Розділ XXІX АГРАРНЕ ПРАВО ЗАРУБіЖНИХ КРАЇН

 1. Поняття, зміст і джерела аграрного права

Аграрне право як самостійна галузь науки і навчальна дис-

ципліна існує в багатьох зарубіжних країнах. інститути аграр-

ного права являють собою або спеціалізовані форми інститу-

тів цивільного, адміністративного, торговельного, судового

права, або сукупність нових для буржуазного права інститу-

тів, які регулюють виробничі відносини у сільському госпо-

дарстві.

Поділяючись на такі його частини як приватне і публічне,

сільськогосподарське право охоплює значну групу правових

відносин. Одна його частина - приватне сільськогосподар-

ське право у своїй більшості становить сукупність "сільсько-

господарських" норм цивільного права, що виділилася в са-

мостійну підгалузь. Головний зміст цієї частини сільськогос-

подарського права становлять норми, які регулюють право-

вий режим сільськогосподарської власності і перш за все

земельної власності, його основні інститути, правове стано-

вище субєктів у сільськогосподарському виробництві (юри-

дичних і фізичних осіб). Сюди входить сільськогосподарське

право (право власності, сервітутів, застави, узуфрукта, спад-

щини та ін.), а також сільськогосподарські договори.

існування приватної власності на землю, всупереч побою-

ванням деяких теоретиків, не вступає у протиріччя з громад-

ськими інтересами, оскільки вона давно втратила "необмеже-

ний характер" і служить обєктом активного і різнобічного

державного регулювання, яке контролює земельний ринок і

обмежує можливість зловживань і негативних процесів, що

мали місце в минулому.

Що ж до досить широкої публічної частини аграрного

права, то її виникнення повязане з активним втручанням

держави у розвиток сільськогосподарських відносин. Багато

проблем, які не в змозі вирішити приватні сільськогосподар-

Аграрне право зарубіжних країн 651

ські підприємці почала брати на себе держава. Це - перш за

все, регулювання відносин щодо створення сільськогосподар-

ської інфраструктури (дороги, меліорація, електрифікація,

комунальне обслуговування, загальнонаціональна організація

науково-дослідних робіт, впровадження нової техніки і тех-

нології, створення системи збуту, транспортування і перероб-

ка сільськогосподарської продукції). Публічне втручання ре-

гулює розвиток низки галузей сільськогосподарського вироб-

ництва, коли вони стають нерентабельними або стратегічно

важливими. Тут застосовуються спеціальні відносини щодо

фінансування, кредитування і оподаткування, регулювання

розмірів сільськогосподарського виробництва, структурної

перебудови сільського господарства, регулювання сільсько-

господарського землекористування, основних умов праці в

сільському господарстві.

Значне місце у публічному втручанні займає економічне

стимулювання розвитку сільського господарства і заохочення

державою господарств через субсидії та кредити для прове-

дення виробничих процесів, збуту продукції, вдосконалення

сільської інфраструктури.

Крім економічних методів існує ряд адміністративно-при-

мусових засобів здійснення аграрного законодавства, в тому

числі: кооперування, здійснення заходів щодо консолідації та

меліорації земель, організації сільськогосподарського ринку

збуту сільськогосподарських культур тощо. Значного поши-

рення набула практика виробництва щодо ліцензій сільсько-

господарських продуктів, установлення збутових квот та

культур тощо. Значне поширення має практика виробництва

щодо ліцензій сільськогосподарських продуктів, установлен-

ня збутових квот та збутових пулів по продажу сільськогоспо-

дарських продуктів, примусове підпорядкуання їх правилам,

не кажучи вже про правила карантинні, зонування тощо, за

порушення яких установлюються кримінальні та адміністра-

тивні заходи покарання. До заходів адміністративного впливу

відносяться і здійснювані багатьма капіталістичними держа-

вами планування або програмування розвитку сільського гос-

подарства. Протягом останнього десятиліття у капіталістич-

них країнах набуло широкого застосування планування аг-

рарних перетворень у національному і міждержавному мас-

штабі. Особливо слщ зазначити "зелені плани" Західної

652 Розділ ХХЙГ

Європи: план Любке та Ертеля в ФРН, план Веделя у Фран-

ції, план Мансхолта для ЄЕС та ін.

У зарубіжному праві поки не утвердилась єдина назва га-

лузі права, що регулює відносини у сільському господарстві.

і наука за рубежем однаково використовує в ряді мов термін

аграрне, сільськогосподарське право, які найчастіше вжива-

ються як синоніми.

Поряд з аграрним правом і перетинаючись з ним, виділя-

ється сільське право, ставиться питання про утворення агро-

продовольчого права2, що призводить до плутанини.

У більшості випадків під аграрним правом розуміють су-

купність норм, що відносяться до сільського господарства,

приватного і публічного права, які регулюють відносини у

сільському господарстві. Однак таке визначення встановлює

лише межі між правом, що регулює відносини в промисло-

вості і сільському господарстві, не визначаючи обсяг регу-

люючих відносин. Сфера дії аграрного права по-різному

трактується зарубіжними законодавцями і теоретиками права.

До сфери регулювання аграрного права відносять перш за все

рільництво, лісове господарство, внутрішнє риболовство, пе-

реробку і збут сільськогосподарської продукції виробниками.

Аграрне право регулює діяльність сільськогосподарського

підприємства і сільськогосподарського підприємця, колек-

тивні інтереси у сільському господарстві, їх виробничу діяль-

ність і саме функціонування колективів.

У США діє кілька концепцій аграрного права. Одна з них,

наприклад, як на критерій спирається на сферу дії аграрних

відносин. Вона спеціально підкреслює, що аграрне право яв-

ляє собою таку особливу сферу відносин, яка діє лише в

сільському господарстві і містить спеціальні сільськогоспо-

дарські норми і правові акти, і де своєрідно переломлюються

загальні принципи діючого права. Друга концепція характер-

ною рисою визнає додаток цієї галузі права до специфічних

субєктів права, якими є сімейні ферми. інші концепції ви-

знають лише окремі групи відносин в галузі сільського госпо-

дарства й обмежують його відносинами в галузі сільськогос-

подарського оподаткування, використання сільськогосподар-

ської власності. У ряді випадків сюди відносять лише правові

еап Мегеї. \л гігоіі пігаї. - Рагів: Р.Н.Е, 1979.

2 "ОегесЬо Авгагіо у Аіітепіагіа". - Магігігі. Оісї.-Оес. 1985.

Аграрне право зарубіжних країн 653

акти сільськогосподарських органів, таких як федеральне

міністерство сільського господарства та його периферійних

органів.

Переважна більшість аграрників-юристів у США сходять;

ся на тому, що до аграрного права відносяться три правові ка

тегорії:

- загальні правові акти і норми, які традиційно стосуютіс

ся чотирьох основних правових джерел: конституційного пра

ва, писаних законодавчих актів, судових рішень і, нарешті,

адміністративного або відомчого законодавства, що застосо-

вуються й в інших галузях (наприклад, регулюючі права при-

дбання ферми), така більшість норм Уніфікованого торгового

кодексу США;

- спеціалізовані правові норми призначені для регулю-

вання відносин сільськогосподарських виробників, які низна-

ються винятком у системі загальних норм права;

- спеціальні правові норми, що становлять систему дер-

жавного регулювання сільського господарства.

До сфери аграрного права перш за все відносять ріль-

ництво та тваринництво. Крім того, сюди часто включають

рибальство та лісове господарство, полювання, транспорту-

вання, переробку і збут сільськогосподарської продукції, що

здійснюється самими виробниками.

Термін "аграрне право" вживається інколи у широкому

значенні, охоплюючи сукупність норм, що належать до сіль-

ського господарства. Сюди відноситься в цьому випадку все

законодавство, яке регулює сільське господарство.

"аграрне право" вживається інколи у широкому

Межі аграрного права особливо розпливчасті на стиках

сільськогосподарського виробництва і промислової перероб-

ки сільськогосподарської продукції, індустріального і тради-

ційного виробництва сільськогосподарської продукції. Тут

немає достатньо однакового і точного визначення економіч-

них і соціальних відносин, які входять до поняття сільського

господарства, що регулюються сільськогосподарським пра-

вом і становлять зміст його норм.

