1.1. Виникнення землеустрою (землерозіїоділу) і перші землевпорядні дії

Кожному способу суспільного виробництва, рівню розвитку виробничих сил і виробничих відносин відповідають визначені земельні відносини, які обумовлені пануючою формою власності на землю та інші засоби виробництва, а також властиві їм форми і зміст землеустрою. Для того, щоб правильно зрозуміти суть і основні шляхи підвищення ефективності землеустрою, обгрунтувати його зміст та розкрити закономірності розвитку для використання їх у майбутнвому, необхідно прослідкувати його історичний зв'язок з іншими явищами та конкретний історичний досвід.

В основі виникнення і розвитку людського суспільства та будь-якого виробництва матеріальних благ лежить праця.

Земля є продуктом природи, природною основою, першою матеріальною передумовою та умовою процесу виробництва і праці. Для здійснення процесу виробництва необхідно прикласти працю до землі через різні засоби виробництва.

Тому на всіх етапах історичного розвитку людського суспільства проходило поєднання і взаємопристосування землі (території) в процесі праці та різних засобів виробництва.

В первісно-общинному суспільстві це поєднання і пристосування носило відносно випадковий характер, який полягав у розмежуванні сфер використання земель для різних цілей. З появою власності і розвитком суспільного розподілу праці між пастушачими і землеробськими племенами, родовими общинами виникла необхідність розмежування землі, а саме - встановлення меж територій, які використовувались. З початку при такому розмежуванні земель використовувались природні рубежі (великі річки, озера, межі угідь, балки та інші елементи рельєфу). Потім стали застосовуватись спеціально обумовлені знаки і помітки, які встановлювались на межах (каміння, стовпи, дороги тощо).

В подальшому, з розвитком нових суспільно-економічних формацій, поєднання і взаємопристосування землі, різних засобів виробництва і живої праці перетворюються в форму свідомої діяльності людей з цілеспрямованою організацією використання земель та регулювання земельних відносин. Така діяльність одержала різні назви: спочатку -землерозподіл і межування, а згодом і до сьогодення — землевпорядкування (землеустрій).

7

Необхідність проведення землерозподільних робіт виникла у глибоку давнину. Народи Індії, Єгипту, Греції та інших країн за декілька тисячоліть до нашої ери ділили земельні масиви на частини, вели суворий облік земель, здійснювали різні вимірювання для будівництва каналів, зведення споруд, проводили відмежування й обміри земель, облік їх якості для обкладання податком.

Наприклад, грецький історик Геродот писав про єгипетського царя Сесстріса (1878 - 1841 pp. до н.е.), який розподілив землю між своїми підданими, давши кожному з них квадратні ділянки рівної величини і зобов'язав їх платити щорічно земельний податок. У випадку розмиву земель водами Нілу цар Сесотріс направляв посильних для визначення збитків, щоб знизити розмір податку. Геродот рахував, що "при цьому і було винайдено землерозподільне мистецтво, а потім перенесено в Елладу <Грецію)"[1].

В древньому Римі з метою закріплення прав власності на землю було проведено опис земель, початок якого приписується Сервію Туллію (IV ст. до н.е.). Для цього були заведені спеціальні реєстри, в які заносились дані про розмір земельних ділянок, спосіб їх обробітку, якості і доходності земель. На бронзові таблиці наносились плани, назви, межі і розміри землеволодінь, дані про якість земель і саме господарство. Наприклад, в Галії, як і в інших римських колоніях, опис земель спочатку було проведено при Юлію Цезарю (100 — 44 pp. до н.е.). Наслідник Цезаря Октавін Август (63 - 44 pp. до н.е.) ввів точне вимірювання земель зі складанням їх опису, карт, визначенням якості, що дозволило вдвоє збільшити податок грішми і натурою [2].

Середньовічні описи земельних володінь та їх окремих ділянок були детальні і складні, деякі з них супроводжувались географічними нарисами без дотримання масштабу і пропорцій об'єктів, які відображались. Головним було визначення площі. В основі побудови тих небагатьох карт, які при цьому складались, були лише лінійні виміри.

В більшій частині землеописи складались в Древньому Римі з V -IV ст. до н.е. Тут появились спеціальні люди - римські землеміри, які вимірювали землі, описували їх і професійно складали плани місцевості (карти) для обліку і розподілу земель. Вони були здатні також нарізати земельні ділянки і перерозподіляти їх різним чином - ділити на частини, об'єднувати, робити прирізки. Ці люди, в сучасному розумінні, були одночасно геодезистами і землевпорядниками, які вміли планувати територію.

Так виникла землевпорядна дія у виді геодезії (в перекладі з грецького означає "землерозподіл"), або землерозподіл.

В ході виділення земель своїм підданим, властителі держави, крім опису земель, стали встановлювати межі суміжних землеволодінь і землекористувань з метою ліквідувати земельні спори між сусідніми землеволодіннями. При цьому межі землеволодінь і землекористувань

8

обов'язково позначались на місцевості межевими знаками й описувались. Ряд істориків древньої Русі до таких межевих знаків відносите камінь Степана (рис.1.1), який в XI - XIII ст. встановлювався, як передбачається, на межах полів, що належали окремим особам. Даний камінь ■ був знайдений в Калінінській області [3].

Рисунок 1.1. Камінь Степана

Проходило також погодження розміщення (встановлення) меж між сусідами, про що останні робили запис про згоду і скріплювали її своїм підписом. Таким чином, встановлення меж являло собою не тільки технічну дію, але і юридичний акт, порушення якого каралось державою. Така землевпорядна дія одержала назву "межування земель" (від слова "межа").

Межування земель являло собою встановлення меж земельної власності з використанням різних технічних прийомів (вимірювань), закріплення цих меж (зазначення на місцевості) межевими знаками і видачу документів, які посвідчували право земельної власності.

Метою межування земель був їх поділ для встановлення і закріплення прав земельної власності, а також для визначення розміру податку в казну держави в залежності від площі і якості земель. Тому діяльність рабовласницьких і феодальних держав була пов'язана з такими діями, як облік і оцінка земель ("таксація земель). Це було необхідно, в першу чергу, для фіскальних завдань, пов'язаних з оподаткуванням.

Проте, більшість правителів держав вимагали від землевласників раціонального й ефективного (високодоходного) використання своїх земель, що було обумовлено збільшенням чисельності населення, а також вимогами землеробства. У зв'язку з цим, землеволодільці були вимушені впорядковувати (облаштовувати) свою територію (прокладати зрошувальні канали, будувати дороги, закладати сади тощо). Дані роботи теж виконувалися землемірами, а впорядкування (облаштування) території стало однією з важливих землевпорядних дій.

З розвитком капіталістичного способу виробництва землевпорядні дії стали набувати все більше державного характеру і були направлені не тільки на зміцнення праб земельної власності, але і на організацію використання земель. На території України землеустрій мав свої особливості, він почав розвиватися практично одночасно з утворенням древньоруської держави.