3. Система галузi конституцiйного права

Система галузi конституцiйного права вiдбиває внутрiшню структу-ру його предмета. При розглядi цього питання передусiм виникає пробле-ма спiввiдношення системи конституцiї як головного джерела з системою самої галузi. Для визначення останньої треба проаналiзувати всю су-купнiсть конституцiйно-правових норм незалежно вiд форми їх закрiплен-ня. Система ж конституцiї вiдображає iснування лише частини цих норм, що мiстяться тiльки в основному законi. Разом з тим при визначеннi сис-теми галузi слiд передусiм враховувати конституцiю - своєрiдний стри-жень системи. i хоча встановлена у формi конституцiї систематизацiя пра-вових норм може бути не повнiстю тотожна системi галузi, вони органiчно взаємопов'язанi.

Важливим елементом структури конституцiйного права є його iнсти-тути. Поняття конституцiйно-правового, так само як i конституцiйного iнституту, має передумовою iснування визначеної сукупностi юридичних норм, що регулюють коло однорiдних i взаємопов'язаних вiдносин. Останнi (i вiдповiдно норми) утворюють досить вiдокремлену i сталу групу. Голов-ним критерiєм визначення структури (системи) галузi конституцiйного права за iнститутами є єднiсть змiсту їхнiх норм.

З позицiй системного пiдходу можна видiлити три рiзновиди кон-ституцiйно-правових iнститутiв: а) загальнi; б) головнi, що звичайно вхо-дять до складу загальних; в) початковi, якi, як правило, включають кiлька правових норм. Усi вони рiзняться ступенем узагальнення. Влас-не це три рiвнi систематизацiї конституцiйно-правових норм.

Загальнi конституцiйно-правовi iнститути - це складнi нормативнi формування найчастiше комплексного змiсту. До них насамперед нале-жить iнститут начал органiзацiї i дiяльностi державного механiзму. До нього на правах головних входять iнститути кожного з вищих органiв держави, основ органiзацiї мiсцевого управлiння i (з певними застережен-нями) самоврядування та деякi iншi, залежно вiд змiсту галузi консти-туцiйного права конкретної країни. Значення загального iнституту начал органiзацiї i дiяльностi державного механiзму не можна недооцiнювати, оскiльки основна частина всього обсягу конституцiйно-правового регулю-вання має своїм призначенням регламентацiю вiдповiдних питань.

До загальних конституцiйно-правових iнститутiв також належить iнститут територiальної органiзацiї держави. Вiн включає такi головнi iнститути, як полiтико-територiальний устрiй, адмiнiстративно-тери-торiальний устрiй i власне державна територiя. i хоча конституцiї нерiдко не мiстять спецiальних роздiлiв, присвячених тому чи iншому iз

12

зазначених iнститутiв, останнi завжди iснують як реальнiсть на основi вiдповiдного нормативного регулювання.

Нарештi, до загальних конституцiйно-правових iнститутiв слiд вiднести iнститут конституцiйного статусу особи, який включає такi го-ловнi iнститути, як громадянство та основнi права i свободи особи.

Наведена класифiкацiя конституцiйно-правових iнститутiв має уза-гальнюючий характер i не є вичерпною щодо кожної конкретної країни. Роль i значення того чи iншого головного iнституту в структурi загальних iнститутiв i галузi в цiлому визначаються особливостями теорiї i практи-ки окремих країн. При цьому головнi iнститути вiдрiзняються вiд загаль-них бiльшою рухомiстю та iндивiдуалiзованiстю.

Змiст конституцiйно-правових iнститутiв не слiд пов'язувати з пев-ною структурною частиною конституцiї. Норми, що входять до складу то-го чи iншого iнституту, можуть розмiщуватися в рiзних роздiлах i главах конституцiї, а також у рiзних законах та iнших джерелах, незалежно вiд найменування тiєї чи iншої глави або закону. Однак у сукупностi вони ста-новлять змiстовну єднiсть, що забезпечується єднiстю вiдповiдної групи суспiльних вiдносин. Роль кожного конкретного конституцiйно-правового iнституту в загальному процесi нормативного регулювання визначається не кiлькiстю об'єднаних у ньому норм, а соцiальною значущiстю, характером регламентованих суспiльних вiдносин, мiсцем серед iнших iнститутiв.

Суттєвим елементом системи конституцiйного права є його норми. Конституцiйна-правова норма - це правило поведiнки учасникiв дер-жавно-полiтичних вiдносин владарювання, яке встановлене або санкцiоно-ване державою, забезпечене її авторитетом i за певних умов - примусом. У конституцiйно-правових нормах виявляється державна воля, що опосе-редковує суспiльну волю i передусiм волю правлячих кiл.