Звичайно з метою розмежування вдаються до визначення,

запропонованого в законодавстві або виробленого в процесі

кодифікації. В італії при цьому посилаються на Цивільний

кодекс 1942 р., який визначає сільське господарство як "об-

роблення землі, лісоводство, тваринництво і повязані з ним

заняття". Французьке законодавство про сільське господар-

654

ство, кодифіковане в таких документах як Сільськогосподар-

ський і Лісовий кодекси і яке містить норми цивільного,

адміністративного та інших галузей права, відносить у сіль-

ськогосподарському кодексі до аграрного права регулювання

правового режиму земель (консолідація, меліорація земель-

них ділянок), сільські дороги, водні джерела; регулювання

сільськогосподарського виробництва, полювання і рибаль-

ства, функціонування обєднань у сільському господарстві,

правовий режим сільськогосподарського кредитування,

сільськогосподарської оренди: праці і соціального забезпе-

чення, професійної підготовки, проведення наукових робіт і

викладання сільськогосподарських предметів у навчальних

закладах, організацію і діяльність державних служб. У лісових

кодексах регулюється порядок надання і використання лісів,

власність на ліси тощо.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну і основоположну

групу у французькому аграрному праві утворює сільськогос-

подарське право. Сюди відноситься перш за все право влас-

ності на землю, що обробляється, і відповідні інститути: про

збільшення земельних ділянок, законодавство про землі, про

сільськогосподарські обєднання, лісові ділянки, товариства з

освоєння земель, про полювання. Сюди ж він відносить зако-

нодавство про тваринництво і сільськогосподарську продук-

цію, соціальне законодавство й законодавство, що регулює

виробничі відносини всередині селянської сімї, законодав-

ство про сільськогосподарські кооперативи, приватні акціо-

нерні товариства у сільському господарстві, обєднання сіль-

ськогосподарських виробників, різні товариства, які мають

економічні інтереси у сільському господарстві, в тому числі й

у галузі ринкових відносин щодо збуту сільськогосподарської

продукції, страхування від стихійного лиха, законодавство

про працю у сільському господарстві, про організацію управ-

ління сільським господарством".

До сільськогосподарського законодавства Ж. Мегре відно-

сить також і відносини в галузі меліорації земель, вилучення

земельних ділянок для суспільних потреб, про сільськогоспо-

дарські узуфрукти, спадщину сільськогосподарської власнос-

ті, оподаткування.

Мекки. Ье гігоіі пігаї. - Рагіі: Р.Ц.Р, 1976. - РР. 3-4.

Аграрне право зарубіжних країн 655

Виділяючи аграрне право у самостійну галузь, ряд фран-

цузьких юристів підкреслюють видання в останні роки вели-

ких сільськогосподарських законодавчих актів, які мають са-

мостійне значення, і суттєво виходять за межі колишнього аг-

рарного законодавства. Більше того, самостійність його у цій

країні підкреслюється створенням спеціального судового та

управлінського апарату, який слідкує за виконанням сільсь-

когосподарського законодавства.

У більшості зарубіжних країн аграрне законодавство ста-

новить окрему галузь законодавства. Воно включає аграрні,

земельні, лісові та водні кодекси, розділи цивільного законо-

давства, що стосуються успадкування сільськогосподарської

власності.

В основі цих галузей у багатьох країнах лежать аграрні ко-

декси (Франція, Мексика, Уругвай, Аргентина та ін.). Там, де

сільськогосподарське законодавство не кодифіковано, існу-

ють досить розвинуті форми інкорпорації сільськогосподар-

ського законодавства, наприклад, у США. У багатьох країнах

видано обширні спеціалізовані сільськогосподарські закони

(ФРН, Франція, Англія, італія). Джерелами сільськогоспо-

дарського права в системі континентального права є сіль-

ськогосподарські закони, норми наднаціонального права на

основі підписаних урядами угод, норми звичаєвого права,

корпоративні та адміністративні норми, прийняті синдиката-

ми виробників, державними і судовими органами з питань

сільського господарства.

Аграрне законодавство ФРН будується на основі розроб-

лених у 1955 р. плану Любке, потім у 1971 р. - плану Ертеля

щодо реорганізації структури сільського господарства. Цен-

тральне місце в аграрному законодавстві ФРН займає аграр-

ний закон від 5 вересня 1955 р., який називався ще Великою

Хартією "Маепа Спаіїа"і. Він створює загальні правові рамки

для державного регулювання у сільському господарстві. Ра-

ніше видані закони про кредитування орендаторів від 5 серп-

ня 1995 р.2, про сільськогосподарську оренду від 25 червня

1 Вип(іе8ее8еі2Ь1а<. Теіі 1. - Воші, 1955. - 8. 565.

2 Там само. - 1951. - 8. 494.

6561

Розділ XXІX

1952 р.і, про структуру ринку від 16 травня 1969 р.2, про збу-

тові фонди від 26 червня 1969 р.3, про регулювання сільсько-

господарської заборгованості від 26 червня 1957 р.4, детально

регулюють окремі положення в галузі сучасних аграрних від-

носин. Ці закони являють собою спеціальні акти, присвячені

питанням перебудови аграрних відносин в галузі реорганізації

сільськогосподарського виробництва і сільськогосподарських

ринкових відносин.

Основу французького аграрного законодавства становлять

сільськогосподарський, лісовий та цивільний кодекси, які ре-

гулюють питання сільськогосподарської власності, оренди,

трудових відносин, кредитування та ін. Аграрне законодав-

ство Франції зосереджує свою увагу на регулюванні питань

структури сільськогосподарської власності5, удосконалення

орендних відносин6, створенні сільськогосподарських спілок

та органів управління сільським господарством7. При цьому

основні напрями аграрної політики Франції, сформульовані у

Законі про сільськогосподарську орієнтацію від 4 липня

1980 р. і спрямовані у достроковому плані на розвиток еконо-

мічного і демографічного розвитку країни і передбачає підви-

щення конкурентоздатності сільського господарства, його

вклад у розвиток економіки країни, збільшення його екс-

портної власності, закріплення молоді в сільському господар-

стві, з метою стабілізації сільськогосподарського населення,

поліпшення умов життя землевласників через стимулювання

розвитку сімейних господарств, які становлять основу сільсь-

когосподарського виробництва.

істотно впливає на італійське аграрне право і законодав-

ство проголошення і здійснення з початку 60-х років так зва-

них "зелених планів" у національному масштабі, а також пла-

нів у цій галузі, що виробляються в рамках ЄЕС. Це і міжна-

ціональні стандарти і ціни на сільськогосподарську продук-

 Випгіе58Є5еі2Ь1аи. Теіі 1. - Воїш, 1952. - 8. 343.

2 Там само. - 1969. - 8.423.

3 Там само. - 1969. - 8. 635.

4 Там само. - 1957. - 8. 861, 937.

5 іоигпаї ойісіаі гіе 1а КериЬіівче Ргагваке. - Рат, 1960. - № 7.

6 Там само.-10.08.1957.

7 Там само.-04.12.1959,12.04.1970.

657

Аграрне право зарубіжних країн

цію, і рекомендації щодо організації і структури виробництва

та багато іншого, повязаного з обсягом виробництва та орга-

нізацією сільськогосподарського ринку цих країн.

Англо-американське аграрне право включає крім статут-

ного законодавства велику кількість судових прецедентів. Во-

но менш кодифіковане, але в цілому досить добре системати-

зоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законо-

давство виділяється окремими великими розділами. Аграрне

законодавство СіЛА являє собою одне з найбільш детально

розроблених у системі законодавства розвинених країн. Нині

воно вийшло далеко за межі цивільного права. Федеральне

публічне законодавство сьогодні - це в основному зосере-

дження в різних розділах зводу законів Сполучених Штатів з

питань сільськогосподарської діяльності. У зводі законів

США регулюються питання правового режиму сільськогоспо-

дарської діяльності, використання державних земель, лісів,

вод, кредитування, виробництва і збуту сільськогосподар-

ської продукції, розвитку сільськогосподарської інфраструк-

тури, сільськогосподарського експорту та ін.і. Власне сільсь-

когосподарським або фермерським правом регулюються пи-

тання сільськогосподарської власності, земельної оренди, до-

говірних відносин фермерів в межах вертикальної інтеграції,

що розвивається. Однак ці питання піддаються сильному

впливу державного публічного регулювання. Значне місце в

регулюванні сільськогосподарських відносин займає і преце-

дентне право.

Більшу частину в зарубіжному аграрному законодавстві

займає законодавство про примусове регулювання сільсько-

господарського виробництва в масштабах галузі сільського

господарства або його окремих частин, таких як зернове,

мясне, молочне виробництво тощо, регулювання збуту

сільськогосподарської продукції, встановлення стандартиза-

ції цін на сільськогосподарські продукти.

У США періодично, починаючи з 30-х років, видається за-

конодавство, яке регламентує обсяги виробництва і збуту ос-

новних сільськогосподарських культур. Спочатку воно було

спрямоване на обмеження виробництва сільськогосподар-

ської продукції в умовах перевиробництва, нині воно стиму-

лює розвиток сільськогосподарського виробництва заходами

1 ТЬе Соае оГЙіе Бате оГЙіе Ц8А. ТМе 7, 43 еіс

658

Розділ XXІX

субсидування і кредитування виробництва і збуту сільсько-

господарської продукції. Суворі заходи щодо регламентації

виробництва і збуту проводить Англія, ФРН, Японія, Фран-

ція та інші країни.

