Значення громадського контролю для розбудови України як демократичної держави

Роль і місце громадського контролю у життєдіяльності країни має безпосередній зв’язок із загальною характеристикою держави як тоталітарної чи демократичної. У тоталітарній державі не просто домінує контроль держави над суспільством, а існує тотальний державний контроль щодо сфер як суспільного, так і приватного життя. Б.Кузьменко наголошує, що у новітній політичній теорії тоталітаризм визначається саме «як такий тип політичного режиму, політичної та суспільної системи, якому внутрішньо притаманний всеохоплюючий (тотальний) контроль з боку влади над суспільством і особою» [1, с. 103]. У демократичній державі, поряд з державним контролем, обов’язково існує і реальний, а не декларативний контроль суспільства за діяльністю держави. Після розпаду СРСР, у розбудові України як демократичної держави за умов пострадянського, перехідного періоду закономірно з’явилась загальна тенденція: від тотального контролю держави над суспільством до підконтрольності держави суспільству.

Підконтрольність держави громадянському суспільству у особі тих чи інших його структур (об‘єднання громадян, ЗМІ тощо) – характерна ознака демократії, демократичної держави. В.Д.Ткаченко наголошує, що «соціальне призначення демократії знаходить прояв»і в такій її функції як «функція контролю», котра спрямована на забезпечення діяльності органів держави у межах їх компетенції [2, с.33-34], на аналогічну функцію вказує і О.Ф.Скакун [3, с.164]. Як бачимо, розбудова України як демократичної держави не може відбуватись без створення такої системи «влади, яка б могла здійснювати якісне управління країною лише під контролем народу і в його інтересах»  [4, с.49].

Дійсна демократія і підконтрольність держави громадянському суспільству – речі не просто близькі, а споріднені: «кожен на кого мають вплив рішення держави має право приймати участь в управлінні державними справами» [5, с.49], але, наголошують В.В.Цвєтков, В.Ф.Сіренко, Н.Ф.Орзіх, взаємодія громадянського суспільства і демократичної держави обов’язково припускає і наявність контролю над діяльністю державного апарату  [6, с.126].

У сфері контролю, зазначає А.А.Ялбулганов, як держава, так і громадянське суспільство отримують однакові повноваження, в результаті чого громадянське суспільство посилює ефективність боротьби зі зловживаннями в сфері державного управління, оскільки контролює діяльність чиновницького апарату, допомагає виявити правопорушення, які здійснюються в процесі функціонування державної влади [7, c.16].

Ідея підконтрольності держави громадянському суспільству – характерна ознака сучасного вчення про демократію. Ф.Хайек вказує, що загалом основною ідеєю демократичної теорії було обмеження державної влади волею народу, громадянського суспільства. Поступово сформувались основні принципи, на підставі яких було розроблено техніку запобігання державного свавілля (її елементи: розподіл влад, суверенність закону, підкорення закону як держави, так і суспільства, розподіл на публічне і приватне право, введення правил юридичної процедури). Однак згодом всі ці принципи підмінив один принцип, принцип контролю над державою з боку громадянського суспільства, оскільки вважалось, що контролюючи державу автоматично будуть реалізовуватись і всі інші принципи [8, с.152].

У сучасних державах актуальність громадського контролю щодо державної діяльності зумовлюється високим рівнем розвинутості державного механізму управління суспільством, загальною тенденцією до усе більшої централізації й спеціалізації прийняття рішень, відлучення громадян від цього процесу на тлі усе більшого впливу прийнятих рішень на їх повсякденне життя (небезпеку для демократії слід вбачати в тому ,що право може бути замінено волею тих, хто привласнив собі право виступати від імені народу) [9, с.66-67].

Розвитку громадського контролю в Україні сприяє кількісне зростання об’єднань громадян: в 1991 році було зареєстровано понад 3000 громадських організацій, а в 1999 році – більше 20.000 [10, с.55]. Проте, на нашу думку, найважливіше місце у контролі за державою з боку громадянського суспільства посідають недержавні ЗМІ. Важливість діяльності ЗМІ, у тому числі контрольної, знайшла відображення у такій загальновідомій їх назві як «четверта влада». В.Ф.Іванов зазначає, що ЗМІ виступають одночасно і каналом вираження думки громадянського суспільства, і засобом її формування, і інструментом контролю громадськості над владою і державою [11, c.13].

Значення підконтрольності держави ЗМІ для розбудови демократії підкреслює той факт, що демократичні держави якщо взагалі не відмовляються від існування державних ЗМІ, то принаймні мінімізують їх кількісні показники. В сучасній Україні констатується значний вплив держави на формування телерадіоефірної інформації, а також те, що 9% газет засновані органами державної влади, що не відповідає загальноєвропейській традиції зменшення частки державної власності у цій сфері і дає змогу владі маніпулювати суспільною свідомістю [12, с.4].

Громадський контроль діяльності держави сприяє реальній появі у неї тих ознак правової держави, котрі припускають рівність особи і державних структур перед законом, відповідальність як особи, так і державних структур за правопорушення, оскільки робить функціонування держави прозорим і передбачуваним.

Сьогодення України характеризується тим, що певні державні структури свідомо відкривають свої двері для громадського контролю тієї їх діяльності, котра не складає державну таємницю, надають присутності цього контролю у їх діяльності важливе значення. Наприклад, за сучасною позицією Кабінету Міністрів України «тільки... під суспільним контролем можна забезпечити вихід з нинішньої ситуації» [13, с.3.]. Віднині кожний громадянин України може за день до засідання уряду знати, про що на ньому йтиметься і навіть брати участь у розробці проектів його постанов: Секретаріат уряду відповідну інформацію офіційно розміщуватиме в Інтернеті [14, с. 1]. Аналогічну позицію займає і Верховна Рада України стосовно її законотворчої роботи. Приміром, у 2000 році з’явився сайт «Обговорення законопроектів в Інтернеті» [15, с.2].

Список літератури: 1. Кузьменко Б. Політологічний і кримінологічний аналіз корупції, тіньової економіки і організованої злочинності у пострадянській Україні // Право України. 1998. № 6. 2. Ткаченко В.Д. Гл.IV. Законность и демократия // Основы государства и права / Под ред. проф. Комарова В.В. Х., 1994. 3. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. Х., 2000. 4. Букач В.В. Державна влада в Україні як конституційно-правовий механізм // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. №3(4). 2000. 5. Dahl R.A. After the Revolution? Authority in a Good Society. New Haven: Yale U.P., 1990. 6. Цветков В.В., Сиренко В.Ф., Орзих Н.Ф. Демократизация аппарата управления. К., 1990. 7. Ялбулганов А.А. О правовом регулировании государственного финансового контроля. 1999. 8. Хайек Ф.А. Общество свободных. Лондон: Overseas Publications Interchange Ltd., 1990. 9. Современная политическая наука: учеб. пособие / Под ред. Д.И.Луковской. СПб., 1999. 10. Пархомов С. Соціальні послуги і неприбуткові державні організації // Соціальний захист. 1999. №6. 11. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації. Україна та зарубіжний досвід. К., 1999. 12. Ковальчук А. Перерегистрация – не дискриминация? // Комсомольская правда в Украине. 2001. 17 января. 13. На правових засадах // Урядовий кур’єр. 2001. №28. 14. Петрушенко М. Прозорості в роботі уряду стало більше // Урядовий кур’єр. 2001. №35. 15. Законопроекти України – в Інтернеті // Юридичний вісник України. 2000. №12.

Надійшла до редколегії 08.01.02

Актуальні питання науково-методичного

забезпечення діяльності ОВС

Г.К. Кожевніков