3.1. Поняття злочину

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються довкола нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо.

М. С. Таганцев, розглядаючи поняття злочину, писав: «Жизнь всех народов свидетельствует нам, что всегда и везде совершались и совершаются деяния по разным основаниям не только признаваемые недозволенными, но и вызывающие известные меры общества или государства, направленные против лиц, их учинивших, деяния, признаваемые преступными; что всегда и везде существовали лица, более или менее упорно не подчиняющиеся требованиям правового порядка, велениям власти, его охраняющей». 3

Злочин виникає з появою держави, з початком правової регламентації суспільного життя. У майбутньому з часом, з розвитком суспільства він стає особливим явищем, яке об'єднує найнебезпеч-ніші діяння. При цьому «злочин» є категорією достатньо динамічною - навіть в одному і тому самому суспільстві, протягом невеликого проміжку часу підходи до розуміння злочинного і незло-чинного можуть суттєво змінюватись.

Практично до 7% населення будь-якої країни становлять особи, які, не зважаючи на умови соціального буття, завжди порушуватимуть кримінально-правові приписи - вчиняти злочини (цей факт зафіксовано кримінологами різних країн світу). Основну масу населення країн — 65—67% - становлять особи, які потенційно спроможні порушити кримінально-правові приписи залежно від конкретної життєвої ситуації. Лише 23-25% населення - це громадяни, які за будь-яких обставин уникатимуть порушувення кримінально-правових заборон - вчиняти злочини.

Злочин - категорія не тільки правова, а й соціальна. Вона відображає негативну оцінку особи та її поведінки з боку суспільства, яка базується на:

S правовій оцінці поведінки та особи, яка дається обвинувальним вироком суду;

21 Таганцев Н. С Цит. праця.- С. 1. 34

 

•/ осудом особи та її поведінки, яка формується в індивідуальній та груповій правосвідомості.

Розуміння поняття злочину протягом історії людства відбувалось поступово.

Першу спробу визначити поняття злочину здійснив римський юрист Ульпіан Д. (170-228 pp.), сформулювавши його як порушення закону, поєднане з насильством та обманом.

В. Д- Спасович писав, що злочин це - «деяние, запрещенное законом под страхом наказания, иными словами, оно есть нарушение закона криминального». Одночасно він визначав злочин як «нарушение учреждений, устанавливаемых в интересах общественного порядка и признаных необходимыми условиями общежития». Теоретично В. Д. Спасович вважав, що злочин - це «противозаконное посягательство на чье-либо право, столь существенное, что государство, считая это право одним из необходимых условий общежития, при недостаточности других средств охранительных, ограждает не нарушаемость его наказанием».24

О. Ф. Кістяківський зазначав, що «преступление есть нарушение закона, установленного для ограждения безопасности и благосостояния граждан».25

Пофесор Санкт-Петербургзького університету Н. Д. Сергієвсь-кий визначав злочин як діяння особи, яке на момент скоєння було протиправним та караним.26

М. С. Таганцев, аналізуючи поняття злочину вказував: «Преступным почитается деяние, посягающее на юридическую норму в ее реальном бытии; или, выдвигая более содержание посягательства: деяние, посягающее на охраняемый нормой интерес жизни». Йому належить ще одне визначення злочину, яким, на його думку, є «уголовно-наказує мая неправда, деяние, посягающее на юридическую норму в ее реальном бытие».27

Відомий французький криміналіст Гарро вважав, що злочин -Це діяння, заборонене або продиктоване заздалегідь виданим законом під страхом покарання.

Один з творців кримінологічної науки італійський криміналіст Гарафало визначав злочин як діяння, яке є шкідливим для суспІль-

^ Спасович В. Д Цит. праця,- С. 83, 84. Кістяківський А Ф. Цит. праця.- С. 235.

Сергиевский Н Д Русское уголовное право.- Часть общая.- Изд. десятое.-СПб., 1913.-С. 45-47.

Таганцев Н. С. Цит. праця.- С. 346.

35

 

ства і одночасно ображає середню міру почуття жалю та чесноти, що притаманні кожній цивілізованій особі.

Німецький криміналіст Біндінг вказував, що злочин - це порушення норми закону з каральною санкцією.

