§2. особливості ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ В ОСОБЛИВИХ (ЕКСТРЕМАЛЬНИХ) УМОВАХ

Особливості організації діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в особливих (екстремальних) умовах залежать від причин їх виникнення, поширеності, наслідків і завдань, які повинні бути виконаними. Міністерство внутрішніх справ України останнім часом вжило ряд заходів щодо удосконалення діяльності органів внутрішніх справ в надзвичайних (екстремальних) умовах: проведені навчання з керівним складом УМВС в областях і великих містах, науково-практична конференція з проблем охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства, розроблені рекомендації щодо організації підготовки особового складу до дій в особливих умовах.

До діяльності в особливих умовах органи внутрішніх справ готуються заздалегідь. З урахуванням оперативної обстановки, наявної інформації, політичних, економічних, соціальних умов, географічного положення, інших обставин наперед визначаються місця і час можливого виникнення таких подій і явищ, що створять особливі умови для діяльності органів внутрішніх справ. Якщо можна спрогнозувати настання і розвиток особливих умов або вони є очікуваними, то розробляються типові спеціальні плани, відповідно до яких здійснюється підготовка особового складу і матеріальнотехнічне забезпечення органів внутрішніх справ. Для того, щоб типові плани охорони громадського порядку в особливих умовах відповідали своєму призначенню, їх розробляють під конкретні цілі (наприклад, "Повінь"- в місцевостях, де вони регулярно мають місце; "Пожежа" - в населених пунктах із вогненебезпечними об'єктами; "Визволення" - на випадок захоплення заложників або захоплення особливо важливого об'єкта; "Розшук" - з мстою розшуку і затримання озброєних, особливо небезпечних злочинців, що можуть з'явитись на території обслуговування). Суміщення різних завдань в одному типовому плані недоцільне.

.Можуть бути і інші цільові плани. В таких планах визначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби, підвищена готовність особового складу, бойова готовність, схеми зв'язку, конкретні виконавці і їх обов'язки, календарний графік виконання заходів на той чи інший варіант розвитку особливих подій. До плану додаються оперативні карти, схеми збору особового складу по тривозі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами. В плані вказуються також підстави і порядок введення його в дію. Заздалегідь розроблені планові заходи, випробувані на практичних заняттях з особовим складом, максимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запорукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах. Типові плани багаторазового використання дають можлиність економити час при розробці управлінських рішень, виборі оптимальних варіантів і порядку дій, попередніх розрахунків сил і засобів, підготувати особовий склад до діяльності в особливих умовах.

Важливого значення набуває психологічна підготовка особового складу, спеціальна фізична і професійна натренованість та загарто-

• 255

ваність. При високій загальній підготовленості особового складу до дій в особливих умовах, навіть раптове, непрогнозованс виникнення не поставить орган внутрішніх справ в складне становище.

Підготовка типового плану на випадок особливих умов, наприклад, організація розшукових заходів при появі озброєної злочинної групи, вимагає певного досвіду від керівника, знання особливостей місцевості, аналізу оперативної обстановки і т. ін. Як правило, розробка типового плану проходить чотири етапи: 1) підготовчий; 2) безпосередня розробка плану; 3) його узгодження, коректування, затвердження; 4) доведення його до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутрішніх справ з'ясовує цілі і завдання планування, вивчає законодавчі та інші нормативні акти, вказівки і рекомендації МВС України з даної проблеми, досвід інших органів, інформацію про подібні події і явища, які мали місце раніше і яким слід запобігти, їх наслідки в минулому, реагування на них. Начальник органу внутрішніх справ дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкретних заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування оперативних груп, закріпленню транспорту, виконавців. Враховуються дії інших органів, якщо план зачіпає їх компетенцію, наприклад, при евакуації населення на територію іншого району.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його функціональні обов'язки, склад оперативних груп працівників, порядок їх дій, організація контролю, зв'язку, матеріально-технічного постачання, схеми особливо важливих об'єктів, які підлягають охороні, склад і місце розташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами виконавчої влади, іншими правоохоронними структурами, зокрема з прокуратурою. Службою безпеки, митними органами, прикордонним військовим гарнізоном, сусідніми органами внутрішніх справ і вищим керівництвом. В проект плану вносяться зміни і доповнення, проводиться його коректування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопрацьовується в остаточному варіанті і доповідається старшому начальнику (начальнику УМВС в області, місті) для затвердження, якщо це не належить до компетенції самого розробника типового плану.