Аграрне законодавство в основному здійснюється двома

методами. По-перше, адміністративно-публічним впливом на

проведення структурних змін через оренду, упорядкування

розмірів сільськогосподарських підприємств, примусове

здійснення меліорації і заходів щодо усунення черезсмужжя і

збільшення земельних володінь, по-друге, економічним

впливом, через систему кредитування, надання податкових

привілеїв, регулювання ринкових відносин і головним чином

цін. Причому, в рамках ЄЕС ця галузь аграрних відносин, як

правило, регулюється на загальноєвропейському рівні.

Аграрне право як господарське і торговельне становить са-

мостійну галузь права, однак питання щодо його самостій-

ності до цього часу залишається спірним. Більшість зарубіж-

них аграрників вважають, що нині аграрне право, яке склада-

ється з двох частин - приватного і публічного права, - є в

певному аспекті обєднаним і має високий ступінь самостій-

ності, оскільки у кожній самостійній галузі економіки і соці-

альному житті суспільства завжди виникає особлива галузь

права. Визнання самостійності аграрного права призводить

до виділення його і як самостійної навчальної дисципліни. У

Франції, ФРН, США, італії, іспанії та інших країнах створені

посібники і навчальні курси аграрного права, які вивчаються

у сільськогосподарських і юридичних навчальних закладах.

Серед цих робіт, зокрема, у Франції треба виділити тритом-

ний курс аграрного права проф. Жанна Мегре, курс аграрно-

го права Л. Лорвелле, підручник аграрного права Жанна Мо-

ро, в італії - нариси аграрного права проф. Джигастонне

Болла, підручник проф. Джовані Галлоні, працю Д. Вінколі

"Право сільськогосподарського виробника", у ФРН - курс

аграрного права проф. К. Крешеля, в іспанії - підручник аг-

рарного права проф. Бальяріна Марсиаля і курс аграрного

права Санза Харкі, в Англії - курс аграрного права Дж. Сте-

фансона, у США - підручник аграрного права Дж. Юргенс-

мейєра та сільськогосподарське право в матеріалах і судових

рішеннях групи авторів, а також сільськогосподарське право

на допомогу правознавцям, які представляють інтереси фер-

Аграрне право зарубіжних краШ Й59

мерів під редакцією декана юридичного факультету Арканза-

ського університету Дж. Луні1.

 2. Правове становище сільськогосподарського

товаровиробника в умовах ринкових відносин

Аграрне право розвинених країн виходить з передумови

перш за все тісного звязку сільськогосподарського вироб-

ництва з ринковими відносинами. Воно орієнтоване на нор-

мальне функціонування приватної власності, перш за все на

землю, засоби виробництва, на самостійність господаря, який

раціонально використовує наявні можливості сільськогоспо-

дарського виробництва, на свободу підприємницької діяль-

ності, економічну зацікавленість сільськогосподарського ви-

робника, ціни і ринкову конкуренцію, захищену від монопо-

лізму з обмеженим державним регулюванням.

Усе це формує систему стимулів розвитку ринкового

сільськогосподарського виробництва і ці положення рідко ос-

порюються. При можливості вільно розпоряджатися власніс-

тю і можливістю вільно реалізувати ці права, відбувається

більш раціональний розподіл ресурсів, ніж при плановій еко-

номіці. Внаслідок цього виходить більш високий доход як

сільськогосподарських виробників, так і в цілому національ-

ний доход і доход на душу населення.

Роль держави ефективно проявляється у створенні умов

стабільного виробництва, заохочення довгострокових капіта-

ловкладень, які дозволяють сільськогосподарському вироб-

никові сподіватися на одержання вигоди від зроблених вкла-

дів. Законодавство, яке застосовується для регулювання від-

1 Мегеї іеап. Огоіі аегаіге. Тотев 1-3. - Рагів, 1973-1978; іотеііесЬ.

Огоіі гигаї. - Рагіа, 1988; Могсачх іеап Ріег. Мапиеі (іе гігоіі гигаї. - Рагів, 1974;

Оаііопі О. Оігійі авгагіо. - Мііапо, 1963; УіпсоШі. Соїііуаіоге (ЦгеНо. - Мііапо,

1969; КгоежНеіі К. і-апАуігКсЬай гесЬі. - Коїп-Вопп-МііпсЬеп, 1966; Ваііагіп

Магсіаі, СаНох ЗауаНег РиепуіііпЛа. ОігесЬо авгагіо. - Магігіа, 1978; Кат Саг-

Кие. ОігесЬо авгагіо. - Магігігі, 1975; 8іерНеп5оп 1 8. ТЬс ід> КсіаЧпв (о Авгісиі-

іиге. - 1971; Лііап С. Лепіеттеуег аші іУасіїеу /. В. АвгісиКигаї іаж. - 1982;

"Аегісиїїигаї ЇУМ" (Саяех апй таїегіаїв). - Зі.Раиі. Міпп. 19Й5, гіу Мауег К. апії

оіЬег; Ьоопу . АегісиїШгаї 1а\у. Ьаууегв Оиігіе іо Кергсііспіііів Ригіп Сііепів. -

и8А, Сіисаео, ііііпов, 1990.

А.ЛМйщ

.іДЦ-

660

РОЗДіЛ XXІX

носин, у цій системі виступає як додатковий регулятор вико-

ристання альтернативних можливостей у тих випадках, коли

наявних ринкових відносин недостатньо для забезпечення

нормального розвитку сільськогосподарського виробництва.

При цьому і наявність розвинених ринкових відносин не за-

перечує існування окремих сфер відносин, де повинно пану-

вати законодавство з прямим регулюванням і його способами

примусу, у тому числі і в економічних відносинах.

Забезпечення дотримання нормальних ринкових відносин

базується на дотриманні умов нормальної конкуренції, де па-

нують відносини попиту і пропозиції, і де до обовязків дер-

жави входить підтримання тут нормальних умов. Разом з тим

аграрне право виходить з передумови державного втручання у

питання обмеження прав приватної власності, регулювання

економічних процесів з метою найбільш ефективного з точки

зору суспільства використання наявних можливостей і перш

за все у тих випадках, коли ринок не може нормально функ-

ціонувати.

Що ж стосується регулювання чисто ринкових відносин,

то в цій сфері правовий вплив на сільськогосподарські відно-

сини найбільш значний. Йдеться про велику кількість законів

і державних програм, які регулюють розвиток сільськогоспо-

дарських ринкових відносин. Основне регулювання тут сто-

сується порядку встановлення цін на сільськогосподарську

продукцію, закупівлю, збереження і упаковку сільськогоспо-

дарської продукції, стандартизацію і інспектування якості,

особливо щодо продукції, яка швидко псується.

Слід зауважити, що істотно почав впливати на розвиток

сільського господарства та становище фермера у кожній ок-

ремо взятій країні не тільки внутрішній ринок, а й вся полі-

тика загального ринку Європейського співтовариства з його

новими стандартами і регулюванням цін та інших умов євро-

пейського сільськогосподарського ринку. Сучасна держава за

рубежем намагається втручатися в аграрні відносини лише в

тих випадках, коли порушується встановлений законодав-

ством порядок або виникає загроза суспільної небезпеки.

Останнім часом проблемам зарубіжного аграрного права

присвячена монографія проф. Г. Ю. Бистрова1.

" ) Бнстров Г.Е. Земельньїе й аграрнне реформи в зарубежннх странах. -

Минск, 1999. - 196 с.

Аграрне право зарубіжних країн 661

 3. Правове становище

сільськогосподарського підприємства

Головним інститутом сільськогосподарського права є ін-

ститут сільськогосподарського підприємства, правове стано-

вище якого визначається законодавчими приписами, судово-

арбітражною практикою та виконавчою діяльністю держав-

них органів. інститут сільськогосподарського підприємства

включає правовий режим власності, повноваження сільсько-

господарського підприємця щодо сільськогосподарського ви-

робництва, найманої праці, правила передачі підприємства з

одних рук в інші.

Центральне місце у системі відносин щодо регулювання

сільськогосподарського підприємства займають відносини

власності та користування рухомим і нерухомим майном і,

перш за все, землею. В основі аграрних відносин і нині ле-

жить право приватної власності, яке бере свій початок від

римського права з його повноваженнями володіння, користу-

вання і розпоряджання. Ці положення зберегли своє значен-

ня аж до Цивільного кодексу Наполеона 1804 р. Де у ст. 544

було записано, що власник має право розпоряджатися і ко-

ристуватися речами найбільш абсолютним чином.

