Чи має соціум злочинців власну ідеологію?

Поставлене у заголовку питання передбачає для відповіді дихотомічний вибір: «так», або «ні». Аудиторія читачів, мабуть, поділиться у певній пропорції на тих, хто ладен дати позитивну відповідь, й осіб, які заперечують саму постановку такого питання, бо поняття ідеології не є ревалентним злочинному соціуму. Дійсно, слово «ідеологія» у нас асоціюється з чимось «високим», теоретично оформленим, принаймні, з тим, що становить розвинуту форму суспільної свідомості. Чи обтяжена свідомість звичайного криміналітету подібним? Заперечення можуть будуватися й на тезі «кінця ідеології» у 90-ті рр. Тобто, колись щось подібне, можливо, й існувало, але у наші часи ідеологічні прояви в злочинному світі зазнали краху, а внутрішні стосунки відповідають визначенню (рос. мовою) «беспредел». Автор статті підтримує позитивну відповідь на поставлене запитання. Нижче ми наводимо кілька аргументів, які сформовані як на основі теоретичного аналізу проблеми, так і під час вивчення ситуації в процесі польових досліджень, що проводилися за спільним українсько-американським проектом «А» під егідою АПрН України та Департаменту юстиції США.

Почнемо з визначення поняття ідеології й скористаємося великим тлумачним соціологічним словником «Collins Dictionary of sociology» у перекладі на російську мову. Отже, «Идеология – 1. система идей, лежащих в основе и наполняющих социальную и политическую деятельность. 2. В более узком значении, система идей, оправдывающая или узаконивающая подчинение одной группы другой. 3. Всеобъемлющее энциклопедическое знание, способное к разрушению предрассудка и применению в социальной реформе» [1, с. 227–228]. Третє значення, власне, стосувалося епохи Просвітництва й втратило актуальність. Два перших – є цілком операціональними у контексті нашого дослідження, якщо злочинність розглядати як форму, хоча й спотвореної, але соціальної діяльності.

Якому саме прошарку суспільства властива «кримінальна ідеологія»? Московський кримінолог Д.А. Лі у своїх публікаціях користується терміном «соціум злочинців», який, на його думку, структурно у різних суспільствах складає постійний модуль й тяжіє до 5,6% від загальної чисельності населення [2]. Ми вже висловлювали свою негативну думку стосовно модульної парадигми й точності числових підрахунків, запропонованих Лі

[3, с. 98–99]. Але це не стосується самого поняття й ідеї щодо відокремлення у суспільстві такої специфічної соціальної групи як злочинці. Вона внутрішньо є неоднорідною й нагадує структуру з більш-менш міцним ядром і кількома периферійними оболонками. Ядро складають професійні злочинці та у своїй більшості – члени організованих злочинних угруповань (ОЗУ). Але є фактори, що з‘єднують усі прошарки злочинців: наприклад, місця позбавлення волі. Роль тюрми є виключною і у плані підтримки й розповсюдження так званої «злодійської ідеї», традицій, норм і технологій злочинної діяльності. Прошарок професійних злочинців є специфічною закритою корпорацією, яка вносить дисфункцію у суспільне життя, переслідується й існує у стані латентної війни з «соціальним порядком». Саме такі умови є винятково сприятливими для народження ідеологій будь-якого змісту. Підпільні, закриті, гнані спільноти створювали великі ідеології сучасності – від християнства до націонал-соціалізму, від марксизму до негритюду. Не обминула ця участь і злочинний андеграунд.

