6.2.1. Загальні принципи управління

Загальні принципи соціального управління відображають ті закономірності, котрі визначаються соціально-політичними цілями управління, тобто ті, котрі викладені у першій групі закономірностей. До загальних принципів управління відносяться наступні принципи: науковості, законності, гласності, гуманізму, розподілу влад, системності, плановості та конкретності.

Треба відмітити, що кожній закономірності може відповідати один або декілька принципів залежно від ступеня її пізнання. Так, загальний принцип науковості (наукової обгрунтованості, об'єктивності) може бути співвіднесений із закономірністю, яка відображає необхідність приведення системи та механізму управління до відповідного рівня розвитку суспільних відносин. Цей принцип передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому аоо на її окремі ланки на основі пізнання та використання об'єктивних законів та закономірностей в інтересах забезпечення оптимального функціонування системи. Керувати суспільством науково – це означає своєчасно виявляти прогресивні тенденції соціального розвитку, його закономірності, організовувати, регулювати та контролювати рух відповідно цих закономірностей. Значення даного принципу в наш час зростає, тому що багато принципових положень суспільних наук потребують перегляду та нових підходів.

Принцип законності має дуже важливе значення для будь-якої соціальної системи, тим більш для правоохоронної системи, якою є органи внутрішніх справ. Цей принцип полягає в обов'язковому виконанні законів і відповідних їм правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та суспільними організаціями. Принцип законності є конституційним (ст. 8 та 19) принципом політичної системи суспільства, державного ладу, системи соціального управління.

Принцип гласності є обов'язковим атрибутом демократичного суспільства. Це принцип функціонування зворотного зв'язку в системі соціального управління. Він полягає в своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів управління, про дійсне положення в суспільстві. Реалізація принципу гласності досягається за допомогою обов'язкових звітів управлінських органів перед населенням, наявністю будь-якої інформації про їх діяльність, всебічного обговорення важ.'ш-

114

віших питань та рішень, що приймаються. Цей принцип є засобом формування громадської думки, включення населення в процес управління, підвищення його активності, здійснення впливу громадянського суспільства на державу. Інструментом реалізації принципу гласності виступають засоби масової інформації. Це – конституційний принцип, тому що різні його аспекти містяться в багатьох статтях Конституції України (наприклад, ст. 15,32, 40, 55 та ін.). Цей принцип також міститься в Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, в багатьох інших законах та нормативних актах України.

Принцип гуманізму (від лат. humanys – людський, людяний) є одним із основоположних принципів управління в демократичному суспільстві. Цей принцип виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, його права на волю, щастя, розвиток, виявлення своїх здібностей, що вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів. Цей принцип поєднує в собі рівність, справедливість, людяність, що є бажаною нормою відносин між людьми. Цей принцип проходить своєрідною червоною ниткою через усю нову Конституцію України. Це, зокрема, підтверджується змістом розділу другого – "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Коротко смисл цього принципу можна висловити так: соціальне управління існує для людини.

Принцип розподілу влад є типовим для цивілізованих країн і закріплений в їхніх конституціях. Автором цього принципу є Шарль Монтеск'є17. У своїй відомій праці "Про дух законів" (1748 р.) він обгрунтував теорію розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. "Політична свобода, – писав філософ, – може бути виявлена лише там, де нема зловживань владою. Однак багаторічний досвід показує нам, що кожна людина, яка наділена владою, схильна зловживати нею і утримувати в своїх руках владу до останньої можливості. Для того, щоб попередити подібне зловживання владою, необхідно, як це випливає із самої природи речей, щоб одна влада стримувала іншу... Коли законодавча та виконавча влади з'єднуються в одному і тому ж органі... не може бути свободи... З іншого боку, її не може бути, якщо судова влада не є відокремленою від законодавчої та виконавчої... І настане кінець усьому, якщо одна і та ж особа або орган, дворянський або народний за своїм характером, стане здійснювати всі три види влади".

Цей основоположний принцип правової держави і управління, сформульований Монтеск'є, не зазнав істотних змін, лише збагатився практикою. Розподіл влади створює надійні гарантії від її узурпування, безмежних повноважень, якщо такі надаються главі держави представницьким органом, від зловжи-

17 Монтеск'є Шарль (1689–1755) – французький просвітитель, філософ, правознавець та письменник.

115

вань владою. Окрім того, це дозволяє розмежувати сфери компетенції та відповідальності. Цей принцип втілений в Конституції України (ст. 6).

Принцип системності соціального управління спрямований на з'єднання (при відповідній диференціації) окремих взає-мообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети. Тому принцип системності передбачає тісно пов'язані, що здійснюються в рамках однієї спрямованості, дії різних органів управління. Це означає не звичайну координацію за допомогою погодження, а з'єднання дій в цілісну цільову програму, де окремі органи управління, їх завдання виступають як взаємопов'язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення управлінського процесу. Реалізація цього принципу потребує певних зусиль, але й дає великий ефект.

Принцип плановості в соціальному управлінні спрямований на забезпечення пропорційного розвитку різних регіонів, різних галузей економіки та інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням як об'єктивних законів і закономірностей, так і потреб суспільства, колективів, соціальних груп. Форми практичної реалізації цього принципу, які існували за часів СРСР, тепер зазнають гострої критики за те, що вони зумовили глибокий розрив між цілями керованих та управляючих систем. Нині і на теоретичному і на практичному рівні робиться спроба усунення цього недоліку. В усякому разі, погана практика застосування цього принципу не робить поганим сам принцип, без нього управління взагалі не можливе.

Серед загальних принципів управління слід назвати також принцип конкретності. Його зміст полягає в тому, що необхідно вивчати конкретні процеси управління, зіставляти їх з відповідними законами та закономірностями, дивитись як останні діють, виявляються за конкретними обставинами, і робити правильні висновки для практики. Цей принцип в управлінні має безліч виявів.

Керувати конкретно – означає, зокрема, керувати на основі вірогідної і науково обробленої інформації про внутрішній стан об'єкта управління, про зовнішні умови, в яких він функціонує. Однією з ознак наукового управління, важливішою вимогою принципу конкретності є раціональна організація інформаційних процесів. За останні роки в соціальній практиці досить широко використовуються такі ефективні способи здобування інформації, як конкретні соціологічні дослідження, статистика, соціальний експеримент та ін. Ці способи використовуються і в системі органів внутрішніх справ з метою підвищення ефективності її функціонування.

116