§4. Гарантії місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, які виступають необхідною умовою найбільш повного і ефективного функціонування місцевого самоврядування, його становлення і розвитку. Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов і засобів, які за­безпечують реалізацію і захист прав місцевого самоврядування.

У науковій літературі до гарантій місцевого самоврядування відносять загальні й спеціальні (юридичні).

Загальні гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

В якості економічних гарантій виступають закріплена Конституцією України економічна система суспільства, в основі якої лежить принцип свободи економічної діяльності, рівноправності форм власності, рівного правового захисту державної і комунальної власності.

До політичних гарантій відноситься закріплення в Основному Законі принципу гарантування місцевого самоврядування, а також принципу народовладдя, який здійснюється через органи дер­жавної влади і органи місцевого самоврядування, розмежування компетенції ор­ганів державної влади і органів місцевого самоврядування. Ст.7 Основного Закону закріплює, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Це – один із основоположних принципів організації влади, засада конституційного ладу. Конституційне закріплення цього принципу відповідає демократичним традиціям більшості держав, адже підтримка на державному рівні місцевого самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного устрою держави. Місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі, є специфічною формою реалізації належної народові влади, що випливає зі ст. 5 Основного Закону України.

Підтримка державою і органами місцевого самоврядування істо­ричних, культурних, національних і місцевих традицій свідчить про наявність духовних гарантій.

Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місце­вого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і ак­тах органів місцевого самоврядування. До них відносяться:

1. Гарантії, які забезпечують організаційно-правову самостійність місцевого са­моврядування:

По-перше, сюди відноситься чітке конституційне розмежування двох систем органів публічної влади.

По-друге, це самостійність формування населенням громади системи органів місцевого самоврядування. Згідно із законодавством представницькі органи місцевого самоврядування, сільський, селищний, міський голова обираються виключно шляхом місцевих виборів, а органи самоорганізації населення створюються тільки за ініціативою жителів. Територіальна громада у випадках, вказаних у законодавстві навіть може брати участь у визначенні системи місцевого самоврядування на підвідомчій території. Адже згідно з ч.2 ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» громада самостійно може прийняти рішення про утворення районних в містах рад, а відповідно до ч.3 ст. 11 Закону – про нестворення у сільських радах виконавчих органів (якщо громада налічує до 500 жителів).

Важливою гарантією організаційно-правової самостійності місцевого самоврядування є заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені законодавством до їх повноважень, крім випадків виконання делегованих радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом, що закріплює ст. 71 вищевказаного Закону. Таким чином, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

До гарантій цієї групи також відноситься право громади мати самостійну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає її історичні, культурні, соціальні та інші місцеві особливості, традиції й статут, який виступає необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування та забезпечує організаційну відокремленість у системі управління.

При вирішенні питань про зміну кордонів громади, найменування, перенайменування населених пунктів враховується думка населення відповідної території (наприклад, шляхом проведення консультативного референдуму), що є певною гарантією організаційно-правової самостійності.

2. Гарантії, які забезпечують фінансово-економічну самостійність місцевого само­врядування:

Однією з передумов формування повноцінної системи місцевого самоврядування є наявність матеріально-фінасової бази, самостійність якої гарантовано, по-перше, положенням Конституції про те, що сільські, селищні, міські громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють комунальною власністю, за­тверджують місцеві бюджети і контролюють їх виконання, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, мають право випускати місцеві позики, лотереї, цінні папери ы створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні уста­нови.

Другою гарантією виступає законодавче закріплення права створення і самостійного управління органів місцевого са­моврядування комунальними підприємствами, установами, організаціями. Причому вони визначають цілі, умови, порядок діяльності вказаних підприємств, затверджують їх статути, заслуховують звіти керівників про їх діяльність.

Створення самостійної матеріально-фінансової основи, а саме мінімального бюджету місцевого самоврядування, забезпечується державною фінансовою підтримкою, яка згідно із законодавством надається для збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій.

Гарантією ефективного здій­снення органами місцевого самоврядування делегованих органами виконавчої влади повноважень є те, що згідно зі ст. 143 Основного Закону України держава фінансує у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або шляхом віднесення у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає відповідні об’єкти державної власності.

3. Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування:

Ст.145 Конституції закріплює право місцевого самоврядування на судовий захист, яке деталізується в п.4 ст.71 Закону «Про місцеве самоврядування»- «органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування». Ці положення повною мірою узгоджуються з Європейською хартією про місцеве самоврядування, в якій підкреслюється, що органи місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених конституцією і законодавством країни принципів місцевого самоврядування.

Необхідно, однак, зазначити, що органи місцевого самоврядування не можуть самі звертатися за захистом до Конституційного Суду України, і така процедура може бути порушена тільки тоді, коли до нього в інтересах місцевого самоврядування звернеться Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, народні депутати у кількості не менше 45 осіб чи Уповноважений Верховної Ради з прав людини.

Із вищеозначеною гарантією тісно пов’язано те, що відповідно до п.10 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування можуть бути визнані незаконними з мотивів їх невідповідності Конституції або законам лише за рішенням суду.

Важливою гарантією правового захисту місцевого самоврядування є закріплення відповідальності місцевих органів виконавчої влади, підпри­ємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян перед органами місце­вого самоврядування за заподіяну шкоду їх діями чи бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень (п.3 ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До гарантій цієї групи також відноситься законодавче закріплення обов`язковості актів і законних вимог органів і по­садових осіб місцевого самоврядування. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Особливу роль у системі гарантій, які спрямовані на правовий захист місцевого самоврядування, має встановлена вищеозначеним законом (ст.75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами, оскільки це гарантує первинному суб’єкту місцевого самоврядування можливість впливати на діяльність органів шляхом контролю для найбільш ефективної реалізації функцій і повноважень місцевого самоврядування. Це положення виступає найважливішим елементом місцевої демократії, оскільки забезпечує реальну залежність органів місцевого самоврядування від населення.