§2. Поняття правомірної поведінки

В теорії і практиці застосування правових норм вживають­ся такі терміни, як правомірна, протиправна і правова пове-

132

дінка і діяльність. Всі ці терміни характеризують різні стани діяльності і поведінки особи й інших суб'єктів суспільних відносин стосовно правових вимог, які закріплені в діючих нормативно-правових актах. Якщо поведінка чи діяльність відповідають вимогам права і закону, то вони вважаються правомірними, і навпаки, якщо суперечать вимогам права і закону, то вони — протиправні. Всі ці види поведінки і діяль­ності охоплюються одним терміном — «правова поведінка і діяльність». Всі інші дії особи можуть мати по своєму змісту моральний, політичний чи релігійний характер.

Поведінка — це категорія для визначення сукупності дій тварин і вчинків людини. У тварин поведінка має головним чином інстинктивну основу, у людини вона є результатом переважно усвідомлених дій. Поведінка людини може бути послідовною і непослідовною. Послідовна поведінка вира­жається як система вчинків, об'єднаних спільністю мети, мотивів тощо. В даному випадку можна говорити про певну лінію поведінки людини. Непослідовна поведінка характе­ризується «перестрибуванням» від одних дій до інших, іноді немотивованих вчинків.

В цілому поведінка людини детермінується (обумовлена) матеріальними умовами її життя, видом діяльності, а також залежить від типу нервової системи, структури і спрямова­ності психіки. Більш конкретно поведінка і діяльність лю­дини обумовлена потребами, інтересами і бажаннями.

Діяльність відрізняється від поведінки тим, що вона має обов'язково свій предмет, завжди усвідомлена і здійснюєть­ся з певною метою. Діяльність включає дії та операції як складові одиниці, які співвідносяться із потребами, інтере­сами, мотивами і цілями. Розглядаючи діяльність як систе­му, можна виділити в ній суб'єкт діяльності, процес, пред­мет, умови, продукт діяльності. Прийнято виділяти три ос­новні види людської діяльності: гру, навчання та працю.1 Таким чином, поведінка і діяльність далеко не завжди співпа­дають.

'Див.: Психологічний словник. Заред. В.І.Войтко. К.—1982.— С.45,125.

т

Будь-яку поведінку особи чи її діяльність можна оцінюва­ти з різних позицій — моралі, політики, релігії, права. З позицій моралі можна оцінити поведінку в категоріях «доб­ра» і «зла», «справедливості» чи «несправедливості», з по­зицій права можна оцінити, чи вона правомірна, чи про­типравна. Критерієм оцінки є соціальна цінність діяльності і поведінки особи, моральні норми, зразки, еталони, мо­делі, які закріплені в них, а також норми права. Поведінка чи діяльність, яка порушує загальноприйняті правила, є не­гативна і антисоціальна.

Тривалий час в нашій науці і практиці головна увага при­ділялась вивченню протиправної поведінки. Це пов'язано із вивченням причин і умов правопорушень і злочинності Разом із тим, не менш важливе питання — аналіз і вивчення правомірної поведінки особи. її в певній мірі вивчали в зв'яз­ку із юридичними фактами, актами і поступками, які вира­жаються в формі дій або бездіяльності людей. Що ж являє собою правомірна поведінка особи? Щоб дати визначення правомірної поведінки, потрібно відрізнити її від проти­правної або від правопорушень.

Правомірна поведінка особи відрізняється від протиправ­ної, по-перше, самими законами та іншими нормативно-пра­вовими актами, а також принципами права. Конституція України й інші законодавчі акти встановлюють межі свободи людини в формі юридичних прав і свобод. Цим самим вони визначають і межі правомірної поведінки. Визначення меж правомірної поведінки залежить в значній мірі і від правових принципів. Наприклад, в колишньому СРСР діяв принцип «дозволено тільки те, що дозволяє закон». Чого не дозволяв закон, те оцінювалось, як заборонена (протиправна) поведін­ка чи діяльність. В умовах переходу до правової держави по­чав діяти інший принцип: «дозволено все те, що не забороне­но законом». Цей принцип розширив межі правомірної по­ведінки, але він може успішно функціонувати лише тоді, коли створена досконала система законодавства.

Другим критерієм правомірної поведінки може бути відсутність в діях особи шкоди, соціальної небезпеки, які в свою чергу можуть як визначатись, так і не визначатись за­конодавством. В усіх випадках, незалежно від того існує за-

134

кон чи ні, шкоду або збитки потрібно відшкодовувати при застосуванні аналогії права чи закону Наявність шкоди в діях особи свідчить про порушення суб'єктивних прав і за­конних інтересів інших суб'єктів суспільних відносин. Тому відсутність порушення таких прав, свобод і інтересів свідчить про те, що це завжди правомірна поведінка і діяльність.

Третім критерієм розмежування правомірної поведінки від протиправної є відношення особи до виконання нею своїх юридичних обов'язків. Як пише В.Н.Кудрявцев, межа між правомірною і протиправною поведінкою проходить там, де починається невиконання своїх обов'язків.1 Ці юридичні обов'язки, як правило, закріплюються в нормативно-право­вих актах. Тому цей критерій конкретизує норми законо­давчих актів. Разом із тим можуть бути обов'язки, які не закріплені в нормативно-правових актах.

В цілому відмежування правомірної поведінки від проти­правної залежить від того, як ми розуміємо право. Якщо поняття права зводиться до вузько-нормативної концепції права, то це одні межі, якщо право розуміємо як єдність суб'єктивного і об'єктивного права — то в такому випадку межі правомірної поведінки розширюються.

Більшість спеціалістів вважають, що правомірна поведін­ка — це поведінка, яка співпадає з вимогами позитивного права, відповідає правовим приписам, не протирічить нор­мам права і не заборонена ними. Таким чином, правомірна поведінка особи — це така поведінка і діяльність в сфері соціально-правового регулювання, яка відповідає вимогам діючих нормативно-правових актів, правовим правам і за­конним інтересам інших осіб, а також не являється суспіль­но-небезпечною для держави і суспільства в цілому.