Розділ 1 Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 215 КК України)

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту передбачає кримінальне покарання, якщо це порушення потягло за собою спричинення потерпілому легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 215), тяжких тілесних ушкоджень або смерті (ч. 2 ст. 215) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 215).

Вчинення цього злочину можливе тільки при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 215 під транспортними засобами, зазначеними у статтях 215, 2152 і 2154, слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п. 1.9 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті визначається, що мопед — це двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см. Таким чином, однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який складає 50 куб. см і більше [1].

Тому за ст. 215 кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації усіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і грузові трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та інші.

Поняттям "інші самохідні машини" охоплюються дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладники, авто- і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).

Порушення правил безпеки руху або експлуатації фунікулера теж кваліфікується за ст. 215.

Винятком є транспортні засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 77 КК.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин, поїздів метрополітену.

Порушення правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 217, а якщо порушення призвело до інших наслідків — за відповідними статтями злочинів проти особи.

Залізничні дрезини і поїзди метрополітену відносяться до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів правил безпеки руху кваліфікується за ст. 77 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає тільки в тих випадках, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів спричинило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї кримінально-правової норми.

В інших випадках такі дії створюють склад адміністративного правопорушення або знаходяться у сфері цивільно-правових відносин. (Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.)

Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, а також причина смерті визначаються судово-медичною експертизою.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 215, включає в себе сукупність таких обов'язкових ознак:

а) порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту;

б) суспільне небезпечні наслідки;

в) причинний зв'язок між порушенням і суспільне небезпечними наслідками.

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає у дії або бездіяльності особи, яка керує транспортним засобом і пов'язана з невиконанням однієї чи декількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні грунтуватися на вимогах Закону України "Про дорожній рух" та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати різноманітні правила як такі, що випливають із життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.

Відповідальнісь за ст. 215 настав лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху буде встановлено та доведено. З'ясування наявності факту такого порушення є головним питанням, що має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт такого порушення не встановлений і не доведений, притягнення особи, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності стає неможливим.

Г. було визнано винним у порушенні правил безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть С.В. і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень С. Г. їхав на мотоциклі по дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич С.А., а в колясці — С.В. і С. Побачивши зустрічний автомобіль, Г. на порушення пп. 1.2, 9.6, 9.8, 10.2 Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся з автомобілем, яким керував Б. Внаслідок автоаварії С.В. було заподіяно тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а С. одержала тяжкі тілесні ушкодження.

Розглянувши справу. Верховний Суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про винність Г. в порушенні правил безпеки руху транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати повним і всебічним. Суд, пославшись у вироку на те, що зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі руху автомобіля і що, згідно з висновками експерта, виконаний Г. поворот з виїздом на ліву смугу руху не був технічно виправданим, оскільки у нього була можливість роз'їхатися із зустрічним автомобілем по правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, які є в матеріалах справи.

Не визнавши себе винним, Г. послідовно стверджував, що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Г., рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до 30 м, автомобіль раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Г. зробив лівий поворот, але в цей момент і Б. повернув машину на свою смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Г. не мав можливості, тому що далі на узбіччі знаходилась огорожа з металевих прутів та купи землі.

Ці показання Г. підтвердили і свідки С.А. і С. Свідок Б. також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Він пояснив свої дії тим, що на дорозі з'явився хлопчик. У подальшому Б. заявив, що версія про появу хлопчика є неправдивою, але підтвердив, що рухався по лівій стороні дороги назустріч мотоциклу.

Пленум Верховного Суду також відзначив, що протокол огляду місця події та схема до нього складені з порушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші, на яких мають бути відображені усі основні відомості про результати огляду місця події. Прикладені до протоколу схема та її чернетка складені недбало. У схемі не відображені дані, які мають суттєве значення для висновків про обставини дорожньо-транспортної пригоди, наприклад, відстані від місця початку гальмівного сліду мотоцикла до узбіччя. У чернетці схеми зроблені необумовлені виправлення відстані від початку гальмівного шляху автомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла та інших даних.

Оскільки автотехнічна експертиза було проведено на підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду всі судові рішення у справі Г. скасував і справу направив на нове розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні необхідно:

1) встановити дійсне розташування транспортних засобів на проїзній частині дороги і конкретні дії водіїв Б. та Г. перед зіткненням;

2) встановити причини виникнення аварійної ситуації;

3) провести повторну автотехнічну експертизу;

4) дати оцінку діям Б. і Г. залежно від отриманих результатів [2].

