх або деяких угідь земельного товариства на хутірські

11

або відрубні ділянки; розподіл земель відокремлених трудових землеробських господарств (дворів);

д) ліквідація або зменшення черезсмужжя окремих землекористувань, вклинення і вкраплення їх, далекоземелля, неправильності окреслень меж та інших недоліків землекористування; прокладання, переміщення або ліквідація доріг, надання водних джерел для напування і переміщення землекористувань у зв'язку із проведенням корінних поліпшень земельних угідь (меліорація);

є) планування сільських місць поселень;

є) встановлення і зміна меж волостей.

У подальшому, в зв'язку з колективізацією і утворенням крупних сільськогосподарських підприємств, в число землевпорядних дій увійшов внутрігосподарський землеустрій, який представляв собою науково обґрунтовану організацію території конкретного господарства з введенням сівозмін, раціональної організації виробництва, праці й управління, розміщення угідь, сівозмін і влаштування їх території.

Таким чином, землеустрій перетворився в цілий комплекс дій, які

мають одночасно правовий, технічний, організаційно-господарський та

економічний зміст.            і

Слід-відмітити, що як в процесі розвитку землевпорядної науки, так і сьогодні, окремі сторони землеустрою абсолютизувались, що привело до різного його розуміння.

Так, в різний час переважало адміністративно-правове, соціально-технічне і організаційно-господарське розуміння землеуедрою, його суті, завдань і змісту. Адміністративно-правова концепція землеустрою була запропонована в дослідженнях професорі» Q.A. Хапке, Н.П. Рудіна, Б.С. Мартинова. На їх думку, суть землеустрою включала в себе правовий зміст, а сам землеустрій визначався як " діяльність державної влади, яка заснована на встановлених в законі засадах і направлена на перетворення існуючих земельних прав окремих власників з метою створення самостійних поземельних володінь" [6]. Соціально-технічного напряму землез'строю притримувались проф. Ф.Г. Некрасов, К.М. Сазонов, B.I. Кірко, А.А. Ржаніцин. Вони вважали, що в основі землеустрою лежать технічні дії з пристосування земельних площ (їх розмірів, конфігурації, розміщення) до соціально - виробничих цілей і завдань [7].

Організаційно-господарську точку зору на суть змісту землеустрою висунув проф. І.Є. Герман. Він визначав землеустрій як "переділ маєтків по формі і змісту в стан найбільш придатний і вигідний в цілях сільського господарства" [8]. Дану точку зору потім розвивали багато вчених -землевпорядників - І.В. Мозжунін, Н.П. Огоновський, В.В. Редькін та інші.

Таке одностороннє розуміння землеустрою неодноразово

критикували проф. П.М. Перший, І.Д. Шулейкін, С.А. Удачін. В поняття

землеустрою вони обов'язковр включали його технічну, правову й

економічну сторону.         і ,

12

Відомий вчений П.М. Перший ще в 20-х роках протиставляв панувавшим в землевпорядній науці тих років організаційно-правовому і землемірно-технічному напрямкам соціально-економічний [9]. Він, володіючи силою наукового передбачення, звертав увагу на те, що при плановій системі народного господарства землевпорядне пристосування території стає продуктом організуючих дій держави, спрямованих на розвиток продуктивних сил суспільства в формах суспільного колективного господарства. П.М. Перший відмічав;' що " суспільні відносини володіння і користування землею безпосередньо визначають економічну суть землеустрою" [10].

На розвиток землевпорядної науки та землеустрою в Україні вирішальний вплив здійснювала наукова школа Росії, а потім Радянського Союзу впродовж усіх часів, аж до 1991 року, тобто до проголошення незалежної України. В післявоєнний період в Україні формуються чотири наукові центри з проблем землеустрою в м. Києві на чолі з академіком Першином П.М., м. Харкові на чолі з професором Гороховим Г.1. та Кірсановим В.О., м. Одесі на чолі з професором Гендельманом М.А. і м. Львові на чолі з професором Шулейкіним О.О. Вказані наукові центри не були належним чином скоординованими щодо розробки наукового забезпечення землеустрою в Україні.

Піц керівництвом академіка П.М. Першина в національній академії наук України науковцями відпрацьовувалися наукові засади соціальних і економічних аспектів землеустрою. Відзначаючи великий внесок в розвиток теорії про землеустрій академіка П.М. Першина і його учня д є. н., професора Веденічева П.Ф., необхідно відмітити, що вони землеустрій розглядали "як господарський акт, що виростає соціально в більш або менш складне економічне явище" [10, с 283].

