§7. Методи діяльності Верховної Ради України

Серед методів роботи Верховної Ради України слід виділити планування, метод вироблення і прийняття рішень, контроль за виконанням прийнятих рішень, координацію, роботу з кадрами.

Планування охоплює всі аспекти діяльності парламенту і роботу всіх його структурних елементів. Зокрема, розробляється план законодавчої діяльності, план співробітництва з парламентами іноземних держав, графіки здійснення контрольних заходів, плани роботи структурних підрозділів Верховної Ради України. При цьому здійснюється поєднання поточного (на півріччя або рік) та перспективного (на 3 і більше років) планування.

З метою упорядкування законопроектних робіт і формування порядку денного третьої – четвертої сесій Верховної Ради України з урахуванням потреби подальшого розвитку та систематизації законодавства України, а також координації законопроектних робіт суб’єктів права законодавчої ініціативи Верховна Рада України 14 травня 1999 р. прийняла Постанову № 658-XIV, якою був схвалений Загальний план законодавчих робіт на 1999 рік. Організацію розробки та опрацювання законопроектів, зазначених у цьому плані, здійснюють комітети Верховної Ради України разом з Секретаріатом та Інститутом законодавства Верховної Ради України. Суб’єктам права законодавчої ініціативи та іншим суб’єктам, які здійснюють законопроектні роботи, було запропоновано врахувати перелік законів, передбачених загальним планом законодавчих робіт на 1999 рік, при підготовці та поданні законопроектів до Верховної Ради України.

Загальний план законодавчих робіт, як правило, складається з наступних підрозділів: назва законопроекту, суб’єкт законодавчої ініціативи, відповідальний комітет парламенту, термін подання на розгляд (вказується, в якому півріччі буде подано законопроект).

 На 1999 р. було заплановано до розгляду загалом 76 законопроектів, з яких на момент ухвалення плану 23 були вже розроблені, 14 пройшли перше читання, 7 – друге чи третє читання, а 32 ще не були розроблені. На перше півріччя було заплановано до розгляду загалом 52 законопроекти, а на друге – 24. На практиці Верховна Рада України значно перевищила заплановані показники: у 1999 р. парламентом було прийнято 280 Законів, з яких 120 – закони про внесення змін до законодавчих актів України.

Перспективне планування законодавчих робіт здійснюється шляхом розробки і прийняття довготривалих програм розвитку законодавства. Зокрема, Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1999 р. № 976-XIV було схвалено Державну програму розвитку законодавства України до 2002 року, якою повинні керуватися комітети Верховної Ради України та Секретаріат Верховної Ради України при плануванні своєї роботи. Згідно з цією програмою, загалом до розробки і розгляду заплановано 233 законопроекти, з яких 48 законопроектів на момент прийняття програми вже були розроблені, 19 пройшли перше читання, а 7 – друге чи третє читання. У 1999 р. було заплановано розглянути загалом 68 законопроектів, у 2000 р. – 128, у 2001 р. – 32, у 2002 р. – 5.

Метод вироблення рішень у роботі парламенту. Верховна Рада України приймає свої рішення у вигляді законів і постанов, а комітети – у вигляді рішень, рекомендацій і висновків.

Розробка законопроектів здійснюється в ініціативному порядку, за дорученням Верховної Ради України, на договірній основі за замовленням парламенту. Верховна Рада України може доручити розробку законопроекту комітету, науково-дослідним установам. В ініціативному порядку законопроект може бути розроблений громадянами і юридичними особами, але розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради України від імені органів і осіб, які мають право законодавчої ініціативи (Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів України, Національний банк України).

Стадії законотворення:

1. Стадія законодавчої ініціативи – закріплене в Конституції право певного суб’єкта внести пропозицію про прийняття закону і відповідний законопроект до Верховної Ради України.

2. Рішення Верховної Ради України про необхідність видання акта, розробку його проекту, включення до плану законопроектних робіт.

3. Розробка законопроекту і попередній його розгляд у комітеті, який приймає відповідний висновок і вносить його на розгляд Верховної Ради України.

4. Обговорення законопроекту – починається із заслуховування доповіді представника суб’єкта, який вніс законопроект.

5. Прийняття закону – за допомогою простого чи кваліфікованого голосування.

6. Підписання закону Головою Верховної Ради України і направлення його на підпис Президенту України.

7. Підписання закону Президентом протягом 15 днів з моменту його прийняття парламентом.

8. Опублікування закону протягом 10 днів після підписання Президентом.

Метод контролю за виконанням прийнятих рішень. Організацію роботи щодо контролю за проходженням документів, своєчасним вирішенням визначених у них завдань, процесом виконання у встановлені строки постанов і доручень Верховної Ради України здійснюють підрозділи її апарату. У необхідних випадках підрозділи або посадові особи, на яких покладається контроль за виконанням окремих документів, визначаються керівництвом Верховної Ради України, Секретаріату і Управління справами Верховної Ради України.