При кваліфікації діяння за ст. 215 слід встановити і в процесуальних документах обов'язково вказати, у порушенні яких правил безпеки руху і експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 215 не може бути визнана розслідуваною і підлягає поверненню на нове розслідування.

Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, окремі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують. Подібну помилку було допущено у справі С., який, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення правил безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред'явленому С. обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив. Народний суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 215 КК, вказав у вироку на порушення ним вимог п. 14 "а", який забороняє керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в стані сп'яніння в момент вчинення протиправного діяння ще не є достатнім для вичерпної оцінки останнього. По-друге, за наявністю такої прогалини попереднього слідства суд мав надіслати справу на додаткове розслідування для виправлення помилки [3].

В іншому випадку в справі І. суд вказав на те, що ні органи слідства, ні суд першої інстанції не визначили, в чому конкретно виявилися порушення І. правил безпеки руху, які спричинили смерть потерпілого. І. було визнано винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у І. посвідчення водія, ні. слідство, ні суд не з'ясували. З урахуванням цих обставин Верховний Суд скасував вирок і всі інші рішення в справі І. і направив справу на нове розслідування [4].

При кваліфікації діяння за ст. 215 завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є в більшості цих злочинів), а між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками, що настали. При відсутності такого зв'язку водій не може нести кримінальної відповідальності за ті наслідки, що настали. Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших заходів обережності, і його автомобіль зіткнувся із трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля одержали тілесні ушкодження.

Якщо поставити питання, чи е причинний зв'язок між діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно відповідь буде позитивною. Але причинного зв'язку між порушенням Правил дорожнього руху, яке допустив водій Ш. — відсутність заднього габаритного освітлення на тракторі — з наслідками, що настали, немає. З урахуванням цього кримінальну справу щодо Ш. було закрито за відсутністю в його діях складу злочину [5].

При кваліфікації діяння за ст. 215 у провину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке потягло за собою заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 215 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.

Наприклад, безпідставно було засуджено за порушення правил безпеки руху, яке потягло за собою смерть потерпілої, водій О., який на закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка перетинала вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. В результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правого стегна та сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.

Засудження О. за ч. 2 ст. 215 було визнано безпідставним, оскільки відповідно до висновку судово-медичного експерта "ушкодження підшкіряних тканин правої ноги, заподіяне М. при дорожньо-транспортній пригоді, не було небезпечним для життя, при відсутності несприятливого фону не повинно зуло потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день і тому є легким тілесним ушкодженням". Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, яке призвело до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки до травми та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.

Оскільки, таким чином, заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною її смерті, О. повинен нести відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень і його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 215 КК [6].

Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складає слідчий з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів, та інші документи, без яких неможливо відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. Між іншим, у багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них) часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їхнього гальмування, місце їх зіткнення наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

Так, безпідставно було засуджено за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він визнаний винним в тому, що при керуванні автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Із справи видно, що схему дійсно складено неякісне, До речі, з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду скасувала вирок: справу повернула на додаткове розслідування [7].

При кваліфікації діяння за ст. 215 необхідно ретельно перевірити, встановити та довести, у чому саме .полягає порушення водієм правил безпеки руху. Для цього слід максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше за все недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місце знаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, стає причиною кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

Так, водій Н., керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередження дітей, в процесі керування машиною розмовляв з Л., який знаходився ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення пп. 8.5 та 11.1 Правил дорожнього руху Н. наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.

Районний народний суд виправдав Н. як невинного у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду визнала таке рішення невірним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.

У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Н. бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Н., суд не врахував того, що суб'єктивну сторону цього злочину складає необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільне небезпечних наслідків при порушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів характеризується їх непередбаченням за наявності можливості і обов'язку передбачити і відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Н. побачив малолітніх дітей на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки — керованого ним автомобіля, він повинен був проявити підвищену увагу до оточуючої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, не будуть здатні усвідомити існуючу для них небезпеку. Вказані обставини, як відзначено в ухвалі, не одержали належної юридичної оцінки в жодному з судових рішень [8].