На четвертому, заключному, етапі план доводиться до виконаців. Начальник органу внутрішніх справ чи його підрозділу на оперативній нараді, на заняттях, інструктажі чи в іншій формі оголо-

256

шує типовий план як управлінське рішення, знайомить виконавців з їх функціональними обов'язками, що виникнуть при приведенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконання планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, надсилається вищому суб'єкту управління, іншим органам, причетним до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо того вимагають планові заходи.

У разі виникнення особливих умов начальник органу внутрішніх справ повинен зібрати якнайбільше інформації про подію, явище, що стали причиною їх виникнення. З цією метою на місце події направляється патрульна група, найближчі до місця пригоди працівники міліції, уточнюються обставини події по каналах зв'язку, через місцеві органи влади або окремих посадових осіб. В окремих випадках на місці події може проводитись спеціальна розвідка. Одночасно проводиться оповіщення особового складу органу внутрішніх справ, постановка завдань відповідно до типового плану і наявної ситуації.

Найбільш складним завданням для органів внутрішніх справ є охорона громадського порядку при масових порушеннях і безладдях, громадській непокорі, коли правопорядок порушується значною кількістю людей.

В таких випадках необхідно вивчити їх причини, поширеність, наслідки, визначитись з найбільш оптимальними діями органів внутрішніх справ. Здійснюючи охорону громадського порядку в особливих умовах, органи внутрішніх справ використовують такі методи соціального урегулювання, як переконання і примус, зокрема, адміністративне припинення. Роз'яснювальна робота, як основний метод правоохоронної діяльності, переконання громадян у необхідності свідомого і добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської поведінки, профілактична робота в трудових колективах і з окремими особами, є необхідною умовою послаблення соціальної напруги при масових порушеннях громадського порядку, блокуванні транспортних магістралей, порушенні порядку при організації і проведенні мітингів, вуличних походів і демонстрацій, злісної непокори вимогам адміністрації в установах виконання покарань. Механізм переконання передбачає сукупність різних засобів, форм і методів впливу на свідомість і поведінку людей: безпосереднє звернення до натовпу з пропозиціями розійтись, припинити антиправову поведінку, не допустити тяжких наслідків; звернення до лідерів, організаторів правопорушення; виступи через засоби

257

масової інформації, підготовка і розповсюдження текстів листівок і прокламацій; усунення причин, які викликали масові порушення громадського порядку і інформування про це населення; роз'яснення неминучої відповідальності за допущені або заплановані правопорушення. Правовим переконанням повинні займатись працівники органів внутрішніх справ, які самі добре знають законодавство, відомі для учасників правопорушення, користуються авторитетом і повагою серед населення.

Роз'яснювальна робота може поєднуватись з примусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об'єкти, перекрити шляхи можливого пересування учасників правопорушення, забезпечити блокування їх місцезнаходження, затримання злісних правопорушників, документування її антиправової діяльності, встановлення їх особи. Якщо переконання - це система прийомів та засобів впливу з метою втілення в свідомості та реалізації в житті правової та моральної ідеології, принципів правових і моральних норм нашого суспільства, то примус - це такий метод впливу, при якому на передній план виступає примусове нав'язування волі держави, це зовнішній вплив на поведінку в межах закону і моральних вимог, що грунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та категоричністю'.

Заходи адміністративного припинення - найпоширеніша група адміністративного примусу і можуть застосовуватись для переривання як кримінально-правових діянь, так і адміністративних правопорушень. Надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів. Закон України "Про міліцію" передбачає, що вони використовуються для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю. Аналіз практики свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовуються також для припинення кримінально-правових дій в особливих умовах.

Заходи припинення, які застосовують органи внутрішніх справ при надзвичайних умовах, можна розділити на дві групи. До групи заходів загального характеру (призначення) належать вимоги працівників міліції припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей та документів, огляд і т.ін. Другу групу

Див.: Лихолоб В.Г. Органи внутрішніх справ у боротьбі із злочинністю. К., 1991. С.106.