Контроль за підготовкою до розгляду проектів законодавчих актів, їх проходженням в апараті та своєчасним поданням на розгляд Верховної Ради України здійснює Управління організаційної роботи з комітетами Секретаріату.

Контроль за додержанням строків виконання завдань, визначених в актах Верховної Ради України, доручень, що даються на засіданнях Верховної Ради України, розпоряджень і доручень Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, Керівника апарату Верховної Ради України, за своєчасним розглядом депутатських запитів і повідомленням про результати їх розгляду керівництву Верховної Ради України та народним депутатам України здійснює Відділ контролю Секретаріату; виконання доручень Керуючого справами Верховної Ради України – Загальний відділ Управління справами.

Контроль за додержанням строків розгляду звернень громадян та результатами розгляду поставлених у них питань здійснює Відділ з питань звернень громадян Секретаріату або інші підрозділи апарату, на розгляд яких передано звернення.

Контроль за додержанням строків виконання рішень комітетів Верховної Ради України здійснюють секретаріати цих комітетів.

Контроль за додержанням строків виконання доручень керівництва Верховної Ради України щодо звернень Конституційного Суду України, інших органів правосуддя здійснює Відділ зв’язків з органами правосуддя Секретаріату Верховної Ради України. Доручення має бути виконане відповідно до змісту резолюції і у встановлені строки. Положення доручень без зазначення строків їх виконання реалізуються протягом місяця. Доручення з позначкою «Терміново» виконуються в строк до трьох робочих днів, а за потреби додаткового вивчення порушених питань – протягом 10 календарних днів. Відправлення доручень виконавцям здійснюється в день їх підписання, доручень з позначкою «Терміново» – негайно.

Якщо виникає необхідність продовжити строк виконання доручення, виконавець зобов’язаний завчасно звернутися з аргументованим клопотанням до органу або керівника, які дали доручення, але не пізніш як за три робочих дні до закінчення строку виконання доручення.

Рішення про зняття доручення з контролю або продовження строку його виконання приймається органом чи керівником, які дали доручення, або уповноваженими ними особами. За вказівкою керівника або за рішенням органу, що дали доручення, ці повноваження можуть бути покладені на керівників підрозділів, які безпосередньо здійснюють контроль.

Інформацію про результати виконання доручення виконавець подає через Загальний відділ Секретаріату органу або керівнику, які дали доручення.

Підрозділи апарату, що здійснюють контроль, вивчають інформацію щодо вирішення поставлених у дорученні питань. Керівник контролюючого підрозділу інформує орган або керівника, які дали доручення, про хід та результати розгляду доручення.

Метод координації у діяльності Верховної Ради України полягає у налагодженні стійкої конструктивної співпраці парламенту та його структурних підрозділів з іншими органами державної влади України. Координація досягається багатьма шляхами, серед яких можна виділити:

– участь у пленарних засіданнях Верховної Ради Президента, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України;

– попереднє узгодження кандидатур на посади, призначення на які здійснюється Президентом України, з Головою Верховної Ради України, депутатськими групами і фракціями;

– узгодження законопроектів, що знаходяться на попередньому розгляді у комітетах парламенту, з відповідними посадовими особами Кабінету Міністрів України та структурними підрозділами його Секретаріату;

– проведення координаційних нарад у Голови Верховної Ради України; засідання Погоджувальної Ради фракцій (груп);

– проведення спільних засідань і перевірок комітетами Верховної Ради України; спільна розробка проектів нормативних актів декількома комітетами, фракціями, групами;

– участь Голови Верховної Ради України в засіданнях Ради Національної безпеки і оборони України;

– діяльність робочих груп комітетів, до складу яких входять члени комітету, працівники Секретаріату Верховної Ради України, науково-дослідних установ, автори проектів, консультанти, експерти та ін.

– участь представника Верховної Ради України у роботі Конституційного Суду України, яка здійснюється згідно з Положенням про постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 20 травня 1999 р. № 691-XIV. Відповідно до названого положення, постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України є уповноваженою особою, яка відповідно до вимог, передбачених у ст.72 Закону «Про Конституційний Суд України», бере участь у конституційному провадженні, наділена правом вчинення від імені Верховної Ради України, яку представляє, всіх процесуальних дій, крім повної або часткової відмови від заявленої позиції, викладеної у поясненні чи висновку, поданому Головою Верховної Ради України до Конституційного Суду України, а також зміни чи уточнення предмету розгляду, передачі своїх повноважень іншій особі (передоручення). Постійний представник під час виконання покладених на нього функцій взаємодіє із структурними підрозділами апарату Верховної Ради України, секретаріатами комітетів Верховної Ради України з метою підготовки пояснень та висновків щодо законів та інших правових актів Верховної Ради України, які перебувають у конституційному провадженні. Він має право в установленому порядку здійснювати зв’язки з органами правосуддя, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України та іншими центральними органами виконавчої влади та їх посадовими особами стосовно справ, які перебувають у провадженні Конституційного Суду України