При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що рухався, водій повинен був виявити особливу уважність і зобов'язаний передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Невиконання цих вимог є порушенням пп. 8.5 і 11.1 Правил дорожнього руху, яке в залежності від наслідків, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 КК.

До речі, у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативне закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1.6).

Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється в тих випадках, коли в ситуації діють два або більше водіїв, що керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо). Розглянемо з цього приводу такий приклад з судової практики. Безпідставно було визнано винним і засуджено за порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих, водія Ф. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати його на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. вів автомобіль із швидкістю 74,5 км за годину замість встановленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного гальмування, відвернув ліворуч і за півтора метри від лівого узбіччя шосе зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. загинули, а Б., Є. і С. отримали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду визнала таку кваліфікацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехнічних експертів про те, що ф. порушив вимоги Правил дорожнього руху, рухаючись з підвищеною швидкістю (74,5 км за годину) і несвоєчасно вжив заходів для відвернення дорожньо-транспортної пригоди, оскільки з запізненням став гальмувати, внаслідок чого позбавив себе можливості відвернути автокатастрофу, не можна визнати обгрунтованим.

Матеріалами справи встановлено, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були невірні дії водія К., який виїхав з другорядної дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши автомобіль, що рухався по головній дорозі, чим створив аварійну обстановку. Висновок автотехнічних експертів, з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не повернув ліворуч, а продовжував рух в прямому напрямку, то зіткнення б не було, необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлене йому в провину, тому що він не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення правил дорожнього руху іншим водієм, легковий автомобіль якого не зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.

Дії Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення шляхом маневра були продиктовані обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам правил дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм зіткнення.

Таким чином, зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожним знаком, що забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, не дивлячись на застосовані заходи, не зміг уникнути зіткнення.

З урахуванням викладеного судова колегія Верховного Суду всі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в його діях складу злочину [9].

Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки в тому випадку, коли він не виконав якогось передбаченого цими Правилами обов'язку. В тих випадках, коли такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачати виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правила.

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення п. 14.6 Правил дорожнього руху біля перехрестя не пропустив мотоцикл під керуванням К., який рухався в зустрічному напрямку, і повернув ліворуч, внаслідок чого сталося зіткнення вказаних транспортних засобів і водій мотоцикла отримав тяжкі тілесні ушкодження [10].

При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість у нього уникнути зіткнення була б абсурдною.

У цьому головна сутність і призначення юридичного регулювання безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватись, то рух стане не можливим, а у вирішенні справ про транспортні зло чини пануватимуть хаос і свавілля.

Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто допускають помилки при кваліфікації діянь, передбачених ст. 215, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. У багатьох випадках формула такого звинувачення виражається вказівкою на можливість попередити аварію, зіткнення, наїзд тощо [11].

При цьому зовсім не вирішується питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, застосувати певні заходи, чи було перешкодою для руху, наприклад, з'явлення пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього, тощо.

Обвинувачення водія за ст. 215 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи до попередження наїзду, зіткнення тощо без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає з закону. Якщо обгрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю попередити шкідливі наслідки, то така можливість є завжди у кожного водія: не рухатись, не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення — перевозити пасажирів та вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу тощо.

На цьому розгляд питання про можливість визнання винними в дорожньо-транспортній пригоді одночасно двох або більше водіїв механічних транспортних засобів можна було б і завершити. Але думки співавторів з цього приводу не в усьому співпадають . Тому розглянемо й іншу точку зору з цього.

Це, мабуть, єдине питання в цій роботі, з приводу якого думки співавторів не співпадають, і його можна було б не зачіпати. Але обійти дискусійне питання — це не завжди кращий вихід для теорії і практики кримінального права, хоча б тому, що прихильники однієї та іншої точки зору є серед науковців і практичних працівників. Тому в тексті роботи спочатку наведена точка зору доктора юридичних наук М.Й.Коржанського, а потім кандидата юридичних наук доцента В.А.Мисливого приводу. Щоб скоротити її викладення, використаємо приклад із слідчо-судової практики.

Вироком Вільнянського районного народного суду Запорізької області Л. засуджено за ч. З ст. 215 КК України до п'яти років позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, які вчинили злочини з необережності, з позбавленням на чотири роки права керувати транспортними засобами за порушення правил безпеки руху транспорту, яке потягло за собою загибель кількох осіб.