258

складають спеціальні припиняючі заходи, які застосовуються значно рідше, порівняно із заходами загального призначення і тільки у виняткових випадках, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли використані і не дали бажаних результатів всі інші засоби впливу. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї, тобто такі, що поєднуються із застосуванням сили. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їх використання, при суворому дотриманні вимог законодавства.

Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону громадського порядку при надзвичайних умовах, дотримання законності є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів управління, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ діють постійно в складній ситуації, кожен працівник повинен чітко знати свої функціональні обов'язки як в звичайних, так і прп особливих умовах і ретельно їх виконувати. Так, черговий відділу органів внутрішніх справ при повідомленні про розбійний груповий напад із застосуванням вогнепальної зброї на касу підприємства виконує такі дії:

- з'ясовує попередньо у потерпілих або свідків точне місце нападу, чи потрібна кому медична допомога, чи с прикмети злочинців, зброї, інші обставини, що можуть бути використані для розшуку злочинців по "гарячих" слідах, чи охоронялось приміщення каси, попереджає про збереження обстановки на місці до прибуття працівників міліції;

- направляє на місце пригоди слідчо-оперативну групу в складі слідчого органу внутрішніх справ, працівників карного розшуку, спеціаліста-криміналіста, дільничного інспектора, на території якого вчинено злочин, кінолога із службовою собакою;

- дає завдання на охорону місця пригоди і розшук злочинців найближчим до нього постовим і патрульним міліціонерам, патрульному екіпажу або направляє на місце свого помічника, міліціонера з резерву чи іншого працівника;

- орієнтує патрульних і постових, працівників служби охорони і державтоінспекції, оперативну службу і охорони громадського порядку, транспортних органів і сусідніх органів внутрішніх справ,

259

Службу безпеки, підрозділи прикордонного контролю про появу озброєної злочинної групи, прикмети злочинців і зброї;

- викликає на місце пригоди медичних працівників, якщо в цьому є потреба;

- доповідає про отриману інформацію і вжиті заходи керівництву відділу внутрішніх справ, черговому УМВС в області (місті), інформує прокурора, місцеву виконавчу владу;

- з'ясовує у працівників, що прибули на місце пригоди, наслідки злочину, суму та ознаки викрадених грошей, наявність у злочинців транспорту, їх додаткові прикмети, можливі напрямки пересування;

- проводить збір особового складу, видає зброю, засоби індивідуального захисту;

- вводить самостійно або за розпорядженням начальника в дію спеціальний план щодо розшуку і затримання злочинців, дає додаткову інформацію працівникам, задіяним згідно з цим планом, контролює своєчасність і повноту його виконання, зокрема, щодо блокування території, перекриття пересування, надходження орієнтувань за призначенням;

- викликає на місце пригоди керівників підприємств, матеріально-відповідальних осіб для встановлення розмірів збитків;

- дає завдання на перевірку конкретних осіб, адрес, місць можливого укриття злочинців, якщо для цього є підстави;

- якщо потерпілі перебувають в лікарні, одночасно з виїздом слідчо-оперативної групи направляє до медичного закладу працівника міліції для з'ясування обставин нападу і отримання інформації, необхідної для розшуку злочинців;

- дає завдання на перевірку по оперативно-інформаційним системам органів внутрішніх справ прикмети злочинців, ознаки зброї, автотранспорту, способу дії і т.ін.;

- постійно підтримує зворотній зв'язок з працівниками, що перебувають на місці пригоди та задіяні до розшуку злочинців;

- у невідкладних випадках може сам виїхати на перевірку оперативної інформації чи перевірку виконання розшукових заходів.

Такий далеко не повний перелік обов'язків відповідального чергового органу внутрішніх справ при особливих умовах, викликаних діями озброєної злочинної групи.

При особливих умовах органи внутрішніх справ широко вживають заходи адміністративного припинення, спеціального, екстраординарного призначення. Їх застосування є переважно прерогативою міліції, що відрізняє їх від заходів припинення загального при-

260

значення, які використовуються в діяльності багатьох суб'єктів адміністративно-правової охорони. Надзвичайні умови, які викликають необхідність застосування спеціальних заходів - це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров'я людей. Крім того, заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані і не дали бажаних результатів всі інші можливі в даній ситуації форми попереднього впливу на правопорушників. Застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї повинно передувати попередження про намір їх застосування, якщо це дозволяє обстановка. В тих випадках, коли є реальна небезпека для життя та здоров'я людей, міліція може застосовувати спеціальні заходи без попере тження.