Однак подальший розвиток відносин власності і перш за

все земельної власності вніс і суттєві зміни. Вони повязані з

визнанням землі особливим обєктом власності, у викорис-

танні якого належним чином зацікавлене суспільство. Такий

розвиток відносин призвів до ряду обмежень. Перш за все за-

конодавець встановив, що власність не повинна використо-

вуватися всупереч закону. Це стосувалося обмежень в публіч-

них інтересах, через встановлення сервітутів (право проходу,

Проїзду, прогону худоби, право від платної реквізиції земель-

ної ділянки для задоволення публічних інтересів), потім про-

слідували обмеження, повязані з неналежним використан-

ням земель.

- У більшості країн було прийнято закони, які дозволяли

вилучати або примусово передавати у користування іншим

особам за плату невикористовувані або неналежним чином

Використовувані сільськогосподарські землі. Потім були об-

меження, повязані з вимогою належним чином обробляти

землю, використовувати її за призначенням. Невиконання

цих вимог могло призвести до вилучення земель у нсрадивих

господарів, які погано обробляли землю, як це передбачено і

662 Розділ ХХК

зараз в Англії, Франції, ФРН та інших країнах. Поступово бу-

ло запроваджено обмеження у праві розпоряджання землею,

яке законодавче виражалося в неподілі, невідчуженні, прави-

лах щодо введення обмежень у земельному обороті, з надан-

ням значних прав державі, аж до її фактичного контролю за

цими процесами.

Аграрне законодавство континентальних країн Європи

почало регулювати способи придбання, спрямування корис-

тування, розміри земель, виходячи з "соціальної функції" зе-

мельної власності. істотні зміни відбулися у поглядах юристів

на повноваження земельного власника. З римської тріади

ПОВНОВажеНЬ: ВОЛОДіННЯ ()Ц5 р05Є85іОПі), Користування (]Ц5

иіепоі), і розпорядження (іиа аЬиіепаі істотне значення почало

визнаватися лише за правом користування і правом розпоря-

дження, оскільки право володіння, обмежене законодав-

ством, може і повинно здійснюватися у формі користування.

Володіння ж як підстава і титул, на думку багатьох аграрників

за кордоном, є або пережитком права феодального землево-

лодіння і його підправлених форм в англосаксонських кра-

їнах, або відмираючим видом землеволодіння у континен-

тальних країнах - емфітевзиса, своєрідною довгостроковою

або постійною формою оренди землі з правом переважного

викупу її у власність емфітефтом довічного або заповіданого

власником.

із розвитком процесів агропромислової інтеграції перегля-

дається сама поява сільськогосподарського підприємства. Та-

кий перегляд призводить до визнання основним субєктом

правового регулювання не тільки сільськогосподарського під-

приємства, а й агропромислового підприємства з поширен-

ням на нього всіх пільг, призначених для сільського гос-

подарства, промисловість вносить у сільськогосподарське

виробництво свою потужну індустріальну базу, великі капіта-

ловкладення, досягнення науково-технічного прогресу, своє-

часну організацію управління виробничими процесами, що

справляє великий вплив на весь процес сільськогосподар-

ського виробництва. У звязку з цим зявляється нова система

виробничо-економічних і правових відносин.

Зарубіжні юристи-аграрники зазначають, що законодавець

нині модернізує юридичні форми підприємства, пристосовує

їх до вимог виробництва і ринку і надає прерогативи власнв-

ц і ь-

Аграрне право зарубіжних країн

і663

-в--

ка щодо власника землі, оскільки останній не є господарем

одержуваного доходу.

Збільшення вартості і значення у сільськогосподарському

підприємстві таких елементів, як машини, капітал змінює

відношення до підприємства як до землеволодіння за перева-

гою. У новому аграрному законодавстві правовий режим

власності спрямований більшою мірою на захист інтересів

власника машин і капіталу. Поєднання в агропромисловому

підприємстві промислових, торгових і сільськогосподарських

функцій призводить до того, що у цих підприємствах посту-

пово втрачається значення специфіки сільськогосподарсько-

го виробництва і його діяльність наближається до діяльності

підприємства будь-якого виду і профілю2.

Визнання в аграрному праві і законодавстві підприємства

сільськогосподарським призводить до поширення на нього

пільг, установлених державою, оскільки вважається, що

сільськогосподарське підприємство діє у несприятливих ви-

робничих (грунто-кліматичних) і економічних умовах. Ви-

знання специфіки сільськогосподарського підприємства при-

зводить в аграрному праві до визнання необхідності спеціаль-

ного регламентування діяльності сільськогосподарського під-

приємства і встановлення особливих заходів захисту прав

сільськогосподарської власності. із розвитком товарного ха-

рактеру сільськогосподарського виробництва предметом за-

конодавчого регулювання в аграрному законодавстві стає і

сільськогосподарське виробництво, його окремі сторони і

функції. Серед них особлива увага приділяється правому ре-

гулюванню використанню земель, регулювання кредитних,

орендних і трудових відносин.

Характерною рисою сучасного законодавства, яке регулює

діяльність сільськогосподарського підприємства, є суворе ре-

гулювання діяльності сільськогосподарського підприємця.

Воно поширюється на відносини в галузі організації і діяль-

ності самого сільськогосподарського підприємства. У сучас-

них умовах вона детально регламентується особливо у питан-

нях, що відносяться до кількості продукції, яка виробляється,

стандартів і умов виробництва. Аграрне законодавство у цій

1 Вигеоае А. М. Ьехріоііаііоп аегісоїе гіаїв іа іеівіасіопе гесепів. - Рагів,

1967.-Р. 10.

2 УогМ АегісціШге. - \Уаіі1ііітеЮп, 1973. - Уоі. XXІ, № 8. - Р. 19.

664

Розділ XXІX

галузі спрямоване на стимулювання процесів спеціалізації і

концентрації сільськогосподарського виробництва в межах

окремих районів, зон, країни і навіть цілої групи країн.

Особливістю сучасного сільськогосподарського підприєм-

ства є здійснення ним поряд з основними сільськогосподар-

ськими функціями комерційних та інших функцій, які рані-

ше виходили за межі сільськогосподарської діяльності. До

сфери діяльності сільськогосподарського підприємства тепер

входить не тільки діяльність в галузі власного землеробства і

тваринництва, а й транспортування, зберігання і переробка

сільськогосподарської продукції, кредитні операції тощо.

Сфера діяльності сучасного сільськогосподарського підпри-

ємства включає широке коло питань планування сільськогос-

подарського виробництва, фінансування, організації управ-

ління підприємством тощо.

 4. Правове регулювання

сільськогосподарської оренди

Оренда землі, яка має багатовікову історію, продовжує ві-

дігравати важливу роль у системі аграрно-правових відносин.

У розвитку сільськогосподарських відносин оренда має певні

переваги перед власністю, не вимагаючи великих коштів на

придбання землі, що неприпустиме для малоімущих і моло-

дих фермерів.

Оренда у сільському господарстві набула великого поши-

рення у СіЛА, де близько половини фермерів-власників при-

орендовують землю. На півдні США більше 50 відсотків фер-

мерів є орендаторами у найрізноманітніших її формах. Орен-

да землі у США розглядається як невільне володіння на від-

міну від власності, згідно з яким орендодавець передає

орендатору або підприємство повністю, або частину підпри-

ємства, або тільки земельну ділянку, за користування якою

орендатор вносить орендну плату.

Серед поширених умов орендного договору є такі, коли

власник зобовязаний утримувати будинки і споруди, дороги

і меліоративні споруди, які здаються у власність. На нього по-

кладається обовязок ремонтувати, виправляти приховані не-

доліки, сплачувати страхові внески. Орендатор повинен своє-

часно зробити розрахунок, потурбуватися про утримання ка-

нав і огорож у належному стані, не допускати зниження ро-

Аграрне право зарубіжних країн 665

дючості грунтів, після закінчення строку оренди він має пере-

дати ферму власнику. На відміну від інших країн, де відноси-

ни в галузі земельної оренди регулюються державою, США

характеризується свободою орендних договорів, хоча багато в

чому відносини оренди у США регулюються законодавством

штатів. Важливу роль відіграє у цих питаннях і судова прак-

тика, місцеві звичаї. Згідно з цим у кожному штаті склалися

свої форми і порядок розгляду спірних питань у суді. При

цьому досить чітко розділяють оренду сільськогосподарського

підприємства з правом володіння (еаіаіе) і різні види здоль-

щини.

У системі англосаксонського права сільськогосподарська

оренда відноситься до одного з видів узуфруктних прав, тобто

права на одержання вигоди. На цій підставі орендатору нада-

ється право самому встановлювати спосіб одержання вигоди

із землі, що використовується. Основним є правило, за яким

орендатор не повинен завдавати збитки джерелам доходів.