Як визнав суд, Л., керуючи вантажним автомобілем, після роз'їзду із зустрічним автомобілем не увімкнув далеке світло, а продовжував їхати з ближнім світлом фар із швидкістю 55 км за годину. У цей час він побачив, як на трасу на відстані 60 м по ходу руху став виїжджати автомобіль ВАЗ. На порушення вимог пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху Л. не знизив швидкість, а розраховуючи, що водій ВАЗа зупиниться, застосував з метою уникнути зіткнення нічим не виправданий маневр, виїхавши на смугу зустрічного руху. Однак той не зупинився, а продовжував рухатись, внаслідок чого і сталося зіткнення транспортних засобів. При цьому водій ВАЗа і двоє його пасажирів були смертельно травмовані.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовані з таких підстав. В основу обвинувального вироку суд поклав висновок повторної комплексної автотехнічної експертизи про те, що в конкретній дорожній ситуації водій Л. мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль і таким чином уникнути зіткнення транспортних засобів. Проте у цьому ж висновку зазначено ще й те, що автомобіль ВАЗ виїхав на дорогу без світла і Л. не було відомо, яким чином діятиме М., а тому остаточно оцінити дії Л. стосовно вимог пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху може лише суд на підставі аналізу всіх доказів у справі.

Судом же це застереження не враховано.

Між тим з матеріалів справи видно, що безпосередньою причиною зіткнення транспортних засобів стали невірні дії водія автомобіля ВАЗ. Суд визнав у вироку, що аварійну обстановку на дорозі створив саме М., який перебував у стані алкогольного сп'яніння. У той же час суд не взяв до уваги те, що пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху регламентують загальний порядок користування транспортними засобами і не регулюють дії водія в аварійній ситуації, створеній іншими учасниками дорожнього руху. У справі встановлено, що здійснений Л. маневр був зумовлений обстановкою, яка склалася не з його вини, а тому порушення ним Правил дорожнього руху не перебуває в причинному зв'язку з наслідками зіткнення транспортних засобів.

За таких обставин колегія дійшла висновку про те, що дії Л. не містять складу злочину, передбаченого ч. З ст. 215 КК, а тому скасувала судові рішення з закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України [12].

Неважко побачити, що цей приклад з судової практики якнайкраще підтверджує справедливість раніше викладеної позиції. Але це тільки тому, що вона в даному випадку співпадає з позицією судової колегії по конкретній кримінальній справі. Спробуємо навести й інші аргументи.

Ми цілком погоджуємося з думкою про те, що М., який загинув, дійсно є винним в аварії, бо вимоги правил дорожнього руху зобов'язували його при виїзді на трасу пропустити інші транспортні засоби. Водій Л. мав перевагу на рух у даній ситуації. Оскільки М. ігнорував цей захід безпеки і продовжував рух, то цими діями він створив небезпечну дорожню обстановку. Його транспортний засіб став реальною перешкодою на шляху водія Л., який згідно з Правилами дорожнього руху був зобов'язаний з метою уникнути зіткнення виконати одну з дій, передбачених Правилами: знизити швидкість; зупинити транспортний засіб; застосувати маневр, якщо такий буде безпечним.

Тому якщо в ситуації, що склалася, водій Л. мав технічну можливість уникнути зіткнення вказаними способами та не застосував їх або вчинив невиправданий у даних умовах маневр, він також підлягає кримінальній відповідальності за порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів. Якщо Л. такої технічної можливості не мав, його відповідальність виключається.

А тепер щодо самої кримінальної справи. Зверніть увагу, що в одному випадку дається посилання на висновок повторної комплексної автотехнічної експертизи, де зазначено, що Л. мав технічну можливість уникнути зіткнення. Ця обставина фактично ставить питання про відповідальність Л. Однак далі йде посилання на невизначеність дій водія М. (виїхав на трасу без світла; Л. не було відомо, яким чином діятиме М.). Та хіба це доводи на користь Л. Навпаки, за таких обставин з свого боку треба негайно вжити запобіжні міри, які передбачені п. 12.3 Правил. І ще одне — вказівка експертів на прерогативу оцінки доказів судом. Експерти взагалі могли не нагадувати правосуддю про його функцію оцінки доказів, бо на то є закон. З іншого боку, автотехнічний експерт не має права давати правову оцінку діям учасників дорожньо-транспортної пригоди, тому у висновку саме це малось на увазі.