Особливості діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах обумовили необхідність організаційного виділення спеціальних підрозділів, груп чи окремих працівників, які мають підвищену професійну, фізичну чи спеціальну підготовку і здатні успішно виконувати окремі види адміністративної діяльності. До них відносяться загони спеціального призначення ("Беркут", "Титан"), групи застосування спеціальних хімічних речовин типу "Черемуха", снайпери, спеціалісти по кіно- фото-відеодокументуванню, зв'язкові та ін. Вогнепальну зброю і спеціальні засоби дозволяється використовувати не всім, а тільки тим працівникам, які пройшли відповідну професійну підготовку, обізнані з нормативними актами, здали заліки і за своїм посадовим станом мають право на їх застосування. Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що всі вони спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, здатні завдавати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити життя.

Органи внутрішніх справ, насамперед міліція, в необхідних випадках можуть застосувати для виконання покладених на них обов'язків будь-які заходи фізичного впливу, включаючи прийоми рукопашного бою, різних видів єдиноборств (самбо, карате, дзю-до, кун-фу, тенквандо тощо) залежно від ситуації, яка склалася, а також рівня фізичної підготовки працівника. Заходи фізичного впливу можуть застосовуватись для звахисту від нападу, що загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції, для затримання правопорушника, який чинить опір, подолання фізичного опору особи, яка доставляється до органу внутрішніх справ, фізичного опору при законному здійсненні обшуку, огляду або вилученню речових доказів. Цей перелік не є повним, бо можуть бути і інші ситуації. Застосування заходів фізичного впливу не оформлюється якимось спеціальним документом. В разі завдання тілесних ушкоджень необхідно надати невідкладну медичну допомогу і доповісти письмово начальнику.

Спеціальні засоби становлять різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках - також на транспортні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації. Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів встановлено, крім Закону України "Про міліцію". Правилами застосування спеціальних засобів при охороні цюмадського порядку в Україні, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 27. 02.1991 р.'

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міліцію" спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

- для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

- для припинення масових безладь і групових порушень громадського порядку;

- для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх належності, або їх звільнення у разі захоплення;

- для затримання і доставлення до міліції або іншого службового приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і утримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якшо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

- для припинення масового захоплення землі або інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

- для припинення опору працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки щодо охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю;

- для звільнення заложників.

Наведений вище перелік підстав застосування працівниками міліції спеціальних засобів є вичерпним і розширенню не підлягає.

Всі спеціальні засоби, які застосовуються органами внутрішніх справ при особливих умовах можна поділити на дві групи: засоби активної оборони і засоби забезпечення спеціальних операцій. За-

' Див.: ЗП УРСР. 1991. N3 Сг.18

262

собами активної оборони визнаються гумові кийки, наручники, засоби фіксування (зв'язування), ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами, балончики та легка зброя із сльозоточивим газом (газові пістолети і револьвери), електрошокові пристрої. До засобів забезпечення спеціальних операцій належать ранцеві апарати "Хмара", світлозвукові пристрої відволікаючої дії, патрони з гумовою кулею, водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби, пристрої для примусової зупинки автотранспорту, пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками. Крім цього, при охороні громадського порядку в особливих умовах можуть використовуватись службові собаки. Відомчі нормативні акти та вищезгадані Правила встановлюють особливості застосування перерахованих спеціальних засобів.

Вогнепальна зброя може застосовуватися працівниками органів внутрішніх справ як крайній захід в чітко визначених випадках. Закон України "Про міліцію" (ст. 15) встановлює детально і вичерпно такі підстави для застосування вогнепальної зброї:

- для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

- для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сімї, якщо їх життю або здоров'ю заірожує небезпека;

- для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

- для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

- для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції;

- для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.

Враховуючи підстави і порядок застосування органами внутрішніх справ примусових заходів при охороні громадського порядку в особливих умовах, можна виділити їх застосування з метою:

- попередження правопорушень (офіційне попередження, адміністративний нагляд, перевірка документів, конфіскація, реквізиція, карантин, виселення тощо);

263

- припинення правопорушень (застосування відповідно до закону зброї і інших спеціальних засобів, закриття підприємств, окремих цехів через порушення вимог дозвільної системи, правил пожежної безпеки, санітарних норм);

- особисте затримання, вилучення підготовлений для вчинення злочину різних знарядь і предметів;

- забезпечення притягнення до відповідальності (утримання під вартою, огляд, арешти на майно, його вилучення, підписка про невиїзд).