– координація роботи з Кабінетом Міністрів України. Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1999 р. № 355-р., з метою здійснення ефективних соціально-економічних перетворень в Україні та реалізації конституційних повноважень взаємодія з Верховною Радою України є одним з пріоритетних напрямів роботи Кабінету Міністрів України, його апарату, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Посадові особи, зазначені у додатках 1 та 2 названого розпорядження, забезпечують у депутатських фракціях (групах) і комітетах Верховної Ради України роз’яснення позиції Кабінету Міністрів України стосовно доцільності прийняття відповідних законодавчих актів, реалізація яких має вирішити нагальні та перспективні питання національної економіки. Для якісної підготовки проектів законодавчих актів комітети Верховної Ради України взаємодіють з відповідними структурними підрозділами апарату Кабінету Міністрів України.

– координація роботи з Верховною Радою Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного і культурного розвитку автономії здійснюється через Постійне представництво Автономної Республіки Крим у столиці України місті Києві, статус якого визначено Положенням, затвердженим постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21 січня 1999 р. № 357-2/99.

Метод інформаційного забезпечення роботи Верховної Ради України. Забезпечення народних депутатів України проектами законів, постанов, іншими документами та матеріалами, підготовленими до розгляду на засіданнях Верховної Ради України, здійснює Відділ обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України Секретаріату. Відділ технічної роботи з документами Секретаріату тиражує їх у необхідній кількості примірників і передає до Відділу обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України Секретаріату для вручення народним депутатам України. У дні засідань Верховної Ради України видача народним депутатам України документів і матеріалів здійснюється під час реєстрації депутатів. За вказівкою головуючого на засіданні парламенту документи можуть видаватися народним депутатам безпосередньо в сесійному залі під час засідань Верховної Ради України. Нормативно-правові акти надаються народним депутатам України Юридичним управлінням та Відділом інформаційно-бібліотечного забезпечення Секретаріату.

Стенографування нарад та інших заходів, які проводять Голова Верховної Ради України, його заступники, здійснює Відділ технічної роботи з документами Секретаріату. Засідання та інші заходи комітетів Верховної Ради України за потреби записують на диктофон або стенографують працівники секретаріатів комітетів Верховної Ради України. Диктофонні записи засідань Верховної Ради України, нарад у Голови Верховної Ради України здійснюються з одночасною розшифровкою диктофонним бюро та групою комп’ютерної стенографії «Графіт» Відділу технічної роботи з документами Секретаріату. Запис пленарних засідань Верховної Ради України на магнітну стрічку та їх поточний облік здійснює Відділ зв’язку і телерадіосистем Управління справами.

Важливим елементом інформаційного забезпечення роботи Верховної Ради України є довідкова робота. Працівникам апарату Верховної Ради України для роботи можуть надаватися такі довідки:

 – щодо надходження і відправлення службових документів – сектором службової кореспонденції Загального відділу Секретаріату;

 – щодо розглянутих, прийнятих і оприлюднених законів та постанов Верховної Ради України – протокольним сектором Загального відділу Секретаріату;

 – щодо переліку та результатів розгляду питань Верховною Радою України, документального забезпечення народних депутатів України до засідань Верховної Ради України – Відділом обслуговування пленарних засідань Верховної Ради України Секретаріату;

 – щодо результатів голосування народних депутатів України, в тому числі поіменного, під час розгляду питань порядку денного засідань Верховної Ради України, результатів поіменної реєстрації народних депутатів України – Управлінням комп’ютеризованих систем та мереж Секретаріату;

 – щодо переліку питань порядку денного та результатів їх проходження в комітетах Верховної Ради України – Управлінням організаційної роботи з комітетами Секретаріату;

 – щодо розпоряджень і наказів керівництва Верховної Ради України та її апарату – Відділом кадрів Секретаріату;

 – щодо рішень комітетів Верховної Ради України – завідуючими секретаріатами відповідних комітетів Верховної Ради України ;

 – щодо чинного законодавства України (закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України тощо) – сектором кодифікації Відділу експертизи законопроектів Юридичного управління Секретаріату;

 – щодо звернень громадян – Відділом з питань звернень громадян Секретаріату;

 – щодо проходження листів, адресованих народним депутатам України, і вирішення порушених у них питань – помічниками-консультантами народних депутатів України;

 – щодо проходження документів у підрозділах апарату – працівниками відповідних підрозділів, відповідальними за ведення діловодства у цих підрозділах;

 – щодо питань комплектування бібліотечних фондів, порядку обслуговування читачів – Відділом інформаційно-бібліо­течного забезпечення Секретаріату;

 – щодо документів, переданих на збереження до архіву Верховної Ради України – сектором архівного діловодства у Верховній Раді України Загального відділу Секретаріату;

 – щодо організації ведення діловодства в підрозділах апарату – сектором організації діловодства у Верховній Раді України Загального відділу Секретаріату.