Слід також звернути увагу на те, що суд першої інстанції зазначив у вироку, "що аварійну обстановку на дорозі створив саме М." Це дуже суттєве положення, за умови, що в поняття аварійної обстановки судом вкладався адекватний зміст. А це поняття означає таку дорожньо-транспортну ситуацію, в якій уникнути пригоди вже не може ніхто з її учасників. Тому якщо суд першої інстанції дійсно був упевнений, що мала місце саме така ситуація, то, без сумніву, він допустив судову помилку. Але, мабуть, все-таки ситуація була іншою, тобто такою, коли в момент створення небезпеки для руху водієм М. водій Л. мав технічну можливість відвернути зіткнення, але обрав невиправданий маневр.

На закінчення підкреслимо, що, на наш погляд, декілька водіїв можуть бути визнаними винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 215.

Заподіяння передбаченої ст. 215 шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та інших), то

діяння кваліфікується за статтями про злочини проти особи.

Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбовці силосу. При черговому розвантаженні автомашини з силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає за порушення правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоча і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. Д. порушив правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 135 КК, його дії слід кваліфікувати за ст. 98 як заподіяння смерті з необережності [13].

Треба зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності і кваліфікації діяння за ,ст. 215 не має значення місце порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних, засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію Дій винного.

Вироком Корецького районного народного суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залу-ченням до праці за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під час заїзду в сінажну яму порушив правила безпеки руху й наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 215 на ст. 98 КК України і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу з направленням справи на новий касаційний розгляд з таких підстав.

Сумніви касаційної інстанції щодо обгрунтованості засудження Б. за порушення правил дорожнього руху були викликані місцем, де стався наїзд — сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як вбачається із справи, сталося це під час руху автомобіля в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи в сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості.

При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 215 КК України залишено без змін [14].

Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на кримінальну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних — нетранспортних —робіт.

Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення. Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту Ж. Він на стоянці техніки запустив двигун трелювального трактора і, не впевнившись у безпеці, під'їхав до іншого трактора та став заднім ходом штовхати його, щоб запустити двигун. У цей час І. стояв на його гусениці і закріплював електропровід до стартера. Від поштовху трактор рушив, і гусеницею І. затягло у проміжок між нею і кабіною. І. одержав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію невірною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 215 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках — за злочини проти життя і здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна [15].

Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспортні роботи, безпека яких не регулюється правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 215. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК.

Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 215 дуже важливо з'ясувати, які саме правила були порушені водієм транспортного засобу: правила виконання певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, правила дорожнього руху тощо.

Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, народним судом за ч. 2 ст. 215 КК засуджений Г., якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що потягло за собою заподіяння смерті Ф. Злочин мав місце за таких обставин. Г. возив пісок на тракторі з причепом. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою розпили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор і вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.

Суд другої інстанції відмінив вирок і справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування чи не були дії Г. пов'язані з порушенням правил охорони праці і чи не потрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.

Судова колегія Верховного Суду визнала цю ухвалу невірною і відмінила її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившись, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитись, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК [16].

Дуже часто судові помилки з приводу відмежування автотранспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного народного суду В. засуджено за ч. 2 ст. 215 за те, що під час оранки трактором колгоспного поля він всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху допустив неуважність і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Від одержаних травм Б. померла. Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких підстав.

Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм, проте, невірну юридичну оцінку. З'ясовано, що через неуважність В. не забезпечив безпечної оранки поля трактором, який в даному разі використовувався не як транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил дорожнього руху, в порушенні яких суд визнав В. винним, не мають ніякого відношення до події, що сталася.

Із справи видно, що В. не передбачав можливості наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це передбачити. Відповідно до роз'яснень, що вже наводилися вище, дії В. слід кваліфікувати як заподіяння смерті з необережності за ст. 98 КК України [17].

Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 і в тих випадках, коли правила безпеки експлуатації транспортних засобів були порушені на місці будівництва. Наприклад, правильною є кваліфікація як порушення правил безпеки експлуатації транспорту (ч. 2 ст. 215) дії водія, який автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутності, він пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно травмував робітника, який приймав бетон [18].