Останніми роками сільськогосподарська оренда у Великобри-

танії характеризується появою законів щодо закріплення ста-

більності цих відносин. Переважні права на продовження

сільськогосподарської оренди з 1976 р. почали поширюватися

на два покоління сімї орендатора, підвищено вимоги до

орендодавця, а саме до обгрунтованості його бажань припи-

нити оренду.

У ряді зарубіжних країн існує оренда землі і сільськогоспо-

дарських підприємств у держави, у власності якої перебува-

ють землі і ферми.

Значну специфіку мають орендні відносини у Франції.

Оренда тут характеризується тим, що режим сільськогоспо-

дарської оренди детально і всеохоплююче урегульований дер-

жавою. Законом від 17 жовтня 1945 р. був затверджений ти-

повий Статут сільськогосподарської оренди, до якого закона-

ми постійно вносяться зміни та доповнення. За Статутом

припускається оренда ферми, оренда земельної ділянки або

оренда ферми з половини. У першому випадку оренда вста-

новлюється на підставі твердих платежів, у другому залежно

від одержаного врожаю і пропорційно до внесеного у госпо-

дарство вкладу. При цьому розміри орендної плати можуть

регламентуватися в адміністративному порядку. Договір

оренди на підставі Статуту дає чіткий перелік обовязкових

умов сільськогосподарської оренди, що стосуються обєктів

666

оренди, особи орендатора, обовязків сторін, орендної плати,

строків оренди. Договір оренди може бути письмовим або ус-

ним. В останньому випадку він повинен відповідати нормам

типового Статуту сільськогосподарської оренди.

Французьке законодавство дуже детально регламентує по-

рядок і процедуру одержання оренди, її подовження і припи-

нення. Правом на переважне одержання оренди мають особи,

які володіють сільськогосподарською спеціальністю, мають

стаж роботи у сільському господарстві1.

У системі правових відносин сільськогосподарської орен-

ди зарубіжних країн важливе значення надається договору

оренди. Договір оренди регламентує використання орендова-

ного сільськогосподарського підприємства повністю, окремої

ділянки землі, худоби, за користування якими орендатор

сплачує певну орендну плату або ренту. З проголошеною у

багатьох країнах свободою орендних відносин дійсно існує

досить сувора регламентація орендних умов. У ФРН, наприк-

лад, орендні договори подаються на реєстрацію до відповід-

них державних органів, які можуть не затвердити договір, як-

що встановлена надмірна орендна плата, коли договір веде до

недоцільного роздрібнення ділянки, до надмірної концентра-

ції землекористування в одних руках, завдає шкоди сільсько-

господарському виробництву тощо2. В орендних договорах

ціна, як правило, визначається вільною згодою. Також вільно

визначається підприємцем форма і методи експлуатації фер-

ми, яка орендується. Відповідно до сільськогосподарського

кодексу, орендатор зобовязаний так організувати ведення

господарства, щоб воно відповідало його призначенню. Од-

ним із основних положень законодавства про сільськогоспо-

дарську оренду у Франції Ж. Мегре вважає можливість гаран-

тувати орендатору достатню стабільність договору для веден-

ня сучасного господарства3. З цією метою законодавство

встановлює мінімальні і максимальні строки оренди. Взагалі,

встановлення тривалих строків сільськогосподарської оренди

у Франції і Бельгії не менше ніж на 9 років, у ФРН - корот-

костроковий термін на 9 і довгостроковий на 18 років, в іта"

1 Павлова 3. Й. Государстаенное регулирование сельского хозяйстаа во

Франции. - М,; Наука. - 1988,

2 Вип<іе5ВЄ8еі2Ь1аК. Теїі 1. - Воші, 1952. - 8. 343.

3 Мекгеі і Ье гігоіі пігаї. - Рагіа: Р.Ц.Е, 1976. - Р. 77.

Аграрне право зарубіжних країн 667

дії - на 15, Португалії - на 10, іспанії і Люксембурзі - на 6

років, Австрії - на 5 років. Як правило, передбачається і пра-

во переважного подовження оренди, що визнається в аграр-

ному праві найпрогресивнішою рисою сучасного законодав-

ства. Законодавство у багатьох країнах встановлює межі

орендної плати, за які сторони, що домовляються, не мають

права виходити. Законодавство Франції, Голландії, Бельгії,

італії передбачає переважне право орендатора на придбання

ділянки, яка орендується, у випадку її продажу або будь-яко-

го іншого перетворення.

 5. Договори сільськогосподарських підприємств

Ринковий характер сучасного сільськогосподарського під-

приємства надає надзвичайно великого значення договірним

відносинам, які в системі аграрного права набули першочер-

гового значення.

Розвиток аграрних відносин призвів до виникнення цілої

групи договірних відносин, що називаються "сільськогоспо-

дарські вимоги". До таких типів договорів належать договори

сільськогосподарської оренди, сільськогосподарського креди-

ту, збуту сільськогосподарської продукції, договори купівлі-

продажу сільськогосподарських підприємств, договори ви-

робництва сільськогосподарської продукції за контрактами

тощо. Сфера цих відносин з включенням специфічних вимог

постійно розширюється, а регламентація відносин стає більш

деталізованою. Слід відзначити як одну з важливих рис дого-

вірних відносин перетворення багатьох із них з двосторонніх

у типові з елементами публічно-правового регулювання. У

договорах аграрного права все більше знаходять відображен-

ня положення технічної і економіко-соціальної своєрідності

сільського господарства.

У ряді країн держава встановлює коло субєктів певних до-

говірних відносин (спадкування, сільськогосподарського кре-

дитування), ставить певні умови здійснення договорів (згода

на укладення договору оренди повнолітніх членів сімї), зем-

левласника, згода державних органів на надання кредиту, ви-

конання вимог щодо якості договірної продукції, встановле-

них державою для договорів купівлі-продажу, додержання

встановлених державних цін або їх рівнів. У ряді країн держа-

ва створює спеціальні фонди, виступає гарантом при наданні

668

кредиту, або встановлює види і форми заставного майна. У

США, наприклад, поширена така форма кредитування фер-

мерів як кредит під заставу зерна, що залишається на фермах

або у сховищах державної організації, товарно-кредитної кор-

порації зі збереженням права на викуп цього зерна фермером.

Такі форми договору існують в Австралії, Англії, Франції,

ФРН, Голландії та інших країнах.

Важливою рисою сучасних договірних відносин є перетво-

рення договорів на інструмент публічно-правового втручання

держави у сільськогосподарську діяльність, при цьому ство-

рюється суворий режим виробничої діяльності, який контро-

люється, згідно з розробленими програмами1.

Протягом останніх десятиліть різко посилилося втручання

держави в договірну практику сільськогосподарського під-

приємства, в укладення договорів, їх зміст, розширення сфе-

ри впливу на галузі, де раніше вони не використовувалися.

Сталися значні зміни в колі субєктів договірних відносин,

умовах і гарантіях забезпечення виконання. По деяких оренд-

них відносинах держава нині визначає субєктний склад та

умови укладення договорів, строки їх дії та порядок продов-

ження, види і форми відповідальності, нерідко встановлює

обовязковість їх реєстрації. Таким чином, різними засобами

держава контролює істотні сторони змісту договорів. У дого-

ворах збуту сільськогосподарської продукції державою вста-

новлюються якісні показники і стандарти, яким повинна від-

повідати продукція, що продається, та ціни на неї. У догово-

рах застави законодавством встановлюються форми і види за-

стави. У США увесь режим заставних операцій щодо зерна,

як і щодо ряду іншої сільськогосподарської продукції деталь-

но регламентований законодавством.

 6. Правові форми агропромислової інтеграції

На сучасному етапі індустріального розвитку сільськогос-

подарського виробництва на правову систему відносин у 1|

сільському господарстві істотно впливають процеси верти-

кальної і горизонтальної інтеграції. Вони відображають тен-

Апіопіо Сагова. ія соуекіопе іеваїе (іесопігаїїо ргіуаіо соп іпагшпепіо

гііпіегуепіо риЬііс) іп аегісиїїиге. - Мііапо, ОіпГегге е<1., 1964.

Аграрне право зарубіжних країн 669

денцію до злиття промисловості і сільського господарства.

ініціатива інтеграції виходить від переробних та інших ком-

паній та фірм агробізнесу, які намагаються впливати на

сільськогосподарське виробництво. Останніми десятиліттями

особливо істотно впливає на сільськогосподарське підприєм-

ство виробництво за контрактами. У системі інтеграційних

відносин інтегратори найчастіше утримуються від прямої

участі у сільськогосподарському виробництві, а намагаються

підпорядкувати собі сільськогосподарських виробників шля-

хом укладення договорів. Таким чином, інтеграція здійсню-

ється через скуповування, переробку та збут сільськогоспо-

дарської продукції, шляхом укладення з сільськогосподар-

ськими виробниками спеціальних договорів. Тому не випад-

ково вертикальна інтеграція називається ще й системою

сільськогосподарського виробництва на підставі договорів.

