Розділ І ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРНІ РИСИ

Держава як організація політичної влади, система органів управ­ління, за допомогою яких здійснюється управління в інтересах усього суспільства чи певної його частини, та право як система загально­обов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих держа­вою, існували не завжди. Вони виникли на певних етапах, у певні періоди соціального розвитку людства. За первіснообщинного ладу їх ще не було. Згодом разом з його розпадом — з появою приватної власності, майнової нерівності, рабства, обміну і торгівлі, формуванням соціально-економіч­них класів чи груп з різноманітними, нерідко протилежними, інтересами та інших факторів виникає потреба у створенні такої організації сус­пільства, яка б відповідала новим умовам його розвитку. Так постає держа­ва. Крім загальних закономірностей, у кожного народу процес творення держави має характерні особливості.

Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Стародавнього Сходу. Вони виникли у півден­но-західній частині Азії та північно-східній Африці. Саме тут створе­но колиску людської цивілізації, письменності, культури тощо. У ме­жиріччі Тигру та Євфрату виникли стародавні Шумер і Аккад, згодом Вавилонія і Ассирія. По сусідству з ними розташувалися Хеттська дер­жава, Фінікія, єврейські (семітські) царства, потім — Персія, Урарту та ін. В Африці, у долині річки Ніл, знаходився Єгипет. До цієї групи країн належать також Стародавні Індія та Китай.

Насамперед постає питання: чому саме там виникли перші в історії людства держави?

Найімовірніше, відповідь треба шукати у природних умовах цього регіону земної кулі, тобто в матеріальних умовах життя суспільства. Родючі землі, здебільшого сприятливі кліматичні умови, великі, по­вноводні ріки зумовили швидкий перехід людства від кочового до осі­лого, землеробського способу життя. Водночас розвивалися скотар­ство, ремесло, обмін, торгівля. Особливості клімату і своєрідність

грунтів, наявність великих просторів пустелі, засушливі періоди року, що наставали після надмірних опадів і повені, зумовили необхідність штучного зрошення земель. Будівництво каналів, водоймищ та інших іригаційних споруд, осушення боліт були і є на сьогодні основою східно­го землеробства.

У Вавилоні, Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах здавна навчилися використовувати повноводдя великих рік для зрошення полів. Висо­кий рівень води, який наставав, коли у верхів'ях рік випадали великі дощі, у горах розтавали сніги, використовували для наповнення во­доймищ, каналів тощо. Саме тому люди і оселялися біля великих рік, вздовж їх течії — Нілу, Євфрату, Тигру, Гангу, Брахмапутри тощо. Роз-лив^вод цих рік не тільки забезпечував зрошення земель, а й покривав поля шаром надзвичайно родючого мулу.

Звичайно, одна людина чи навіть вся родина не в змозі була про­копати зрошувальні канали, особливо до віддалених від ріки земель, або споруджувати дамби чи у випадку необхідності підняти воду на вищий від поверхні ріки рівень тощо. Вітри з пустелі засипали іри­гаційні споруди піском, і щороку для їх розчищення доводилось та­кож докладати великих зусиль. До того ж території деяких країн, зок­рема Індії, Китаю, були вкриті дрімучими лісами, джунглями, які ви­рубували, вивільнюючи простори для землеробського господарства.

Всі ці роботи люди виконували гуртом — селищами, общинами. Саме тому сусідська або територіальна община зберігалася у них упро­довж тривалого часу, навіть незважаючи на виникнення перших дер­жавних утворень. Цими ж причинами пояснюється й існування спільної общинної власності на землю, оскільки розвиток приватної власності на неї неминуче ускладнив би реалізацію широкого і склад­ного плану будівництва іригаційних споруд.

Отже, відсутність приватної власності на землю, зокрема на пер­ших етапах виникнення і розвитку держави, є характерною рисою країн Стародавнього Сходу. Земля належала общинам, храмам, царям.