Ідеологія злочинного світу є національно-детермінованим явищем, вона виникає на базі певних архетипів суспільної свідомості й соціальних форм, що притаманні тим чи іншим культурам і цивілізаціям. Таким чином, це не є універсальним загальносвітовим явищем, хоча багато ідеологом фактично стають тотожними або подібними через спільність умов існування й діяльності різних злочинних спільнот. Для з‘ясування характеру ідеологічних настанов сучасного українського соціуму злочинців варто тримати у полі зору кілька історичних обставин. По-перше, кримінальний простір України був невід‘ємною частиною аналогічних загальноросійського й радянського просторів. Цей зв‘язок не перервався після набуття Україною незалежності і встановлення державних кордонів. По-друге, з високою вірогідністю можна вважати: прафеномен або духовне коріння злодійського менталітету було закладене ще у структурі російської селянської общини й у робітничих артілях, що суттєво відрізняє ідеології нашого злочинного світу від, наприклад, італійської мафії або японських борикудан, заснованих на феодальних традиціях Середньовіччя. Ця теза нами докладно розглянута у окремій монографії [4]. «Дух селянської общини» та його впливи на правову свідомість російських низів та поширення злочинності у ХІХ–ХХ ст. аналізує у своїх відомій книзі В.Чалідзе [5]. По-третє, ми не можемо ігнорувати нашарування радянських часів, що із середини виявилися набагато міцнішими, ніж виглядали на зовні. Саме ця радянська кримінальна традиція впадає, перш за усе, в око іноземцям. Американські кримінологи, які вимушено почали розробляти тему «російської мафії» у 90-ті рр., визначають ментальну настанову переселенців з території колишнього СРСР двома словами: «пристосовуйся» й «викручуйся». Процитуємо двох поважних американських дослідників Дж. Фінкенауера та Ейлін Воринг з видання, що вийшло у Москві, які продовжують цю тему: «Ввиду уникального сочетания многих обстоятельств ССР породил на свет определенный тип людей – легко вовлекаемых в незаконные деяния и легко переходящие из роли обидчика в роль жертвы внутри мира организованного криминала. Из этого Рознер делает вывод: «Новый русский иммигрант (в США) прибывает на этот берег уже пропитанный криминалом… и с набором определенных навыков. Остается заключить, что эти иммигранты не изменили своего поведения, начав восхождение по американской социальной лестнице. Наоборот, они ведут себя в соответствии со своими поведенческими стереотипами, отточенными годами жизни в социальной системе, где общественные и криминальные ценности были перевернуты вверх ногами» [6, с. 246–247].

«Класичним» періодом існування кримінальної ідеології переважна більшість дослідників вважає часи сталінського ГУЛАГу, коли кілька тисяч так званих «злодіїв у законі» виконували функцію підтримки й розповсюдження ортодоксальної ідеології. Основні ідеологічні настанови можна простежити у так званому «злодійському законі», елементах і загальній спрямованості кримінальної субкультури, нарешті, безпосередньо у висловлюваннях і діях тих, хто відносить себе до «ідейних злодіїв». Спробуємо узагальнити й стисло викласти основні традиційні ідеологеми злочинного світу. Власне сконцентруємося на так званій «злодійській ідеї», яка найбільш повно їх відображає. Злочинний світ сприймає її радше інтуїтивно, але доволі точно трактує основні настанови й вимоги. До них належить наступне. По-перше, кастовість, принцип віддільності, певний ізоляціонізм, неприйняття патріотизму як морального мотиву. По-друге, ідея братства, псевдоегалітаризм, принцип (на наш погляд, удаваної) рівності тих, хто належить до «чесних злодіїв». По-третє, месіанство, почуття належності до особливої когорти, щось на кшталт ордену ченців, який виконує свою місію з підтримки порядку у тюремному соціумі й регулює злочинну діяльність на волі (настанова, що характерна для верхівки блатного світу). По-четверте, дещо збочений аристократизм, расизм – впевненість у своїй природній зверхності над іншою частиною людства, до якої належать «фраєра», «менти», бізнесмени та ін. «В мире животных или по фене ботаешь?»– такими словами зустрічають злочинці новачка у місцях позбавлення волі, підкреслюючи різницю між «злодійським братством» і законослухняними громадянами, навіть, якщо останні стають «товаришами по нещастю» [7, с. 16]. По-п‘яте, не визнання права приватної власності, переконаність у тому, що блатні мають існувати за рахунок інших, тих, хто належить (у їх уявленні) до нижчих каст. По-шосте, примітивна релігійність, міфотворчість, табуювання. Так, блатним заборонено фізичні контакти з певними прошарками засуджених і категоріями предметів, вони мусять уважно добирати слова, не мати в одежі нічого червоного кольору (червоне є кольором «ментов» і «сук») і т.ін. Власне формально, якщо відволіктися від змісту, складові кримінальної ідеології вельми нагадують елементи різних «нормальних» ідеологій.