Такі відносини звичайно називають "завчасною контракта-

цією", "виробництвом за договором", "авансованим контр-

актуванням".

Включаючись у систему вертикальної інтеграції сільсько-

господарський підприємець багато в чому втрачає свою само-

стійність, залишаючись лише юридичне власником землі, бу-

дов, обладнання, насаджень. Договори з інтегратором регла-

ментують майже всю його виробничо-господарську діяль-

ність. Сільськогосподарський виробник починає фактично

працювати за програмою фірми-інтегратора, а виконання

програми постійно контролюється фірмою. Договори дають

можливість фірмі-інтегратору контролювати прийняття ос-

повних рішень за веденням виробництва на фірмі.

Основу договорів контрактації становлять перш за все

умови щодо виду і обсягу продукції, що постачається, техно-

логії її виробництва та відповідність продукції встановленим

стандартам і вимогам фірми-інтегратора. У договорах деталь-

но регулюється порядок і форми розрахунків, фінансової та

матеріальної участі сторін на всіх етапах дії договору. Догово-

ром передбачено, що фірма надає сільськогосподарському

виробнику в кредит насіння, саджанці, посадковий матеріал,

племінний молодняк, добрива, хімікати, корми, ліки, кредит,

надає йому науково-технічну допомогу. При цьому договір

суворо обумовлює умови та порядок використання одержа-

них матеріалів і коштів і за порушення цих умов виробник

підлягає штрафу. За контрактовану продукцію сільськогоспо-

670

Розділ ЛХУХ

дарський виробник одержує плату в розмірі, який залежить

від виконання умов договору.

Значну групу договорів становлять договори і угоди, які

мають на меті організацію широкої сфери відносин щодо збу-

ту і виробництва продукції, і які по суті справи є гібридною

системою, що поєднує профами державного регулювання і

приватних угод. інакше вони називаються ще "колективними

угодами" на виробництво і продаж продукції. Подібні угоди

поширені щодо основних сільськогосподарських культур у

США, Франції та інших країнах. Набуваючи юридичного зна-

чення, такі угоди регулюють кількість і якість сільськогоспо-

дарської продукції. Вони передбачають можливість широкого

інспектування виробництва, накладення санкцій за порушен-

ня умов.

 7. Правове регулювання кредитування

сільськогосподарського виробника

Аграрне право визнає сільськогосподарський кредит діє-

вим стимулом розвитку сільського господарства, його струк-

турних перетворень, підвищення ефективності сільськогоспо-

дарського виробництва. Тому кредитній політиці у сільському

господарстві приділяється належна увага.

Основним способом фінансового впливу на розвиток сіль-

ського господарства у більшості країн є не безоплатне фінан-

сування, а сплатне кредитування. Формою кредитів наділені

багато державних програм у сільському господарстві. При

цьому у багатьох країнах кредит виступає не як самостійна

форма фінансування, а як форма стимулювання власних

вкладів сільськогосподарського виробника.

Система сільськогосподарського кредитування, що діяла в

Європейській правовій системі, була створена ще в середині

минулого століття Раффайзеном у Німеччині й заснована на

взаємному кредитуванні. Створена ним система функціону-

вала без власного капіталу і дивідендів, а члени кредитних

кооперативів несли неподільну солщарну відповідальність.

інша організація сільськогосподарського кредитування була

також створена у Німеччині Шульцем, який створив това-

риство, наділене капіталом. Члени його товариства несли

обмежену відповідальність пропорційно своїм вкладам, диві-

денди і прибутки виплачувалися вкладникам, структура то-

Аграрне право зарубіжних країн 671

вариств за своїми характеристиками наближалася до акціо-

нерних товариств. Обидві вказані форми знайшли широке за-

стосування в європейських країнах з тими чи іншими особли-

востями. У Франції перевага віддавалася системі Раффайзена,

на принципах якого створювалися місцеві каси сільськогос-

подарського кредиту. На початку століття каси сільськогос-

подарського кредиту були визнані у Франції законодавче. Во-

ни одержали право на державне авансування і обєднані у На-

ціональну федерацію сільськогосподарського кредиту, яка в

свою чергу була частиною Конфедерації взаємного страху-

вання, кооперації та сільськогосподарського кредиту зі стату-

сом державних, промислових і торгових підприємств.

Кооперативи та організації сільськогосподарського креди-

ту стають впливовою фінансовою силою, яка визначає темпи

та рівень розвитку сільськогосподарського виробництва. У

звязку з цим держава все частіше бере під свій контроль іс-

нуючі у сільському господарстві кредитні системи та їх діяль-

ність. У Франції кредитні відносини більше ніж в інших кра-

їнах поставлені під державний контроль і погоджуються з

планами перетворення та економічного розвитку сільського

господарства.

Описані каси надають короткострокові, середньострокові

та довгострокові сільськогосподарські кредити на підставі га-

рантій, відомих цивільному праву Франції (іпотека, спеціаль-

ні гарантії для сільськогосподарського кредиту). Крім цього,

каси націлюють своїх членів на вкладення капіталів у сільсь-

когосподарські фінансові операції. Кола кредитів у цих касах

значно ширші ніж у сільськогосподарських виробників або

осіб, які займаються сільським господарством. В останні ро-

ки каси відіграли значну роль у розвитку сільськогосподар-

ської економіки Франції і становленні її промисловості по

переробці сільськогосподарської продукції. Значну роль крім

державної кредитної системи відіграє і вільний взаємний

сільськогосподарський кредит, використання якого регулю-

ється розділом V сільськогосподарського кодексу Франції.

Кредитні організації цієї системи діють на місцевому, окруж-

ному і національному рівнях.

Сучасне сільськогосподарське виробництво великою мі-

рою залежить від кредитів і особливо на етапі його становлен-

ня, тому у різних країнах значна увага приділяється пробле-

мам регулювання кредитних відносин. В цілому кредитні від-

672

носини регулюються як нормами зобовязального права, так і

права власності (майнового права) і в цьому розумінні вони

мають складний механізм формування та захисту обовязко-

вих і майнових відносин.

Правове регулювання кредитних відносин звичайно регу-

люється загальними нормами цивільного права. Однак врахо-

вуючи специфіку сільськогосподарського кредитування май-

же всі держави прийняли спеціальні закони про кредитування

в сільському господарстві, запровадили системи сільськогос-

подарського кредитування, які спираються, як правило, на

державні спеціалізовані кредитні установи.

Дещо інакше відбувалося формування кредитних систем у

США. Держава виступила у цій сфері перш за все як ініціатор

створення кредитної системи фінансово-кредитних установ,

вкладаючи початковий капітал у систему банківсько-кредит-

них установ. У цьому звязку досить показовими є те, що дер-

жава, яка в галузі сільськогосподарського кредитування ство-

рила систему федеральних кредитних банків (1932 р.), феде-

ральну страхову корпорацію (1934 р.), федеральну ощадну

страхову корпорацію (1934 р.), експортно-імпортний банк

(1934 р.), федеральну асоціацію іпотечного кредиту (1938 р.),

федеральний банк для кредитування телефонізації форм

(1971 р.), де фермери могли одержати кредити нарівні з інши-

ми категоріями одержувачів. Спеціально для кредитування

фермерів були створені у 1916 р. фермерська кредитна систе-

ма, куди входять система федеральних земельних банків, сис-

тема проміжних банків для кредитування фермерських зе-

мельних банків, а також асоціація кредитування виробничих

потреб (1933 р.), система банків для фермерських кооперати-

вів (1933 р.). До цього часу майже всі кредитно-банківські

установи повернули державі наданий їм початковий капітал і

перейшли на операції із власними коштами.

Держава, створюючи кредитну систему намагалася не під-

мінити і не витіснити систему приватних кредитних установ і

нині кредитування фермерів здійснюється з багатьох джерел.

Субєктами-кредиторами є система органів федерального зе-

мельного банку, служби управління фермерського кредиту,

різноманітні комерційні приватні банківські і кредитні уста-

нови і страхові компанії та ін. Як правило, системи сільсько-

господарського кредитування у багатьох державах більш спе-

ціалізовані, ніж інші кредитні системи. Вони завжди орієнто-

Аграрне право зарубіжних країн 673

вані на надання пільгових кредитів по більш низьких про-

центних ставках, ніж у комерційних банках і страхових ком-

паніях, більш тривалі тут і строки надання кредитів.

