ВСТУП

Ефективний розвиток економіки неможливий без організації раціонального використання й охорони землі. Важливу роль в цьому процесі відіграє землеустрій, який дозволяє при допомозі системи правових, інженерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну організацію території та розміщення виробництва.

Особливого значення землеустрій набуває у періоди "широкомасштабних" земельних перетворень, коли проходить масовий перерозподіл земельного фонду, реорганізація сільськогосподарських підприємств, створення нових і упорядкування землекористування існуючих господарств. У цих умовах потрібні спеціальні заходи, щоб уникнути нераціонального землекористування, незручностей в організації виробництва і території, розвитку ерозії та інших деградаційних процесів грунтів та небажаних екологічних наслідків, нанесення збитків ефективно працюючим підприємствам і економіці держави в цілому.

Станом на 1 січня 2001 року земельний фонд України складав 60,3 млн. га. Землі сільськогосподарських підприємств і громадян становлять 77,3% (від земельного фонду України); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення - 3,4%; землі лісогосподарських підприємств - 11,9%; водогосподарських підприємств -0,9%; організацій, установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення - 0,5%; у віданні міських, селищних і сільських рад - 0,5%. Площа сільськогосподарських угідь на вказану дату складала 36,7 млн. га (60% від загальної шгощі земель України), із них ріллі - 32,5 млн. га (54%).

Якісний стан сільськогосподарських угідь у багатьох регіонах України незадовільний. Із них більше 29% - еродовані, 25% - заболочені, перезволожені, мають підвищену кислотність, засолені, біля 50% сільськогосподарських угідь знаходяться в зоні нестійкого, ризикового землеробства, 35% - радіоактивно забруднені. Таким чином, завдання раціонального використання та охорони земель в Україні, природно, набуває першочергового значення. У 1991-2001 pp. більша частина земель країни зазнала земельних перетворень. Зокрема, в результаті перерозподілу земель у державній власності залишилось 48,2% загальної площі країни. Здійснено паювання 29,5 млн. га земель колективної власності в 10967 господарствах. Власниками права на земельну частку (пай) стали 6,4 млн. громадян. За роки земельної реформи приватизували свої земельні ділянки 10,6 млн. громадян на площі 3,1 млн. га. Створено біля 42 тис. фермерських господарств на площі 1,1 млн. га сільськогосподарських угідь. На базі приватної власності на землю створено понад 18 тис. агроформувань. Частка господарських товариств у структурі аграрних підприємств збільшилась до 47%, приватних - до 20%.

5

Всі вони сформовані на приватно-орендних умовах і використовують 21,4 млн. га землі.

Земельна реформа торкнулась, в основному, земель сільськогосподарського призначення. Але не проведено розмежування земель права державної та комунальної власності. Не виділені землі з особливим правовим режимом використання. Не впорядкована територія нових агроформувань. Відсутні комплексні заходи з охорони земель.

Досвід зарубіжних країн і України показує, що реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, перевпорадкування території і регулювання земельних відносин може бути тільки землеустрій, в ході якого повинен забезпечуватись перехід до повного земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування-

Аналіз стану землеустрою на сучасному етапі вказує на відсутність чіткої програми розвитку землеустрою, як на даний час, так і на перспективу. Разом з тим, практика показала, що в основі всіх перетворень повинна лежати теоретико-методологічна основа, яка визначає головну мету, завдання і шляхи їх розвитку.

Проблемам теоретичного обґрунтування землеустрою та його розвитку в умовах ринкової економіки і присвячена дана монографія. Відгуки і пропозиції просимо надсилати на адресу Інституту землеустрою УААЙ.