Працівники органів внутрішніх справ, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку в особливих умовах мають знати організацію і тактику діяльності органів внутрішніх справ в таких умовах, завдання, функції, форми і методи адміністративних служб міліції, рішення місцевих Рад з питань охорони громадського порядку, чинне законодавство, зокрема те, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ і інших правоохоронних структур в особливих умовах. Вони повинні також вміти проводити індивідуальну профілактичну роботу з правопорушниками, знати технологію застосування заходів адміністративного примусу, взаємодіяти з громадськими організаціями, і вести довірчі бесіди з громадянами, встановлювати з ними психологічні контакти. Тобто надзвичайна складність забезпечення громадського порядку в особливих умовах вимагає високої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Дії органів внутрішніх справ в особливих умовах повинні бути юридичне грамотними, сприйматись учасниками порушень, громадянами, чиї права і свободи обмежуються, як справедливі і законні. Незаконні дії працівників органів внутрішніх справ можуть завдати значної шкоди, викликати соціальну напругу, масову непокору, нові, більш складні правопорушення.

Дії учасників групових правопорушень часто відзначаються жорстокістю, нахабством і цинізмом, безконтрольністю поведінки і безвідповідальністю. В такій ситуації дуже важливо своєчасно затримати організаторів і активних учасників правопорушення. Від цього акту залежить і подальший розвиток подій, і якість розслідування. Затримання таких осіб проводиться відповідно до Кримінальнопроцесуального кодексу України або Кодексу України про адміністративні правопорушення як першочергова дія безпосередньо на місці пригоди чи негайно після вчинення правопорушення. Якщо правопорушників затримують працівники міліції громадської без-

264

пеки, то вони, як правило, оформлюють затримання рапортом, в якому повинні зазначити, як вів себе правопорушник в момент затримання, хто є свідком, чи є потерпілі, які речові докази вилучені, які особисті документи виявлені. Практика показує, що організатори діють агресивно, чинять опір і непокору, апелюють до натовпу, роблять провокаційні заяви. Тому вибір тактики і моменту затримання дуже важливий. Він залежить також від того, чи намагається правопорушник зникнути, чи має при собі зброю, який у нього фізичний стан і т.ін. Бажано, щоб на місце правопорушення виїжджала негайно слідчо-оперативна група в повному складі, яка підтримувала б зв'язок з патрульно-постовими нарядами, з черговою частиною органу внутрішніх справ, з іншими підрозділами, які задіяні в локалізації та ліквідації групового порушення громадського порядку. Якщо затримати правопорушників безпосередньо неможливо, то вживаються заходи для встановлення свідків, потерпілих, другорядних учасників правопорушення, щоб від них отримати інформацію про основних підозрілих. При затриманні підозрілих необхідно провести обшук, запобігти намаганням правопорушників звільнитися від зброї, документів та інших доказів. Необхідно також обстежити місцевість, щоб виявити сліди злочинців, відшукати докази. При їх виявленні складається протокол відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення. Лідери протиправної групи відокремлюються від інших учасників, забезпечуються їх ізоляція і охорона. На місці пригоди можуть використовуватись мегафони для звернення до учасників правопорушень з закликами заспокоїтись, припинити антигромадські дії з роз'ясненнями наслідків і відповідальності.

Бажано, щоб після завершення особливих умов було проведено аналіз діяльності органу внутрішніх справ в цілому, розглянуто помилки в діях окремих працівників і недоліки в планах і рішеннях щодо забезпечення громадського порядку на різних стадіях: під час інструктажу, виїзду на місце пригоди, безпосередніх дій на місці пригоди, при застосуванні спеціальних засобів, при затриманні, організації взаємодії з іншими органами. Результати аналізу необхідно враховувати при подальшій організації службової діяльності: вивчити причини і умови, що сприяли виникненню особливої ситуації;

інформувати про них органи виконавчої влади, господарчі структури, громадські організації та населення.

265