Важливим моментом у дослідженнях вказаних авторів є відправним посиланням на загальнодержавну форму власності на землю [27]. Хоча в той період (за радянських часів) існувала теоретично не визначена форма -особисті підсобні господарства (присадибні землі), які приймали участь в обороті через купівлю-продаж нерухомості так званим тіньовим способом Таким чином ця категорія земель була поза увагою землеустрою, хоча з цими землями здійснювались дії: відведення, вилучення, перерозподілу тощо, які відносяться до робіт із землеустрою.

Вказані аспекти щодо наукового спрямування розвитку землеустрою були покладені в дослідження усіх центрів: Харкові, Одесі, Львові. В кожному із них були свої пріоритети, які в основному формувались лідерами науково-педагогічних колективів.

Під керівництвом професора Горохова ГЛ. в Харківському центрі наукові дослідження здійснювались по двох напрямках:

1) відпрацьовувались види, зміст і способи здійснення геодезичних робіт при землеустрої та розроблялись наукові основи протиерозійної організації території із застосуванням різних елементів захисту і в першу

13

чергу лісових насаджень різних видів і конструкцій (полезахисні, регулюючі, прияружні та інші лісосмуги);

2) під керівництвом професора Кірсанова В.О. здійснювалось наукове обґрунтування системи сільського розселення, розміщення і паніровка сільських населених пунктів в адміністративно-територіальних утвореннях, сільськогосподарських підприємствах, як важливої складової організації території відповідних рівнів та використання земельних ресурсів. Відпрацьовувались також проблеми районної паніровки сільських адміністративних районів: теоретичні та методологічні аспекти.

Під керівництвом професора Гендельмана М.А. в Одеському сільськогосподарському інституті відпрацьовувались види і зміст землевпорядних робіт, особливості організації території зони зрошуваного землеробства, а також місце і роль сільського розселення і паніровки сільських населених пунктів в системі землеустрою.

Під керівництвом професора Шулейкіна О.О. у Львівському центрі основний акцент був спрямований на обґрунтування основ організації і устрою кормових угідь.

Таким чином, уже в прийнятому 8 липня 1970 р. Земельному кодексі Української РСР було визначено, що "землеустрій" включає систему державних заходів, направлених на здійснення рішень державних органів в сфері користування землею [11]. Зміст землеустрою був визначений таким:

1)             утворення     нових,     а     також     впорядкування     існуючих

землекористувань   з   ліквідацією   черезсмужжя   і   інших   недоліків   в

розміщенні земель; уточнення і зміст меж землекористувань на основі схем

районної планіровки;

внутрігосподарську організацію території колгоспів, радгоспів і

інших   сільськогосподарських   підприємств,   організацій   і   закладів   з

введенням  економічно обґрунтованих сівозмін і  впорядкуванням усіх

інших сільськогосподарських угідь (сінокосів, пасовищ, садів тощо), а

також розробку заходів щодо охорони земель;

виявлення нових земель для сільськогосподарського і іншого

народногосподарського освоєння;

відведення і вилучення земельних ділянок;

встановлення і зміна меж міст, селищ і сільських населених

пунктів;

проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та

інших обстежень і вишукувань;

відмежування в натурі присадибних земель сільських населених

пунктів, віднесених до неперспективних, від громадських земель колгоспів

і інших земель;

здійснення робіт, пов'язаних з веденням державного земельного

кадастру.

В 70-х роках уперше в Україні [25, с 216-217] було науково обґрунтовано сутність, зміст і  принципи планування  і  прогнозування

14

використання земельного фонду через розробку Генеральної схеми використання земельних ресурсів України. На той час це був прорив у науковій думці щодо рівнів землеустрою, тобто закономірно обумовлювалась потреба нового погляду на сутність і роль землеустрою в розвитку продуктивних сил держави. Крім того, недоліки Схем районного планування у вирішенні питань перспективного розподілу і використання земель, які на той час розроблялись, обумовили необхідність перспективного усвідомлення нових спеціалізованих розробок. Цим було зроблено перший крок в поглиблення теорії землеустрою щодо значного розширення сутності його від господарського рівня до загальнодержавного, а з часом і регіонального. Тобто в основу землеустрою покладено територіальний, а не господарський принцип, враховуючи усі категорії земель держави, в тому числі і сільськогосподарського призначення. В цей період в Україні вперше із союзних республік колишнього Радянського Союзу була розроблена Генеральна схема використання земельних ресурсів України на 1978-1990рр.

В Генеральній схемі були висвітлені пріоритетні напрями використання земельного фонду на відповідну перспективу, науково обгрунтований розподіл земель між галузями економіки України відповідно розвитку продуктивних сил, відповідне організаційно-методичне та фінансове забезпечення реалізації передбачених заходів.