Перспективним напрямком інформаційного забезпечення Верховної Ради України є інформатизація. Порядок забез­печення та використання ПЕОМ, комп’ютерної мережі та інформаційних систем у Верховній Раді України затверджений розпорядженням Голови Верховної Ради України № 348 від 12.05.1999 р.

З метою ефективного використання інформаційних систем, засобів обчислювальної техніки, ресурсів комп’ютерної мережі та враховуючи обмежене фінансування, вказаним розпоряд­женням встановлені норми забезпечення структурних підроз­ділів парламенту комп’ютерною технікою, програмно-техноло­гічними засобами та інформаційними ресурсами залежно від обсягів обробки даних у цих підрозділах:

– для комітетів – від 5 до 15 робочих станцій колективного користування залежно від коефіцієнта завантаженості (з 1–5 робочих станцій забезпечується доступ до глобальної комп’ю­терної мережі Інтернет);

– для депутатських фракцій – до 1–3 робочих станцій колективного користування (з 1–2 робочих станцій забезпечується доступ до Інтернету);

– для підрозділів Секретаріату обладнуються технологічні робочі станції, з яких забезпечується ритмічна обробка даних і обслуговування законотворчого процесу.

Кожному з комітетів, фракцій, структурних підрозділів Секретаріату може надаватись по одній узагальненій адресі електронної пошти. Народному депутату України за його письмовим замовленням може надаватися індивідуальна адреса електронної пошти на вузлі комп’ютерної мережі Верховної Ради України та доступ до поштової скриньки з робочих станцій, розташованих у приміщеннях відповідних комітетів та фракцій.

Інформаційно-пошукові системи «Право», «Картотека офіційних документів», «Законодавство» встановлюються на всі робочі станції мережі, та також на локальні ПЕОМ, які перебувають на балансі Управління справами; система «Законотворець» встановлюється тільки на робочі місця, де готуються порівняльні таблиці і за якими визначено відповідального працівника; «Електронний інформаційний бюлетень» встановлюється на всі робочі станції комп’ютерної мережі, а на компакт-дисках тиражується один раз на квартал (лише для народних депутатів України). Розповсюдження баз даних правової інформації для зовнішніх користувачів здійснюється на основі спільних планів роботи обміну даними та договорів.

Порядок використання системного програмного забезпечення на ПЕОМ, які під’єднані до комп’ютерної мережі Верховної Ради України, встановлений Інструкцією, розробленою Управлінням комп’ютеризованих інформаційних систем та мереж Секретаріату Верховної Ради України.

Нинішня ситуація з інформатизацією парламенту є досить загрозливою. Додаткова потреба підрозділів Верховної Ради України в сучасній персональній обчислювальній техніці становить близько 700 одиниць. Враховуючи, що термін морального старіння обчислювальної техніки становить в середньому 2–3 роки і що комп’ютерний парк Верховної Ради в основному складають морально застарілі моделі, необхідно щорічно виділяти кошти на закупівлю 100–120 нових сучасних персональних комп’ютерних систем та модернізацію 50–60 таких систем, що складає 20–25% балансової кількості комп’ютерних систем Верховної Ради України. З метою підвищення надійності та ефективності функціонування комп’ютерної мережі, а також впровадження нових інформаційних технологій законотворчої діяльності невідкладною є закупівля та заміна центральних серверів на більш потужні. У зв’язку з нарощуванням парку комп’ютерів проблематичним є під’єднання їх до загальної комп’ютерної мережі Верховної Ради України, вичерпані можливості активного мережевого обладнання, недостатньою є ємність закладних пристроїв. Тому необхідно провести модернізацію структурованої кабельної системи, активного мережевого обладнання, електроживлення комп’ютерів в адміністративних будинках Верховної Ради України. З метою захисту комп’ютерної мережі парламенту від несанкціонованого доступу потрібно закупити відповідне обладнання та програмне забезпечення. З метою підвищення ефективності роботи користувачів на персональних комп’ютерах необхідна закупівля та впровадження сучасного ліцензійного системного та прикладного програмного забезпечення.

Перелік баз даних комп’ютеризованих інформаційних систем Верховної Ради України та їх користувачів зображено у таблиці: