2.1. Ідеологія інформаційного суспільства

Проблеми ствердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах, що постають в сучасний період перед українським суспільством, усе більш і більш наштовхуються на вирішення питання нормальної циркуляції інформації й оптимізації соціального управління. Сьогодні багато говорять і пишуть про необхідність переходу до ринкових відносин, формування правової держави, складання демократичних традицій, інститутів і норм.

Проте, завжди важливо пам'ятати, що здійснення цих заходів не є самоціллю, а виступає лише засобом для досягнення головної цілі — створення сприятливих умов для повноцінного розвитку окремої особистості, а згодом і відновлення всього суспільства. Економічна, політична і судово-правова реформи повинні відбуватися заради ефективного взаємовигідного соціального управління і повноцінного обміну інформацією, що забезпечить свободу і гідну життєдіяльність людині. Тенденція до зростання ролі інформації в житті суспільства служить підставою для висновку про те, що в теперішніх умовах найвищого рівня цивілізації досягає та держава, яка буде мати у своєму розпорядженні найбільш якісну інформацію, засвоювати її швидше у загальному обсязі, а також ефективніше використовувати її для досягнення загальнолюдських цілей. Тобто створення справжніх ринкових відносин, втілення у життя принципів демократії, побудова правової держави виступають такими економічними і політико-правовими чинниками, що обумовлюють оптимальні умови для ефективного функціонування суспільства, прискореного розвитку його інформаційного змісту. У такому суспільстві інформація, яка є головним соціальним капіталом, виступає об’єднуючою основою для подальшого функціонування економіки, політики, права, є запорукою подальшого прогресу. При цьому, значущість інформації, як свідчить практика, буде теж тільки зростати.

Справді, як ринкові відносини, що самоорганізуються, можуть існувати без повноцінного інформаційного середовища, без нових інформаційних технологій, що виконують у соціальному організмі роль нервової системи? Адже в кінцевому рахунку, “геній ринку”, так би мовити, полягає в тому, що він афішує інформацію про те, що мають люди і чого вони хочуть. Як демократичні інститути і норми можуть реально здійснюватися без інформаційного плюралізму і якісно нових структур у сфері комунікацій, які сприяють прийняттю оптимальних рішень? Як особистість, громадянське суспільство може впливати на державу без концепції найбільш повного забезпечення прав людини і, насамперед, права на інформацію, яке надає можливість наблизитися до аксіоматичної формули — “править той, хто володіє інформацією”? Крім усього іншого, в результаті ускладнення суспільної поведінки збільшуються інформаційні потреби людей; тому інформація перетворюється в масовий продукт, перестає бути безкоштовним товаром, виникає інформаційний ринок, де інформація продається і купується, а операції з нею приносять прибутки і збитки. Все більше і більше інформаційна нерівність веде до нерівності соціальної. В результаті можна сказати, що сучасне суспільство використовує чотири основних ресурси: працю; капітал; індустріальну, групову і регіональну свободу (децентралізацію); інформацію (теоретичні знання і різноманітний рід відомостей, у тому числі практичні навички людей, що постійно оновлюються). Перші два з них служать чинниками виробництва, останні — необхідними умовами їх ефективного використання. Коли ступінь ефективності перевищує критичне значення, та можна говорити про постіндустріальне, або інформаційне суспільство. У такому суспільстві політика й інформація – це взаємозалежні явища, що впливають одне на одне в процесі соціального управління.

На наш погляд, було б надзвичайно важливим проаналізувати виникнення ідеології інформаційного суспільства. Вперше в достатньо чіткому вигляді ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х — початку 70-х рр. ХХ ст Винахід самого терміну “інформаційне суспільство” приписується професору Токійського технологічного інституту Ю.Хаяши. Загальні контури інформаційного суспільства були змальовані у звітах до японського уряду декількома організаціями: Агентством економічного планування (EPA — Economic Planning Agency) — “Японське інформаційне суспільство: теми і підходи” [83]; Інститутом розробки та використання комп'ютерів (JACUDI — Japan Computer Usage Development Institute) — “План інформаційного суспільства” [84]; Радою з структури промисловості (ISC — Industrial Structure Council) — “Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства” [85].

У згаданих звітах інформаційне суспільство визначалося як таке, де процес комп'ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, позбавляє їх від рутинної роботи, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва. При цьому зміниться і саме виробництво — продукт його стане більш “інформаційноємним”, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості: “... виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального, буде рушійною силою створення і розвитку суспільства” [86, р.29]. Приділяючи багато уваги трансформації людських цінностей в інформаційному суспільстві, I.Масуда, глава Інституту інформаційного суспільства й один з авторів Плану інформаційного суспільства, який поданий Інститутом розробки та використання комп'ютерів (JACUDI), висунув концепцію, відповідно до якої інформаційне суспільство буде безкласовим і безконфліктним, — це буде суспільство згоди, з невеличким урядом та державним апаратом. І. Масуда також підкреслював, що на відміну від індустріального суспільства, характерною цінністю якого є споживання товарів, інформаційне суспільство висуває як характерну цінність час. У зв'язку з цим зростає цінність культурного дозвілля [86, p.29].

Японський варіант концепції інформаційного суспільства розроблявся, насамперед, для вирішення завдань економічного розвитку Японії. Ця обставина обумовила його обмежений і прикладний характер. Проте, у 70-ті рр. відбувається конвергенція двох ідеологій, що майже одночасно народжуються, — інформаційного суспільства і постіндустріалізму. Остання, на відміну від першої, мала достатньо солідну теоретичну базу. Ідея постіндустріального суспільства була висунута ще в 60-ті рр. американським соціологом Д.Беллом. У розгорнутому виді концепція постіндустріалізму подана в його книзі “Початок постіндустріального суспільства. Досвід соціального прогнозу” [87].

Розподіляючи історію людського суспільства на три стадії — аграрну, індустріальну і постіндустріальну, Д.Белл прагнув змалювати контури постіндустріального суспільства, багато в чому відштовхуючись від характеристик індустріальної стадії. Подібно іншим теоретикам індустріалізму (насамперед Т.Веблену), він трактує індустріальне суспільство як організоване навколо виробництва речей і машин для виробництва речей. Поняття індустріального суспільства, підкреслює він, охоплює минуле і дійсне різноманітних країн, що можуть належати до протилежних політичних систем. Саме індустріальний характер суспільства, відповідно Д.Беллу, визначає його соціальну структуру, включаючи систему професій і соціальні верства. Соціальна структура при цьому “аналітично відокремлюється” від політичного і культурного вимірів суспільства. На думку Д.Белла, зміни в соціальній структурі, що відбуваються в середині ХХ ст., свідчать про те, що індустріальне суспільство еволюціонує до постіндустріального, що і повинно стати визначальною соціальною формою ХХI ст. [87, р.10].

Д.Белл також виділяє головні риси постіндустріального суспільства. Для постіндустріальної стадії є характерним перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, які пов'язані, насамперед, з охороною здоров'я, освітою, науковими дослідженнями та управлінням. Ця риса постіндустріального суспільства тісно пов'язана зі змінами в розподілі занять: спостерігається зростання кількості інтелігенції, професіоналів і “технічного класу” (така тенденція виявляється вже в змінах структури зайнятості, що відбуваються в індустріальний період). Центральне місце в постіндустріальному суспільстві, відповідно Д.Беллу, посідають знання, причому знання теоретичні. “Звичайно, знання необхідно для функціонування будь-якого суспільства. Але відмітною рисою постіндустріального суспільства є характер знання, — зазначав він. — Найважливіше значення для організації рішень і напрямку змін набуває центральна роль теоретичного знання, що припускає першість теорії над емпіризмом і кодифікацію знань в абстрактних системах символів, які … можуть використовуватися для інтерпретації різноманітних сфер досвіду, що змінюються. Будь-яке сучасне суспільство живе за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачати майбутнє і здійснювати планування. Саме зміна в усвідомленні природи інновацій робить вирішальним теоретичне знання” [87, р.20].

Найважливішу складову процесу перетворення теоретичного знання в джерело інновацій Д.Белл бачив у виникненні наукоємних галузей промисловості: хімічна промисловість, обчислювальна техніка, електроніка, оптика. Велике враження на американського вченого справило теоретичне обґрунтування можливості втручання уряду в економіку і практичні заходи, які було здійснено Ф.Рузвельтом для подолання в країні великої депресії. Ці явища, вважає Д.Белл, служать показником того, що економічні концепції (тобто теоретичні побудови в галузі економічної науки) можуть відігравати певну роль у державному управлінні й економічній практиці. “Було б технократизмом думати, — пише він, — що управління економікою є прямим додатком економічної моделі. У цьому випадку ми випустили б з уваги політичні міркування, які встановлюють структури прийняття рішень. Економічні ж моделі визначають межі, в яких можна діяти, і можуть визначати наслідки альтернативних політичних виборів” [87, р.25].

З'єднання науки, техніки та економіки знаходить вираження у феномені НДР (наукові дослідження і розробки), які, на думку Д.Белла, повинні грати усе більш важливу роль у суспільстві, що зорієнтовано в майбутнє. Орієнтованість у майбутнє — ще одна риса постіндустріального суспільства — припускає контроль за технологіями, оцінкою технологій, розробкою моделей технологічного прогнозу. Нарешті, суттєвою характеристикою постіндустріального суспільства, вважав Д.Белл, є нова інтелектуальна технологія, яка використовується в прийнятті управлінських рішень. Він також вважав, що до кінця ХХ ст. нова інтелектуальна технологія буде відігравати таку ж видатну роль у людських справах, яку відігравала машинна технологія в останні півтора сторіччя. Інтелектуальна технологія, за інтерпретацією Д.Белла, припускає використання алгоритмів як правил вирішення проблем замість інтуїтивних суджень. Ці алгоритми можуть бути реалізовані в автоматичній машині, у комп'ютерній програмі або в наборі інструкцій, які засновані на деяких математичних формулах. Інтелектуальна технологія таким чином пов'язана з використанням математичної (статистичної) або логічної техніки під час роботи з “організованою складністю”, якими можуть бути різноманітні, у тому числі соціальні, організації і системи.

Прикладами нових інтелектуальних технологій, за твердженням Д.Белла, є теорія ігор і системний аналіз. “Мета нової інтелектуальної технології, — підкреслює він, — не більше і не менше, ніж реалізувати мрію соціальних алхіміків — мрію про “упорядкування” масового суспільства. В сучасному суспільстві мільйони людей щодня приймають мільярди рішень стосовно того, що купувати, скільки мати дітей, за кого голосувати, куди піти працювати і т.п. Будь-який одиничний вибір може бути непередбачуваним, як непередбачувана поведінка окремого атома, в той час як поведінка сукупності може бути окреслена настільки ж чітко, як трикутник у геометрії” [87, р.33].

Визнаючи, що здійснення такої цілі є утопія, і що вона не здійсненна, остільки людина чинить опір раціональності, вважає Д.Белл, проте, що рух в напрямку цієї цілі можливий, оскільки людина пов'язана з ідеєю раціональності. Якщо роль “майстра” в інтелектуальній технології відіграє теорія прийняття рішень, то роль “інструменту” виконує комп'ютер. Саме комп'ютери, що дозволяють виконувати значне число операцій протягом короткого інтервалу часу, роблять можливим розвиток інтелектуальної технології. Центральна роль теоретичного знання в постіндустріальному суспільстві визначить, на думку Д.Белла, і становище вченого як центральної фігури такого суспільства. “Подібно тому, як підприємство (фірма) була ключовим інститутом в останні сотні років завдяки його ролі в організації масового виробництва товарів — речей, університет або будь-яка інша форма інституціоналізації знання буде центральним інститутом у наступні сотні років завдяки своєї ролі як джерела інновацій і знання”[87, р.344].

Характеризуючи ситуацію в США, що склалася в середині ХХ ст., Д.Белл відзначав, що дотепер влада знаходилася в руках ділового суспільства, хоча останнім часом розділяється в деякій мірі з профспілками і державою. Проте, велика частина рішень, що стосуються повсякденного життя громадянина, приймаються бізнесом, і з недавнього часу — урядом, що віддає пріоритет процвітанню бізнесу. В постіндустріальному суспільстві найважливіші рішення щодо зростання економіки та її збалансованості будуть йти від уряду, але вони будуть обґрунтовуватися на НДР, які підтримуються урядом, на аналізі “витрати — ефективність”, “витрати — корисність”; прийняття рішень, в силу складного переплетення їх наслідків, буде одержувати все більш технічний характер. Бережливе ставлення до талантів і поширення освітніх та інтелектуальних інститутів стане головною турботою суспільства. Для постіндустріального суспільства буде характерною поява нової еліти, яка буде грунтуватись на кваліфікації, що одержана індивідами завдяки освіті, а не на володінні власністю, що успадковується або одержується за рахунок підприємницьких здібностей, і не на політичній позиції, яка досягається при підтримці партій і груп.

Концепція постіндустріалізму, в її оригінальному варіанті, який поданий в роботах Д.Белла, виявилася достатньо глибокою в теоретичному відношенні, цікавою в плані поставлених питань і відкрила широкі дослідницькі перспективи. Не дивовижно, що вона спровокувала велику кількість різноманітних трактувань і інтерпретацій постіндустріального суспільства, іноді суттєво відмінних від белловського. Термін “постіндустріальне суспільство” широко вживається в сучасній літературі, і майже кожний автор наділяє його своїм, особливим змістом. Дана ситуація не в останню чергу пов'язана з тією обставиною, що само по собі слово “постіндустріальне” вказує лише на стан даного типу суспільства в часовій послідовності стадій розвитку — “після індустріального”, — а не на його власні характеристики. Варіант конвергенції ідей постіндустріалізму й інформаційного суспільства в дослідженнях Д.Белла міститься в книзі “Соціальні рамки інформаційного суспільства” [88].

Вислів “інформаційне суспільство” у Д.Белла — це нова назва для постіндустріального суспільства, яка підкреслює не його положення в послідовності ступенів суспільного розвитку — після індустріального суспільства, — а основу визначення його соціальної структури — інформацію. Тут, як і в книзі “Початок постіндустріального суспільства”, інформація для Д.Белла пов'язана, насамперед, із науковим, теоретичним знанням. Інформаційне суспільство, в трактуванні Д.Белла, має всі головні характеристики постіндустріального суспільства: економіку послуг, центральну роль теоретичного знання, орієнтованість у майбутнє й обумовлене нею управління технологіями, розвиток нової інтелектуальної технології. Проте, якщо в “Початку постіндустріального суспільства” електронно-обчислювальна техніка розглядалася як одна з наукоємних галузей і як необхідний засіб для вирішення складних завдань (із застосуванням системного аналізу і теорії ігор), то в “Соціальних рамках інформаційного суспільства” велике значення надається конвергенції електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку. “У наступному сторіччі, — стверджує тут Д.Белл, — вирішальне значення для економічного і соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини має становлення нового соціального укладу, що ґрунтується на телекомунікаціях”[88, р.27].

У початковому варіанті концепції постіндустріалізму головна увага приділялась тому, що розвиток електронно-обчислювальної техніки дає можливість переробляти величезні обсяги інформації для прийняття рішень, у першу чергу урядовими структурами. У беллівській концепції інформаційного суспільства підкреслюється важливість забезпечення доступу до необхідної інформації індивідів або груп, а також висвітлювались проблеми погрози поліцейського і політичного нагляду за індивідами і групами з використанням витончених інформаційних технологій. Знання й інформацію Д.Белл вважав не тільки “агентом трансформації постіндустріального суспільства”, але і “стратегічним ресурсом” такого суспільства. У цьому контексті він сформулював проблему інформаційної теорії вартості. “Коли знання у своїй систематичній формі залучається до практичної переробки ресурсів (у вигляді винаходу або організаційного удосконалення), можна сказати, що саме знання, а не праця виступає джерелом вартості”, — писав він [88, р.50]. У цих умовах необхідний новий підхід до економіки, який на відміну від домінуючих підходів, що акцентують ті або інші комбінації капіталу і праці в дусі трудової теорії вартості, розглядав би інформацію і знання “вирішальними змінними постіндустріального суспільства”, подібно тому, як праця і капітал розглядалися “вирішальними змінними індустріального суспільства”[88, р.120].

В рамках ідеології інформаційного суспільства позначилися різноманітні напрямки і тенденції, що концентрують увагу на тих або інших сторонах існуючих у суспільстві відносин з приводу інформації і техніко-технологічних засобів її передачі, зберігання і переробки, що розглядають різні соціальні перспективи як можливі, бажані або негативні. Так, у роботах Д.Белла концентрується увага на нових можливостях державного регулювання економікою в інформаційному суспільстві, прийнятті законодавчих заходів щодо забезпечення вільного доступу до інформації, з одного боку, і запобіганні погрози політичного і поліцейського нагляду за індивідами з використанням витонченої інформаційної техніки — з іншого. Що ж стосується французького соціолога Ж.Еллюля, то він вважав, що інформаційне суспільство, будучи здійсненням ідей соціального, анархічного і пацифістського характеру, припускає ліквідацію централізованої бюрократичної держави.

Постіндустріалістичний підхід у його класичному, беллівському варіанті знаходив як численних прихильників, так і серйозних критиків. Радянські дослідники цей підхід одразу відкинули як стверджуючий технологічний детермінізм і прагнучий до розв’язання протиріч капіталізму за рахунок розвитку техніки. Теза Д.Белла про рух СРСР (поряд із США, Японією і країнами Західної Європи) до постіндустріального суспільства не міг бути прийнятий вже в силу того, що офіційна ідеологія передбачала побудову комуністичного суспільства і не потребувала такого поняття, як “постіндустріалізм”.

Альтернативою беллівському прикладу “аналітичного відділення” соціальної структури від політичної і культурної системи став підхід З.Бжезинського, який побачив у початку нової технічної ери нові можливості для дезінтеграції Радянського Союзу при відповідній політиці американського уряду [89].

Критичне відношення до Д.Белла є характерним для ряду авторів, що висунули конкуруючі технолого-детерміністські концепції, у тому числі концепції інформаційного суспільства. Так, у комплексному, багатоплановому дослідженні, яке провели французькі фахівці у середині 70-х рр., було виражено скептичне відношення до постіндустріалізму [90]. Автори цього дослідження (С.Нора й А.Мінк) бачать у концепції Д.Белла варіант ліберального підходу, “що розглядає конфлікти тільки в термінах ринку і прагне повернути їх у цю галузь, коли вони виходять за її межі” [90, р.133]. При такому підході, вважають вони, передбачення майбутнього закінчується “транквілізованим постіндустріальним суспільством”, де достаток і усе більша рівність життєвих стандартів зроблять можливим об'єднання науки навколо величезного культурно-гомогенного середнього класу і подолання соціальної напруги. Якщо постіндустріальний підхід “є продуктивним стосовно інформації, яка керує поведінкою виробників і покупців”, але “є марним при сутичці з проблемами, що виходять за сферу комерційної діяльності і залежать від культурної моделі”, то марксистський підхід, на думку С.Нора і А.Мінка, визнаючи конфлікти, але “зводячи їх розвиток тільки до протиріччя між двома класами, що організовані відносно виробництва”, також не спроможний взяти до уваги зростаючу складність сучасного суспільства. Управління з марксистських позицій, що практикується в східних країнах, не бере до уваги індивідуальні плани, але надає кожній групі і кожному індивіду відповідну роль у виконанні колективного плану, “намагаючись установити систему репрезентації, що забезпечує зв'язок між колективним планом і поведінкою індивіда. Слабкість такої системи полягає в її внутрішніх протиріччях. Громадянське суспільство не може відповісти. Те, що воно виражає, “ховається” в прірвах і ущелинах. Таким чином, логіка центру має тенденцію відірватися від реальності” [90, р.136].

Кваліфікуючи і ліберально-постіндустріалістичний, і марксистський підходи як “містифікуючі” (доречи, книга вийшла з передмовою Д.Белла), С.Нора і А.Мінк висунули ідеал такого інформаційного суспільства, де “організація повинна збігатися із добровільністю”. Це “досконале ринкове суспільство, у якому освіта й інформація зроблять кожну людину такою, що буде усвідомлювати колективні обмеження, і суспільство досконалого планування, де центр одержує від кожної одиниці базису вірні повідомлення про цілі й переваги і відповідно до цього формує власну структуру та позицію. Інформація й участь в управлінні розвиваються в єдиному процесі”[90 р.135]. В інформаційному суспільстві, підкреслюють С.Нора і А.Мінк, групові плани в значній мірі, ніж раніше, виражають соціальні і культурні прагнення. Одночасно будуть зростати і зовнішні тиски. У цих умовах “тільки влада, що володіє належною інформацією, зможе сприяти розвитку і гарантувати незалежність країни” [90, р.135].

В одному з розділів С.Нора й А.Мінка — “ Чи буде комп’ютеризоване суспільство суспільством культурних конфліктів?” підкреслюється, що інформаційне суспільство буде менш чітко соціально структурованим і більш поліморфним, ніж суспільство індустріальне. Автори також вважають, що одним із чинників поліморфізму стане відношення різноманітних груп до тенденції спрощення мови, яка пов'язана, зокрема, із розуміннями ефективності баз даних та інших електронно-опосередкованих комунікацій. Таким чином, пропонуючи єдину мову, комп'ютеризація сприяє подоланню культурної нерівності. Водночас, хоча така спрощена мова, як вважають згадані вище автори, буде вдосконалюватися і ставати придатною для все більш розвинених діалогів, однак вона буде все ж таки зустрічати опір. Прийнятність цієї кодифікованої мови буде залежати від культурного рівня суб'єктів, що обумовить дискримінаційний ефект телематики. “Більш ніж будь-коли мова стає ставкою культури. Опозиційні ж групи будуть боротися за її присвоєння” [90, р.131].

Якщо Д.Белл, як було зазначено вище, пов'язував комп'ютеризацію зі зростаючою роллю саме наукового знання, то видатний представник “критичної соціології” М.Постер наполягає на тому, що адекватне соціологічне дослідження електронно-опосередкованих комунікацій можливе тільки в тому випадку, якщо дискурс науки позбавляється привілейованого положення серед інших видів дискурсу. Головний недолік концепції Д.Белла М.Постер знаходить у тому, що, незважаючи на видиме прагнення першого обмежити сферу постіндустріального суспільства тільки рівнем соціально-економічної структури, він усе ж “протягом усієї своєї роботи змітає в одну загальну дефініцію постіндустріального суспільства економічні, політичні і культурні чинники”, в результаті чого “визначення нових явищ стає визначенням усього суспільства”[91, р.20]. Його ствердження, що “знання є незалежною змінною в постіндустріальному суспільстві, якою визначаються інші змінні, такі як праця і капітал”, могло б, на думку М.Постера, служити гіпотезою в майбутньому дослідженні [91, р.20]. Проте, Д.Белл подає це ствердження читачу як висновок, “із допомогою чарівної риторики, трансформуючи посилку на закінчення” і “надаючи теоретичному доказу видимість доведеного факту”[91, р.20].

Погоджуючись з Д.Беллом у тому, що в будь-якому значенні знання (або інформація) є головною “віссю” сучасного суспільства, М.Постер вважає [91, р.23], що Д.Белл, висуваючи ідею інформаційної економіки, неправомірно зводить комунікацію до економічної метафори, відсуваючи убік питання культури. Теоретики постіндустріалізму, пише він, не бачать останніх трансформацій, тому що дивляться на них крізь “соціально-економічні” окуляри. “Звичайно, нові тенденції в економіці, що відзначаються Д.Беллом і іншими авторами, мають місце. Однак їх заяви, що ці зміни ведуть до фундаментальної перебудови суспільства, до виникнення постіндустріального світу, приступні для критики з позицій марксизму та інших напрямків, оскільки ці зміни кількісні, але не якісні”[91, р.23]. Теоретичний порок концепції постіндустріального суспільства М.Постер бачить у тому, що вона “придушує лінгвістичний рівень явищ, які позначаються нею як нові”[91, р.23].

“Теоретики постіндустріального суспільства схильні ігнорувати проблему мови як на рівні теорії, так і на рівні сфери соціальної, що задається ними”[91, р.25]. М.Постер вважає неправомірним трактувати інформацію як економічну сутність і теоретично виправдовувати поширення товарних відносин на інформаційну сферу. Легкість, з якою інформація може відтворюватися або передаватися, уже руйнує, підтверджує він, правову систему, підвалини якої були сформульовані для захисту приватної власності на матеріальні речі. Він наполягає, що для адекватного розуміння соціальних відносин в епоху конвергенції обчислювальної техніки і техніки засобів зв'язку необхідно дослідження змін у структурі комунікаційного досвіду. Концентруючись на змінах у мовному вимірі культури, що пов'язані з електронним листом, базами даних, комп'ютерними системами, М.Постер висуває концепцію способу інформації як крок в створенні теорії, що була б спроможна “розшифрувати” лінгвістичні виміри цих нових форм соціальних взаємодій. Термін “спосіб інформації”, підкреслює він, перегукується з марксистською теорією способу виробництва і служить:

для періодизації минулого відповідно до різноманітних способів інформації;

метафорою для сучасної культури, що надає “інформації” у деякому розумінні фетишистське значення [91].

Найбільш впливові соціологічні концепції, які висунуті в початковий період формування ідеології інформаційного суспільства, підкреслювали цінність наукового, теоретичного знання і достовірної інформації, прогнозували зростання їх ролі в суспільстві з розвитком комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. Згодом посилюються тенденції, що підкреслюють значення ненаукової інформації і зв'язують перспективи формування інформаційного суспільства з втратою науковим дискурсом його привілейованого статусу. Дискусія про співвідношення наукового і ненаукового знання, достовірної і недостовірної інформації (або дезінформації), інформації, що може бути оцінена за шкалою “істинно — хибно”, а також інформації, що не припускає в принципі застосування таких оцінок, дозволяє побачити нові важливі аспекти в проблематиці інформаційного суспільства. Такі дискусії, проте, характеризують сучасний етап розвитку ідеології інформаційного суспільства, а не період її виникнення.