Певна частина кримінологів схильні до включення ідеології (філософії) у структуру кримінальної субкультури. Це простежується у розширеному трактуванні кримінальної субструктури, яке запропонував В.Ф. Пиріжков. Московський дослідник пише (мовою оригіналу): «Криминальная субкультура включает в себя субъективные человеческие силы и способности, реализуемые в групповой криминальной деятельности (знания, умения, профессионально-преступные навыки и привычки, этические взгляды, эстетические потребности, мировоззрение, формы и способы обогащения, способы разрешения конфликтов, управление преступными сообществами, криминальная мифология, привилегии для «элиты», предпочтения, вкусы и способы проведения досуга, формы отношений к «своим», «чужим», лицам противоположного пола и т.п.), предметные результаты деятельности преступных сообществ (орудия и способы совершения преступлений, материальные ценности, денежные средства и т.п.) [8, с. 120]. На наш погляд, такого розширення робити не варто, бо змішуються різноякісні речі. Ідеологія є стрижнем субкультури, а остання – носієм, формою ідеології. Ідеологія, навіть якщо вона і не оформлена раціонально (теоретично), містить принципові настанови кримінального соціуму, відбиває інтереси професійних злочинців, ієрархів цього соціуму. Їх духовні настанови подібні до стрілки компасу, за напрямком якої, образно кажучи, крокує криміналітет.

Специфіка історичних джерел, архетипів зумовила національні особливості діяльності й організації злочинного світу на просторі колишнього СРСР, що не співпадають з іншими відомими спільнотами злочинців. Егалітаризька складова, ідея братства й рівності усіх «чесних злодіїв» не сприяла утворенню централізованого соціуму й суворо-ієрархічних структур. Натомість ми стикаємося (і наші польові спостереження це підтвердили) з горизонтальною павутиною ОЗУ, які координуються й контролюються кримінальними авторитетами без утворення організацій на кшталт сицилійської мафії. Це, до речі, дає злочинцям більш широкі можливості для маневру й звужує поле контролю з боку кримінального андеграунду. Для правоохоронних органів виникають додаткові проблеми, бо не можна скласти вичерпне уявлення про норми й стандарти організованої злочинності на прикладі однієї групи або «сім‘ї», як це робили свого часу американські поліцейські. Сам термін «сім‘я»тут має інше значення. У нас – це неформальна спілка рівних між собою «злодіїв у законі», або професійних «чесних» злодіїв. На Сицилії, в Америці – пірамідальна структура на чолі з босом, «хрещеним батьком», яка доволі однотипна у різних рольових виконаннях. Ось як відмінності розуміють американські дослідники, що вивчали діяльність російської (маються на увазі усі вихідці з колишнього СРСР) організованої злочинності (у перекладі російською мовою): «Русская мафия представляет собой преступный союз, свободный от любых условностей. В отличие от сицилийской мафии, которой она, тем не менее, восхищается и которой старается подражать как высшему эталону, у русских отсутствует историческая преемственность и центральное руководство. Для них не существует уважения к предшественникам или общих семейных уз. Тем не менее, их крайне жизнеспособные кланы вторгаются в деятельность абсолютно всех сфер жизни, захватывают политическую власть. Подминают под себя государственные предприятия и богатейшие сырьевые рынки [9, с. 12–13].