Для виконання робіт, пов'язаних з іригацією, вирубуванням лісів, прокладанням доріг, будівництвом храмів, палаців вельмож і царів, їхніх усипальниць — пірамід потрібна була неабияка робоча сила. Знову ж і тут виручала община. Однак згодом і общинники не справлялися з цими надзвичайно трудомісткими роботами, люди гинули від тяжких умов праці, часто розбігалися. Вдавалися до інших джерел робочої сили. Почали масово перетворювати у рабів військовополонених. Щораз частіші війни з сусідами в основному вели заради захоплення полоне­них. Рабську працю дедалі в ширших масштабах використовували на найважчих роботах — спорудженні каналів, дамб, водойм, пірамід,

10

11

храмів, а також у домашньому господарстві, в землеробстві, ремеслі. Поява рабства, як і поступовий розвиток приватної власності, майно­вої нерівності, соціальних протиріч, веде до швидшого розпаду в цих країнах, ніж в інших регіонах земної кулі, первіснообщинного ладу і появи держави.

Перші держави в Азії та північно-східній Африці виникли ще у IV тис. до н.е. Кожна з них має свою історію виникнення, розвитку і падіння, характерні особливості. Водночас є і спільні риси, які об'єднують їх у єдину, близьку за суттю групу країн — країн Стародавнього Сходу. На­звемо їх:

Збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зок­рема сусідської (територіальної) общини, помітних слідів патріархаль­ного побуту, звичаїв, традицій. Значна питома вага у виробництві праці вільних общинників.

Відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю, слабкий її розвиток загалом.

Наявність колективного рабоволодіння (храми, общини).

Збереження первісних форм рабства, так званого домашнього рабства, коли раби ще мають деякі права (майно, сім'ю та ін.).

Створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояс­нюється не тільки необхідністю чітко управляти суспільством, утри­мувати у покорі рабів, захищати свою землю від численних нападів войовничих сусідів чи нападати на них самому, а й особливістю спосо­бу виробництва. Створення технічно продуманої, складної системи іригаційних споруд, виконання великого обсягу інших робіт, економ­не і спільне використання води — все це настійно вимагало централі­зованої, міцної влади.

До деспотичної форми правління спонукала також необхідність створення системи міцних оборонних споруд, забезпечення великої боєздатної армії, оскільки відсутність природних перешкод (гір, морів) сприяла частим нападам сусідів на ці країни.

Однак не можна заперечувати й того, що у давньосхідних цивілі­заціях у масовій свідомості населення існувало особливе містичне став­лення до влади, правителів, котрих обожнювали.

Визнання влади й особи правителя вищими, божественними ав­торитетами, інституціями, які органічно витікають з існуючого об'єк­тивно світового порядку, а, отже, і необмеженість деспотичних по­вноважень правителя, було наріжним каменем, елементом східної ду­ховної культури, релігійної ідеології, життєдіяльності давньосхідних суспільств.

6. Ще однією характерною рисою цих суспільств і держав була на­явність трьох галузей, відомств чи систем управління — відомства внутрішніх справ,' відомства військових справ і відомства публічних робіт. Це були системи органів, їх комплекс, які відали тією чи іншою сферою державного життя.

Відомство внутрішніх справ займалось проблемами управління країною, накладення і стягування податків, поборів та мит, здійснен­ня правосуддя, охорони внутрішнього правопорядку та ін.

Відомство військових справ — функціями оборони країни від на­падів агресивних сусідів, забезпечення її кордонів системою оборон­них споруд та гарнізонами, матеріальним забезпеченням військ, будів­ництвом річкового флоту тощо. Воно займалось також організацією військових походів на сусідні народи і держави — задля помсти за руйнівні набіги, захоплення територій, рабів, багатств. Зрештою, ці два відомства характерні для будь-яких інших держав, а не тільки для Стародавнього Сходу.

А ось третє відомство — публічних робіт — характерне саме для них. Йдеться про систему органів, які займалися організацією, прове­денням і забезпеченням суспільно-необхідних громадських робіт — передусім іригаційної системи — каналів, водосховищ тощо, будів­ництвом палаців, храмів, пірамід, вирубуванням лісів, прокладанням доріг та ін.

Зрештою, всі ці відомства діяли в тісному взаємозв'язку, функції їх часто перепліталися, бо чіткого розмежування компетенції між ними не було. Часто одні й ті самі державні органи виконували різні функції. Всю систему органів, галузей управління очолював правитель — цар, фараон тощо.

Найвідомішими і найхарактернішими представниками групи країн Стародавнього Сходу є Вавилонська держава, Єгипет, Індія, Китай. Зупинимося докладніше на питаннях виникнення і розвитку держави і права цих країн.

12