Найзначніша у цих системах практика надання кредитів

під зобовязання або тверде забезпечення у вигляді застави

нерухомості, страхування ризику тощо. У правовій системі

США як забезпечення виплати позики прийнято надавати

позичальнику частки в нерухомості або рухомій власності.

При цьому законодавство більшості країн дає можливість

стягувати борги не вдаючись до суду і через судові процедури

у випадку, коли позичальник не сплачує борг, а також прода-

вати або по-іншому розпоряджатися нерухомістю або рухо-

мою власністю, в яких була надана частка, для використання

за обовязками боржника у випадку несплати ним заборго-

ваності.

Кредитна система для сільського господарства переслідує

мету надання пільгових кредитів для будівництва, придбання

обладнання, а також на поточні виробничі потреби. Спочатку

орієнтовані на фермерів, кредити почали поширюватися і на

решту сільськогосподарських підприємств і поступово почали

ставати менше пільговими, наближаючись до ставок комер-

ційних банків.

Що ж до довгострокових кредитів, то вони, як правило,

надаються під заставу нерухомості або за договором про ви-

куп землі у вигляді договору про довірчу власність. При заста-

ві найчастіше оформляється договір застави нерухомості,

умов купівлі-продажу і переуступки боргу. Високий рівень

потреби в кредитах підтримує і високий рівень процентної

ставки, який у системі сільськогосподарського кредитування

коливається у межах близько 10 відсотків за іпотечним креди-

том і продовжує підвищуватися.

У багатьох державах законодавство не визначає граничних

строків надання кредитів, як до речі й інших обмежень для

одержання кредиту, і процентних ставок, мети надання кре-

диту, порядку повернення заставних коштів тощо. Конкурен-

ція на інвестиційному ринку на практиці призводить до

збільшення строків надання кредитів, але разом з цим і до

більш жорсткого контролю за використанням коштів, а не-

рідко і за виробничою діяльністю сільськогосподарського ви-

робника в цілому, це дає можливість втручатися у виробни-

чий процес і давати рекомендації щодо його ведення. Зо-

22 В. Янчук.

674 розділ юах

бовязання наслідувати рекомендації банківсько-фінансових

органів призводить до формування спеціалізованих служб у

банках і надання їм прав втручатися у діяльність сільськогос-

подарських виробників, що часто і записується у заставних та

кредитних зобовязаннях. Більшість таких договорів має ти-

повий характер і їх форми затверджуються на рівні держав

або їх автономій.

У США ця група відносин регулюється як федеральним

законодавством (Единообразньїм торговьім кодексом США),

так і законодавством штатів. Стаття 9 цього кодексу передба-

чає, що майно, яке визначається як заставне, знаходиться під

побічним управлінням кредитора і боржник не вправі переда-

вати його іншій особі. Що ж до продажу сільськогосподар-

ської техніки у кредит, то постачальник сільськогосподар-

ської техніки залишається її власником до того часу, поки

фермер не сплатить усієї її вартості.

Законодавство ряду країн при заставі під врожай визнає

сільськогосподарського виробника особливим субєктом кре-

дитних відносин. Гарантії кредитора забезпечуються додатко-

вою системою публічних повідомлень про продаж заставного

майна, що полегшує стягнення боргу.

Значна практика короткострокового кредитування здій-

снюється і без будь-якого забезпечення і подібні позики на-

зиваються "незабезнеченими". У цих випадках позичальник

обіцяє виплатити позику, скріплюючи свою обіцянку прос-

тим векселем. При неповерненні у строк одержаної позики,

кредитор не має переважного права на власність боржника і

повинен стягувати борг через суд. Як правило закладна під

нерухомість реєструється у спеціальних реєстраційних бюро

за місцем перебування нерухомості. Це робиться для повідом-

лення про право вимоги позикодавця на дану нерухомість і

для надання позикодавцю переважного права щодо всіх ін-

ших осіб, які потім можуть висунути вимоги на дану неру-

хомість.

Майже вікова практика сільськогосподарських інвестицій

в основному у вигляді кредитів дає можливість говорити про

високу ефективність цих вкладень, і чималу роль тут відігра-

ють державні кошти, які виділяються у вигляді стартових ка-

піталів кредитних установ. Це призвело не тільки до виник-

нення організацій сільськогосподарського кредиту, а й до

планування інвестицій у державному масштабі, практики ло-

Яграрне право зарубіжних країн 675

кального розподілу і контролю за їх використанням. Значно

розвивалися в останні десятиліття у цій сфері функції мініс-

терств сільського господарства як гарантів наданих сільсько-

господарських кредитів. При цьому є тенденція до зниження

участі державних коштів у кредитуванні і збільшення коштів

взаємного кредитування.

 8. Правове регулювання оподаткування

у сільському господарстві

істотний вплив на розвитої сільського господарства

справляє система законодавства щодо оподаткування, яка

теж має певну специфіку в аграрній сфері. В цілому вона згід-

но з проголошеними цілями повинна бути справедливою,

ефективною і простою. Принцип справедливості розуміється

як встановлення однакового податкового тягаря за однакових

обставин, або збільшення податкового тягаря при зростанні

бази оподаткування окремої особи. Порушення цього прин-

ципу майже завжди призводить до саботажу і боротьби прав

проти несправедливого оподаткування. В цілому якщо опо-

даткування сільськогосподарського виробника визнається

справедливим, то це багато в чому сприяє добровільній згоді

сплачувати такі податки. Економічними параметрами спра-

ведливості при оподаткуванні вважаються норми оподатку-

вання з особистого прибуткового податку до 30-40 відсотків,

а ставки податку з корпорацій від 35 відсотків до 50 відсотків.

Ефективність як мета означає зведення до мінімуму пере-

кручень економічної діяльності, викликаної нерозмірністю

високих податків до доходів і спрямованої на вирівнювання

сприятливих і несприятливих, з точки зору оподаткування,

секторів економіки, а також створення такої системи, яка по-

легшує процес запровадження і стягнення податків. Просте

стягнення податків - це доступність для розуміння системи і

її вимог та контроль з боку платників податків.

Як правило, системи оподаткування у федеративних дер-

жавах мають кілька рівнів, включаючи федеральні податки,

податки земель або штатів і місцеві податки. У більшості кра-

їн оподаткування сільського товаровиробника с більш пільго-

вим або більш орієнтованим на сприятливий розпиток цієї га-

лузі, стратегічно важливої для забезпечення економічної без-

пеки держави. Податкове законодавство у сільському госпо-

А 2,2і иииниьні

 "тіНЯЯ"

676 Розділ ххк

дарстві поділяється на законодавство про оподаткування до-

ходів і на оподаткування майна. Воно багато в чому залежить

від форми організації і управління виробництвом.

Незважаючи на спроби його спростити, податкове законо-

давство надто обємне (закони про податки займають як пра-

вило сотні і навіть тисячі сторінок) і складне. Воно виділяє

багато субєктів оподаткування, надаючи їм ряд привілеїв,

можливість вибрати ту чи іншу систему оподаткування, той

чи інший метод обчислення вартості доходів і майна, які опо-

датковуються. Частина цього законодавства спеціалізована і

присвячена безпосередньо регулюванню фермерського опо-

даткування, інша - являє собою загальні норми, які застосо-

вуються й до інших галузей і сфер.

Детально розроблене і пристосоване до сучасних потреб

сільського господарства податкове законодавство у США, на

характеристиці якого ми зупинимося детальніше. У 1915 р.

фермерам США було надано можливість обрати систему роз-

рахунків для оплати податків за касовими книгами або за

збільшеною вартістю. У 1919 р. казна дозволила фермерам

списувати, як це робилося в інших галузях економіки, капі-

тал, вкладений у виробництво. Після закону про податки

1969 р. привілейованою щодо оподаткування стала така фор-

ма у фермерському господарстві, як партнерство, що особли-

во привабливо для несільськогосподарських партнерів (інвес-

торів), які вкладають свої кошти і заощадження у сільськогос-

подарське виробництво фермерів-родичів або просто діло-

вих партнерів.

У федеральному законодавстві США є три головні прави-

ла, які застосовуються до розрахунків фермерського доходу й

істотно залежать від форми організації і управління фермер-

ським виробництвом. Ці правила не використовуються в ін-

ших сферах і не поширюються на діяльність фермерів, не

повязану з сільськогосподарським виробництвом. Згідно з

цими правилами:

а) платник податків може обрати систему розрахунку або за

касовою готівкою надходжень, або за системою накопичень для

визначення податкових сум від фермерської діяльності;

б) вибір системи звітності за податками дозволяє ферме-

рам вибрати роки, в яких робилися закупівля і продаж. У сис-

темі накопичень при розрахунку оплати податків беруться до

уваги зміни у готівці фермерського майна;

Аграрне право зарубіжних країн 677

в) у податковому законодавстві вживається і шкала амор-

тизаційних відрахувань за роками.