Звичайно механiзм узгодження цих воль має складний характер. Разом з тим конституцiйно-правовi норми можуть безпосередньо вiдобра-жати суспiльну волю. Це, зокрема, має мiсце тодi, коли на референдумi вирiшується доля конституцiї або законодавчого акта. Проте i в цих ви-падках суспiльна воля звичайно формується пiд активним впливом тих полiтичних сил, якi контролюють механiзм здiйснення державної влади.

Кожна конституцiйно-правова норма дiє в системi iнших норм га-лузi. Тiльки в такiй взаємодiї всi вони виявляють свою справжню приро-ду i змiст. Конституцiйно-правовi норми мiстяться в рiзних джерелах, го-ловним з яких є конституцiя. Норми самих конституцiй нерiдко вiдрiзня-ються своєю узагальненiстю, вiдсутнiстю деталiзацiї. Бiльше того, у ба-гатьох країнах конституцiйне регулювання частково здiйснюється i за до-помогою найбiльш узагальнених норм - так званих норм-принципiв, якi

13

звичайно фiксують окремi положення, iдеї прийнятої в тiй чи iншiй країнi полiтико-правової теорiї. Наприклад, у ст. i Конституцiї iспанiї проголошено: <iспанiя - соцiальна, правова i демократична держава, ви-щими цiнностями якої є свобода, справедливiсть, рiвнiсть i полiтичний плюралiзм>. Нерiдко норми-принципи визначають форму держави. <Полiтичний режим Грецiї - режим парламентарної республiки>, - за-значається в ст. i Конституцiї Грецiї.

Наявнiсть норм-принципiв характеризує передусiм конституцiї i конституцiйне право в цiлому, хоча подiбнi норми можна знайти i в дже-релах, вiднесених до iнших галузей права. Окремi з конституцiйно-пра-вових норм-принципiв мають значення для всiєї правової системи.

Конституцiйно-правовi норми рiзняться внутрiшньою структурою. Вони нерiдко не мають чiтко виражених типових елементiв такої струк-тури. У багатьох конституцiйно-правових нормах вiдсутня гiпотеза. У бiльшостi з них немає i санкцiї.

За функцiональною направленiстю конституцiйно-правовi норми можна класифiкувати як установчi, регулятивнi чи охороннi. Переваж-на їх бiльшiсть належить до установчих i регулятивних.

Установчi норми за своєю суттю не є конкретними правилами по-ведiнки i тому не завжди iндивiдуалiзованi. Вони звичайно фiксують са-мих суб'єктiв конституцiйного права, насамперед вищi органи держави. Прикладом може служити положення ст. 55 Конституцiї iталiї: <Парла-мент складається з палати депутатiв i сенату Республiки>. Або: <Палата депутатiв обирається на основi загальних i прямих виборiв> (ст. 56).

Регулятивнi норми спрямованi безпосередньо на регулювання дер-жавно-полiтичних вiдносин владарювання. На їх основi суб'єкти цих вiдно-син надiляються правами i обов'язками. Як приклад можна навести одне з положень ст. i Конституцiї США: <Вiце-президент Сполучених Штатiв є го-ловою Сенату, але може голосувати лише в тому випадку, коли голоси роздiляються нарiвно>. В iншому положеннi тiєї самої статтi зазначено, що <жодна особа, яка займає будь-яку оплачувану або почесну посаду на службi Сполучених Штатiв, не може без згоди Конгресу прийняти той або iнший дар, винагороду чи титул... вiд iноземної держави>. На основi регулятивних норм формується змiст конститупiйно-правового статусу суб'єктiв галузi.

Дiя охоронних норм пов'язана iз встановленням юридичних заборон. Так, у ст. 18 Основного закону ФРН сказано: <Кожний, хто використовує свободу вираження думок, особливо свободу друку, свободу викладання, свободу зборiв, свободу створення спiлок i товариств, таємницю листуван-ня, поштовий, телеграфний, телефонний та iнший зв'язок, власнiсть або право притулку для боротьби проти основ вiльного демократичного поряд-

14

ку, позбавляється цих основних прав>. Охороннi норми iнодi прямо перед-бачають застосування санкцiй.

За природою предмета регулювання конституцiйно-правовi норми можна подiлити на матерiальнi i процесуальнi. Процесуальнi норми можна знайти в багатьох конституцiях, законах та iнших джерелах галузi. Напри-клад, вони мiстяться в ст. 48 Конституцiї Францiї, де йдеться про засiдан-ня палат парламенту. Процесуальнi норми становлять головний змiст тако-го джерела конституцiйного права, як парламентськi регламенти.

Державно-полiтичнi вiдносини владарювання, що врегульованi нормами конституцiйного права або виникли на їх основi, набувають ха-рактеру конституцiйно-правових вiдносин.