Якщо водій не допустив порушень правил дорожнього руху, а аварія виникла через які-небудь інші причини, наприклад, через дефекти ділянки дороги або через раптово виниклу несправність транспортного засобу, то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

Суб'єктивна сторона. Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає тільки за наявністю вини, тобто у випадку, коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил дорожнього руху і експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35—40 км за годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль, якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М. швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу, він був закритий вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну машину. Таким чином, М. не бачив потерпілого до його наближення до середини дороги. Згідно з висновком експертів, потерпілий з'явився в зоні видимості М. за 2 м від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водію ж на повну зупинку автомобіля потрібно не менше 2 секунд. Тому в цій ситуації він не міг запобігти наїздові.

З урахуванням вказаних обставин кримінальна справа щодо обвинувачення М. була закрита за відсутністю в його діях вини [19].

При встановленні вини в діях особи, яка під час керування транспортним засобом заподіяла передбачені ст. 215 наслідки, треба враховувати, по-перше, що даний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-друге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість наступу таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність вини у діях такої особи, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість наступу злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа не винна.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі "Жигулі" він їхав автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово розвернуло. Вона вдарилася в трасову огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа поруч, одержала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Пізніше цей вирок було скасовано, а кримінальну справу закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних обставин не міг передбачити можливості таких наслідків [20].

Суб'єктивна сторона даного злочину має деякі складності при її визначенні. Це пов'язано з тим, що дія або бездіяльність, пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, у той час як психічне ставлення суб'єкта до наслідків, що настали, може бути тільки необережним. Тому судова практика виходить з того, що в цілому злочини, передбачені ст. 215, розглядаються як вчинені з необережності1.

Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство або заподіяні умисні тілесні ушкодження, умисне пошкодження чи знищення державного, колективного або індивідуального майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.

Щоб запобігти судовим помилкам у подібних ситуаціях, треба ретельно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні обставини вчиненого злочину, обгрунтованість доказів, з яких випливають ті чи інші висновки.

Вироком Куп'янського міського народного суду, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в кримінальних справах Харківського обласного суду, К. засуджено за ст. 94 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби б'ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль. Коли ж останній наблизився до гурту, і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого повороту К. вчинив наїзд на Д., який від одержаних травм помер.

Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 215 КК України. Президія Харківського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того, що він їхав автомобілем прямо на гурт молоді, тобто діяв з непрямим умислом на позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у нього умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті лише забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована вправо, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль зліва. Ряд свідків підтвердили, що Б., дійсно, погрожували побиттям і що К. почав виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього випливає, що К. не мав умислу наїхати на кого-небудь, у тому числі й на Д. Разом з тим, як видно з обставин справи, К. всупереч вимогам пп. 9.6 та 11.2 Правил дорожнього руху при виконанні лівого повороту був недостатньо уважним до навколишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого. Тому К. повинен нести відповідальність за ч. 2 ст. 215 КК України [21].

У тих випадках, коли винним послідовно вчинені два самостійних злочини, один із яких — автотранспортний, а інший — проти особи або власності, діяння утворює сукупність злочинів.

Автотранспортні злочини можуть бути вчинені в сукупності і з іншими злочинами, наприклад, із злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку й іншими. У слідчій та судовій практиці зустрічаються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням винним правил безпеки руху транспортних засобів.

Коли злісне хуліганство супроводжувалось порушенням правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 206 і 215 КК.

Наприклад, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві й порушенні правил безпеки руху, що потягли за собою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував Т., перевозячи кавуни. У кузові знаходились також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли одержав відмову, став нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи руху, заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з'їхав у кювет і пасажири, що були у кузові, одержали легкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження [22].

Нерідко передбачені ст. 215 наслідки настають при одночасному порушенні правил безпеки руху декількома учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, пасажирами та іншими особами). У такому випадку всі особи, винні в порушенні правил безпеки Руху, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 або ст. 217 КК України. Вина потерпілого в таких випадках не звільняє іншого порушника правил безпеки руху від кримінальної відповідальності [23].

Ч., під'їжджаючи на легковому автомобілі до пішоходного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на руках, яка переходила вулицю на відстані 28—30 м від пішохідного переходу, Ч. на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від одержаних травм дитина загинула, а М. були заподіяні тілесні ушкодження.

Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 215 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора [24].

При порушенні правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив правил безпеки руху або експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.

Наприклад, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. легковим автомобілем їхав по вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву огорожу і став переходити вулицю. Побачивши це, Д. знизив швидкість і подав сигнал. На середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину, Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7-8 м, У. раптово став перебігати дорогу. Щоб запобігти наїзду, Д. загальмував і відвернув машину праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок, що відстань 10—12 м була недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через порушення правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому Д. за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності [25].

Якщо внаслідок порушення правил дорожнього пуху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення правил безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з підвищеною швидкістю — 35 км за годину, в зв'язку з чим застосоване ним гальмування з метою відверення наїзду на М. було безрезультатним.

Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який визнав кваліфікацію дій Г. невірною і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху самим потерпілим. Перебуваючи у нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перетинати дорогу в місці, де немає переходу, перед самим автомобілем Г. За таких обставин у водія не було можливості уникнути наїзду [26].

Суб'єктом аналізованого злочину може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є керуючою транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи любитель, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом, або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.

Слід зазначити, що інколи на практиці зустрічаються невірні рішення щодо суб'єкта цього злочину. Мабуть, має певний інтерес такий випадок. Вироком Антрацитівського районного народного суду, залишеним без змін ухвалою судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду, Ш. засуджено за ст. 98 КК за вбивство П. з необережності.

Розглянувши справу за протестом заступника Прокурора України, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала, а справу закрила за відсутністю в діях Ш. складу злочину. Народний суд визнав встановленим, що Ш., не маючи посвідчення на керування автомобілем, без дозволу взяв автомобіль, що належав його батькові. Рухаючись людною вулицею, Ш. розраховував об'їхати людей, але не маючи досвіду керування автомобілем, наїхав на П., яка при цьому загинула.

Правильно з'ясувавши фактичні обставини події, суд помилково кваліфікував дії Ш. за ст. 98 КК як вбивство з необережності, оскільки своїми діями він порушив правила дорожнього руху. Але відповідальність за їх порушення, внаслідок чого настала смерть потерпілої, передбачена ч. 2 ст. 215 КК. Суд, кваліфікуючи дії Ш. як необережне вбивство, узяв до уваги лише суспільне шкідливі наслідки без урахування об'єктивної сторони вчинених ним дій, яка полягає саме в порушенні Правил дорожнього руху, котрі забороняють особі, що не має навичок керування транспортними засобами і спеціального посвідчення, керувати такими засобами.

Отже, дії Ш. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК. Але на час вчинення вказаних дій Ш. не досяг 16-річного віку і тому, відповідно до ст. 10 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 215 КК [27].

Таким чином, у даному випадку особа, яка не досягла 16-річного віку і порушила Правила дорожнього руху, що потягло за собою смерть потерпілого, фактично не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. І хоча це не суперечить чинному кримінальному законодавству, проблема скоріше в його недосконалості. Треба, щоб диспозиція ст. 98 КК передбачала як певний вид необережного вбивства таке, що вчинене з використанням предметів підвищеної небезпеки (транспортних засобів, зброї, наркотиків тощо).

За порушення правил безпеки руху під час практичної їзди на учбовій автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільне небезпечних наслідків. Це положення узгоджується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.

Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 215, потребують кваліфікації по тій з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що сталися. Дії особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час правила безпеки руху і експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком однієї й тієї ж транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень правил безпеки руху і експлуатації транспорту, — за ч. З ст. 215 КК (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. № 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини") [28].

Винний у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 215 і 111 КК). При цьому відповідальність водія за ч. 2 ст. 111 КК настає незалежно від того, чи могла бути допомога потерпілому надана іншими особами.

Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 215, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак тягне за собою відповідальність за ст. 111 КК.

Кримінальна відповідальність водіїв за ч. 2 ст. 111 КК виключається у випадку, якщо в наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки та особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Неурахування цього положення призводить до помилок у слідчій та судовій практиці. Так, Ш. і С. разом угнали автобус. Керував ним Ш. Він порушив вимоги правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішоходів Г., К., і А., чим поставив їх у небезпечний для життя стан, але допомогу не надав і з місця пригоди втік. В результаті К. померла на місці аварії, А. — в лікарні, а Г. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За вироком народного суду С. і Ш. були засуджені, зокрема, і за ч. 2 ст. 111 КК, але таке рішення щодо С. , є безпідставним, оскільки під час події він перебував у салоні автобуса і ніякими діями не сприяв вчиненню злочину [29].

