2.3. Соціально-економічний зміст землеустрою

Система суспільного і державного устрою, що характеризується визначеними земельними відносинами і відповідною політичною організацією суспільства з їх регулювання, визначає земельний лад суспільства.

Будь-яка держава, впливаючи на земельний лад, проводить земельну політику, в інтересах певних груп суспільства. Ця політика являє собою діяльність держави з регулювання земельного ладу, відносин між соціальними групами, окремими землевласниками або землекористувачами з приводу володіння та користування землею.

Процес державного впливу на земельний лад здійснюють різними заходами: правовими, економічними, організаційними.

Правові містять у собі моменти обов'язковості, владного примусу. Вони регулюють земельні відносини на основі земельного законодавства, судового й адміністративного права.

Економічні стимулюють розвиток земельних відносин на основі

оподатковування, кредитування, цільового фінансування, субсидування,

планування використання земель і т. ін.       . _.-

Організаційні забезпечують розвиток земельних відносин шляхом переселення людей у райони нового освоєння, організації різного роду кооперативів, товариств, підготовки кваліфікованих кадрів, надання допомоги в матеріально-технічному постачанні, транспорті і т. ін.     .

Земельну політику держави можуть здійснювати різні орган» -політичної і законодавчої влади, внутрішніх справ, адміністративні, судові, фінансові, банківські, різні комітети. Однак, у зв'язку з наявністю в даних органів безлічі інших функцій, пов'язаних з реалізацією зовнішньої і внутрішньої політики, виникає об'єктивна потреба в створенні спеціальних землевпорядних органів, що відносяться до політичної надбудови суспільства і відповідальних, в першу чергу, за завдання земельної політики держави.

Мета землевпорядних органів - забезпечувати ясність і порядок у використанні земель, охороняти і закріплювати право власності на землю, полегшувати перехід права власності від однієї особи (установи, організації) до іншої, при необхідності надавати інформацію про обкладання землі податком, вилучання диференціальної земельної ренти, організовувати господарсько-доцільне використання землі. Тому на ці органи покладають облік, економічну оцінку, надання і вилучення земель, організацію території, планування і контроль за використанням земель і здійсненням земельного законодавства.

Основне завдання землевпорядних органів — організація проведення землеустрою, тобто системи заходів щодо організації такого використання земель, яке відповідає інтересам держави і, насамперед, тих соціальних груп, які знаходяться при владі.

35

В цьому змісті з погляду держави і землеустрою, діяльність державних органів заключаешь в технічному і юридичному оформленню земельної власності, встановленню, забезпеченню й охороні прав землекористувачів та землеволодільців, цілеспрямованому регулюванню використання землі. Іншими словами, землеустрій — це передбачений законом процес, спрямований на здійснення земельної політики держави. Тому у відомій мірі землеустрій виступає як важіль, знаряддя, за допомогою якого держава регулює земельні відносини.

Характер землеустрою визначає відповідний землевпорядний процес, тобто землевпорядне діловодство, яке має юридичну, технічну й економічну сторони.

Юридична сторона землевпорядного процесу визначає порядок порушення, виконання, затвердження і руху землевпорядної документації (проекту); технічна — порядок складання, оформлення, видачі і зміст документів; економічна — організацію і технологію землевпорядних робіт, їх фінансування, вартість і т. ін.

У ряді випадків звичайних правових, економічних і організаційних заходів, які проводяться в процесі землеустрою або контрольованих землевпорядними органами, для регулювання земельного ладу буває недостатньо. Тоді держава, використовуючи політичні заходи, бере у свої руки безпосереднє розпорядження земельним фондом, здійснюючи великі аграрні перетворення або земельні реформи.

Наприклад, широко відомі: "Програма перебудови сільського господарства США"; закон "Про основну сільськогосподарську політику" в Японії, відповідно до якого в процесі встановлення розмірів селянських господарств значно знизилася їх чисельність; закон "Про ліквідацію черезсмужжя" у ФРН привів до ліквідації близько 600 тис. фермерських господарств.

Таким чином, у будь-якій суспільно-економічній формації землю розподіляють і організовують не тільки як природний ресурс і простий матеріально-технічний фактор виробництва, але, насамперед, як об'єкт соціально-економічних зв'язків в тісному поєднанні з виробничими відносинами, що обумовлює соціально-економічний зміст землеустрою.

Разом з тим, землеустрій не слід пов'язувати винятково з державою. Це пояснюється такими причинами.

По-перше, яка б не була ступінь активності держави в галузі управління земельним фондом і здійснення земельної політики, Землекористування (землеволодіння) самоорганізовуються, і при цьому відбуваються різні внутрішні процеси, обумовлені розвитком продуктивних сил і виробничих відносин.

По-друге, поряд зі здійсненням рішень державних органів в галузі землеустрою в землекористувачів виникають різні економічні інтереси, пов'язані   зі   зведенням   земель   у   великі   компактні   масиви   зручної

36

конфігурації, з трансформацією і поліпшенням угідь з метою підвищення ефективності господарства й обліку кон'юнктури ринку.

По-третє, землеустрій проявляється у визначених формах організації території, що відповідають даному рівню розвитку виробництва.

Наприклад, відомо, що система землеробства відбиває визначену ступінь розвитку продуктивних сил стосовно наявних природних, історичних і економічних умов. Організація території і використання землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві при різних системах землеробства є різною. Історично це знайшло відображення, наприклад, у підсічно-вогневій системі землеробства, яка переважала у свій час в умовах степу. Залишення земельних ділянок після значного зниження врожаїв було єдиним способом відновлення втраченої родючості ґрунтів.

Освоєння ґрунтозахисної системи землеробства в районах ерозії ґрунтів забезпечує контурно-меліоративна організація території.

Отже, землеустрій є багатогранним і дуже складним. Тому відобразити його сутність і соціально-економічний зміст - складне завдання. В цьому зв'язку основні напрями землеустрою, які характеризують різні сторони та дозволяють глибше зрозуміти його соціально-економічний зміст, приведені нижче в табл. 2.2 [20].

Таблиця 2.2 Характеристика сутності і змісту землеустрою