При оподаткуванні нерухомості, прибуток капіталу опо-

датковується нижче ніж звичайний доход. У звязку з цим ба-

гато надходжень визначаються, як прибуток з капіталу для

зниження норм податків.

Серед важливих для сільськогосподарських виробників

правил оподаткування треба зазначити, що податкове законо-

давство передбачає зниження податків на нерухомість для

господарств, які займаються фермерством, але не кваліфіку-

ються як сільськогосподарські. У випадку смерті власника

податок може бути сплачений його спадкоємцями, які всту-

пили в спадщину, протягом наступних 10 років. При оплаті

податку з нерухомості, після її оцінки, він може бути випла-

чений протягом 5 років.

Податкове законодавство направлено також на створення

сільськогосподарського підприємства корпоративного типу,

що призводить до концентрації капіталу і збільшення розмі-

рів фермерського виробництва. Крім порівняно низьких

норм оподаткування корпорацій порівняно з індивідуальною

власністю, рівень податків з корпорацій був значно заниже-

ний податковим законом 1978 р.

Спонукає до корпоративної форми й те, що за податковим

кодексом фермерським корпораціям дозволено не платити

федеральний податок, якщо він виплачується акціонерами з

прибутку. Податкове законодавство надає також можливість

вираховувати витрати на харчування, будівництво житла для

працівників корпорації тощо. Корпорація може вільніше роз-

порядитися своїми коштами, ніж індивідуальний власник.

Крім того, податок на корпорації зростає не в такій високій

прогресії зі збільшенням податкової суми, як це має місце

щодо індивідуальних власників. Корпорації мають й інші по-

даткові заохочення, які роблять цю форму привабливою для

фермера. Саме це визначає швидке зростання і партнерів, і

корпорацій у сільському господарстві США.

Характерною рисою податкового законодавства США є і

його спрямованість на прискорення процесів амортизації ка-

піталів у сільському господарстві. Починаючи з 30-х років,

там встановлюються строки служби основного капіталу і сис-

тема амортизаційних відрахувань, що оподатковуються.

678 Розділ ХХК

Так, у 1962 р. законодавче були введені "Правила і норми

амортизації", що ознаменувало перехід від окремих розрізне-

них заходів щодо прискорення амортизації до загальнодер-

жавної політики прискореного оновлення нового капіталу.

Амортизаційні норми скорочувалися на ЗО-40 відсотків по-

рівняно з раніше встановленими, і це відкривало потік нових

інвестицій на технічне переозброєння і модернізацію облад-

нання, прискорене оновлення капіталу, для переходу до са-

мофінансування, розширеного відтворення основного капіта-

лу. "Правила і норми амортизації" містили вже нові строки

служби сільськогосподарської техніки і обладнання у сільсь-

кому господарстві, виділеного в особливу групу. У нових пра-

вилах було передбачено методи адміністративного контролю,

ступені списання, детальні інструкції щодо визначення роз-

мірів амортизаційних відрахувань з урахуванням строків

служби.

Подальшим кроком у розвитку амортизаційної політики

стала система АДР1 - система строків служби основного ка-

піталу, яка стала основним регулятором відтворення основ-

ного капіталу урядом. Вона відображає прагнення держави

створити сприятливі умови і для виробників сільськогоспо-

дарської техніки і обладнання. Головною передумовою прий-

няття цього законодавства стало посилення стимулюючої

ролі інвестицій для швидкого економічного розвитку, зрос-

тання валового національного продукту, ефективного вико-

ристання наявних потужностей. Система стала одним з най-

важливіших регуляторів розвитку сільськогосподарського ви-

робництва.

Нормативні строки служби у сільському господарстві

встановлювалися для машин і обладнання - 10 років, буді-

вель - до 26 років.

Строк служби основного капіталу встановлювався рівним

нормативному або перевищував його, і порядок його вибуття

або заміни погодження з прийнятим строком служби. Ферме-

ру надавалося право вибирати більш тривалі або більш корот-

кі строки списання на основі таблиць перерахунку темпів

амортизації, що пропонувалися.

При розрахунку доходу, який оподатковується, податкове

законодавство дає можливість робити з нього відрахування на

Айеі Осргесіаііоп Капзуїіет. ТЬе Пер. оГСопітегсе, такії. 1971.

Аграрне право зарубіжних країн 679

амортизацію капіталу, спрямованого на одержання доходу.

Метою таких відрахувань є надання сільськогосподарському

виробнику можливості відшкодувати вартість капіталу шля-

хом щорічного списання протягом його економічного вико-

ристання. Таким чином, у податковій системі утверджується

політика, заснована на обліку амортизаційних строків. Ви-

значення самого податку відбувається на основі Федерально-

го кодексу внутрішніх доходів, яким схвалена амортизаційна

система основного капіталу. Отже, у податковому законодав-

стві США амортизація розглядається як відрахування на ви-

черпання, зменшення, знос (включаючи і моральний) основ-

ного капіталу. Сільськогосподарському товаровиробникові

регулярно, щороку дозволяється вираховувати із прибутку не-

обхідні суми на ремонт, списання в резерв, на компенсацію

витрат енергії, а також на заробітну плату. Якщо фермер ку-

пує машину, то вартість машини являє собою витрати функ-

ціонуючого підприємства і повинна бути відшкодована з при-

бутку. Вартість машини розглядається як витрата на рік її

придбання, оскільки це зменшує доход підприємця. Аморти-

заційні відрахування дають можливість розподілити вартість

машини на ряд років, які називаються строком служби ос-

новного капіталу. Для визначення строку служби і викорис-

товується система АДР.

По суті справи податкова реформа особливо активізувала-

ся в період президентства Р. Рейгана. Вона була спрямована

на розвиток інвестицій у сільське господарство та його ре-

конструкцію і передбачала:

- по-перше, скорочення строків списання, амортизації та

оподаткування;

- по-друге, зниження податкових ставок на доходи з ме-

тою кредитування на пільгових підставах цільових інвестицій:

Вона закріплювала зниження податку на б відсотків на бу-

дівлі і транспортні засоби. Списання вартості машин за цим

законодавством встановлювалося протягом 5 років. Відсоток

пільгового кредитування - від 6,5 відсотків до 10 відсотків.

При цьому акцент у податковому законодавстві робився на

стимулювання капітальних вкладень на виробниче обладнан-

ня, машини і цілі технологічні лінії первинної обробки та під-

готовки сільськогосподарської продукції до реалізації.

Прийняте в ті роки законодавство дозволяло сільськогос-

подарському виробнику списувати вартість капіталовкладень

680

РОЗДіЛ XXІX

відповідно до змішаної процедури, яка відносила машини і

обладнання на фермах до різних категорій згідно зі строками

їх продуктивної діяльності. існуючі раніше строки списання

до 4 років для обєктів будівництва і до 28 років для облад-

нання були визнані як такі, що не відповідали швидкому його

оновленню. Система була спрощена і всі капіталовкладення,

що оподатковувалися, були поділені на класи із зазначенням

для кожного класу строку амортизації. Були встановлені на-

ступні три строки амортизації:

а) трирічний - для вантажівок, обладнання для НШР і

контролю за строками погашення амортизації в перший рік

дорівнював 33 відсотки, другий рік - 45 відсотків, третій

рік - 22 відсотки.

Податкове законодавство передбачає можливість надання

пільг при сплаті податку для скорочення строків погашення

кредиту під 6 відсотків зі збільшенням на 2-3 пункти порів-

няно з діючим розміром податку;

б) пятирічний - для сільгоспмашин і обладнання, суми

погашення дорівнювали 20 відсотків, 32 відсотки, 24 від-

сотки, 1 відсоток і 8 відсотків. Кредит на погашення податку

надавався з 10 відсотків порівняно з раніше встановленим у

6,5 відсотків;

в) десятирічний - для споруд, магазинів, складів, в якому

податок на амортизацію повинен погашатися за роками на

10 відсотків, 18 відсотків, 1 відсоток, 14 відсотків, 12 відсот-

ків, 12 відсотків, 12 відсотків, 10 відсотків, 8 відсотків, 2 від-

сотка відповідно. Як бачимо, найтриваліший строк амортиза-

ції встановлювався для нерухомості. Треба зазначити, що така

система законодавства істотно підвищила залучення вкладів у

сільське господарство і призвела до притоку значних капіта-

лів з інших галузей економіки. Що ж стосується податкової

політики і законодавства штатів, то треба зазначити, що в ря-

ді штатів діє різноманітне законодавство штатного рівня що-

до оцінки сільськогосподарського майна, яке також має на

меті стимулювати сільськогосподарське використання земель

або використання їх для рекреаційних цілей, щодо більш

вільної передачі земель з метою консолідації землекористу-

вання.