Трансформаційний період, нові капіталістичні реалії позначилися на ідеології криміналітету, «стрілка компасу» захиталася. Про нові віяння й розходження поміж злодіями-ортодоксами й новою хвилею авторитетів неодноразово писали кримінологи в останні роки. Соціум злочинців відреагував на зміни, можливо, навіть більш оперативно, ніж основна маса законослухняних громадян, почалося утвердження нової ідеологічної настанови – «стремление к максимальной выгодности преступной деятельности и ее безопасности…» [10, с. 21]. Зміни відбулися не кількісні, а саме якісні, народилася нова філософія злочинної діяльності, що дзеркально відображає «дух капіталізму»: якщо сьогодні заробив два долари, то не витрачай їх марно, а вкладай у справу і зароби – чотири (і так до безкінечності). «Злодії у законі» 40–50 рр. були справжніми злидарями порівняно із сучасними авторитетами, бо задовольнялися скромними прибутками від крадіжок й пограбувань. У їх середовищі не віталося накопичення грошей (злодійський прибуток швидко прогулювався й програвався у карти) й матеріальні втіхи, бо «злодії-чесняги» були вічними бродягами і попереду кожного з них маячила тюрма. Сучасний «злодій у законі», за підрахунками експертів, має щорічний прибуток у розмірі 2 млн. американських доларів, а середній термін його діяльності – 10 років [11, с. 35]. Він як чорт ладану боїться ув‘язнення, бо це означає втрату впливу й доходів. Навіть такий сакральний акт як «коронація» тепер може відбутися на свободі, а кандидатом на титул може стати той, хто ніколи не був у тюрмі. Чи не є нова ситуація «кінцем ідеології»?

Ми не схильні вважати, що відбувається деідеологізація соціуму злочинців. Скоріше мова йде про кризу й формування нових сучасних ідеологем. Наші інтерв‘ю із професійними злочинцями, організаторами й членами ОЗУ, показали, що вони мають значну ностальгію за часами, коли у злочинному світі, в тюремному соціумі «усе робилося за законом». Така ностальгія притаманна навіть молодим людям, які особисто не переживали старих часів, але добре поінформовані про злочинні традиції та відчувають їх корисне начало... Ідеологія не може зникнути тому, що вона є функціональною. Соціум злочинців має потребу у загальних, «філософських» ідеях і настановах. Їх роль полягає у тому, що вони формують цінності кримінального світу, допомагають вербувати молодь і прилучати їх до «справи», складають основу для врегулювання внутрішніх стосунків й сприяють встановленню «порядку», нарешті, складають легітимацію й мотивацію злочинної діяльності, застосування насилля тощо. Сьогодні злочинно-мафіозна діяльність у сукупністю з тіньовою економікою контролює великі бізнеси, а економіка потребує стабільності й впевненості у завтрашньому дні. Для того, аби виробити загальні правила, потрібна спільна ідейна основа, тобто, такі постулати, які не можуть бути швидко девальвовані, а у разі їх нехтування, автоматично робили б порушника ізгоєм у кримінальному світі. Зі свого боку ми бачимо завдання соціологів-кримінологів у тому, щоб вести моніторинг, робити систематичні спостереження й оперативно розпізнавати тенденції, які складаються у соціумі злочинців.

Список літератури: 1. Большой толковый социологический словарь (Сollinns) в 2-х т. М., 1999. Т.1. 2. Ли Д.А Преступность в структуре общества. М., 2000. 3. Рущенко І.П. Соціологія злочинності. Харків. 2001. 4. Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное / Под общ. ред. проф. А.Н. Ярмыша. Харьков. 2002. 5. Чалидзе В. Уголовная Россия. М., 1990. 6. Финкенауэр Дж., Уоринг Э. Российские эмигранты в США: организованная преступность или организованные преступления? // Российская организованная преступность: новая угроза? Пер. с англ. М., 2000. 7. Дубягина О.П., Смирнов Г.Ф. Современный русский жаргон уголовного мира: Словарь-справочник. М., 2001. 8. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. М., 2001. 9. Вильямс Ф. Насколько опасна российская организованная преступность? // Российская организованная преступность: новая угроза? Пер. с англ. М., 2000. 10. Гурев М.С. Убийства на разборках (методика расследования). Спб. 2001. 11. Организованная преступность и коррупция. Исследования, обзоры, информация. Екатеринбург. 2000.

Надійшла до редколегії 14.01.02

О.Ф. Скакун