При кваліфікації дій водія, який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспортної пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, які мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на дії водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України.

Вироком Новоград-Волинського районного народного суду Житомирської області Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 і ч. 2 ст. 111 КК України до п'яти років позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили умисні злочини з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами за те, що рухаючись по шосе легковим автомобілем, він не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого під час обгону попутніх транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на пішохода С., заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.

Касаційна інстанція цей вирок змінила, перекваліфікувавши дії засудженого зч.2нач.1ст.111 КК України та призначивши йому за сукупністю злочинів чотири роки шість місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили злочини з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Постановою президії Житомирського обласного суду судові рішення змінено: до засудженого застосована ст. 251 і призначене йому позбавлення волі визначене умовним з обов'язковим залученням до праці.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення частково скасовано з таких підстав.

Вина Г. у порушенні правил безпеки руху, які потягли за собою смерть потерпілого, повністю доведена наявними в справі доказами, і його дії за ч. 2 ст. 215 КК України кваліфіковано правильно.

Що ж до засудження Г. за ч. 1 ст. 111 КК України, то висновок судових інстанцій про доведеність його вини не відповідає фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні.

Кваліфікуючи дії підсудного за вказаною статтею, суд виходив з того, що після наїзду на С. і заподіяння йому тілесних ушкоджень Г. з місця пригоди зник, залишивши потерпілого в небезпечному для життя стані, без допомоги, хоча мав можливість її надати.

Проте судом не враховано таких обставин. У стадії розслідування і в судовому засіданні Г. пояснив, що, наїхавши на пішохода, перелякався й одразу не зупинився, але через короткий проміжок часу повернувся на місце події і відвіз потерпілого до лікарні. Свідки С., Б., Л. і Ю. підтвердили, що саме Г. подав потерпілому допомогу, доставивши його до лікарні.

Як видно з матеріалів справи, С. був доставлений у лікарню через півгодини після події і помер там через два місяці. Отже, фактично Г. надав потерпілому допомогу після наїзду. Та обставина, що він одразу не зупинився, не може в даному випадку розглядатися як залишення потерпілого в небезпеці, оскільки Г. не лише повернувся через короткий проміжок часу на місце наїзду на потерпілого, але й фактично надав йому допомогу.

Такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК. Оскільки Г. визнано винним у цьому злочині не обгрунтоване, судові рішення в цій частині скасовано з закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України і Г. визнано засудженим за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці [ЗО].

У роботі не розглядаються питання, що стосуються призначення покарання за аналізовані злочини, але на одному з них ми зупинимось. Мова йде про додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. У процесі розслідування необхідно встановлювати, якими видами транспортних засобів мав право керувати обвинувачений чи підсудний.

Справа у тому, що в разі застосування до засудженого цього додаткового покарання йому забороняється керування будь-якими механічними транспортними засобами.

А чи може бути позбавлений цього права засуджений, який не мав права на керування транспортними засобами і вчинив транспортний злочин? І хоча існують різні точки зору з цього приводу, здоровий глузд підказує: неможливо позбавити суб'єкта того, чого він не має.

Вироком Кам'янсько-Дніпровського районного народного суду К. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на такий же строк. Касаційна інстанція залишила цей вирок без змін.

К. засуджено за те, що він керував мотоциклом, не маючи відповідних прав, і в складних дорожніх умовах не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку пуху, внаслідок чого не впорався з керуванням і вчинив наїзд на залізобетонну опору, що призвело до загибелі пасажира І.

За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.

Вина К. у порушенні правил безпеки руху, що потягло за собою смерть потерпілого, повністю доведена зібраними у справі доказами, і його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 215 КК України. Призначене основне покарання відповідає даним про особу засудженого і тяжкості наслідків, що настали. А от додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд призначив засудженому безпідставно. У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. .№ 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" роз'яснено, що "у кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, котрі таких прав не мали". А у К. таких прав не було.

Погодившись з протестом, президія обласного суду виключила з судових рішень додаткове покарання [ЗІ].