13.1 ЗАГАЛЬНОСВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Промисловість є провідною галуззю господарства. Вона справляє вирішальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства. Складається з двох великих груп галузей — видобувної та обробної. Умовно промисловість поділяється на виробництво засобів вироб­ництва та виробництво предметів споживання.

Перехід від мануфактури до машинного виробництва в історії людства відомий як "промисловий переворот". Першою країною, яка стала на шлях промислового розвитку, є Нідерланди (XVII ст.). У другій половині XVIII — на початку XIX ст. "промисловий перево­рот" відбувся у Великобританії. У середині XIX ст. на шлях індуст­ріалізації стали США, Франція, Німеччина, Італія та Японія. У Росії "промисловий переворот" розпочався наприкінці 80-х років XIX ст.

Процес створення великого машинного виробництва і на цій ос­нові перехід від аграрного суспільства до індустріального дістали назву "індустріалізація". Джерелами коштів для індустріалізації мо­жуть бути як внутрішні ресурси, так і кредити та капіталовкладення з країн, що досягли найвищого економічного рівня. Терміни і темпи індустріалізації в різних країн різні. Наприклад, Великобританія пере­творилась на індустріальну країну в середині XIX ст., Франція — на початку 20-х років XX ст. У Росії індустріалізація започаткувалась наприкінці XIX — на початку XX ст. Після Жовтневої революції, на­прикінці 20-х років, індустріалізація здійснювалася форсованими

144

темпами. При цьому, як відомо, застосовувались насильницькі ме­тоди за рахунок обмеження рівня життя більшості населення та ек­сплуатації селянства.

Найвищого рівня промислового розвитку досягли країни Європи, Північної Америки та Японія. З'явились теорії про індустріальну Північ та сільськогосподарський Південь планети.

Поняття "промислово розвинені країни" традиційно ототож­нюється з поняттям "економічно розвинені країни". Країни, що не пройшли індустріалізації, належать до економічно відсталих країн світу, які для шляхетності називаються країнами, що розвиваються. Це позначення застосовується до незалежних, зокрема колишніх ко­лоніальних та напівколоніальних, країн, що відстали від інших країн за рівнем соціально-економічного розвитку з огляду на особливості їх історичного шляху. Деякі з раніше відсталих країн протягом ос­танніх десятиліть досягли вражаючого рівня промислового розвитку і тому були названі "економічними драконами" (наприклад, Сінгапур, Таїланд, Південна Корея, Тайвань).

Нині (як і в історичному минулому) сільське господарство є сфе­рою господарської діяльності, де людина якнайтісніше контактує з навколишнім середовищем. Земля була, є й, очевидно, завжди буде основним засобом виробництва в сільському господарстві.

У сільському господарстві економічно розвинених країн перева­жає високотоварне агропромислове виробництво. Фермери виробля­ють такий обсяг сільськогосподарської продукції, який набагато пе­ревищує їх власні потреби. У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Дрібнотоварне виробництво орієнтується переважно на задоволення власних потреб фермер­ських господарств у продуктах харчування.

У сільському господарстві окремих країн, що розвиваються, поши­рені плантації. Плантаційну систему запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноєвропейського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, що спеціа­лізуються на вирощуванні певного тропічного продукту, який поста­чається на ринок.

Широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки було названо "зеленою революцією" [21, 600]. У США, Канаді, Ве­ликобританії та інших економічно розвинених країнах "зелена ре­волюція" відбулась ще перед Другою світовою війною. Механіза­ція сільськогосподарського виробництва, запровадження передової

145

агротехніки, укрупнення фермерських господарств зумовили небаче­ний до того рівень продуктивності аграрної праці. Згодом "зелена революція" поширилась і на країни, що розвиваються, де примітивне сільське господарство розвивається шляхом, який вже пройшли краї­ни Заходу. А в останніх у цей час сільське господарство опинилось в умовах нового етапу "зеленої революції" — "біотехнологічної рево­люції", яка передбачає широке застосування біотехнології, комп'ю­терної техніки, нових засобів захисту рослин, обробки грунтів тощо.

Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, займаються механі­зацією сільського господарства, розвинені країни світу задіяні у його біотехнологізації.

До "зеленої революції" голод періодично загрожував населенню окремих (а іноді й групі) країн, що розвиваються. Завдяки "зеленій революції" багато з цих країн зуміли повністю задовольнити свої потреби, спираючись на власне виробництво сільськогосподарської продукції. Деякі з країн цієї групи спромоглися навіть перетворитись на експортерів продуктів сільського господарства.

Загроза голоду чатує в окремих країнах, що розвиваються. Цьому значною мірою сприяє демографічний вибух, що відбувається там.