§ 6. Значення керівних роз'яснень Верховного Суду Українидля однакового застосування судами чинного законодавства про працю

Тлумачення і використання судовими органами законодавства про працю дає їм можливість здійснювати судовий нагляд за додержанням чинного законодавства і тим самим сприяти здійсненню економічних та соціальних завдань, що стоять перед державою і народним господарством.

Розгляд трудових спорів судовими органами є особливою формою контролю за правильністю додержання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Одночасно такий розгляд спорів становить і застосування норм трудового права до спорів, що виникли з трудових правовідносин. Досвід діяльності судів свідчить про те, що не завжди як власник і уповноважений ним орган, так і правоохоронні органи витлумачують і застосовують правові положення законодавства про працю таким чином, щоб їх наслідком було правильне відображення загальних інтересів суспільства і громадян, захист прав і обов'язків учасників трудових правовідносин.

При такому контролі судових органів за правильністю застосування власниками або уповноваженими ними органами законодавства про працю в судових органах накопичується значна кількість випадків, при узагальненні яких створюється відповідна практика. Вивчення цієї практики дає можливість вищому судовому органу України - - Верховному Суду -- давати керівні роз'яснення по застосуванню трудового законодавства.

Керівні роз'яснення, що приймаються Пленумом Верховного Суду України, містять тлумачення норм права, орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Під тлумаченням нормативних актів розуміється, по-перше, усвідомлення певним суб'єктом їх змісту, по-друге — роз'яснення, тобто доведення до розуміння усвідомленого іншими суб'єктами.

Норми права завжди мають загальний характер, а застосовуються до конкретних фактів. Тлумачення судом закону по кожній справі, що розглядається, називається каузальним.

Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є також тлумаченням, але таким, що проводиться з використай-

>>>79>>>

ним досвіду вирішення багатьох справ, на базі судової практики. Воно орієнтує судові органи на правильність застосування чинного законодавства. При цьому не тільки керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України можуть бути орієнтиром для судової практики, а й постанови чи ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду по конкретних справах, коли в них знаходять відображення важливі, принципові для практики питання, що виникають при застосуванні правових норм.

Такі постанови і ухвали по конкретних справах одержали на практиці визнання як своєрідні прецеденти судового тлумачення правової норми. Такі прецеденти судового тлумачення, як і керівні роз'яснення, не становлять нових нормативних актів, що дозволило багатьом авторам протягом тривалого часу стверджувати, що вони не відносяться до джерел права.

Для вирішення цього питання необхідно підкреслити, що право --це форма існування і закріплення юридичних уявлень, традицій, звичаїв. Генетично право передує закону. Відносини, що склалися в суспільстві, виходячи з уявлення людей, якщо вони займають важливе місце в системі відносин і в регулюванні цих відносин зацікавлена держава, урегульовуються в нормах, що приймаються державою.

Право і законодавство з точки зору їх сутністних характеристик є тотожніми з тією лише різницею, що будь-яке законодавство, яким встановлюється правило поведінки, є правом. Але не завжди право виступає у формі законодавства. Можливі навіть факти існування права поза законом, прецедентом і правовим звичаєм. Йдеться про аналогію права, що, на нашу думку, є визнанням законодавцем можливості прояву в індивідів юридичних прав без спеціальної на те вказівки закону.

Прогалини в праві виникають саме тому, що законодавець внаслідок тих чи інших причин не зміг передбачити, охопити законом усі можливі варіанти виникнення права в суб'єктів. Тому законодавець наділив судові органи правом визнавати певні вимоги суб'єктів правовими у випадку, коли вони не відображені в чинному законодавстві, але входять у сферу правового регулювання. Суд у цьому разі створює нову норму, використовуючи загальні принципи галузі права.

Держава приймає законодавчі акти, при застосуванні яких виникає право. Стосовно до держави право виступає як форма

>>>80>>>

суспільної свідомості, яка обумовлює міру поведінки людей мірою усвідомлення своїх прав та обов'язків, соціальної відповідальності. Прийняте державою законодавство — це лише частина об'єктивного права. «Право» як поняття включає в себе також суб'єктивні права, «соціальні права».

Право існує не тільки на рівні загального, а й на рівні правовідносин, юридичного статусу суб'єкта, його прав та обов'язків. Норми, якщо вони відповідають суспільним відносинам і діють, не можуть залишитися незмінними в приписах закону і кодексів. Вони втілюються в правовідносини, які становлять собою певну систему вчинків, в нормативну правову регуляцію, в правопорядок. Упорядкування фактичних відносин поряд з вищими органами державної влади і управління здійснює також Верховний Суд України, роз'яснюючи судам зміст правових норм і порядок їх застосування.