Особливо слід відзначити, що в Україні вперше в колишньому Радянському Союзі у 1989 році інститут "Укрземпроект" перетворено в Український науково-дослідний і проектно-вишукуальний інститут по землеустрою (УкрНДІземпроект). Це була велика подія не тільки у сфері землеустрою, але й в цілому в Україні. З цього часу в м. Києві було створено новий науково-методичний центр з проблем землеустрою, в якому формується під керівництвом доктора економічних наук директора цього Інституту Л.Я. Новаковського національна наукова школа по землеустрою [27]. Основним завданням цього центру було:

-               розробка   і   впровадження   екологічно   збалансованих   систем

землекористування,    здатних    забезпечувати    стабільність    грунтово-

біологічних.      екосистем,   відновлення   родючості    грунтів,    постійне

підвищення продуктивності землеробства на основі ресурсозбереження;

-               вдосконалення регіональних моделей землеустрою, що базуються

на контурно-меліоративній організації території;

-               наукове  обґрунтування  шляхів  запобігання  скороченню  площ

сільськогосподарських угідь з розробкою систем екологічного захисту

цінних земель, моніторингу земельних ресурсів;

• створення республіканської автоматизованої системи збору, збереження та використання інформації про кількісний і якісний стан земельного фонду   і   оцінки  земель  для  потреб  прогнозування,  планування  та

15

проектування заходів з метою поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;

складання генеральних і регіональних Схем: використання й охорони

земель;   протиерозійних   заходів;   рекультивації  порушених   земель,

розвитку   колективного   садівництва,   а  також   відповідних  розділів

республіканських і галузевих програм;

розробка проектів землеустрою, планування та забудова сільських

населених пунктів;

організації території колективних садів, будівництва протиерозійних

гідротехнічних   споруд,   терасування   схилів,   рекультивації   земель,

землювання      малопродуктивних      угідь,      створення      захисних

лісонасаджень;

проведення     земельно-оціночних     робіт,     топографо-геодезичних,

інженерно-геологічних,    фунтових,    геоботанічних    вишукувань    та

обстежень [26,. с. 5-6].

Нове визначення землеустрою на сьогоднішньому етапі дано професором В.П. Троїцьким в підручнику "Наукові основи землеустрою". Він відмічає, що "землеустрій - це соціально-економічний процес і система заходів з організації використання й охорони земель, організації і регулювання землеволодінь, землекористувань і спеціальних фондів земель, влаштування території сільськогосподарських підприємств, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів" [12].

Враховуючи неоднозначні підходи щодо визначення землеустрою в різні періоди і особливо в сучасний період, період корінних змін в земельних відносинах в Україні, є необхідність наукового обгрунтування поняття сутності, системи землеустрою, його ролі в суспільно-економічних відносинах України та перспектив розвитку хоча б на найближчі 10 років.

Землеустрій, як наука сформувався в Україні на початку 50 років XX століття. Як показує історичний досвід в кожний період у суспільстві відпрацьовується конкретна концепція землеустрою, яка визначає мету, завдання і шляхи його розвитку. В свою чергу напрями розвитку земельних відносин, які пов'язані з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин обумовлюють і сутність землеустрою, як механізму їх реалізації. Цей механізм формується державою, бо вона як надбудова над базисом впливає на політику щодо характеру виробництва через встановлення відповідних законів, які визначають форми власності на" землю, правове і організаційне забезпечення землекористування і землеволодіння.

Враховуючи те, що продукт землеустрою - землеволодіння і землекористування та властиві їм системи організації виробництва і" території функціонують у загальній системі земельногосподарського устрою країни, багато економічних, організаційних, технологічних і соціальних     взаємозв'язків     між     ними,     а    також     у     зв'язку     з

16

госпрозрахунковим (а в умовах ринку - комерційним) характером економічних взаємовідносин в народному господарстві, землеустрій та його ефективність повинні розглядатись з двох сторін : з точки зору всього суспільного виробництва і по відношенню до конкретного підприємства або громадянина. Тому в широкому розумінні нами (Новаковський Л.Я., Третяк A.M.) було сформульовано таке його поняття : "Землеустрій - це соціально-економічний процес цілеспрямованої організації території і засобів виробництва, що нерозривно пов'язані з землею, який проходить під дією розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві" [13].

Якщо узагальнити теоретичні обгрунтування, які висловлені вченими-землевпорядниками з приводу суті землеустрою, можна погодитись з такими основними висновками [14]:

Поява різних теорій землеустрою, які неоднозначно трактують

його суть, була викликана різноманітністю змісту і видів землевпорядних

робіт,    які    включають    юридичні,    технічні,    соціально-економічні,

організаційно-господарські дії, їх абсолютизацією, а також недостатнім

рівнем розвитку землевпорядної науки і практики.