Кримінальні кодекси Франції епохи Великої Французької революції та Консульства (1791, 1810 pp.) визначали злочин як проступок або порушення, що карається за Кримінальним кодексом.

Кримінальне законодавство Російської імперії (1845, 1903 pp.) визначало злочин, як діяння, яке заборонене під час його вчинення під страхом покарання (з погрозою покарання).

На теренах Західної України, яка до 1939 р. перебувала в складі Польщі, діяв Карний кодекс та Право про переступи 1932 р. Карний кодекс не давав визначення злочину в одній нормі, однак шляхом тлумачення ним визнавалось умисна дія, заборонена під загрозою кари законом, що діяв у часі її вчинення, за яку передбачалось покарання у вигляді смертної кари або тюремне ув'язнення на строк понад 5 років (статті 1 та 12).

Інші дії (умисні і необережні, ті, за які передбачалось покарання у вигляді тюремного ув'язнення до 5 років або арешт понад 3 місяці, або штраф понад 3000 злотих) вважались кримінальними проступками. 8

Всі наведені визначення поняття «злочин» базуються на найважливішому принципі кримінального права, який сформульований як «Nullum crimen sine lege» - немає злочину, не передбаченого законом

Цей основоположний принцип закріплений у Загальній Декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 р. «Ніхто не може бути засудженим за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння чи бездіяльності, які під час їх вчинення не були визнані злочином національним законом або міжнародним правом».

Європейська Конвенція «Про захист прав людини та основних свобод» від 4 листопада 1950 р. у ст. 7 закріплює цей самий принцип, вказуючи: «Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення».

28 Карний кодекс та Право про переступи.- Краків - Львів, 1943. 36

 

Визначення злочину як діяння, забороненого кримінальним законом, є формальним. Воно не вказує на соціальну природу цього явища і не розкриває в повному обсязі його змісту.

Протилежним є визначення злочину лише на основі його матеріальної ознаки, що підкреслює лише його ідеологічну сторону, не звертаючи уваги на необхідність нормативного закріплення його ознак.

Такий підхід був притаманний кримінальному законодавству СРСР і Української РСР до початку 60-х років XX ст.

Скажімо, Керівні засади кримінального права 1919 p., Кримінальний кодекс РСФРР 1922 p., а тому і Кримінальне законодавство України, визначали злочин як суспільно небезпечне діяння, що посягає на суспільний лад і правопорядок, встановлений на перехідний до комуністичного ладу період часу.

Практично так само злочин визначався і в КК РСФРР 1926 і в КК УСРР 1927 р. Приміром, ст. 4 КК УСРР 1927 р. фіксувала «Общественно-опасным (преступным) деянием признается всякое действие или бездействие, угрожающее советскому строю или нарушающее правопорядок, установленный властью рабочих и крестьян на переходной к коммунистическому строю период времени».29

Цей підхід до визначення поняття «злочин» чисто матеріальний. Відсутність формальної ознаки злочину звужує його зміст, робить заідеологізованим.

Звичайно, що єдиним науково правильним визначенням є те, що синтетично поєднує в собі як матеріальний, так і формальний підходи.

Уперше матеріально-формальне визначення злочину як суспільно небезпечного і протиправного діяння з'явилось у національному законодавстві лише в «Основах кримінального законодавства Союзу СРСР та Союзних республік» від 25 грудня 1958 р. Воно ж було рецепійовано КК УРСР i960 p., який визначав злочин як «...передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок».

Уголовный кодекс УССР. Официальный текст с изменениями на I июня 1942 г.- М.

37

 

Однак і це поняття не можна було визнати повністю вдалим, оскільки воно не розкривало всіх ознак злочину і залишало простір для суперечок з цього приводу.

У зв'язку з цим визначення злочину, яке міститься в ст. 11 чинного Кримінального кодексу, слід визнати найбільш вдалим:

«Стаття 11. Поняття злочину.

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Це визначення, з одного боку, об'єднує два підходи до визначення злочину (є формально-матеріальним), а з Іншого,— вказує на ознаки, притаманні цьому явищу.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 100      Главы: <   10.  11.  12.  13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.  20. >