7. ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ШПИГУНСТВО

Підприємницьким шпигунством називається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 1486 КК).

Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг значною мірою залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність, яких є комерційною таємницею.

Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є дані про: 1) технологію виробництва продукції, товарів, їхні споживчі властивості; 2) ринки збуту товарів і послуг; 3) фінансовий стан підприємства та інші.

Закон не дає переліку відомостей, які є комерційного таємницею. За Законом України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., склад і обсяг таких відомостей визначає керівник підприємства відповідно до постанови Кабінету Міністрів "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" від 9 серпня 1993 р. № 611. Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю.

За ст. 1486 КК кваліфікуються два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:

1) незаконне збирання таких відомостей з метою використання їх; 2) незаконне використання відомостей, що є комерційною таємницею, на шкоду конкурентові.

Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну:

таємницю, або використання таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за статтями 17 і 1486 КК, якщо така спроба не заподіяла великої матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.

Великою вважається матеріальна шкода, заподіяна внаслідок використання відомостей, що є комерційною таємницею, яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян на місяць. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховують: 1) прямі матеріальні збитки; 2) витрати на відвернення шкідливих наслідків; 3) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.