Розкриваючи різні сторони землеустрою, слід мати на увазі, що він

впливає   на   всі   сторони   суспільного   виробництва.   Тому,   визнаючи

адміністративно-правове значення землеустрою, не можна забувати про

його економічну, соціальну, екологічну суть, так як правові норми завжди

виражають   певні   виробничі   відносини,   які   відповідають   соціаяьно-

економічному ладу суспільства.

3.             Не слід абсолютизувати техніко-економічну й організаційно-

господарську сторони землеустрою. Це може привести до заперечення

народногосподарського його  значення, державного характеру,  ролі  в

здійсненні  земельної політики,   необгрунтовано  скоротити  межі   його

застосування, знизити соціально-економічну і земельно-регуляторну роль.

4.             В умовах ринкової економіки економічна сторона є домінуючою в

землеустрої, визначає його суть.

Приведені висновки пояснюються такими причинами.

По-перше, землеустрій, в широкому розумінні, представляє собою складову частину суспільного способу виробництва, що проявляється як соціально-економічний процес організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов'язані з землею. Відповідно, землеустрій завжди пов'язаний з певним рівнем виробничих сил і виробничих відносин та залежить від об'єктивно діючих економічних законів (закону вартості, пропорційного розвитку, економії часу тощо).

По-друге, враховуючи, що закони суспільного розвитку сприймаються суспільством не безпосередньо, а через інтереси, тому землеустрій має державний характер і, будучи під контролем органів виконавчої і законодавчої влади, завжди здійснюьфія в груп   людей   (наприклад,   селян).   В   системі

17

сі 325206

виробничих, соціальних переважаючими є економічні. Тому завдання землеустрою завжди полягає в такому перерозподілі землі, який забезпечує єдність економічних інтересів суспільства, окремих колективів і громадян з пріоритетністю суспільних інтересів. У цьому зв'язку земля завжди є об'єктом конфліктуючих інтересів, а землеустрій як механізм її розподілу і організації використання завжди перебуває в центрі політичної боротьби.

По-третє, в процесі землеустрою земельні ділянки розподіляються між власниками землі і землекористувачами, а через них - між галузями суспільного господарства (сільським господарством, промисловістю, транспортом тощо). Потім здійснюється внутрігосподарське облаштування землеволодінь і землекористувань, розміщуються виробничі об'єкти, житлова забудова, дороги, угіддя (рілля, сади, сінокоси, пасовища), сівозміни, лісові насадження і т.п. При цьому земля може виконувати різні функції.

В сільському господарстві процес виробництва продукції безпосередньо пов'язаний з родючістю ґрунтів, якісним станом земель і характером їх використання. З метою підвищення родючості людина різними способами діє на землю: здійснює земельні поліпшення, проводить меліоративні і культуртехнічні роботи, землеохоронні заходи, вносить добрива і т. п.

В оброблювальній промисловості земля є, в першу чергу, місцем, на якому здійснюється процес праці. Родючість, як природна властивість землі, не має суттєвого впливу на одержання матеріальних благ.

В добувній промисловості роль землі значно більша, вона вступає в якості предмету праці, який містить запаси вугілля, руди, газу, нафти та інших корисних копалин.

При проведенні землеустрою, з однієї сторони, створюються умови для кращого використання природної і економічної родючості за рахунок диференційованого розміщення угідь і сівозмін, посівів сільськогосподарських культур на найбільш придатних землях і т. д., з іншої - підвищуються продуктивні властивості землі завдяки комплексу робіт з "її поліпшення та охорони від деградаційних процесів. В результаті зростає її економічна роль.

По-четверте, при землеустрої формується інформаційна основа для управління земельними ресурсами, реєстрації прав на землю і впровадження економічного механізму регулювання земельних відносин. В результаті проведення землеустрою утворюються нові і реорганізуються існуючі землеволодіння і землекористування, встановлюються їх межі, оцінюється якість земель, видаються документи, які посвідчують право власності на землю тощо. При цьому одержують дані по кожній земельній ділянці: її розмір, вартість, правовий режим, економічні заходи стимулювання раціонального використання землі.

По-п'яте, основна мета землеустрою заключається в організації ефективного використання земель, яка досягається завдяки найкращому

18

розміщенню суспільного виробництва й окремих галузей, раціональним пропорціям побудови і ведення господарства. Організаційно-виробнича структура узгоджується з якістю і територіальними властивостями земельних масивів (їх площею, розміщенням, конфігурацією тощо). Організація території, яка намічається в проектах землеустрою, закладає каркас майбутнього господарства і визначає його економічну ефективність.