Пленум Верховного Суду України може виступати у двох формах. Він як судовий орган може розглядати конкретні справи. Постанова Пленуму Верховного Суду по такій справі фактично є завершенням розгляду даної справи і процесуальним актом. Тому винесення такого акта повинно здійснюватись в рамках встановленого процесуального регламенту.

Постанови Пленуму Верховного Суду України, якими даються керівні роз'яснення, мають зовсім іншу правову природу. Вони не пов'язані з розглядом конкретних справ, а містять аналіз судової практики, відзначають конкретні її помилки і недоліки, орієнтують суди на їх усунення і таким шляхом сприяють удосконаленню судової діяльності.

Піддаючи тлумаченню правові норми, суд зобов'язаний побудувати свої роз'яснення на принципах як правової норми, так і принципах даної галузі права в цілому. При цьому проведене судом тлумачення і роз'яснення з приводу застосування норми не повинно обмежувати чи іншим способом зменшувати обсяг прав, що визначені законом.

Прикладом такого широкого тлумачення може бути постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». В ній наголошено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору

>>>81>>>

його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Роз'яснено, що суд не може, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, які відповідно до ст. 150 Конституції України віднесені до повноважень Конституційного Суду України. Разом з тим суд на підставі ст. 144 Конституції може визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст. 124 Конституції -акти органів державної виконавчої влади, міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України у такому разі не вимагається.

Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресовано не тільки судовим органам. Власники підприємств, установ, організацій і уповноважені ними органи, професійні спілки, робітники і службовці при вирішенні спірних питань, що випливають із трудових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень, з тим щоб усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну трудову справу. Вирішуючи, наприклад, питання про розірвання трудового договору з працівником за систематичне порушення ним трудової дисципліни, власник або уповноважений ним орган, профспілковий комітет змушені звернутися до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у якому роз'яснено, що за цією підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до працівника дисциплінарного або громадського стягнення, за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку. В таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили законної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Неврахування власником або уповноваженим ним органом цього роз'яснення Пленуму Верховного Суду України безумовно

>>>82>>>

викличе визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі.

Суди забезпечують проведення в життя правових норм, здійснюють піднормативне регулювання суспільних відносин, забезпечують досягнення мети правового регулювання. Результати судової правозастосовної діяльності не завжди повністю відповідають нормам права, їх ідеальній моделі. Тому в рішеннях судових органів по розгляду конкретних справ міститься додаткова інформація про суспільні відносини та зміст норм права.

Судовий орган будь-якого рівня при розгляді трудових спорів здійснює правосуддя. Наслідки діяльності суду об'єктивізують-ся в його постановах, починаючи з рішення районного суду і закінчуючи керівними роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України. Однак змістом судової практики, що лягає в основу керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, є не сукупність актів застосування права, а сконцентровані в них міркування про фактичні обставини, норми права та їх елементи. Тобто використовується думка, ідея судових органів щодо застосування закону.

При розгляді конкретних справ суд здійснює індивідуалізацію, тобто підводить одиничне під загальне, наслідки якої об'-єктивізуються в рішенні суду. На відміну від загальних право-застосовних положень висновки суду адресовані конкретним особам і по конкретній справі, їх обов'язковість обмежена рамками даного випадку, що визначає їх місце і роль в процесі правового регулювання.

Усі ці індивідуальні правозастосовні положення є «крупинками» досвіду і створюють один з елементів змісту судової практики. З багатьох «крупинок» формується практика застосування певних норм права до конкретних фактичних обставин.

Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України носять загальний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно саме для джерел права. Але ці роз'яснення не підміняють закон, не змінюють його суті, а носять допоміжний характер. Видання таких роз'яснень не наділяє вищий судовий орган країни правотворчими функціями і не підміняє правотворчі органи.

Районний чи інший суд, що безпосередньо розглядає трудовий спір, має достатні владні повноваження, щоб забезпечи-

>>>83>>>

ти виконання роз'яснень Пленуму Верховного Суду України всіма учасниками процесу. Якби таких повноважень судові органи не мали, то вони не могли б виконати завдання, що стоять перед правосуддям, і забезпечити точне і неухильне дотримання законів усіма підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами України.

Отже, керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України забезпечені достатнім механізмом для їх виконання. Ігнорування цих роз'яснень може викликати скасування або зміну судового рішення, яке винесене всупереч роз'ясненню. Тому можна зробити висновок, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, котрі містять тлумачення закону вищим судовим органом держави, даються ним у рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом трудового права. Крім законодавчих норм, підзаконних і локальних актів право включає в себе конкретизуючі юридичні норми — право-положения, що виробляються судовою і адміністративною практикою в процесі тлумачення і застосування юридичних актів.