По-шосте, державний характер землеустрою передбачає, що він знаходиться в загальній системі управління земельними ресурсами різних рівнів (національного, регіонального, місцевого), яка включає:

1)             інформаційне забезпечення у вигляді державного земельного

кадастру і моніторингу земель;

прогнозування і планування використання та охорони земель;

організацію використання й охорони земель;

контроль за використанням і охороною земель.

Тому вже в редакції 2001 року Земельного кодексу України (ст. 181) поняття землеустрою сформульовано як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил [11].

Таким чином в ході суспільного розвитку землеустрій набув характеру багатогранної діяльності, яка охоплює земельну політику, організацію раціонального використання й охорони землі, управління земельними ресурсами, в т. ч. регулювання земельних відносин, проводиться в поєднанні з питаннями розселення і переселення .людей, здійсненням меліоративних, культуртехнічних і протиерозійних заходів, обліком і реєстрацією земельних ділянок, оцінкою землі, геодезичними і картографічними роботами. Отже, землеустрій представляє собою складну систему практичних і теоретичних знань.

Тому, ще у період зародження землевпорядної науки (кінець XIX -початок XX ст.) багато вчених вказували на необхідність вивчення землеустрою як комплексу наукових дисциплін.

З теоретичної точки зору перелік дисциплін, які формують землевпорядну науку, не змінюється. Вдосконалюється і розвивається тільки їх зміст, який визначається науково-технічним прогресом в галузі і * завданнями держави по регулюванню землеволодіння і землекористування. Класифікацію спеціальних землевпорядних наукових дисциплін, які мають свій предмет дослідження і сферу практичної діяльності, можна провести виходячи з того, що з одного боку, землеустрій є наукою і повинен мати теорію, методологію, методику, історію, а з Іншого боку - це сфера практичної діяльності, яка має технічну, технологічну, організаційну, методичну, економічну, правову сторони.

19

Враховуючи встановлене нами [15] раніше відношення до об'єктів землеустрою, землевпорядні наукові дисципліни та їх предмети згруповані в систему, приведену на рис. 1.2.

Головне місце в системі спеціальних наукових дисциплін, які вивчають землеустрій, займають теоретичні основи землеустрою, землевпорядне проектування, економіка землеустрою та землевпорядний процес (як частина земельного права). В процесі вивчення цих дисциплін на- основі аналізу закономірностей функціонування землеустрою, організації території, прояву економічних законів, принципів і методів територіальної організації виробництва та його розміщення пізнаються способи та методи складання проектів'землеустрою, напрями організації раціонального використання та охорони земель, створення екологічно стійких ландшафтів, регулювання земельних відносин.

Поява нових технологій, вивчення земельних ресурсів, автоматизоване проектування, впровадження нових освітніх стандартів вимагають вдосконалення класифікації наукових дисциплін, які входять до складу землевпорядної науки.

Перша група дисциплін повинна включати спеціальні наукові дисципліни, які вивчають мету і завдання землеустрою та основи професійної діяльності фахівця - землевпорядника.

До другої групи наукових дисциплін, які не входять в землевпорядну науку, але мають пряме відношення до неї, без яких неможливий розвиток землеустрою, відносяться загальноосвітні наукові дисципліни. Вони дозволяють правильно і науково обгрунтовано здійснювати землевпорядні дії в різних галузях народного господарства, у всіх сферах управління земельними ресурсами з використанням різних засобів і методів.

Загальноосвітні дисципліни Волков СМ. поділяє на три групи: галузеві, науки про землю (які традиційно вивчаються землевпорядникгіми) і прикладні [16]. Склад загальноосвітніх і спеціальних наукових дисциплін в землевпорядній науці приведений в табл. 1.1.

Для дослідження землеустрою як науки застосовується широкий спектр методів. Зокрема, тут використовуються традиційні методи теоретичного пізнання - наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу і синтезу.

Шляхом абстракції відкриваються і формуються закони, визначаються механізми їх дії, встановлюються наукові поняття, категорії, які виражають суть досліджуваних об'єктів.

Індукція представляє собою рух думки від конкретного до загального, дедукція - навпаки, перехід від загальних положень до конкретних визначень. В ході практичної діяльності методи індукції та дедукції трансформуються в метод послідовних приближень. Так, наприклад, при обґрунтуванні ефективності проекту внутрігосподарського

20

Таблиця 1.1

Склад загально професійних і спеціальних наукових дисциплін в землеустрої